Схеми семіотичних досліджень візуальної інформації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, вул. Мельникова, 36/1, 04119, м. Київ, Україна, e-mail: 4831355@mail.ru

Схеми семіотичних досліджень візуальної інформації

Вікторія Гридчина

Анотація

візуальний повідомлення риторика комунікація

Представлено сім схем дослідження візуального повідомлення (візуальної інформації).

Ключові слова: семіотика, методологія, візуальна інформація, візуальне повідомлення, візуальний знак.

Annotation

Seven patterns of research of the visual message (visual information) are presented.

Key words: semiotics, methodology, visual information, visual message, visual sign.

Аннотация

Представлены сем схем исследований визуальных сообщений (визуальной информации).

Ключевые слова: семиотика, методология, визуальная информация, визуальное сообщение, визуальный знак.

Наприкінці ХХ століття за визначенням Ю. Лотмана “[семіотика] постає перед нами як метод гуманітарних наук, що проникає в різні дисципліни, і визначається не природою об'єкта, а способом його аналізу...” [3, с. 153]. Візуальна інформація є знаковою системою і, як будь-яка знакова система, може бути описана семіотичними методами. Кожний видатний науковець користується власною методологією для дослідження наукового об'єкта. А відтак послідовники повинні чітко розуміти, в межах якої семіотичної школи йде дослідження.

Мета статті - виділити із робіт семіотиків чіткі схеми, які можуть бути застосовані для дослідження візуальної інформації (візуальних повідомлень).

Найбільш придатними для аналізу й опису візуальних повідомлень вбачаються схеми, виділені із робіт Р Барта, А. Бергера, У Ека, Ю. Лотмана та О. Росинської.

Схема Р. Барта. За Р Бартом (структурного періоду) мета семіотичного дослідження полягає у відтворенні функціонування знакових систем, тобто створення певної діючої “моделі”. Для досягнення мети він пропонує певні дії, які можна узагальнити у таку схему.

1. Визначитись із корпусом дослідження.

Для того, щоб “дослідження стало можливим, необхідно з самого початку виходити із обмежувального принципу ... принципу істотності: дослідник приймає рішення описувати факти лише з однієї точки зору; відповідно він буде фіксувати в різнорідній масі фактів лише ті, які важливі з цього кута зору (відкидаючи все інше)” [1, с. 161]. Тобто ми фіксуємо і обираємо для дослідження лише ті факти, які є важливими для нас, все інше -- відкидається.

Потрібно також наголосити, що Р Барт підкреслював, що всі об'єкти в семіології досліджуються з погляду їх значення. А всі дотичні факти, які впливають на наш об'єкт, повинні бути описані у термінах семіології, тобто треба визначити місце їх функціонування в знаковій системі.

Так, досліджуючи візуальні повідомлення в ЗМІ (рано чи пізно), ми вийдемо на графічну концепцію видання, і перед нами постане “образ” редактора, що обирає форму візуальної подачі повідомлення. Виходячи із семіологічного дослідження, можна визначити, на якому рівні знакової системи він функціонує: на рівні створення знаку, створення табу, семіотичних висловів тощо.

1.1. Корпус жодним чином не може змінюватись у ході дослідження.

1.2. Корпус повинен бути вичерпно проаналізований, щоб всі факти знайшли своє місце в межах описаної семіотичної системи.

Р Барт також, наголошує на тому, що корпус повинен бути достатньо великим, щоб всі елементи знайшли своє місце в цілісній системі подібностей та відмінностей. А матеріал, який аналізується, має бути однорідним. Досліджуючи пресу, “треба віддати перевагу підбірці газет, які з'явились одночасно, а не підшивці однієї і тієї ж газети за декілька років” [1, с. 163].

Семіотичні системи, пов'язані з людиною, є складними, в них завжди присутній гетерогенний корпус. Тому із самого початку гетерогенність нашого об'єкта повинна бути вичерпно проаналізована. Потрібно пам'ятати і про специфіку перцептивного сприйняття.

Отже, дослідження за Р. Бартом - це визначення й опис групи фактів, що належать до мови, і групи фактів, що належать до мовлення (матерії), а саме, що є продуктом масовості, а що - індивіда.

Схема У. Еко. На відміну від Р. Барта, Умберто Еко метою семіології вважає виявлення ідеології, що функціонує в межах певної знакової системи. До того ж знаки в системах передаються за допомогою кодів.

У візуальній комунікації У Еко виділяє п'ять кодифікаційних рівнів: іконічний рівень (тут може бути визначено тип іконічного знака), іконографічний рівень (значення), рівень тропів (візуальні еквіваленти мовних тропів), рівень топосів (передумова та аргументація), рівень ентимем (рівень візуальної аргументації). Абсолютно всі рівні можуть бути досліджені.

Як приклад, у праці “Відсутня структура. Введення в семіологію” У Еко наводить рекламні повідомлення (ідеологія, яка стоїть за цим типом комунікації -- це ідеологія споживання).

Відкидаючи аналіз текстової складової рекламного повідомлення та узагальнюючи положення аналізу візуального ряду, можна вивести схему дослідження. Ця схема цілком може бути застосована до візуальних повідомлень розміщених у ЗМІ.

Схема аналізу.

1. Візуальний ряд. На цьому рівні розглядається функція візуального ряду.

2. Іконічний рівень (визначення типів знаків, що використовуються).

3. Денотація (безпосереднє значення коду, що вкладено у візуальний знак).

4. Конотація (додаткове значення візуального ряду).

5. Іконографічний рівень (значення, яке має для нас певне повідомлення).

6. Тропи (використання візуальних еквівалентів мовних троп, наприклад, метафора, метонімія, гіпербола тощо). Більше того, У. Еко виділяє також додаткові тропи, такі, як: “причетний за суміжністю” (перенесення властивостей одного об'єкта на інший, який знаходиться поруч), “іконограма кітч” (використання відомих творів мистецтва як сучасну марку чи товар - цукерки “три ведмеді”), “подвійна метонімія” (ідентифікація між двома об ' єктами, що призводить до їх тотожності - “м'ясо в банці - справжня яловичина” [5, с. 231].

7. Топос (“комплекс засвоєних поглядів, що здатні ... виступати як загальна схема об'єднання подібних елементів” [5, с. 231]. Область передумов та аргументації - жінка, яка схилилась над люлькою із немовлям - образ матері).

8. Ентимеми (рівень візуальної аргументації, співвідношення візуального й мовного ряду).

Запропонована схема передбачає аналіз конкретного візуального повідомлення за значенням (поєднання “риторики та ідеології”).

Проте сам автор наголошує на можливості опису комунікативної складової семіотики, а саме, визначення репертуару, коду та лексикоду.

1. Репертуар - “перелік символів, до того ж іноді зазначається їх відповідність певним означальним” [5, с. 85].

2. Код - “вибудовує із символів систему відмінностей та опозицій і закріплює правила їх сполучення” [5, с. 85].

3. Лексикод - “система значущих опозицій, яка може не включати правила сполучення, відсилаючи до тих, що установлені основним кодом... Так, конотативний лексикод приписує інші значення означувальним денотативного коду, використовуючи правила артикуляції, які передбачені останнім” [5, с. 85].

СхемаЮ. Лотмана. Ю. Лотман у статті постановка проблеми зазначає, що “основними питаннями опису будь-якої семіотичної системи є, в першу чергу, її стосунки до поза-системи, до світу, який лежить за її межами, і, по-друге, відношення статики до динаміки. Останнє питання можна було б сформулювати, яким чином система, залишаючись собою, може розвиватись. ... Простір, що лежить поза мовою, потрапляє до царини мови і перетворюється на “вміст” лише як складова частина дихотомії вміст- вираження” [3, с. 12].

“Сучасне семіотичне дослідження вважає текст одним із основних вихідних (початкових) понять, проте сам текст сприймається не як певний стабільний об'єкт, який має постійні ознаки, а як функції. ... У поняття тексту вводиться презумція творця й аудиторії, до того ж ці останні можуть не збігатися за своїми об'ємом із реальним автором і реальною аудиторією...

Третім компонентом є наявність певних структурних ознак, що сприймаються як сигнали тексту. Перетин цих трьох елементів створює оптимальні умови для сприйняття об'єкта як тексту. Однак різка вираженість деяких з цих елементів може супроводжуватися редукцією інших” [3, с. 103].

Отже, одна із схем дослідження за Ю. Лотманом може бути представлена у такому вигляді:

1. Визначення тексту (творець, аудиторія, ознаки-сигнали). Тут потрібно наголосити на загальному понятті тексту. Текст входить у систему мови. Будь-яке візуальне повідомлення можна також розглядати як текст, як складник більшого - візуальної мови.

2. Визначення мовного й позамовного простору.

3. Вивчення динаміки та статики. Перехід позамовних компонентів у мову.

Треба також зазначити, що ця схема може застосовуватись за умови визначення надкомпоненту опису, в межах якого відбувається дослідження. Так, для Ю. Лотмана надкомпонентом є культура, а опис культури, чи певного народу, чи певного історичного проміжку часу, чи складової культури, здійснюється через реалізацію семіотичного дослідження.

Схема може бути застосована для дослідження візуальних компонентів, але навіть при достатньо спрощеній подачі, вона потребує достатньо значного наукового узагальнення і надзвичайно складної системи організації фактів.

Схема О. Росинської. У 70-х роках у статті “Трактовка “символу” чи “образа” в процесі масової комунікації” російська дослідниця О. Росинська запропонувала схему дослідження рекламної продукції. “Визначивши рекламу як мову, сукупність текстів, ми повинні обмежити дослідження деякою мікроструктурою, взявши за основу рекламу якогось одного виду товарів чи серії товарів, що випускається певним підприємством” [4, с. 332]. Саме таке обмеження дає можливість застосувати запропоновану авторкою схему дослідження.

1. Дослідити зв'язок знаку та денотата (простежити історію створення і розвитку знаку).

2. “У плані вираження ... надати матеріальну класифікацію знаків, де крім фізичних факторів (папір, фарба, спосіб зображення, формат), повинні враховуватись і поєднання окремих знаків та рекламних елементів (будь-яка фарба не завжди поєднується із будь-яким шрифтом, будь-який шрифт -- із будь-яким малюнком)” [4, с. 332].

3. “У плані вмісту повинна бути виявлена роль знаків по відношенню до рекламованого предмета” [4, с. 332].

Авторка також наголошує на неприпустимості розподілу кількісних та якісних характеристик, адже в семіотичному дослідженні вони повинні поєднуватись.

Візуальні повідомлення, розміщені у ЗМІ, цілком можуть бути вивчені по цій схемі, проте через необхідність введення обмежувального принципу, це буде дослідження не всього видання, а лише якоїсь його складової, наприклад, обкладинки журналу чи ілюстрації певної рубрики. Цікавим є те, що можна простежити історичний аспект створення знака. Так, якщо ми говоримо про обкладинку, то перетворення візуального знака у символ видання. Адже гарна обкладинка повинна бути законом і відсилати лише до єдиного видання.

Схема А. Бергера. Артур Бергер, спираючись на роботи Ч. Пірса, Ф. Соссюра, Д. Лакоффа, М. Джонсона та З. Фрейда, пропонує свою схему розшифровки візуальної комунікації. Автор стверджує, що “знаки сприймаються нами в певному контексті, який включає інші знаки і символи. Ці комбінації різних знаків і символів ми традиційно називаємо образами. ... Образ -- це набір символів, кожний з яких має особливе значення; в деяких образах існує багато різних рівнів значення та взаємодій між ними” [2, с. 69].

Спираючись на модель комунікації Г Ласуела, автор наголошує, що візуальна комунікація відбувається через образи: автор створює образ, аудиторія сприймає його, образи функціонують у суспільстві, а засоби масової інформації передають їх. Тож розшифровка візуальної комунікації - це аналіз образу, який А. Бергер пропонує розбити на кілька рівнів.

1. Визначення знаків, за допомогою яких створено образ (відповідно до другого рівня трихотомії Ч. Пірса). Так, іконічний знак буде вказувати на подібність, індексальний - на причину та наслідок, а символ буде мати умовне значення.

2. Визначення (відповідно до ідей Ф. Соссюра) означального та означувального. Основою для подібного визначення будуть коди, що функціонують у суспільстві на цей момент. Із часом візуальні коди можуть змінюватись, тому буде змінюватись і значення, закладене в образі. До того ж представники різних культурних груп по-різному можуть розшифровувати закладену в образах інформацію, тобто співвідносити означальне із різними означувальними (відповідно до кодів своєї культури).

3. Визначення принципу, за яким побудовано образ (відповідно до поглядів З. Фрейда). Згущення буде ґрунтуватись на уніфікації та об'єднанні різних символів і знаків, а зміщення - на заміщенні та перенесенні значення.

Класичними прикладами згущення можна назвати створення образу невеличкої людини в шляпі та костюмі із маленькими вусиками й тростиною - це образ Чарлі Чапліна, комічної людини, англійця. Дуже часто на принципі згущення побудована реклама, коли образ рекламованого товару складають із образів відомих людей, знаків успіху, символів заможності тощо.

Натомість прикладами зміщення можуть слугувати “фалічні символи” за З. Фрейдом - рушниця, ніж, парасолька, обеліск тощо.

4. Визначення типу передачі закладеного в образі значення (метафоричний чи метонімічний). Метафора - аналогія; метонімія - асоціація.

В Україні поки не існує семіотичної традиції досліджень, на відміну від Росії та Естонії. А відтак кожен науковець сам обирає прихильність до семіотичних шкіл. Описані схеми можуть бути використані як методичні поради для дослідження візуальних повідомлень.

Список використаної літератури

1. Барт Р. Избранные работы : Семиотика : Поэтика : пер. с фр. / Барт Р Сост., общ. ред. и вступ. ст. Г. К. Косикова. - М. : Прогресс, 1989 - 616 с.

2. Бергер А. Видеть - значит верить. Введение в зрительную коммуникацию, 2-е издание : пер. с англ. / Артур Бергер - М. : Издательский дом “Вильямс”, 2005. - 288 с.: ил. - Парал. тит. англ.

3. Лотман Ю. М. Семиосфера / Ю. М. Лотман. - СПб : “Искусство-СПБ”, 2000. - 704 с.

4. Россинская Е. И. Трактовка “символа” или “образа” в процессе массовой коммуникации / Е. И. Россинская // Материалы научного семинара “Семиотика средств массовой коммуникации”: В 2-х частях. - М. : Из-во Моск. ун-т, 1973. - Ч.1. - С. 328-333.

5. Эко У Отсутствующая структура. Введение в семиологию / Умберто Эко ; пер. с итал. В. Г. Резник и А. Г. Погоняйло. - СПб. : “Симпозиум”, 2006. - 544 с.

Стаття надійшла до редколегії 10.09.13 Прийнята до друку 08.10.13

Размещено на Allbest.ru