Стратегії трансмедійного сторітелінгу у журналістиці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стратегії трансмедійного сторітелінгу у журналістиці

Хворостина О.В.

Поступова трансформація процесу мережевої комунікації зумовлює важливість дослідження стратегій трансмедійного сторітелінгу у журналістиці. Метою статті є визначення особливостей побудови стратегій трансмедійного сторітелінгу у сфері журналістики. У роботі були використані теоретичні методи дослідження, а саме аналіз наукових джерел для з'ясування особливостей документального трансмедійного наративу, аналіз і синтез, індукція та дедукція для визначення поняття «трансмедійна стратегія», окреслення переваг та недоліків типологій трансмедійного наративу з погляду відображення подій та тем реального світу та використання у сфері журналістики. У результаті дослідження було визначено поняття трансмедійної стратегії. Розкрито відмінності у стратегіях документального трансмедійного сторітелінгу порівняно з художнім. Виявлено фактори, які необхідно враховувати редакціям новинних порталів, розробляючи трансмедійний наратив. Отримані результати підтверджують важливу роль специфіки документального наративу для планування трансмедійного проекту. Висновки дослідження полягають у тому, що вибораючи стратегії трансмедійного наративу, продюсери мають зосереджуватися насамперед на історії, яку вони просуватимуть через багато медіаплатформ. Крім того, вони повинні продумати, на яких медіаплатформах буде викладено контент, які фахівці мають бути залучені до процесу генерування контенту, які формати взаємодії між редакцією та аудиторією необхідно використати. Значущість статті полягає у комплексному дослідженні стратегій документального сторітелінгу, які можуть забезпечити конкурентоспроможність новинних порталів та значно розширити їх аудиторію.

Ключові слова: трансмедіація, стратегія, трансмедійний сторітелінг, документальний трансмедійний наратив, журналістика.

Постепенная трансформация процесса сетевой коммуникации обусловливает важность исследования стратегий трансмедийного сторителинга в журналистике. Целью статьи является определение особенностей построения стратегий трансмедийного сторителинга в сфере журналистики. В работе были использованы теоретические методы исследования, а именно анализ научных источников для выяснения особенностей документального трансмедийного нарратива, методы анализа и синтеза, индукции и дедукции для определения понятия «трансмедийна стратегия», определения преимуществ и недостатков типологий трансмедийного нарратива с точки зрения отображения событий и тем реального мира и использования в сфере журналистики. В результате исследования было определено понятие трансмедийной стратегии. Раскрыты различия в стратегиях документального трансмедийного сторителинга по сравнению с художественным. Обнаружены факторы, которые необходимо учитывать редакциям новостных порталов в процессе разработки трансмедийного нарратива. Полученные результаты подтверждают важную роль специфики документального нарратива в процессе планирования трансмедийного проекта. Выводы исследования состоят в том, что при выборе стратегии трансмедийного нарратива, продюсеры должны сосредотачиваться прежде всего на истории, которую они будут продвигать через многожество медиаплатформ. Кроме того, они должны продумать, на каких медиаплатформах будет распространятся контент, какие специалисты должны быть вовлечены в процесс генерирования контента, какие форматы взаимодействия между редакцией и аудиторией необходимо использовать. Значимость статьи заключается в комплексном исследовании стратегий документального сторителинга, которые могут обеспечить конкурентоспособность новостных порталов и значительно расширить их аудиторию.

Ключевые слова: трансмедиация, стратегия, трансмедийний сторителинг, документальный трансмедийний нарратив, журналистика.

Gradual transformation of the network communication process determines the importance of researching the transmedia storitelling strategies in journalism. The main objective of the study is to determine the peculiarities of constructing the transmedia storytelling strategies in the field of journalism. In the article the theoretical research methods were used, specifically analysis of scientific sources forfinding out the peculiarities of nonfictional transmedia narrative, analysis and synthesis, induction and deduction for defining the concept of transmedia strategy, determining the advantages and disadvantages of transmedia narrative typologies in the context of reflection the real events and topics and using them in the field of journalism. As a result of the study the concept of a transmedia strategy was defined. The differences between nonfictional and fictional transmedia storytelling strategies were revealed. The factors that editorial offices of news portals should consider during the process of producing the transmedia narrative are identified. The obtained results confirmed the important role of nonfictional narrative peculiarities over a period of planning the transmedia project. The conclusions of the study are that producers should focus primarily on the story which will be published through the many mediaplatforms when they are choosing a transmedia storytelling strategy. In addition, producers should think on which mediaplatforms the content will be expanded, which experts should be involved in content generation process, which interaction formats between editorial staff and audience should be used. The significance of the study consists of multiple survey of nonfictional storytelling strategies which can ensure competitiveness of news portals and fundamentally expand their audience.

Keywords: transmedia, strategy, transmedia storytelling, nonfictional transmedia narrative, journalism.

Останнім часом в індустрії розваг набуває розвитку трансмедіація як технологія виробництва контенту в мультиплатформних середовищах. Це пов'язано з цифровими технологіями, які з плином часу стають загально- доступнішими для широкої аудиторії. До того ж постійно з'являються та вдосконалюються різноманітні медіаплатформи та сервіси для викладення контенту. Технологію трансмедіації можна використовувати і в журналістиці для відображення реальних подій. Такий підхід сприятиме приверненню уваги широкої аудиторії до новин завдяки розміщенню контенту на різноманітних медіаплатформах, заохочуватиме читачів до творення новинного контенту.

Актуальність теми статті зумовлена важливістю дослідження стратегій трансмедійного сторітелінгу в журналістиці у зв'язку із трансформацією процесу мережевої комунікації. В умовах видозміни процесу комунікації у мережі та жорсткої конкуренції мережевих медіа новинним ресурсам слід збільшувати частку інтерактивного та аудіовізуального контенту, подавати більше унікальної інформації і підвищувати рівень взаємодії з аудиторією. У свою чергу трансмедіація контенту має потенціал до розвитку інтерактивності та забезпечення конкурентоспроможності новинного ресурсу.

Нині треба визначити стратегії викладення наративу на багатьох медіаплатформах для вдосконалення процесу виробництва медіаконтенту мережевих видань. Це дасть змогу редакціям новинних порталів обирати й використовувати відповідну трансмедійну стратегію та розширювати свою аудиторію.

Вчені активно досліджують стратегії та типи трансмедіації на основі художнього наративу, тоді як трансмедійні стратегії висвітлення подій та тем реального світу поки що залишаються поза увагою науковців. Журналістські стандарти, мінливість актуальності тем, необхідність залучення фахівців для створення контенту на окремих медіаплатформах тощо коригують умови реалізації трансмедійного наративу, зумовлюють специфічні риси документального трансмедійного наративу та стратегій його реалізації.

Метою статті є визначення особливостей побудови стратегій трансмедійного сторітелінгу у сфері журналістики. Для досягнення мети необхідно виконати такі завдання: 1) з'ясувати зміст поняття «трансмедійна стратегія»; 2) проаналізувати переваги та недоліки типологій трансмедійного наративу з позицій викладення документального наративу; 3) виявити особливості документального трансмедійного наративу, які впливають на побудову наративних стратегій.

Науковець К. Кліфф дослідив, як компоненти трансмедійної стратегії впливають на зацікавленість аудиторії наративом. Структурі та характеристикам трансмедійного сторітелінгу міських ЗМІ присвятили свої наукові роботи Д.-Х. Кім та Д.-Ю. Хонг. Вчена Б. M. Шнейдмуллер запропонувала типологію наративних стратегій у багатоплатформних середовищах. К. Дена представила опис типів мультиплатформних форматів сегментації. Науковець Дж. Лонг класифікував трансмедійні наративи залежно від характеру їх розвитку та можливостей продюсерів вносити зміни до наративу в процесі реалізації проекту. Явище трансмедіації контенту у сфері журналістики є предметом дослідження К. Молоні.

Методи дослідження. Проаналізувавши наукові джерела, визначено: дослідженість теми стратегій трансмедійного сторітелінгу; чи справедливо проектувати стратегії художнього транс- медійного сторітелінгу на ґрунті новинного наративу; в чому полягають особливості документального трансмедійного наративу, порівняно з художнім. Для визначення поняття «трансмедійна стратегія», з'ясування переваг та недоліків типологій трансмедійного наративу з погляду відображення подій і тем реального світу та використання у сфері журналістики було використано методи аналізу й синтезу, індукції та дедукції.

Результати дослідження. Термін «трансмедіа- ція» використовується у значенні «процес перекладу ідей, концептів, текстів з однієї знакової системи в іншу, з однієї платформи представлення чи підсистеми в інші» [1, с. 2285]. Трансмедій- ний наратив можна визначити як комунікаційний формат, який становить сукупність взаємопов'язаних елементів цілісної картини світу, розміщених на багатьох медіаплатформах, причому на основі унікального змісту цих елементів виникає синергетичний ефект. За істинністю картини світу можна виокремити трансмедій- ний художній наратив та трансмедійний документальний наратив. Трансмедійний художній наратив описує картину псевдореального та ірреального світу і використовується переважно у художній літературі та кінематографі. Натомість трансмедійний документальний наратив висвітлює картину реального (або фактичного) світу та використовується зокрема для новинних сайтів та порталів.

Вивчення стратегій документального транс- медійного наративу важливо для того, щоб зрозуміти, яким чином можна досягти комплексного висвітлення тем та подій реального світу, взаємодії між редакцією (творцями трансмедій- ного наративу) та аудиторією, цілеспрямованого залучення аудиторії до процесу творення нара- тиву.

У науці сформувалися два основні погляди на визначення поняття трансмедійної стратегії:

трансмедіація як стратегія (К. Кліфф [2]);

трансмедійна стратегія як сукупність дій у межах певного типу чи поєднання кількох типів трансмедійного сторітелінгу (Б. M. Шнейд- муллер [3], Д.-Х. Кім, Д.-Ю. Хонг [4]). Науковець К. Кліфф вважає, що трансмедійний сторітелінг сам є специфічною стратегією, метою якої є досягнення участі аудиторії у створенні наративу [2, с. 11]. На думку вченої Б. M. Шнейдмуллер, наративна стратегія - це сплановане управління комунікацією та поширення нарати- вів від лінійного сторітелінгу, викладеного на одній медіаплатформі, до фрагментованого, нелінійного сторітелінгу, викладеного на багатьох медіаплатформах [3, с. 46]. Ми схиляємося до другого погляду, адже друге визначення транс - медійної стратегії більш чітко відображає сутність поняття.

Соціальнокомунікаційні технології О. Холод визначає як «систему маніпуляційних дій- комплексів, спрямованих на зміну поведінки соціуму» [5, с. 12]. За Г. Почепцовим конуніка- ційні технології спрямовані на зміну поведінки та свідомості аудиторії протягом короткого чи тривалого періоду, причому важливим параметром таких технологій є втримання уваги реципієнта [6]. З огляду на вищезазначене ми пропонуємо розглядати трансмедіацію як соціа- льнокомунікаційну технологію. А трансмедійна стратегія - це сукупність дій у межах певного типу чи поєднання кількох типів трансмедійного сторітелінгу відповідно до умов комунікації (тема наративу, комунікатор, аудиторія, час, місце, можливості із залучення фахівців до формування наративу, фінансові можливості тощо) з метою залучення реципієнтів до творення контенту та розширення наративу.

У наративних стратегіях, по-перше, має бути добре продумана історія, по-друге, обрані медіаплатформи, підібрані фахівці, формати взаємодії між редакцією та аудиторією. У межах трансмеійної стратегії необхідно продумати маркетингові рішення, зокрема ефективні механізми просування наративу серед потенційної аудиторії. Творці трансмедійного наративу повинні окреслити етапи реалізації проекту: 1) планування (обрання теми трансмедійного наративу; залучення спонсорів; підбір фахівців; визначення медіаформатів та медіаплатформ для трансмедійного сторітелінгу, послідовності подання контенту на медіаплатформах); 2) поширення трансмедійного наративу (опублікування промопроекту; подання наративу на медіаплатформах новинного порталу, онлайн-ігор, інтерактивних карт тощо; відкриття офлайн- заходів (музею новин, виставок, зустрічей із журналістами та героями трансмедійного наративу); запуск роботи майданчиків для обговорення, а саме форумів, чатів, офіційних сторінок у соціальних мережах, блогів; взаємодія редакції та аудиторії; створення користувачами контенту, який доповнює трансмедійний наратив); виведення трансмедійного наративу з ринку (оголошення про завершення проекту; закриття майданчиків для обговорення).

Крім того, важливо розуміти закономірності життєвого циклу проекту та прорахувати, коли варто припиняти роботу над трансмедійним проектом, що зумовлюється такими факторами: завершення події, для висвітлення якої було застосовано трансмедійний наратив, зменшення уваги аудиторії до теми проекту.

Рис. 1. Наративні стратегії у трансмедійних середовищах

Вчена Б. M. Шнейдмуллер у дисертації доктора філософії «Мозаїка динамічної історії: Визначення наративних стратегій у трансмедійних середовищах» запропонувала типологію нара- тивних стратегій у багатоплатформних середовищах, яка спирається на два аспекти: наративне відхилення та кількість опублікованих частин наративу у певні проміжки часу. Наративне відхилення визначається тим, наскільки історія, подана на різних медіаплатформах, відрізняється від базової історії. Якщо ступінь наративного відхилення низький, це означає, що історія з однієї платформи була адаптована для іншої, зміст цих історій однаковий або із незначними змінами. І навпаки, якщо ступінь наративного відхилення високий, це свідчить про високий рівень унікальності контенту на різних медіаплатформах. Кількість опублікованих частин наративу у певні проміжки часу визначається як схема точок, які відображають час, коли контент наративу був опублікований на медіаплатформах. Типологія Шнейдмуллер складається з чотирьох секторів, у яких відображені типи наративних стратегій у трансмедійних середовищах: обмежений, розширений, об'єднувальний та природний (рис. 1) [3, с. 18].

Подання наративу через багато медіаплат- форм є ключовою характеристикою розширеної наративної стратегії. В цій стратегії потік історій зазвичай починається в на одній медіа- платформі, але після початкового успіху переплітається ціла мережа наративних потоків і контент трансмедійного наративу поширюється численними медіаплатформами [3, с. 64-65]. трансмедійна стратегія документальний

Відновлення давньої франшизи на одній або кількох медіаплатформах є основною характеристикою об'єднувальної наративної стратегії [3, с. 75]. При цьому великі проміжки часу між публікацією частин наративу відрізняють цю стратегію від розширеної. Виробники відновлюють франшизу зазвичай у тому самому або схожому медіасередовищі (наприклад, фільм та фільм, фільм та вебізоди). Ступінь наративного відхилення в об'єднувальній наративній стратегії є середнім і високим, оскільки продюсери після довгої перерви у публікації франшизи зазвичай вводять нові сюжетні лінії, хоча в межах існуючих персонажів і старих сюжетних ліній [3, с. 80].

Обмежена наративна стратегія передбачає поширення трансмедійного наративу через малу кількість медіаплатформ, причому процес адаптації є ключовою характеристикою цієї стратегії [3, с. 58]. Автор переконує, що однаковий або схожий контент, викладений на різних медіаплатформах, варто називати трансмедіацією, оскільки форма контенту несе певний відмінний зміст, а історії такого наративу орієнтовані на різні аудиторії [3, с. 59]. Проте ми вважаємо, що у такому випадку наратив втрачає ознаки трансмедійності, а саме унікальність контенту, поданого на різних медіаплатформах, та синергетичний ефект. Тому є підстави стверджувати, що такий наратив є кросмедійним, але не трансмедійним.

Природна наративна стратегія характеризується створенням наративу та систематичним поширенням його на медіаплатформах [3, с. 81]. Такі наративи часто існують протягом обмеженого часу та іноді пов'язані з конкретною подією. Аудиторія залучена і взаємодіє з проектом і, можливо, навіть разом з продюсерами створює наратив. Однак нам здалося, що автор суперечить собі, коли пише: «Наративна девіація у природних наративах практично дорівнює нулю» [3, с. 92] та «Наративна залежність є високою, оскільки реципієнт повинен ознайомитися з більшістю, якщо не зі всіма медіаплатформами, щоб зрозуміти цю історію» [3, с. 92]. Причому на початку своєї роботи дослідниця писала: «Низький рівень наративного відхилення вказує на адаптацію з низькою наративною залежністю. Наративна залежність описує ступінь наративного зв'язку між двома медіатекстами і тим самим знання, необхідні для розуміння всіх елементів історії. Низька наративна залежність означає, що два носії можуть бути споживані самостійно; аудиторії не потрібно знати книгу, щоб зрозуміти адаптацію фільму» [3, с. 54]. Це означає, що у природної наративної стратегії має бути високий рівень наративної девіації та наративної залежності.

Автор стверджує, що ця типологія може бути використана для подання як художнього, так і документального наративу. Проте у цій типології значно більше враховані особливості художнього наративу, а специфіці документального наративу приділено недостатньо уваги. Так, наприклад, розширена та об'єднувальна наративні стратегії більше підходять до художніх трансмедійних наративів. Адже з огляду на специфікую документального наративу, проект повинен бути спланований заздалегідь та завершитися у межах певного часу. Проте природна наративна стратегія може стосуватися і художніх, і документальних трансмедійних наративів.

Науковець К. Дена у статті «Техніки сегментування контенту через медіа» описує три типи мультиплатформних форматів сегментації: серії, серійний і гібридний. Формат серій (у значенні ряду) передбачає сукупність історій, які містять однакові персонажі, але при цьому кожен епізод (одиниця контенту, наприклад, книга чи фільм) - це окрема самодостатня історія. Таким чином, епізоди продовжують основну сюжетну лінію один за одним на багатьох окремих платформах. Так, наприклад, історія героя закінчується в телесеріалі, продовження наративу виходить у форматі коміксу. У свою чергу серійний формат являє собою одну історію, роздроблену на епізоди на різних мультимедійних платформах, які сильно залежать один від одного, вони не є самодостатніми. Для того, щоб отримати повну інформацію, реципієнт має відвідати якомога більше платформ. За такого підходу стримування інформації є мотивом переходу на іншу медіаплатформу. Гібридний формат являє собою комбінацію формату серій і серійного формату, в якому є самодостатні та несамодостатні епізоди. Розмивання відмінностей між серією і серіалом дає продюсерам можливість заохочувати реципієнтів до ознайомлення з новими епізодами [7]. Концепцію типів му- льтиплатформних форматів сегментації Крісті Дени можна застосовувати, як до художніх, так і до документальних наративів. Проте продюсерам документального трансмедійного наративу важливо враховувати, що формат серій найважче реалізувати у викладенні новинного контенту, оскільки, якщо орієнтуватися на фактор часу, важко вибудувати історію, в якій частини одна за одною продовжували б наратив.

З типологією К. Дени тісно пов'язана класифікація типів трансмедіації, елементами якої є: 1) «Франшиза» (рис. 2), за якої різні етапи наративу розкриваються на різних платформах книжка, фільм, гра. Наприклад, у художньому трансмедійному наративі головна історія може бути відображена у фільмі, характер героя - у коміксі, передісторія - у серіалі, історія, яка відтворює події після серіалу та перед головною історією, - у комп'ютерній грі чи на сайті тощо. До прикладу, в основі документального трансмедійного наративу лежить історія про революційні події. Безпосередньо революційні події можуть бути відображені у фоторепортажі, передумови цих подій описані у книзі, історія одного з учасників до революції - у документальному фільмі, оцінка подальшого розвитку подій - в аналітичній статті тощо; 2) «Саквояж» (рис. 3), за якого один наративний простір існує на багатьох платформах. Частини наративу не є самодостатніми, і користувачу необхідно ознайомитися з контентом на інших платформах, щоб осягнути зміст всього транс- медійного наративу. Частини розповіді, подані на різних платформах, разом утворюють повну історію. У цьому типі, на відміну від попереднього, важливо розкрити багатогранність історії на одному часовому проміжку; 3) «Комплекс», за якого дві попередні моделі об'єднуються [8].

Науковець Дж. Лонг класифікує трансмедійні історії залежно від того, як вони розвиваються. Він пропонує вирізняти трансмедійні наративи за типами: такий, що вимагає зусиль (hard), такий, що піддається впливу (soft), і такий, що піддається жуванню (chewy). Трансмедійні наративи, що вимагають зусиль, розробляються та координуються до початку реалізації. Трансмедійні наративи, які піддаються впливу, створюються лише після того, як частина контенту виявилася успішною. Перехідний тип між першим та другим типами - це трансмедійні наративи, які піддаються жуванню. Ці наративи стають такими, що вимагають зусиль, лише після успіху частини опублікованого контенту [9, с. 20-21]. Враховуючи особливості новинного контенту, варто продумувати документальні трансмедійні наративи з початку до кінця на етапі планування наративу, а в процесі публікування контенту стежити за реакцією аудиторії та коригувати стратегію публікування матеріалів, можливо, додавати нові епізоди. У такому випадку редакція зможе максимально гнучко реагувати на мінливі умови ринку, дії конкурентів та настрої реципієнтів.

Розглянемо особливості документального трансмедійного наративу, які варто враховувати у процесі побудови стратегій трансмедійного сторітелінгу в журналістиці.

К. Молоні пояснює, що новини щоденної журналістики, наприклад, новини про злочини, аварії, засідання уряду, розгортаються занадто швидко та залишаються актуальними впродовж нетривалого часу. Але такі новини можуть формувати контекст до трансмедійного наративу. Натомість довгострокові розслідувальні історії та серії історій добре підходять для застосування трансмедійного підходу [10, с. 98]. Для обрання стратегії трансмедійного сторітелінгу має значення характер теми. Наприклад, для висвітлення виборів або спортивних змагань за допомогою технології трансмедіації можна взяти за основу фактор часу, перебіг події та скористатися типом трансмедіації «Франшиза» або «Комплекс». З іншого боку, якщо темою транс- медійного наративу є медична реформа в Україні, тоді важко встановити певні часові межі для висвітлення теми, і в цьому випадку доцільно буде обрати тип трансмедіації «Саквояж» або «Комплекс». Отже, необхідно звертати увагу на теми та обирати такі, аспекти якої потенційно можуть бути розкриті у багатьох медіаформатах.

К. Молоні вважає, що невелика група фахівців може легко продукувати глибокі, деталізовані та значні трансмедійні наративи. За ідеальних умов така група охоплювала б людей різної кваліфікації та галузей знань для виробництва елементів історії відповідно до професійних стандартів [10, с. 104]. Важливо будувати партнерські відносини між новинними ресурсами для створення трансмедійного наративу. Адже бракує таких організацій, які б мали фахівців із виробництва багатьох медіаформ, а також доступ до багатьох медіаканалів. Це вимагає спільної роботи між кваліфікованими виробниками різних форматів медіа та співпраці між власниками різних медіаканалів. На нашу думку, із завданням створення трансмедійного наративу може впоратися група, яка складається з таких фахівців: 1) журналіст; 2) редактор візуаліза- цій; 3) фотограф; 4) оператор; 5) розробник ві- деоігор. До фінальної стадії розробки мають бути залучені спеціалісти із веб-розробки та SMM.

Корейські вчені Джеонг-Хі Кім та Джонг-Юл Хонг у статті «Аналіз стратегій трансмедійного сторітелінгу» пояснюють, що трансмедійний на- ратив на основі стратегії відчуження набуває рис, які ведуть до ускладнення сприйняття історії реципієнтом: дисгармонія часу (історія подається у нелінійному порядку), поділ простору на частини (дії паралельно відбуваються у кількох просторах), структури кадрувальної рамки (picture-frame structure) (форма, за якої одна історія вставляється в іншу, при цьому ці дві історії стикаються) тощо [4, с. 7]. Таким чином, стратегія відчуження навмисно обмежує доступ реципієнта до повної інформації, залишає низку запитань, внаслідок чого реципієнт повинен докласти зусиль, щоб відтворити відсутні частини історії та зрозуміти нелінійний наратив. Проте у журналістиці сторітелінг має певні особливості. По-перше, необхідно обережно ставитися до використання дисгармонії часу в документальному трансмедійному наративі, адже це може порушувати журналістські стандарти повноти, точності та достовірності інформації, а заплутування читача може позбавити довіри до редакції. По-друге, редакція не може нехтувати журналістськими стандартами, виправдовуючись прийомами зацікавлення уваги до контенту. Проте поділ простору на частини та структуру кадрувальної рамки цілком можливо застосувати на ґрунті документального трансмедійного наративу, однак необхідно чітко продумати, з якою метою мають бути залучені ці інструменти.

У документальному наративі можна зацікавити аудиторію прогалинами в інформації про реальний світ. По-перше, редакції може продумати, які питання є актуальними для реципієнтів, чи має аудиторія змогу та зацікавленість у вирішенні цих завдань, та влаштувати конкурс для своїх читачів. По-друге, редакція може мати ексклюзивну інформацію (це не має бути суспільно важлива інформація) та мотивувати читачів виконати певні кроки для отримання цієї інформації. Паралельно бажано підтримувати роботу форумів, чатів та соціальних мереж, щоб читачі, обмінюючись досвідом, наближалися до розв'язання завдань.

Трансмедійний наратив у журналістиці має бути продуманий від самого початку. Тобто працівники редакції повинні переглянути, які медіаплатформи доступні для розкриття транс- медійного наративу та які переваги кожної медіаплатформи вони можуть використати в розкритті наративу. Редакціям необхідно оцінювати реакцію реципієнтів на опублікований контент, оперативно коригувати контент транс- медійного наративу та послідовність публікування частин наративу. Крім того, дії конкурентів та умови ринку можуть давати хороші підказки у процесі реалізації трансмедійного наративу.

Зважаючи на зміну актуальності тем документального трансмедійного наративу з плином часу, обмеженість фінансових ресурсів, необхідність залучення фахівців для створення контенту в різних медіаформатах, документальні трансмедійні проекти розвиваються протягом певного часу та завершуються. Вчасне виведення проекту з ринку є показником розумної політики продюсерів трансмедійного наративу, яка здатна зберегти прихильність аудиторії до но- винного ресурсу та кошти редакції.

Отже, особливостями документального транс- медійного наративу, які впливають на побудову наративних стратегій є: 1) характер теми, яка лежить в основі трансмедійного наративу; 2) можливості залучення фахівців до творення проекту; 3) журналістські стандарти, яких має дотримуватися редакція; 4) продумування шляхів взаємодії редакції з аудиторією та залучення користувачів до творення контенту; 4) попереднє планування проекту та внесення змін у процесі реалізації наративу з огляду на мінливі умови ринку, дії конкурентів та настрої реципієнтів; 5) обмежений час, протягом якого буде реалізований проект.

Висновки

1. Трансмедійна стратегія - це сукупність дій у межах певного типу чи поєднання кількох типів трансмедійного сторітелінгу відповідно до умов комунікації (тема наративу, ко- мунікатор, аудиторія, час, місце, можливості із залучення фахівців до формування наративу, фінансові можливості тощо) з метою залучення реципієнтів до творення контенту та розширення наративу.

У процесі планування документального трансмедійного наративу редакціям новинних ресурсів варто звертати увагу на типологію му- льтиплатформних форматів сегментації К. Дени, класифікацію типів трансмедіації («Франшиза», «Саквояж» та «Комплекс») та типологію Дж. Лонга, оскільки ці класифікації враховують можливості документального трансмедійного сторітелінгу. Обираючи стратегії трансмедійного наративу, продюсери мають зосереджуватися насамперед на історії, яку вони просуватимуть через багато медіаплатформ. Крім того, вони повинні продумати, на яких медіаплатформах буде викладено контент, які фахівці мають бути залучені до процесу генерування контенту, які формати взаємодії між редакцією та аудиторією необхідно використати.

Особливостями документального транс- медійного наративу, які впливають на побудову наративних стратегій є: 1) характер теми, яка лежить в основі трансмедійного наративу; 2) можливості залучення фахівців до творення проекту; 3) журналістські стандарти, яких має дотримуватися редакція; 4) продумування шляхів взаємодії редакції з аудиторією та залучення користувачів до творення контенту; 4) попереднє планування проекту та внесення змін у процесі реалізації наративу з огляду на мінливі умови ринку, дії конкурентів та настрої реципієнтів; 5) обмежений час, протягом якого буде реалізований проект.

Список літератури

1. Ibrus, I. & Ojamaa, M. (2014), «What Is the Cultural Function and Value of European Transmedia Independents?», International Journal of Communication, vol. 8, pp. 2283-2300.

2. Cliff, C. R. (2017), Transmedia storytellng strategy : how and why producers use transmedia storytelling for competitive advantage, PhD thesis, Queensland University of Technology, 246 p.

3. Schneidmueller, B. M. (2016), The dynamic story mosaic: Defining narrative strategies in transmedia environments, PhD thesis, York University, 230 p.

4. Kim, J.-H. & Hong, J.-Y. (2013), «Analysis of Trans-media Storytelling Strategies», International Journal of Multimedia and Ubiquitous Engineering, vol. 8, no. 3, pp. 1-10.

5. Холод О. М. Комунікаційні технології : Підручник / О. М. Холод. - К. : КиМУ, 2011. - 312 с.

6. Почепцов Г. Коммуникационные технологии ХХ в. / Г. Г. Почепцов. - Москва : Рефл-бук ; Киев : Ваклер, 2001. - 352 с.

7. Dena, C. (2008), «Techniques for Segmenting Content Across Media», available at: http://www.chri stydena.com/2008/09/techniques-for-segmenting-con tent-across-media/ (accessed 04 September 2017).

8. «Types of Transmedia», Transmedia Storyteller, available at: http://www.tstoryteller.com/transmedia sto rytelling/types-of-transmedia (accessed 04 September 2017).

9. Long, G. (2007), Transmedia Storytelling: Business, Aesthetics, and Production at the Jim Henson Company, Master's Thesis, Massachusetts Institute of Technology, 185 p.

10. Moloney K. T. (2011), Porting transmedia storytelling to journalism, Master's Thesis, Faculty of Social Science, University of Denver, 115 p.

11. Ibrus, I. & Ojamaa, M. (2014), «What Is the Cultural Function and Value of European Transmedia Independents?», International Journal of Communication, vol. 8, pp. 2283-2300.

12. Cliff, C. R. (2017), Transmedia storytellng strategy : how and why producers use transmedia storytelling for competitive advantage, PhD thesis, Queensland University of Technology, 246 p.

13. Schneidmueller, B. M. (2016), The dynamic story mosaic: Defining narrative strategies in transmedia environments, PhD thesis, York University, 230 p.

14. Kim, J.-H. & Hong, J.-Y. (2013), «Analysis of Trans-media Storytelling Strategies», International Journal of Multimedia and Ubiquitous Engineering, vol. 8, no. 3, pp. 1-10.

15. Holod, O. M. (2011), Comunication technologies: a Textbook, Kyiv International University, Kyiv, 312 p.

16. Pochepcov, G. (2001), Comunication technologies in ХХ century, Refl-buk, Moscow; Vakler, Kyiv, 352 p.

17. Dena, C. (2008), «Techniques for Segmenting Content Across Media», available at: http://www.chri stydena.com/2008/09/techniques-for-segmenting-con tent-across-media/ (accessed 04 September 2017).

18. «Types of Transmedia», Transmedia Storyteller, available at: http://www.tstoryteller.com/transmedia storytelling/types-of-transmedia (accessed 04 September 2017).

19. Long, G. (2007), Transmedia Storytelling: Business, Aesthetics, and Production at the Jim Henson Company, Master's Thesis, Massachusetts Institute of Technology, 185 p.

20. Moloney K. T. (2011), Porting transmedia storytelling to journalism, Master's Thesis, Faculty of Social Science, University of Denver, 115 p.

Размещено на Allbest.ru