Механізми регулювання та саморегулювання поширення контенту мас-медіа в демократичних країнах та можливість їх імплементації в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний інститут стратегічних досліджень

МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЮВАННЯ ТА САМОРЕГУЛЮВАННЯ ПОШИРЕННЯ КОНТЕНТУ МАС-МЕДІА В ДЕМОКРАТИЧНИХ КРАЇНАХ ТА МОЖЛИВІСТЬ ЇХ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ В УКРАЇНІ

Конах В.К., кандидат політичних наук, докторант

АНОТАЦІЯ

Проаналізовано механізми регулювання та саморегулювання поширення контенту в демократичних країнах. З'ясовано, що свобода слова та інформації можуть обмежуватися шляхом саморегулювання медіа--галузі в тій частині, якій вони стосуються суспільної відповідальності мас-медіа під час здійснення своє професійної діяльності, а також через державні регуляторні, зокрема нормативно-правові механізмами, в тій частині, де вони зачіпають питання пов'язані із забезпеченням національної безпеки чи інтересів. Визначено, що в України нині актуальним постає, як розвиток і вдосконалення механізмів самоорганізації та саморегулювання медіа--галузі, так і розроблення механізмів регулювання за поширенням контенту з боку держави, задля дотримання права журналістів в інформаційній сфер із одного боку, а також людини та держави з іншого боку.

Ключові слова: медіа-простір, мас-медіа, саморегулювання та регулювання поширення контенту.

ANNOTATION

The mechanisms of regulation and self-regulation of the content distribution in mass media in democratic countries and possibility of their implementation in Ukraine

Konakh V. K., PhD in Political Science, Doctoral, The National Institutefor Strategic Studies

Keywords: media space, media, self-regulation and regulation of the content distribution.

Медіа-простір у сучасному світі інтенсивних інформаційних обмінів стає чи не найвагомішою складовою функціонування суспільства, здійснюючи, через всю сукупність традиційних та новітніх мас- медіа, вплив на процес формування суспільно важливих думок, позицій та вибору. При цьому медіа- простір є середовищем не лише із розповсюдження, але й інтерпретації опосередкованої інформації в політичній, економічній, культурній та інших сферах життєдіяльності суспільства, а відтак може бути використаним для здійснення сутнісного впливу на суспільство, і слугувати, як для захисту національних інтересів та національної безпеки, так і їх руйнації. З огляду на зазначене, не зважаючи на те, що свобода висловлювання та незалежність мас-медіа є невід'ємними правами в демократичних суспільствах, вони не є абсолютними, а відтак підлягають певним обмеженням та регулюванню. При цьому при поширенні контенту в медіа-просторі в демократичних державах використовуються як механізми саморегулювання з боку медіа-галузі, так і регулювання з боку держави.

Щодо самообмеження при поширенні контенту представниками медіа-галузі, то воно випливає з необхідності дотримання журналістських професійних та етичних стандартів, які ґрунтуються на балансі між правами журналістів на свободу слова й інформації та їх відповідальністю, і розглядається, як превентивний захід скерований на покращення якості контенту. Щодо обмеження поширення певних видів контенту з боку держави, то воно, з огляду на міжнародні правові стандарти, мусить мати чітку мету й бути передбачене законом. Зокрема як йдеться в ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод [1]: «Здійснення цих свобод [вираження поглядів], оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду».

Слід зауважити, що аналізом механізмів регулювання та саморегулювання медіа-галузі присвячено роботи низки як вітчизняних, так і зарубіжних авторів, зокрема проблема дотримання журналістських стандартів розглядається в роботах Д. Бойніка, Е. Фіхтеліуса, Г. Кліффорда, Ґ. Крістіанс, С. Фенглера, В. Іванова, М. Педерсена, Л. Клінгберг-Дженсен та інших. Механізми контролю за поширенням інформації, яка може становити загрози національним інтересам та національній безпеці проаналізовані П. Вілкінсоном, К. Левіним, Д. Пелетзом, А. Шмідом та іншими.

Проте з огляду на те, що в Україні частина журналістів продовжують використовувати свободу слова для руйнування державницького мислення, розмивання національних почуттів тощо, а власники мас-медіа - для задоволення своїх економічних, політичних чи інших інтересів, а також беручи до уваги наявні загрози в медіа-просторі нашої держави, зокрема пов'язані з гібридною війною, актуальним на сучасному етапі постає визначення шляхів вдосконалення як механізмів саморегулювання з боку медіа-галузі, так і регулювання з боку держави при поширенні контенту.

Необхідно відмітити, що в країнах з розвинутою демократію наразі більшість мас-медіа намагається дотримуватися етичних та професійних стандартів журналістської діяльності, проте для того щоб не допустити їх порушення окремими представниками медіа-галузі існує низка механізмів по контролю за їх дотриманням. При цьому в більшості демократичних країнах важливим механізмом, що впливає на поведінку журналістів при створенні та поширенні контенту в медіа-просторі постають кодекси професійної та етичної поведінки, які визначають головні засади та принципи їх діяльності. Головний посил, який міститься в таких кодексах полягає в тому, що журналіст повинен служити суспільству, а його основний обов'язок - надавати об'єктивну інформацію. Не зважаючи на те, що кодекси етичної та професійної поведінки різняться один від одного, в них до головних принципів журналістської діяльності зазвичай віднесені: достовірність, безсторонність, об'єктивність, неупередженість, незалежність, точність інформації; відокремлення фактів від коментарів; отримання інформації чесними та законними методами; уникнення невиправданого посягання на приватне життя; уникнення необгрунтованого звинувачення, а також виправлення оприлюдненої інформації, яка виявилася неточною; дотримання таємниці щодо конфіденційного джерела інформації; не підбурювання до насильства, ненависті, нетерпимості чи дискримінації на расовій, статевій, сексуальній, мовній, релігійні основі; повага права на справедливий судовий розгляд. При цьому слід відмітити, що у багатьох країнах поруч із загальноприйнятими кодексами приймаються редакційні, чи корпоративні, що уточнюють вимоги дотримання таких стандартів для конкретного мас- медіа чи їх групи. До прикладу, в США в таких журналістських організацій, як ASNE, АРМЕ, SPJ/SDX, є власні кодекси, які є обов'язковими до виконання для їх членів. Зазвичай вони складаються з простих та зрозумілих правил: «жоден журналіст не має права приймати ніяких подарунків від потенційного джерела інформації», «спортивні журналісти зобов'язані сплачувати за свої місця на трибуні під час змагань», «журналіст зобов'язаний вважати за обов'язок привести у підготовлених ним матеріалах судження, що різняться від тих, які висловлюються у редакційних статтях його газети» та інших [2]. Свої власні кодекси етичної поведінки мають й такі загальновідомі мас-медіа, як «France-Presse», «Deutsche Welle», «ВВС». При цьому на відміну від правових норм, за порушення яких законодавствами передбачається певна адміністративна чи кримінальна відповідальність, санкції за порушення етичних норм журналістики зазвичай у більшості кодексів полягають у висловленні зауважень або догани з боку професійних журналістських інституцій. Водночас, окремі кодекси можуть містити й визначення санкції до порушників, а також порядок їх застосування. Зокрема, у Польщі, порушення журналістами своїх професійних обов'язків розглядає спеціальна судова колегія журналістів, яка може вдатися й до дисциплінарних стягнень - висловити догану, або виключити з професійного об'єднання та здійснити інші заходи. Якнайдалі в питанні контролю за дотриманням професійних журналістських стандартів пішла Данія, парламент якої ухвалив затверджений Національним союзом журналістів Кодекс поведінки у вигляді окремого закону [3].

Слід відмітити, що донедавна в Україні було два кодекси журналістської етики: Етичний кодекс українського журналіста та Кодекс професійної етики українського журналіста, проте жоден з яких не сприймався українським медійним середовищем, як обов'язковий до виконання. Водночас, у грудні 2013 р., Національна спілка журналістів України (НСЖУ) на своєму пленумі при участі Комісії з журналістської етики (КЖЕ) затвердила об'єднаний Кодекс етики українського журналіста, який з формальної точки зору визнається всіма представниками галузі. Більш того, за визначенням журналістського середовища, він найбільше відповідає закордонним практикам, адже за його основу були взяті найкращі аналоги. Зокрема, він передбачає [4]: служіння інтересам суспільства, а не влади чи засновників; надання громадськості повної та об'єктивної інформації про факти та події; перевірку автентичності усіх повідомлень, відео та аудіо матеріалів; відокремлення інформаційних та аналітичних матеріалів від реклами; відокремлення фактів, суджень та припущень одне від одного; недопущення використання вибіркового цитування соціологічних досліджень, редакційної обробки матеріалів, включаючи знімки, текстівки, заголовки, відповідність відеоряду та текстового супроводу, що можуть фальсифікувати зміст; повагу до приватного життя тощо. Більш того, у липні 2011 р. в Україні було затверджено й окремі правила для мережевої журналістики - Регламент спільноти електронних медіа, згідно з яким професійні принципи мережевих мас- медіа базуються на загальних стандартах журналістики, враховуючи особливості роботи медіа в Інтернеті. Згідно цього Регламенту матеріали, що розміщують на веб-сайтах, повинні відповідати чотирьом критеріям: достовірність, точність, повнота, баланс, відокремлення фактів від коментарів [5]. Водночас, не зважаючи на затвердження вищезазначених Кодексу та Регламенту в Україні журналісти, а почасти й цілі редакції продовжують нехтувати своїм головним завданням - забезпечувати право громадськості на отримання достовірної, повної, своєчасної та неупередженої інформації.

Для корекції роботи мас-медіа в країнах західної демократії також використовуються можливості професійних журналістських органів з самоконтролю - рад чи комісій з питань діяльності мас-медіа. Діяльність таких організацій зазвичай спрямовується на розгляд скарг аудиторії та конфліктних ситуацій між самими мас-медіа, а також ухвалення відповідних рішень стосовно порушень журналістської етики. У більшості країн рішення таких органів не є обов'язковими до виконання, а їх значимість залежить від рівня впливовості органу з самоконтролю серед професійної журналістської спільноти. Винятком є Швеція, де така рада може сама накласти штраф на газету.

У Німеччині контроль за дотриманням журналістських стандартів здійснює Рада з питань преси, яка була заснована у 1956 р. До її складу входять журналісти, які обираються Німецькою Спілкою журналістів та Промисловою профспілкою засобів масової інформації, а також видавці, які направляються Федеральною спілкою німецьких видавців газет і спілкою видавців журналів. У своїй роботі Рада ставить зокрема такі завдання: встановлювати порушення у журналістській діяльності та їх усувати; перевіряти скарги, що поступають на окремі видання, і у випадку необхідності висловлювати зауваження та виносити догани. Слід зауважити, що за строк своєї діяльності Рада встигла чимало: засудити поєднання інформаційних і рекламних частин у виданнях, появу статей на замовлення; прийняти постанову, щодо подарунків та запрошень, які можуть пропонуватися журналістам; підготувати низку повідомлень щодо тенденцій з концентрації та монополізації німецької преси та інше. При цьому слід відмітити, що більшість німецьких мас- медіа на добровільній основі друкують зауваження, які вони отримують від цього органу з самоконтролю [2].

У Литві за виконанням Кодексу етики журналістів та видавців слідкує Комісія з етики журналістів та видавців, що складається з представників журналістських організацій та інспектора з етики журналістів, якого призначає Сейм за пропозицією Комісії з етики. При Комісії з етики також функціонує додаткова комісія експертів, яка ідентифікує журналістську продукцію сексуального спрямування та таку, що пропагує насильство [3].

У Данії за дотриманням журналістських стандартів наглядає Рада у справах преси, особливості функціонування, якої полягають в тому, що її повноваження, склад та права чітко закріплені Законом «Про відповідальність преси». Рада преси є незалежним від державного контролю органом по розгляду скарг на мас-медіа. Половина її складу вибирається самими мас-медіа, а решту членів складають суддя Верховного Суду, адвокат та два представники громадськості. Будь хто може подати скаргу в цю раду, у випадку якщо вважає, що якесь мас-медіа порушило етичні стандарти діяльності [6].

Слід зауважити, що в Україні також створено подібні само-регуляційні професійні журналістські об'єднання, які за задумом засновників мають стежити за дотриманням професійних та етичних стандартів на загальнодержавному рівні. Зокрема до цих структур слід віднести Комісію з журналістської етики. Водночас слід зауважити, що донедавна рівень її впливу на журналістські процеси був мінімальний, а легітимність її деяких дій, а також моральне права окремих членів виконувати покладені на них функції викликали протести з боку журналістської спільноти. Також, з 28 грудня 2015 р. в нашій державі функціонує Незалежна медійна рада, заснована Інститутом Медіа Права, Інститутом Масової Інформації, Інтерньюз- Україна, ГО «Телекритика» та «Souspilnist Foundation». Як значиться на сайті одного з її співзасновників, Незалежна медійна рада - постійний громадський моніторинговий і консультативний органом, місією якого є утвердження високих професійних стандартів журналістики. Рада має розглядати спірні ситуації щодо недотримання медійного законодавства, міжнародних стандартів та порушень норм журналістської етики при висвітленні інформації в мас-медіа на підставі скарг або за власного ініціативою, враховуючи значення вирішення такої проблеми для суспільства. Всі рішення Ради мають публікуватися на веб-сайтах організацій-засновників і в мас-медіа [7]. Таким чином, новостворена Рада виступатиме у якості консультативно-дорадчого органу, проте як показує практика функціонування українського медіа-простору, зазвичай організації такого Гатунку вітчизняними мас-медіа не сприймаються серйозно.

Відтак, в Україні зараз відсутня загальновизнана журналістська організація, яка б слідкувала за дотриманням етичних норм та мала б реальні інструменти впливу на журналістів. Водночас з огляду на те, що наразі триває «перезавантаження» Комісії з журналістської етики [8], можливо вона зможе перетворитися на організацію легітимність якої сприйматиметься усіма мас-медіа, а на її базі будуть утворені більш потужні механізми саморегуляції журналістів на галузевому рівні, які нададуть можливість розглядати скарги на мас-медіа чи журналістів на загальнодержавному рівні та приймати рішення про їх покарання.

Поруч із зазначеним, у демократичних країнах за дотриманням мас-медіа етичних та професійних норм діяльності стежать й громадські організацій. У західних державах з цією метою виникла ціла низка установ по забезпеченню контролю за соціальною відповідальністю мас-медіа. Такі установи представляють собою різноманітні неурядові організації, діяльність яких спрямована на те, щоб слідкувати за тим щоб мас-медіа в свої роботі діяли в інтересах суспільства, а також на те, щоб допомагати мас-медіа уникнути політичного та економічного тиску. Метою ж їх діяльності постає моральний тиск на власників та можновладців через формування в аудиторії несприятливого іміджу такому мас-медіа, яке не служить суспільним потребам. Діяльність таких організацій може реалізуватися у формі періодичних видань, передач по радіо і телебаченню, сайтів в Інтернеті, що надають свої майданчик для обговорення та моніторингу діяльності мас-медіа. Зокрема, у США існує низка проектів діяльність яких скеровується на критичний аналіз роботи вітчизняних мас-медіа, поширенні інформації про якість їх роботи, а також висвітленні фактів, які були перекручені чи приховані в мас-медіа. Першим на цьому напрямку у 40-50 рр. XX ст. працював журнал «In fact», а найвідомішими був «St Louis JR», який у 80-90-х рр. XX ст. поширив свій вплив майже на всю територію США, а також «Columbia Journalism Review» [2]. Слід зауважити, що останнє видання наразі має потужну власну платформу в Інтернеті (http://www.cjr.org) та продовжує користуватися попитом у читачів. На радіо і телебаченні США також існують програми, які займаються схожою діяльністю, зокрема це передачу «Inside Story» корпорації PBS.

В Україні, зокрема і в мережі Інтернет, нині також функціонує низка проектів громадських організацій покликаних викривати порушення професійних журналістських стандартів в діяльності вітчизняних мас- медіа. До таких слід віднести моніторингові проекти організацій «Телекритика», «Media Sapiens», «Детектор медіа» а також «Інститут масової інформації». Ці організації із року в рік розміщують на своїх ресурсах рейтинги дотримання журналістських стандартів українськими телебаченням, пресою та Інтернет порталами, проте з огляду на те, що ці стандарти продовжують порушуватися, як окремими журналістами, так і подекуди цілими редакціям, сутнісного впливу на мас- медіа вони не мають.

Поруч із зазначеним, в країнах західної демократії використовується й інститут омбудсмена з питань преси. В США вперше його застосувала редакція газети «Louisville courier journal» у 1967 р., а зараз така посада заснована приблизно в 50 американських газетах [2]. Омбудсмени працюють також у Канаді, Бразилії, Японії, Іспанії, Ізраїлі, Швейцарії, Іспанії.

А у Великій Британії посада омбудсмена існує в таких відомих виданнях як «Daily Mirror», «Observer», «Guardian». Як правило, на посаду омбудсмена запрошують найбільш досвідченого співробітника газети, хоча інколи, як у «Washington Post», запрошують незалежну від газети людину, а у деяких країнах прес- омбудсмен представляє собою редактора від читачів. До повноважень таких прес-омбудсменів входить розгляд звернень читачів конкретного видання з конкретними пропозиціями, скаргами, претензіями або проблемами, проведення спеціальних журналістських розслідувань та повідомлення про них на загал. Омбудсмени з питань преси виконують роль посередника між аудиторією та мас-медіа, друкуючи спростування та вибачення, вони прагнуть до об'єктивності та таким чином підвищують довіру читача до мас-медіа.

В Україні практики застосування інституту прес- омбудсмена відсутня, водночас позитивний досвід його впровадження в інших країнах вказує на те, що запровадження такого інституту в нашій державі може покращити стан з дотримання професійних стандартів у вітчизняному медіа-середовищі. При цьому, з огляду на його у середовищі українських журналістів, його запровадження має супроводжуватися просуванням ідеї саморегулювання в цілому.

В цілому, як показує аналіз, побудована у західних демократіях система самоконтролю за дотриманням журналістських стандартів має на меті не обмежувати потік інформації на користь окремих політичних чи економічних кіл, а навпаки зробити контент якомога більше плюралістичним і неупередженим. Застосування будь-якого з вищезазначених засобів може наблизити мас-медіа до цієї мети, проте найкращого ефекту можна досягнути через їх комплексне застосування.

Щодо України, то в нашій державі механізми саморегулювання лише починають розвиватися. При цьому слід зауважити, що хоча саморегулювання здатне поліпшити соціальне функціонування мас-медіа, воно не може розглядатися як панацея у подоланні наявних загроз у медіа-просторі, які наразі пов'язані як з «гібридної війни», так і підходом до професійної діяльності деяких журналістів, а також позицією власників мас-медіа, який зводиться до тези «все що не заборонено законом, те дозволено». З огляду на зазначене, можливим способом вирішення проблеми щодо контролю за дотриманням журналістами професійних та етичних стандартів в Україні, поруч із впровадженням і поліпшенням інститутів та механізмів саморегуляції, є вдосконалення правових вимог щодо покарання журналістів та/чи редакцій у разі їх порушення. У цьому сенсі можна запозичити досвід Данії в якій прийнятий окремий закон «Про відповідальність медіа» (The Media Liability Act) [9], що передбачає відповідальність журналістів за недотримання корпоративних «Етичних правил поведінки преси» (The Advisory rules of sound press ethics) [10]. Також на покращення ситуації на цьому напрямі може позначитися й створення офіційного органу, який стежитиме за роботою органів саморегуляції мас- медіа - Комісії з журналістської етики, Незалежної медійної ради та інших. Тут за приклад можна взяти досвід Великої Британії в якій ЗО жовтня 2013 р.

королева Єлизавета II, під впливом гучного скандалу навколо зловживань британської «жовтої преси», схвалила Королівську хартію з саморегулювання преси, яка покликана посилити регулювання діяльності мас-медіа. Головний сенс Королівської хартії полягає в тому, що вона започаткувала створення офіційного незалежного органу - Press Recognition Panel (PRP), який почав функціонувати з 3 листопаду 2014 р. Варто підкреслити, що PRP стежить не за роботою британських мас- медіа, а за їх «органами самоконтролю» - на кшталт Independent Press Standards Organization, зокрема за тим щоб вони діяли незалежно від інтересів газетних концернів і дійсно карали порушників [11]. Як зауважується на офіційному сайті PRP, ця організація з огляду на незалежність від держави, уряду чи будь- яких інших інтересів, виконує свої обов'язки чесно, мужньо і справедливо, керуючись принципом розуміння суспільних інтересів, і завжди поставивши його першим, використовуючи максимально широкий спектр доказів, і пояснюючи зрозуміло свої дії на загал [12].

Іншою проблемою, яка потребує свого окремого врегулювання в Україні постає визначення окремих стандартів поведінки журналістів в зоні АТО. У цьому контексті слід зауважити, що загальні положення про умови роботи журналістів під час військового конфлікту містяться в українських законодавчих актах. Водночас з огляду на те, що військова журналістика знаходиться в Україні в стані формування, а більшість журналістів, які працюють в зоні АТО, не знають про певні обмеження для інформації, яку може зібрати і передавати журналіст у зоні бойових дій, наразі є потреба в деталізації, конкретизації та регламентації спеціальних норм. При цьому можна використовувати вже накопичений досвід, зокрема Інструкції ВВС «Національна безпека і боротьба з тероризмом» [13], або інші правила, які були розроблені державами, що мають досвід військових конфліктів. У цьому контексті слід відмітити, що Інститут масової інформації, проаналізувавши правила для журналістів, що були прикомандировані до американської армії, а також провівши консультації з досвідченими журналістами-міжнародниками, склав власний перелік із 10 основних обмежень для журналістів при роботі в зоні бойових дій [14]:

«імена, обличчя, рідні міста військовослужбовців можуть поширюватися лише за їх особистою згодою;

- назви військових об'єктів, конкретні географічні дані з розташування військових підрозділів, або фото чи відео, за якими можна визначити такі місця розташування можуть демонструватися лише за узгодженням із командуванням;

- точна чисельність військових підрозділів нижче рівня корпусу, повітряних суден чи іншого обладнання, запасів (наприклад, артилерії, танків, радарів, вантажівок, води тощо) не може оприлюднюватися;

- не може поширюватися інформація стосовно майбутніх операцій, а також та, яка викриває відкладені або скасовані операції, інструкції щодо відкриття вогню, інформація щодо ефективності дій супротивника;

- не можуть демонструватися фотографії чи відео, що показують рівень безпеки військових об'єктів або таборів;

- під час проведення операції не може надаватися конкретна інформація про пересування своїх військ, тактичні розгортання та диспозиції, які можуть поставити під загрозу оперативну безпеку або життя;

- забороняється поширювати інформацію про діяльність зі збору розвідувальних даних, де розкриваються її тактика, технічні методи чи процедури;

- не рекомендується демонстрація фотографій затриманих або військовополонених, де видно їх впізнавальні обличчя, бирки з іменем тощо; а також інтерв'ю з ними (окрім організованих прес-службами прес-конференцій);

- рекомендується пам'ятати про чутливість використання імен загиблих чи фотографій, за якими можна визначити загиблого, особливо до повідомлення родичам;

- у зоні бойових дій забороняється використовувати спалахи та освітлення для відео-зйомок, особливо в темну пору доби, а також мати журналістам із собою вогнепальну зброю».

В цілому підтримуючи ці настанови, слід зауважити, що властивості поведінки української журналістики, вимагають не лише їх загальноприйнятого визнання медіа-спільнотою, а й окремого нормативно-правового закріплення.

Поруч із зазначеним, на сучасному етапі в Україні вельми важливим постає нормативно-правове регулювання й іншого виміру журналістської діяльності - висвітлення терористичної діяльності. У цьому сенсі слід зауважити, що у демократичних суспільствах цензура, хоча і не є загальною практикою, проте у в випадках, коли вона трактується як необхідні політичні заходи, у тому числі за необхідності боротьби з тероризмом вважається прийнятною. Зокрема, нормативно правові акти міжнародних організацій передбачають, що національними законодавствами можуть встановлюватися певні обмеження щодо того щоб висвітлення терористичної діяльності у мас-медіа не було інструментом підбурювання до вчинення терористичного злочину, поширення ненависті, агресії чи закликів до насилля.

При цьому слід відзначити, що у деяких країнах, які мають безпосередній досвід актів тероризму, уряди встановили спеціальні закони, які обмежують свободу преси щодо висвітлення підтримки тероризму. Зокрема, у Росії журналістам узагалі заборонено розповідати про перебіг антитерористичної кампанії, а у разі порушення заборони такі мас-медіа можуть бути закритими. А у Європі одним з найяскравіших прикладів цензурування медіа-контенту на означеному напрямі є заходи, що були реалізовані у Великобританії на засадах Закону про попередження тероризму («Prevention of Terrorism Act» 1989).

Водночас більшість європейських країн пішли шляхом саморегуляції мас-медіа в питаннях висвітлення теракгів. В США три найбільші телеканали ABC, CBS та NBC розробили довгострокові письмові нормативні принципи висвітлення теракгів. Окрім того «Chicago Sun Times» та «Daily News» встановили стандарти, які включають: перефразування вимог терористів, щоб уникнути прямої їхньої пропаганди, заборона репортерам вступати у стосунки із терористами, коректування матеріалів редакторами, які підтримують постійний контакт з урядовою адміністрацією та поліцією; стримане і правдоподібне висвітлення теракгів. А британська телекомпанія ВВС визначила загальні принципи висвітлення війни, конфліктів та терору в розділі «Війна, терор та надзвичайні випадки», та запровадила свої правила щодо ведення прямого ефіру, в яких зокрема йдеться: «ми не беремо інтерв'ю у правопорушника у прямому ефірі; ми не показуємо у прямому ефірі будь-який відео чи аудіо- матеріал, наданий правопорушником; ми показуємо записані правопорушниками матеріали, заплановані заходи, акти насильства або їхніх жертв лише після звернення до старшого редактора; ми запроваджуємо затримку, щоб вирізати кадри з занадто великим рівнем насильства, коли передаємо у прямому ефірі матеріали про драматичні події, наприклад, захоплення школи або викрадення літака. Це особливо важливо, коли розвиток подій непередбачуваний і ми можемо записати матеріал, який викликає стурбованість і який незручно поставити в ефір без ретельних роздумів; ми повинні дослухатися до порад поліції, коли ВВС веде репортаж, пов'язаний із викраденням літаків, захопленням заручників, облог, та інших владних установ про будь-які матеріали, які можуть загострити ситуацію» [15].

Водночас слід зауважити що, в країнах на території яких теракгів не було, окремих законів, які б регламентували діяльність мас-медіа щодо висвітлення терористичної діяльності зазвичай не має. Мас-медіа таких країн не тільки не мають кодексів щодо висвітлення міжнародного тероризму, а й не розробляють окремих правил поводження журналістів під час проведення антитерористичних операцій. Тому більшість видань, телеканалів і радіостанцій керується усними принципами, виходячи з етичних і моральних принципів самих журналістів.

В Україні певні кроки для врегулювання цього питання на нормативно-правовому рівні вже зроблені, зокрема відповідно до ст. 1 ч. 2 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» зазначено, що «терористична діяльність охоплює пропаганду і поширення ідеології тероризму», а відповідно до ст. 17 «забороняється поширення через засоби масової інформації або в інший спосіб інформації, яка: має на меті пропаганду або виправдання тероризму, містить висловлювання осіб, які чинять опір чи закликають до опору проведення антитерористичної операції» [16], водночас у чинному законодавстві не міститься визначення пропаганди тероризму, що стоїть на заваді притягненню до відповідальності за скоєння таких злочинів. Понад те, у «профільних» законах України про діяльність медіа вищезазначені питання сформульовані більш вузько, з огляду на що притягти мас-медіа до відповідальності за пропаганду тероризму фактично неможливо, також в чинному законодавстві досі не визначено й відповідальності за такий вид злочину, як пропаганда тероризму, що вимагає свого подальшого законодавчого визначення.

ВИСНОВКИ

На сучасному етапі в демократичних державах при поширенні інформації в медіа-просторі використовуються, як механізми саморегулювання в медіа-галузі, так і регулювання з боку держави щодо поширення певних видів контенту. В тій частині, якій вони стосуються суспільної відповідальності мас-медіа під час здійснення своє професійної діяльності, такі механізми обмежується здебільшого саморегулюванням, зокрема прийняттям медіа-спільнотою кодексів професійної та етичної поведінки, діяльністю професійних журналістських органів з самоконтролю (рад чи комісій з питань діяльності мас-медіа), омбудсмена з питань мас-медіа, а також громадських організацій. А в тій частині, де свобода слова та інформації зачіпають питання пов'язані із забезпеченням національної безпеки чи інтересів вони здійснюються через державні регуляторні, зокрема нормативно- правові механізмами. При цьому таке регулювання не є цензурою в класичному розумінні, оскільки передбачає визначення законних обмежень щодо поширення певних видів контенту (або форми, в якій інформація передаватиметься), а не його премодерацію.

Для України в цьому контексті актуальним постає, як розвиток та вдосконалення механізмів самоорганізації та саморегулювання медіа-галузі, так і розроблення механізмів регулювання за поширенням контенту з боку держави, аби з одного боку, були дотримані права журналістів, а з іншого права людини та держави в інформаційній сфері. Зокрема, можливим способом вирішення проблеми щодо контролю за дотриманням журналістами професійних та етичних стандартів в Україні є вдосконалення правових вимог щодо покарання журналістів та/чи редакцій у разі їх порушення, за прикладом Данії, через прийняття окремого закону «Про відповідальність мас-медіа», або через внесення відповідних доповнень в чинне законодавство. Також на покращення ситуації на цьому напрямі може позначитися й створення, за прикладом Великобританії, офіційного органу, який стежитиме за роботою органів саморегуляції мас-медіа. Іншою проблемою, що потребує свого нормативноправового врегулювання, постає визначення окремих стандартів поведінки журналістів в зоні АТО, а також в інших надзвичайних ситуаціях. Поруч із зазначеним, подальшого нормативно-правового регулювання потребує робота журналістів при висвітленні терористичної діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод [Електронний ресурс] / Рада Європи. - 04.11.1950. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_004

2. Іванов В. Принципи журналістської етики та контроль за їх дотриманням [Електронний ресурс] / Валерій Іванов // Телекритика. - 15.03.2002. - Режим доступу: http://ru.telekritika.ua/ profesija/print/2110

3. Інформаційна довідка про світові етичні стандарти журналістики та досвід зарубіжних країн у виробленні механізмів саморегулювання журналістів [Електронний ресурс] // Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі. - 12.03.2010. - Режим доступу: http://www. moral.gov.ua/news/174/

4. Кодекс етики українського журналіста [Електронний ресурс] // Національна спілка журналістів України. - 12.12.2013. - Режим доступу: http://nsju.org/page/196

5. Учасники Інформаційної ініціативи представили загальну ідею створення добровільного об'єднання - Спільноти професійних електронних медіа [Електронний ресурс] // Дзеркало тижня. - 20.07.2011. - Режим доступу: http://dt.ua/SOCIETY/ ukrayinski_elektronni_zmi_domovilisya_pro_edini_standarti_ zhumalistiki.html

6. Pedersen М. D., Klingberg-Jensen L. С. Changes in Danish Press Law [Електронний ресурс] / Martin Dahl Pedersen, Linnea Clara Klingberg-Jensen // Kromann Reumert Law firm. - Режим доступу: http://www.medialawintemational.com/Denmark%20Article. pdf

7. Институт Медиа Права стал соучредителем Независимого медийного сонета [Електронний ресурс] // Институт меди права. - 28.12.2015. - Режим доступу: http://medialaw.org.ua/ru/ news/ynstytut-medya-prava-stal-souchredytelem-nezavysymogo- medyjnogo-soveta/

8. Комісія з журналістської етики оголосила про пере

завантаження [Електронний ресурс] // Детектор медіа. - 29.06.2016. - Режим доступу: http://detector.medm/infospace/

article/116370/2016-06-29-komisiya-z-zhurnalistskoi-etiki- ogolosila-pro-perezavantazhennya/

9. The Media Liability Act. Consolidating Act 2014-08-11 no. 914 [Електронний ресурс] ll PRESSEN^VNET. - Режим доступу: http://www.pressenaevnet.dk/Information-in-English/The-Media- Liability-Act.aspx

10. Sound Press Ethics [Електронний ресурс] // PRESSEN^VNET. - Режим доступу: http://www.pressenaevnet.dk/ Information-in-English/The-Press-Ethical-Rules.aspx

11. The Royal Charter on self-regulation of the press [Елект

ронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.gov.uk/govemment/ uploads/system/uploads/attachment_data/file/254116/Final_Royal_ Charter_25_October_2013_clean Final_.pdf

12. Press Recognition Panel (PRP) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://pressrecognitionpanel.org.uk/the-royal-charter/

13. National Security and Counter Terrorism [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.bbc.co.uk/editorialguidelines/ page/guidelines-war-practices-security/

14. Чуклівська І., Романюк О. Межа між свободою слова та захистом інформації на війні [Електронний ресурс] / Ірина Чулівська, Оксана Романюк // Media Sapiens. - 17.01.2015. - Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/ethics/standards/mezha_ mizh_svobodoyu_slova_ta_zakhistom_informatsii_na_viyni/

15. Editorial Guidelines. The BBC's Values and Standards [Електронний ресурс] // ВВС. - 29.06.05. - Режим доступу: http:// www.bbc.co.uk/guidelines/editorialguidelines/assets/guidelinedocs/ Producersguidelines.pdf

16. Про боротьбу з тероризмом: закон України від 20.03.2003 р. №638-IV [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakonl.rada.gov.ua/laws/show/638-15

REFERENCES

1. Konvencija pro zahyst prav ljudyny і osnovopolozhnyh svobod [Elektronnyj resurs] / Rada Jevropy. - 04.11.1950. - Rezhym dostupu: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_004

2. Ivanov V. Pryncypy zhumalists'koi' etyky ta kontrol' za i'h dotrymannjam [Elektronnyj resurs] / Valerij Ivanov // Telekrytyka. - 15.03.2002. - Rezhym dostupu: http://ru.telekritika.ua/profesiia/print/2110

3. Informacijna dovidka pro svitovi etychni standarty zhur- nalistyky ta dosvid zarubizhnyh krai'n u vyroblenni mehanizmiv samoreguljuvannja zhumalistiv [Elektronnyj resurs] // Nacio- nal'na ekspertna komisija Ukrai'ny z pytan' zahystu suspil'noi' morali. - 12.03.2010. - Rezhym dostupu: http://www.moral.gov.ua/ news/174/

4. Kodeks etyky ukrai'ns'kogo zhumalista [Elektronnyj resurs] // Nacional'na spilka zhumalistiv Ukrai'ny. - 12.12.2013. - Rezhym dostupu: http://nsju.org/page/196

5. Uchasnyky Informacijnoi' iniciatyvy predstavyly zagal'nu ideju stvorennja dobrovil'nogo ob'jednannja - Spil'noty profesijnyh elektronnyh media [Elektronnyj resurs] // Dzerkalo tyzhnja. - 20.07.2011. - Rezhym dostupu: http://dt.ua/SOCIETY/ukrayinski_ elektronni_zmi_domovilisya_pro_edini_standarti_zhumalistiki.html

6. Pedersen M. D., Klingberg-Jensen L. C. Changes in Danish Press Law [Elektronnyj resurs] / Martin Dahl Pedersen, Linnea Clara Klingberg-Jensen // Kromann Reumert Law firm. - Rezhym dostupu: http://www.medialawintemational.com/Denmark%20Article.pdf

7. Institut Media Prava stal souchreditelem Nezavisimogo

medijnogo soneta [Elektronnyj resurs] // Institut media prava. - 28.12.2015. - Rezhym dostupu: http://medialaw.org.ua/ru/news/ynstytut-medya-prava-stal-souchredytelem-nezavysymogo- medyjnogo-soveta/

8. Komisija z zhumalists'koi' etyky ogolosyla pro perezavan-

tazhennja [Elektronnyj resurs] // Detektor media. - 29.06.2016. - Rezhym dostupu: http://detector.media/infospace/article/l 16370/

2016-06-29-komisiya-z-zhurnalistskoi-etiki-ogolosila-pro- perezavantazhennya/

9. The Media Liability Act. Consolidating Act 2014-08-11 no. 914 [Elektronnyj resurs] ll PRESSEN^VNET. - Rezhym dostupu: http://

10. Sound Press Ethics [Elektronnyj resurs] // PRESSEN^VNET. - Rezhym dostupu: http://www.pressenaevnet.dk/ Information-in-English/The-Press-Ethical-Rules.aspx

11. The Royal Charter on self-regulation of the press [Elektronnyj

resurs]. - Rezhym dostupu: https://www.gov.uk/govemment/uploads/ system/uploads/attachment_data/file/254116/Final_Royal_Charter_25_ October_2013_clean Final_.pdf

12. Press Recognition Panel (PRP) [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu: http://pressrecognitionpanel.org.uk/the-royal-charter/

13. National Security and Counter Terrorism [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu: http://www.bbc.co.uk/editorialguidelines/ page/guidelines-war-practices-security/

14. Chuklivs'ka I., Romanjuk O. Mezha mizh svobodoju slova ta

zahystom informacii' na vijni [Elektronnyj resurs] / Iryna Chulivs'ka, Oksana Romanjuk // Media Sapiens. - 17.01.2015. - Rezhym dostupu: http://osvita.mediasapiens.ua/ethics/standards/mezha_mizh_

svobodoyu_slova_ta_zakhistom_informatsii_na_viyni/

15. Editorial Guidelines. The BBC's Values and Standards [Elektronnyj resurs] ll VVS. - 29.06.05. - Rezhym dostupu: http:// www.bbc.co.uk/guidelines/editorialguidelines/assets/guidelinedocs/ Producersguidelines.pdf

16. Pro borot'bu z teroryzmom: zakon Ukrai'ny vid 20.03.2003 r. №638-IV [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu: http://zakonl.rada. gov.ua/laws/show/638-15

Размещено на Allbest.ru