Перші вітчизняні друковані бібліографічні пам'ятки як важливе джерело документальної пам'яті України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 002.1-028.25:929](477)"10/17"

Перші вітчизняні друковані бібліографічні пам 'ятки як важливе джерело документальної пам'яті України

Михайло Геращенко,

Анотація

друкований бібліографічний історичний

У статті охарактеризовано перші вітчизняні друковані бібліографічні пам'ятки від появи книгодрукування до кінця ХVШ століття; проаналізовано історію їхнього створення та значення для опанування історичного розділу вітчизняного бібліографознавства.

Ключові слова: документальна пам'ять, книгодрукування, друковані бібліографічні пам'ятки, українські вчені та бібліографія, типи та види бібліографічних посібників.

Аннотация

В статье дана характеристика первым отечественным печатным библиографическим материалам от истоков книгопечатания и до ХVШ века; проанализирована история их создания и значение для изучения исторического раздела отечественного библиографоведения.

Annotation

У попередній публікації авторів, присвяченій першим рукописним бібліографічним пам'яткам від ХІ століття до появи книгодрукування, зауважено, що "історико-культурна спадщина Україна сягає вглиб віків, має славні традиції від найдавніших часів до сьогодення і охоплює пам'ятки історичної давнини, літературні та мовознавчі джерела, складові культурно-мистецьких, монументальних та інших національних надбань, які є візитною карткою духовності нашої країни" [1, с. 14]. Спираючись на цю тезу, метою пропонованої статті є розгляд вітчизняних друкованих бібліографічних пам'яток у подальшому хронологічному зрізі.

Перші рукописні та друковані бібліографічні пам'ятки України, Росії та далекого зарубіжжя досліджували провідні вітчизняні (І. Корнєйчик, М. Гуменюк) та російські (М. Здобнов, С. Рейсер, Б. Семеновкер) бібліографознавці. Зокрема, І. Корнєйчик у розвідці "Історія української бібліографії. Дожовтневий період" (Харків, 1971) вперше в Україні порушив питання про вивчення історії всіх вітчизняних бібліографічних пам'яток (рукописних та друкованих) від ХІ століття до 1917 року.

Російський дослідник М. Здобнов у монографії "История русской библиографии до начала ХХ века" (Москва, 1955) також звертався до цієї проблематики, але в контексті періодизації російської бібліографії. Проте і він, і С. Рейсер у "Хрестоматии по русской библиографии с ХІ ст. по 1917 г." (Москва, 1956) припускалися помилки, називаючи факти і події української бібліографії явищами російської або радянської бібліографії. Варто згадати і монографію Б. Семеновкера "Библиографические памятники Византии" (Москва, 1995); хоча дослідження прямо не стосується історії української чи російської бібліографії, проте становить значний інтерес для істориків.

Отже, детальніше зупинимося на характеристиках перших вітчизняних друкованих бібліографічних пам'яток, які, безперечно, є важливим джерелом для розв'язання завдань загальнодержавної програми "Документальна пам'ять України".

Загальновідомо, що першою друкованою книгою на теренах України був славнозвісний "Апостол" І. Федорова, виданий 1574 року у Львові. Тобто вітчизняне книгодрукування налічує майже 450 років, хоча існують припущення книгознавців (і небезпідставні), що й до "Апостола" виходили українські друковані книги. Зокрема, харківський дослідник М. Низовий розмірковує, що оскільки західноукраїнські землі межують з Чехією, Польщею, Білоруссю, то в нашій державі книгодрукування було започатковано значно раніше 1574 року, чому сприяли міжнаціональні книгознавчі зв'язки. Відповідно, до означеної дати в Україні вже були друковані видання, навіть називають прізвище першого вітчизняного книгодрукаря -- Степана Дропана, хоча ґрунтовних документальних свідоцтв бракує.

Виникнення і розвиток книгодрукування в Україні мало важливе значення і для бібліографії, перед якою постали нові завдання, пов'язані з розповсюдженням друкованої продукції. Ці видання, як і рукописні документи, здебільшого мали релігійний характер.

Зокрема, довідково-бібліографічні матеріали зустрічаються в одному із ранніх видань І. Федорова -- "Книзі Нового завіту" (Острог, 1580). За свідченням І. Корнєйчика, це покажчик змісту 27 книг Нового Заповіту, який уклав помічник першодрукаря Т. Михайлович [2, с. 17]. Призначення бібліографії -- допомогти читачеві швидко відшукати потрібне місце у книзі. На думку відомих українських книгознавців і бібліографів (Ф. Максименко та ін.), з якими І. Корнєйчик листувався, "це був перший у кирилівському книгодрукуванні алфавітно-предметний покажчик і, водночас, -- перша друкована бібліографічна праця в нашій країні" [2, с. 17]. Пізніше подібні матеріали часто уміщували у виданнях Києво-Печерської та інших друкарень.

Наукову й освітньо-виховну мету мали подані в окремих книгах посилання на допоміжну літературу, бібліографічні списки творів, зокрема рекомендаційний реєстр "Книги духовнику нужные" додав до власної передмови до релігійного збірника "Номоканон" (1629) засновник одного з перших європейських університетів Петро Могила [2, с. 18].

Помітне пожвавлення у розвитку української бібліографії відбулося упродовж XVI--XVII століть -- періоду піднесення національно-культурного руху українського народу в боротьбі проти іноземного засилля. Суспільно-політичні умови сприяли виходу численних полемічних творів М. Смотрицького, З. Копистенського, І. Вишенського та багатьох інших літературних і громадських діячів. Ці рукописні праці зазвичай супроводжували бібліографічні посилання на захист слов'янської літератури від іноземного впливу, яка відрізнялася, на думку І. Вишенського, "толкованієм простим, а не хитрим" [2, с. 19].

Як відомо, у досліджуваний період тривала релігійна боротьба православ'я із засиллям католицизму. Цій справі служила також і бібліографія. Як приклад наведемо покажчик творів Іоанна Златоуста під назвою "Каталог або реєстр всех книг божественного Іоана Златоустаго" [2, с. 19]. Це перша в нашій країні персональна бібліографія, літературна спадщина відомого діяча грецької православної церкви розділена в покажчику на п'ять груп: до першої увійшли книги про Старий Заповіт; до другої -- тлумачення Євангелій Матвія та Луки; третя присвячена Іоанну Хрестителю з поясненням його Євангелія; четверта містить бесіди про послання апостола Павла, а п'ята -- твори з різноманітних питань. Релігійний діяч не обмежився переліком відповідної літератури, а й намагався розкрити її зміст. Він уперше застосував аналітичні довідкові анотації, тобто характеристику частин документів. У них зібрано питання, порушені в окремих розділах або їхніх частинах, надано посилання на номери відповідних розділів.

В аналізований період продовжувала розвиватися і бібліотечна бібліографія, до чого доклали зусиль церковні та світські кола, зокрема братства.

Значну увагу складанню бібліографічних списків приділяло найбільше братство в Україні -- Львівське, що було громадсько-політичною організацією міщан Львова. За складом і спрямованістю роботи його, на думку І. Ісаєвича, можна скоріше віднести до світського, а не церковнорелігійного об'єднання. Члени братства підтримували боротьбу українських національних сил проти утиску панської Польщі, сміливо виступали за демократизацію шкільного навчання, проводили культурно-освітню роботу [3, с. 21]. І. Корнєйчик, посилаючись за архівні матеріали [2, с. 22], зауважує, що організація мала чудову бібліотеку і відзначає п'ять її бібліографічних описів за 1601, 1615, 1619, 1637 та 1688 роки. Списки Львівської братської бібліотеки становлять неабияку історико-культурну цінність, оскільки, крім вітчизняної літератури, містять твори письменників античної доби та епохи Відродження. Бібліографічні описи свідчать про значну цікавість львів'ян до такої літератури.

Після приєднання України до Росії (1654) посилився авторитет світської літератури, а разом з нею і світської бібліографії. У 1665--1666 роки при Московському печатному дворі надруковано "Оглавление книг, кто их сложил", яке містило опис майже 1800 творів, написаних або перекладених українцями, білорусами та іншими слов'янськими письменниками (болгарами, сербами, поляками). Здавалося б, який стосунок має московське анонімне видання до української бібліографії?

Річ у тім, що це окреме друковане бібліографічне видання й нині викликає чимало суперечок серед науковців. Відомий російський бібліографознавець С. Рейсер, автор єдиної на пострадянському просторі "Хрестоматии по русской библиографии с ХІ века по 1917 г.", вважає, що автором "Оглавления..." був перший російський бібліограф С. Медведєв, "батько слов'яно-російської бібліографії" [4, с. 3]. Цю думку поділяє і російський дослідник М. Здобнов у монографії "История русской библиографии до начала ХХ века" [5, с. 36].

І. Франко, людина енциклопедичного складу розуму, який чудово розумівся в багатьох галузях знань, зокрема і в бібліографії, небезпідставно стверджував, що автором цього друкованого бібліографічного видання міг бути українець за походженням, а саме Є. Славінецькй, оскільки в посібникові надто виразна українська тематика (бібліографічний опис містить назв рукописних і друкованих книг з монастирів, церков і друкарень України більше, ніж з подібних установ та закладів Росії, Білорусі та Польщі) [6, с. 95].

На кінець XVII століття припадає вихід першої української музичної бібліографії, котра мала назву "Реєстр нотних зошитів, що належать Львівському братству" (1697) і містила описи майже 400 хорових творів різноманітних жанрів. І. Ісаєвич зазначав, що братство доклало значних зусиль для поширення досягнень осередку української хорової культури [3, с. 31].

Розвиток української бібліографії XVIII століття відбувався в умовах культурного піднесення. Було здійснено реформи в галузі державного устрою, військової справи, економіки і культури, запроваджено гражданський шрифт (1708--1710), церковну книгу поступово витісняють світські видання гражданського друку. Це позначилося на розвиткові вітчизняної бібліографії, яка починає обслуговувати потреби держави, науки, книжкової торгівлі тощо. Виокремлюється й книготорговельна бібліографія, представлена "таксами" та "ценниками" (на цій ниві успіхів досягла друкарня КиєвоПечерської лаври).

Знаменною подією у розвитку української бібліографії було створення бібліотечних каталогів книгозбірень вищих навчальних закладів України -- Києво-Могилянської академії та Харківського колегіуму. Укладачі здійснили спробу класифікації літератури в систематичному порядку. Бібліотечна бібліографія, як слушно зауважує І. Корнєйчик, була представлена не лише каталогами бібліотек навчальних закладів та окремими церковними і монастирськими бібліотечно-бібліографічними матеріалами, а й численними описами та каталогами приватних книгозбірень [2, с. 39].

Особливої уваги варта тема "Г. Сковорода та бібліографія". Видатний вітчизняний філософ, поет, публіцист також певним чином стикався і з бібліографією. Прагнучи якнайефективніше використати книгу для виховання вільної та гармонійної людини, він висловлювався за старанний добір творів для читання, виявляв цікавість і до бібліографічної рекомендації. Про це свідчить власноруч укладений 1790 року список творів філософа -- "Число моих творений" -- для учня Харківського колегіуму М. Ковалинського [7, с. 384]. Список не повний: охоплено лише 22 назви творів, переважно філософських трактатів. Г. Сковорода використав зірочки, якими супроводив описи дев'яти творів з поміткою "Лучшее значат звездки", тобто задовго до російської рекомендаційної бібліографії (на сторінках російського журналу "Современник") застосував власний метод [2, с. 42]. Автор списку радив читачам, що працюють із книгами, як робити виписки з них, подавати до власних записів бібліографічні дані -- відомості про автора, заголовок книги, її розділи тощо, пропонував складати допоміжні покажчики до зошитів з виписками.

Висновки. Упродовж XVI--XVIII століть Україна здобула цікавий і значний досвід бібліографічної роботи, до якого спонукало започаткування книгодруку та міжнаціональні культурні зв'язки. Українські друковані бібліографічні праці (самостійні та в додатках до історико-культурних, історико-літературних, філософських матеріалів) розроблялися як на потреби релігії, науки, так і з освітньовиховною метою. Наші співвітчизники зробили значний внесок у розвиток методики друкованої бібліографії (аналітичні довідкові анотації, система посилань, застосування "зірочок" для рекомендації кращих творів) і у бібліографічну діяльність видавництв, бібліотек установ релігійного та світського характеру, що, безперечно, сприяло збагаченню документальної пам'яті країни.

Список використаної літератури

1. Геращенко М. В. Перші бібліографічні пам'ятки як важливе джерело вітчизняної історико-культурної спадщини / М. В. Геращенко, Л. А. Добровольська // Вісник Книжкової палати. -- 2015. -- № 9. -- С. 14--16.

2. Корнєйчик І. І. Історія української бібліографії. Дожовтневий період : нариси. -- Харків, 1971. -- 373 с.

3. Ісаєвич І. Д. Братства та їх роль у розвитку української культури XVI--XVIII ст. -- Київ : Наукова думка, 1966. -- 251 с.

4. Рейсер С. А. Хрестоматия по русской библиографии с XI века по 1917 г. -- Москва, 1956. -- 448 с.

5. Здобнов Н. В. История русской библиографии до начала ХХ века. -- Москва, 1955. -- 607 с.

6. Гуменюк М. П. Українські бібліографи XK -- початку ХХ століть. -- Харків, 1969. -- 182 с.

7. Сковорода Г. С. Твори. В 2-х т. Т. 2. -- Київ : Вид-во АН УРСР, 1961. -- 386 с.

Надійшла до редакції 11 січня 2016 року

Размещено на Allbest.ru