Світоглядні принципи та орієнтири Пилипа Капельгородського періоду директорії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Світоглядні принципи та орієнтири Пилипа Капельгородського періоду директорії

Коваль Юлія,

аспірант, Сумський державний університет, вул. Римського-Корсакова, 2, м. Суми, 40007, Україна

У статті досліджуються особливості виявлення світоглядних принципів, ідей та орієнтирів Пилипа Капельгородського періоду Директорії (1919 р.) у його журналістській творчості. Для досягнення мети використані наукові методи теоретичного та емпіричного рівнів. Визначено, зокрема, що його світоглядні орієнтири перебували під впливом політики Директорії, пройняті ідеєю національного державотворення з орієнтацією на політику уряду УНР та критики конкуруючих політичних систем: Гетьманату, денікінців, більшовиків. Твори публіциста мали соціалістично-революційне спрямування і проголошували ідеї боротьби за відродження нації та незалежності української держави.

Pylyp Kapelhorodskyi's worldview principles and guidelines during the period of Directory

Koval Yuliia, PhD student,

Sumy State University, 2, Rymsky-Korsakov St., Sumy, 40007, Ukrain

The article examines features of detection worldview principles, ideas and guidelines by Pylyp Kapelhorodskyi during the period of Directory (1919) in his journalistic work. We used the scientific methods of theoretical and empirical levels to achieve the goal. We noted that Pylyp Kapelhorodskyi's worldview guidelines are shaped by Directory policy. They are permeated with the idea of a national statebuilding with an orientation towards the Government of the UPR policy and a criticism of competing political systems: Hetmanate, Denikin, Bolsheviks. Journalist's works had a socialist-revolutionary orientation and they proclaimed the ideas of struggle for national revival and Ukrainian state independence.

Key words: Pylyp Kapelhorodskyi, journalism, press, ideology, Directory.

Мировоззренческие принципы и ориентиры Филиппа Капельгородского периода Директории

Коваль Юлия

В статье исследуются особенности выявления мировоззренческих принципов, идей и ориентиров Филиппа Капельгородского периода Директории (1919 гг.) в его журналистском творчестве. Для достижения цели использованы научные методы теоретического и эмпирического уровней. Определено, в частности, что его мировоззренческие ориентиры находились под влиянием политики Директории, проникнутые идеей национального создания государства с ориентацией на политику правительства УНР и критики конкурирующих политических систем: Гетманщины, деникинцев, большевиков. Произведения публициста имели социалистически-революционное направление и провозглашали идеи борьбы за возрождение нации и независимости украинского государства.

Ключевые слова: Филипп Капельгородский, публицистика, пресса, мировоззрение, Директория.

Вступ. Перші десятиліття ХХ ст. мали важливе значення в історії розвитку української публіцистичної думки. Суспільно-політичне тло, на якому розгорталися державотворчі процеси у країні, сприяло виникненню і поступовому розвитку україномовної періодики, а з нею й активізації діяльності журналістів нової доби. Революція 1917-1921 рр. спрямувала публіцистичний процес у русло боротьби за українську національну ідею: преса стала трибуною громадської думки, джерелом формування національної значущості, провідником боротьби за самостійність і незалежність країни. Саме тому діяльність публіцистів періоду національно-визвольних змагань, їхні світоглядні принципи, ідеї та орієнтири, що проявлялись у творчості, стають значимими в контексті відродження української нації.

Із цієї точки зору важливим є вивчення публіцистичної спадщини Пилипа Капельгородського (1882-1938) - українського письменника, громадського діяча, публіциста. Зокрема, науковий інтерес становлять особливості його світогляду за часів Директорії. У цьому полягає актуальність нашого дослідження.

До питань розвитку української періодики перших десятиліть ХХ ст. зверталися у своїх працях М. Андрійчук, А. Бойко, А. Борець, А. Волобуєва, А. Животко, В.Ігнатієнко, І. Михайлин, М. Романюк, В. Садівничий, Н. Сидоренко, Л. Сніцар- чук, О. Школьна та ін. Національна журналістика періоду Української революції 1917-1921 рр. виступала предметом досліджень О. Богуславського, В. Купрійчука,

О. Мукомели, Р. Млиновського, О. Почапської, Г. Рудого, П. Федоришина та ін. Важливими є роботи І. Крупського - дисертація «Преса як джерело дослідження національно-визвольних змагань за українську державність (друга половина ХІХ - перша чверть ХХ ст.)» і монографія «Національно-патріотична журналістика України (Друга половина ХІХ - перша чверть ХХ ст.)». Деякі аспекти життєвого і творчого шляху П. Капельгородського слугували предметом наукового та літературно-художнього інтересу Л. Бойка, В. Граба, М. Данька, М. Нестлєєва, С. Розмариці,

О. Столбіна, О. Філатової, А. Чернова та ін. Однак ґрунтовно та комплексно діяльність українського публіциста не вивчена.

Тож мета дослідження - визначити особливості розвитку і виявлення світоглядних ідей, принципів та орієнтирів П. Капельгородського періоду Директорії (1919 р.). Реалізація мети передбачає вирішення таких завдань: окреслити суспільно-політичні умови функціонування тогочасної української публіцистики; уточнити біографію © Коваль Ю, 2017 майстра слова з орієнтацією на його публіцистичну діяльність означеного періоду; розкрити особливості виявлення його світоглядних ідей.

Об'єктом дослідження обрано публіцистичні матеріали, опубліковані в газеті «Лубенщина» 1919 р., та публіцистичні спогади «В своїй хаті - чужа правда, і сила, і воля», уміщені в журналі «Літературний ярмарок».

Методи дослідження. У роботі використані наукові методи теоретичного та емпіричного рівнів. Історичний метод застосований для вивчення суспільно-політичних явищ і процесів періоду Української революції 1917-1921 рр. як важливого етапу в історії національної публіцистичної думки. За допомогою біографічного - уточнено деталі життєпису П. Капельгородського, що мають стосунок до формування й становлення його світоглядних ідей, а методи аналізу та синтезу використані для визначення закономірностей розвитку української журналістики періоду національно-визвольних змагань. Метод аналізу документальної інформації застосований для вивчення наукових праць із обраної теми й текстів автора, контент-аналіз - для опрацювання змісту публікацій щодо виявлення світоглядних орієнтирів публіциста.

результати й обговорення. Українська революція 1917-1921 рр. стала переломним моментом як для суспільно-політичного устрою держави, так і для української журналістики. Численні спроби у перші роки ХХ ст. створити систему україномовної періодики у Наддніпрянщині зазнавали невдач через «ілюзорність» свободи друку та цензурні заборони з боку російської влади. Із початком Першої світової війни українська преса фактично зникла з інформаційних обріїв. Тож не дивно, що з початком Української революції за відродження державності потреба в національній періодиці стала настійною. Оголошена свобода преси відкрила всі умови для її вільного розвитку. А. Животко зазначає, що вже у перші місяці 1917 р. українська періодика відроджується і далі розповсюджується надшвидкими темпами: «З шести органів, що виходили напередодні революції, зростає вона до 106 органів, досягаючи на 1918 р. 212 пресових органів» [1, с. 257].

Преса, поширюючи на своїх сторінках ідеї державотворення, стала осередком об'єднання української інтелігенції [2, с. 306]. Редактори, публіцисти, журналісти, письменники спрямовували свою творчу діяльність у національно-патріотичне русло. Як зазначає В. Шкляр, «на рідну землю поверталися справжні борці за незалежність України і активно включалися в громадську діяльність» [3, с. 39]. Це стосується і публіциста Пилипа Капельгородського. на початок революції письменник перебував у Владикавказі, де обіймав посаду статиста Терської області, а наприкінці 1917 р. працював у журналі «Трудовой крестьянин» у Ставрополі [4]. «Та хоч би куди кидала доля Пилипа Капельгородського - в Дагестан, у Чечню, в Караногай, у Ставропілля, хоч би як сутужно складалися обставини в особистому та громадському житті, він ніколи ні на мить не забував рідної України; навпаки - прагнув брати якнайактивнішу участь у просвітянсько-культурницькому житті свого народу» [5], - пише Л. Бойко. У 1918 р. Пилип Капельгородський повернувся на Батьківщину й одразу зайняв активну громадянську позицію щодо національного визволення. У 1919 р. у Лубнах створив гімназію, яку пізніше очолив [6, с. 154].

Саме на той рік випадає і початок його активної публіцистичної творчості. І на це є свої причини. Національно-патріотичний характер революційних змагань за самостійність України нерозривно пов'язаний із активізацією політичних партій тих владних структур, що існували під час національно-визвольних змагань: Центральної Ради, Гетьманату П. Скоропадського, Директорії Української Народної Республіки. Кожна з них прагнула донести свої політичні ідеали та орієнтири до широкої громадськості: «активним “агітатором і пропагандистом” у цій політичній боротьбі виступала преса» [6, с. 154]. Тому, як вказує О. Почапська, «...газети буквально перевантажуються політичними програмами і закликами про підтримку» [7, с. 113]. Публіцисти ж стали «глашатаями» національних переконань відродження і державотворення українського народу - «участь провідних українських публіцистів того часу ... визначали рівень газети та її вплив» [8, с. 260]. Однак вони не були лише рупором, за допомогою якого проголошувалися ті чи інші ідеї революції. Кожний із них вирізнявся власними ідеями та переконаннями щодо теперішнього і майбутнього рідної країни, повне або часткове відображення яких знаходили в діяльності тієї чи іншої політичної партії, владної структури.

П. Капельгородський свій публіцистичний хист спрямував на підтримку уряду Директорії, що прийшов до влади у грудні 1918 р. Значною мірою на його погляди вплинули товариські стосунки з відомим громадським діячем та головою Директорії Симоном Петлюрою. Їхнє знайомство відбулося під час навчання у Полтавській духовній семінарії, де молоді діячі разом виступали проти царського уряду [9, с. 204-205]. С. Петлюра підтримував П. Капельгородського в його публіцистичних і письменницьких починаннях.

Із приходом до влади Директорії УНР починається пожвавлення публіцистичного процесу: дослідник В. Владимиров назвав цей період «новий «медовий» місяць української преси» [10, с. 15]. Збільшується кількість періодичних видань та розширюється їх типологія, зокрема актуальною стає військова періодика. Дослідники

І. Крупський та П. Федоришин зазначають, що з'являється як військова центральна, так і окружна преса, що «розходилася великими тиражами й охоплювала все українське суспільство, впливаючи на нього» [11, с. 60].

Серед таких видань - газета «Лубенщина», видавцем якої став П. Капельгородський. 1 січня 1919 р. вийшов її перший номер. Підтримуючи петлюрівський рух, поділяючи погляди соціалістів-революціонерів, автор друкував політичні публіцистичні статті, що займали майже всі сторінки його газети. Світоглядні орієнтири П. Капельгородського безпосередньо формувалися під впливом політики уряду Директорії. Провідна тематика і проблематика видань цього періоду стосувалася «розвінчання політики і практики більшовицького й денікінського поневолення» [11, с. 65], а основна функція полягала в оперативному інформуванні української громадськості про актуальні події та явища, процеси в державі та за її межами.

Публіцистичні матеріали П. Капельгородського в газеті «лубенщина» пройняті революційним духом. Автор аналізував усі події та процеси, що відбувалися у період правління Центральної Ради, гетьманату П. Скоропадського і, власне, Директорії Унр. Детальний опис і дослідження причиново-наслідкових зв'язків між революційними явищами та процесами давали змогу публіцистові визначити їх вплив на всі сфери життя українського суспільства.

Які ж настрої панували у статтях П. Капельгородського? Які ідеї проголошувалися у період революційних змін? Так, у публіцистичному творі «Як це сталося» автор описує прихід до влади Директорії Унр, що порівнюється із завірюхою, яка «.хитає королівські та царські престоли і помалу виводить приборканих людей на широку дорогу до волі й щастя». Говорячи про зміну уряду, вдається до яскравих образів, за допомогою яких підкреслює впевненість у новому ладі: «.ніколи ще не було такої хуртовини, як тепер, щоб повалила найміцніші престоли й повимітала всі панські привілеї на смітник до бабусі-історії». Детально й емоційно описує повалення гетьманату П. Скоропадського, а день приходу нової владної структури називає «національним святом всієї країни». Послідовно й чітко вказує завдання, що їх ставила перед собою Директорія задля миру в Україні, і зі щирим серцем вірить в успіх: «час тепер якнайскоріше розв'язати чергові національні й соціальні питання, задовольнити всіх покривджених, загоїти всі неправди».

Для поглибленого проголошення та донесення до реципієнтів суспільно-політичних ідей, широко використовував експресивну лексику, а також сарказми, коли кожне слово несло відповідне смислове навантаження. Завдяки цьому на контрасті приниженої політики уряду «Павлуші» Скоропадського, автор возвеличував Директорію «Симона Васильовича». «...Союзники з великого дива роззявили рота, що аж печінку видно! Добровольці закуріли на той Кавказ, аж п'ятами світять! Частина “оглашенних” дали дуба з переляку і зразу ж так засмерділи, наче Лазарь чотирьох- денний! А “гетьман всея України” живим взятий на німецьке небо, де й досі “на Со- ломоні” ворожить, до кого ще на заробітки йти», - сипав експресивами в матеріалі «Оглашенні, ізидіте!».

Не оминав і питання більшовизму. Ще у 1917 р. гостро зреагував на жовтневий переворот у Росії й опублікував у журналі «Трудовой крестьянин» (1918. - № 16) вірш «Русская история от Александра Благословского (Романова) до Николая Ленина (Ульянова)», де піддав жорсткій критиці «вождя пролетаріату» та ідею більшовизму загалом:

капельгородський політичний журналістський

Взобравшись с сапогами На царственный престол,

Сам Ленин с простаками Игру свою повел.

Избранников народа Успели разогнать И всяческого сброда У власти насажать.

***

Затеяли повсюду Гражданскую войну,

Набили трупов груду,

Расстроили страну.

Народу рты зажаты Винтовкой и штыком,

Иуды и Пилаты Командуют кругом.

У газеті «Лубенщина» до питань комунізму та більшовизму автор звертавсь у матеріалах «Чому селяни не хочуть більшовицької комуни?», «Чи потрібна нам федерація з Москвою?». Публіцист писав, що всі спроби запровадити комунізм призводять до анархії, а тому задля збереження надбань революції народу потрібно триматися подалі від оманливих обіцянок «московської Совдепії» та її «більшовицького раю». Федерація з Російською державою означає не більше, ніж повторне поневолення українського народу, і чи варто заради цього боротися? Далі автор задається явно риторичним питанням: «Що ж ми бачимо в московському більшовизмі і чи слід нам, селянам, свою шию під його хилити, а чи не краще своїм розумом собі лад дати?» І відповідь уже знаходиться між його рядками: «Ясно, що нам з більшовицькою Москвою не по дорозі, доки вона не навчиться поважати нас по-сусідськи».

Аналізуючи історичне становище українського народу у складі Російської імперії у статті «265 літ московської неволі», гетьманат П. Скоропадського ототожнює із невільництвом, називаючи «новітнім московським ярмом у найтяжчій його формі». Для автора і більшовики, і буржуазія, і гетьманщина «одним миром мазані», бо мета для них спільна - повернути Україну до складу Росії, яку П. Капельгородський назвав «єдиною неділимою тюрмою». Для нього період правління Директорії - визволення з-під ярма величезної держави, що роками тримала країну під своїм контролем: «Україна - найласіший кусень, яким 265 літ поживлялася Москва. Україною вона латала свої власні дірки. Україною затикала ненажерливу пельку своєї буржуазії».

Можливість вільно підтримувати у власній газеті політику уряду УНР припинилася так швидко, як і розпочалася - через два тижні після випуску першого номеру Лубни окупували більшовики, газету, звісно ж, заборонили [12, с. 633]. Вийшло лише 10 номерів «Лубенщини». Така доля чекала на більшість періодичних видань Директорії. А ті, що «видавалися протягом менш-більш тривалішого часу, часто змінювали місце випуску» [11, с. 63-64].

Свої революційні світоглядні ідеї публіцист продовжив і як громадський діяч. У серпні 1919 р., коли місто захопили вже денікінці, Пилип Капельгородський, на той час директор Лубенської гімназії, вийшов на демонстрацію зі своїми гімназистами з національним прапором в руках, за що і був заарештований [6, с. 154].

Цікавими для аналізу світоглядних принципів публіциста виступають його спогади «В своїй хаті - чужа правда, і сила, і воля», вперше надруковані у 1929 р. в альманасі «Літературний ярмарок». Автор зробив акцент на подіях власного життя періоду Української революції. Основну увагу приділив розповідям про правління гетьмана П. Скоропадського. Своє негативне ставлення до його урядування озвучив у самій назві, беручи за основу рядки з поезії Т. Шевченка і змінюючи акценти зі «своя» на «чужа» правда, сила, воля. Аналогічно цьому зустрічаємо в самому тексті фрази «на нашій - не своїй землі», «вирушили ... нібито на самостійну Україну, нібито під крильце ясновельможного пана гетьмана». П. Капельгородський без жалю критикував і земляків, хто «пливе за течією» політичних перепитій і навіть не замислюється над своїми бажаннями та ідеями: «Слава богу, мовляв, хоч, сякий-та- кий лад маємо.». Повна відсутність власного світогляду й орієнтація на кожного нового ватажка у політиці, без розбору - ось байдуже життя рідних публіцистові земляків, за якими він спостерігає й вивчає політичну ситуацію загалом: «.ніби лубенці самі нічого не діяли, а тільки дивилися з гальорки на сцену, лускаючи насіння, переморгуючись із сусідкою та виявляючи свої симпатії чи антипатії плесканням рук, шиканням та вигуками “слава” й “геть”».

неприйняття гетьманату П. Скоропадського змальовується ледь не в кожному твердженні: для автора це «найогидніша форма поневолення й знущання», «штучна державність», що «бундючно й урочисто випинала» перед усіма запеклими ворогами і самим народом. Критикується і дружба влади з денікінцями, що провадять свою політику заради «єдиної, неділімої». Не оминається і продажність самого гетьмана та його уповноважених, котрі готові заради наживи й матір продати ворогові: «скільки саме хоче пан гетьман за все оптом? За булаву й за білу бутафорську черкеску? За продажню пишноту свого київського палацу з усіма халуями й за солодкі мрії про київську корону?»

І, врешті-решт, фінальним спогадом, що наповнений комізмом ситуації з нотами сарказму, П. Капельгородський «знищує» публіцистичним словом політику гетьманського уряду: згадує про свій арешт у Києві 1918 р., коли його разом із друзями звинуватили у підготовці збройного повстання проти «ясновельможного пана гетьмана». Кілька днів у в'язниці разом із усією українською інтелігенцією, що була там уже постійним явищем (тому з легкого пера автора тюрма - це «університет»), і пролилося світло на ситуацію. Причиною стала некомпетентність поліції, «хороброї гетьманської варти», яка без розбору саджала до тюремних камер, на їхню думку, «злісних революціонерів», котрі загрожують владі, наприклад, «бомбами», що на справі виявляються звичайними емальованими каструлями. Безглуздість ситуації грала на користь авторові щодо викриття негативних рис політики гетьманського уряду.

У вищерозглянутих творах публіцист не оминав жодного з актуальних явищ, подій та процесів, що відігравали визначальну роль в Українській революції. В. Граб зазначав, що в особі П. Капельгородського «відбилися історія національних визвольних змагань, революційної боротьби трудящих за соціальну справедливість, надія і трагедія українського відродження» [6, с. 151]. Про нього згадували й дослідники української культури Н. Горбач, С. Гелей, З. Російська, відзначаючи, що пройшовши «складний і суперечливий шлях ідейного становлення, уже на кінець 1920 р. формується ціла когорта майстрів слова, які оволоділи ... революційним світоглядом» [13]. Світоглядні орієнтири публіциста спрямовані на розвінчання культу особистості гетьмана П. Скоропадського, недосконалість більшовицької системи та підтримку політики Директорії.

Висновки та перспективи. Із початком Української революції національна публіцистика вийшла на новий рівень розвитку, спрямувавши своє гостре й актуальне слово у русло національно-патріотичних змагань. Вона дала українському народові можливість зорієнтуватись у тогочасних політичних процесах, від функціонування яких залежав соціально-економічний та культурний розвиток усієї країни. Журналісти та публіцисти революційної доби стали «провідниками» народу в боротьбі за українську національну ідею.

У період Директорії П. Капельгородський заснував та видавав газету «Лубенщи- на» (1919 р.). На її сторінках він висловлював ідеї національного державотворення з орієнтацією на правлячу політику. Світоглядні орієнтири публіциста формувалися безпосередньо під впливом ідеології державотворення Української Народної республіки. Підтримуючи її уряд, автор критикував усі інші політичні системи, що змагалися за управління державою. Тематика й проблематика його творчості мала соціалістично-революційне забарвлення і спрямовувалася на викриття уряду П. Скоропадського, денікінців та більшовиків.

Світоглядні орієнтири та переконання П. Капельгородського знаходились у річищі боротьби за відродження нації, її самовизначення та незалежності української держави. У своїх матеріалах він часто-густо використовував засоби сарказму та експресивну лексику, щоб за допомогою цього компоненту виразити власне ставлення до існуючих актуальних проблем, а також бачення шляхів їх вирішення.

Подальше вивчення публіцистичної спадщини П. Капельгордського спрямоване на з'ясування місця та ролі автора в соціокомунікативному дискурсі першої половини ХХ століття.

Література

1. Животко А. П. Історія української преси / А. П. Животко / упоряд. М. Тимошик. - К. : Наша культура і наука, 1999. - 368 с.

2. Зикун Н. І. Сатирична публіцистика Наддніпрянщини в інформаційному просторі України : становлення, розвиток, жанрово-тематичні форми : дис. ... доктора наук із соц. комунік. : 27.00.04 / Наталія Іванівна Зикун. - Львів, 2016. - 482 с.

3. Українська журналістика : вчора, сьогодні, завтра : Історико-теоретичний нарис / Шкляр В. I., Мелещенко O. K., Мукомела О. Г., Паримський І. C. - К., 1996. - 168 с.

4. Капельгородський Пилип Йосипович [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http:// duxovna-stolitca.blogspot.com/2012/02/blog-post.html. - Дата доступу : 18.05.2017.

5. Бойко Л. Пилип Капельгородський : погляд через століття [Електронний ресурс] / Л. Бойко. - Режим доступу : http://slovoprosvity.org/2008/08/06/981-old/. - Дата доступу : 18.05.2017.

6. Граб В. І. Капельгородський Пилип Йосипович / В. І. Граб // Реабілітовані історією. Полтавська область : [науково-документальна серія] / упор. О. А. Білоусько. - К. ; Полтава : Оріяна, 2007. - Кн. 5. - С. 151-156.

7. Почапська О. І. Українська сатирична публіцистика Наддніпрянщини періоду національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. : дис. ... канд. наук із соц. комунік. : 27.00.04 / Оксана Іванівна Почапська . - К., 2009. - 204 с.

8. Купрійчук В. Українська преса 1917-1920 років як джерело вивчення державотворчих процесів гуманітарного розвитку в добу національної революції [Електронний ресурс] / В. Купрійчук // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2012. - Вип. 1. - С. 258-265. - Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/ Vnadu_2012_1_32. - Дата доступу : 18.05.2017.

9. Чернов А. Пилип Йосипович Капельгородський [Електронний ресурс] / А. Чернов // Рідний край : альманах Полтавського державного педагогічного університету. - Полтава : ПНПУ ім. В. Г. Короленка, 2012. - № 1(26). - С. 204-210. - Режим доступу : http://dspace.pnpu.edu. ua/bitstream/123456789/1828/1/Chernov.pdf. - Дата доступу : 18.05.2017.

10. Владимиров В. М. Історія української журналістики (1917-1991) : [навч. посіб]. / В. М. Владимиров. - К. : МАУП, 2007. - 174с.

11. Крупський І. Українська преса періоду Директорії : особливості функціонування, жанрово-тематична палітра [Електронний ресурс] / І. Крупський, П. Федоришин // Вісник Львівського університету. Серія : Журналістика. - 2015. - Вип. 40. - С. 58-66. - Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/VLNU_Jur_2015_40_8. - Дата доступу : 18.05.2017.

12. Історія української літератури XX століття : у 2 кн. : 1910-1930-ті роки : [навч. посібник] / за ред. В. Г. Дончика. - Кн. 1. - К. : Либідь, 1993. - 784 с.

13. Горбач Н. Я. Теорія та історія світової вітчизняної культури: підручник [Електронний ресурс] / Н. Я. Горбач, С. Д. Гелей, З. П. Російська. - Львів : Каменяр, 1992. - 166с. - Режим доступу : http://eduknigi.com/kulturologiya_view.php?id=79. - Дата доступу : 18.05.2017.

1. Zhyvotko, A. P. (1999), Istoriia ukrainskoi presy [The history of Ukrainian press], Nasha kultura i nauka, Kyiv, 368 p.

2. Zykun, N. I. (2016), “Satirical journalism of Naddniprianshchyna in the information space of Ukraine : formation, development, genre-themed shapes”, PhD diss. (soc. commun.), The Press Studies Research Institute of the Vasyl Stefanyk National Scientific Library of Ukraine in Lviv, 482 p.

3. Shkliar, V. I., Meleshchenko, O. K., Mukomela, O. H. and Parmskyi, I. S. (1996), Ukrainska zhurnalistyka : vchora, sohodni, zavtra : Istoryko-teoretychnyi narys [Ukrainian journalism : yesterday, today, tomorrow], Kyiv, 168 p.

4. Poltavshchyna (2012), “Kapelhorodskyi Pylyp Yosypovych”, available at : http://duxovna- stolitca.blogspot.com/2012/02/blog-post.html (accessed May 18, 2017).

5. Boiko, L. (2008), “Pylyp Kapelhorodskyi : view through the centuries”, available at : http:// slovoprosvity.org/2008/08/06/981-old/ (accessed May 18, 2017).

6. Hrab, V. І. (2007), “Kapelhorodskyi Pylyp Yosypovych”, Reabilitovani istoriieiu [Rehabilitated by History], Oriiana, Kyiv-Poltava, pp. 151-156.

7. Pochapska, O. I. (2009), “Ukrainian satirical journalism of Naddniprianshchyna on the period of the national liberation 1917-1921”, PhD diss. (soc. commun.), Institute of Journalism, Taras Shevchenko National University of Kyiv, 208 p.

8. Kupriichuk, V. (2012), “Ukrainian press of 1917-1920 as a source of studying human development state processes during the revolutionary war”, Visnyk Natsionalnoi akademii derzhavnoho upravlinnia pry Prezydentovi Ukrainy [Bulletin of the National Academy of Public Administration under the President of Ukraine], issue 1, pp. 258-265, available at : http://nbuv. gov.ua/UJRN/Vnadu_2012_1_32 (accessed May 18, 2017).

9. Chernov, A. (2012), “Pylyp Yosypovych Kapelhorodskyi”, Ridnyi kraj [The native land], no. 1(26), pp. 204-210, available at : http://dspace.pnpu.edu.ua/bitstream/123456789/1828/!/ Chernov.pdf (accessed May 18, 2017).

10. Vladymyrov, V. M. (2007), Istoriia ukrainskoi zhurnalistyky (1917-1991) [The history of Ukrainian journalism (1917-1991)], MAUP, Kyiv, 174 p.

11. Krupskyi, І. and Fedoryshyn, P. (2015), “Ukrainian press of Directory period : features of functioning, genre and thematic palette”, Visnyk Lvivskoho universytetu [Bulletin of Lviv university], issue 40, pp. 58-66, available at : http://nbuv.gov.ua/UJRN/VLNU_Jur_2015_40_8 (accessed May 18, 2017).

12. Donchyk, V. H. (Ed) (1993), Istoriia ukrainskoi literatury XX stolittia : 1910-1930 [The history of Ukrainian literature in XX century : 1910-1930], Lybid, Kyiv, 784 p.

13. Horbach, N. Ya., Helei, S. D. and Rosiiska, Z. P. (1992), Teoriia ta istoriia svitovoi vitchyznianoi kultury [Theory and history of world national culture], Kameniar, Lviv, 166 p., available at : http://eduknigi.com/kulturologiya_view.php?id=79 (accessed May 18, 2017).

Размещено на Allbest.ru