Мета статті - визначити особливості роботи редактора в тематично-інформаційному виборі матеріалів для медичного журналу.

Результати

Прагнення обмінюватися фаховою інформацією спонукало до появи періодичних видань для медиків різного профілю, молодшого та середнього персоналу, управлінців медичної сфери. Призначення таких видань - ділитися практичним досвідом та інноваціями в певній галузі медицини. Перелік вітчизняної медичної періодики міститься в Каталозі періодичних видань України (2016 р.) [3]. Усього станом на перше півріччя 2016 р. в Україні видається 136 періодичних видань, присвячених медицині та різним її галузям. Контент-аналіз видань свідчить, що 85 із них - спеціалізовані й розраховані на конкретну читацьку аудиторію:

видання для фахівців різного профілю (з педіатрії, акушерства та гінекології; терапії; фармації (для працівників аптек); імунології; фізіотерапії і курортології; стоматології; дерматології і венерології; біології; ендокринології; онкології; отоларингології; неврології; гематології і транс - фузіології; хірургії; кардіології; радіології; ревматології; урології);

видання, орієнтовані на працівників відповідно до їх статусно-компетентісної ролі в медичному закладі (для управлінців, середнього медичного персоналу).

Це засвідчує майже повну забезпеченість сфери охорони здоров'я спеціалізованою фаховою літературою та зумовлює потребу вивчення особливостей її підготовки.

Робота редактора є основою всього редакційно-видавничого процесу, оскільки він аналізує, оцінює, відбирає та, зрештою, удосконалює авторський оригінал. Редакторське опрацювання спеціалізованих періодичних видань має свої особливості, зумовлені їх специфікою:

1) оперативність виходу у світ;

2) стандартизоване художньо-технічне оформлення, наявність постійних рубрик порівняно з неперіодичними виданнями;

3) вживання галузевої термінології;

4) добір відповідного авторського складу та орієнтація на визначене коло читачів [1; 5].

Організація роботи в редакціях із підготовки спеціалізованих періодичних видань розпочинається з перспективного планування. На попередньому етапі розробляється тематичний план на певний період (місяць, квартал, рік) і відповідно до заявлених у цьому плані тем здійснюється добір авторів та замовлення їм статей певної тематики. Здебільшого пошук тематики та вибір матеріалу для публікації - це керований процес, самопливом авторські оригінали рідше надходять до редакції [1; 2]. При потраплянні до редакцій медичної періодики як замовлених матеріалів, так і тих, які надходять із ініціативи їх авторів, відповідальність за відбір тем для видання покладається на редактора.

Коли надійшов авторський оригінал, редактор, насамперед, має критично проаналізувати тему, що в ньому розкрита. Зазначимо, що аналіз і вибір тем майбутніх публікацій має здійснюватися редактором ще на етапі створення тематичного плану. При цьому орієнтуватися варто на запити читацької аудиторії. Допоможе тут і анкетування читачів, й аналіз запитань, що надходять до редакції, і більш прогресивні рішення на кшталт статистики щодо клікабельності тих чи інших тем, якщо поряд із друкованою виходить й електронна версія журналу.

Однак і у випадку надходження статті до редакції без попереднього замовлення, редакторський аналіз теми публікації здійснюється за єдиною схемою. Як зазначає С.Г. Антонова, у цілісному процесі редакторського аналізу оцінюють вибір теми, рівень її розробки та літературне опрацювання статті відповідно до її цільового призначення і читацької адреси [1, с.277].

Тематика науково-теоретичних і науково-практичних видань для фахівців різних медичних спеціалізацій (напр., "Вісник фармації", "Вісник ортопедії, травматології та протезування", "Фармацевт-практик") різноманітна та пов'язана з висвітленням дискусійних питань конкретної галузі, оприлюдненням матеріалів про клінічні випробування лікарських препаратів, нових підходів до лікування хвороб; актуальними проблемами реформування галузі охорони здоров'я, зокрема переходом до практики сімейної медицини, медичного обслуговування вимушених переселенців, воїнів АТО тощо. З огляду на те, що нині теорію медицини можна знайти в мережі Інтернет, більшу цінність для читачів мають саме практичні вказівки й рекомендації, висвітлення досвіду практиків та оновлень у профільному законодавстві.

Фахові видання для управлінців, середнього медичного персоналу (напр., "Управління закладом охорони здоров'я", "Довідник головної медичної сестри", "Практика управління медичним закладом"), авторами публікацій для яких є керівники та спеціалісти структурних підрозділів Міністерства охорони здоров'я України, інших установ і відомств у його підпорядкуванні, Міністерства праці та соціальної політики України, мають інформативно-практичний характер. Тому матеріали таких видань:

1) інформують персонал медичних закладів про сучасний стан розвитку медичної сфери в Україні та світі, зокрема містять огляд нормативних документів у галузі охорони здоров'я і фінансово-господарської діяльності; статті фахівців-практиків щодо впровадження в конкретних закладах охорони здоров'я лікувальних технологій тощо;

2) ознайомлюють з різними аспектами менеджменту у медицині, зокрема, реалізацією пацієнтоорієнтованого підходу, якості медичної допомоги, ефективного управління персоналом, підвищення кваліфікації працівників закладів охорони здоров'я; психологію управління, для постійного самовдосконалення та саморозвитку фахівців;

3) наводять поради, які допомагають практикам розв'язувати їхні повсякденні робочі проблеми або питання, що виникли з огляду на появу нових законодавчих норм у сфері медицини.

Коли редактор аналізує тему авторського оригіналу, перш за все, потрібно з'ясувати, чи відповідає тема профілю видання та його призначенню, конкретній цільовій аудиторії. Наведемо лише один із численних прикладів. До редакції медичного журналу надійшла стаття про охорону праці в закладах різного типу, зокрема медичних. Редакторові треба вирішити питання про можливість її опублікування в журналі, призначеному для управлінського персоналу медичних закладів. З одного боку, частина її присвячена охороні праці в лікувальних закладах, з іншого - охороні праці присвячено окремі видання, наприклад, "Довідник спеціаліста з охорони праці", "Охорона праці та пожежна безпека" тощо. Очевидно, вказана стаття не повністю відповідає медичному профілю видання, тому редактор може рекомендувати авторові залишити та розширити тільки ту частину статті, де йдеться про охорону праці в лікувальних закладах, або опублікувати її у профільному виданні.

Варто звертати увагу на відповідність кваліфікації автора темі статті, оскільки ігнорування цього аспекту може призвести до порушення професійної етики в діяльності редакції та автора. Отже, медичному працівнику не треба писати статтю не за профілем своєї діяльності, наприклад, про проблеми й перспективи реформування галузі охорони здоров'я в Україні. Більш змістовною буде ця стаття, якщо її автором стане компетентна особа - представник Міністерства охорони здоров'я України чи департаменту управління охороною здоров'я.

У випадках, коли тема авторського оригіналу є вузькоспеціалізованою (наприклад, окремий розділ офтальмології), а сам редактор не може визначити її оригінальність і наукову цінність, він звертається до професійного рецензента - фахівця тієї галузі медицини, якій присвячено статтю.

Поширеною помилкою є публікація в науково-практичних журналах матеріалів суто теоретичного змісту. Авторам-науковцям, які у своїй професійній діяльності здебільшого складають тексти власне наукового стилю, інколи складно готувати статті для науково-практичного журналу. У разі надходження наукової статті до редакції доводиться її допрацьовувати відповідно до формату видання, робити її виклад більш доступним, цікавим для читачів, наповнювати прикладами з практики.

Часто редактори медичних видань при ознайомленні з авторським оригіналом припускаються помилок, неправильно визначаючи читацьку адресу. Наприклад, у журналі для головних лікарів публікується стаття про аспекти надання медичної допомоги з певної лікарської спеціальності. Однак для головних лікарів вона навряд чи буде актуальною, оскільки за посадовими обов'язками рідко хто з них суміщає роботу управлінця з роботою лікаря-практика.

При надходженні авторського оригіналу до редакції спеціалізованого видання з медицини чи при виборі теми для подальшого замовлення матеріалу компетентному авторові редактор має проаналізувати актуальність висвітленої автором або запланованої теми, її практичну цінність; оригінальність і новизну.

Для оцінювання актуальності теми авторського оригіналу та її новизни редактор повинен бути добре обізнаним із темою, якій присвячено матеріал. Важливо, щоб редактор орієнтувався в інформаційному полі тієї галузі медицини, до якого належить його видання, слідкував за новаціями у розвитку медицини в Україні та світі. Із цією метою редактор повинен постійно працювати із джерелами професійної інформації за тематикою видання: переглядати новинні сайти (Медсправа, ЛікарІнфо тощо), оновлення законодавства на сайтах Міністерства охорони здоров'я України (moz.gov.ua), регіональних управлінь охорони здоров'я, Верховної Ради України (rada.gov.ua), працювати з довідково-інформаційними системами (Expertus, "Ліга-Закон" тощо).

Ми вирішили з'ясувати, чи займаються редактори самоосвітою та які джерела фахової інформації вони використовують у професійній діяльності. Для цього у 2014 р. провели опитування серед окремих категорій працівників (редактори-експерти, редактори сайтів, головні редактори, перекладачі) компанії Цифрового видавництва MCFR (далі - Видавництво MCFR) на тему "Професійне самовдосконалення працівників видавничої галузі". Зазначимо, що компанія Видавництво MCFR спеціалізується на випуску фахової періодики, освітніх програм та електронних продуктів для спеціалістів у галузі освіти, охорони здоров'я, бухгалтерії, охорони праці, кадрового менеджменту, тому редактори цього видавництва є вузькоспеціалізованими фахівцями.

Аналіз анкет дав змогу стверджувати, що читають спеціалізовану літературу для поглиблення власних фахових знань 84% респондентів. Це свідчить про високий професіоналізм працівників Видавництва MCFR та їхнє бажання підвищувати власний фаховий рівень. Решта опитуваних вказували на брак часу для студіювання фахової літератури або надавали перевагу тренінгам як ефективній формі підвищення кваліфікації.

Працівники Видавництва MCFR назвали чинники, які мотивуватимуть їх до самоосвіти: кар'єрне зростання, підвищення заробітної плати та більша кількість вільного часу. При цьому респонденти надають перевагу друкованим виданням (29,7%), спеціалізованим сайтам (24,3%) та електронним версіям друкованих книг (21,6%). Серед джерел фахової інформації вони найчастіше називали сайт slovopedia.org.ua та різноманітну науково-навчальну літературу. До альтернативних джерел фахової інформації зарахували тренінги.

Редактор спеціалізованого медичного видання повинен не тільки бездоганно володіти навичками літературного редагування, а й уміти працювати з нормативною базою в галузі охорони здоров'я, знати галузеву термінологію та орієнтуватися в джерелах фахової інформації. Тому вкрай важливо постійно вдосконалювали свій професійний рівень.

Крім того, редактор має бути ознайомленим із подібними виданнями, які представлені на видавничому ринку України та за її межами. Моніторинг таких видань та їх тематично-змістового наповнення дає змогу відстежувати ступінь висвітлення тих чи інших питань галузі, визначати потреби читацької аудиторії в інформації та знаходити актуальні, виграшні для свого видання теми. Водночас варто уникати дублювання тем із виданнями-конкурентами. Це допускається лише в разі нагальної потреби, якщо суспільство загалом та медична галузь зокрема приділяють конкретній темі велику увагу, що зумовлює її всебічний розгляд у публікаціях різних видань. Недотримання цієї норми може призвести до плагіату, що є грубим порушенням професійної етики в діяльності працівників видавничої справи.

Коли редактор дійшов висновку, що тема публікації відповідає профілю видання, а тема - кваліфікації автора, оцінено її актуальність, практичну цінність, оригінальність і новизну, треба з'ясувати її конкретність і ступінь розробки. Широка та неконкретна тема може свідчити про те, що автор недостатньо заглибився в неї та не сформулював мету написання матеріалу, що ускладнює її глибоке розроблення, позбавляє змоги точно визначити читацьку адресу [1]. Якщо бачимо в медичному журналі статтю на тему "Проблемні питання законодавства про медицину в Україні", розуміємо, що навряд чи ми прочитаємо в ній щось конкретне, оскільки питання вдосконалення вітчизняного законодавства про охорону здоров'я є надто широким та передбачає розв'язання багатьох проблем [5].

З огляду на це, редактор має проаналізувати конкретність теми статті, тобто його текст має підпорядковуватися конкретній меті та в ньому має бути чітко висвітлено один чи кілька тематичних аспектів. Назва статті має бути сформульована лаконічно, однозначно, без абревіатур та скорочень слів, крім загальноприйнятих.

Обираючи рукопис для публікації, редактор оцінює рівень розробки теми, оскільки автори по - різному ставляться до збору фактичного матеріалу, суб'єктивно його сприймають і аналізують, доходять при цьому відповідних висновків [4]. Редактор має звертати увагу на рівень суб'єктивізму при висвітленні фактів. Інколи для цього йому доводиться з'ясовувати історію питання, яке порушує автор. У медицині, як і в інших галузях науки, є прихильники та противники певних теорій, шкіл, методик лікування, тому редактор має орієнтуватися не на уподобання автора, а на наукову правдивість та інтереси видання.

Отже, при виборі теми матеріалу до фахового медичного видання редактор має керуватися такими критеріями:

Відповідність майбутньої статті загальному профілю медичного видання, потребам цільової аудиторії, теми матеріалу - кваліфікації її автора.

Уникнення дублювання тем із іншими медичними виданнями (крім "гострих" тем).

Оцінка авторського оригіналу щодо актуальності висвітленої автором або запланованої теми, її практичної цінності; оригінальності та новизни; конкретності та рівня розробки теми; грамотності формулювання теми. Водночас діяльність автора та редактора не повинна суперечити нормам професійної етики працівників видавничої справи та медичної галузі.

Висновки