Типологічна структуризація медіаринку України: вектори впливу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Маріупольський державний університет

ТИПОЛОГІЧНА СТРУКТУРИЗАЦІЯ МЕДІАРИНКУ УКРАЇНИ: ВЕКТОРИ ВПЛИВУ

Середовищу функціонування мас-медіа початку 90-х притаманні сукупність доведених до вищого напруження дезінтеграційних політико-адміністративних пристрастей, пекуча потреба розвитку власного національного інформаційного простору і його деідеологізації, множинні прояви крайностей макро- і мікроекономічного характеру, домінуюча тематична сенсаційність преси і наплив під маркою глобалізації у вітчизняний телерадіоефір дешевого і не завжди якісного західного медіаконтенту. Кардинальні зміни в медіасфері того часу були зумовлені також низкою внутрішніх чинників, а саме: появою приватного сектора, необхідністю роздержавлення і статусного оформлення численного сегмента успадкованої медіаструктури - екс-партійних ЗМІ, заґрунтованою на руйнації стереотипів жорсткою конкурентною боротьбою за аудиторію і зростаючим впливом на виробництво контенту аудиторних медіауподобань, поглибленням комерціалізації мас-медіа і загрозою можливого їх банкрутства тощо.

На організаційних аспектах сучасного виробництва і розповсюдження інформаційного продукту, на якісні характеристики контенту різних за типом ЗМК значною мірою відобразився ринковий аспект процесу трансформації інформаційно-комунікаційної системи незалежної України.

Розвитку інформаційно-комунікативної системи під впливом ринкових умов присвячено чимало значних праць українських і зарубіжних вчених - В. Володи- мирова, О. Гояна, В. Здоровеги, В. Іванова, І. Михайлина, В. Різуна, В. Шкляра, І. Чічановського, О. Вартанової, В. Ворошилова, А. Дедюхіної, І. Дьоміної, Я. За- сурського, В. Іваницького та ін. Певна полеміка притаманна висвітленню питань створення умов для початку перетворювань, необхідності вивчення попередніх періодів функціонування сучасної медіасфери. Проблема ж формування структурних елементів вітчизняного медіаринку, як інституційної форми соціально-комунікаційних відносин, особливості цього процессу достатньо не досліджена, що визначає актуальність нашої розвідки.

Аналіз численних і різних по суті, складності, масштабу процесів дає змогу виділити найбільш важливі напрямки трансформації медіасистеми. До них можна віднести вектор інституційних змін, прямо пов'язаних із утвердженням нової ролі і місця засобів масової інформації в суспільстві, їхнім перетворенням з “колективного пропагандиста й агітатора” у засіб масової комунікації і, одночасно, у галузь бізнесу. Зміни стосувалися форм державного втручання в медіасферу, власності на ЗМК, уведення єдиних законодавчих норм для всіх суб'єктів медіаринку. Мінялися орієнтири самої журналістики: стверджувалися якісно нові відносини між мас-медіа і суспільством, замість системи партійних догм формувалася нова професійна культура, змінені економічні умови зумовлювали нові пріоритети і конфлікти інтересів - замість керівної ролі партії з'явилася залежність від власників.

Безумовно важливим необхідно визнати і контентний вектор змін, з його трансформаційними мутаціями жанрів, стилів і форматів виробленого контенту, значною тематичною диверсифікованістю, практичним зближенням різних за типом і специфікою засобів масової комунікації, зміною дизайнерських стереотипів. Необхідність чіткої відповідності виробленого різними ЗМК медіапродукту вимогам типологічної специфіки змінилася практикою взаємопроникнення несумісних раніше форм подачі інформації. Нерідко це відбувається, коли потрібно підвищити ефективність бізнес- складової медіапроекту. Подання рекламної інформації у вигляді телетексту на ТБ, матеріали газетних і журнальних шпальт, телерепортажі і радіоінтерв'ю у всесвітній мережі, різноформатна “переупаковка” у рамках однієї редколегії мультимедийного контенту і його стилістична адаптація до друкованого, телевізійного, радійного, інтернет і мобільного варіанту - от лише деякі приклади тих змін, що стали характерними для виробництва контенту як інформаційного продукту в умовах трансформації медіасистеми.

Рушійною силою технологічного вектору виступили нові інформаційні технології, поява яких спричинила кардинальні зміни у вітчизняній медіасфері, що відбуваються на тлі інтеграції українських ЗМК у глобальний інформаційний простір. Технології, як і технічні засоби, самі по собі не визначають контент комунікації, але вони виразно “розвивають їхню медійну складову” [8, с. 319]. Взаємопроникнення різнорідних інформаційних технологій, створення об'єднаних каналів передачі інформації в рамках загальної інфраструктури, економічне зближення раніше ізольованих секторів на практиці реалізувалося у комп'ютеризації редакційних процесів виробництва і поширення медіапродукту, переведення контенту в цифрову форму, можливість за допомогою Інтернету в режимі реального часу передавання текстової, звукової, візуальної інформації, використанні традиційними мас-медіа всесвітньої мережі для розширення своєї аудиторії.

Під впливом наведених - інституційного, контентного і технологічного - векторів змін, вітчизняна медіасфера почала набувати нових ознак і властивостей. На тлі спроб побудувати на базі каналів УТ-1 і УТ-2 структуру державного телемовлення, здатну домінувати в телевізійному просторі України, у вересні 1992 року починає мовлення канал УТ-3. По суті, він був державним, однак особливістю його стає не тільки специфічний екранний імідж, а й те, що вироблені тут програми фінансуються не за державний кошт, а за гроші, отримані від реклами, спонсорів [3, с. 11, 12, с. 320]. Керівництво каналу прагнуло до фінансової незалежності, намагалось експерементувати з формуванням ефірного контенту, не зациклюючись тільки на телепродукції власного виробництва. З погляду зародження ринкових відносин, важливість появи УТ-3 полягає у тому, що тут уперше починають транслюватися програми недержавних телекомпаній - “7 канал”, “Гравіс”, “ТБ Табачук”, “Мегапол” та ін.

Руйнуючи недавню партійно-державну монополію на теле-, радіоефір, заповнюючи його спочатку не завжди якісною відеопродукцією, але роблячи сміливі спроби щодо створення власного інформаційного продукту, починають мовлення приватні комерційні теле- і радіокомпанії. Причому найчастіше це відбувалося в сегментах, раніше не опанованих вітчизняними медіа. Так, першим практичним кроком в освоєнні верхнього піддіапазону УКХ (87,5 - 108 мгц) і впровадження нового для вітчизняного радіомовлення стандарту кодування звукових сигналів - частотної модуляції (чи по-західному - FM) - стала організація київською фірмою “Лямін” у квітні 1993 року ретрансляції на частоті 104 мгц програм російського супутникового каналу “Радіо РОКС” Наприкінці 1994 року - 16 грудня - комерційний телеканал “ТОНІС” першим серед українських телекомпаній через орендований супутниковий ствол здійснив мовлення на Європу, Близький Схід і Південну Африку [12, с. 322].

Поява у вітчизняній медіасфері підприємницького сектора, законодавче забезпечення його інформаційної діяльності кардинально вплинули на загальний медіаландшафт, змінивши кількісні показники у всіх традиційних сегментах мас-медіа.

Якщо постфактум у вересні 1990 року в Україні нараховувалося 1754 назви газет різного рівня: від республіканських до заводських і колгоспних, то до середини 1992 року побачили світ більш ніж тисяча нових газет і часописів, а абсолютний показник дорівнював 2869 найменувань. За три наступні роки чинності Закону “Про друковані засоби масової інформації (пресі) в Україні”, до кінця 1995 року, їхнє число вже досягло 4229, тобто їх кількість зросла більше ніж на 47 відсотки [7, с. 16, 13, с. 11]. За кількістю преси, що пройшла реєстрацію й перереєстрацію, лідерами були Донецька, Харківська, Дніпропетровська, Одеська, Львівська, Луганська, Запорізька, Київська, Полтавська, Кіровоградська області, у кожній з яких було зафіксовано по 100 і більше видань. Збільшення концентрації друкованих ЗМК мало такий вигляд: у Донецькій - на 82 відсотки, Київській - на 64, Луганській - на 61, Львівській - на 30, Дніпропетровській - на 13 відсотків. Там само, де на початок досліджуваного періоду була мінімальна кількість видань, зростання було ще виразнішим: у Волинській області - на 117 відсотків (в абсолютних цифрах кількість друкованих ЗМІ збільшилася понад удвічі і досягла 52 найменувань), Тернопільській - на 100 відсотків, Чернівецькій - на 50. Правда, не всі із зареєстрованих видань виходили регулярно, в тому числі й в областях-лідерах [2, с. 25-27; 11, с. 266; 19, с. 22-23]. Але загалом по Україні цей показник був досить високий і складав близько 80 відсотків від числа видань, що пройшли державну реєстрацію.

Порівняльний аналіз передплатних накладів вітчизняних видань та екс-центральних російських, найпотужніші з яких після руйнування СРСР не залишили інформаційного простору України, а лише адаптувалися до місцевих умов й активно продовжили боротися за свої частки читацької аудиторії, переконливо відбиває зміну ситуації в сегменті преси того періоду. Якщо на самому початку дев'яностих сумарний наклад українських друкованих видань переважав у загальному обсязі передплати, то конкретно на рівні загальнодержавної сфери розповсюдження спостерігалися явні переваги екс-центральних російських газет (41,6 відсотка до 22,6). Однак, до 1995 року ситуація докорінно змінюється: частка вітчизняних загальнодержавних ЗМК збільшилася на 12,5 відсотка, регіональних і місцевих - на 22,6, а їхній сумарний показник у загальному обсязі передплати досяг 93,5 відсотка [2, с. 33]. Наведені цифри свідчать про те, що на середину дев'яностих власне українські видання вже не тільки за кількістю найменувань, а й за обсягом випуску медіапродукції домінували в національному інформаційному просторі.

Із набранням чинності Закону “Про телебачення і радіомовлення” набув більш цивілізованих форм і процес кількісне зростання суб'єктів інформаційної діяльності в сегменті електронних медіа, який, за висловом О. Зернецької, починався “стихійно за повної відсутності правової бази й законодавчого забезпечення” [9, с. 306-307]. Відкривалися нові міські й обласні державні ТРК (Севастопольська, Криворізька, Вінницька, Полтавська, Тернопільська, Хмельницька, Черкаська та ін.), розпочинали мовлення перші муніципальні ТБ-студії (Дніпропетровська міська студія ТБ). Водночас із розширенням системи державного телебачення відбувається інтенсивне насичення інформаційного простору десятками комерційних телекомпаній, що відрізняються між собою охопленням аудиторії, якістю і тематикою ефірного контенту, принципами побудови бізнесу. Загальна кількість ТРО, внесених до Державного реєстру, досягла понад 500 суб'єктів, серед яких переважали телеорганізації (49 %), на другому місці - радіостанції (41 %), а інші діяли в обох підсистемах [12, с. 345].

У цей же період утворюються рейтингові телеканали: крім уже відомого в українському ефірі каналу ICTV, у 1995 році починають функціонувати “Студія 1+1”, “Новий канал”, ТЕТ, а через рік - “Интер”, СТБ [2, с. 42-45; 12, с. 307-334; 17, с. 16]. Активне освоєння вітчизняними недержавними радіостанціями УКХ-діапазону і, зокрема, його FM-сегмента супроводжується появою популярних “Радіо Радіус” у Миколаєві, “Радіо Майстер” у Харкові, “Львівської хвилі” і “Радіо Незалежність” у Львові, “Радіо Глас” в Одесі, “Радіо Прем'єр” у Дніпропетровську.

Критично оцінюючи процес інтенсивного кількісного зростання електронних і друкованих мас-медіа, необхідно констатувати, що початковий рівень цивілізованості і прозорості ринкових відносин між різними суб'єктами інформаційної діяльності, їхня здатність забезпечити зростання обсягів виробництва і реалізації медіапродукції, а також якість задоволення ними інформаційних запитів окремих споживачів і суспільства загалом ще не відповідали існуючим вимогам, що свідчило про поки ще недосконалість новоутворення і, деякою мірою, виступало стримуючим фактором для початку активних інтеграційних процесів. Водночас не можна заперечувати той факт, що, незважаючи на певну стихійність деяких явищ, невисокий рівень якості медійних активів, а також неоднорідність щодо форм власності, цілей і завдань учасників інформаційних відносин, структура медіаринку України загалом почала набувати реальних обрисів.

Незважаючи на існуючі ще проблеми, можна було вже говорити про типологічну структуризацію медіаринку: преса, телебачення, радіо, інформаційні агентства фактично виділилися в окремі ринкові сегменти, кожний з який мав властиві тільки йому тенденції розвитку, відмінні від інших якісно-кількісні характеристики, внутрішню класифікацію щодо періодичності виходу, способу передачі сигналу, аудиторності. Взаємодіючи, вони створювали сукупність структурних елементів, кожний з яких, маючи свої специфічні особливості виробництва і поширення медіапродукту, був змушений функціонувати відповідно до загальних - ринкових - принципів.

Серйозний вплив на розвиток структури медіаринку, забезпечення її певної прозорості, у сегментах електронних медіа здійснила реалізація державної політики ліцензування телерадіомовлення. До цього часу, унаслідок не тільки політичних, але й економічних причин (претензії української сторони на частину доходів від реклами, необхідність оплати послуг за трансляцію передач з Москви), фактично вже відбувся остаточний розрив відносин з екс-центральними російськими телеканалами [16, с. 379]. В українському телеефірі відбулася зміна пріоритетів, ефірних пропорцій на користь вітчизняного мовця. У середині дев'яностих Національна Рада з питань телебачення і радіомовлення, що діяла до прийняття закону на основі тимчасового положення, затвердженого Верховною Радою, починає видачу перших ліцензій на мовлення. Вже в 1996 році зростання ліцензійного фонду склало близько 272 відсотки, у наступному - 331, у 1998 - 206,5 [16, с. 174]. Усього в цей період було видано 736 ліцензій, створено банк даних суб'єктів інформаційної діяльності, визначені канали, обсяги мовлення і територія поширення їхніх телерадіопрограм.

У другій половині дев'яностих відбулося маркерування як структурного сектору вітчизняного медіаринку державних і комунальних засобів масової комунікації. Держава і раніше, будучи одним з основних регуляторів ринку, одночасно виступала на ньому у ролі гравця, маючи у власності і прямому адміністративному підпорядкуванні кілька загальнонаціональних телерадіоканалів, розгалужену мережу обласних ТРК, низку щоденних центральних видань і друкованих органів різних міністерств і відомств [4, с. 163; 5, с. 56; 6, с. 9; 15, с.280]. Згідно з урядовою постановою, спрямованою в цілому на зміцнення присутності держави в національному інформаційному просторі, з перших років незалежності активно функціонувала Державна телерадіомовна компанія України, якій були надані усі права для ведення інформаційної (у тому числі і комерційного характеру) діяльності. До кінця 1998 року кількість ТРО, створених на основі державної і комунальної власності, дорівнювало вже 228, що складало майже 35 відсотків від загального числа включених до Держреєстру, а загалом на цей сектор припадало 269 ліцензій на мовлення [16, с. 174-176].

Структуризация притаманна і процесу стрімкого освоєння під впливом технологічного вектора вітчизняними мас-медіа комунікаційних можливостей Інтернету. Спочатку медіапідприємства з метою просування і розширення аудиторії своїх ЗМК, створювали у мережі свої сайти, на яких частково чи цілком дублювався контент їхніх паперових, аудіо- і відеоаналогів, була коротка інформація про саме медіа, його тематику й аудиторію, умови розміщення реклами, контактні телефони редколегії і т.п. За твердженням деяких дослідників, однією з перших у вебі була зафіксована газета “Зеркало недели”, трохи пізніше - у 1996 році - з'являються сайти газет “День”, “Поступ” (Львів), журналу “CHIP”, київського радіо “Gala Radm” [1, с. 332; 18, с. 72,114]. У наступні два роки створюється веб-сервер Української преси (UAmedrn. vіstі.net), виходять інтернет-версії газет “Сегодня”, “Факти”, “Проскурів” (Хмельницьк), у мережі з'являються веб-сторінки телеканалів - Першого національного, 1+1, СТБ, Інтера, Тонісу, Альта (Черкаси), Приват ТВ (Харків) і радіостанцій “Люкс FM”, “Міх” (Дніпропетровськ), “Довіра”, розвиває свій онлайн-напрямок інформагенція “Інтер- факс-Україна”, починаються спроби реалізації медіа-проектів, орієнтованих винятково на можливості мережі [14, с. 48-50].

Сучасний стан українського сегменту Інтернету - Уанету - відрізняє динамічне нарощування чисельності користувачів, показників трафіку, що відбивається на кількості тематичних інформресурсів, викладених тут: теле- і радіокомпанії, друковані видання активно освоюють нове для них середовище, бо вихід у всесвітню мережу робить аудиторію слухачів, глядачів та читачів майже безмежним [10]. При цьому для кожного ЗМК актуальним є питання отримання в результаті своєї інформаційної діяльності в мережі певного економічного ефекту, монетизувати її. Вирішення його вимагає нових, частіше нестандартних підходів: на відміну від традиційного споживання інформаційного продукту інтернет-користувач має можливість і повну самостійність у виборі джерела інформації, сайти яких видань, телеканалів чи радіостанцій і коли йому читати, дивитися або слухати. Ці зміни в медіаспоживанні впливають на якісні характеристики виробленого контенту, ще більше загострюють конкурентну боротьбу не тільки між типологічно спорідненими ЗМК, а й між їх підсистемами.

Процеси, що відбуваються в ключових сегментах вітчизняної медіасфери, призвели до низки логічних інфраструктурних перетворень. Збільшення кількості учасників інформаційної діяльності - виробників медіапродукції - викликало попит на якісну і різнопланову за тематикою інформацію, що зумовило появу недержавних інформаційних агентств. Розвиток реклами і PR визначив виникнення нових напрямків діяльності: на вітчизняний медіаринок вийшли рекламні агенції, в організаційній структурі редакцій з'явилися рекламні відділи, почалося виробництво спеціалізованих видань і телераді- опрограм. Усе більша потреба в постійному доступі до інтернет-мережі, економічна рентабельність і переваги кабельного поширення телевізійного сигналу сприяли появі в ринковій інфраструктурі інтернет-провайдерів і операторів кабельного ТБ - суб'єктів підприємницької діяльності, покликаних організовувати надання цих послуг. Потреба в цивілізованому розвитку вітчизняного медіаринку послугувала спонукальним мотивом до створення низки галузевих саморегулювальних організацій, що сприяли координації спільних дій і розвитку ділових контактів. інформаційний комунікативний медіаринок підприємницький

Отже, проведений аналіз дає змогу стверджувати, що формування структури сучасного медіаринку України на всіх етапах визначилося характером процесів, що відбувалися як у надрах національного інформаційного простору, так і за його межами. Під впливом інституціонального, контентного, технологічного векторів соціально- економічні реалії привнесли в діяльність мас-медіа нові пріоритети, змінили взаємини засобів масової комунікації із суспільством і державою. Сформована законодавча база, що регулювала діяльність суб'єктів інформаційних відносин і гарантувала їм економічну і професійну самостійність у межах визначеного правового поля, інтенсивне впровадження рекламної складової в діяльність ЗМК, можливість розвитку на цій основі бізнесу привернули до засобів масової комунікації увагу інвесторів. Загалом ринкові відносини сприяли створенню в країні більш широкого медійного спектру, достатньо структурованого, націленого на конкурентну боротьбу за увагу аудиторії.

Список використаної літератури

1. Артамонова І. М. Тенденції становлення та перспективи розвитку інтернет-журналістики в Україні : монографія / Інеса Артамонова. - Донецьк : “Лебідь”, 2009. - 416 с.

2. Бебик В. М. Засоби масової інформації посткомуністичної України / В. М. Бебик, О. І. Сидоренко. - К. : МАУП, 1996. - 124 с.

3. Білоус М. Ми робимо просто нормальний телеканал / Михайло Білоус // Журналіст України. - К., 1992 - №11-12

4. Владимиров В. М. Історія української журналістики (1917-1991) : навч. посібник / М. Владимиров. - К. : МАУП, 2007. - 174 с.

5. Ворошилов В. В. Экономика журналистики : конспект лекций / В. Ворошилов. - СПб. : Изд-во Михайлова В. А., 1999. - 64 с.

6. Гутиря І. І. Економіка засобів масової комунікації : навч. посібник для студентів Інституту журналістики / за ред. проф. В. Різуна. - К. : Інститут журналістики, 2002. - 120 с.

7. Держкомінформ України. Інформаційна сфера України: стан, проблеми і перспективи. - К., 2002. - 94 с.

8. Засурский Я. Н. Искушение свободой. Российская журналистика: 1990 - 2004 / Я. Засурский. - М. : Изд-во Моск. ун-та, 2004. - 464 с.

9. Зернецька О. В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини : монографія / О. Зернецька. - К. : Освіта, 1999.- 351 с.

10. Костилєва С. О. Становлення і розвиток друкованих засобів масової інформації новітньої України (друга половина 80-х - 90-х рр.. ХХ ст.) : дис. д-ра іст. наук : 07.00.01 / С. О. Костилєва. - Д., 2007. - 477 с.

11. Мащенко І. Г. Хроніка українського радіо і телебачення в контексті світового аудіовізуального процесу / І. Г. Мащенко. - К. : ДП “Державне спеціалізоване видавництво “Україна”, 2005. - 384 с.

12. Несхозієвський А. Газетне виробництво в Україні / А. Несхозієвський, О. Розум. - К. : “Друкарство”. - 2004. - №5.

13. Орищук А. Интернет и СМИ: взаимовлияние и сотрудничество / А. Орищук. - Украинские медиа. - К., 1999. - №3-4 (30-31).

14. Паславський І. Місцева преса в Україні: важкий і тернистий шлях реформування / І. Паслав- ський / Вісник Львівського університету. - Львів, 2003. - Вип. 23 (Серія Журналістика).

15. Українське телебачення: роки, події, звершення / М. М. Карабанов, І. Ф. Курус, В. М. Петренко та ін. - К. : ДП “Дирекція ФВД”, 2008. - 400 с.

16. Усенко Ю. В. Становлення та розвиток українського телебачення як засобу масової комунікації : автореф. дис.... канд. істор. наук : 17.00.01 / Ю. В. Усенко. - К., 2006. - 23 с.

17. Чабаненко М. Інтернет-ЗМІ як складова частина системи засобів масової інформації України : монографія / Мирослава Чабаненко. - Запоріжжя : ЗНУ, 2011. - 183 с.

18. Янчишин С. Тенденції на ринку періодики // Є. Лазоренко, С. Янчишин / Друкарство. - К., 2000. - №6. - С. 13-16.

Анотація

У статті розглянуто особливості формування сучасної структури медіаринку України, визначено вектори впливу на цей процес.

Ключові слова: медіаринок, структуризація, вектори впливу, контент, електронні медіа, преса, інтернет-ЗМК.

The article describes the features of formation of the modem structure of the Ukrainian media market, identifies vectors of influence on this process.

Key words: media market, the structuring, the vectors of influence, content, electronic media, print, online media.

В статье рассмотрены особенности формирования современной структуры медиарынка Украины, определены векторы влияния на этот процесс.

Ключевые слова: медиарынок, структуризация, векторы влияния, контент, электронные медиа, пресса, интернет-СМК.

Размещено на Allbest.ru