Російська інформаційно-психологічна війна проти України: мета і завдання, методи і форми

“Реагуючи на нетривіальний стиль поведінки Дональда Трампа, його суперечливі твердження та своєрідні стосунки з правдою, багато журналістів і новинних організацій стали сміливішими у висвітленні перебігу виборчої кампанії прив'язуючи свої матеріали до контексту, перевіряючи факти, а в деяких випадках і даючи їм редакційну оцінку. Для багатьох журналістів, політологів і медіаекспертів це була бажана зміна: вона зняла з американської преси тягар фальшивої рівнозначності й перетворила її на відповідального провідника інформації”, констатує автор і наводить декілька коментарів із цього питання відомих американських медіаекспертів.

“Ці вибори дали людям змогу оцінити ключову цінність журналістики виявити правду, вважає Стівен Гінзберг, старший політичний редактор Washington Post. Іноді це значить називати щось брехнею. Іноді це значить казати “це неправда”. “Із журналістів зняли тягар загального нейтралітету, з яким ми жили до появи Трампа на виборах”, стверджує Вів'єн Шіллер, колишній президент та генеральний директор National Public Radio.

“Ці вибори забивають осиковий кілок у серце журналістської моделі “він сказав, вона сказала”, заявив Брендан Наєн, політолог і професор Університету Дартмуса. “Нам слід запам'ятати, що журналістика в стилі “він сказав, вона сказала” ніколи не була найкращою журналістикою”, наголосив Роберт Коста, політичний репортер з Washington Post. На його думку, “найкраща журналістика завжди була агресивною та поляризованою”.

“Метою має бути прагнення справедливості. Й ця мета суперечить прагненню об'єктивності, стверджує Марк Амбіндер, політичний журналіст, який пише для USA Today та The Week.

“Для України такий підхід є новим і незвичним для медіасередовища, де панує стандарт “надавати дві точки зору, навіть якщо одна з них, або навіть обидві, є відвертою брехнею”, і “не справа журналіста давати оцінки висловам політиків”. Штучна відстороненість, уявна об'єктивність, декоративна збалансованість і толерантність до абсурду та неправди - це є де-факто ті принципи, які т.зв. медіаспільнота журналістські організації та активісти активно просувають в журналістське середовище України, наголошує Наталя Іщенко. - Якщо врахувати, що кожний український політик є в тій чи іншій мірі “трампом” за методами спілкування з електоратом, а деякі відомі персони вітчизняного політикуму можуть дати американському колезі фору з популістського змісту виступів, то формат журналістики “він сказав, вона сказала” в нас мав померти, не народившись. Але маємо те, що маємо [4].

Отже, “гібридна війна” Російської Федерації проти України спонукає по-новому сповідувати стандарти журналістської праці, адже реальною є криза слів і смислів, які описують дійсність, дають їй та її елементам адекватну характеристику. Тарас Літковець наголошує, що українські журналісти мусять вміти прогнозувати перспективу використання їхніх матеріалів російськими ЗМІ, наслідки сприйняття споживачем інформаційного продукту через призму війни. Адже мета російських пропагандистів- маніпуляторів - поширювати дезінформацію, відверто брехати (адже відомо, що чим більша брехня, тим швидше в неї повірять), дратувати громадян України діями військового керівництва Збройних Сил України, викликати стійку недовіру та ненависть до будь-якої діючої української влади та викликати у людей пацифістські настрої під час війни. Тому в українських журналістів головною, дошкульною зброєю в інформаційно-психологічній війні з російськими маніпуляторами, та й не тільки з ними, має бути всебічно обґрунтована Правда на засадах українськоцентричної парадигми, яка в галузі комунікативістики означає сукупність концептуально-методологічних підходів, національно-громадянських і морально-духовних цінностей, аксіологічних настанов і журналістської гідності. Адже новітнє осмислення інформаційно-емоційного і змістовно-тематичного потенціалу новин в епоху глобалізації та російської агресії, коли різноманітні інформаційні потоки пронизують гуманітарний простір України і загрожують національній ідентичності, соборності держави, українські ЗМІ мають працювати на засадах україноцентризму.

“Просто надавати якісну інформацію - цього не досить, тому що інформації так багато, що якісна інформація просто стає одним із варіантів”, наголосив в ефірі “Громадського” британський журналіст та письменник Пітер Померанцев. Сьогодні, зазначив він, “мета журналістики - побудувати не просто правду, а публічний простір, в якому є можливим публічний дискурс”, завдяки чому медіа зможуть “допомагати, а не диктувати - прийти до ідеї, як покращити своє життя”. Цей новий підхід, за словами Померанцева, має назву “конструктивна журналістика”.

Логічне осмислення позиції Пітера Померанцева дало підставу експертові Наталії Іщенко зробити слушний висновок, що журналістика, яка складається тільки з потоку неструктурованих, хоч і правдивих фактів, є неконструктивною. Вона спроможна створити лише інформаційний шум, з якого людина приречена хаотично вихоплювати деякі відомості - не найякісніші й не найкорисніші для неї, а лише найяскравіші або взагалі такі, що випадково потрапили на очі [5].

Ґрунтуючись на психологічному явищі обмеженої раціональної поведінки людини (за розроблення цієї теорії американський вчений Герберт Саймон у 1978 р. став лауреатом Нобелівської премії), осмислюємо сприйняття інформації. Адже небажання чи нездатність людини до аналізу та синтезу інформації часто-густо зумовлює не дефіцит, а навпаки - профіцит інформаційних повідомлень, інформаційне перевантаження, перенасичення.

Отже, в сучасних умовах російської інформаційно-психологічної агресії, заполонення інформаційно-гуманітарного простору України потужними потоками найрізноманітніших інформаційних повідомлень, насичених маніпулятивними антиукраїнськими смислами, потрібно створювати надійні морально-психологічні бар'єри негативному впливові. Наукові дослідження, аналіз матеріалів ЗМІ дають підставу стверджувати, що саме україно- центризм є передумовою “конструктивної журналістики” в Україні. З ідеології і політики україноцентризму мають випливати стандарти журналістської праці у ЗМІ України.

Прикро, але маємо визнати (про це свідчать факти, ґрунтовні висновки експертів), що багато українців на сході нашої держави “після інформаційного опрацювання путінськими ЗМІ “раптом” відчули себе представниками міфічного “православного слов'янства” і кинулися зі зброєю в руках захищати від “української хунти” “русский мир”, нащадки славного козацтва з типово українськими прізвищами з лютою ненавистю нищать все, що хоч якось нагадує українськість від мови і пісні до вишиванки та державної символіки. Навіть колишні українські військовополонені намагалися потрапити до рук військових Російської Федерації, аби лиш не до “днрівців”, які з особливою жорстокістю ставилися до наших полонених. Саме щоденна інформаційна війна РФ проти України дала такі нелогічні, але якісні результати для Кремля” [11].

Руйнівні імпульси в українське суспільство тривалий час надсилали також телевізійні й радіоканали України, власниками яких є олігархи-чужинці. Українськість їм чужа й нині, вона їх лякає. А “Єдина країна - Единая страна” Україна для них лише абстрактна територія для збагачення. Про це свідчить уся логіка мовно-культурної, освітньо-виховної, морально-духовної політики. Мовляв, навіщо для “Русской Украины” створювати новий українськомовний теле- і радіопродукт. З благословення “русскоязычных” депутатів та урядовців (наприклад, таких як Б. Ложкін), які за своїм менталітетом українофобні, керівники теле- і радіоканалів, журналісти-перекиньчики відкидають навіть те українське, що вже було напрацьовано. З допомогою телебачення намагаються змінити наш національний код з українського на російський, наголошує професор Лариса Масенко. Щоб запобігти цьому, слід розвести українську і російську мови на телебаченні. Вона вважає, що треба залишити лише один російськомовний канал. Усі інші мають бути повністю українськомовними, без мовної шизофренії. Адже шизофренія - це роздвоєння свідомості, а лінгвошизофренія - це руйнування української мови зсередини, створення умов для змішування української і російської мов, уподібнення української до російської, щоби за законами психіки, самі українці “добровільно” від неї відмовилися.

Слушну думку професора Лариси Масенко з приводу створення одного російськомовного каналу вважаю за потрібне уточнити, поглибити. На одному каналі (телевізійному чи радійному) мають бути програми мовами усіх національних меншин, які живуть в Україні: білоруською, болгарською, гагаузькою, грецькою, караїмською, кримчацькою, молдавською, ромською, російською, румунською, угорською та іншими мовами. Може бути дещо інший варіант. На всіх теле- і радіоканалах кількість програм має відповідати у відсотковому порівнянні кількості населення національних груп. Якщо українців в Україні 78 % від загальної кількості населення, то стільки відсотків має бути українськомовних теле- і радіопрограм, видаватися газет, журналів, книжок тощо.

Внести зміни до статей 3 і 4 Закону України “Про Суспільне телебачення і радіомовлення України”: чітко визначити у принципах, функціях і програмній політиці механізми функціонування української мови і культури в теле- і радіоефірі - не менше 75 %. У зв'язку з тим, що у більшості приватних телевізійних і FM-радіоканалів переважає російськомовний продукт, потрібно ухвалити Закон України про комерційні телерадіо- канали, який би зобов'язував власників мовити українською, працювати на засадах україноцентризму. Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення має принципово вимагати від керівників теле- і радіоканалів дотримуватися виконання ліцензій на мовлення. Російську мову, як будь-яку іноземну, дублювати українським перекладом, як це робить, наприклад, “Голос Америки”.

Потрібно розробити мотиваційні вимоги, щоби всі депутати, службовці різних рангів, працівники усіх державних і громадських інституцій, журналісти послуговувалися на службі державною українською мовою. Хто не знає української мови, то за власний рахунок хай наймає перекладача. Це буде надійною перепоною “мовній шизофренії”, яка перетворюється у російськомовне панування, що спонукає В. Путіна збройно захищати “русскоязычное население Украины”, винищувати українських патріотів, не шкодувати російських солдатів та запаморочених московською маніпулятивною пропагандою сепаратистів. Невже “русскоязычные украинцы” досі не усвідомили своєї вини з приводу війни Російської Федерації проти України, адже то їх, “русскоязычных” захищає російський імперський режим від фашистської, нацистської, бандерівської хунти, яка, мовляв, засіла в Києві, та українськомовних патріотів, які нібито переслідують, загрожують життю російськомовних?! Для зрячих, а не засліплених маніпулятивною московською пропагандою очевидно, що Україну від російських агресорів захищають українськомовні та російськомовні патріоти. Мовиться про те, щоби діти, онуки, правнуки російськомовних патріотів виростали, виховувалися в українськомовному інформаційно-гуманітарному середовищі, формувалися як українськомовні громадяни і патріоти України, щоби ніколи таким, як Путін, не було підстав заявляти про якийсь захист російськомовних.

Дехто може сказати, що В. Путін “обґрунтував” би іншу причину щодо війни проти України. Так, і не одну. Але здійснімо експеримент, природність якого не викликає сумніву: нехай українська мова, культура, духовність, мораль, звичаї, традиції, національна гідність запанують у засобах масової інформації, школах, вищих навчальних закладах, у кожній клітині суспільного і державного організму, то побачимо, відчуємо, як розквітне Україна і жоден ворог, навіть московити (росіяни) не насміляться порушити кордони доброчинної, творчої, працелюбної української України.

Органічно поєднаймо українськоцентричну ідеологію і політику законодавчої, виконавчої і судової влад (правда, треба небагато, щоби кожний службовець сповідував україноцентризм) та національно-духовну, морально-громадянську позицію кожного читача, глядача, слухача, усіх громадян України. Тоді Серце і Голова кожного українця, вся нація, українська Україна стануть непереможним бастіоном для будь-якого лиходія.

Список використаної літератури

1. Борщевський С. Війна проти України. Другий фронт: гуманітарний / С. Борщевський // Слово Просвіти. - 2016. - 20-25 жовт.

2. Горбулін В. Хитромудра невизначеність нового світопорядку / В. Горбулін // Дзеркало тижня. - 2016. - 27 серп.

3. Держко І. Ювілей забутого філософа / І. Держко // Дзвін. - 2016. -Іщенко Н. Журналістика в час Трампа. Які висновки українські ЗМІ мають зробити після виборів у США / Н. Іщенко // День. - 2016. - 11-12 листоп.

4. Іщенко Н. Коли правди забагато / Н. Іщенко // День. - 2016. - 18-19 листоп.

5. Кабачинська С. “Вау, губернатор!” / С. Кабачинська // Зоря вечорова. - 2016. -Лизанчук В. Навічно кайдани кували: факти, документи, коментарі про русифікацію в Україні / В. Лизанчук. - Львів : Ін-т народознавства НАН України. - 1995 . -Лизанчук В. Історія України - фундамент національної свідомості і патріотизму / В. Лизанчук // Українське Слово. - 2015. - 11-17 лют.

6. Лосєв І. Вірую contra omnes - “всупереч усьому”! Ми ж українці, а це зобов'язує / І. Лосєв // День. - 2012. - 7-8 верес.

7. Лосєв І. “Яйця Фаберже” панівного класу, або Скільки можна виявляти злочинну наївність? / І. Лосєв // День. - 2016. - 11-12 листоп.

8. Малімон Н. “Медіагігієна” в час війни / Н. Малімон // День. - 2016. - 13-14 жовт.

9. Пагутяк Г Горлум і українське питання / Г Пагутяк // Слово Просвіти. - 2016. - 10-16 листоп.

10. Пономарів О. Залишаючись українцем / О. Пономарів // Слово Просвіти. - 2016. - 13-19 жовт.

11. Портніков В. Коли ви навчитеся ставитися до російської культури - і вже ти більше до вульгарної російської “попси” як до чужої - перед вами відкриється величезний світ / В. Портніков. - Слово Просвіти. - 2016. - 13-19 жовт.

12. Російська агресія проти України: причини, наслідки та уроки гібридної війни [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://vyhovna-robota.blogspot.com/2015/04/blog-post_4.html.

13. Фаріон І. Відкритий лист міністрові освіти і науки п. Лілії Гриневич (із нагоди Дня української мови та писемности) / І. Фаріон // Слово Просвіти. - 2016. - 10-16 листоп.

14. Філіпчук Г. Українська мова: культурно-освітній вимір національної безпеки / Г. Філіпчук // Слово Просвіти. - 2016. - 27 жовт. - 2 листоп.

Размещено на Allbest.ru