Релігійна журналістика в інформаційному полі сучасного суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Релігійна журналістика в інформаційному полі сучасного суспільства

Українське суспільство, як і будь-яке інше, у різні періоди свого розвитку переживало зміни як у культурно-духовній, так і в більш «приземленій» сфері (політичній, економічній, соціальній), що позначалось і на інформаційному полі. Так званий «ефект метелика» у просторово-часовому вимірі країни зумовлював причинно-наслідкові зв'язки у сферах, що існують у різних площинах: освіта, релігія, політика, журналістика, комунікація. Відтак, навіть побіжний ретроспективний аналіз дає змогу визначити систему координат, у якій формувалась релігійна журналістика в Україні. її становили: - атеїзм часів Радянського союзу;

- секуляризм епохи постмодерну та, як наслідок, прояви морального релятивізму;

- взаємопроникнення релігії та політики через вплив політичного впровадження на українські медіа та церкву;

- непрості політичні обставини та складні історичні події, які переживала і досі переживає країна, і в яких конфесії є своєрідним моральним орієнтиром;

- введення до навчальних планів шкіл та вишів дисциплін релігійного спрямування (наприклад, «Основ християнської етики і моралі»);

- прагнення медійників до «сенсаційності» у підготовці матеріалів, пов'язаних з релігійною та політичною сферами на догоду очікуванням публіки тощо.

Саме тому релігійна журналістика, яка апріорі є соціально та політично відповідальною галуззю журналістики, до сьогодні залишається складним та дискусійним питанням.

В Україні до цього часу вийшло друком мало навчальних видань, які стосуються підготовки майбутніх журналістів до професійної діяльності у сфері релігійної журналістики та грамотної співпраці медіа з різними конфесіями. Так, свого часу автор рецензованого підручника опублікувала конспект лекцій «Релігія в мас-медіа України» (2009 р.) [1], який містив цікавий теоретичний матеріал щодо змісту релігійної інформації у ЗМІ, розкривав проблему відсутності фахових журналістів у конфесійних виданнях та питання впливу церковних медіа на громадську думку. У 2012 р. вийшов друком практичний посібник з основ комунікації та зв'язків з громадськістю «Церква і медіа. Сім кроків до порозуміння» (м Олександрія) [3], авторами якого були журналісти-практики, що мали досвід роботи в релігійних прес-центрах та засобах масової інформації - С. Бабинська, Ю. Завадська, М. Карапінка, О. Кулигіна. Видання мало велику практичну цінність, оскільки в ньому було приділено увагу не лише багатьом аспектам загальної теорії комунікації, а й власне основам комунікації церкви та медіа: образу церкви у ЗМІ, аналізу потенційної аудиторії. На нашу думку, посібник був кориснішим для прес-служб релігійних організацій, які вже співпрацюють з медіа, або журналістів-практи- ків. Крім того, посібник не містив такого важливого складника навчальних видань, як апарат організації засвоєння знань (запитання і завдання до теми), що є необхідним на етапі підготовки майбутніх спеціалістів.

Таким чином, цінність підручника, підготовленого проф. А. А. Бойко, є беззаперечною, оскільки є потреба окреслити основоположні засади роботи журналіста під час висвітлення релігійних тем, які часто виявляються конфліктними, адже журналіст має балансувати на межі журналістських стандартів, релігійної етики, конфесійної належності та власних моральних принципів, що й розкриває теоретична частина видання. Видання має прищепити студентам практичні навички аналізу публікацій на релігійну тематику, доцільності обраних жанрових форм та навички підготовки журналістських текстів на тему релігії.

Алла Анатоліївна Бойко - доктор філологічних наук, професор Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, до кола наукових інтересів якої входить вивчення церковної періодики, висвітлення релігійних тем у мас-медіа України. Автор підручника співпрацює з таким міжконфесійним медіаресурсом, як Релігійно-інформаційна служба України, виступає як оглядач у релігійних та світських засобах масової комунікації, а відтак, її багаторічний досвід роботи у цій сфері має бути узагальненим і почутим. Саме це робить підручник і авторська навчальна програма з дисципліни «Релігійна журналістика», яку включено як один з додатків до пропонованого навчального видання.

Спроба авторки систематизувати досвід країн Західної та Східної Європи, США з погляду організаційно-правових і тематичних аспектів

роботи релігійних медіа, охарактеризувати ЗМІ Росії і Ватикану як країн, що мають потужний релігійний плив (Розділ 2), а також аналіз конфесійних медіа України щодо релігійної тематики і проблематики їх роботи (Розділи 3 і 4) заслуговує на увагу та позитивний відгук науковців.

Підручник «Релігійна журналістика» складається з передмови, вступу, чотирьох розділів, післямови та додатків. Підручник є логічно струк- турованим: кожен теоретичний розділ завершується блоком завдань для самостійної роботи студента та списком рекомендованої літератури, що передбачено вимогами до такого виду видань.

Автор обрала дедуктивний підхід до викладу матеріалу: від загальної характеристики суспільно-політичних (суспільно-масових) ЗМІ, які висвітлюють релігійну інформацію через аналіз ролі релігії та церкви в медійній картині світу, до роботи конфесійних ЗМІ України.

У рецензованому підручнику можна виокремити кілька важливих аспектів, що дають змогу не лише побачити проблеми релігійної журналістики у кількох вимірах, а й скеровують до їх вирішення, розкриваючи логічно вмотивований навчальний матеріал.

По-перше, автор звертає увагу на таку актуальну тему, як міфологічний дискурс у медійному полі релігії, а відтак, на можливість маніпуляцій, створення стереотипів, навішування ярликів (як-то «розкольники», «сектанти») щодо інших конфесій чи релігійних рухів у суспільно-масових і конфесійних ЗМІ (стор. 15-16, 18, 20 Розділу 1; стор. 120 Розділу 2). Крім того, маніпуляції та стереотипи в медіа, які працюють з релігійною тематикою, є наслідком взаємопроникнення релігії та політики, про що пише автор підручника, і що ми також відзначимо далі.

По-друге, пані Бойко висвітлює таку важливу проблему, як використання «мови ворожнечі» у матеріалах суспільно-масових і конфесійних ЗМІ (стор. 224-227; 245-246 Розділу 4), що породжує нетолерантність у ставленні до представників менших конфесій порівняно з «офіційною» (домінантною) релігією в державі, вороже ставлення до нових релігійних течій та, зрештою, довічне закріплення ярликів, як-то сприйняття протестантських громад виключно як сектантів.

По-третє, автор акцентує на порушеннях журналістських стандартів редакційними колективами церковних і релігійних ЗМІ, що зумовлені політизацією релігії і так званою релігізацією політики. Відтак, Алла Анатоліївна наголошує на неможливості підміни релігійної журналістики служінням певним політичним партіям, використання агітації та пропаганди (стор. 16, 39 Розділу 1).

По-четверте, автор підручника розкриває питання релігійної тематики в українських ЗМІ, оскільки інформаційним приводом до появи того чи того матеріалу часто є лише конфлікти і скандали в релігійній сфері або релігійні свята, але аж ніяк не благодійна чи, наприклад, духовно-просвітницька діяльність церкви, глобальні релігійні питання (стор. 210 Розділу 4). А. А. Бойко доречно підводить до думки, що релігійний журналіст - професія соціально відповідальна. І з цим важко не погодитись, адже його діяльність (так само, як і робота в іншій соціально-відповідальній сфері - науковій журналістиці) передбачає балансування на межі сенсаційності та неупередженого/об'єктивного висвітлення подій, а також «переказ» інформації доступною для реципієнта мовою.

По-п'яте, автор підручника у Розділі 1 під час аналізу релігійної тематики в медіа скеровує студентів, які обирають спеціалізацію «Релігійна журналістика», у виборі форми подачі матеріалів, називаючи жанри, які можуть бути при цьому використані, що дає змогу майбутнім журналістам «побачити» увесь діапазон жанрів і не обмежуватись лише використанням інтерв'ю чи, наприклад, репортажу.

По-шосте, пані Бойко дає можливість альтернативного сприйняття інформації, включаючи до навчального видання підрозділ 3.7 «Атеїстична тематика в українських медіа: історія і сучасність », адже інформаційні потреби реципієнтів є різними (як і їх позиція в суспільстві: віруючі; ті, що позиціонують себе як такі; атеїсти), і медіа мають також це враховувати, а відтак - розкриття цього питання для майбутніх журналістів є корисним. Стислий екскурс до історії питання дасть змогу порівняти матеріали атеїстичної агітації та пропаганди радянських часів і таке сучасне явище, яке побутує в інтернет-просторі, як демотиватори на релігійну тематику.

Всі вищеназвані аспекти та інші, які розкриває автор підручника, засвідчують необхідність спеціалізації майбутніх журналістів на релігійній тематиці, що й обґрунтовано в Післямові до видання. Оскільки результати різних соціологічних досліджень доводять, що роль церкви та релігійних організацій в Україні зростає, пані Бойко слушно зауважує, що «спеціалісти журналісти із фаховою освітою могли б більш повно й адекватно віддзеркалювати роль названих структур (церкви та релігійних організацій - С. К.) у соціумі, а також доповнювати і акцентувати свої публікації філософсько-світоглядними й морально-релігійними настановами християнства та інших, існуючих в Україні, релігій» [2, 255].

Насамкінець хотілось би висловити два побажання: 1) з метою формування у студентів - майбутніх журналістів - цілісного уявлення про особливості комунікаційної поведінки різних конфесій (спілкування між собою та відносини з засобами масової інформації) до видання варто було б включити окремий розділ, присвячений комунікаційним технологіям релігійних організацій, що може становити інтерес як у ретро- спективі, так і в сучасному вимірі; 2) бажано було б дещо урізноманітнити завдання для самостійної роботи студентів, включивши для аналізу матеріали не лише друкованих ЗМІ, а й, наприклад, телебачення.

Загалом, публікація підручника «Релігійна журналістика» сьогодні єдуже на часі, і навчальний матеріал, який він містить, буде корисним і для студентів, і для журналістів-практиків, і для представників релігій, які співпрацюють з медіа.

Список літератури

1. Бойко А. Релігія в мас-медіа України. Київ : [б. в.], 2009. 158 с.

2. Бойко А. А. Релігійна журналістика : підручник. Київ : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2016. 307 с.

3. Церква і медіа : Сім кроків до порозуміння / С. Бабинська, Ю. Завадська, М. Карапінка, О. Кули- гіна. Олександрія : Ездра, 2012. 240 с.

References

1. Boyko, A. (2009), Religion in Mass Media of Ukraine, Kyiv, 158 p.

2. Boyko, A. A. (2016), Religion Journalism : a Textbook, Kyiv, Vydavnycho-polihrafichnyi tsentr “Kyivskyi universytet”, 307 p.

3. Babynska, S., Zavadska, Yu., Karapinka, M. & Kulyhina, O. (2012), Church and Media: Seven Steps to Understanding, Ezdra, Oleksandriia, 240 p.

Размещено на Allbest.ru