Основні етапи роботи журналіста над авторським журналістським матеріалом

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Як відомо, у світі немає непотрібних професій. Кожна з них відіграє по-своєму важливу роль у нашому житті. Але що ж несе в собі професія журналіста?

Журналістика - надзвичайно цікава річ. Особливої популярності вона набула після здобуття Україною незалежності. Професія приваблює своєю різноманітністю, непередбачуваністю, неординарністю. Адже представники цього фаху у своїй роботі не мають чітко визначеного робочого місця й робочого часу. Навіть на дозвіллі, у побуті вони аналізують отриману інформацію, шукають нові теми, намагаються скрізь побачити й почути більше, ніж інші.

Професія журналіста вимагає від тих, хто присвятив їй своє життя, постійного руху вперед. Оскільки середовище в інформаційному полі стає все більше насиченим, то компетентність журналіста - річ надзвичайно важлива. Обізнаність є підґрунтям для моральної відваги, яка спонукає кричати про все. Адже завдання журналіста не лише інформувати, а й учити та згуртовувати аудиторію. Журналісти повинні оперативно відгукуватися на проблеми сьогодення, бути дзеркалом життя у всіх його проявах.

Одночасно журналісти несуть велику відповідальність за кожне слово, адже його силу можна порівняти зі зброєю. Важливо, у яких ця зброя руках і куди вона скерована... Людей цієї професії називають „ четвертою владою” , бо, справді, від них багато залежить. Тому журналістів здебільшого ненавидять, провокують судами, нерідко й убивають. Але від цього їх менше не стає - створюються нові видання, телеканали та радіостанції. Лави журналістів щороку збільшуються.

Так, ця професія вимагає певної самопожертви, ставлення суспільних інтересів вище за власні, приглушення власних амбіцій заради блага інших, протистояння всім, хто став в опозицію до справедливості.

Журналістика - це спосіб життя, це голос, який кожного дня кличе за собою у різні куточки міста, області, країни і навіть світу. Журналіст - це найцікавіша професія. Щоб відчути смак, потрібно зануритись у неї з головою!

«Журналіст - співробітник періодичного видання, обов'язки якого полягають у тому, щоб оперативно зібрати, обробити, грамотно й доступно викласти актуальну інформацію. Зв'язок між журналістом та аудиторією здійснюється за допомогою інформаційного каналу (друковані ЗМІ, телебачення, радіо, Інтернет), у залежності від якого виділяють журналістські спеціалізації:

· співробітники друкованих видань (газет, журналів, довідників);

· журналісти електронних ЗМІ (телебачення, радіо, Інтернет);

· фотокореспонденти (у деяких випадках фотографії не просто грають роль ілюстрації до літературного матеріалу, а є повноцінними творами).

Існують і інші системи класифікації журналістів. За пріоритетними напрямами в роботі: політичні, економічні або спортивні оглядачі, журналісти-міжнародники, галузеві журналісти та інші. За жанровими характеристиками: репортер, публіцист, оглядач, нарисовець, фейлетоніст і тому подібне».

Журналістика за характером творча робота. Для людини важливо за допомогою творчості здійснити замислене, виконати своє сакральне завдання існування на цьому світі. Творчість виступає як головна умова опанування людиною свободи.

«Законодавство також дає власне тлумачення поняттю журналіст - творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює й займається підготовкою інформації для друкованого засобу масової інформації та діє на підставі трудових чи інших договірних відносин з його редакцією або займається такою діяльністю за її уповноваженням».

1. Дотекстовий етап роботи журналіста

Пізнавальна стадія творчого процесу.

«Початок будь-якого творчого процесу пов'язаний із накопиченням інформації. Це дуже відповідальний для журналіста процес, адже від правдивості, інформативної насиченості та яскравості фактів залежить подальша доля матеріалу. Тож перший етап - збір інформації: процес пізнання часто починається при недостатньому рівні компетентності, нетривалий за часом, а головне - невід'ємній від спілкування, зв'язаний з активним емоційним переживанням ситуації».

Головна особливість творчого процесу як такого нам уже зрозуміла: він завжди починається освоєнням дійсності. Без накопичення інформації не подолати тієї проблемної ситуації, яка є початком будь-якого творчого акту: є творча потреба, є орієнтовне завдання, а вирішення її - немає. Воно прийде тільки тоді, коли настане «насичення» інформацією і з'явиться конкретний задум.

У журналістиці початкова стадія творчого процесу - теж явище специфічне. Вона є усвідомленою, цілеспрямованою пізнавальною діяльністю, у якої є всі ознаки особливого статусу, а саме: особливий предмет пізнання, особлива мета, із якої випливають конкретні завдання, особливі умови. Постараємося якомога глибше зрозуміти, що це означає.

Журналістський твір створюється для повідомлення про конкретні зміни дійсності - очевидні (події, що сталися) або неочевидні (назріваючі проблеми). Відповідно предметом пізнання для журналіста є конкретні ситуації життя, в яких виявляють себе її нові моменти, - позитивні або негативні, але обов'язково значущі для багатьох. За часом це переважно ситуації поточної реальної дійсності, тобто сьогоднішні, «свіжі». Підкреслимо значення слова «переважно». Річ у тому, що бувають випадки, коли виникає потреба в обігу до фактів вчорашнього дня, а іноді - особливо за наявності «білих плям» в історії - і до сюжетів із далекого минулого. Але це ті самі винятки, які підтверджують правило.

«Завершується пізнавальний процес спрямованим вивченням предмета - операцією найскладнішою й найрозгорнутішою: вона передбачає вирішення основних завдань журналістського пізнання в конкретному творчому акті. Тут встановлюються всі факти, що характеризують ситуацію; роботою думки розкриваються всі їх істотні зв'язки і ставлення до проблеми; робляться висновки про суть того, що відбувається; усвідомлюються - і обговорюються з компетентними особами - варіанти вирішення проблеми».

Для написання власних матеріалів першим чином слугував пізнавальний процес у вигляді цікавості. Різні проблеми та вчинки так і наштовхували на написання.

Інформаційний привід.

Інформаційний привід - це подія, яка своєю значущістю або екстравагантністю може зацікавити читача - глядача - слухача того або іншого засобу масової інформації, стати предметом обговорення.

«Інформаційний привід є подією (можливо, і «псевдоподією»), що її можна використати як привід для пропагандистської кампанії або інформаційної операції».

Треба пам'ятати, що інформаційний привід - це не обов'язково якесь відкриття, унікальна інформація. Це може бути нетрадиційний погляд на факти, свіже трактування загальновідомих подій.

Інформаційним приводом можуть бути суттєві зміни в житті людей.

«Інформаційним приводом для новинного матеріалу може бути як подія, так і ситуація. Інформаційним приводом для аналітичного, полемічного чи публіцистичного матеріалу, як правило, може бути ситуація чи проблема».

Визначення інформаційного приводу в різних типах журналістики відбувається по-різному. Важливим чи неважливим інформаційним приводом для журналістики періодичних друкованих видань, радіо- та тележурналістики, журналістики інформаційних агентств, інтернет-журналістики та зображальної журналістики є та чи інша подія, ситуація, проблема визначають самостійно журналісти й редактори. При цьому інформаційним приводом для журналістики інформаційних агентств є будь-яка подія чи ситуація, яку інформаційне агентство фізично й технічно спроможне зафіксувати. У мультиінформаційній та інтерактивній журналістиці, незважаючи на те, що міру важливості інформаційного приводу так само визначають автори кожного окремого матеріалу, однак, у силу того, що споживачі й замовники інформації мають змогу самостійно визначати й формувати власну програму, обирати, із яких ЗМК і на які теми він хоче отримати інформацію, вони тим самим індивідуально визначають, який інформаційний привід буде для них головним. При цьому вони одночасно можуть виступати їх виробниками і розповсюджувачами, або втручатися в процес виробництва та поширення інформації.

Отже, для написання важливо мати актуальний інформаційний привід. Удалий інформаційний привід - запорука добре написаного матеріалу. Тому приводом чи метою написання матеріалу «Без собаки та кота й «житуха» не та!» було визначення ролі тварин в житті людини. Для розкрутки мети знадобилося тільки вийти на вулицю та поглянути в вічі покинутим тваринам.

Факт -- поняття, що має виражену суб'єкт-об'єктну природу, що фіксує реальну подію або результат діяльності (онтологічний аспект) і що вживається для характеристики особливого типу емпіричного знання, яке, із одного боку, реалізує вихідні емпіричні узагальнення, будучи безпосереднім базисом теорії або гіпотези (в окремих випадках і самої теорії), а з другого боку -- несе у своєму вмісті сліди семантичного впливу останніх (логіко-гносеологічний аспект).

«Факт у журналістиці - достовірний (тобто тотожний із дійсним станом речей у реальному світі) тип емпіричного знання, який полягає в виокремленні з мільйонногранної дійсності завершеного її фрагмента».

В основі будь-якого журналістського твору лежать факти -- своєрідні цеглинки, із яких складається вся його структура. Факт -- мікроскопічна частка реальної дійсності. За його допомогою журналіст може вказати на зв'язок реальної конкретної ситуації з масштабною суспільною проблемою, продемонструвати ступінь своєї зацікавленості ситуацією, визначити варіанти розвитку подій. Факт у журналістиці можна визначити як достовірне відображення фрагмента реальності, що володіє соціальною репрезентативністю. Саме за допомогою фактів журналісти створюють модель різноманітної дійсності. Для журналістів об'єктивне висвітлення подій означає суворе дотримання фактів.

У редакційній практиці поняття «фактичність» уключає в себе власне достовірність факту. Перевірка фактичного матеріалу має три етапи:

1) звірення факту з авторитетним джерелом;

2) внутрішньотекстова перевірка, яка передбачає вдумливий, цілеспрямований аналіз контексту, який дозволяє зробити висновок щодо істинності або хибності відомостей;

3) офіційне підтвердження;

Ситуація - одноактність і неповторність настання безлічі подій, збігу всіх життєвих обставин і положень, що відкриваються сприйняттю та діяльності людини.

Різноманітність ситуацій створює всю повноту людського життя. Чим індивідуальніше сприйняття людини, що знаходиться в певній ситуації, тим інтимніше й істотніше його співучасть у безлічі подій і обставин, що складають дану ситуацію. Ситуації - поле діяльності людини й змістовна основа всього його життя взагалі. Безліч ситуацій утворює весь зміст людського існування. Багатогранність інтересів людини «переплітається» в ситуаціях, є ключем до почуття його власного «Его». Кожна ситуація, в якій опиняється людина - частина його буття. Сукупність ситуацій становить зміст всієї його дійсності.

«Учений-журналістикознавець Девід Рендол наводить свій список нетрадиційних джерел, якими повинен послуговуватись кожен уважний журналіст: журналіст інформаційний читач

1) університети та дослідні інститути;

2) книги;

3) спеціальні журнали;

4) міжнародні організації;

5) оголошення;

6) спеціалізовані відділи поліції та інші служби з надзвичайних ситуацій;

7) маловідомі урядові установи;

8) щойно оприлюднені урядові документи тощо».

Проаналізували факт, ситуацію , джерела та способи нагромадження фактів. Журналіст повинен постійно опиратися на факти, цим він лише заслуговує довіру реципієнта. Чим фактичніший матеріал, тим охочіше читач звертатиметься до його автора. Знайти потрібні та достовірні факти також мистецтво. Для кожної ситуації існує своє джерело фактів. А от їх накопичення згодом переростає в аналітичний матеріал.

У матеріалі «Дорогою до…» два основних факти: дорога до університету та побачена пташка. Ситуація тут - це факти-дрібниці, які розкривають суть основних. Джерелом інформації для цих матеріалів є предметно-речове середовище.

Як було вже встановлено, журналістика -- це передусім збирання інформації. Лише на базі зібраної зовнішньої інформації можливе виготовлення внутрішньої інформації, тобто створення власної концепції подій. У переважній же більшості випадків журналістика займається пошуком новин у інформаційних джерел і оприлюдненням, публікацією (тобто, донесенням до публіки) повідомлень про них. Методам збирання зовнішньої інформації і присвячено цей виклад.

Існує лише три методи збирання зовнішньої інформації:

1) спостереження;

2) вивчення документів і джерел;

3) інтерв'ю.

І. Спостереження -- пасивний метод збирання інформації. Сутність його полягає в тому, щоб, дивлячись, помічати кого-чи що-небудь, звертати увагу на когось, щось.

Кожен журналіст мусить бути пильним, уважним до деталей спостерігачем. У багатьох випадках спостереження є початковим етапом підготовки матеріалу, є поштовхом, який народжує потім обширний задум статті чи нарису, призводить до журналістського розслідування.

II. Вивчення документів і джерел -- важливий етап роботи журналіста над складними, не репортерськими, а аналітичними матеріалами. Як відомо, однією з найважливіших ознак журналістики як масово-інформаційної діяльності є документалізм. Якщо спостереження (так само, як і інтерв'ю) постачає журналістові суб'єктивні знання, то документи, навпаки, дають точну, об'єктивну інформацію.

Насамперед слід сказати, що, працюючи в межах певної теми, журналіст мусить весь час її вивчати, поглиблювати свої знання з певної галузі життя, ознайомлюватися з новинками літератури й періодики. Без роботи з книжкою, журналом, газетою немислимий сучасний журналіст.

ІІІ. Інтерв'ю. Це головний метод збирання інформації в журналістиці, сутність якого полягає в здобутті новин і повідомлень шляхом усного спілкування суб'єкта (журналіста) з об'єктом (політичним діячем, науковцем, митцем чи просто цікавим співрозмовником). Уважається, що цей метод дає від 80 до 90 відсотків потрібної журналістові інформації. Зрозуміло, що метод інтерв'ю слід відрізняти від журналістського жанру під такою ж назвою, сутність якого полягає в драматургічній (діалогічній) побудові матеріалу за формою: запитання -- відповідь. Жанр інтерв'ю не відіграє такої вагомої ролі в журналістиці, як метод, хоча його питома вага на шпальтах сучасних газет зростає.

Методом збирання інформації для написання полемічної замітки «Бог - це любов?..» стало спостереження за поведінкою на одному з уроків. В інших трьох замітках було використано всі три типи збирання інформації. Було спостереження за подіями, котрі відбувалися, було збирання документів та інтерв'ю.

2. Журналістський твір: зміст і форма, елементи й структура

Від задуму до теми.

Традиційна класифікація жанрів:

1) інформаційні жанри:

а) замітка (повідомлення, відгук, полемічна, критична, подяка, фотозамітка, рекламна) - лаконічне повідомлення про актуальні, нові події і явища соціальної практики, які зачіпають суспільні інтереси. Мова зрозуміла, не насичена спеціальними термінами та поняттями;

б) інтерв'ю (звіт, протокольне, суто інформаційне, портретне, проблемне) - це бесіда, вибудувана за певним планом через безпосередній контакт інтерв'юера з респондентом з обов'язковою фіксацією відповідей;

в) «звіт (хронікальний, прямий, аналітичний) - інформаційне повідомлення про роботу та перебіг заходу, у якому брала участь певна група людей, що вирішували суспільно важливі питання»;

г) репортаж (замальовка, звітний, роздум, проблемний) - це оперативний жанр преси, радіо,телебачення, в якому динамічно, із документальною точністю, яскраво й емоційно відтворюється картина дійсності у її розвитку через безпосереднє сприйняття автора, що створює враження присутності самого читача, радіослухача, телеглядача на місці подій;

д) «кореспонденція (інформаційна, аналітична) - жанр, у якому на обмеженому конкретному життєвому матеріалі розглядається певна тема, ставиться проблема та пропонується її розв'язання. Літературно-стилістичні прийоми: пейзажні описи, діалоги, авторські ремарки, яскраві факти».

2) Інформаційно-аналітичні жанри:

а) «стаття - це синтетичний жанр публіцистики, в якому журналіст, використовуючи палітру інформаційних, аналітичних і художньо-публіцистичних методів з явною перевагою аналітичних, досліджує актуальну соціальну проблему, щоб показати явище, його причини й наслідки для вдосконаленого життя»;

б) огляд - опис подій, що відбувалися за певний час у певному регіоні без аналізу цих подій. Найпоширенішими є тематичні огляди (спортивний, культурний, кримінальний…);

в) рецензія - кваліфікований аналіз конкретного мистецького твору і показ його місця в системі духовних цінностей народу. Містить позитивні та негативні зауваження.

3) Публіцистичні:

- памфлет - різновид літературного чи публіцистичного твору, зазвичай спрямований проти політичного устрою в цілому чи окремої його частини, проти тієї чи іншої соціальної групи, партії, управління тощо, найчастіше -- через розкриття окремих їхніх представників;

- фейлетон - сатиричний жанр публіцистики, що виявляє комічну сутність негативних явищ і фактів дійсності;

- нарис - оповідний художньо-публіцистичний твір, у якому зображено дійсні факти, події й конкретних людей;

- замальовка - найбільш компактний жанр художньої публіцистики, у якому висловлені враження автора від події, поєднані інформаційність і образність, ескіз із натури;

- есе - жанр, у якому вільно, не обов'язково вичерпно, але виразно індивідуально трактується певна подія, явище, проблема чи тема, а публіцистична суб'єктивність сягає апогею.

«Кому в Україні живеться найкраще?» - памфлет. Я намагалася в комічному світлі представити «благополучне» життя українців та «поневіряння» депутатів.

«Бог - це любов?..» - замітка. Це полемічна замітка, адже я коротко намагалася описати подію, котра відбулася на уроці: між учнем та вчителем.

«Дорогою до…» - замальовка. Стисло описую свої враження від пережитої мною події.

«Без собаки та кота й «житуха» не та» - стаття, адже дослідила актуальну соціальну проблему, аби вказати на наслідки дій та шляхи вирішення проблеми.

Зміст і форма - це досить місткі, ємні, внутрішньо насичені, багатопланові категорії. До них не можна підходити спрощено, прямолінійно, обмежуючи їх лише якоюсь із їх сторін. Зміст журналістського тексту не вичерпують життєві явища й факти. Зібрані й осмислені, вони відтворюються автором відповідно до його задуму, обумовленої ним теми, досліджуваної проблеми, ідейної позиції й принципової концепції. Отже, не лише відібрана журналістом інформація (різноманітні відомості, факти, свідчення, докази, документи), але й задум, тема, проблема, ідея, концепція твору виступають як складові його змісту. Те ж саме відбувається і з формою. Її елементами - на рівні конкретного тексту - є мова і стиль, жанрова структура, сюжет, композиція, архітектоніка, мелодія, ритм, тон викладу тощо.

«Отже, зміст і форма - це не просто єдність, це завжди діалектична єдність, тобто тісна, нероздільна й водночас суперечлива. На практиці часто доводиться констатувати, що факти не переконують у правомірності тих висновків, якими завершується твір, а взята автором тема могла б успішніше реалізуватися в іншому жанрі».

У творчому доробку «Без собаки та кота й «житуха» не та», «Кому в Україні живеться найкраще?» потрібне розширення змістового аспекту, а в «Бог - це любов?..» - зміст відповідає дійсності.

Ідея -- форма духовно-пізнавального відображення певних закономірних зв'язків та відношень зовнішнього світу, спрямована на його перетворення.

За своєю логічною будовою ідея є формою мислення, різновид поняття, зміст якого своєрідно поєднує в собі як об`єктивне знання про наявну дійсність, так і суб`єктивну мету, спрямовану на її перетворення. Ідея береться за основу того чи іншого процесу людської творчості. Ідея може бути істинною або хибною. Критерієм істинності ідеї є суспільно-історична практика.

Зміст - це:

1) те про що говориться, розповідається десь;

2) те що описується, зображується;

3) перелік частин, оповідань, розділів.

«Кожен задум - найперший щабель творчого процесу. Це ще не цілком усвідомлений намір щось сказати публіці, перша стадія народження теми. Він виникає як своєрідний поштовх, як певне передчуття теми, загальне прагнення поділитись з іншими людьми новиною, думкою, ідеєю».

Тема - коло подій, життєвих явищ, змальованих у творі в організаційному зв'язку з проблемою, яка з них постає й потребує осмислення.

Концепція - це не тільки попереднє бачення проблеми, можливого її розв'язання. Це також певний компас у морі життєвого матеріалу, який може знадобитися в реалізації задуму, теми.

Зміст визначає як внутрішню суть певного явища, так і його ідею. Він не існує окремо від форми - це спосіб існування та зовнішнього виявлення певного явища.

Зміст даних матеріалів повністю передається та розкривається через комунікативні канали. Узагалі, концепція публікацій - цілісна й не потребує додаткового втручання.

Ще на стадії виношування задуму, створення концепції, збору інформації, формування публіцистичної ідеї неодмінно постає питання про компонування майбутнього твору. З теорії відомо, що композиція (від лат.: складати, створювати, поєднувати, компонувати) - це зумовлена задумом, змістом побудова літературного твору, поєднання частин, компонентів, їх гармонія, співвідношення.

Сюжет - це система відтворених чи створених уявою художника подій, взаємин між персонажами, розкриття їхніх характерів у вчинках, поведінці.

Твір буде струнким, якщо він матиме серцевину, те головне, довкола чого групується похідне, часткове, менш важливе. У творах різних жанрів різними за характером є і цементуючі вузли.

В основі звіту - важлива розмова. Своєрідним стержнем є перебіг розмови - збори це чи сесія, конференція чи нарада.

Композиційною основою репортажу є подія. Перебіг подій становить своєрідний хребет твору, що надає йому відповідної динаміки.

У композиційній основі оглядового матеріалу - система взаємопов'язаних подій, які не так аналізуються, як з'ясовується тенденція їх розвитку за певний період часу. Цементуючою ланкою в них є відповідно підібрана система фактів, скріплена авторською думкою у відповідному просторі й часі.

Ще складнішою є композиція творів, які можна віднести до художньо-публіцистичних жанрів. Крім аналізу фактів та явищ, проблеми розкриваються через людей, шляхом образного відтворення й узагальнення дійсності.

Якщо говорити про будову будь-якого твору, то важливо виділити такі поняття як сюжет та фабула.

Що ж таке сюжет у трактуванні теорії літератури? Сюжет - це система відтворених чи створених уявою художника подій, взаємин між персонажами, розкриття їх характерів у вчинках, поведінці. Паралельно вживається термін фабула - поданий у причинно-часовій послідовності ланцюг подій, пригод, випадків. Фабулу ще визначають як хронологічне розгортання подій і думок. Іноді навіть говорять про фабулу статті чи рецензії, маючи на увазі об'єднання в нерозривне ціле подій і думок. «Цей літературний термін, - зазначає Дмитро Прилюк, - найбільш точно виражає смисл формотворчих процесів, які мають місце в журналістиці. Якщо факт - це фабула, то розкриття його і є розгортання фабули в просторі й часі з метою повнішої передачі змісту».

У більшості журналістських творів можна говорити про фабулу як про послідовне розгортання епізодів, описів, думок, подій. Прагнення досконалості - це, крім всього іншого, прагнення структурної досконалості твору.

«Як відомо, людям, залежно від особистісних рис, можливостей, нахилів, тобто від природних здібностей, притаманні три розвинені види мислення -- художнє, наукове і практичне. Ця класифікація випливає з учення І.П. Павлова про типи психічної організації індивіда -- художню, мислительну і середню. Тут ми можемо дати істотну попередню дефініцію: журналістика і є найважливішою галуззю практичного мислення в людській діяльності. Це твердження потребує додаткових пояснень.

Кожний вид мислення користується переважно певними одиницями комунікації, тобто в кожному виступають різні спонукальні засоби саме до цього виду мислення. При художньому домінують символічні засоби комунікації, при науковому провідне місце посідають знакові засоби, а при практичному -сигнальні. Отже, відповідно - символ, знак, сигнал.

Кожному видові притаманні й свої засоби узагальнення - одиниці операційного мислення. У художньому цією одиницею виступає образ, у науковому - поняття, у практичному - дія. За характером зв'язку з різними сферами психіки художнє мислення найбільше дотикається емоційної сфери, наукове -пізнавальної, а практичне - вольової.

Художній та науковий типи мислення, як яскраво виражені, а також відповідні їм індивідуальні психічні типи вивчалися детально й глибоко. Але цього не можна сказати про третій тип. В ієрархії людських здібностей практичне мислення довгий час ототожнювалося з діями оператора, диспетчера, конструктора, тобто роль творчості зводилася в порівнянні з іншими видами мислення до найменшої частки. Лише останнім часом практичне мислення починає розглядатися як рівноправне серед інших видів. Це дозволяє подивитися під цим кутом зору на журналістську діяльність.

Отже, стосовно журналістики одиницею узагальнення, тобто одиницею операційного мислення є дія - інформаційний публічний виступ журналіста - у будь-якому виді масової інформації, у будь-якому жанрі. Коли ж ми говоримо про одиницю комунікації в практичному мисленні, то уточнюємо, що відбувається складне переплетіння сигналу, символу й знаку при домінуванні першого.

Література

1. Закон України про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: від 16 листопада 1992 р./ Верховна Рада України. - Офіційне видання. - К.: Парл.вид-во, 2001. - 256с.

2. Юдин Е.Г. Системний підхід і принцип діяльності. - М.,1978. - 334с.

3. Капелюшний А.О. Практичний посібник-довідник журналіста: редагування в ЗМІ: Аналіз і перевірка фактичного матеріалу/ Анатолій Олексійович Капелюшний. - Львів: ПАІС, 2004. -576с.

4. Тертычный А.А. Аналитическая журналистика: познавательно-психологический подход. - М.,1988. - 456с.

5. Корконосенко С.Г. Основы теории журналистики. - СПб., 1995. - 206с.

6. Прилюк Д.М. Теорія і практика журналістської творчості: Проблеми майстерності. - К., 1973.- 386с.

7. Гетьманець М.Ф. Сучасний словник літератури і журналістики/ Гетьманець М.Ф. - Харків: Прапор, 2009. - 384с.

8. Свитич Л.Г. Профессия: журналист. - М., 1991. - 367с.

9. Федорина А.О. Хочеш стати журналістом? Практичні поради для тих, хто хоче спробувати. / Федорина А.О. - Суми: Сумський прес-клуб, 2006. - 196с.

10. Смирнов С.В. Формирование творческой личности журналиста // Логос. Общество. Знак/отв. ред. Б.Я. Мисонжников.- СПб., 1997.- 225с.

11. Усатенко Г.К. Як громадським організаціям працювати з пресою: // Центр Медіаінформ. Київ, 2000. - 5 листопада. - 106с.

12. Рендол Д. Універсальний журналіст: підручник/ Девід Рендол. - К.: Київська типографія, 2006. - 257с.

13. Кузнецова О.Д. Аналітичні методи в журналістиці. / Кузнецова О.Д. - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І.Франка, 2002. - 320с.

Размещено на Allbest.ru