Медіаосвітній потенціал інституту прес-омбудсмена в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Медіаосвітній потенціал інституту прес-омбудсмена в Україні

У статті розглянуто суть професії «прес/ньюс-омбудсмен», його функції, призна-чення, особливості роботи, теми, які може висвітлювати, а також шляхи, якими може це робити.

Ключові слова: ньюс-омбудсмен, редактор від читачів, медіаосвіта.

В Україні за три останні роки відбулося значне зниження рівня довіри аудиторії до засобів масової інформації (ЗМІ). Про це говорять медіаексперти та результати соціологічних опитувань. Так, наприклад, згідно з розвідкою Київського міжна-родного інституту соціології, оприлюдненою в 2017 р., вітчизняним ЗМІ довіряють 26,1% респондентів, не довіряють - 43,3% [7]. Такий показник є катастрофічно низь-ким для суспільства, що позиціонує себе як демократичне, а також для країни, яка прагне змін в усіх сферах життя і орієнтується на європейський курс. Отже, пошук нових шляхів підвищення довіри громадян України до ЗМІ є актуальним.

Варто також зважати на те, що в сучасних інформаційних умовах, коли кожна людина завдяки мережі Інтернет має доступ до будь-якої інформації й може само-стійно формувати свій порядок денний, відбирати джерела інформації, лише інфор-мування (навіть найоперативнішого та найбільш достовірного) - замало, що може запропонувати ЗМІ своїй аудиторії. Читачі, глядачі та слухачі прагнуть взаємодії, рівної участі у створенні інформації, можливості отримувати від засобів масової інформації й інші послуги. Одним з варіантів такої взаємодії є розвиток медіаосві- ти аудиторії зусиллями ЗМІ. Це можуть бути «медіаосвітні публікації і програми в засобах масової комунікації; випуск періодичних видань, що орієнтують масову аудиторію і формують у неї базові навички сприйняття й оцінки аудіовізуальних медіатекстів; розділи і рубрики, призначені для підтримки зв'язків редакції з ауди-торією, де даються пояснення про внутрішні редакційні особливості журналістської «кухні», діяльності журналістів зі збору, оцінки та перевірки інформації; колонки омбудсменів («читацьких редакторів», «захисників читачів»), де піддаються розбору спірні випадки журналістської практики» [8, с. 222.], а також професійне спілкуван-ня (творчі зустрічі, публічні дискусії, медіаклуби і т.д.); створення медіапродуктів (як участь у спільних проектах - створення тематичних сторінок, газет, журналів; випуску теле- і радіопрограм, передач, сюжетів; так і створення власних інформаційних продуктів у вигляді самодіяльних газет, журналів, особистих фото- і відео- матеріалів, блогів, сторінок в Інтернеті тощо); організаційно-діяльнісні ігри.

В Україні найменш поширеною, на нашу думку, є практика роботи прес-омбудсменів, або редакторів від читачів - у полі нашого зору прикладів такої роботи знайдено не було. Однак, ми вважаємо, що інститут прес-омбудсмена може стати корисним інструментом розвитку медіаосвіти української аудиторії та підвищення рівня довіри до ЗМІ. Метою нашої статті є описати особливості інституту прес-омбудсмена на прикладі зарубіжного досвіду та визначити його потенціал для україн-ської аудиторії з точки зору медіаосвіти.

Питанню довіри аудиторії до ЗМІ присвячені роботи В. Іванова, А. Кавєріної, Є. Середи, Київського міжнародного інституту соціології, Українського центру еко-номічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова. Дослідження, присвячені інсти-туту прес-омбудсмена, здійснювали Дж. Дворкін, Х. Еверс, С. Перера, Ф. Джаіро, О. Кононова, А. Панченко та ін. Медіаосвіта є предметом наукового інтересу таких дослідників як В. Іванов, Г Почепцов, В. Різун, Г Онкович, Л. Найдьонова, І. Чеме- рис, О. Журін, О. Федоров, Я. Засурський, І. Фатєєва, І. Жилавська та ін.

Найзагальніше термін «омбудсмен» можна розуміти як «чиновник, який роз-глядає претензії громадян до урядових службовців» [9]. У залежності від спеціалі-зації існують омбудсмени з прав людини, правд дитини, бізнес-омбудсмени, тощо, серед них також вирізняють ньюс-омбудсменів (також зустрічаються варіанти тер-міну «прес-омбудсмен», «газетний омбудсмен», «омбудсмен у справах преси», «чи-тацький редактор», «редактор від читачів» тощо).

Ньюс-омбудсмен - «авторитетний фахівець, який працює в ЗМІ для забезпе-чення незалежної експертизи текстів і передач. Він розглядає скарги читачів, слу-хачів і глядачів щодо точності, якості й подачі інформації або коментарів у медіа. Як правило, він має свою колонку або передачу, в якій об'єктивно відстоює інтереси або аудиторії, або журналістів (у залежності від справедливості чи несправедли-вості претензій). Він також розглядає і вирішує в досудовому порядку скарги, які, в іншому випадку, могли б вилитися в дорогі судові процеси» [1, с. 42]. «Зазвичай омбудсмен з питань преси не є штатною одиницею і фінансується іншими організа-ціями засобів масової інформації» [2, с. 184]. «Омбудсмени призначаються як з числа найдосвідченіших працівників редакцій, так і числа осіб, що не мають відношення до роботи конкретного ЗМІ» [5]. Це може бути як практикуючий журналіст, так і теоретик у галузі медіа, однак, це обов'язково має бути людина, яка володіє необхід-ними знаннями, вміннями, досвідом та може компетентно те експертно оцінювати роботу медіа.

Обов'язок омбудсмена полягає в тому, щоб, займаючи незалежну посаду в газе-ті, швидко та своєчасно збирати, розглядати, розслідувати та відповідати на заува-ження, закиди та скарги читачів, а у разі необхідності - приймати належні рішення [3]. До функцій прес-омбудсмена також входять: «розгляд звернень читачів конкрет-ного видання з конкретними пропозиціями, скаргами, претензіями чи проблемами; робота омбудсмена не має нічого спільного з цензурою, адже не працює з матеріа-лами до їх опублікування, лише зі скаргами читачів на вже опубліковані матеріа-ли; омбудсмен пояснює читачам, як саме обираються теми, і хто їх пише, роз'яснює етичні питання, підтримує ідею свободи масової інформації, свободи самовиражен-ня, що пов'язана з відповідальністю; вирішує спірні питання, пов'язані зі скаргами читачів, публікує в газеті поправки, коментарі, спростування щодо питань, які ви-никають» [4, с. 221]. Прес-омбудсмен може ініціювати та координувати громадські форуми або консультативні читацькі ради для встановлення більш тісних контактів з громадськістю.

Інститут прес-омбудсменів існує в світі вже 50 років. Загалом, слово «омбудс-мен» прийшло зі шведської мови, означає «представник», дослівно - «людина, що стежить за тим, щоб сніг, лід і сміття прибиралися з вулиць і щоб димарі були про-чищеними» [14]. У Швеції омбудсмени з'явилися в 1809 р., призначалися урядом або парламентом для розбору скарг на дії державних установ.

Потреба в упровадженні посади прес-омбудсмена виникла разом з проблемою саморегулювання преси в середині 1940-х р., коли в усьому світі монополізація медіа ставала все небезпечною, і це вимагало теоретичного осмислення й рішучих дій. Однак рішення щодо необхідності впровадження інституту прес-омбудсменів сфор-мувалося лише в 1960-х р.

Перший ньюс-омбудсмен був призначений у США в місті Луїсвілль, штат Кен- туккі в 1967 р. в газетах «The Courier-Journal» (коли було доручено колишньому го-лові відділу місцевої інформації зазначеного видання займатися стосунками між читачами та журналістами) і «Louisville Times»; того ж року, але пізніше - у «The Washington Post» (заступник головного редактора отримав доручення вислуховувати скарги читачів, складати внутрішні службові записки, публікувати власну колонку, в якій міг вільно висловлював свою думку). У Канаді вперше омбудсмен з'явився 1972 р. в газеті «The Toronto Star». Після цього прес-омбудсмени почали з'являтися й в інших виданнях світу [10]. прес омбудсмен масовий інформація

У багатьох країнах омбудсмени з'явилися як логічне продовження журналіст-ських комісій та рад зі свободи преси. Так, наприклад, у Швеції в 1916 р. була засно-вана «Шведська рада преси» або «Рада Честі», а в 1969 р. Рада вперше призначила власного прес-омбудсмена [6]. У 1922 р. японська газета «Asahi Shimbun» у Токіо створила комітет для отримання й вивчення скарг читачів, редактори газети того року випустили матеріал, у якому визнавали існування проблеми великої кількості помилок у газеті через поспіх, викликаний потребою вкластися в строки (журналіс-ти видання були стурбовані такою заявою, адже раніше газети просто випускали номери з помилками, а потім за потреби вибачалися, такий хід змінював усю полі-тику стосунків між виданням та аудиторією) [11, с. 15]. У 1938 р. інша масова газета Токіо «Yomiuri Shimbun» засновувала комітет з контролю якості газети, що в 1951 р. перетворився в комітет омбудсменів, який і сьогодні приймає скарги читачів щодо газети [10]. Зараз «Yomiuri Shimbun» виходить тиражем у кілька мільйонів і має ко-мітет прес-омбудсменів, що складається з 23 членів, які спеціалізуються в різних видах скарг [11, с. 16].

1980 р. була створена світова Організація Ньюс-Омбудсменів (Organization of News Ombudsmen (ONO), до якої входять представники ЗМІ Сполучених Штатів, Ка-нади, Колумбії, Франції, Великобританії, Ізраїлю, Японії, Нідерландів, Португалії, Іспанії, Туреччини і Венесуели. ОНО - некомерційна громадська організація, яка надає консультації майбутнім та дійсним прес-омбудсменам, проводить зустрічі, лекції, семінари, конференції для прес-омбудсменів та всіх зацікавлених з метою розгляду питань, що стосуються як роботи прес-омбудсменів, так і етичних, профе-сійних та інших питань роботи медіа. На сайті організації публікують найцікавіші матеріали членів організації, що є у вільному доступі. ОНО діє й по цей час та за-прошує до участі нових членів. У 2011 р. організація випустила збірник «Сучасний прес-омбудсмен: керівництво користувача» [11], який містить практичні поради для прес-омбудсменів, що стосуються їхньої роботи.

Сьогодні посаду прес-омбудсмена можна зустріти в медіа таких країн: США («Washington Post», «Chicago Tribune», «Boston Globe», «The New York Times», «The Los Angeles Times», «ABC News», «PBS», «NPR»), Велика Британія («Daily Mirror», «Observer», «Guardian» з 1997 р.), Бразилія («Folha de S.Paulo» з 1989 р., «O Povo» з 1994 р.), Португалія («Record» з 1992 р., «Diario de Noticias» з 1997 р., «Publico»), Нідерланди («Rotterdams Dagblad», «the Volkskrant»), Японія («Yomiuri Shimbun»), Ізраїль, Швейцарія, Іспанія, Канада, тощо.

У Бразилії та Португалії, наприклад, компанії суспільного мовлення мають або мали програми, де щотижнево виступають прес-омбудсмени. У Бразилії в 2008 р. була створена «Empresa Brasil de Comunica?ao - EBC» (Бразильська комунікаційна компанія), до якої входять такі суспільні медіа: 8 радіостанцій, 2 телеканали, 1 ін-формаційне агентство. На базі EBC працює служба прес-омбудсмена, яка приймає від глядачів та слухачів усіх перерахованих вище ЗМІ критику, пропозиції, позитив-ні відгуки та коментарі, аналізує їх та випускає аналітичні бюлетені (щомісяця, раз на квартал і раз на рік), що направляються в редакції медіа.

Схожою є ситуація в Португальського суспільного мовника «Radio e Televisor de Portugal - RTP» (Радіо і телебачення Португалії), де також працює інститут прес-ом-будсмена, чиї функції визначається так: «1) отримувати і оцінювати доречність скарг і пропозицій від слухачів і глядачів з приводу змісту та форми радіо й телепрограм; 2) висловлювати свою думку з приводу отриманих скарг і пропозицій; 3) дізнаватися та аналізувати методи, що використовуються при підготовці та випуску програм та інформації; 4) створювати щотижневу програму про питання юрисдикції ЗМІ, яке представляє омбудсмен (мінімальна тривалість п'ятнадцять хвилин); 5) розробляти щорічний звіт про свою діяльність» [15, с. 254].

Що стосується можливих форм програм прес-омбудсменів, то, наприклад, в Бразилії та Португалії найчастіше можна знайти наступні варіанти: «1) аналіз змі-сту телевізійних та радійних програм; 2) дебати або інтерв'ю по темам, пов'язаних зі ЗМІ; 3) інституційна інформація; 4) підсумок діяльності служби прес-омбудсмена за певний період» [15, с. 258]. Серед тем, які порушують прес-омбудсмени зазначе-них країн, можна назвати: «вплив засобів масової інформації на дітей і соціалізація підлітків; ризики та проблеми, пов'язані з редагуванням на телебаченні; доступність громадського телебачення; питання гласності та відкритості; комунікація й демо-кратія; довіра до ЗМІ; місце телебачення у суспільстві; критичне прочитання засобів масової інформації; ЗМІ та соціальні уявлення; свобода преси; медіаграмотність; ау-диторія телевізійної мережі тощо» [15, с. 258].

Залежно від країни, а також традицій, які в них склалися, прес-омбудсмени роблять акценти на різних темах та формах подачі. Так, наприклад, прес-омбудсмен британської газети «Observer» С. Прітчарт багато уваги приділяє питанням журна-лістської етики, які вважає одним із ключових у роботі прес-омбудсмена, наприклад: «висвітлення самогубств (чи потрібно вказувати деталі особистого життя загиблого, чи варто подавати статистку самогубств); плагіат в он-лайн ЗМІ; способи перевірки інформації за допомогою мережі Інтернет; наслідки критики журналістських мате-ріалів аудиторією; мова ЗМІ (прес-омбудсмен пропонує аудиторії визначити, які сло-ва, вислови, жаргон не мають зустрічатися в текстах газет) тощо» [4, с. 225].

Згідно з досвідом нідерландських прес-омбудсменів, у своїй роботі можна ро-бити акцент на «поясненні щоденних процесів роботи газети, а не лише на критиці» [12, с. 148]. Прес-омбудсмен видання «Rotterdams Dagblad» наголошує, що частіше він отримує питання від читачів, ніж скарги. Прес-омбудсмен видання «Volkskrant» же схильний більше до критики, він вважає за потрібне «пояснювати, як редактори отримали прибуток у тому чи іншому випадку, і чому вони зробили певний вибір у тій чи іншій ситуації» [12, с. 148]. Представник NOS («Netherlands Broadcasting Authority») дотримується обох підходів - критикує медіа, одночасно із цим пояснює особливості їхньої роботи.

Не зважаючи на різноманітність тем, яких можуть торкатися прес-омбудсмени, для їх висвітлення редактори від читачів можуть: 1) висловлювати власну, особи-сту думку; 2) представляти думку громадськості (опитування, коментарі, бліцопи-тування, статистика); 3) запрошувати до коментування представників ЗМІ, яке той представляє; 4) презентувати кваліфіковані дебати, де існує баланс думок і точок зору; 5) представляти спеціалізовану думку, коли бачення фахівців з певного питан-ня є переважаючим або винятковим. Важливо, що прес-омбудсмени в своїх програ-мах намагаються дотримуватися журналістських стандартів та майже не виражають власну думку, залишаючи місце для кваліфікованих пояснень експертів та місце для думки громадськості.

Однак прийнято вважати, що сьогодні інститут прес-омбудсмена починає зане-падати. Наразі в США лише у 2% щоденних газет є омбудсмени. У Великій Британії лише 4 газети мають «редактора від читачів», а на ВВС працює комітет зі скарг на мовлення [4]. У Бразилії телепрограма прес-омбудсмена «О Publico na TV» транслю-валася 2011-2013 р., наразі - припинена. Португальська програма «Voz do Cidadro» розпочалася в 2007 р. й триває і зараз, серед газет у 2016 р. лише видання «Publico» залишило щотижневу колонку прес-омбудсмена, однак у червні читацький редактор видання професор Paquete de Oliveira помер і наразі йому й досі не знайдена заміна.

Про занепад також свідчить і саме ставлення медіапрацівників до омбудсме- нів. Згідно з опитуваннями європейських журналістів [13] найбільш вагомими ін-струментами саморегуляції ЗМІ є нормативні засоби, а саме - редакційна політика (оцінка - 3,7 із 5) та законодавство (3,6). Середній вплив мають етичні кодекси (3,4) та медіа-ради (2,9). Медіакритика (2,7), прес-омбудсмени (2,2), галузеві журнали (2,1) мають найменший уплив.

І хоча за 50 років роботи інститут прес-омбудсмена почав втрачати інтерес до себе, серед його переваг беззаперечними є наступні риси: сприяє діалогу між жур-налістами та аудиторією, підвищенню рівня довіри, лояльності до медіа через мож-ливість самокритики; роз'яснює особливості роботи журналістів, які загальна ауди-торія може не знати; до суду звертаються все менше людей, незадоволених роботою ЗМІ; незгодні з роботою внутрішнього омбудсмена можуть звернутися до зовніш-нього, незалежного експерта, який не пов'язаний з редакцією; відкритість і відпові-дальність, які медіа вимагають від інших, реалізуються через роботу прес-омбудсме- нів; з розвитком мережі Інтернет та конвергентністю медіа в редакторів від читачів з'явилася можливість працювати он-лайн (відповідати на коментарі користувачів на сайті видання, у соціальних мережах, «репости», що містять скарги чи питання).

Однією з найбільших переваг роботи прес-омбудсменів (на відміну від, напри-клад, медіакритики) ми вбачаємо у двосторонності - прес-омбудсмен є посеред-ником між медіа та аудиторією, не стає на захист чи обвинувачує когось одного, а неупереджено розбирається в кожній конкретній ситуації та дає їй оцінку. Якщо об'єктом медіакритики майже завжди є медіа, то об'єктом аналізу прес-омбудсмена рівною мірою є також і аудиторія, що може бути неправою в своїх звинуваченнях чи коментарях.

Також інститут прес-омбудсменів можна назвати одним з ефективних інстру-ментів реалізації етичної концепції медіаосвіти, а також семіотичної, культуроло-гічної та розвитку критичного мислення. Робота прес-омбудсменів прагне внести свій вклад у розвиток медіаграмотності аудиторії та стимулює розвиток медіаосвіти, пропонуючи глядачам уважно вивчати телевізійні програми, або торкаючись різних тем, пов'язаних з критикою засобів масової інформації.

У полі нашого зору не опинилися приклади роботи прес-омбудсменів в україн-ських ЗМІ. Єдиним зразком, на нашу думку, що має ознаки роботи прес-омбудсмена, є телевізійна програма «Страсті за «Ревізором» на Новому каналі, що є продовжен-ням програми «Ревізор», у якій команда програми здійснює ревізії закладів громад-ського харчування, готелів та супермаркетів. У програмі «Страсті за «Ревізором» співробітники закладів, у яких була здійснена ревізія, можуть висловити свою незго-ду щодо висновків команди програми «Ревізор», що коментують відповідні експер-ти. І хоча зворотній зв'язок стосується здебільшого сфери послуг та продажів това-рів, у програмі інколи розглядаються й питання, пов'язані з виробництвом медійних продуктів, етичних стандартів тощо.

Також у полі нашого зору опинилися поодинокі випадки, коли керівництво ЗМІ пояснювало ту чи іншу ситуацію, що викликала негативну реакцію в аудиторії. Так, наприклад, кулінарний експерт телеканалу «СТБ» А. Ковальчук 31 грудня 2016 р. записала відео святкування Нового Року для свого каналу в youtube (https://www. youtube.com/watch?v=V0ToZSSCUNo), що викликало негативну реакцію аудиторії. 3 січня 2017 р. В. Бородянський (керівник телеканалу «СТБ») на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook написав вибачення щодо цього інциденту. Заява викли-кала більше 150 різних коментарів користувачів соціальної мережі, 90 «репостів» та стільки ж реакцій, більшість з яких - обурлива. Наступного дня під іншим дописом В. Бородянського з'явився коментар одного з глядачів щодо засилля російської мови на українському телеканалі. В. Бородянський також залишив свій коментар такого змісту «Окрім мови, які ще зауваження до телеканалу? Які досягнення Ви бачите?», який зібрав більше 115 відповідей від глядачів телеканалу та автора сторінки. На жаль, спілкування аудиторії те керівника каналу не виявилося конструктивним, од-нак потреба й необхідність аудиторії висловлювати свої думки щодо наповнення телеканалу - очевидна. Також можна зробити висновок, що відповідати на подібні запити мають не редактори чи власники медіа, а кваліфіковані експерти, які зможуть визнати помилку медіа, якщо вона дійсно була.

Отже, ми можемо зробити висновок, що робота прес-омбудсмена покликана не лише сприяти налагодженню взаємодії засобів масової інформації та аудиторії, під-вищенню рівня довіри до ЗМІ, а також має значний медіаосвітній потенціал, адже сприяє розвитку медіаграмотності та критичного мислення, пояснює особливості діяльності медіа, торкається питань стандартів, власності, етики журналістів, за-мовних матеріалів, плагіату тощо. Також ми можемо зробити припущення, що, спо-стерігаючи загальну тенденцію (зокрема у світі медіа), коли Україна, намагаючись наздогнати прогресивний світовий досвід, переймає практики, від яких уже відмо-вилися або відмовляються в інших країнах, що інститут прес-омбудсменів для укра-їнських ЗМІ може виявитися дієвим. Найбільше це стосується регіональних медіа, де можливо налагодити тісний контакт та взаємозв'язок між журналістами та аудиторі-єю. Тому продовження дослідження ми вбачаємо у формуванні та більш детальному описі стратегії роботи інституту прес-омбудсмена в Україні.

Список використаної літератури

1. Дудинова Е. Казахстанский кодекс этики журналиста: год рождения - 2012 / Е.И.Дудинова // Казахский национальный университет имени Аль-Фарби, Вест-ник КазНУ, Серия журналистика. - Алматы, 2012. - № 2 (32). - С. 41-46.

2. Кононова Е. Ньюз-омбудсмен: к истории появления термина / Елена Кононова // Журналістьіка-2012: стан, праблемы і перспектывы: матэрыялы 14-й Міжнар. навук.-практ. канф., 6-7 сн. 2012 г., Мінск / рэдкал.: С. В. Дубовік (адк. рэд.) [і інш.]. - Вып. 14. - Мінск: БДУ, 2012. - С. 183-186.

3. Мэйс И. Работа над ошибками [Текст]: опыт омбудсмена газеты «Гардиан» / И. Мэйс. - Москва: Ин-т проблем информ. права, 2005. - 336 с.

4. Панченко А. Медиакритика в деятельности пресс-омбудсменов / А. О. Панченко // Научные ведомости Белгородского государственного университета, 2010. - (Се-рия: Гуманитарные науки; № 7 (18). - С. 220-226.

5. Прибиткова-Барсукова Л. Саморегулювання ЗМІ у Великій Британії та США [Електронний ресурс] / Людмила Олексіївна Прибиткова-Барсукова // Історичні записки (збірка наукових праць). - 2003. - Режим доступу до ресурсу: http://www. info-library.com.ua/books-text-10404.html (дата звернення 18.03.2017).

6. Соболь И. Саморегулирование средств массовой информации: британский опыт // Organization of News Ombudsmen. - 2003. / Игорь Соболь [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.sibirp.ru/attachments/mod_catalogue/11/file_783_self_ regulation_England.doc (дата звернення 18.03.2017).

7. Українським ЗМІ довіряють у 10 разів більше, аніж російським, - опитування [Електронний ресурс]. - 2017. - Режим доступу: http://espreso.tv/news/2017/02/01/ ukrayinskym_zmi_doviryayut_u_10_raziv_bilshe_anizh_rosiyskym_opytuvannya (дата звернення 18.03.2017).

8. Ушакова С. Роль журналистики в развитии медиакультуры аудитории / С.В. Уша-кова. // Журналистика и медиаобразование в XXI веке: Сб. трудов I Междунар. науч.-практ. конф. - 2006. - С. 236-238.

9. Що означає термін «омбудсмен»? [Електронний ресурс] // Рада бізнес-омбудсме- на. - Режим доступу: https://boi.org.ua/complaint/faq (дата звернення 18.03.2017).

10. About ONO [Електронний ресурс]. - 2016. - Режим доступу до ресурсу: http:// newsombudsmen.org/about-ono (дата звернення 18.03.2017).

11. Dvorkin J. The Modern News Ombudsman: A USER'S GUIDE / Jeffrey Dvorkin, 2011. - 51 с.

12. Evers H. The News Ombudsman Watchdog or decoy? / H. Evers, H. Groenhart, J. van Groesen. - Diemen: Stichting Media-Ombudsman Nederland & Stimuleringsfonds voor de Pers, 2010. - 161 с.

13. Fengler S. How effective is media self-regulation? Results from a comparative survey of European journalists [Електронний ресурс] / Susanne Fengler // European Journal of Communication. - January 12, 2015. Режим доступу: http://ejc.sagepub.com/content/ early/2015/01/09/0267323114561009.abstract (дата звернення 18.03.2017).

14. Nauman A. News Ombudsmanship: Its History and Rationale [Електронний ресурс] / A.C. Nauman // Organization of News Ombudsmen. - 1994. - Режим доступу до ресурсу: http://newsombudsmen.org (дата звернення 18.03.2017).

15. Pereira S. Public television and media literacy: the role of TV ombudsman programmes in Portugal and Brazil / S. Pereira, F. Jairo // Comunicatio e Sociedade. - N° 30. - 2016. - С. 245-265.

Размещено на Allbest.ru