Слава Украине, або хто такі "російськомовні бандерівці"
Стійкість ентонаціональної спільноти "русскоязычных украинцев". Символічна легалізація "російськомовних українців" як окремої, рівної сторони нового політичного процесу. Скасування закону – Ківалова-Колєсніченка. Домінантний стан російськомовної преси.
| Рубрика | Журналистика, издательское дело и СМИ |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.12.2017 |
| Размер файла | 28,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Слава Украінє, або хто такі "російськомовні бандерівці"?
Ростислав Мартинюк
Майдан, Революція Гідности зробила чи не все таємне явним. Виняток, мабуть, лише один. За зовнішнім українським антуражем ми не побачили силу, яка підтримала Майдан, але не була українською.
ЧИЙ МАЙДАН?
Протягом усіх трьох місяців ішла непублічна, але відчутна боротьба нашої нації постулювати виняткове право на цю Революцію. У нас мали бути союзники, а не "дольовики" - на цю роль претендували так звані "русскоязичниє украінци". їх не часто пускали на сцену, і їх заднім числом все-таки оформили як попутників, добрих помічників.
Ця ж російськомовна і "просто русская частка" активу Майдану змушена була прийняти (хоч із застереженнями) корпус консервативної революційної символіки, зокрема ім'я Степана Бандери і сам феноменальний "мем" - "бандерівці". Ця ж "русская частка" насторожено, а де й вороже, сприйняла падіння Лєніна на Бесарабці, як і наступний лєнінопад.
Наскільки стійка буде нинішня ентонаціональна спільнота "русскоязичних украінцев"? Чи іманентною є їхня теперішня москвофобія? Чи почнуть вони грати у нові юніоністські проекти з Москвою, як тільки там поміняється режим? Це другорядні питання. Але вони можуть стати ключовими для нас, якщо все залишимо як є.
Москва, путінський режим був неготовий до того, що русскіє в Україні підтримають "бандерівську революцію". Саме таврування "бандерівцем" російськомовного попутника Майдану, за розрахунком Кремля, мусило викликати у них блювотний рефлекс, а відтак відкинути русскіх від українців. Інтуїтивно українці були готові до такого розвитку подій. Але, звісно, з тактичних міркувань намагалися цьому запобігти.
Тим часом "російськомовний бандерівець", якого не дуже пускали на сцену Майдану, дав кровну клятву на захист України. Але взамін попросив дрібничку: символічну легалізацію "російськомовних українців" як окремої, рівної сторони нового політичного процесу. Після втечі Януковича. А що? Українці не мали армії, Крим забирали з потрохами - і хтось прийшов із "юніоністським" гаслом "Єдина країна - Єдіная страна". Чому б і ні? Щось нашіптувало, що "мєстниє русскіє" були скрізь, а українці - тільки у наметах Майдану. "Вот вам, русскіє, пол-царства за союз протів Путіна" Хто тоді думав, що це коротке політичне гасло достойне смертельної унії Шотландії та Англії'?
Гасло "Єдина країна - Єдіная страна" зрештою знайшло парламентську легітимацію. Вона полягала у відмові новообраного голови Верховної Ради, а згодом і Президента України Петра Порошенка, підписувати рішення депутатів про скасування закону К\К - Ківалова-Колєсніченка. А саме цей закон відкривав "новой політіческой общності" - російськомовним українцям - шлях до повної, неподільної влади в Україні й форсованого будівництва "государства Украіна": українського за формою і русского за змістом. От тоді здалося, що за таке "государство" русскоязичниє вирішили і повоювати. Хоч із Путіним, хоч і з самою Російською Федерацією. Як навчили русскоязчних на Майдані - "положити за новоє государство і душу, і тєло".
Хто ж ці "російськомовні українці", які у хвилини екзальтації іменуються навіть "російськомовними бандерівцями"? Це українці, які не володіють українською мовою, чи це новосформована етнічна група, яка усвідомила свої політичні інтереси через набуту російську мову?
Є й ті, є й другі. Але є й треті, етнічні русскіє - багатомільйонна група громадян України, яка й стала полюсом політичної поведінки "російськомовних українців", придбавши собі цілком нову гібридну самоназву, псевдоетнонім: "русскоязичние украінци" Ця група не гомогенна, у ній навіть переважають креольські українські елементи, але це справді "русскіє", які в особливий, неочевидний спосіб легалізовані в державі Україна як рівновартісний державотворчий елемент, а подекуди і як "провідний" державний елемент.
Щоби збагнути колективну етнічну поведінку русскіх за межами Московщини, треба пам'ятати про їхнє надзвичайно гнучке ставлення до власної етнічної репрезентації. Є така російська приказка: "Назови хоть горшком - только в печь не ставь". Це значить: "Мені байдуже, як називатися серед тубільців - не чіпайте лишень моїх привілеїв". В Україні цей золотий, божественний привілей - мова. Разом із нею контролюються капітали і нею працює ота гібридна соціально-економічна система, яка побудована на загалом московитських зразках корупції.
Скажу дещо епатажно: з огляду на випробуваність і зрозумілість теперішньої економіко-політичної системи, опір реформам в Україні у той чи інший спосіб здійснюють саме "русскіє і прімкнувшіє к нім креоли" - "російськомовні українці". Це ж їхня країна і їхні "схеми". Для чого це валяти? Але де вони - росіяни України? От у Києві проживає понад 300 тисяч етнічних росіян. Ми де-небудь чули про "русскій квартал" чи, скажімо, район, про який кияни скажуть: "Куренівка? Ооо! Там живуть самі москалі..." Ні. І ви не знайдете жодного так званого "кацапського кварталу" по всій Україні, хоча їх, за останнім переписом, понад 4 мільйони осіб. І живуть у багатьох містах вони компактно. Проте "невидимо".
В який спосіб вони залишаються невидимками - загадка, яку я спробую пояснити нижче. Поки що скажу, що росіян в Україні набагато більше, ніж 4 мільйони. Навіть якщо згадати про відторгнення Криму.
На 1990 рік в Україні нараховувалося 11 мільйонів росіян. Колосальна цифра, якщо згадати: в УНР їх було не більше мільйона. База нинішніх росіян - післявоєнна колонізація з 1951 по 1991 рік з одночасною самодепортацією мільйонів українців до Сибіру та інших колоній Москви.
Куди ж поділися ці мільйони росіян, яких 40 років поспіль завозили в УРСР по 150 тисяч осіб на рік?
Зокрема, є об'єктивні процеси асиміляції росіян, на яку спромоглася Україна після проголошення державної самостійності. Але ця асиміляція не полягала у зміні "рус- скімі" мови, світогляду, ціннісних етнічних установок. Більшість із цих 11 мільйонів стала просто "русскоязичнимі украінцамі", тобто... залишилася "русскімі"
Хто ж ці "російськомовні українці", які у хвилини екзальтації іменуються навіть "російськомовними бандерівцями"? Це українці, які не володіють українською мовою, чи це новосформована етнічна група, яка усвідомила свої політичні інтереси через набуту російську мову?
Залишаючись у фактичній меншості в Україні, вони спромоглися закріпити тут домінантний стан російськомовної преси, телебачення, блокували появу таких статусних секторів преси, як українськомовний глянець, а в 2000 роках організували вражаючий наступ, перетворивши колосальну мережу FM-станцій у суто етнічний комунікативний простір росіян в Україні. А на таких станціях як "Мелодия", "Русское радио", "KISS- FM" впроваджені розмовні ефіри навіть московським діалектом російської мови. преса ентонаціональний російськомовний
Короткий наступ українців після Помаранчевої революції провалився. Спадком для нас залишився ґрунтовно українізований прокат неросійського кіна. У Запоріжжі, як і у Львові, стрічки Квентіна Тарантіно дивляться по-українськи, і за це платять гроші. Проте російське в Україні залишалося за своїми масштабами державою в державі. А точніше - це сама держава. Держава росіян в Україні.
СИЛА - ЦЕ РОСІЯНИ
Росіяни ніколи не виступають від свого імені. На це - табу. Вони говорять від імені нової політичної спільноти - "російськомовних українців". І тепер вони контролюють не лише ЗМІ, але й такі стратегічні для нації сектори, як спорт і армія. Спорт залишається тотальним русифікаторським ділом в Україні, де українську мову забуває ще в підлітковому віці абсолютна більшість українців. Проте це лише наслідок культури фізичної та військової підготовки, яка залишається всуціль совєцькою, а тому російською.
Отже, армія як ще одне крило прояву "маскулінности" держави, теж залишається інститутом суто російським. І не лише тому, що українці щодня зазнають там багато- аспектних принижень за мовною ознакою. Після падіння СРСР не припинилися такі характерні сцени, коли українець із глухого села, повертаючись із "української" армії, починає "разгаварівать с папой і мамой на взрослом, ваєнном язикє". Власне, це закономірно. Бо по-українськи в армії вимовлялося чотири фрази: "Рівняйсь! - Струнко! - Кроком руш! - Здоров'я бажаю". Попри анекдотичність таких "покацаплених дем- белів", ситуація досить трагічна - ці навчені військовій справі люди вербуються у всі ті ж "русскоязичні украінци", по факту лояльні до російської етнічної громади та їхніх аспірацій панувати в Україні. В сучасній українській армії (вдумайтеся!) практично неможлива русофобія як така, а значить - і опозиція "свій-чужий". Той, хто ставить під сумнів цей факт, отримує в морду - як то було недавно в Івано-Франківську, коли людину побили за вимогу до полісмена говорити українською мовою.
Але найгірше - саме через сучасну армію легітимізується російський етнічний проект в Україні. Робиться це професійно і місцями навіть героїчно. Зокрема, з самого початку війни з Російською Федерацією у публічному просторі з'явилися персонажі, які коментували військові події тільки і тільки російською мовою. Ті, що на поверхні, це Семенченко, Бутусов, пізніше Мочанов. Прокурено-пороховим голосом проголошувалося: армія - інститут росіян в Україні. І не сумнівайтесь.
У цей перехідний період слід заявити з усією категоричністю: розмовляєш в Україні російською - ти росіянин, незалежно від свого походження. "Російськомовний українець" - це ТИМЧАСОВИЙ статус громадянина України, який перебуває у стані НАТУРАЛІЗАЦІЇ. Ніякої "стабільної спільноти "русскоязичні украінци" не може бути!
Стратегія військових російськомовних ньюзмейкерів полягала у публічному розподілі ролей, які завжди нав'язували росіяни в Україні: українці варять борщ - "русскіє люді героіческі воюют". Так, цій пропагандистській лінії якось протистояла українськомовна символіка добровольчих загонів, зокрема були й бойові одиниці, які відомі як суто українськомовні. Таким до певного часу був ДУК ОУН, таким є "Карпатська Січ". Проте вони не створили тренду українськомовного, а значить українського війська. Цьому природному і конче необхідному дискурсу незабаром протиставили новопрославленого "святого" - "русскоязичного воіна АТО". У цілій низці блогів та публічних виявів учасників війни цілеспрямовано ігнорувалася українська мова не лише на рівні комунікації, але й на рівні поширених знаків. На вулицях з'явилися надписи на стінах "Слава Украине!", таку ж саму "славу" поширювали інші росіяни, ігноруючи, здавалося б, автоматичне постмайданне "Слава Україні!" - варіанту, майже ідентичного російському, але послідовно ігнорованому.
РОСІЙСЬКІ АНТИПУТІНСЬКІ ЗМІ
Усі ці речі очевидні і десь проговорені. Не сказано головного: російщення ЗМІ, спорту, молодіжних субкультур, армії триває не стільки через інерцію СРСР. Вона здійснюється в інтересах конкретної етнічної групи, яка усвідомила свій окремий від Москви політичний шлях і яка створила проект "Русская Україна" - антипутінський, але й українофобський. Узагалі український багаж, український державницький наратив потрібен "русскім" в Україні тільки для легітимації меж нової державної території від зазіхання "скаженого гартленду". А от українська національна ідентичність для цих громадян України - принциповий і повсякденний виклик, який вони прийняли і вдалися до систематичної боротьби проти нього.
Для його успіху приватизуються усі прояви "маскулінності" у державі Україна. Один із найцікавіших фронтів "русскоязичний украінцев" - у ЗМІ. Там із початком агресії Москви з'явився цілий корпус "русскої" хронікальної літератури про війну. Винятково російською мовою. Літератури талановитої, злої, "ґосударствєнніческої", кричащої "Героям слава!", але такої, що ігнорувала існування української мови, української ідентичності. Цій ідентичності росіяни відводять цілком звичні резервації: село, західна Україна, театральна етнічність. Хто проти - той "вишиватник".
До речі, поява нового пейорату щодо українців - "вишиватник" - достатньо симптоматична, щоб на цьому зупинитися окремо. Пригадайте, що промайданні "русскіє" погодилися стати "хохлами" і "бандерівцями" - з волі московської пропаганди. Але нікуди не зник той, хто справді був бандерівцем і якого ці промайданні росіяни далі ненавиділи. Незабаром цьому явищу - активним представникам українській нації, які не погоджувалися з відведеною для них "русскімі" ролі - знайшли нову назву: "вишиватник"
Виняткову функцію єднання націоналізму "русскоязичних украінцев" відіграє проект Олександра Нойнєца "Пьотр і Мазепа". Сама дихотомія, пропонована власниками проекту, нав'язує українцям кілька нахабних стереотипів: 1) вторинність українців по відношенню до російської нації (васал Мазепа і володар Пьотр) і, звісно, 2) зрадливість, чи то пак згадуване "вишиватництво", вузьколобий партикуляризм українського національного проекту.
Сайт "Пьотр і Мазепа" завоював широку аудиторію знов-таки потужною військовою публіцистикою, значна частина якої була створена у специфічно московській стилістиці часів Другої світової війни. Тільки сакральна Москва у цих текстах була змінена на сакралізований Кієв, магічні західні фронти перетворилися на магічні східні, ну а спільним знаменником сталіністської і свято-кіївської військової літератури такого штибу є повне ігнорування "корінного народу". Його нема. Ба більше, йому за кожної нагоди прищеплюється комплекс вини і зради, примітивності й підлості, що виходить особливо ефектно в антуражі війни, де, як з'ясувалося, воюють у більшості "русскоязичниє украінци".
Додам, що максимальне російщення телебачення та ФМ-радіо за останні два роки виконує практичне завдання: забезпечення згуртування "русскіх" та креолів довкола проекту "Русская Україна", або "Єврораша" - європейська держава "русскіх" без головних болів євразійської Федерації, її екстремістського спадку сталінізму, без обтяжливого ядерного статусу і колоніальних воєн на Кавказі та на мусульманському Поволжі.
Отже, ми маємо ситуацію, коли росіяни, які прийняли самоназву креолів - "русскоязичниє украінци", контролюють свою спільноту, сформували привабливий проект такої собі "Єврораші", ключовим політичним інструментом покладають російську мову.
РОСІЙСЬКА ЦЕРКВА
Справи з "російськомовними українцями" настільки погані ще й тому, що вони мають свою власну КОНФЕСІЮ. Це так звана "Украинская Православная Церковь", зареєстрована під тиском ФСБ в Україні 1992 року, після незаконних зборів єпископів України у місті Харкові. "Украинская православная церковь" є не чим іншим, як "згромадженням єпархій Російської православної церкви в Україні, що мають власний синод і керуються визначеннями Московської патріархії". Саме так трактує цю гібридну церковну установу Вселенський патріархат, пояснюючи, що це і є Російська православна церква на території Україні. Але зважте, скільки слів треба написати Вселенському патріархату, аби "схопити" феномен цієї релігійної групи в Україні! Ми додамо: УПЦ Московського патріархату - точна копія моделі "русскоязичних украінцев", які назовні виступають як частина української політичної нації, але де-факто контрольовані російською етнічною громадою в Україні та силувані діяти в її інтересах.
УПЦ (МП) - фактично Церква Російськомовних Українців, гібридної квазі-політичної спільноти. Суттєва різниця: "російськомовні украінци" прийняли проект
України всерйоз, і навіть воюють за цей проект з Російською Федерацією на Сході. Але Церква "російськомовних українців" має іншу політичну стратегію, залишаючись вірною імперському проекту Москви, чим підважує аспірації "внутрішніх русскіх" на побудову тут "Єврораші" - окремої від Московщини європейської, російської держави.
З огляду на етнічний склад єпископату РПЦ в Україні (до 80% українці з Волині, Закарпаття, Г аличини та Буковини), можна сказати про подиву гідний конфлікт між "русскім проектом України - Європєйская Страна" і "русскім проектом єпископату УПЦ МП - відновлення Російської імперії". Засвідчимо асиметричну напругу між цими двома ворожими до України проектами "внутрішніх русскіх": проекту "Европейская Украина без украинцев и без Путина" та квазі-релігійного проекту "Малороссия-Святая Русь с центром в Москве и с Путиным".
І от посередині - українська нація. Безголоса, бо позбавлена ЗМІ та публічних майданчиків для саморефлексій. Сліпа, бо заражена усіма ліберальними коростами. Немічна, бо позбавлена будь-якої сталої ідеології. Ще жива, бо потужно працює національний інстинкт та предківські навички тримати зброю.
"НАШІ" ІНТЕЛЕКТУАЛИ
У цій драматичній ситуації, коли в тілі України розігрується ДВА смертоносних проекти росіян, сучасна українська еліта грає роль усміхнених "говорящих меблів". І в цьому вона жваво нагадує "драгоманівців", про яких влучно писав Роман Бжеський у своїй праці "Національно-політичні погляди Михайла Драгоманова, їх вплив і значення".
Наша "інтелігенція" не бачить багатомільйонної потуги росіян в Україні, грає з ними у хованки, влаштовує сеанси екзорцизму з отими "русскоязичними укрАінцамі" (начебто їх можна "виправити" і "схилити" до українського національного проекту). Але загалом - співчуває їм, молиться короткою молитвою "не на часі" і запопадливо створює їм зону комфорту.
Ну бува, що вибухне устами Оксани Забужко, що от, бачите, "аткуда-нє-вазмісь" з'явилося в ужитку слово "молОчка" - на означення молочної індустрії. Але то справді дрібниці. Без усякої "молочки" такі постаті, як Олександр Палій чи Роман Скрипін, чи Мирослав Попович, чи Олег Рибачук переходять на загальноукраїнських телеканалах на "удобний для ведущего язик". І щось тут є від гордуватої самоомани: от, мовляв, ми, українці, "мілостіво говорім на русском" - ібо європейці! Ібо яко щедрий хазяїн України, можемо потішити "русскіх" балачкою в їх рідній мові. Але така медійна поведінка лише десаркалізує та демотивує ту частину українців, які перебувають на межі національного вибору - чи вони приєднуються до російського табору в робі "русско-язичного украінца", чи далі змагаються із невідворотністю - заговорити мовою, якою так вільно говорить Палій-Рибачук-Попович-Скрипін.
На ідеологічну сліпоту, чи сказати б, утрату українського стилю мислення страждають наші популярні гурти. От Саша Кольцова з командою "Крихітка" створила маленький шедевр військової лірики: "Кращий друг без імени". Але кліп на цю пісню прозраджує той самий комплекс "договорняка" з "русскоязчиними украінцами" і таке вигідне для російської пропаганди постулювання "русскоязичності фронту". Бо вона, будучи волонтеркою, подає своє СМС-листування з воїнами АТО. І ці СМСки - всуціль російськомовні.
А як працює з "мовним ландшафтом", скажімо, Естонія, особливо якщо йдеться про війну? На державний кошт естонці зняли стрічку "1944". Відомо, що під час Другої світової війни Сталіну вдалося сформувати колаборантський Естонський корпус, який разом із Червоною армією брав участь в окупації цієї країни. Цей корпус був всуціль російськомовним, хоч і етнічно естонським. Але естонці вирішили не показувати цього. А щоб зовсім не грішити проти істини, вони впровадили лише одного героя, який говорив російською, та й те - діалектом.
Тож теперішньому глядачеві показали хоч і сталінські, але "естонські війська" - вони у свідомості можуть бути тільки естономовними. І завдання митця - домогтися цього сприйняття. Цього зовсім не розуміють наші молоді митці - від Кольцової до зіркового Святослава Вакарчука, який заявляв колись у Донецьку, мовляв, хай будуть тут свої герої, а у Львові свої. Так, у них тепер є "герої". І вони стріляють по львівянах так само добре, як і по чернігівцях. Отака ціна за ліберальне гасло "кожному своє".
Легалізувати російську громаду в Україні, виокремивши її з українських креолів, чітко й максимально щиро обумовити їхні права - на школу, на садочок, на кіно, на пресу, квоти на телебаченні. Зробивши всі ці речі справедливо - перейти до жорсткого, тотального, воістину латвійського контролю за тим, аби ці "русскіє" не виходили за межі прав, обумовлених для них в Україні.
Є велика кількість фактів, які вказують: українська публічна спільнота, "опінйон-мейкери", повністю паралізовані гібридними практиками "патріотичної" російської спільноти і не здатна витлумачити причини масового російщення після Революції гідності, а тим більше - мобілізувати на боротьбу проти неї. Тим часом "русскіє" в Україні отримали неймовірний карт-бланш на форсоване російщення. Такого шансу вони не мали тут із часів Петра Столипіна. Бо й у найстрашніші совєцькі часи Москва мусила рахуватися з наявністю УРСР та її "мовним форматом". Тепер гальм НЕМАЄ.
ЩО РОБИТИ?
Локалізувати загрозу побудови Європейської Росії в Україні можна латвійським шляхом.
Перше: сприяти легалізації російської етнічної спільноти в Україні, яка сьогодні є невидимою і такою, що маніпулює "російськомовними українцями", нав'язуючи їм російські етічні уяви про те, що хорошо і про те що погано. Отже, "русскіє" повинні вийти з тіні.
Друге: легалізувавши "русскую" громаду в Україні, виокремивши її з українських креолів, чітко й максимально щиро обумовити їхні права - на школу, на садочок, на кіно, на пресу, квоти на телебаченні. Зробивши всі ці речі справедливо - перейти до жорсткого, тотального, воістину латвійського контролю за тим, аби ці росіяни не виходили за межі прав, обумовлених для них в Україні.
Третє: усунувши контроль російської громади України над так званими "російськомовними українцями", яких після легалізації власне "русскіх" залишиться до 2/3 від їхньої теперішньої кількості, розробити глибоку, соціологічно вивірену схему повернення прав цим громадянам. Насамперед це право НА ВІЛЬНЕ ВОЛОДІННЯ І ВЖИТОК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ. Саме це право було відчужено в них у часи СРСР, але воно було відчуженим і протягом 25 років в незалежній Україні! Отже, ключове право - вільне володіння українською мовою - дасть змогу органічно комунікувати у середовищі українців.
Четверте: У цей перехідний період слід заявити з усією категоричністю: розмовляєш в Україні російською - ти росіянин, незалежно від свого походження. "Російськомовний українець" - це ТИМЧАСОВИЙ статус громадянина України, який перебуває у стані НАТУРАЛІЗАЦІЇ. Тобто, він - у процесі опанування української мови. Натуралізація - це і є повернення прав російськомовному українцю на українську мову. Ніякої "стабільної" спільноти "русскоязичні украінци" не може бути!
П'яте: усунути з України гібридну релігійну групу "Украинская Православная Церковь" - РПЦ в Україні. Або істотно зменшити її вплив. Благо, лояльні до проекту держави Україна росіяни можуть тут бути для нас ситуативними союзниками. Бо керівництво релігійної групи, очолюване Орестом Володимировичем Березовським, це класична іноземна агентура, до якої слід застосовувати норми Кримінального кодексу. Те, що ці норми так і не задіяні - після стількох фактів співучасті кліриків та єпископату "УПЦ" в диверсійних операціях РФ - слід віднести на ті радикальні погрози, до яких вдаються представники путінського режиму для оборони елітного корпусу "молящейся агентури". Але страх - поганий порадник козакові та християнину.
P.S. Наскільки стійка буде нинішня ентонаціональна спільнота "русскоязичних украінцев"? Чи іманентною є їхня теперішня москвофобія? Чи почнуть вони грати у нові юніоністські проекти з Москвою, як тільки там поміняється режим? Це другорядні питання. Але вони можуть стати ключовими для нас, якщо все залишимо як є.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Аналіз основних проявів національно-політичного життя на західноукраїнських землях доби Першої світової війни на сторінках преси. Загальна характеристика стану преси та видавництв Галичини під час польської окупації, а також у складі Радянського Союзу.
контрольная работа [20,5 K], добавлен 23.09.2010Жанрові особливості огляду преси, специфіка роботи над жанром. Мережа Інтернет як засіб оперативного інформування про огляди преси зарубіжних країн. Періодичні видання, на сторінках яких найчастіше друкують огляд преси, структура матеріалів огляду.
статья [12,6 K], добавлен 11.12.2011Загальна характеристика понять "свобода людини" і "свобода слова". Моральні та юридичні аспекти у журналістиці. Історія розвитку свободи преси. Цензура як контроль за діяльністю журналістики. Юридичні гарантії свободи преси. Свобода преси в Україні.
курсовая работа [35,6 K], добавлен 27.03.2009Структурно-хронологічна періодизація журналістського процесу за Животком. Формування історії журналістики як науки в Україні. Наукове вивчення історії української преси та видавничої справи на початку 90-х років. Принципи партійності та правдивості преси.
статья [20,1 K], добавлен 12.10.2009Основні етапи розвитку студентської преси, історичний аспект. Типологічні різновиди та функціональні особливості студентської преси. Розробка концепції створення студентського видання факультету. Недоліки та складності організації редакційного процесу.
курсовая работа [78,2 K], добавлен 17.05.2012Передумови розвитку журналістики в ХХ ст. Видання україномовної преси на прикладі найбільш яскравих представників періодики, які виникли в добу Першої російської революції 1905-1907 рр. Вплив наддніпрянської преси на розповсюдження української мови.
курсовая работа [42,2 K], добавлен 15.05.2014Становлення та розвиток жіночої української преси. Риси формування образу жінки на сторінках преси для жінок. Основні характеристики оформлення видань. Аналіз тематичних аспектів публікацій. Аудиторія жіночої української преси та рівень її зацікавленості.
курсовая работа [47,9 K], добавлен 18.05.2016Основні риси корпоративної преси: поняття та види, цілі і завдання. Структура номера та особливості подання матеріалу. Основні риси преси на сторінках газет "Азовський машинобудівник" і "Іллічівець". Стиль заголовків як невід'ємний елемент дизайну.
курсовая работа [42,3 K], добавлен 04.12.2015Проблема пропагандистской составляющей русскоязычных средств массовой информации, ее влияние на зарубежную аудиторию. Оценка современного состояния русскоязычной прессы в странах СНГ. Роль русскоязычных Интернет СМИ в системе всемирной коммуникации.
дипломная работа [64,4 K], добавлен 20.10.2010Пропаганда и массовая информация в русскоязычных СМИ за рубежом. Проблемы и перспективы развития русскоязычного Интернета и русскоязычных средств массовой информации в странах СНГ. Возможности обмена информацией между соотечественниками по всему миру.
курсовая работа [62,3 K], добавлен 24.10.2010Выявление основных геополитических стратегий и принципов геополитики Китая и форм их представления в публикациях русскоязычных китайских сетевых изданий. Анализ тематики и позиционирования геополитических стратегий китайских средств массовой информации.
дипломная работа [151,8 K], добавлен 05.04.2019- Висвітлення морально-етичної проблематики на шпальтах преси Православної церки Волині (1867-2006рр.)
Історичний контекст розвитку православної преси Волині. Конфесійні видання, які виходили на Волині в кінці ХІХ – на початку ХХІ століття та культурно-історичне тло їхнього функціонування. Публікації в пресі Православної Церкви та їх жанрова специфіка.
автореферат [38,0 K], добавлен 16.04.2009 Комунікативні дії та їх форми. Структура та завдання діяльності прес-служби установ, організацій і інших структур. Проблеми свободи преси в Україні, її відповідальність, вплив на свідомість суспільства. Роль місцевої преси у розвитку сучасної української.
дипломная работа [72,0 K], добавлен 19.05.2011Теоретические аспекты изучения образа конфликта на Украине как политического феномена. Образ конфликта на Украине в динамическом пространстве Рунета. Роль символов в формировании образа восприятия пользователями сети Интернет конфликта на Украине.
дипломная работа [70,9 K], добавлен 18.07.2017Состояние книгоиздания и рынков книжной продукции, налоговые льготы. Направления реализации Программы государственной поддержки книгоиздательского дела в Украине: авторская, издательская, читательская среда, полиграфия, книгораспространение, библиотеки.
контрольная работа [1,3 M], добавлен 01.05.2010Доверие средствам массовой информации. Виды манипулятивных приёмов и их применения. Спиндокторство как технология конструирования медиа-пространства. Информационная война в период кризиса на Украине. Освещение итогов референдума в Крыму российскими СМИ.
дипломная работа [473,0 K], добавлен 16.05.2015Нормативні моделі взаємодії ЗМІ і держави. Модель незалежної преси, соціальної відповідальності, демократичного представництва. Лібертаріанська теорія журналістики. Допомога громадянам у знаходженні істини, у вирішенні політичних та соціальних проблем.
реферат [35,3 K], добавлен 08.09.2014Конституційно-правовий статус засобів масової інформації (ЗМІ) в суспільстві. Ефективність і дієвість преси в питаннях соціального захисту населення, його проблеми у нормативних актах. Функції ЗМІ: інформаційна насиченість, актуальність, своєчасність.
курсовая работа [31,2 K], добавлен 13.12.2009Характеристика и специфика качественных и популярных типов газет, способы представления информации. Место русскоязычных газет в эмигрантской прессе Великобритании. Этапы развития и современное состояние русскоязычной газетной периодики в Великобритании.
дипломная работа [127,3 K], добавлен 17.01.2014Характеристика дієвості та ефективності, як засобів для досягнення впливовості журналістської діяльності. Під дієвістю преси розуміють оперативну, безпосередню реакцію суспільних інститутів і посадових осіб на її виступи. Аналіз жанрової диференціації.
реферат [20,0 K], добавлен 19.01.2010
