Вплив бінарних стереотипів мислення на результати журналістських розслідувань

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив бінарних стереотипів мислення на результати журналістських розслідувань

І.А. Хоменко,

д-р наук із соц. комунік. Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка

Статтю присвячено впливу стереотипів на діяльність журналіста. Предметом обрано журналістське розслідування. Цей вибір зумовлено актуальністю журналістського розслідування у справі розбудови громадянського суспільства в Україні. За теоретичну основу взято концепцію дуального мислення, побудованого на бінарних опозиціях. Розглянуто бінарні стереотипи «надійне джерело інформації - ненадійне джерело інформації», «збалансована інформація - незбалансована інформація», «свій - чужий», «жертва - злочинець», «добро - зло». Визначено вплив цих стереотипів на перебіг реальних журналістських розслідувань корупції, організованої злочинності, торгівлі людьми. Доведено, що стереотипне мислення в межах бінарної логіки може спричинити спрощену й неточну інтерпретацію даних журналістського розслідування. Виявлена закономірність існує об'єктивно і не залежить від спекулятивних тлумачень поняття «бінарна логіка».

Ключові слова: журналістське розслідування, корупція, бінарні опозиції, стереотипи.

The article is devoted to the influence of stereotypes on the activities of journalist. Journalistic investigation is the subject of research. This choice is caused by relevance of journalistic investigation in the sphere of development of civil society in Ukraine. For theoretical basis the concept of dual thinking is taken, based on binary oppositions. We consider the binary stereotypes such as «a reliable source of information - an unreliable source of information», «bias information - unbias information», «ins and outs», «victim - offender», «good - evil». It is revealed the influence of these stereotypes on the course of real investigative journalism in the sphere of corruption, organized crime, trafficking in human beings. It is proved that stereotypical thinking within the binary logic may cause simplified and inaccurate interpretation of data of journalistic investigation. The observed pattern exists objectively and does not depend on speculative interpretations of the concept «binary logic».

Keywords: journalistic investigation, corruption, binary oppositions, stereotypes.

Статья посвящена влиянию стереотипов на деятельность журналиста. Предметом выбрано журналистское расследование. Этот выбор определяется актуальностью журналистского расследования в создании гражданского общества в Украине. В качестве теоретической основы взята концепция дуального мышления, основанного на бинарных оппозициях. Рассмотрены бинарные оппозиции «надежный источник информации - ненадежный источник информации», «сбалансированная информация - несбалансированная информация», «свой - чужой», «жертва - преступник», «добро - зло». Установлено влияние этих стереотипов на ход реальных журналистских расследований коррупции, организованной преступности, торговли людьми. Доказано, что стереотипное мышление в пределах бинарной логики может стать причиной упрощенной и неточной интерпретации результатов журналистского расследования. Выявленная закономерность существует закономерно и не зависит от спекулятивных толкований понятия «бинарная логика».

Ключевые слова: журналистское расследование, коррупция, бинарные оппозиции, стереотипы.

Вступ. Актуальність теми визначається суспільною потребою в удосконаленні прийомів і методів пошуку та розповсюдження достовірної суспільно важливої інформації.

Об'єкт дослідження - журналістське розслідування, предмет - залежність між достовірністю журналістського розслідування та методами аналізу і систематизування інформації, які використовують репортери відповідної спеціалізації.

Мета - оптимізація медійної практики шляхом визначення ризиків, які загрожують істинності, точності та результативності журналістських розслідувань.

Завдання: окреслити теоретичне підґрунтя дослідження з огляду на дискусії щодо проблематики дуального мислення (наукову полеміку з приводу функціональності діалектичного методу); проаналізувати з визначених теоретичних позицій емпіричні дані стосовно результативності конкретних журналістських розслідувань; описати залежності між методологією та результативністю журналістського розслідування як форми медійної практики.

Методологія дослідження. Автор використав метод узагальнення результативності реальних журналістських розслідувань. Аналіз даних здійснено в контексті концепції бінарних опозицій М. Трубецького, екстрапольованої на теорію соціальних комунікацій, та інтелектуальних концепцій, спрямованих на подальший розвиток дуальної (діалектичної) логіки пізнання (О. Ліпатов, С. Василенко, А. Нікітін, В. Нехамкін).

Огляд теоретичної думки за темою та рівень новизни дослідження. Теорію і практику журналістського розслідування, а також застосування окремих методів журналістського розслідування у дослідженнях медіа розглядали такі автори, як Дж. Уллмен, Д. Еверетт, Дж. Родден, Ю. Шум, О. Тертичний, М. Войцехівський та ін. Принциповою відмінністю розвідки автора від робіт попередників є дослідження впливу прийомів і методів інтелектуальної діяльності, сформованих дуальною логікою, на оцінку соціально-комунікаційної ефективності серії конкретних публікацій-результатів розслідувань, здійснених в Україні. Посилання на використані надбання попередників подано в основному тексті статті. Власні журналістські розслідування, на які посилається автор, виконано разом із В. Фоменком.

Результати й обговорення. Основні результати дослідження, які полягають у визначенні природи негативних впливів на функціональність та ефективність журналістського розслідування в системі соціальних комунікацій, обговорювалися на наукових конференціях та засіданнях кафедри телебачення і радіомовлення Інституту журналістики.

Ведучи мову про достовірність висновків журналістського розслідування, неможливо обминути важливу суперечність -- локалізацію процесу інтерпретації фактів у часі на тлі постійних змін соціальнокомунікаційного контексту. Це явище змушує поставитися до об'єктивності результатів праці журналіста як до відносної, а не абсолютної категорії. Лев Толстой, захищаючи протестантські релігійні громади Російської імперії від утисків з боку держави, був переконаний, що чинить справедливо [1]. Тимчасом Гліб Успенський зіткнувся з тіньовим боком діяльності тоталітарних сект, тож дотримувався протилежних поглядів на проблему [2]. Немає жодних підстав піддавати сумніву фактологію класиків та їхнє прагнення вичерпно і точно віддзеркалити у своїх творах тему свободи сумління. Та уявімо на місці Л. Толстого та Г. Успенського не велетнів духу і видатних письменників, а просто репортерів відділу розслідувань. Кореспондентів, яким складно визначитись у світоглядних суперечностях сучасності, але попри неоднозначність явища, треба вичерпно і точно поінформувати читача. Припустимо, один із цих репортерів працює в умовах, схожих на радянську перебудову, коли суспільну уяву вразили розсекречені дані про в'язнів сумління та репресивну психіатрію. Другий -- громадянин незалежної України часів «Білого братства» і знає, на що може перетворити людину система «промивання мізків», яку застосовують сектанти. Чи можна сподіватися, що акценти у творах цих журналістів будуть розставлені однаково?

Художнє дослідження умовності істинності результатів журналістського розслідування провадили кінодраматург Володимир Фоменко та автор цієї розвідки у радіоп'єсі «Остаточний мотаж» (НРКУ, 2002). За фабулою твору зірка програми журналістських розслідувань одного зі столичних телеканалів монтує програму з уривків своїх старих передач -- і відчуває жорстоке розчарування від марно витраченого життя. Колишні герої стали терористами, борці за демократію -- олігархами, перемоги обернулися на жорстокі поразки. Стан умовної істинності будь-якого комунікаційного акту (а журналістське розслідування у завершеному вигляді виражається саме як комунікаційний акт) -- річ, зрозуміла ще з часів Геракліта Ефесського. Але таку думку доволі складно брати до уваги, працюючи над конкретною репортерською темою або журналістикознавчим аналізом оприлюдненого твору.

Таким чином, загроза достовірності журналістського розслідування не завжди криється у суб'єктивному ставленні його автора до предмета висвітлення. Подібний висновок в абстрактному, відірваному від наочних прикладів вираженні може видатися парадоксом на кшталт неоднозначностей розмитої логіки або квантової механіки (згадаймо «парадокс кота Шредінгера», в якому науково обґрунтовується можливість бути живим і неживим одночасно). Водночас кримінальні журналісти часто зіштовхуються на практиці з невизначеностями, які ставлять під сумнів не просто об'єктивність висновку на рівні наміру, а принципову можливість наблизитися до ідеалу неупередженості. І з еволюцією соціально-комунікаційного контексту, зміною кон'юнктури вони не завжди пов'язані.

Можна висловити припущення, що потенційна загроза достовірності журналістського розслідування, апріорі присутня в цій формі інформаційної діяльності, може актуалізовуватись у різних проявах, але детермінована вона чимось більш загальним і глибшим, ніж конкретні обставини, які спричиняють помилки і неточності. Ймовірно, вона пов'язана з дуальністю людського мислення. З притаманною всім людям схильністю до схематизації багатовимірного світу, спрощення його до рівня бінарних опозицій «так-ні», «чорне-біле», «добро-зло» тощо. За межі розвідки виходить визначення того, є полілектичний підхід новим словом порівняно з діалектичним чи багатовимірність першого випливає з деталізації діалектичних категорій (див. про це [3; 4; 5]). Але факт того, що сучасне поняття «бінарна опозиція» було введене у науковий обіг видатним лінгвістом князем М. Трубецьким з практичною метою категоризації фонології [6], дає право розглянути під схожим кутом зору й утилітарні проблеми журналістикозвства, а саме ситуацію, коли дуальне сприйняття за принципом «чорне - біле» формує так зване «тунельне мислення». Підказує хибний кут зору, коли журналіст намагається позиціонуватися у визначених категоріях «так - ні», «добро - зло» замість того, аби з'ясувати, чи відповідає реальність спрощеній схемі.

Слід підкреслити, що з погляду етики ця проблема не нова. Принцип пошуку «третьої можливості», а не прийняття штучно нав'язаного вибору меншого з двох лих закладено в Євангелії: «Хто з вас без гріха, нехай перший на неї той каменем кине» (Біблія, переклад І. Огієнка, Іоанн 8. 7), про обмеженість дуальної логіки писали С. Аверінцев, І. Єфремов та ін. Але в цій статті проблема розглядається під специфічним кутом зору медійної практики і журналістикознавства.

Ось стислий перелік опозицій, у межах яких зазвичай намагаються визначити свої цілі та методи журналісти, проводячи розслідування.

Надійне - ненадійне інформаційне джерело. До надійних джерел традиційно зараховують відповіді офіційних інстанцій на запити чи інформацію з офіційних джерел. Надійність останньої інформації визначена законодавчо: згідно із законом журналіст не несе відповідальності за помилки, яких припустився, прагнучи до її точного відтворення. Але в українській реальності надання офіційними джерелами суспільству неправдивої, неточної, фальсифікованої інформації, а також використання офіційних трибун для зведення політичних рахунків та оприлюднення наклепів є нормою. Натомість письмовий інформаційний запит за таких умов стає не засобом здобуття даних, а чинником ризику: запит розголошує наміри і рівень інформованості репортера на стадії попереднього збирання фактів - коли він найменш захищений. У практиці автора недостовірні відповіді надходили з прокуратури, МВС, СБУ, вміщувались у публічних виступах керівників вищих рангів. Серію статей-розслідувань, присвячених зв'язкам регіональної влади і організованої злочинності, намагалися спростувати шляхом оприлюднення фактично недостовірних пояснень в усіх підконтрольних зацікавленим особам медійних ресурсах, але ці спростування подавались як офіційна відповідь на критику.

Категорія «надійність джерела» стає за таких обставин умовною, але розслідування не може мати умовний результат, факти і висновки повинні бути точними.

Збалансована - незбалансована інформація. Професійна етика вимагає від журналістів збалансованого подання інформації. Це передбачає право об'єкта критики на відповідь, надання слова тим, про кого вміщують негативні відомості. Водночас розголошення відомостей про перебіг журналістського розслідування неминуче, адже спроби одержати коментар від об'єкта публікації можуть мати непередбачувані наслідки і для репортера, і для його конфіденційних джерел. Журналістка К. звернулася до людини, підозрюваної в економічних злочинах, за коментарем, попри спроби автора умовити її не розголошувати зібрані дані до публікації - і стала об'єктом цькувань, переслідувань, зрештою, змушена була піти на кілька років з професії. Журналістка П. спробувала взяти інтерв'ю з приводу результатів власного дослідження організованої злочинності у кримінального авторитета, що мав політичні зв'язки. Спілкувався авторитет з нею ввічливо, але редактора газети змусили відмовитися від оприлюднення матеріалу ще до того, як вона повернулася до редакції. Це лише два з відомих особисто авторові випадків, коли внаслідок прагнення до збалансованого подання матеріалу журналісти порушували режим секретності як передумови ефективного розслідування - і втрачали можливість оприлюднити зібрані дані. Є підстави вважати, що загибель багатьох журналістів пов'язана саме з витоком конфіденційної інформації на стадії збирання матеріалу (згадаймо про долю В. Бойка). Навіть коли фігурант розслідування діє цивілізовано і не намагається тиснути на репортера морально чи фізично, це не є гарантією сумлінності та правдивості наданих спростувань. Як стверджують фахівці з розкриття фінансових злочинів У. Альбрехт, Дж. Венц і Т. Вільямс (США), найменш продуктивною з погляду встановлення істини є стадія самовиправдання викритого економічного злочинця, корупціонера, шахрая. Більшість таких осіб щиро вважають себе невинними, такими, що мають моральне право на незаконний прибуток - і відповідно поводяться. Тому дані, одержані на стадії самовиправдання викритого шахрая чи крадія, найменш суттєві з погляду точності та достовірності, але найбільш емоційно насичені, правдоподібні. Їм небезпечно довіряти, вони можуть ввести в оману навіть досвідченого слідчого, а також викликати в нього почуття провини та прагнення допомогти економічному злочинцеві уникнути справедливих наслідків скоєного (адже притягати до відповідальності - справа вкрай неприємна).

«Майже кожен випадок шахрайства включає елемент самовиправдання» [7, с. 76]. «Дуже важливо усвідомити, що всі ми виправдовуємо свої вчинки. Ми шукаємо собі виправдання, що надто гладкі, що не робимо зарядку, що витрачаємо більше, ніж варто. І більшість із нас так само шукає виправдання своїй нечесності» [7, с. 77].

У практиці автора були випадки, коли загальмована посттравматичним стресом жертва або її пригнічені нещастям родичі розповідали про своє горе неемоційно і непереконливо. Водночас зворушливі спростування під час розслідування В. Фоменка та автора (з неодмінними звинуваченнями журналістів у некомпетентності) надала редакції власниця модельної агенції, причетна до спроби вивезення дівчат-підлітків за кордон як «живого товару»; бізнесмен, котрий розчавив «опелем» міліцейський патруль і відкупився від правосуддя, а згодом збив на смерть жінку на пішохідному переході; власник будівельної компанії, котрий шляхом під-робки документів та за сприяння корумпованих суддів перетворив на папері державні багатоповерхівки на відомчі гуртожитки, позбавивши житла десятки родин (останній стверджував, що оприлюднення цих фактів завдало йому «нестерпних страждань» і шкоди здоров'ю); банкір і політичний діяч -- організатор унікальної злочинної мережі, до якої входили правоохоронні органи та кримінальні структури. Неправдивий і фактично недостовірний допис останнього був оприлюднений, але згодом визнаний судом таким, що не має статусу спростування (див. Прим.).

Ресурсні складники механізму недостовірного самовиправдання залежать від можливостей злочинця. Але на семантику явища це не впливає. Нечесний ділок середнього класу може надіслати відповідь до редакції, а в разі відмови в публікації неправдивих тверджень звернутися до суду, вимагаючи захисту честі і гідності. Політик, крім того, задіє важелі адміністративного і неформального тиску на ЗМК, що перебуває у сфері його впливу. (Розслідування діяльності колишнього губернатора Чернігівщини М. Бутка спровокувало неправдиві і образливі відповіді на телебаченні, радіостанціях та в кількох газетах; сумарна аудиторія цих комунікаційних засобів була в 15 разів більшою, ніж наклад газети, яка оприлюднила факти про організацію в регіоні корупційної мережі.) Натомість олігарх використає, з метою корекції свого іміджу, підконтрольні йому медіагрупи, здатні вплинути на населення усієї країни. Але в усіх названих випадках ймовірність того, що спростування будуть чесними, точними, фактично достовірними, вкрай низька. А зусилля, скеровані на те, щоб розслідування було припинене або не оприлюднене, будуть визначатися масштабом злочину і можливостям злочинця, а не його бажанням надати громадськості збалансовану інформацію або запобігти розповсюдженню хибних даних. Право на захист, яке має кожен підсудний, зовсім не означає, що у залі суду йому видадуть такий самий автомат, як в охоронця. Але розглянемо під цим кутом право на відповідь, яке є невід'ємним складником свободи слова. Якщо без ретельної перевірки призначених для оприлюднення відомостей надати однакові медійні можливості чесній людині і шахраю, у шахрая завжди буде перевага. Адже не обмежений необхідністю дотримуватися фактологічної точності і не обтяжений совістю, він буде значно вільнішим у виборі аргументів.

Таким чином, бінарна опозиція «збалансованість -- незбалансованість» спрощує реальність до неповної та нефункціональної моделі. Практика вимагає або полілектичного підходу, або деталізації складників дуальності.

Свій -- чужий. Як професійний репортер автор цілком поділяє принципи об'єктивності та неупередженості. Але як людина і громадянин розуміє, що неможливо бути позбавленим симпатій чи антипатій, не відчувати прихильності до одних сил і відрази до інших.

Цією загальнолюдською властивістю ототожнювати себе з групою активно користуються співробітники спеціальних служб, шукаючи підхід до фахівців медіа з метою одержання або розповсюдження певної інформації («спільну справу робимо», «треба допомогти своїм, ви ж патріот»). Позиціонування «свій -- чужий» особливо загострюється під час воєн і катастроф, тобто тоді, коли репортерська праця стає найбільш суспільно важливою. Проблема у тому, що визначити в українських реаліях, хто свій, а хто чужий, проблематично. Інформаційна війна, що відбувається в Україні, має такий самий «гібридний» характер, як і бойові дії на Сході. Знаком цієї війни стало вербування «під чужим прапором», вбудовування власних планів у чужі операції, створення фіктивно своїх, а насправді ворожих політичних сил і медійних ресурсів. Численні факти зради посадовців усіх рівнів і відомств, у тому числі МВС, СБУ, армії, оприлюднюються засобами масової інформації з прізвищами винних і вичерпними доказами, а закінчуються ці повідомлення твердженням, що викритого посадовця до відповідальності не притягнуто.

Ще менш надійним критерієм диференціації за ознакою «свої -- чужі» є партійна належність тієї чи іншої особи. У практиці автора політична орієнтація фігурантів журналістських розслідувань легко змінювалась і, вочевидь, не мала для них жодного значення. Приміром, власник будівельного бізнесу, фігурант розслідування, пов'язаного з корумпованістю судової влади, після серії публікацій автора був виключений з КПУ, але тепер перебуває у «Партії регіонів». Коло осіб, причетних до виведення зі сфери відповідальності підприємця, що збив автомобілем міліцейський патруль, певний час перебувало в опозиції, а потім теж мігрувало до провладної партії. Посадовець, який створив унікальну систему тіньової економіки, де одночасно були задіяні корумповані правоохоронні органи, спецслужби, судові інстанції та найнебезпечніше на Півночі України організоване злочинне угруповання, публічно присягався у вірності президентові Л. Кучмі. Згодом змінив політичні вподобання і став радником президента України В. Ющенка.

Таким чином, ідентифікація та позиціонування у системі «свій -- чужий», природне для людини як соціальної істоти, може чинити негативний вплив на достовірність результатів журналістської праці.

Прогрес - регрес. В українських реаліях прогрес як поняття позитивної семантики визначається або в еволюційних категоріях («поліпшення»), або в категоріях якісного стрибка («Помаранчева революція», «Революція Гідності»). Еволюційний компонент сьогодні цілковито дискредитований навіть в очах першокурсників Інституту журналістики. Переконливою ілюстрацією цієї думки є світлина «Покращення», представлена на виставці студентських фотографій в ІЖ КНУ імені Тараса Шевченка (на фото зображено руїну старовинного будинку). Але освячені кров'ю героїв та мучеників революційні події можуть «кликати» до пошуків позитивної динаміки і реалістів, і циніків.

Проте факти доводять протилежне. Проаналізувавши сучасний стан об'єктів журналістських розслідувань, проведених у співавторстві з В. Фоменком, і порівнявши власні висновки з висновками колег, автор не зафіксував позитивної динаміки. В окремих нечисленних випадках, викривши злочинну схему, вдалося змінити службовий статус причетних до неї посадовців. Але механізм журналістського розслідування, реалізований у межах чинного законодавства та з дотриманням усіх професійних норм, жодного разу не похитнув самої схеми вчинення злочину, якщо цей злочин був інструментом реалізації економічних інтересів впливових осіб чи груп людей. Тіньові економічні (зокрема корупційні) схеми, викриті журналістами на сторінках газет і в ефірі, діють і сьогодні -- іноді за участю інших виконавців, але на користь тих осіб і структур, про кого автори писали кілька років тому.

Жоден із фігурантів авторських розслідувань, навіть у випадках, якщо публікації-викриття призвели до втрати ним певних адміністративних ресурсів, не позбавився внаслідок цього основного важеля впливу на життя -- капіталу. Втрата капіталу і, як наслідок, статусу, що дав цим людям змогу залишатися безкарними, мала місце лише у випадку бізнес-конфлікту з більш впливовими й агресивними структурами, інтегрованими в аналогічні злочинні схеми, а не тому, що злочини стали відомі громадськості.

Ось останній факт. Упродовж багатьох років автор досліджував руйнівний вплив незаконних комерційних забудов на екологію Півночі України (знищення міських зелених зон, берегової смуги річок та озер, природних і архітектурних заповідників). Остання інформація з цього приводу така: внаслідок спорудження багатоповерхівок у м. Чернігові фактично знищено притоку Десни р. Стрижень (судноплавну з ХІІ століття річку, складник річкової системи, яка підживлює Київ питною водою). Колишнього міського архітектора В. Устинова, котрий звернувся з цього приводу до преси, перестали запрошувати на обговорення відповідних питань, керівника управління охорони пам'яток В. Мултанен, яка послідовно виступала проти забудови берегових зон, з роботи звільнили. Отже, намагаючись інтерпретувати сучасні українські події з огляду на дуальність «прогрес -- регрес», ми ризикуємо потрапити до логічної пастки нерозв'язної суперечності «зміни без змін».

Жертва - злочинець (або в ширшому розумінні «добро - зло»). Кожний порядний журналіст намагається визначитись у цій дуальності так, щоби бути на боці добра і викривати зло. При цьому захист потерпілого, котрий втратив надію на справедливість, емоційно сприймається як добра справа (хоч би скільки переконував репортер себе в тому, що завдання у преси інші: інформувати читачів та шукати суспільно значущі факти). Але межа між добром і злом не завжди відповідає дуальності «потерпілий -- жертва». У практиці автора чимало справ не було завершено. Траплялося, навіть найближчі родичі жертв знаходили спільні інтереси з убивцями і ставали на заваді розслідуванню. Одним із таких людей був підприємець, батько єдиного сина, вбитого «мажорами» тому, що заступився за незнайому дівчину. Другою -- дружина, котра взяла гроші в убивць свого чоловіка (промовиста деталь: вона витримала тиск корумпованих правоохоронців, які вдавалися до залякувань. Не відмовилася від боротьби, коли їй почали надходити відомості нібито від свідків події зі зворотною адресою міського цвинтаря. Але одразу жорстко й агресивно припинила контакти з пресою, коли її матеріальні інтереси були задоволені).

Таким чином, спроба визначити своє місце в діалектичній єдності добра і зла є неодмінним складником професії журналіста, але не завжди продуктивним інструментом пошуку істини. Зрозуміло, що захист добра і боротьбу зі злом можна тлумачити як процес розкриття неочевидного, пошуку правди, хоч би до якого табору вона вела. Але і такий підхід не гарантує абсолютно достовірного результату («що є істина?»).

Вплив тунельного мислення, сформованого дуальною логікою, на соціальну функціональність журналістських розслідувань може виявитися дуже суттєвим. Адже заглиблення у конфліктну тему і перевірка конкретних фактів не роблять репортера захищеним від некритично та імпліцитно засвоєних ідеологем. А ідеологеми ці часто мають вигляд штучно сконструйованих з маніпулятивною метою дуальностей. Згадаємо протиставлення логіки і «вибору серцем» у передвиборчій агітації Б. Єльцина. Ще одним виразним зразком штучно створеної дуальності є ототожнення демократії та ринкового суспільства і протиставлення цього новоутворення тоталітаризму. Але демократія не є ознакою ринкового суспільства, вона сформувалась у рабовласницьких Афінах і показала себе сумісною з різними економічними формаціями. Так само ринкове суспільство виявило свою сумісність і з тоталітаризмом, і з плутократичною олігархією, що імітує механізми народовладдя. Зовнішня подібність олігархії та демократії за абсолютної протилежності соціальних намірів цих політичних систем відома з часів Аристотеля [9]. Можливість утворення прихованого тоталітаризму, вбудованого в ринкову економіку, обґрунтував Дж. Родден [10]. На некоректний характер ототожнення демократії та капіталізму вказував Е. Веріссімо. Варто процитувати уривок з його, на жаль, призабутого нині роману «Пан посол» (1965), який можна вважати зразком подолання гіпнозу хибних дуальностей (у творі на прикладі вигаданої країни Сакраменто об'єктивно оцінюються властивості як фіктивно демократичного ринкового, так і фіктивно соціалістичного тоталітарного суспільств): «Свобода слова і свобода думок, усупереч деклараціям тамтешніх урядів, фіктивна, як і діяльність обох палат конгресу... Сакраменто керує олігархія тридцяти родин.» [11, с. 230]. «Заява цього джентльмена нагадала мені розмову. з професором Оксфордського університету. Професор сказав тоді щось таке, що вразило мене своєю правдивістю і водночас щирою простотою: «Демократія зовсім не антитеза комунізму». Антитезою комунізму, на його думку, є капіталізм, а антитезою демократії -- диктатура. Хоча більшості капіталістів подобається називати себе демократами» [11, с. 245]. Дуальна логіка заганяє в глухий кут і персонажів радіоп'єси «Третій варіант» (В. Фоменко, І. Хоменко, НРКУ, Перший канал, 2006 р.). Й одним із центральних конфліктів цього твору, що вийшов в ефір за кілька років до агресії РФ проти України, є штучне роздмухування сепаратизму, конфлікту між Сходом і Заходом для досягнення мети, невимовно далекої від декларованих привабливих ідей.

Але попри зрозумілу некоректність і обмеженість фіктивних протиставлень, штучно сконструйовані дуальні кліше і далі впливають на моральні пріоритети мільйонів людей, які сприймають їх некритично. Навряд чи це може викривити результати журналістського розслідування конкретної справи, але може позначитися на точці зору, способі подання результатів, утворити незначні девіації у висвітленні суспільно важливих проблем. Точних наукових даних щодо того, до яких наслідків може призвести акумуляція таких похибок у масштабі країни, а також методик дослідження їх інтегрального впливу немає.

Висновки

бінарний стереотип журналістський розслідування

1. Попри те, що наукова полеміка з приводу того, наскільки бінарне сприйняття достовірно віддзеркалює феноменологічну багатоваріантну природу соціальних явищ, не завершена, її результати є практично корисними для вивчення соціальних комунікацій і відповідають, зокрема, предметові та методу цієї статті. Адже елімінувавши за принципом феноменологічної редукції основну проблему полеміки за межі визначених автором прикладних завдань, цілком можливо застосувати дискусійні інтелектуальні надбання для дослідження комунікаційних явищ. З погляду практика несуттєво, назвемо ми наближену до реальності модель світу полілектичною чи дуальною з деталізованими опозиціями: і перша, і друга гіперкомплексні моделі є антитезою спрощеності бінарних стереотипів мислення.

2. Екстраполяція теоретичних відомостей на фактологічну базу дослідження, здобуту в процесі здійснення реальних журналістських розслідувань, довела, що категоризація фактів у межах спрощених бінарних стереотипів може викривити результати журналістської праці.

3. Аналіз досвіду кримінальної журналістики, здійснений у контексті бінарних опозицій «надійне джерело інформації -- ненадійне джерело інформації», «збалансована інформація -- незбалансована інформація», «свій -- чужий», «жертва -- злочинець», «добро -- зло», підтвердив гіпотезу про залежності між дуальними стереотипами мислення, що притаманні професійним журналістам не меншою мірою, ніж реципієнтам комунікаційної продукції, та девіаціями у розкритті складних багатовимірних тем. Природне прагнення співробітника ЗМК виконати свою роботу найкращим чином, дотримуючись етичних норм і професійних стандартів, не впливає на стан речей, якщо журналіст не усвідомлює цієї небезпеки.

Подяки. Автор висловлює подяку колегам з кафедри телебачення та радіомовлення, зокрема проф. О. Гояну, доц. В. Набруску, доц. Ю. Єлісовенку, керівникові перших наукових досліджень проф. В. Миронченку, а також постійному співавторові своїх журналістських праць В. Фоменку.

Джерела і література

1. Толстой Л. Церковь и государство [Електронний ресурс] / Л. Н. Толстой. - Режим доступу: http: / / www.marsexx.ru / tolstoy / tolstoy-cerkov-i-gosu- darstvo.html. - Дата доступу: 21.01.2015.

2. Успенский Г. Несколько часов среди сектантов / Г. И. Успенский. - С.-Пб. : Издание Т-ва А. Ф. Маркс, 1908. - Т. 5. - С. 447.

3. Липатов А. Полилектика [Електронний ресурс] / Александр Липатов / / Специальные Исследования Пространства. - 1992. - Т. 6. - С. 11. - Режим доступу: http://www.h-cosmos.ru/lipatov.htm. - Дата доступу: 01.12.2014.

4. Нехамкин В. Проблема поливариантности исторического процесса: генезис, пути решения : монография [Електронний ресурс] / В. Нехамкин. - М. : Макс- Пресс, 2002. - 104 с. - Режим доступу: http://www. twirpx.com/file/411616/. - Дата доступу: 01.12.2014.

5. Василенко С. Л. От диалектики к поли(а)лектике и назад „.в будущее [Електронний ресурс] / Л. С. Василенко, А. В. Никитин. - 2011. - Режим доступу: http://www.trinitas.ru/rus/doc/0226/002a/ 1102-vsnik.pdf. - Дата доступу: 01.12.2014.

6. Трубецкой Н. С. Основы фонологии. Логическая классификация смыслоразличительных оппозиций [Електронний ресурс] / Н. С. Трубецкой. - Режим доступу: http://avanesov.viperson.ru/wind.php?ID= 656844. - Дата доступу: 01.12.2014.

7. Альбрехт У. Мошенничество. Луч света на темные стороны бизнеса : пер. с англ. / У. Альбрехт, Дж. Венц, Т. Уильямс. - С.Пб. : Питер, 1995. - 400 с.

8. Хоменко І. Функціональність журналістського розслідування в українському медійному просторі: погляд практика / І. А. Хоменко / / Актуальні питання масової комунікації. - 2013. - Вип. 14. - С. 106-111.

9. Аристотель. Поэтика. Риторика / Аристотель ; пер. с греч. В. Аппельрота, Н. Платоновой. - С.Пб. : Азбука-Классика, 2008. - 352 с.

10. Rodden J. Ma Bell, Big Brother and the information Servise Family Feud / J. Rodden / / Media Studies Journal. - 1992. - V. 6. - № 2. - P. 1-16.

11. Вериссимо Э. Господин посол : роман : пер. с пор- тугал. / Эрико Вериссимо. - М. : Прогресс, 1969. - 423 с.

Размещено на Allbest.ru