Роль державних телерадіокомпаній у формуванні інформаційного простору регіону

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль державних телерадіокомпаній у формуванні інформаційного простору регіону

Криза української економіки у кінці ХХ століття негативно вплинула на розвиток аудіовізуальних ЗМІ, насамперед державної форми власності. Хоча державний сегмент телемовлення становить не більше 3% від загальної кількості телерадіоорганізацій, особливістю державних телекомпаній, зокрема обласних, є те, що вони працюють у форматі так званого публічного, некомерційного мовлення, тобто у своїй діяльності зорієнтовані не на отримання прибутків, а на виконання державного замовлення. Це передбачає забезпечення населення офіційною інформацією про діяльність органів державної влади, про події в державі та за її межами. Варто врахувати той факт, що жодна з комерційних телеорганізацій не виробляє такого великого обсягу соціально значущого програмного продукту, як державні телеканали, тобто вони завжди вимагатимуть державної підтримки.

Проблема в тому, що в умовах конкуренції державні телерадіокомпанії втрачають популярність. Більш рейтинговими стають комерційні телерадіоорганізації. У той час, коли приватні телеканали борються за глядача, державні виконують державне замовлення. Відтак треба визначитись, чи потрібне державне телебачення.

Перспективи державного і комерційного телебачення досліджував А. Яковець у праці «Телевізійна журналістика». Науковець дійшов висновку, що «серед засобів масової інформації традиційно переплітаються інтереси і дії трьох партнерів: держави, приватних корпорацій і громадян. Власники ЗМІ, чиї інтереси визначають редакційну політику і реально впливають на зміст повідомлень - окреслюють до якого виду можна віднести конкретний ЗМІ: державних, приватних, громадських» [11, с. 131]. Аналогічні проблеми В. Єгоров розглядав у дослідженні «Телевидение между прошлым и будущим».

А. Яковець пропонує на основі державного створити суспільне телебачення, за роботу якого громадяни України сплачуватимуть абонентські внески. Проте, чи готове до цього суспільство наразі невідомо. У нашому дослідженні ми розглядаємо це пи- © Путькалець М., 2015 тання, а також звертаємо увагу на проблему демократичної журналістики і виконання державного замовлення на державних телеканалах.

Розглядаючи українське телебачення у контексті створення суспільного мовлення, визнаємо, що державне телебачення найбільш наближене до громадського. А ситуація, коли комерційні канали популярніші, здається загрозливою. Комерційні ЗМІ не відображають факти об'єктивно, а відіграють роль рупора тих груп і осіб, які володіють приватними каналами.

Ще одна проблема державного телебачення - непрофесійність режисури і журналістів. Це гальмівний чинник у діяльності державних регіональних телеканалів. Натомість комерційні мас-медіа використовують усі технічні можливості і творчий ресурс, за допомогою високої зарплати стимулюють роботу журналістів.

Як наголошено в концепції Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, «європейський досвід розвитку телерадіоінформаційної сфери значною мірою збігається з національним розвитком державних (суспільних) телеканалів, таких як Бі-Бі-Сі, «Дойче Веле», інших європейських каналів, які контролюються громадськістю, опікується суспільство шляхом бюджетного фінансування та шляхом сплати щомісячних абонентських внесків власне громадянами країни» [2, с. 12].

Розвиток недержавних компаній забезпечують власники. Однак на відміну від наших реалій творчий, виробничо-технічний та фінансовий потенціал публічних ЗМІ в Європі, а також їхній авторитет у суспільстві є значно вищими, ніж у приватних студій. Альтернативи науково-технічному розвитку телебачення немає, але можуть бути різні варіанти його реалізації.

В Україні уже прийнятий закон про створення громадського мовлення на основі державного. Однак через політичну та військову нестабільність реформи практично не реалізовують. Відтак поки що державні телеканали залишаються у власності держави. «Технічне переоснащення здійснюється за державні кошти, після чого приймаються нормативно-правові акти щодо усуспільнення державних аудіовізуальних ЗМІ. За європейською практикою суспільні ЗМІ - це державні ЗМІ за формою власності і громадські за способом контролю за їхньою діяльністю» [2, с. 24]. Отже, суспільними можна назвати засоби масової інформації, які діють в інтересах суспільства за рахунок громадського фінансування.

Поки що діяльність обласних державних телерадіокомпаній, безумовно, залежить від державного замовлення. У 2011 році Держкомтелерадіо України частково вдосконалив формування державного замовлення. Зокрема, запровадили блокову уніфіковану сітку мовлення на 24 години, започаткували практику обміну інформаційними матеріалами щодо впровадження реформ у регіонах України. Серед нововведень - зміна періодичності. Від початку 2012 року на регіональних державних телеканалах виходять програми з періодичністю не рідше, ніж раз на тиждень. Окрім цього, державні телерадіоорганізації збільшили виробництво телепрограм за державним замовленням, адаптованих для сприйняття особами з вадами слуху. Кількість програм за державним замовленням збільшилася майже вдвічі. Проте кадровий склад у телерадіокомпаніях не змінився. Це означає, що кожен журналіст, режисер, оператор виконував у два рази більше роботи.

Після загострення військового конфлікту України з Росією фінансування державного телебачення дещо скоротилася, відтак кількість програм знову зменшилася.

Державне замовлення регулює не тільки тематику програм, а їх тривалість і періодичність. Наразі Державним комітетом телебачення і радіомовлення затверджені стандарти: програми повинні тривати 13, 26 або 52 хвилини. Щодо періодичності, то є щоденні і щотижневі передачі. Отож, серед таких стандартів небагато місця залишається для творчості.

Поки що більшість державних регіональних телеканалів України здійснюють мовлення у двох форматах: цифровому та аналоговому. Це надзвичайно затратно. Період співіснування двох систем мовлення необхідно скоротити. Для цього має бути сформований масовий попит серед населення на телевізійні послуги у цифровому стандарті. Цього не можна досягти без активного інформування українців про переваги цифрового ефірного мовлення та забезпечення окремих категорій громадян необхідними технічними засобами.

З переходом на цифровий формат мовлення посилилися вимоги до художньої і технічної якості програм. Однак виконати цю вимогу Державного комітету телебачення і радіомовлення України не дозволяє низький професіоналізм працівників обласних телерадіокомпаній і матеріально-технічна база.

Державний комітет телебачення і радіомовлення більше уваги приділив дитячим і підлітковим програмам. Зокрема, дитяча студія «Разом» Полтавської ОДТРК виробляє цікаві та пізнавальні передачі, які здобували перемогу на міжнародних конкурсах і фестивалях. Від 2011 року на Дніпропетровській ОДТРК виходить спеціалізований дитячий навчально-пізнавальний телепроект, спрямований на вивчення англійської мови. Унікальний проект також реалізувала студія «Веселка» Луганської ОДТРК, яка разом з радіо «Пульс» випустила перший аудіодиск для дітей з вадами зору, на якому записані літературні твори у виконанні не професійних акторів, а дітей.

У 2012 році, за рекомендацією Державного комітету телебачення і радіомовлення України, усі державні телерадіокомпанії збільшують частку дитячих програм власного виробництва. їхні зусилля спрямовані на те, щоб зробити мовлення для найвибагливішої аудиторії ще змістовнішим і цікавішим.

Зокрема, в сітці мовлення обласних і регіональних телерадіокомпаній обов'язковою стала «Вечірня казка». До показу відбираються за дитячими рейтингами кращі казки.

Щодо висвітлення діяльності влади, то у Тернопільській обласній державній телерадіокомпанії запровадили щоденні програми «Час реформ» і «Творимо сьогодення заради майбутнього». Серед гостей - начальники управлінь обласної державної адміністрації, голови райдержадміністрацій, рідше - науковці, представники громадських організацій, ще рідше висловлюють думки жителі краю. Така ситуація не може не викликати обурення в аудиторії, оскільки нововведень значно менше, ніж про це говорять в ефірі.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», який поширюється і на обласні державні телерадіокомпанії, цензура інформаційної діяльності телерадіоорганізації забороняється, а телерадіоорганізація є незалежною у визначенні змісту програм. Також не допускається невмотивоване законодавством України втручання органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, громадських чи релігійних об'єднань, їхніх посадових осіб, а також власників у сферу професійної діяльності телерадіоорганізацій. З цього випливає, що вмотивоване втручання таки дозволяється.

В Україні діє закон «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації», який визначає порядок висвітлення діяльності органів влади. Стаття 5 цього закону визначає, що порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, «засновником чи співзасновниками яких є ці органи, визначається в договорах між органами державної влади та органами місцевого самоврядування і редакціями засобів масової інформації, а також у статутах редакцій цих засобів масової інформації». Окрім цього, органи державної влади та органи місцевого самоврядування у межах коштів, передбачених у державному або місцевих бюджетах, формують замовлення засобам масової інформації на створення та поширення інформації, зокрема авторських матеріалів про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування роз'яснювального характеру.

У законі є ще одна стаття, яка стосується висвітлення діяльності Президента - стаття 10, яка визначає, що в аудіовізуальних засобах масової інформації підлягають обов'язковому висвітленню низка видів активності Президента: його виступи, переговори, робочі поїздки.

Державне замовлення на аудіо та відеоінформаційну продукцію про діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України забезпечується Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення, яка і здійснює контроль за дотриманням порядку, форм і стандартів мовлення.

Система державного замовлення є архаїчним і сумнівноефективним організмом, як з огляду на витрачання коштів платників податків, так і з огляду на забезпечення їхніх інформаційно-культурних прав. Державна підтримка у вигляді відкритих цільових грантів на створення передач культурного, освітнього характеру, передач для дітей, передач для нацменшин потрібна, і до неї вдаються в усьому світі. Однак при цьому має бути забезпечено принцип загальності й доступу ЗМІ всіх форм власності, а не лише державної.

Відтак державне телебачення має реформуватися у громадське. Однак повинна змінитися не лише назва, а ціла система. ЗМІ мають забезпечувати інформаційні права громадян, а не бути рупором влади.

Список використаної літератури

телебачення мовлення інформаційний державний

1. Владимиров В. Журналістика, особа, суспільство: проблеми розуміння: монографія / Володимир Владимиров. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2003. - 272 с.

2. Головчук О. Регіональне телебачення України: автореф. дис. на здобуття ступеня канд. наук. із соціальних комунікацій: спец. 21.00.06 - прикладні соціально-комунікаційні технології / Олег Головчук. - Київ, 2008. - 14 с.

3. Дмитровський З. Телевізійна журналістика: навч. посібник / Зенон Дмитровський. - Львів: ПАІС, 2009. - 224 с.

4. Егоров В. Телевидение между прошлым и будущим: монография / Володимир Егоров. - Москва:

Вид-во МНПУ, 1999. - 224 с.

5. Капелюшний А. Практичний посібник-довідник журналіста. Редагування в ЗМІ. Аналіз і перевірка фактичного матеріалу: навч. посібник / Анатолій Капелюшний. - Львів: ПАІС, 2004. - 576 с.

6. Капрон Рене Дж. Настанови журналістам Ассошіейтед Пресс: професійний порадник / Рене Дж. Капрон; [пер. з англ. А. Іщенка]. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2005. - 158 с.

7. Мащенко І. Міфи і реалії телерадіоефіру: підручник / Іван Мащенко. - К.: Знання, 2005. - 256 с.

8. Шаповал Ю. Поетика телевізійної журналістики: монографія / Юрій Шаповал. - Львів, 2003. - 24 с.

9. Яковець А. Журналіст на екрані: підручник / Анатолій Яковець. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. - 240 с.

10. Яковець А. Концепція телевізійної програми: підручник / Анатолій Яковець. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. - 240 с.

Размещено на Allbest.ru