Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

ЛІНГВІСТИЧНІ СЛОВНИКИ ЯК СКЛАДНИК БІБЛІОТЕЧНОГО ФОНДУ

Полтава 2015



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ І ОРГАНІЗАЦІЯ БІБЛІОТЕЧНОГО ФОНДУ

РОЗДІЛ 2. ЛІНГВІСТИЧНІ СЛОВНИКИ ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА ДОВІДКОВО-БІБЛІОГРАФІЧНОГО АПАРАТУ БІБЛІОТЕКИ

2.1 Типологія лінгвістичних словників

2.2 Проблеми використання словників у складі довідково-бібліографічного фонду

РОЗДІЛ 3. РОЛЬ ЛІНГВІСТИЧНИХ СЛОВНИКІВ У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Актуальність теми. Бібліотеки сприяють формуванню культурного, технічного, економічного, наукового потенціалу суспільства, якісно впливають на зміст освіти і підготовку національних кадрів. Бібліотека забезпечує сучасний рівень інформаційної підтримки навчального процесу і науково-дослідної діяльності, здійснює консультативну допомогу студентам, вченим. Важливе місце в діяльності бібліотеки посідає такий важливий комунікаційний засіб як інформаційно-бібліографічна система.

Інформаційно-бібліографічна система бібліотеки є складною багатокомпонентною системою, що забезпечує орієнтування у реальному фонді бібліотеки, бібліографічне інформування та довідково-бібліографічне обслуговування з допомогою довідково-бібліографічного апарата бібліотеки (далі ДБА), а також у позабібліотечних ресурсах - з допомогою навігації у світових інформаційних ресурсах. Структура інформаційно-бібліографічної системи бібліотеки включає також довідково-бібліографічну службу бібліотеки, яка здійснює науково-методичне та науково-організаційне управління розвитком інформаційно-бібліографічної системи університетської бібліотеки, реалізацію головної функції сучасної бібліотеки - забезпечення доступу до інформації.

Метою дослідження є з'ясування сучасного стану бібліотечного фонду та визначення лінгвістичних словників як складника бібліотечного фонду, особливостей організації, використання та перспективи вдосконалення.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

· здійснити наукове вивчення стану розробленості теми та сучасних наукових уявлень щодо об'єкта та предмету досліджень;

· розглянути сучасні складові понятійного апарата у галузі інформаційно-бібліографічного обслуговування, визначень ДБА бібліотеки; «довідково-бібліографічного фонду» (далі ДБФ);

· проаналізувати організацію бібліотечного фонду;

· проаналізувати проблеми використання словників у складі довідково-бібліотечного фонду;

· визначити роль лінгвістичних словників у професійній діяльності.

Об'єкт дослідження - лінгвістичні словники.

Предмет дослідження - особливості змісту та організації інформаційно-бібліографічної системи бібліотек і типологія лінгвістичних словників.

Методи дослідження. У роботі використовувалися такі методи дослідження як: аналіз, синтез, дедукція, порівняння.

Новизна полягає у тому, що: обґрунтовано проблеми використання словників у складі довідково-бібліотечного фонду й проаналізовано роль лінгвістичних словників у професійній діяльності.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що словники служать цілям опису і нормалізації мови, сприяють підвищенню правильності і виразності мови його носіїв чим підвищують розумовий рівень населення.

Структура роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.



РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ І ОРГАНІЗАЦІЯ БІБЛІОТЕЧНОГО ФОНДУ

Бібліотечний фонд ? упорядковане зібрання документів, що зберігається в бібліотеці [18]. Фонд бібліотеки ? це твори друку (книги, періодичні видання), а також інші документи (діафільми, мікрофільми, цифрові документи). Фонд ? це не довільно зібрані документі, а підібрані на основі стандартного їх відбору, у відповідності до завдань бібліотеки і потреб її читачів.

Бібліотечний фонд ? поняття збірне. Вони надзвичайно різноманітні за своїм складом. Найчастіше вважають, що бібліотечні фонди складаються з книг. Дійсно, книги є їх основою. Але книги це лише один з видів видань ? документів, що пройшли редакційно-видавничу обробку, отриманих друкуванням або тисненням, поліграфічно самостійно оформлених, які мають встановлені вихідні відомості та призначених для поширення міститься в них. Для того, щоб мати узагальнююче поняття для будь-яких інформаційних матеріалів, що становлять бібліотечні фонди, був прийнятий термін «документ», який визначається як «засіб закріплення різними способами на відповідному матеріалі інформації про: факти, події, явища об'єктивної дійсності та розумову діяльність людини»[1].

Бібліотечний фонд має складну структуру і класифікується за різними ознаками, характерним для документів, які його утворюють.

Фонд бібліотеки ? систематизоване зібрання документів, що формується відповідно до завдань бібліотеки по задоволенню інформаційних потреб її користувачів з урахуванням типу бібліотеки на основі профілю комплектування.

Облік бібліотечного фонду ? сукупність правил і процедур, які забезпечують реєстрацію й узагальнення відомостей про величину, склад, рух фонду та його вартості.

Перестановка фонду ? переміщення документів у межах діючих фондів однієї бібліотеки без змін показників загальної статистики обліку фонду бібліотеки [2].

Надходження до фонду ? включення до фонду бібліотеки і взяття на облік документів, придбаних у результаті поставки обов`язкового примірника, купівлі та передплати, обміну, пожертвування, дарування, ліцензування й іншим способом.

Перевірка фонду ? переоблік документів з метою підтвердження їх наявності, відповідності облікової документації і каталогів бібліотеки.

Бібліотечні фонди є найважливішою документальної й інформаційною основою в житті суспільства, тому вдосконалення якості їх формування - це основний принцип комплектування. Комплектування бібліотечного фонду повинна забезпечувати і динамічно розвиваються читацькі потреби, і забезпечити максимальне використання видань, які поступають.

Облік відображає надходження документів до бібліотечного фонду, їх вибуття з фонду, величину (обсяг) всього бібліотечного фонду і його підрозділів, склад документів за тематико-видовим, мовною й іншими ознаками.

Організаційно впорядкована сукупність видів, форм і методів обліку документів, диференційованих відповідно до їх призначення, становить систему обліку документів бібліотечного фонду.

Облік фонду ? це комплекс операцій, що забезпечує фіксацію відомостей про величину, склад і рух фонду, а також його збереження [7].

Облік розкриває динаміку розвитку фонду, його склад, структуру, співвідношення джерел і способів його поповнення, темпи оновлення, місце знаходження кожного документа. Істота обліку полягає в реєстрації кожного документа окремо і підрахунку загальної їх кількості.

Облік фонду відображає надходження до фонду, вибуття з нього, величину всього бібліотечного фонду, його підрозділів і служить основою для державного статистичного обліку, звітності бібліотеки, планування її діяльності, забезпечення збереження фонду, контролю за наявністю і рухом документів.

Бібліотечний фонд складається з великої кількості документів, різних за видами, змістом і призначенням і в цьому сенсі має властивість неоднорідною множинності. Але при цьому фонд у цілому не залежить від усіх особливостей кожної зі складових його частин, з одного боку, а з іншого, будучи частиною бібліотеки, автономний за своїми характеристиками. Усі його елементи взаємопов'язані, взаємозумовлені і взаємодіють один з одним, що надає йому властивість цілісності. У бібліотечному фонді поєднуються властивості динамічності і статичності тобто здібності до швидкого розвитку, видозміни, а разом з тим до стану спокою і рівноваги.

Дуже важливою властивістю бібліотечного фонду є його керованість, здатність під впливом зовнішнього впливу піддаватися управлінню. Властивість цінності бібліотечного фонду пов`язане, з одного боку, зі змістом і видовим складом документів, що дає можливість з його допомогою відповісти на конкретний запит читача. Упорядкованість бібліотечного фонду і є однією з його властивостей. Щоб легко орієнтуватися у фондах і вести пошук потрібних документів, необхідно врахувати їх зміст, цільове і читацьке призначення і багато інших ознак, створити умови для зв`язків і розміщення між окремими частинами фонду, забезпечити певний порядок у середині виділених фондів, зробити можливим їх взаємодію не тільки всередині, а й поза конкретної бібліотеки, з іншими бібліотеками.

Аналіз міжнародних і національних нормативно-правових актів дозволяє зробити висновок про те, що в суспільстві сформувалася думка, відповідно до якого фонди бібліотек розглядаються як національні цінності. Це обґрунтовано тим, що в бібліотечних фондах сконцентровані як документи, що відображають національні досягнення в галузі науки, техніки, культури й інших сферах, так і документи, що забезпечують ефективний розвиток різних видів діяльності, в тому числі промислового і сільськогосподарського виробництва, медицини, освіти і т.п. Для виконання своєї місії в суспільстві бібліотекам необхідно забезпечувати систематичне поповнення національного бібліотечного фонду, збереження накопичених документів і їх ефективне використання.

Правильна класифікація подальших ознак, надзвичайно допомагають далі в багатьох процесах і операціях роботи з бібліотечним фондом.

На відміну від окремих документів бібліотечний фонд повинен мати цілу низку специфічних ознак, таких як множинність документів, підібраних у певному порядку; організація його не тільки в цілому, але й окремих частин за певними ознаками і способами, зручними для більшості читачів і працівників бібліотеки.

Однією з основних закономірностей формування бібліотечних фондів, є забезпечення їх відповідності інформаційним потребам суспільства. Обумовлено це тим, що, по-перше, найбільш повне задоволення таких потреб є метою бібліотечної справи, по-друге, реалізація даної мети визначає вибір найкращої структури фондів, по-третє, саме інформаційні потреби служать критерієм оцінки оптимального обсягу і складу фондів. Інформаційні потреби і бібліотечні фонди завжди знаходяться в певній пропорції.

Важливими завданнями бібліотеки в роботі з фондом є своєчасне його поповнення й оновлення, а також звільнення від документів, які з тих чи інших причин втратили свою значимість для читачів.

Разом з тим бібліотечний фонд сприяє отриманню загальної та професійної освіти будь-якого рівня і його подальшого вдосконалення.

Фонди бібліотек характеризуються цілим рядом ознак. Одним з них є їх склад ? наявність у фонді документів різноманітних за видами, змістом, державною приналежністю, мовою, роком видання, колекційною цінністю. На склад фонду впливає профіль комплектування, створюючи у його своєрідність, яке називається профілем фонду.

Якщо фонди бібліотек містять різні види документів по всім або більшості галузей знання, їх називають універсальними. Фонди, основу яких складають, видання з кількох галузях знань, наприклад мистецтво, архітектура, будівництво та деякі інші галузі техніки, пов'язані з мистецтвом є багатогалузевими. Фонди, що складаються переважно з документів по одній галузі знання носять найменування галузевих. Крім того, існують спеціалізовані фонди, які організують, взявши за основу не ознака змісту документів, а їх вигляд або читацьке призначення.

Фонд бібліотеки може бути універсальним або галузевим незалежно від його обсягу (величини) ? кількості документів у встановлених одиницях обліку.

Фонди бібліотек розділені за змістом. Книги з філософії, мовознавства, природознавства, техніки й інших галузей знання можуть стояти разом, у загальному фонді, у порядку слідування відділів, або частина з них виділяється як самостійна структурна частина фонду.

Фонд ділять і за видами видання, коли в них відділені один від одного книги, журнали, газети, ноти, рукописи і т.п. І в цьому випадку вони можуть бути структурно оформлені як відділи.

У бібліотеках, де фонд розподілений між структурними підрозділами бібліотеки, кожен відділ все рівно розмежовують за видами видання, за змістом, а іноді ? за мовами.

Для того, щоб привести бібліотечний фонд у стан, при якому він буде здатний виконувати свої функції, і мати властивим йому властивостями, необхідно виконати не малу роботу, яка містить низку основних процесів.

Моделювання ? відтворення або встановлення за допомогою моделей властивостей й інших характеристик бібліотечного фонду для їх дослідження і прогнозування розвитку.

Комплектування включає в себе:

- Первинний відбір ? відбір і планомірне придбання бібліотекою творів друку та інших документів для створення і поповнення фонду, що відповідають за своїм змістом і видами вимоги наукової та художньої цінності і завданням, які вирішує кожна конкретна бібліотека в роботі з читачами.

- Вторинний відбір ? використання бібліотечного фонду з метою встановлення відповідності між змістом документів, наявних у фонді та інформаційними потребами в залежності від типу і виду бібліотеки, її завдань, читацького профілю, а також їх відповідності читацьким запитам для коригування якості комплектування та рекомплектування документів вже наявних у бібліотеці, але з різних причин не використовуються її читачами і тому підлягають виключенню з фонду.

Організація бібліотечних фондів, що обє`днує:

1. Облік бібліотечного фонду ? реєстрація творів друку й інших документів з метою відображення в державній статистиці, контролю за їх збереженням, прогнозування розвитку фонду. Облік має дві сторони: прийом знову надійшли видань і виключення вибулих.

2. Бібліотечну обробку фонду ? процес підготовки творів друку до видачі читачам, що забезпечує можливість їх пошуку, зберігання і використання. Розрізняють два види обробки: технічну і наукову.

Розміщення і розстановку бібліотечного фонду ? порядок розташування творів друку в бібліотеці, забезпечує їх зберігання і пошук.

3. Зберігання бібліотечного фонду ? утримання фонду в спеціально обладнаних приміщеннях в умовах оптимального фізично-хімічного та біологічного режиму.

4. Перевірку бібліотечного фонду ? процес, що забезпечує контроль за збереженням фонду правильністю його обліку, оформлення видачі документів та контролю за своєчасністю їх повернення, а так само організацією виховної роботи серед читачів.

Формування бібліотечних фондів вимагає від бібліотекаря точного знання завдань, що стоять в даний час перед бібліотекою, а також постійного вивчення контингенту користувачів, їхніх потреб, інтересів, літературних смаків, установок, стимулів, мотивів звернення до документів.

Для правильного формування бібліотечних фондів потрібно знати інформаційні запити, прирівнювати до інтересів і потреб користувачів.

Формування і використання бібліотечного фонду у визначальній мірі залежить від того, наскільки він вивчений бібліотекарем, а про результативність цього процесу можна судити за результатами відповідних критеріїв, деякі з яких і має розглянути в даній роботі.

Формування бібліотечних фондів ? безперервний процес. Одного разу почавшись, воно не припиняється до того часу, доки існує бібліотека. Робота з формування фонду складає основний зміст діяльності багатьох співробітників бібліотеки, у міру зростання величини її фонду все більше спеціалізуються на окремих технологічних процесах і операціях його формування.

Технологічно формування бібліотечних фондів починається з визначення ідеального образу фонду або його моделі. Наступний етап ? відбір, придбання (виключення) документа, або комплектування. За ним слідують облік, обробка, розміщення, зберігання, доставка документа на вимогу абонента. Інформація про хід цих процесів постійно аналізується, і за підсумками аналізу в них вносяться корективи.

В останні роки бібліотеки були стурбовані активним розвитком у своїй діяльності, в основному двох напрямків ? автоматизацією традиційних процесів і впровадженням нових інформаційних технологій, чому сприяло інтенсивне технічне оснащення (закупівля комп'ютерів, створення мереж і т.п.). Комусь це вдалося краще, комусь гірше.

Зараз перед бібліотеками стоять вже завдання не тільки автоматизації традиційної технологічної діяльності і технічного оснащення, які практично вирішені на сьогоднішній день у багатьох бібліотеках, але, у першу чергу, управлінські, завдання підвищення ефективності та якості бібліотечних послуг. Це і визначило тему повідомлення.

Про якість бібліотечного фонду судять за заздалегідь розрахованої ступеня його відповідності суспільно значимого еталону ? кількості користуються їм абонентів і частці їх безвідмовного обслуговування в нормативні терміни.

Повнота виступає як якісна категорія бібліотечного фонду, вказує на його співвідношення з документальним потоком і дозволяє забезпечувати при відборі наявність у фонді документів, відповідних його профілю.

Профіль фонду відбивається в його моделі, в якій відображені інформаційні потреби читачів даної бібліотеки. Отже, відповідність ? якісна категорія бібліотечного фонду, що визначає рівень його відповідності читацьким потребам, відбитим у моделі фонду. При цьому можливі три характеристики: фонд перевищує читацькі потреби, фонд недостатній для задоволення потреб і фонд оптимальний. Згідно з цими характеристиками встановлені наступні рівні відповідності фонду читацьким потребам:

· оптимальний ? документи представлені з необхідною бібліотеці повнотою відповідно до профілю фонду при оптимальній екземплярності;

· надлишковий ? фонд перевищує читацькі потреби за рахунок непрофільної (не запланованої в моделі фонду) і дублетної (багатоекземплярної) літератури;

· недостатній ? у фонді є лакуни, недостатньо кількість примірників документів підвищеного попиту.

Надмірний рівень може бути виправданий лише для депозитарної частини фондів великих бібліотек, де збирається література, призначена для використання читачами багатьох бібліотек.

Формування бібліотечних фондів вимагає від бібліотекаря точного знання завдань, що стоять в даний час перед бібліотекою, а також постійного вивчення контингенту користувачів, їхніх потреб, інтересів, літературних смаків, установок, стимулів, мотивів звернення до документів. Запорука успіху полягає в умінні визначити, передбачити майбутні інформаційні запити, що робить формування бібліотечних фондів не тільки наукою, але й мистецтвом.

Для правильного формування бібліотечних фондів потрібно знати інформаційні запити, прирівнювати до інтересів і потреб користувачів. Формування і використання бібліотечного фонду у визначальній мірі залежить від того, наскільки він вивчений бібліотекарем, а про результативність цього процесу можна судити за результатами відповідних критеріїв, деякі з яких і має розглянути в даній роботі.

Технологічно формування бібліотечних фондів починається з визначення ідеального образу фонду, або його моделі. Наступний етап ? відбір, придбання (виключення) документа, або комплектування. За ним слідують облік, обробка, розміщення, зберігання, доставка документа на вимогу абонента. Інформація про хід цих процесів постійно аналізується, і за підсумками аналізу в них вносяться корективи.



РОЗДІЛ 2. ЛІНГВІСТИЧНІ СЛОВНИКИ ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА ДОВІДКОВО-БІБЛІОГРАФІЧНОГО АПАРАТУ БІБЛІОТЕКИ

Складання словників завжди вважали важливим загальнокультурним завданням.

Лексикографія - розділ мовознавства, який займається теорією і практикою укладання словників.

Об'єкт лексикографії ? слово, одним із завдань лексикографії ? укладання словника [17].

Це наука, яка має практичне застосування. Словники необхідні для вивчення рідної мови та іноземної мов, для піднесення культури усної та писемної мови і загалом інтелекту людини. Культурний рівень нації та рівень розвитку мови часто оцінюють за кількістю виданих словників.

Розрізняють теоретичну та практичну лексикографію. Теоретична лексикографія опрацьовує загальну теорію словників: розробляє принципи відбору лексики, розташування слів і словникових статей, структуру словникової статті (граматичний і фонетичний коментар до слова, виділення і класифікація значень, типи словникових визначень, система ремарок, типи ілюстрацій, подача фразеологізмів, співвідношення лінгвістичної і нелінгвістичної , країнознавчої інформації).

Практична лексикографія забезпечує навчання мови - як рідної, так і іноземної, описує й нормалізує рідну мову, дає матеріал для наукового вивчення лексики.

Для сучасної лексикографії характерні: розуміння лексики як системи; діалектичний погляд на значення; визначення тісного звязку лексики з граматикою. Опрацьовуються різні типи словників залежно від того, кому вони адресовані. Є словники академічні, в яких інформація про слово найповніша, і навчальні, які мають на меті навчити людину, що вивчає мову, правильно використовувати слово. Є також словники для широкого використання і словники-довідники, адресовані представникам певної професії.

2.1 Типологія лінгвістичних словників

Лінгвістичні словники дають інформацію не про речі, явища, поняття, а про слова. Якщо енциклопедичні словники подають лише назви предметів та явищ, які в мові представленні іменниками та іменними сполученнями, то лінгвістичні словники пояснюють усі типи слів, їх граматичні та стилістичні ознаки, особливості їх функціонування.

Залежно від призначення словники поділяються на два типи: енциклопедичні й лінгвістичні.

Енциклопедичні словники подають стислу характеристику предметів, явищ, історичних подій, видатних політичних діячів, провідних вчених, діячів культури, різних понять, що позначаються тими чи іншими словами. Вони включають до реєстру здебільшого тільки іменники та іменникові словосполучення, не дають власне мовних ознак реєстрових слів, широко наводять власні назви. З-поміж енциклопедичних словників виділяють загальні, що розраховані на подання найширшої інформації, і спеціальні (галузеві) енциклопедії (медична, сільськогосподарська, педагогіка кібернетики тощо)[16].

Важливу роль виконують галузеві (спиціальні) енциклопедичні словники, що систематизують знання певної галузі науки, техніки, наприклад: «Енциклопедія кібернетики» в 2-ох томах, видана Головною редакцією УРБ 1973 р.; «Українська мова. Енциклопедія» (2000, 2004) - перше видання, в якому на основі досягнення сучасного мовознавства в досить повній, систематизованій і водночас стислій та доступній формі подано відомості про українську мову та українське мовознавство.

У лінгвістичних словниках по-різному пояснюється слово: з погляду властивого їм лексичного значення, походження, правопису, наголошення тощо.

Лінгвістичні словники можуть бути одномовними, двомовними, багатомовними.

Двомовні чи багатомовні - це перекладні словники. У них подано переклад слів з однієї мови на іншу. Найповнішими двомовними (їх переважна більшість) належать: «Русско-украинский словар» у 3-ох томах (1968), в якому перекладено українською мовою близько 120 тисяч російських слів; «Українсько-російський словник» у 6-ти томах; «Українсько-російський словник» (Уклад.: Г. Іжакевич та інші, 1999); «Русско-украинский словар» Д. Ганича, I. Олійника (1976, для потреб середньої школи); «Польсько-український словник» за ред. Л. Л. Гумецької (1958,1960); «Українсько-англійський словник» Ю. Жлуктенка, 2-е вид. (1987) та інші [18].

Основним типом лінгвістичних словників є одномовні, в яких у певному аспекті розкриваються особливості слів. Вони поділяються на окремі різновиди словників: тлумачні, орфоепічні, орфографічні, етимологічні, історичні, словники іншомовних слів, термінологічні, фразеологічні, частотні, інверсійні, словники мови окремих письменників, словники конкретних лексичних груп (антонімів, синонімів, паронімів, омонімів, перифраз), словотвірні, морфемні тощо.

Вершиною словникарства є тлумачні словники, які достатньо повно подають лексико-фразеологічний склад мови з поясненням прямого й переносного значення, граматичних та стилістичних особливостей, наводять зразки вживання слова.

Першим і найповнішим тлумачними словником української мови є одинадцятитомний «Словник української мови» (1970-1980 pp.), реєстр якого містить понад 135 тисяч слів. Його укладено науковими співробітниками шституту мовознавства імені О. Потебні АН України. У 2001 році вийшов «Великий тлумачний словник сучасної української мови» (укладач і головний редактор В. Бусел), що містить близько 170 тисяч слів та словосполучень, у тому числі й ті, що увійшли в українську літературну мову протягом останнього десятиліття. У ньому об'єднано академічні повноту мовної лексики з лаконічною формою однотомного видання. Спеціально для учнів видано «Короткий тлумачний словник української мови» (1978) за редакцією Л.Л. Гумецької [17].

Етимологічні словники тлумачать походження слів, їхні найдавніші корені, зміни в їх будові, а також розвиток значень слів. Саме таким в українській мові має бути семитомний «Етимологічний словник української мови», три томи якого уже вийшли (Т. 1 - 1983; Т. 2 - 1985; Т. З -1989).

Орфографічні словники подають нормативне написання слів і їх граматичних форм відповідно до чинного правопису. Найновішим в українській лексикографії є «Орфографічний словник української мови» С.Головащука, М. Пещак, В. Русанівського, О. Тараненка (близько 120 тисяч слів), створений на основі 4-го видання «Українського правопису» (1993). Цей словник відображає сучасний стан розвитку всіх сфер літературної мови, включаючи й найновіші запозичення.

Словники іншомовних слів подають пояснення слів, запозичених з інших мов. У цих словниках переважно зазначається джерело запозичення, тобто мова, з якої або через яку слово прийшло, та розкривається його значення. Найдосконалішим і найповнішим в українській лексикографії є «Словник іншомовних слів» за редакцією О.Мельничука (1974; вид. 2-е випр. і доп., - 1986), що містить близько 25 тисяч слів.

Історичні словники - це словники, в яких пояснюються слова, зафіксовані писемними пам`ятками. Фундаментальною працею української лексикографії є «Словник староукраїнської мови ХІУ-ХУ ст.» (Т. 1-2) за редакцією Л. Гумецької, що вийшов друком у 1977-1978 рр.

Фразеологічні словники подають стійкі сполучення слів. Вони моясуть бути перекладні (двомовні) й тлумачні (одномовні). Найбільший інтерес становлять тлумачні фразеологічні словники, в яких кожна фразеологічна одиниця супроводжується тлумаченням. Першими такими словниками стали короткий «Фразеологіяий словник» Н. Батюка (1966); «Словник українських ідіом» Г. Удовиченка (1968). Ґрунтовним виданням є «Фразеологічний словник української мови» (Т. 1-2, 1984). Найповніше українська фразеологія представлена у двотомному «Фразеологічному словнику української мови» (1993), який охоплює близько 10 тисяч одиниць.

Термінологічні словники - різновид лінгвістичних словників, що подають значення термінів певної галузі знань. Українська мова має термінологічні словники з багатьох галузей: біології, медицини, математики, літературознавства, мовознавства, геології, спорту тощо. Ці словники є одномовними, двомовними чи багатомовними, наприклад: «Словник лінгвістичних термінів» Д. Ганича, С. Олійника (1985), «Словник гідронімів України» (А. Непокупний, О. Стрижах, 1979); «Російсько-український словник наукової термінології. Суспільні науки» (1994) «Російсько-українсько-англійський словник правничої термінології. Труднощі терміновживання» (1994).

Словники неологізмів ? це словники тлумачного типу, в яких зібрані слова, що недавно зявилися в мові. Як приклад можна навести словники « Новые слова и значения » за редакцією Н.З. Котелової, «Словарь нових слов русского языка» за редакцією Н. Котелової.

У діалектних словниках зібрано й розтлумачено лексику одного діалекту або декількох діалектів однієї мови. Як правило, такі словники охоплюють лише ті слова, яких немає в літературній мові або які мають семантичні відмінності порівняно з такими самими словами літературної мови. Серед словників української діалектної лексики можна назвати «Словник бойківських говорів» М. Онишкевича, «Словник полтавських говорів» В.Ващенка, «Словник поліських говорів» П. Лисенка.

Існують словники мови письменників. У цих словниках зареєстровано всі слова, які використав письменник у своїх творах, наводиться значення, в яких ці слова вжиті, фіксуються всі форми кожного слова, скільки разі яка форма вжита і де. Такі словники називають конкордансами . уже створені словники мови Еврипіда, Платона, Цицерона, Шекспіра, Пушкіна. В Україні вийшов «Словник мови Шевченка» в 2-х томах і «Словник мови творів Г. Квітки-Основянинка» у 3-х томах.

В історичних словниках подано лексику певного історичного періоду. Українська мова представлена «Історичним словником українського язика» Є. Тимченка, «Словником української мови ХVІ- першої половини ХVІІ ст.». Найвідомішим у всьому світі є словник-гігант - Великий Оксфордський словник у 20 томах, де пояснено 500 тис. слів і наведено півтора мільйона ілюстрацій. Цей словник укладався 75 років великим колективом філологів.

Етимологічні словники розкривають походження слова, зокрема в них вказується, власне чи запозичене слово; якщо запозичене, то коли і з якої мови. Для корінних (власних) слів установлюється корінь, із яким ці слова повязані, наводяться паралелі з інших мов, простежуються зміни в значенні і формах слова. В Україні вийшло 3 томи « Етимологічного словника української мови» за редакцією О. Мельничука. Високо оцінений науковою громад кістю «Етимологічний словник російської мови» в 4-х томах німецького мовознавця М. Фасмера.

Зявилися етимологічні словники груп і сімей мов ( «Етимологічний словник словянських мов» за редакцією О. Трубачова).

У синонімічних словниках наводяться синонімічні ряди, які складаються зі слів і словосполучень тотожних або близьких за значенням. У межах кожного синонімічного ряду подається семантична (вказуються на відмінні відтінки значень) і стилістична характеристика слів, вказується на їх сполучуваність, наводяться приклади їх уживання в контексті. Саме так побудовані академічний «Словник синонімів української мови» у 2-х томах і «Словарь синонимов русского языка» в 2-х томах за редакцією А.П. Євгеньєвої.

У словниках антонімів тлумачаться слова з протилежними значеннями, характеризується їх сполучуваність, наводяться приклади їх вживання в суцільному тексті. Так, зокрема, за цими принципами укладені «Словник антонімів» української мови Л. Полюги і словники антонімів російської мови Л. Введенської й англійської мови В. Коміссарова.

До словників омонімів включено слова, які збіглися за звучанням. У словниковій статті вказують на тип утворення омонімів, а також на граматичні, стилістичні та інші ознаки цих омонімів, які підкреслюють їх протиставленість. Прикладом таких словників можуть служити «Словник омонімів української мови» О. Демської та І.Кульчицького, «Словарь омонимов русского языка» М. Колесникова.

В орфоепічних словниках подано перелік слів літературної мови з позначенням нормативного наголосу із вказівкою на вимову. Є такі орфоепічні словники української мови: «Словник наголосів української літературної мови» М. Погрібного, «Українська літературна вимова і наголос» за редакцією М. Жовтобрюха, «Словарь ударений для работников радио и телевидения» за редакцією Д. Розенталя.

Словники правильності мовлення. Такі словники містять найскладніші в уживанні слова. У них пояснюється написання й вимова слів, словотворення, даються приклади можливої сполучуваності слів і керування. Як приклади цього типу словників можна назвати «Словник труднощів української мови» за редакцією С. Єрмоленко, «Словарь трудностей русского языка» Д.Розенталя і М. Тесленкової.

Частотні словники. У цих словниках подаються слова не за алфавітом, а за спадом частот, тобто розташовуються в порядку від найбільш частотного до найменш частотного. Для створення частотного словника необхідно опрацювати надзвичайно великий масив текстів, бо від обсягу опрацьованого матеріалу залежить ступінь обєктивності визначення місця слова у словнику. Прикладами частотних словників є «Частотний словник сучасної української художньої прози» у 2-х томах, «Частотный словарь русского языка» за редакцією Л. Засоріної.

Зворотні словники. У таких словниках слова розташовані за алфавітом із їх кінця: а, ба, баба, жаба, раба та ін.. такі словники групують слова за морфемами - закінченнями, суфіксами, коренями, префіксами, а це дуже корисно для дослідників мови: з такого словника легко вилучити однокореневі слова, визначити продуктивність того чи іншого суфікса тощо. В Україні вийшли «Інверсійний словник української мови» за редакцією С. Бевзенка та «Обернений частотний словник сучасної української художньої прози». лексикографія словник довідковий бібліотечний

Словотвірні та морфемні словники. У цих словниках членуються слова на морфеми, визначаються твірна основа слова і морфема, за допомогою якої утворене від твірної основи слово. До таких словників належать «Морфемний словник» Л. Полюги, «Морфемний аналіз: словник-довідник» у 2-х томах І. Яценка.

Ідеографічні словники. В ідеографічних словниках слова розташовано не за алфавітом, а за групами, які виділяють на основі спільних значень, тем. Першим ідеографічним словником є «Thesaurus of English Words and Phrases» (Тезаурус англійських слів та фраз) П. Роже, який вийшов ще в 1852 р. У цьому словнику всі слова розподілені на 6 класів, 24 підкласи, 1000 тем, а в середині тем виділяються ще ближчі за значенням групи, синонімічні ряди, антонімічні пари. За назвою цього словника всі ідеографічні словники стали називати тезаурусами.

Словники асоціативних норм. У словниках цього типу до кожного реєстрового слова наведено асоціації, які це слово викликало у людей, що брали участь у психолінгвістичних експериментах. В Україні вийшло дві такі праці Н. Бутенко: «Словник асоціативних норм української мови» і «Словник асоціативних означень іменників в українській мові».

2.2 Проблеми використання словників у складі довідково-бібліографічного фонду

Довідково-бібліографічний фонд - складник спеціалізованої частини книжкових зібрань Бібліотеки, до якої включені найцінніші інформаційні документи з метою їх подальшого впорядкування та оперативного задоволення інформаційних запитів користувачів.

На основі довідково-бібліографічного фонду надається допомога читачам й абонентам, котрі щодня звертаються до Бібліотеки, щоб одержати різноманітну інформацію про книги, періодичні видання, факти, події, необхідні для наукової та практичної роботи, самоосвіти, задоволення культурних і духовних потреб.

Протягом багатьох десятиріч разом із формуванням бібліотеки поповнювався й єдиний довідково-бібліографічний фонд, який уважається одним з головних ресурсів інформаційно-пошукової системи Національна бібліотека України імені В. Вернадського, засобом фактографічного, бібліографічного пошуку та бібліографічного інформування.

Основу фонду Бібліотеки складають бібліографічні інформаційні посібники й довідники. До цього всеохопного зібрання вітчизняних і зарубіжних видань входять матеріали законодавчих й виконавчих органів влади України, політичних та громадських організацій, наукових установ. У його складі основні універсальні і галузеві енциклопедії й довідники, енциклопедичні словники; довідники організацій, установ; статистичні біографічні та бібліографічні довідники; тлумачні і мовні словники; видання національної, рекомендаційної бібліографії, міжгалузеві й галузеві ретроспективні науково-допоміжні покажчики тощо.

Однією з необхідних умов забезпечення повноцінного комплектування є достатньо повна й оперативна інформація про видавничу продукцію. З цією метою систематично переглядаються плани вітчизняних видавництв і зарубіжжя: «Нові видання України», «Books in Print», літописи книг Росії й України, газети «Книжное обозрение», «Ex libris» («Книжное обозрение «Независимой газеты»), «Деловой мир», «Книжковий світ» та ін., вивчаються видавничі каталоги провідних фірм світу: EBSCO, Springer, Swets, Academic Press, які видаються також на СD-RОМ і доступні в он-лайновому режимі.

Проводиться спільна робота з відділами комплектування, подаються заявки щодо поповнення довідково-бібліографічного фонду новими виданнями відповідного профілю. Довідково-бібліографічний фонд поповнюється, згідно з «Профілем комплектування», шляхом надходження обов'язкового примірника видань країни, у спосіб передплати, купівлі в книготорговельній мережі, придбання через Центральний колектор наукових бібліотек (Росія), одержання подарунків, докомплектування з допомогою обмінно-резервних фондів власної та інших бібліотек. Але система інформаційного забезпечення поточного комплектування не відповідає сьогоднішнім потребам: оскільки не всі видавництва випускають свої тематичні плани, отримати повну та достовірну інформацію про книжкову продукцію, яка готується до випуску або вже вийшла з друку, досить складно.

Істотну роль у формуванні фонду має відіграти прийнятий у 1999 р. Закон України «Про обов'язковий примірник документів». Введення національних валют, проблеми неплатежів призвели до суттєвого скорочення обсягу й репертуару нових надходжень довідкових та бібліографічних видань країн близького зарубіжжя.

Виникли значні труднощі з поповненням фонду Бібліотеки бібліографічною продукцією країн СНД.

Якщо видання таких установ, як «ВИНИТИ», «ИНИОН» Російської Академії Наук чи інших інформаційних центрів ще можна передплатити, то бібліографічні видання, підготовлені бібліотеками Росії та інших країн близького зарубіжжя, надходять далеко не в повному обсязі. Складно придбати відомчі малотиражні бібліографічні видання, оскільки інформація про їх випуск практично відсутня. Не завжди вони відображаються у літописах - або з великим запізненням, коли купити їх вже неможливо.

Обмін малотиражними документами є одним з най ефективніших джерел заповнення лакун у комплектуванні бібліографічного фонду. Аналіз стану його комплектування новими виданнями за останні роки свідчить про скорочення приросту фонду.

Проблеми комплектування ДБФ виданнями країн СНД потрібно розв'язувати на міждержавному рівні шляхом встановлення дво- та багатосторонніх угод щодо обміну обов'язковими примірниками творів друку і документами на електронних носіях.

Украй напружена ситуація виникла через відсутність валютних асигнувань щодо поповнення фонду зарубіжними довідковими та бібліографічними виданнями країн далекого зарубіжжя.

Довідково-інформаційні фонди структурних підрозділів доповнюють основний ДБФ. Кожний спеціалізований зал з обслуговування читачів відповідно за профілем включає в свій фонд видання з питань бібліотекознавства та книгознавства, довідники вузькопрофільного й спеціального характеру із суспільних та гуманітарних, природничих, технічних наук, інформаційні видання з окремих аспектів медицини й сільського господарства.

На базі ДБФ здійснюється бібліотечно-бібліографічне обслуговування читачів Бібліотеки, надсилаються письмові довідки позаміським кореспондентам з віддалених куточків країни та зарубіжжя.

Аналіз ДБО свідчить, що за 1998 р. фондом читального залу відділу користувалося 24253 читача, яким було видано 239635 прим. довідкових й бібліографічних видань, у тому числі 3306 іноземних.

Вони також отримали 6519 усних бібліографічних довідок.

Бібліографічні реферативні БД стають дедалі важливішими ІР, базою оперативного бібліографічного обслуговування, значущою частиною ДБФ, що є одним із вирішальних складників інформаційної бази суспільства, основою інформаційного обміну, необхідним фактором координації і взаємодії бібліотечних фондів, розкриває зміст документального потоку, котрий знаходиться за межами Бібліотеки, й тим самим відкриває доступ до світових інформаційних ресурсів.

Задоволення інформаційних запитів читачів установи потребує оперативного, цілеспрямованого, якісного та координованого формування ДБФ з максимально можливою повнотою.

Поновлення системи перспективного інформування випуску літератури в законодавчому порядку, підтримка держави щодо контролю за надходженням обов'язкового примірника, гарантоване стабільне фінансове забезпечення могли б суттєво поліпшити стан комплектування ДБФ Бібліотеки.

Кінець 1990-х рр.. і початок XXI століття ознаменувалися надзвичайним підйомом лексикографічної діяльності і випуском великої кількості словників. Це стало наслідком сильної зміни суспільно-політичної, економічної, культурної концепцій життя суспільства, розширення міжнародних зв'язків, впровадження комп'ютерних технологій, що призвело до значних змін у словниковому складі української мови, появи низки неологізмів, зміни значень існуючих слів. Мовні трансформації потрібно було фіксувати в нових лінгвістичних словниках. Зміна економічного устрою країни, поява великої кількості комерційних видавництв і потреба в лінгвістичних словниках в практичній і освітній галузях привели до видання безліч «масових», комерційно вигідних і загальнодоступних словників.

Проте до їх підготовки не приділяється тієї уваги, яку можливо було при централізованому випуску словників, коли кожен словниковий проект піддавався всебічному науковому аналізу і ставав подією в лінгвістичним світі. Те ж можна сказати і про редакторської підготовки словникових видань.



РОЗДІЛ 3. РОЛЬ ЛІНГВІСТИЧНИХ СЛОВНИКІВ У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

У Максима Рильського є вірш «Мова» в якому читаємо: «Не бійтесь заглядати у словник: Це пишний яр, а не сумне провалля; Збирайте, як розумний садівник, Достиглий овоч у Грінченка й Даля, Не майте гніву до моїх порад І не лінуйтесь доглядать свій сад». До цих порад треба дослухатися всім, хто хоче підвищити особисту культуру мовлення через засвоєння якомога більшої частини загальнонародного словника літературної мови. У сучасній українській літературній мові є розділ мовознавства, що розробляє теорію укладання словників.

Важливою складовою діяльності будь-якого фахівця є комунікативна компетенція, яка належить до ключових професійних характеристик.

З огляду на це можна виокремити низку характеристик, які репрезентуватимуть професійний портрет фахівця:

- уміння формувати мету і завдання професійного спілкування;

- аналізувати предмет спілкування, організовувати обговорення;

- керувати спілкуванням, регламентуючи його;

- послуговуватися етикетними засобами для досягнення комунікативної мети;

- уміти проводити бесіду, співбесіду, дискусію, діалог, дебати,

перемовини тощо;

- уміти користуватися різними тактиками для реалізації вибраної

стратегії;

- уміти аналізувати конфлікти, кризові ситуації і вирішувати їх;

- уміти доводити, обґрунтовувати, вмотивовувати, аргументувати, спростовувати, заперечувати, відхиляти, оцінювати;

- уміти перефразовувати, тезово висловлюватися, володіти навичками вербалізації;

- уміти трансформувати усну інформацію в письмову і навпаки;

- володіти основними жанрами ділового спілкування (службові листи, факсові повідомлення, контракт, телефонна розмова, ділова бесіда, перемови, нарада тощо);

- бути бездоганно грамотним, реалізуючи як письмову, так і усну форми української літературної мови;

- володіти технікою спілкування;

- уміти адекватно послуговуватися тропами та риторичними фігурами:

-уміти використовувати «слово» для коректування поведінки співбесідника.

Це все лише частина професійних навичок, без яких не може бути справжнього фахівця.

Словник ? лексикографічний продукт, який містить впорядкований перелік мовних одиниць (слів, словосполучень тощо) з короткими їх характеристиками або характеристиками позначених ними понять, або з перекладом на іншу мову [18].

Користуючись словником, ми підвищуємо свою фахову культуру мовлення, зокрема оволодіваємо правилами правопису, вимови, наголошення, семантично точно і стилістично доречно вибераємо слово з граматично й стилістично правильною його сполучуваністю. Адже до порушення норм може призвести змішування близьких за сферою вжитку, але не цілком семантично тотожних слів, які, звичайно, розрізняються своїми синтаксичними зв'язками (синонімів), близьких за формою і сферою вживання, проте різних за творенням і змістом слів (паронімів), уживання в певній мовній ситуації слів чи словосполучень іншого функціонального стилю, нерозуміння лексичного значення слів тощо. Саме ці проблеми можна вирішити за допомоги словників.

Інші типи словників. Крім названих, в українській лексикографії є й інші типи словників:

1. Діалектні словники подають значення і межі поширення лексики територіальних діалектів. Найбільше таких словників видано в середині XX століття: A. Москаленко. Словник діалектизмів українських говірок Одеської області (1958); Ващенко B.C. Словник полтавських говірок (1960); П. Лисенко Словник поліських говірок (1974) тощо.

2. Словники мови письменників фіксують лексичний склад творів певного письменника. Найповнішим зібранням лексики творів Т. Шевченка є двотомний «Словник мови Т. Шевченка» за ред. B.C. Ващенка (1964). Створено також «Словник мови творів Г. Квітки - Основ'яненка» (т. 1-3,1978-1979 рр.).

3. Словники власних імен, прізвищ, наприклад: I Трійняк. «Словник українських імен» (2005); Ю. Редько «Довідник українських прізвищ» (1986).

4. Морфемні словники, в яких розглядається будова слова. До них належать двотомний словник-довідник І. Яценка «Морфемний аналіз» (1980,1981) і «Морфемний словник» Л. Полюги (1983).

5. Частотні словники, в яких вказано на частотність вживання кожного слова реєстру, наприклад: «Частотний словник сучасної української художньої прози» у двох томах (1981).

6. Словники-довідники з культури мови найчастіше містять лексичні, морфологічні та інші норми української літературної мови, подають труднощі слововживання. Деякі з них видані у формі посібника, а не словника, в них подано широкі коментарі, наприклад: Є. Чак «Складні випадки вживання слів» (1984); Б. Антонечко-Давидович «Як ми говоримо» (1991); «Культура української мови: Довідник» за ред. В. Русанівського (1990); «Словник-довідник труднощів української мови» за ред. С. Єрмоленко (1992); С. Головащук. «Українське літературне слововживання: Словник-довідник» (1998); Д. Гринчишин, А. Капелюшний, О. Сербенська, 3. Терлак «Словник-довідник з культури української мови» (1996); М. Лесюк «Словник русизмів у сучасній українській мові (неунормована лексика)» (1993). Звичайно, цей перелік не вичерпує усього багатства української лексикографії. Широко послуговуються й іншими лінгвістичними словниками, зокрема словниками синонімів, омонімів, паронімів [18].

Словники відіграють велику роль у сучасній культурі, у них відбиваються знання, накопичені суспільством протягом століть. Вони служать цілям опису і нормалізації мови, сприяють підвищенню правильності і виразності мови його носіїв.

Чим далі рухається людство у різних сферах, тим більше з`являються нові терміни.

Особливо важливе місце посідають словники у тих професіях, де є багато іншомовних запозичень. Для прикладу: медицина, юриспруденція, точні науки. Без знання термінології просто неможливо діяти, розуміти хід бесіди тощо. Для професій, де слово є основним знаряддям праці (філологія,

журналістика, письменницька та літературна діяльність, радіо і телебачення), правильне використовування слів та словосполучень, зворотів є вкрай необхідним завданням, інакше в цих сферах краще не працювати, оскільки представники цих професій є носіями мовної культури.

Словники не тільки дозволяють краще зрозуміти складні терміни та напрямки їх застосування, тлумачать значення слів інших мов, але й дозволяють дотримуватися основних законів логіки, серед яких є закон тотожності.

Тобто, знаючи точне визначення того чи іншого поняття (терміна) людина легко може порозумітися з іншою людиною, яка знає значення цього слова. І навпаки, не знаючи визначення конкретного терміну, або розгляд одного і того ж слова з використанням різних значень (різних областей використання) може призвести до непорозумінь, хибності міркування.

Також словники велике значення відіграють в систематизації та класифікації словесного багатоманіття сучасної людини. Так, в перекладацькій справі одне і те ж слово може перекладатися, в залежності від ситуації, по-різному, або знання слів-синонімів робить переклад більш художнім та цікавим для сприйняття.

Без енциклопедичних словників ми довго б не могли відшукати потрібних відомостей про окремі країни, народи, про природні явища тощо. Так з допомогою енциклопедії, як загальних, так і тематичних, можна під рукою тримати велику кількість зведених відомостей, які потрібні як для загального розвитку, так і для професійної діяльності.

Так, словник мови HTML полегшує написання web-сторінок, більше того, даний словник, як і ряд інших, може бути представлений у електронному вигляді, тому можна просто використовувати цілі заготовки (шаблони) даного словника і включати їх до своєї роботи. Це економить і час і сили людині, яка займається подібною справою.

Більшість словників переведені в електронні форми. Так, можна швидко знайти відомості по конкретному історичному персонажу, переглянути його фотографію чи навіть почути запис його голосу тощо.

Мультимедійні словники, які сьогодні все більше і більше оточують сучасну людину економлять час і місце. Сучасний комп'ютер тепер легко може вміщувати у собі не один десяток Бібліотек імені Т.Шевченка, при чому пошук потрібної інформації настільки швидкий, що років 10-20 тому

ці темпи видавалися б фантастикою [14].

Отже,сучасна людина ніяк не може обійтися без словників. Якщо вона позбавляє себе цього джерела знань, вона одразу ж приречена бути відкинутою на задвірки мовного суржика, професійної некомпетентності, кар'єрного занепаду та деградації. Словники сприяють отриманню загальної й професійної освіти будь-якого рівня і його подальшого вдосконалення. У цих й інших аспектах проявляється педагогічна функція словників.



ВИСНОВКИ

Інформаційно-бібліографічні служби покликані здійснювати управління ресурсами й організацією обслуговування, яке активно розвивається у бік інформування не лише про склад і зміст фонду даної бібліотеки, а й про ресурси інших бібліотек та світові інформаційні ресурси. Внаслідок розширення інформаційних функцій бібліотек народжуються нові види інформаційно-бібліографічних джерел, у тому числі побудовані на використанні мережевих технологій. Бібліографія надає неоціненну допомогу в ознайомленні з існуючою літературою у відшуканні найбільш потрібних творів. Бібліографія покликана не безсторонньо реєструвати нові книги й твори, а сприяти поширенню тих, які дають правильне спрямування читачеві, будуть корисними в його читанні.

...