Відновлення національного телерадіомовлення на окупованих та звільнених територіях сходу України

Логістика та апаратно-технічне забезпечення. Станом на листопад 2015 р. МІП та Концерном РРТ введено в дію 5 передавачів, отриманих від Литовської Республіки. Антенно-фідерний тракт змонтовано за кошти НТРК «ІРТА». Відповідно до виділеного Кабінетом Міністрів України фінансування Концерном РРТ здійснюються процедури щодо закупівлі антено-фідерних систем для встановлення телевізійних передавачів [1].

Програмна концепція та зміст спеціального мовлення

Крім суто технічних, майнових, фінансових та юридично-правових питань, не менш важливим складником налагодження національного телерадіомовлення на окупованих територіях є його адекватне змістове наповнення (контент). Добре відомо, що нині соціально-політична, фінансово-економічна, гуманітарна та соціокультурна ситуація у непідконтрольних українській владі областях істотно відрізняється від такої в решті регіонів держави в гірший бік, так само як суспільні настрої і стан масової свідомості. За даними опитувань, російським ЗМІ на окупованому сході досі довіряє більший відсоток громадян, ніж українським. Закономірно, що за час війни та окупації значного поширення серед населення т.зв. «ЛНР» та «ДНР» набули антиукраїнські (точніше, антиурядові) настрої. За даними соціологічних досліджень, проведених у лютому 2015 р., близько 70 % їх жителів нині вважають або схильні вважати, що «дії української влади на Донбасі це війна проти власного народу». За цими ж опитуваннями, 50 % населення «народних республік» бажають відділитися від України, а 50 % готові розглянути можливість залишитися за умови зміни статусу цієї території [13].

Стан масової свідомості в «ЛНРДНР», за оцінками спостерігачів, також є досить типовим для територій збройних конфліктів і визначається ними як «фрустраційний, травмований». За характеристикою директора донецької ГО «Інститут соціальних досліджень і політичного аналізу» В. Кіпеня, «це свідомість поляризована, чорно-біла, закрита для сприйняття «чужого» погляду. <...> Більшість дезорієнтована, втрачає чітке розуміння добра і зла, допустимого і неприпустимого» [5].

У зв'язку з цим нагальною є не лише проблема досягнення якнайширшої доступності на сході країни загальнонаціональних українських телеканалів і нейтралізації російської медіа-присутності. Необхідно також налагодити виробництво та поширення контенту, призначеного спеціально для окупованих територій. Доручення щодо налагодження такого мовлення для окупованих територій дав Президент України Національній раді з питань телебачення і радіомовлення на початку липня 2014 р. [19].

У межах виконання цього доручення Національною радою спільно з Концерном РРТ вже в тому ж році було вжито низку заходів. 22 грудня ТОВ «ТРК Праймедіа» («Радіо 24») почало мовлення на місто Донецьк. Сигнал поширюється на частоті 103,1 FM із міста Костянтинівки Донецької області. Тоді ж було відновлено мовлення програм «Русского Радио Україна» на Луганськ та Донецьк. Спільно з Концерном РРТ, УДЦР і «Громадським радіо» було започатковано проект «Хроники Донбасса», який виходить на цій частоті [34]. Донецька ОДТРК («ДоТБ») включила в постійну сітку мовлення матеріали «Громадського ТБ Донбасу» (http://hromadske.dnMa/), Всесвітньої служби українського радіо УТР, а також контент «Радіо Свобода» та Deutsche Welle. Забезпечено трансляцію новин і щотижневих передач Громадського Радіо Донбасу на каналі УР1 і FM-станціях [8]. У 2015 році в планах Держкомтелерадіо України виникла плідна ідея щодо об'єднання творчих та виробничо-технічних потужностей Донецької і Луганської ОДТРК задля оптимізації їх діяльності [3]. Розвивається співробітництво й у середовищі місцевих корпоративних медіа. Зокрема, регіональний телеканал «Донбас» (Медіа Група Україна) і Луганське ТОВ НТРК «іРТА» ще в березні 2015 р. домовилися про обмін контентом [23].

За всієї важливості та конструктивності цих та низки інших заходів вони не вирішують питання. Нині вже цілком очевидно, що повноцінна реінтеграція окупованих територій і їх населення в контекст загальноукраїнського життя стане складним, багатовимірним та досить довгостроковим завданням. Наразі територія проведення АТО: а) є зоною воєнно-політичного конфлікту і гострої всебічної кризи; б) перебуває у фокусі високоефективної пропаганди супротивника; в) значна кількість його населення вже зараз негативно сприймає як Українську державу та уряд, так і саму перспективу реінтеграції; г) сам процес реінтеграції та відновлення обіцяє бути довгим і складним. З цих причин спеціальне програмування та мовлення не дасть потрібного ефекту, якщо й надалі буде обмежене окремими медіапроектами та циклами програм, розміщуваними в ефірі вже існуючих загальнонаціональних і регіональних ТРО. Спеціальне мовлення на цей регіон залишиться необхідним та актуальним протягом щонайменше найближчих 3-5 років, що саме по собі вимагає значно більш фундаментального підходу, а саме: створення окремої редакції програм для Донбасу, розроблення унікальної програмної концепції, запуску окремих повноцінних каналів (щонайменше одного телевізійного й однієї СМ-радіостанції) на базі спеціально утвореної ТРО, забезпечення впевненого прийому її сигналу на відповідній території, нейтралізації небажаних трансляцій тощо.

У зв'язку з цим постає питання про виробництво достатньої кількості якісного контенту, а отже про професійний та етичний рівень вітчизняної журналістики. Моніторинги українських медіа в частині їх відповідності журналістським стандартам, що регулярно здійснюються ГО «Телекритика» в межах проекту MediaSapiens, а також ГО «Інститут масової інформації», свідчать, що дотримання цих стандартів залишається у вітчизняній журналістиці «на стабільно низькому рівні». Зокрема, в діяльності практично всіх загальнонаціональних мовників постійно фіксуються матеріали з ознаками замовності, «джинса», замовчування фактів, поширення недостовірної та неперевіреної інформації тощо [15, 37]. Численні порушення при оприлюдненні соціологічних даних фіксувала і Національна рада з питань телебачення та радіомовлення [16]. У контексті медіа-простору зони «ЛНР-ДНР» такі матеріали (особливо коли глядачі стикаються з некоректним викладом подій у місцевості, де вони проживають) поглиблюють недовіру, підживлюють антиукраїнські настрої, а подекуди викликають необґрунтовану паніку. Разом з тим непрофесійне подання загальноукраїнській аудиторії відомостей щодо подій на окупованих територіях, безумовно, призводить до розколу в українському суспільстві [17].

Ще складнішою є ситуація в регіональній журналістиці Донбасу. 6-7 червня 2015 р. у м. Києві за сприяння агенції США з міжнародного розвитку (USAID) та ГО «Донецький інститут інформації» відбувся «Донбас Медіа Форум», що зібрав представників медіа регіону, провідних журналістів України, Росії та Польщі, блогерів, медіа-експертів, фахівців кафедри журналістики Донецького національного університету, представників влади, а також офіційних осіб, зокрема міністра інформаційної політики України Юрія Стеця та посла США в Україні Джеффрі Пайєтта [6].

У резолюції форуму, зокрема, підкреслюється, що на окупованих територіях «спостерігається повний провал процесу незалежного збору інформації місцевими журналістами <...>, порушені традиційні професійні зв'язки, зруйновані традиції й стандарти». З початку агресії на окупованих територіях через цензурні утиски, прямі погрози і зниження рівня доходів від рекламної діяльності закрилися десятки засобів масової інформації різних форм, а ті, що продовжують роботу, зі зрозумілих причин працюють недобросовісно і з порушенням журналістських стандартів [7].

Протягом останніх місяців серед населення окупованих територій зростають розчарування в медіа та недовіра до будь-яких ЗМІ взагалі (передусім до новин і суспільно-політичних програм). Натомість найбільш затребуваною в зоні конфлікту є нині інформація про зниклих родичів та знайомих, втрати серед мирного населення і військових, а також про дії місцевої та державної влади. Очевидно, що ця тенденція до зміщення преференцій у бік нагальних питань повсякденного життя віддзеркалює втому від пропаганди, радикальних гасел і неправдивої інформації на тлі прогресуючої розрухи, нестабільності та постійної небезпеки. У цій ситуації за будь-якого сценарію подальшого розвитку подій на Донбасі означена тенденція залишиться актуальною до повної реінтеграції регіону і відновлення в ньому нормального життя.

Отже, на задоволення саме цих інформаційних запитів насамперед має бути зорієнтоване українське мовлення на окупованих територіях. Зокрема, було б доцільним готувати регулярні програми про діяльність українських благодійних організацій, волонтерів, можливості отримання медичної, гуманітарної та іншої допомоги, підтримки біженців і переміщених осіб тощо. У сітках мовлення мають бути передбачені інтерактивні лінії для пошуку людей та діалогу з місцевою владою. Достатня кількість (і якість) такого контенту на українських каналах вже сама по собі: а) матиме позитивний вплив на гуманітарну ситуацію в зоні; б) підвищуватиме рівень довіри до каналів; в) збільшуватиме їхній рейтинг і г) працюватиме на поліпшення іміджу Української держави та уряду серед населення окупованих територій. У такому контексті більш позитивно будуть сприйматися аудиторією матеріали, присвячені роз'ясненню намірів та політики українського уряду, дій українських військ, різним аспектам життя в Україні, її історії, культури, відносинам зі США та ЄС. Крім того, особливу увагу доцільно приділити загальносвітовим темам, які є предметом маніпуляцій у російському пропагандистському дискурсі (діяльність НАТО, економічні та культурні процеси в ЄС, зовнішньополітичне становище й перспективи Росії тощо). Необхідно ретельно стежити за якістю і політкоректністю такого контенту, долучаючи до його вироблення тільки перевірених журналістів, медіа-фахівців та експертів-коментаторів. У будь-якому разі контент має бути переважно російськомовним, але орієнтованим при цьому на загальноукраїнське примирення за своєю тональністю та змістом.

Крім того, задля збільшення кількості альтернативних джерел у межах спеціального мовлення на сході України доцільно забезпечити регулярну ретрансляцію контенту авторитетних міжнародних медіа (Euronews, BBC, «Радіо Свобода», Deutsh Welle, СNN тощо), а також тих російських ЗМІ, що не є транслятором офіційної кремлівської пропаганди та антиукраїнської риторики (наприклад, телеканал «Дождь», радіостанція «Эхо Москвы»). Такий крок є тим більш доречним, що в 2015 році між Україною та Великою Британією, а також між Україною і НАТО вже велися активні консультації щодо об'єднання зусиль у боротьбі з російською пропагандою [25, 26]. Тим часом у Європейському Союзі ще з березня минулого року розробляється комплекс заходів щодо протидії інформаційним впливам Росії. Наприкінці червня Верховний представник ЄС у закордонних справах та політиці безпеки Ф. Могеріні представила відповідний проект, що передбачає навіть створення спеціально для цих завдань особливої служби зі стратегічних комунікацій StratComTeam. Усе це відкриває для України додаткові можливості кількісного та якісного зростання її інформаційної присутності не лише на окупованих територіях, а й у світі [14].

Разом з тим ефективне національне мовлення на Донбасі є неможливим без співпраці з регіональною журналістикою. У рамках Донбас Медіа Форуму головними редакторами регіональних медіа Луганської та Донецької областей було задекларовано намір «об'єднати зусилля з метою пошуку шляхів спільного зберігання і обміну інформацією в межах єдиного серверного простору». У прийнятому на Форумі проекті протоколу, зокрема, передбачено, що учасники цієї ініціативи «можуть використовувати будь-який вид контенту один одного із зазначенням авторських прав і з метою підготовки якісних матеріалів про події на Донбасі». Основною метою проекту є «подальша інтеграція редакцій в єдину регіональну мережу» [22].

Окремим важливим напрямом подальшої роботи має стати розвиток вітчизняної воєнної журналістики, досвід та традиції якої в сучасній Україні практично відсутні. На сьогодні розпочато підготовку відповідних кадрів, у т.ч. з урахуванням міжнародного досвіду. Так, у травні 2015 р. спільними зусиллями Міністерства оборони, Генерального штабу Збройних сил та Міністерства інформаційної політики було запущено програму Embedded journalism («Вбудована журналістика»), спрямовану на досягнення оптимального для зони бойових дій балансу між дотриманням журналістських стандартів і недопущенням розголошення оперативної та іншої інформації з обмеженим доступом. Суть цієї моделі взаємодії полягає в тому, що кореспондент офіційно закріплюється за штабом того чи іншого військового підрозділу і постійно перебуває у розташуванні частини, виконуючи свою журналістську роботу. Він не бере безпосередньої участі в бойових діях, але зобов'язаний виконувати накази відповідних офіцерів. Для українського варіанту за зразок взято стандарти роботи західних журналістів під час збройних конфліктів, зокрема в Іраку (війна в Перській Затоці) та Афганістані. Вже з червня 2015 р. в зону проведення АТО почали прибувати перші кореспонденти, підготовлені та «вбудовані» у військові частини згідно із зазначеною програмою [9, 33].

З квітня 2015 р. в Донецькій обласній цивільно-військовій адміністрації у м. Краматорську розпочав роботу підрозділ прес-центру штабу Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей під керівництвом Міністерства оборони України й Міністерства інформаційної політики України. Задля розширення інформаційних потоків із зони АТО Міністерство оборони України спільно з Міністерством інформаційної політики України ухвалили рішення про відкриття додаткових інформаційних підрозділів. Журналісти отримали змогу оперативно отримувати інформацію з передової та оформлювати прес-карти для роботи в зоні АТО безпосередньо в органах місцевої влади [1].

За ініціативою Міністерства інформаційної політики України та Міністерства оборони України у Військовому інституті КНУ імені Тараса Шевченка було проведено п'ятиденний тренінг для мобілізованих журналістів. Також організовано систематичні тренінги військових кореспондентів, у т.ч. із залученням закордонних експертів. Впроваджено деякі нові підходи у професійній підготовці журналістів та їх подальшому працевлаштуванні. Наприклад, журналісти, які підлягають мобілізації, отримали можливість служити військовими кореспондентами [1].

Безумовно, діяльність спільноти воєнних кореспондентів та інших журналістів, що нині працюють у зоні конфлікту, має бути не лише регламентована військовими та спеціальними відомствами ззовні, а й базуватися на певному корпоративному саморегулюванні. Зокрема, нагальною є потреба в розробленні єдиного внутрішнього Зводу принципів та правил роботи журналіста в зоні проведення АТО. У ньому має бути врахована вся специфіка ситуації, зокрема такі чинники: а) перманентна необхідність нейтралізації впливу російської пропаганди на основі оперативного збору та поширення перевіреної, правдивої і значущої інформації, у т.ч. такої, що викриває дезінформацію ворожих медіа; б) важливість роз'яснення загальних засад політики держави і конкретних дій українського уряду; в) важливість задоволення специфічних інформаційних та комунікативних потреб громадян, що проживають у зоні АТО; г) необхідність дотримання оперативних вимог до роботи з інформацією з обмеженим доступом згідно з рекомендаціями Служби безпеки України [31].

Улітку 2015 р. спеціалістами Інституту масової інформації спеціально для українських журналістів було розроблено «Словник нейтральної термінології», орієнтований на висвітлення подій на сході України та в АР Крим. Це можна розглядати і як важливий крок до створення таких принципів та правил, і як стимул до саморегулювання галузі та до формування загальновизнаного і дієвого Національного кодексу журналіста [11].

Висновки та рекомендації

1. За даними соціологічних опитувань, ефірне та кабельне телебачення залишається основним джерелом отримання медіа-інформації для 83 % жителів південного сходу України. Отже, контроль над цим сегментом ЗМІ є вирішальним для формування суспільної думки та настроїв.

2. З моменту початку окупації (весна 2014 р.) і досі в розпорядженні «ЛНРДНР» перебуває основна частина матеріально-технічного, інфраструктурного і подекуди кадрового ресурсу телерадіомовлення Донецької та Луганської областей, у т.ч. найпотужніші в регіоні передавачі-ретранслятори (телевежі). Під їхнім контролем перебувають і місцеві оператори кабельного телебачення.

3. На цій базі на територіях «ЛНРДНР» налагоджено ретрансляцію російських телевізійних каналів та радіостанцій, а також трансляцію власних програм (наприклад, телеканалу «Луганськ 24»). Український контент практично відсутній, український сигнал «глушиться» або «перебивається» зустрічними трансляціями сепаратистів. Зона покриття цих трансляцій охоплює й деякі підконтрольні українському уряду території, суміжні із зоною «ЛНР-ДНР», у т.ч. райони дислокації частин ЗСУ.

4. Домінування з весни 2014 р. деструктивної ворожої пропаганди та дезінформації в телерадіопросторі окупованих територій сходу країни стало одним із вирішальних чинників значної популярності серед населення антиукраїнських настроїв та сепаратистської риторики (в межах 70 %). Разом з тим ці настрої стимулюються недостатньою професійною добросовісністю українських мовників (часте порушення журналістських стандартів, розміщення в ефірі недостовірної та неперевіреної інформації, замовчування фактів тощо).

5. Українській державі вдалося лише частково виконати завдання повернення контролю над телерадіопростором окупованих та звільнених територій. Зокрема, станом на перший лютий-березень 2016 р.: а) відновлено трансляцію основних українських національних і регіональних ТРК на звільнених та деяких суміжних із зоною АТО територіях (встановлено близько 50 передавачів); б) відновлено ефірні трансляції низки українських загальнонаціональних, двох регіональних телеканалів, а також трьох радіостанцій на частині окупованої території, що включає міста Донецьк та Луганськ; в) на підконтрольних уряду територіях відновлено діяльність Донецької та Луганської філій КРРТ і ОДТРК, налагоджено їх мовлення у співпраці з низкою регіональних ТРО інших форм власності, які виїхали із зони «ЛНР-ДНР»; г) на передовій у зоні проведення АТО встановлено 180 комплектів супутникового телебачення з українським пакетом мовлення (сектори А, В, С та М); ґ) розпочато виробництво і трансляцію українського контенту, призначеного спеціально для аудиторії окупованої частини Донбасу; д) успішно запущено програму Embedded journalism і розпочато спеціальну підготовку воєнних кореспондентів.

6. Основними причинами незначних зрушень в організації спеціального національного мовлення для окупованого сходу є: 1) гострий брак у державних телекомпаній матеріально-технічної бази, обладнання, достатньо потужних передавачів, відсутність телевеж необхідної висоти поблизу зони проведення АТО; 2) недостатнє бюджетне фінансування, бюрократичні перешкоди, саботаж окремих посадових осіб і працівників державних підприємств (наприклад, Луганська ОДТРК та філія Концерну РРТ); 3) неефективна організація та координація роботи профільних державних органів довкола відновлення мовлення на Донбасі; 4) пов'язана з цим відсутність чіткого та адекватного масштабам завдання плану дій і, відповідно фрагментарність і очевидна недостатність заходів, що вживаються; 5) кадровий голод, розвал структур і організацій регіональної журналістики Донбасу внаслідок окупації та воєнних дій; 6) недостатня кількість і якість необхідного для спеціального мовлення контенту;

З огляду на вищевикладене і передусім на те, що нині територія проведення АТО: а) є зоною воєнно-політичного конфлікту і гострої всебічної кризи; б) перебуває у фокусі високоефективної пропаганди супротивника; в) значна кількість її населення вже зараз негативно сприймає як Українську державу та уряд, так і перспективу реінтеграції; г) сам процес реінтеграції та відновлення обіцяє бути довгим і складним, видаються доцільними такі заходи:

* Державному комітету телебачення і радіомовлення України спільно з Наглядовою радою Національної суспільної телерадіокомпанії України (НСТУ) розглянути можливість створення у складі НСТУ окремої редакції (робочої групи) програм для Донбасу з покладанням на неї функцій з розроблення програмної концепції мовлення, вимог до контенту з урахуванням цільової аудиторії, підготовки пропозицій щодо менеджменту, кадрового складу, логістики та інституційно-організаційної моделі закладів спеціального телерадіомовлення на територіях Донбасу.

• Держкомтелерадіо України, НСТУ та іншим профільним відомствам розглянути питання щодо створення на юридичній та матеріально-технічній базі Донецької і Луганської ОДТРК єдиної державної регіональної телерадіоорганізації (ТРО), спеціально призначеної для національного мовлення на тимчасово окупованих та суміжних територіях. У разі позитивного вирішення питання доцільно також провести консультації та переговори з регіональними ТРО іншої форми власності², українськими та зарубіжними мовниками і неурядовими організаціями щодо співпраці та допомоги у сфері обміну контентом, кадрами, досвідом.

• Переглянути модель організації та координації роботи профільних державних органів довкола відновлення національного мовлення на Донбасі у напрямі її централізації та збільшення обсягу повноважень і відповідальності спеціально створеного органу міжвідомчої координації. Зокрема, враховуючи стратегічне значення завдань, покладених на Міжвідомчу комісію з питань забезпечення стабільного функціонування системи національного телебачення і радіомовлення (діє у складі МІП), можливо, доцільно надати їй особливий статус з підпорядкуванням не профільним міністерствам Нині такими є Міністерство інформаційної політики і Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України., а безпосередньо Прем'єр-міністру, першому віце-прем'єр-міністру або Адміністрації Президента.

• Міністерству інформаційної політики, Концерну РРТ, Держкомтелерадіо України, іншим профільним відомствам скласти обґрунтований перелік та приблизний кошторис першочергових матеріально-технічних, фінансових і кадрових ресурсів, мінімально необхідних для повноцінної роботи з налагодження спеціального мовлення в зоні проведення АТО. Подати документ на розгляд Прем'єр-міністра України з пропозицією включити відповідні кошти до проекту Державного бюджету України на 2017 р.

Міністерству інформаційної політики, Концерну РРТ, Українському державному центру радіочастот, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, Міністерству оборони України, іншим профільним і спеціальним відомствам держави розглянути доцільність і можливість фізичного блокування/виведення з ладу ключових інфраструктурних і матеріально-технічних об'єктів і ресурсів, без яких неможливою є організація мовлення на окупованих територіях та використання радіочастотного ресурсу України в їх межах.

Список використаних джерел

1. Donbass Media Forum [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://donbassmedia forum.blogspot.com/

2. EU set to fight back in Russia information war. 2015. 18 March [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.bbc.com/ news/blogs-eu-319320o5

3. Аналіз роботи МІП за перший квартал 2016 року (січень-березень) [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://mip.gov.ua/files/ documents/_MIP_2016_first_quartal_07.pdf

4. Барометр свободи слова [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://imi.org.ua/barametr/ ² У Донецькій і Луганській областях такими, зокрема, є: ООО НТРК «ІРТА» (медіахолдинг, Луганськ), «Общественное телевидение Донбасса» (Донецьк), «Регіональна Медіа Група» (підрозділ медіахолдингу Медіа Група Україна) телеканали «Донбас», «34», «Сигма»).

Размещено на Allbest.ru