Культура та функціональність мас-медіа: взаємні інтереси в контексті інформаційного суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru

КУЛЬТУРА ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІСТЬ МАС-МЕДІА: ВЗАЄМНІ ІНТЕРЕСИ В КОНТЕКСТІ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

Подаряща Оксана,

старший викладач,

Відокремлений підрозділ

«Львівська філія Київського

національного університету

культури і мистецтв»,

вул. Кушевича, 5, Львів,

79019, Україна,

e-mail: marimax.lviv@ukr.net

Розглядаються ключові проблеми функціонування медіакультурного аспекту діяльності мас-медіа в контексті превалювання інформаційного суспільства. Крізь призму взаємозв'язку медіа- культури та функціонального аспекту мас-медіа аналізові піддаються основні теоретичні та прикладні аспекти контентного наповнення матеріалів мас-медіа з питань елітарної та масової культури. Аналізується проблема співвідношення історичного медійного досвіду та національної культурної спадщини, в якому цей досвід виражений, із медійними завданнями соціокультур- ної модернізації України.

Ключові слова: аспект, контент, контекст, мас-медіа, соціокультурний.

медіа масовий культура інформаційний

Вступ

Медійна політика є сукупністю науково обґрунтованих поглядів і заходів щодо всебічної соціокультурної модернізації суспільства і структурних реформ усієї системи культурно-відтворювальних інститутів, зокрема й таких, як загальноосвітні школи, шляхом осмисленого коригування загального змісту національної культури [1, с. 104-105]. А ось державна медійна політика повинна моделювати механізми природного цивілізаційного процесу, стимулювати прискорений розвиток суспільства в тому напрямі, в якому воно реально й насправді рухається. Історичний досвід свідчить, що спроби штучно змінити цей природний напрям розвитку, нав'язати суспільству умоглядні моделі його еволюції нічим добрим для такого суспільства не закінчувалися.

Актуальність проблеми ґрунтується на тому, що особливість нової медіакультурної реальності в Україні полягає насамперед у тому, що наше суспільство перебуває на етапі перелому, медіакультурної трансформації й модернізації, зміни типу своєї організації та існування. Медіа дуже тісно пов'язані з соціокультурою. Культуролог М. Богословський зазначає: «За своїм змістом соціокультурні процеси в Україні є, з одного боку, результатом соціалістичної модернізації з усіма її успіхами і недоліками, а з іншого - теперішній перехідний період є продовженням модернізації, але в нових умовах капіталізації і ринкових відносин. Процес другого періоду модернізації відбувається суперечливо, тому що відродження етнічних традицій (які вважаються притаманними традиційному суспільству) і є певним гальмом модернізації, в нових умовах набуває модернізаційних рис. Відбувається складне за змістом зіткнення «традиційного» і «модернізаційного», в якому традиція стає одним із джерел культурної модернізації» [2, с. 76].

Проблеми медіакультури розглядались українськими та зарубіжними науковцями. Зокрема, в Україні проблему аналізували М. Бутиріна, Н. Зражевська, Т. Кузнецова, О. Мітчук, В. Іванов, В. Різун, О. Холод та інші. Втім проблеми медіакультури та її зв'язків із функціональністю мас-медіа в контексті функціонування інформаційного суспільства залишилися поза увагою дослідників.

Мета статті - дослідити спільні інтереси, що виникають в культурному та медійному середовищах у контексті функціонування інформаційного суспільства.

Для досягнення вказаної мети поставлені такі завдання: визначити сутність та ключові проблеми медіакультури; схарактеризувати зв'язок медіакультури з інформаційним суспільством; окреслити зв'язок медіакультури та функціональності мас- медіа.

Об'єктом статті є інформаційне суспільство. Предметом - чинники перетину інтересів культури і функціональності мас-медіа в контексті інформаційного суспільства.

Методологічну основу статті становить поєднання загальнонаукових методів і спеціальних методик та підходів до вивчення закономірностей та особливостей проходження інформаційних процесів та явищ. Опрацювання теоретичної бази ґрунтувалося на застосуванні аналітико-синтетичного та логічного наукових методів.

Результати й обговорення

За висловом відомого вченого М. Юрія, людина з'явилася на світ як духовна істота: усі душевні здібності були дані їй насамперед для «благого і відповідального служіння». Саме завдяки цьому вона здобула шанс стати соціально-культурним суб'єктом. Тому перше, що необхідно їй для участі у творенні культури, - це усвідомлення своєї покликаності, духовної вірності, жертовності та радості від пробудження «сонячного» серця і любові [3].

Повертаючись до проблем медіакультурної політики в Україні, скажемо, що її пріоритетною метою є всебічний розвиток системи культурних ціннісних орієнтацій людини і суспільства, що впроваджуються в мас-медіа. Важливою уявляється побудова нової аксіології, що творчо співвідносить історично соціальний досвід і національну культурну спадщину, в якому він виражений, із завданнями соціокуль- турної модернізації України [4].

Справді, публічне пізнання культурного континууму можливе лише на рівні генотипу-феномену, тобто в онтологічному вимірі. До того ж, антропологічний характер ідентифікації різнобарвного цілісного простору культури передбачає його публічне розуміння як спектра типів людського посередництва у ритуальному відношенні сакральне - профанне і зумовлює необхідність з'ясування феномену певної культурної традиції. Адже саме ця традиція, стаючи своєрідним «стеблом суцвіття» культурних типів, виявляється ціннісним компонентом «належного у розмаїтті можливого».

Саме критерієм освіченості аудиторії, рівнем її інтелігентності виступає ступінь залучення аудиторії до духовних цінностей, до гуманістичних ідей на фоні характерних для нашого часу прагматизму та раціоналізму, в ситуації духовного надлому особистості в ході трансформації українського суспільства. Власне саме філософський аналіз медіакультури дозволяє пояснити процеси духовного і соціального життя, систематизувати й упорядкувати різноманітні форми людської діяльності. Тому в сучасній культурі домінуючими стають процеси загальної інтеграції донедавна далеких одна від одної наук і виникнення на їх перетині нових: біохімії, генної інженерії, біофізики тощо.

Говорячи сьогодні про культуру в новому медійному світі, необхідно звернути увагу на такий аспект. Сучасне інформаційне суспільство явило себе ХХІ століттю багато в чому неочікувано і певною мірою спонтанно: ішлося про індустріальну цивілізацію, економічну кризу, неконтрольовану техносферу, але ж насправді маємо раціонально обумовлену модель розвитку, у якій інформація із просто передачі повідомлення перетворилася на чітко прогнозовану субстанцію, певний згусток знань у такому вигляді, що є необхідним для управління економічним, соціальним і культурним життям людського співіснування.

Інформація була усвідомлена не лише як духовна, а й як матеріальна цінність, вона стала товаром, доступним тиражуванню, що підпорядковується динаміці попиту і пропозиції за ринкових умов. Крім усього іншого, цьому специфічному товарові приписуються нові можливості вдосконалення демократичних перетворень світу на основі розширення умов для безпосередньої участі кожного, хто оволодів комп'ютерною грамотністю і під'єднався до всеохоплюючої мережі користувачів нетрадиційних форм та різновидностей знань , як спричинення до запланованих уже не лише тобою дій і здатністю до умиротворення конфліктів і антагонізмів до локальних та глобальних масштабів [5].

Визначимо сутність медіакультури: це - програмування нашої поведінки у соціально-типових ситуаціях того чи іншого способу життя. Медіакультура при цьому програмує нашу діяльність не лише через відносну однозначність ситуацій та умов соціокультурно інтерпретованого в мас-медіа буття, а й через фільтри ціннісних орієнтирів конкретних людей. Слабке місце медіакультури - саме в багатоманітній і багатозначній типологічно-проблематичній орієнтації. Через свою колосальну глибину і потенційно безмежну ширину вона потребує універсально грамотної та всебічно вихованої аудиторії [6, с. 47].

У контексті ідеї К. Ясперса про «відкритість буття» погляд на людину як на суб'єкт культури характеризує її теперішні й майбутні явища (події) своєї реальності, для формування свого ставлення до світу через зміну самого змісту культури, її багаторівневого і багатоаспектного характеру [7]. У зв'язку з цим зрозумілою стає невичерпність потреби у дослідженні феномену медіакультури, попри існування величезної кількості його тлумачень та визначень.

Сьогодні існує декілька напрямів у розробленні проблематики медіакультури. Одна група вчених розглядає медіакультуру як чинник класичної культури, що розвивається у ноологічному напрямку. Тобто це медійне втілення природного і поступового процесу розвитку людського розуму та інтелекту, історичного розвитку людської духовності - еволюцій моральної, естетичної, філософської, наукової, правової і політичної свідомості, що забезпечує прогрес людства (на кшталт німецького класичного ідеалізму - І. Кант, Й. Фіхте, Ф. В. Шеллінс; Г.-В.-Ф. Гегель або німецького романтизму - Ф. Шіллер, Ф. Шлегель; або ж німецького Просвітництва - Г. Лессіні, Н.-Г. Гердер) тощо.

Інший аспект медіакультурних досліджень концентрує увагу не на поступальному висвітленні історичного розвитку культури, а на особливостях її висвітлення в середовищі представників різних типів суспільства - залежно від різних культур як автономних ціннісних систем та ідей. А це покликано маркувати певний тип соціальної організації (неокантівці - П. Ріккерт, Е. Кассірер, М. Вебер, Ф. Ніцше - адаптаційна модель культури). Пізніше цей напрям підтримали та доповнили К. Данилевський, П. Сорокін, А. Тойнді, О. Шпенглер (ідеаційна модель медіакультури), Й. Хейзінга, Х. Ортега-і-Гасет, Г. Гессе (модель медіакультури - гра).

Сьогоднішні ринкові пріоритети сучасного інформаційного суспільства диктують прямо протилежну орієнтацію «усереднення» людини і її щораз більш підсилену фрагментарність: медіа ми все частіше поділяємо на такі, що виконують або приватні функції, або прогресуючу тематичну спеціалізацію, об'єднуючись із іншими адептами своїх уподобань, - і часто це відбувається анонімно й неконтрольовано через різні чинники комп'ютерної цивілізації, а у вигляді компенсації отримуємо «віртуальну реальність», що заповнює наше дозвілля та намагається підпорядкувати й інші сторони життя.

Тим самим стабільність і рівновага, встановлені в житті багатьох поколінь людей щоденною культурою турбот і рішень, духовно-матеріальних проблем, роботою, фізичною втомою і радістю відтворення власних сил, переходять у поки що мало осмислений навіть у загальному контексті науки про соціальні комунікації духовний простір дозвілля. Для організації в цьому (погодьмося, досить штучно) створеному новою інформаційною культурою просторі - нашого існування, що змінюється на очах, потрібен не лише освічений, а й вихований у гуманістичних, людяних традиціях розум, а ще співчуття у серці з готовністю допомогти іншим. Саме такий функціональний контекст медіакультури і може заявити про себе з інформаційним обсягом інтелектуального контенту в час комп'ютерної цивілізації організованого для нас світу [8].

Контекст аналізованої проблеми примушує звернути увагу на такий аспект медіакультури, як ціннісні аспекти культури та інформації. Адже при становлення у нашому тисячолітті інформаційної цивілізації постає питання про взаємодію інформації та культури. У такому разі під цінністю інформації розуміють накопичені людством знання про природу й суспільство. Проте вільно поширювати ці знання мас-медіа можуть лише за умов свободи [9].

У цьому аспекті з культурою пов'язана цінність інформації, що є формою спілкування і буття індивідів як особистостей [10, с. 142]. Закладаючи в основу культури чинник спілкування, ми маємо на увазі процес взаємодії як між окремими індивідами, так і між різноманітними культурами. У такому разі під цінністю культури можна розуміти її діалогічність, тобто можливість контакту з іншими людьми, епохами тощо [11].

Комунікаційний процес - зокрема діяльність мас-медіа - може мати різноманітні результати. Якщо при взаємодії об'єкт, одержуючи інформацію, не може перекласти її на зрозумілу для себе мову, він виявляється за межами комунікації, у стані розгубленості, певної зайвості, і взаємодія має нульовий результат (за умови, звичайно, якщо це не було метою суб'єкта). Якщо зміст і спосіб передачі інформації відповідають можливостям об'єкта, якщо він може перекласти передаване повідомлення на зрозумілу, цікаву для нього та доступну йому тему (мовний аспект опускаємо), можна говорити про позитивний результат комунікації [12].

Щодо цінності інформації з точки зору семантики, то вона, цінність, буває відносною й абсолютною. У випадку, коли інформація та її смисл більш значущі для якої-небудь із однієї сторін комунікації, можна говорити про відносну цінність інформації; якщо ж вони однаково значущі для обох сторін комунікаційного процесу, то йдеться про абсолютну цінність інформації [13, с. 322].

Подібним чином відбувається й у медіакультурі. Розглядаючи цінність інформації у культурі взагалі й цінність культури, що втілюється через медіа, потрібно розглядати їх абсолютні цінності, які виявляються взаємозалежними. Інформацію можна вважати формою існування всіх знань, накопичених людством за свою історію; у такому разі мас-медіа є способом збереження і трансляції культури та культурних надбань.

Комунікаційна цінність культури полягає у публічному використанні різноманітними культурами певних пластів знань. При взаємодії культур кожна відбирає в іншої ту інформацію, яка їй потрібна для досягнення власних цілей. Процес взаємодії культури та комунікації є процесом переплетіння абсолютних та відносних цінностей того і іншого [14].

Власне культурологічна думка виробила кілька підходів (концепцій) до розуміння і тлумачення культури в мас-медіа. Найбільш популярним став діяльнісний підхід, згідно з яким культура постає способом регулювання і реалізації людської життєдіяльності (спілкування, поведінки, діяльності), засобом відтворення і зміни соціального життя у всіх його проявах. Особливо варто зазначити, що у рамках цього підходу формувалися передумови для вирішення однієї з центральних проблем медіакультури: розмежування понять «культура» та «суспільство».

Існуюча суперечність остаточно усувалась у контексті розгляду культури як системи інформаційних кодів, що закріплюють історично накопичуваний соціальний досвід, який постає у вигляді саме соціальних, публічних - зокрема, комунікаційних програм діяльності. У розгорнутій системі медіакультури можна виокремити три функціональні рівні.

До першого функціонального рівня належать так звані «реліктові програми», залишки минулих культур, що живуть у сучасному світі й за допомогою мас-медіа впливають на індивіда через «колективне несвідоме».

Другий функціональний рівень наповнюється комунікаційними проектами, що забезпечують сучасне відтворення суспільства того чи іншого типу.

І до третього функціонального рівня коректно віднести так звані футуристичні програми, генеровані культурою за рахунок внутрішнього оперування контентом (для прикладу, серед зразків такого роду програм - нові наукові (технічні й технологічні), програми про соціальні ідеали, моральні принципи тощо).

У нашому випадку кажемо про інформаційно-семіотичний підхід, сутність якого відтворює теорія систем, згідно з якою складні, історично змінювані органічні цілісності повинні вміщувати особливі інформаційні структури, що забезпечують управління системою (в даному випадку - системою життєдіяльності людини), її саморегуляцію. Ці структури представлені інформаційними кодами культури, відповідно до яких відтворюється організація культури як цілісної системи.

З точки зору семіотичного підходу, медіакультура постає «системою - кентавром»; вона складається з двох взаємозалежних підсистем - «нормативно-семіотичної» і «матеріально-денотативної». Іншими словами, будь-яке явище життя і діяльності людини належить одночасно і до «природничого їства» (у ньому воно фіксовано, описано, означено і представлено). Йдеться про органічний зв'язок процесів комунікаційної інкультурації (формування культурної компетентності).

Таким чином, розвиток культури з точки зору інформаційно-семіотичної концепції постає як вироблення нових смислів і значень, що регулюють життєдіяльність людини. Йдеться про те, що формування нових кодових систем закріплює і транслює ці смисли і значення. Згаданий підхід не заперечує діяльнісного, а постає його підсумуванням - зрештою, це стосується й інших підходів - адаптаційного та ідеа- ційного щодо розуміння медіакультури [15].

Досліджуючи теоретичні проблеми медіакультури у контексті інформаційного суспільства, зокрема формування елітарної, варто звернути увагу на культуру масову. Адже співвідношення масової культури та інформаційного суспільства належить до складних та суперечливих філософських проблем [16]. Потужний розвиток електронної техніки в інформаційному суспільстві поєднується зі значним поширенням масової культури, оскільки саме цей тип культури здатний максимально засвоювати та використовувати технічні навички.

Новітні види виробництва - електроніка, космічне виробництво, біотехнологія, виробництво послуг - як й індустрія культури, призводять до якісної зміни системи виробництва. Виробництво набуває статусу транснаціонального, а його імператив - розширення міждержавних зв'язків. Медійні технології в інформаційному суспільстві стали найбільш динамічним компонентом виробництва як матеріального, так і духовного, що радикально змінює принципи соціальності та регуляції цього суспільства. Масштаби та темпи «інформаційної революції» перевищують усі відомі до цього часу в історії поступи. Досягнуті на основі комп'ютерної технології формалізація знань та накопичених даних, а також передавання інформації на величезні відстані істотно змінюють функціонування культури у суспільстві. У цьому смислі масову культуру можна розглядати як певну трансформацію культури.

Наявність подібної трансформації полягає в тому, що масова культура орієнтована не на розвиток людини в інформаційному суспільстві, де відбувається компенсація однобічного розвитку людини як особистості, а є доповнювальною частиною існування людини протягом виробничо-трудової діяльності, відтворення втраченої цілісності людської природи.

Крім того, в інформаційному суспільстві масова культура - це свого роду сучасна організація буденної свідомості. Вона пов'язує високоспеціалізоване суспільство, в якому людина інтегрована лише як виконавець конкретної соціальної функції. У цьому значенні масову культуру можна розглядати як особливу знакову систему [17, с. 68], особливу мову, на якій досягають взаєморозуміння члени інформаційного суспільства. Завдання масової культури - дати людині орієнтир у стандартних ситуаціях, що постійно виникають за умов такого суспільства, сповістити їй мінімум загальноприйнятих культурних, соціально-політичних та інших даних, що адаптують особистість до цього суспільства.

В інформаційному суспільстві масова культура покликана скеровувати потреби людей, стимульовані науково-технічним прогресом, у конструктивне русло, «вбудовуючи» і самих людей, і їхню творчість у механізм розширеного відтворення контен- тів. У цьому відтворенні масова культура забезпечує соціалізацію сучасної людини за умов складного, змінного, нестабільного і ненадійного соціального середовища, привчає до нових ролей та цінностей, способів регуляції своєї поведінки та діяльності.

Величезній кількості людей масова культура дає функціонально придатні уявлення про необхідність стилю поведінки, образу життя, кар'єру, стосунки між людьми шляхом реалізації своїх устремлінь у сучасному суспільстві. Масова культура орієнтує, підпорядковує всі сторони людського існування: їжа, одяг, житло, побутова техніка, освіта, тип хобі, вибір ідеології, - все приходить до людини через механізми масової культури, яка через мас-медіа продукує взірці поведінки.

Крім того, звертаючись до щоденних сфер поведінки, масова культура через мас- медіа стверджує зрозумілі - ба більше, часто стереотипні уявлення про функціонування суспільства, вона звертається до людських інстинктів, що спрацьовують як умови постійного життєзабезпечення. Масова культура, що культивується мас- медіа, є чи не абсолютно виключним соціально-історичним явищем; розглядаючи її як частину цивілізації, можна побачити в ній спосіб соціальної диференціації та адаптації. В інформаційному суспільстві масова культура необхідна людині як могутній механізм рівноваги, як знаряддя стабілізації її життєвого статусу, і в цьому сенсі масова культура стає важливим стимулом існування людини, даючи їй позитивну життєву перспективу.

Іншим аспектом, необхідним для розгляду формування елітарної культури, є розгляд питань, пов'язаних з професійною діяльністю та культурою. Особливо якщо йтиметься про взаємозв'язки в умовах інформаційного суспільства. Адже сучасна культура склалась та розвивалась у багатьох своїх суттєвих компонентах і характеристиках як результат професійної діяльності. Сама ж професійна діяльність, що стала визначати пріоритети і специфіку динаміки світової культури у другій половині ХІХ століття, потребувала якісно нових інформаційних технологій, які вона створила і завдяки яким вона сама створювалася. Це перш за все технології наукового пізнання, професійної освіти, соціального управління і професійного мистецтва. На цих основах виникають і професійні субкультури.

Професійна діяльність виявилась одним із найбільш високопродуктивних історичних видів (або типів) діяльності. Проте саме вона, як свідчать дослідники у сфері культури (наприклад, К. Маркс, М. Вебер, Г. Маркузе), призвела до швидкого нарощування відчуження і до інструментальності самої людини. Тобто професійна діяльність у своєму розвитку та багато в чому завдяки мас-медіа прийшла до глибокої суперечності з культурою, до фундаменту якої покладений принцип гуманізму.

Однією із найбільш глибоких системних суперечностей сучасної медіакультури, на наш погляд, є те, що професія або сфера професійної діяльності може бути - бодай навіть у відносному контексті - чинником незалежності від етики, від сфери моральності. Іншими словами, моральні основи людської діяльності не є необхідною умовою, чинником вирішення завдань професійних, що полягають передусім у перевазі технологічного, інструментального та евристичного медійних аспектів над кількістю інформації.

Інша системна суперечність у тому, що професійна діяльність здатна фальсифікувати культуру, тобто створювати її зразки у разі, якщо орієнтується неправдивими, вигаданими цінностями та ідеалами. До того ж це траплялось і трапляється доволі часто, тим паче, що у професійному середовищі є могутня тенденція до перебільшення значень і цінності своєї діяльності та її результатів.

Парадокс полягає ще й у тому, що поза професіоналізмом, без професійної діяльності медіакультура в нинішньому світі не може ні існувати, ні розвиватися - не- професіоналізм ставить її перед загрозою знищення. Сьогоднішні гострі проблеми в медіасфері - значною мірою наслідки непрофесійної діяльності журналістів, які працюють із проблемами культури. Бюрократизація в медіакультурі - побічний продукт, проте належить до тих, що «душить» суспільство за рахунок професійної управлінської діяльності.

Очевидно такий парадокс має багатозначні, комплексні, системні рішення. Однією з найбільш необхідних умов таких рішень є подолання непрофесійної діяльності. При цьому і професійна підготовка, і професіоналізм як ключова якісна характеристика професійної діяльності, звичайно ж, зберігаються, але своєю базою вони повинні мати фундаментальну гуманітарну підготовку, яка б поєднувала локальність методів та інтересів професійної діяльності.

Висновки та перспективи

Для інформаційного суспільства необхідно: по-перше, право на доступність інформації (особливе питання: як і чим може бути забезпечене це право?); по-друге, пріоритетність соціокультурних інформаційних технологій у структурі формування медіадіяльності.

Перспективними видаються два шляхи: один - від медійного професіоналізму до розуміння системності культури; другий - від розуміння цілісності культури до розуміння смислу й змісту медійної професійної діяльності. Жоден із цих шляхів не кращий за інший, вони рівнозначні - як шляхи до універсалізму, обидва потребують глибоких трансформацій у тому типі суспільного відтворення, що склався на основі соціально-комунікаційних технологій.

Література

1. Абрамов В. І. Духовність суспільства: Методологія системного вивчення : моногр. / В. І. Абрамов. - К. : КНЕУ, 2004. - 235 с.

2. Адаменко Е. В. Психолого-педагогические факторы продуктивного использования технических средств обучения преподавателями профтехучилищ : дисс. ... канд. пед наук : 13.00.01 / Адаменко Елена Викторовна. - Луганск, 1990. - 230 с.

3. Юрій М. Т. Етногенез та менталітет українського народу / М. Т. Юрій. - К. : Таксон, 1997. - 235 с.

4. Кузнецова Т.В. Аксіологічні моделі мас-медійної інформації : моногр. / Т. В. Кузнецова. Суми : ВТД «Університетська книга», 2010. - 304 с.

5. Іванов В. Ф. Поняття «інформація» у різних науках / В. Ф. Іванов // Наукові записки Інституту журналістики : наук. зб. / за ред. В. В. Різуна ; КНУ імені Тараса Шевченка. - К., 2000. - Т. 1. - С. 71-75.

6. Данилов Н. А. Акмеология развития ценностных ориентаций и профессионализм преподавателей : сб. науч. тр. / Н. А. Данилов. - Вып. 2. / под ред. Н.В. Кузьминой, А.С. Гуртовой. Москва : Игуя, 1999. - С. 5-54.

7. Ясперс К. Смысл и назначение истории : [сборник] : пер. с нем. / К. Ясперс ; вступ. ст. П. П. Гайденко. - 2-е изд. - М. : Республика, 1994. - 527 с.

8. Зражевська Н. І. Масова комунікація і культура : лекції / Н. І. Зражевська. - Черкаси : Брама-Україна, 2006. - 171 с.

9. Бойко М. П. Свобода людини в контексті національної культури : навч. посіб. / М. П. Бойко ; Дніпродзержинський держ. техн. ун-т. - Дніпродзержинськ : ДДТУ, 2005. - 124 с.

10. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества / М. М. Бахтин. М. : Искусство, 1979. 424 с.

11. Золяк В. Роль комунікаційних традицій в сучасних масовокомунікаційних процесах / В. Золяк // Діалог. Медіа студії: зб. наук. праць / заа заг. ред. О. В. Александрова. - Одеса, 2007. - Вип. 6. - С. 114-126.

12. Почепцов Г. Г. Теорія комунікації / Г. Г. Почепцов. - К. : [б.в.], 1996. - 175 с.

13. Комова М. В. Керування контентом колективного користування / М. В. Комова // Телебачення і радіомовлення : зб. наук. праць. - Львів, 2013. - Вип.12. - С. 319-326.

14. Шкляр В. І. Соціокультурні та політичні моделі журналістики / В. І. Шкляр // Українська журналістика в контексті світової : зб. наук. праць. - К., 2001. - Вип. 5. - С. 5-9.

15. Мітчук О. А. Національна публіцистика як соціокультурна інформація: український досвід / О. А. Мітчук // Наукові записки Інституту журналістики : наук. зб. / за ред. В. В. Різуна ; КНУ імені Тараса Шевченка. - К., 2013. - Т. 53. - жовтень-грудень. - С. 272-275.

16. Демченко В. Медіа і суспільство: міфи та реальність / В. Демченко // Медіакритика : дайджест електрон. журналу. - Львів, 2003. - № 10.

17. Болтнев А. М. К вопросу о взаимодействии материальной и информационной практики человеческой деятельности / А. М. Болтнев, Е. В. Зайцев // Информационная культура личности: прошлое, настоящее, будущее: тез. докл. Междунар. науч. конф. (Краснодар-Новороссийск, 11-14 сент. 1996 г.). - Краснодар : КГАК ; М. : МГУК, 1996. - С. 67-69.

Размещено на Allbest.ru