Специфіка театрально-критичних публікацій, розміщених у газеті «Кіно-тиждень» за 1927 рік

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Специфіка театрально-критичних публікацій, розміщених у газеті «Кіно-тиждень» за 1927 рік

Необхідно зазначити, що театрально-критичні публікації є в колі наукових зацікавлень Н. Кузякіної, О. Цівкач, В. Галацької та ін. Аналіз вищезазначених інформаційних матеріалів дає можливість дослідникам з'ясувати особливості розвитку українського театру, театральну діяльність відомих акторів, оцінку їх професіоналізму, специфіку жанрових трансформацій театрально-критичних публікацій. Однак для досягнення поставленої мети науковці, як правило, аналізують спеціалізовану пресу, присвячену висвітленню театральної тематики, оминаючи увагою спеціалізовану пресу про кіно, у якій також розміщено театрально-критичні публікації. Для заповнення вищезгаданої прогалини вважаємо за потрібне проаналізувати театрально-критичні публікації, розміщені в газеті «Кіно-тиждень» за 1927 р.

Мета статті - з'ясувати специфіку театрально-критичних публікацій, розміщених у газеті «Кіно-тиждень» за 1927 р.

Для виконання поставленої мети необхідно виконати такі завдання:

1) ознайомитися з інформацією, надрукованою на сторінках «Кіно-тижня» (1927);

2) виконати аналіз театрально-критичних публікацій, розміщених у «Кіно-тижні» (1927);

3) з'ясувати специфіку театрально-критичних публікацій, розміщених у «Кіно-тижні» за 1927 р.

Методика вивчення передбачала такі дослідницькі процедури:

1) ознайомлення з інформацією, надрукованою на сторінках «Кіно-тижня» (1927);

2) відбір театрально-критичних публікацій, надрукованих у «Кіно-тижні» (1927);

3) здійснення аналізу відібраних інформаційних матеріалів;

4) з'ясування специфіки театрально-критичних публікацій, розміщених у «Кіно-тижні» за 1927 р.

Необхідно зазначити, що театрально-критичні публікації, зокрема театральні рецензії, статті, статті з елементами театральної рецензії, у «Кіно-тижні» за 1927 р. розташовано на четвертій сторінці в рубриці «Об'єктивом по театру». У ній розміщено театральні рецензії на вистави, що відбувалися в Російському театрі, театрі імені І. Франка, театрі «Березіль», Державному театрі російської драми, Українському народному театрі, театрі сатири.

У вступній частині театральної рецензії «Старе по новому» (« «Грілка», ком. на три дії, твір Мел'яка та Галеві у Рос. театрі» [16, с. 4]) Театрал схвально відгукнувся про ідею осучаснення комедії двох вищезгаданих драматургів, які написали її перед Великою буржуазною революцією. За твердженням автора, осучаснення відбулося завдяки зміни одягу відповідно до моди 1927 р. («Відкинено криноліни, тонкі талії дам, старомодні фраки та циліндри чоловіків й замінено жіночими уборами з модного журналу за 1927 р., модними фраками, смокінгами та шапокляками» [16, с. 4]), а порушені драматургами проблеми в новому часовому контексті п'єси набули нових смислів («Виходить дійсно де-яка мішанина середини минулого століття з теперішнім днем, але якраз це сполучення двох епох в одно ціле і інтригує» [16, с. 4]). Аналізуючи виставу, автор відзначив у ній позитивний момент, зокрема динаміку розвитку подій упродовж трьох дій, недоліками вважає використання в другому акті акробатичних номерів, невідповідність п'єси ідеологічним установкам радянського театру. Наприкінці рецензії автор аналізує гру акторів, інформує про розподіл ролей між ними й позитивно оцінює атмосферу («Зрозуміло, що це жарт старовинного порядку, але, разом з тим, у театрі весело» [16, с. 4]), що панувала серед глядачів під час театральної вистави.

П. Чорний у театральній рецензії « «Лісова пісня» у франківців» наголосив на тому, що драмі - феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки, незважаючи на загальну думку критиків про непридатність цієї п'єси для сцени через відсутність динамізму, притаманна сценічність, що ґрунтується на «тонкій зміні почуттів та настроїв» [21, с. 4]. Автор наголошує на труднощах, із якими стикаються режисери під час інсценізації «Лісової пісні». Зокрема, ідеться про необхідність використання різних засобів для створення відповідного настрою, що допомагав би глядачеві сприймати «казкову романтику народних вірувань, а разом із тим, перейнятися втіленою в образи п'єси думкою» [21, с. 4]. Вважаючи необхідним для досягнення вищезазначеної мети відповідного забезпечення театральної постанови матеріальними ресурсами, автор мотивував цим наявність недоліків у роботі режисера Коханенко. Зокрема, детально проаналізував костюми персонажів, указавши на недоречності в моделюванні образів міфічних істот, гру акторів, яким, на його думку, не вдалося створити необхідну казкову атмосферу («Не чути було ані ритму, ані романтики від лісовика та водяника, відгонило від них здебільшого сухим резонерством» [2і, с. 4]). Відзначивши велику роботу Барвинської над складною роллю Мавки, П. Чорний зауважив, що акторка не «знайшла потрібної легкості в рухах та інтонаціях» [21, с. 4], «не заражувала своїм наче б то наївним тоном» [21, с. 4]. Наприкінці рецензії автор наголосив на неспроможності театру повною мірою розкрити весь художній потенціал драми-феєрії «Лісова пісня», підкресливши свою думку питальним риторичним реченням («Але чи личить таке далеке від художньої досконалости використання одного з найкращих українських драматичних творів - завданням серйозного театру?» [21, с. 4]).

У вступній частині театральної рецензії « «Сава Чалий» в Березолі» В. Хмурий факт модерної інсценізації театром «Березіль» «дореволюційної драматургічної спадщини історично-романтичного циклу» [17, с. 4] оцінює як значну подію. Акцентуючи увагу на тому, що всім п'єсам, у яких висвітлюються історичні події, пов'язані з козацтвом, притаманна його героїчно-романтична ідеалізація, автор через відсутність об'єктивності у висвітленні вищезгаданого періоду, зокрема уваги письменників до соціальних чинників народних рухів, боротьби між «класовими групіров - ками» [17, с. 4], вважає «всю українську історію […] в дореволюційній драматургії […] театралізованою романтикою з невеликою долею, несвідомої, від мистецької інтуїції того чи іншого автора, історичної правди» [17, с. 4]. В. Хмурий, позитивно оцінивши роботу режисера-постановни-ка Лопатинського, якому, на відміну від І. Карпенка-Карого, удалося більш чітко виявити соціальний чинник конфронтації між козацькою старшиною й «масою (гайдамацтвом)» [17, с. 4], виявив деякі недоліки в моделюванні образу Сави Чалого, що призвело до появи неоднозначного тлумачення («Недоречною для трактовки Савиної постати лишилась і його промова на нараді в другій дії. Вона суперечить загальному малюнкові Чалого і в очах частини глядачів може навіть виправдовувати його вчинки. Бо виходить ніби на те, що герой справді пішов до панів, тому що хотів недопустити країну до неорганізованого (анархічного, за сучасною термінологією) руху» [17, с. 4]) його поведінки. Автор театральної рецензії детально охарактеризував гру акторів і висловив зауваження щодо якості музичного супроводу. У заключній частині автор позитивно оцінив спробу театру «Березіль» інсценізувати «історичні старі п'єси» [17, с. 4] і висловив сподівання, що вищезгадана практика стане взірцем для наслідування іншими театрами.

Під цією театральною рецензією розміщено звернення редакції «Кіно-тижня» до театрів щодо надсилання хроніки театрального життя з метою розміщення цієї інформації у виданні.

Прикметним є те, що перед появою вищезгаданої театральної рецензії в четвертому номері «Кіно-тижня» у третьому номері вищезгаданого видання з'явилося лаконічне інформаційне повідомлення Л.К. «В «Березолі»» [7] про те, що столична публіка чекає прем'єру «історичної української трагедії» «Сава Чалий» у постановці Ф. Лопатинського.

Вступна частина театральної рецензії П. Чорного «Два вечори в «Березолі»» [19] присвячена міркуванню про початок роботи театру «Березіль». Зокрема, автор закцентував увагу на аналізі двох п'єс: «Седі», «Пролог».

Наголошуючи на тому, що в п'єсі «Седі» є недоліки (повільний темп останніх дій п'єси, відсутність мотивації деяких учинків персонажів («як весела дівчина, що так любить життя, відмовляється від усіх радощів, та йде доброю волею у в'язницю, а також і те, як суворий аскет, що визнає тільки духовне співжиття з жінкою, захоплюється грішним тілом блудниці» [19, с. 4]), автор вважає, що саме нові ситуації й екзотичний колорит привертають увагу глядачів. Автор ретельно аналізує функціональність декорацій, що відтворюють «реалістичну обстанову готелю на дикому тихо-океанському острові» [19, с. 4]. П. Чорний відзначив акторську гру Наталії Ужвій та її вокальні здібності, а також закцентував увагу на тому, що режисерська реалізація образу Седі дещо відрізняється від авторського задуму тим, що головна героїня шляхетніша, позбавлена вульгаризації, що дозволяє вмотивувати її зміну в останніх сценах. Також вдалою вважає гру актора Мар'яненка (роль пастора Девідсона), який завдяки своїй майстерності й режисерській роботі продемонстрував поступове зародження почуття («Він становить її навколішки, примушуючи молитися, а уста його тягнуться до неї з поцілунком; змучена, стурбована Седі, уходячи, спиняється на сходах, він торкається її ноги» [19, с. 4]) служителя церкви до грішниці. Для увиразнення внутрішніх станів персонажів режисером використано необхідні звукові ефекти, зокрема шум дощу, грім, спів пташок.

Аналізуючи п'єсу «Пролог», автор наголошує на специфіці експериментальної переробки Ку - рбасем вистави «Напередодні». Зокрема, ідеться про використання формальних засобів («Всі сцени проходять на тлі високих сірих або чорних запон що пересуваючись на високо прикріплених фермах, міняють розмір сцени, утворюючи проте ввесь час широкі та високі простори на тлі яких маленькими здаються дійові особи. Всі, здається, сцени проходять при вечірньому освітленні, яке ще краще підкреслює минулість подій, що їх віддає сцена» [19, с. 4]) для репрезентації ретроспективної частини п'єси - 1905 р. Експериментуючи з освітленням і використовуючи завдяки ним тіні акторів, режисер надає образам «особливої виразності та красномовності» [19, с. 4]. Порівнюючи «Напередодні» і «Пролог», автор відзначає перенасиченість останнього твору ретроспективною площиною, що призвело до фрагментарної репрезентації сцени 9/1. Вдалою автор статті вважає фінальну сцену, що, на думку П. Чорного, є символічною й утверджує ідею незнищенності революційного руху. Оцінюючи гру акторів, автор статті особливу увагу приділив їх вербальній і невербальній мові. У заключній частині автор на підставі аналізу п'єс «Седі», «Пролог» і вражень від них констатував розвиток театру «Березіль».

В.Б. відзначив у театральній рецензії «В театрі «Березіль» «Пролог»» прем'єру «Прологу» у театрі «Березіль» як знакову подію й висловив сподівання про її успіх у глядача. Попри вищесказане, автор зазначає, що «Пролог» з огляду на фрагментарність презентації історичних подій і не завжди правильно розставлені ідеологічні акценти є не вдалою переробкою революційної епопеї «Напередодні». Автор закидає постановнику невміння відтворити атмосферу революційної боротьби («Робітництво приймає участь в революції тільки за телеграмами про страйки, проводирів його не видно зовсім, есдеків тодішніх загнано в коротенькі фрази зневіреного терориста, сам велетенський страйк зведено до епізоду в друкарні, де робітники зрікаються друкувати урядове замовлення без візи Ради Робітн. Деп.» [2, с. 4]), репрезентувати специфіку світовідчуття її учасників. Оцінюючи оригінальність постановки й задуму, автор окреслив декілька епізодів, яким притаманний примітивізм або містика, і детально проаналізував гру акторів, окресливши три їх категорії.

В.Б. у вступній частині театральної рецензії «В «Березолі»» констатує, що прем'єра вистави в «Березолі» «Король бавиться» Віктора Гюго - «єдина подія, про яку варто писати» [1, с. 4], хоча й відзначає появу такої тенденції, як захоплення естетизмом (ідеться про «манірні пози» [1, с. 4], «візки, на яких возять дам» [1, с. 4], «бавовна на сітині, що має давати ілюзію неба» [1, с. 4]). Особливу увагу було приділено оцінці гри Гірняка, який виконував роль Трибуле, побіжно охарактеризував роль інших акторів, відзначивши експресивність Мар'яненка в ролі Саль - тобаділи. У заключній частині автор, використавши художні образи, імпліцитно висловив своє враження («А загалом від постановки залишається таке вражіння, як буває часом у великім місті, десь ідучи тихою вулицею почуєш церковні дзвони» [1, с. 4]) про вищезгадану п'єсу.

Автор театральної рецензії « «Любов Яровая» в російській драмі» Театрал, одразу відзначивши популярність вищезгаданої п'єси, дошукується причин такої популярності, ставлячи низку риторичних запитань («В чім справа? Чи відповідає п'єса на питання нашої сучасности? Чи має вона велику літературну вартість? Чи висуває вона які-небудь форми театру?» [13, с. 4]). У своїй театральній рецензії автор лише приділив увагу аналізу сюжетної лінії й хронотопу п'єси, зокрема політичній розстановці сил під час громадянської війни, максимально точне відтворення якої сприяло підвищенню рівня («і п'єса охоплює не стільки своїми літературними якостями, скільки тим, що примушує глядача переживати в спогадах ще недавне минуле» [13, с. 4]) зацікавленості глядача п'єсою «Любов Яровая». Автор театральної рецензії констатує наявність у п'єсі «театральних виграшних моментів» [13, с. 4], уникаючи деталізації, обмежуючись лише загальними міркуваннями

У вступній частині театральної рецензії «Дочка генерал-губернатора (Держтеатр російської драми)» автор П. імпліцитно висловив свою оцінку п'єси «Дочка генерал-губернатора», використовуючи термін «столярного цеху: «на клею»» [9, с. 4] і таким чином наголошуючи на штучності поєднання двох сюжетних ліній («Можна відірвати від п'єси цю другу частину, і «Дочка генерал - губернатора» стане тільки коротшою, але не втратить своєї драматичної сути» [9, с. 4]). Автор театральної рецензії припускає, що поява вищезгаданого ефекту зумовлена колективною творчістю двох авторів. Крім недоліків, зокрема браку засобів психологізму для висвітлення «психологічної проблеми» [9, с. 4], невиразності мови п'єси («Печатка безособовости й штампу лежить тако-ж на мові п'єси» [9, с. 4]), автор театральної рецензії відзначає переваги її сценічного втілення («Окремі цікаві картини (їх чимало), гострі ситуації, смішні постаті, гротескові положення, послідовність розвитку, наростання й ускладнення дії…» [9, с. 4]), гри акторів.

У вступній частині П. Чорного « «Кін» А Дюма (В російській Держдрамі)» рецензії автор дає характеристику актору Блюменталю-Тамаріну, акцентуючи увагу на його темпераменті, а потім ознайомлює читача зі специфікою фабули п'єси Дюма «Кін», зазначає причини її успіху в глядачів. Прикметним є те, що автор театральної рецензії позитивно оцінює трансформацію («Актор добре зробив, викинувши зовсім п'яту дію, лишивши принца негідником, а Кіча божевільним» [20, с. 4]) фабули п'єси у зв'язку з вилученням п'ятої дії. Театральний критик також відзначив динаміку гри актора, зокрема його стриманість, відсутність «шалених та голосних випадів» [20, с. 4], тенденцію до поглибленої гри. Використовуючи в заключній частині питальне речення («Що дістала публіка від цієї вистави?» [20, с. 4]), автор театральної рецензії акцентує увагу читача на загальну позитивну оцінку вищезгаданої вистави, свідченням чого є використання лексем «легкими фарбами» [20, с. 4], «добре зроблений […] акторський малюнок» [20, с. 4].

Виставу «Чумаки», як і всі вистави Українського народного театру, П. Чорний у театральній рецензії « «Чумаки» в українському народньому театрі» оцінив як випадкову. Автор детально аналізує мовлення й жести Садовського («Спосіб, яким примусив актор жити цю дієву особу на сцені - була шляхетна стриманість усіх рухів, що разом із надзвичайною статурністю постати є найхарактернішою ознакою Садовського» [22, с. 4]) і Саксаганського («Починаючи од зовнішнього вигляду - відгодоване обличчя, дяківська косичка, засмальцьована ряса - і до найдрібніших рухів і інтонації - все вражало своєю довершеністю, все відповідало образові, характернішого для давнього українського життя мандрівного дяка пиворіза» [22, с. 4]), особливості втілення актора в образ, елементи одягу. Також автор приділив увагу аналізу грі інших акторів, які виконували жіночі ролі.

Автор театральної рецензії « «Катерина» в українському народному театрі» П. з огляду на використані музично-сценічні засоби й відсутність «музичної дії, музичного діялогу, музичного руху» [10, с. 4] оцінює оперу Окрази «Катерина» як примітивну й наївну, що не змогла реалізувати задум письменника, зокрема репрезентувати символічну паралель «доля України - доля Катерини». Спробу режисерської постановки шевченківського твору М. Садовським, позбавлену режисерського підтексту, автор оцінив позитивно й відзначив роботу акторів, які, «крім прекрасних голосів, показали ще й гру» [10, с. 4].

Констатуючи факт відкриття «двохтижневої серії вистав Українського Народного театру» [15, с. 4] казкою-драмою Черкасенка «Про що тирса шелестіла», Театрал, автор театральної рецензії «Про що тирса шелестіла», наголосив на його традиційності, що завдяки використаному фразеологізму «без лукавого мудрування» [15, с. 4] і градації «в старому законсервованому вигляді» [15, с. 4] набуло негативної конотації. Її підсиленню сприяє висловлена думка критика про небажання театру критично оцінювати свої постановки, увиразнена такими лексемами: «уперто», «принципово», «побоюється новаторства» [15, с. 4]. Упродовж усієї театральної рецензії критик підкреслював недоліки режисерської роботи («Про це все й шелестіла тирса, але постановщик не звернув уваги ні на казковий фон п'єси, ні на її гострі драматичні положення і провів її в плані звичайної побутової п'єси» [15, с. 4]), намагаючись підсилити рівень емоційності своєї оцінки трансформованими фразеологізмами («Це все звязало крила виставі» [15, с. 4]; «.їхні спроби розбиваються об режисерський план вистави та об гру М. Садовського» [15, с. 4]). Автор театральної рецензії негативно оцінив гру М. Садовського, який, на його думку, не зміг належним чином розкрити концептуальне наповнення образу Сави Чалого.

Вступна частина театральної рецензії П. «Шульгін у Київі» присвячена оцінці діяльності театру сатири, зокрема проблемі пошуку нових форм «сценічного стилю» [11, с. 4]. Автор, проаналізувавши специфіку реалізації теми «Шульгин у Київі» театром «злободенних оглядів Київської Окрпрофради» [11, с. 4], зробив висновок щодо недосконалого моделювання образу головного персонажа («То заставляли його грати під царя Бориса, то під естрадного куплетиста, то під водевільного єврея» [11, с. 4]) постановником й артистом через використання багатьох комбінованих театральних прийомів («Мішанина прийомів паралізувала сміх» [11, с. 4]). Крім вищезгаданих недоліків, було відзначено переваги вистави, зокрема використання «прийому живої газети» [11, с. 4], додаткові номери «осо-авіо-хемівські й червоноармійські частушки» [11, с. 4]. Заключна частина із загальною оцінкою вистави відсутня.

У газеті «Кіно-тиждень» театральна тематика розкривається й у статтях А. Хуторяна «Замість підсумків», Лафре «Київський театр для дітей ім. Франка», Б. Розенцвейга «Під гнітом прем'єри (Справи й дні театру російської драми)», а також «Кунст-Вінкл» (автора статті не зазначено), у яких автори приділяють увагу діяльності конкретних театрів.

А. Хуторян у статті «Замість підсумків» дає оцінку діяльності театру імені І. Я. Франка за першу половину зимового сезону, наголошуючи на продовженні започаткованих театром традицій і наявності поодиноких випадків «оригінальних, сміливих експериментів» [18, с. 4]. Автор оцінив оформлення вистав, зокрема розмаїття їх декорацій із метою створення необхідної атмосфери для сприйняття п'єс, акторський склад театру імені І. Я. Франка, його репертуар. Щодо останнього автор висловив чітку позицію, зазначивши необхідність розширювати репертуар театру сучасними п'єсами.

Стаття Лафре «Київський театр для дітей ім. Франка» - аналіз роботи Київського театру для дітей ім. Франка за три роки. Автор наголошує на розмаїтті репертуару дитячого театру, застосування широкого діапазону його експериментаторських шукань, професіоналізмі акторів трупи, що постійно підвищують свою майстерність, на встановленні й підтримці керівництвом театру зв'язків із середніми навчальними закладами й дитячою аудиторією. Автор, позитивно оцінивши внесок художнього керівника дитячого театру Дєєвої І. Є. і діяльність її помічника Соломірсько - го - «директора і зав. педагогічною частиною театру» [6, с. 4], який займався обміном досвіду між театрами, повідомив про перспективи розширення репертуару.

Б. Розенцвейг у статті «Під гнітом прем'єри (Справи й дні театру російської драми)» відзначає жанрове розмаїття вистав у театрі російської драми й оцінює їх якість («Ми не зможемо назвати з числа минулих постановок, ні одної яку лічило-б відзначити як бездоганну. Проте ми підкреслюємо, що рисами бездоганности, відзначено було чимало з числа перерахованих постановок» [12, с. 4]). Автор мотивує заголовок статті констатацією факту щотижневих прем'єр у театрі російської драми, що спричинило появу великого фізичного навантаження на акторів, яким автор дає індивідуальну характеристику з огляду на специфіку презентації їхнього таланту («Саме так розгорталися на наших очах буйно жагуча, палка Драга, технічно-досконала Волховська, віртуозно закінчений майстер - Рибніков, благородно-стриманий Юренев, переможний в своєму новому жанрі Светловідов і Успенський» [12, с. 4]). Оцінюючи театральних критиків як «нарід жовчний, причіпливий і посуті своєї професії - злий» [12, с. 4] і залучаючи себе до їх когорти, автор «не вважає за потрібне змінити хоча-б одне слово з написаного» [12, с. 4] і тим самим робить комплімент «на адресу театру російської драми» [12, с. 4].

У статті «Кунст-Вінкл» окреслено проблеми (брак необхідної матеріальної бази, постійного режисерського керівництва, акторського колективу) діяльності єврейського театру «Кунст-Вінкл», що негативно вплинули на його діяльність. У статті йдеться про специфіку попереднього і сучасного репертуару й акцентовано увагу на появі нового напряму в роботі вищезгаданого театру, який, за твердженням автора, потребує підтримки «пролетарської громадськосте» [5, с. 4].

В.Б. починає свою статтю «В Харківських театрах» екскурсом у минуле, згадуючи відкриття першої української опери й перспективи її розвитку. Завдяки вищезгаданому композиційному прийому й детальному висвітленню діяльності сучасної української опери В.Б. увиразнив її кризу («Композитори облишили опери за браком революційних тем. Критики дипломатично обминають оперу» [3, с. 4]). Автор дав оцінку діяльності Народному театру, Руської драми, Оперети, відзначивши репертуар, популярність у глядачів, акторську гру, рівень професіоналізму режисерів.

Крім вищезгаданих інформаційних матеріалів, у «Кіно-тижні» за 1927 р. розміщено статті (Л.К. «Перший державний театр для дітей у Харкові», В.Б. «Народний український театр у Харкові», Театрал «Музична комедія») про діяльність театрів, назви яких репрезентовано в заголовках. Прикметною особливістю вищезгаданих текстів є використання в них елементів театральної рецензії з метою демонстрації на конкретному прикладі специфіки функціонування театру.

Л.К., автор статті з елементами рецензії «Перший державний театр для дітей у Харкові», проінформував про особливості роботи першого державного театру для дітей у Харкові, закцен - тувавши увагу на початок сезону п'єсою «Козак Голота», «автором і постановником якої був режисер Ф. Лопатинський» [8, с. 4]. Автор обмежується констатацією факту щодо позитивного прийняття громадською думкою вищезгаданої вистави й пропонує увазі читача чотири позитивні «відгуки з преси» [8, с. 4]. У заключній частині статті автор висловлює побажання вдалого продовження діяльності театру.

Перший абзац статті з елементами театральної рецензії «Народний український театр у Харкові» містить чотири питальні речення, зміст яких спонукає реципієнта замислитися над сутністю поняття «народний театр». У тексті використано дієслово наказового способу «спитайте-но», що виконує контактовстановлювальну функцію, а також лексему «людці», що містить відтінок зневаги до тих, хто «обстоює якесь специфічне народне мистецтво» [4, с. 4]. В.Б. відзначає специфічність репертуару Харківського українського театру, зокрема наявність «поруч з мелодраматичним та історичним і побутовим українським жанром» [4, с. 4] «творів сучасної драматургії» [4, с. 4]. Зокрема, ідеться про «Фею гіркого мигдалю» Кочерги, «Рожеве павутиння» Мамонтова. Остання п'єса була оцінена автором як така, що вийшла за «традиційні формальні позиції» [4, с. 4] завдяки «виразному ухилу в гротеск», «трактовці поодиноких персонажів» і, за твердженням В.Б., не була повною мірою реалізована режисером («Ще й до всього, з додатком від режисера до авторових недоречностей (а в п'єсі Мамонтова, як і в кожній сучасній п'єсі не все гаразд) своїх в формі косарських пісень, і в особі косарів селян, для пісень мабуть, а може просто, щоб у п'єсі все таки не обійшлося без селян» [4, с. 4]) й акторами (»… зіграна акторами, як хто вмів» [4, с. 4]). Аналізуючи гру акторів, В.Б. відзначив професійність Горленко, Горської, Скрипниченко, Жданової й закцентував увагу на деяких недоліках сценічної реалізації образів персонажів («Гудимуха в Петлішенка неприємно вражав, як своїм пересаженим гримом, так і ухилом в комедійність від резонера» [4, с. 4]). Незважаючи на вищезазначені огріхи, В.Б. вважає, що народний театр повинен займатися постановкою нових п'єс.

На початку статті з елементами театральної рецензії «Музична комедія» Театрал приділив увагу висвітленню деяких історичних і теоретичних аспектів функціонування терміна «музична комедія» («оперетка») і мотивував свою зацікавленість вищезгаданою темою появою в Києві на гастролях театру «Музична комедія», репертуар («Підвязка Лукреції», «Мариця», «Коломбіна», «Баядерка», «Сильва» тощо) якого зацікавив глядача. Оцінюючи вистави цього театру, критик особливу увагу звернув на роботу балету, що на високому професійному рівні виконував «і ексцентричні, і класичні танці» [14, с. 4], відзначив недоліки музичного супроводу («Оркестра, зібрана, очевидно, в Київі, ще не зігралася» [14, с. 4]), художнього оформлення сцени («Декорації непогано зробив худ. Орловський. Але їх, здається, мало, а варіації тих самих декорацій у різних оперетах, справляють неприємне враження» [14, с. 4]), костюмів («Костюми не завжди однаково вдалі, але завжди свіжі» [14, с. 4]).

Під час аналізу театрально-критичних публікацій, розміщених у «Кіно-тижні» за 1927 р., було з'ясовано:

1. Театрально-критичні публікації мають такий жанровий діапазон: театральні рецензії, статті, статті з елементами театральних рецензій.

2. У театральних рецензіях автори оцінюють роботу режисера, музичний супровід вистави, використання звукових і світлових ефектів, акторську гру, декорації й костюми.

3. Автори театральних рецензій для увиразнення своєї оцінки вистави використовують риторичні питальні речення, негативно марковані лексеми, трансформовані фразеологізми, градацію.

4. У статтях, де розкрито театральну тематику, акцентовано увагу на репертуарі конкретних театрів, історії їх діяльності й перспективах розвитку, використано такий композиційний елемент, як екскурс у минуле.

5. У статтях з елементами рецензії автори, аналізуючи діяльність конкретного театру, унаочнюють специфіку його функціонування завдяки аналізу вистави.

У подальших наукових працях необхідно особливу увагу приділити висвітленню жанрової специфіки театрально-критичних публікацій, розміщених у «Кіно-тижні» за 1927 р.

Список використаної літератури

жанровий театральний публікація

1. В.Б. В «Березолі» / В.Б. // Кіно-тиждень. - 1927. - №11. - С. 4.

2. В.Б. В театрі «Березіль» «Пролог» / В.Б. // Кіно-тиждень. - 1927. - №2. - С. 4.

3. В.Б. В Харківських театрах / В.Б. // Кіно-тиждень. - 1927. - №13. - С. 4.

4. В.Б. Народний український театр у Харкові / В.Б. // Кіно-тиждень. - 1927. - №8. - С. 4.

5. Кунст-Вінкл // Кіно-тиждень. - 1927. - №2. - С. 4.

6. Лафре Київський театр для дітей ім. Франка / Лафре // Кіно-тиждень. - 1927. - №3. - С. 4.

7. Л.К. В «В Березолі»/ Л.К. // Кіно-тиждень. - 1927. - №3. - С. 4.

8. Л.К. Перший державний театр для дітей у Харкові / Л.К. // Кіно-тиждень. - 1927. - №1. - С. 4.

9. П. Дочка генерал-губернатора (Держтеатр російської драми) / П. // Кіно-тиждень. - 1927. - №14. - С. 4.

10. П. «Катерина» в українському народному театрі / П. // Кіно-тиждень. - №11. - С. 4.

11. П. Шульгін у Київі / П. // Кіно-тиждень. - 1927. - №3. - С. 4.

12. Розенцвейг Б. Під гнітом прем'єри (Справи й дні театру російської драми) / Б. Розенцвейг // Кіно-тиждень. - 1927. - №3. - С. 4.

13. Театрал «Любов Яровая» в російській драмі / Театрал // Кіно-тиждень. - 1927. - №5. - С. 4.

14. Театрал Музична комедія / Театрал // Кіно-тиждень. - 1927. - №12. - С. 4.

15. Театрал Про що тирса шелестіла / Театрал // Кіно-тиждень. - 1927. - №12. - С. 4.

16. Театрал Старе по новому / Театрал // Кіно-газета. - 1927. - №7. - С. 4.

17. Хмурий В. «Сава Чалий» в Березолі / В. Хмурий // Кіно-тиждень. - 1927. - №4. - С. 4.

18. Хуторян А. Замість підсумків / А. Хуторян // Кіно-тиждень. - 1927. - №1. - С. 4.

19. Чорний П. «Два вечори в «Березолі»» / П. Чорний // Кіно-тиждень. - 1927. - №9. - С. 4.

20. Чорний П. «Кін» А. Дюма (В російській Держдрамі) / П. Чорний // Кіно-тиждень. - 1927. - №13. - С. 4.

21. Чорний П. «Лісова пісня» у франківців / П. Чорний // Кіно-тиждень. - 1927. - №6. - С. 4.

22. Чорний П. «Чумаки» в українському народному театрі / П. Чорний // Кіно-тиждень. - 1927. - №7. - С. 4.

Размещено на Allbest.ru