Формування алгоритму інформаційної взаємодії органів місцевого самоврядування в Україні

Підвищення рівня інформатизації є відмінним чинником сучасного суспільства. Швидкість обміну інформацією підвищується, тим самим збільшуючи обсяг інформації, що транспортується.

На сьогодні одним із пріоритетів України є розвиток інформаційного суспільства, яке можна визначити як орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на формування інноваційної моделі розвитку високотехнологічного суспільства, у якому кожен громадянин має можливість створювати й накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися й обмінюватися ними, щоб дати змогу кожній людині повною мірою реалізувати свій потенціал для забезпечення особистого та суспільного розвитку й підвищення якості життя [4].

Дослідженням у галузі інформації та комунікації присвячені праці Е.Г. Андрющенко, В. Вівера, В.Ф. Іванова, С.М. Квіта, В.З. Когана, К. Ларсона, Н. Люменса, К. Мертена, Г.Г. Почепцова, В.В. Різуна, А.В. Соколова, Г. Хакена, Ф.І. Шаркова, К. Ясперса та ін. Щодо самоврядування на територіальному та державному рівні, тобто самоуправління територіальних об'єднань, варто згадати Р. Гнейста, Ф. Енгельса, О. Лабанда, П. Лабанда, Е. Майєра, О. Ресслера, О. Токвіля, Л. Штейна та ін.

Думки дослідників поєднуються у висновках про те, що набирає значення інформаційне суспільство, все більше функцій інтегрується до сфери його відповідальності зі зростанням ролі інформації, і переходи між рівнями розвитку такого суспільства здійснюються завдяки новим інформаційним та комунікаційним елементам процесів управління.

Електронне урядування є одним з інструментів розвитку інформаційного суспільства, упровадження якого сприятиме створенню умов для відкритого та прозорого державного управління.

I. Постановка завдання

Метою статті є формування основ для алгоритму інтегрованої системи національних і місцевих електронних ресурсів та інформаційної взаємодії органів державної влади, місцевого самоврядування й населення.

II. Результати

Основним напрямом дослідження є оптимізація можливостей інформаційної складової роботи органів місцевого самоврядування, підвищення якості та кількості адміністративних послуг, що надаються громадянам і суб'єктам господарювання із застосуванням електронних засобів.

Законом України “Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки” та іншими нормативно- правовими актами визначено необхідність розвитку інформаційного суспільства, орієнтованого на інтереси людей, відкритого для всіх, у якому кожна людина може створювати й накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися й обмінюватися ними, мати можливість повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяти суспільному та особистісному розвиткові й підвищувати якість життя [5].

Крім того, розробка такого алгоритму допоможе виконати деякі пункти з Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про схвалення Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні” щодо впровадження електронного урядування.

Електронний уряд (ЕУ) - інструмент, за допомогою якого організовується державне управління на основі електронних засобів обробки, передачі і поширення інформації надання послуг державних органів усіх гілок влади всім категоріям громадян (пенсіонерам, робітникам, бізнесменам, державним службовцям тощо) електронними засобами інформування тими самими засобами громадян про роботу державних органів. Основні завдання ЕУ: організація інформаційних комунікацій між суб'єктами державної влади всіх рівнів, створення централізованих баз даних з технологіями розподіленої обробки даних для забезпечення роботи та електронного документообігу на всіх гілках влади і структурних підрозділах влади; надання повного спектра інформаційних послуг державними органами всім категоріям громадян електронними засобами в доступній та зручній формі без часових і просторових обмежень тощо [2].

Виділяють п'ять основних етапів розвитку системи ЕУ:

1) створення веб-ресурсів різних міністерств і відомств, що містять інформацію про їхню місію й напрями діяльності;

2) поява перших елементів інтерактивності (наприклад, електронна приймальня), публікування новин;

3) поява повноцінної інтерактивності - можливості здійснювати операції (сервіси) у режимі онлайн (наприклад, сплатити штраф, замовити паспорт, продовжити дію деяких ліцензій і патентів тощо). Така конкретизація роботи електронного управління, що полягає вже не стільки в інформуванні, скільки в обслуговуванні, передбачає створення спеціальних сайтів для підтримки цих сервісів не тільки для центральних, а і для міських і навіть районних органів влади;

4) створення об'єднаних порталів різних відомств і служб, через які можна здійснювати будь-які види трансакцій, для яких раніше було потрібно звертатися безпосередньо до державного органу. Через регіональні портали стає можливою реєстрація підприємств, оформлення фінансових документів, легалізація іноземних документів тощо. З'являються регіональні портали, що поєднують у собі як увесь спектр державних послуг, так і послуги недержавного сектору - підключаються системи електронної комерції, інтернет-банкінгу;

5) відбувається створення електронної системи державного управління на основі єдиних стандартів, а також урядового порталу як єдиної точки доступу до всіх послуг - і для громадян, і для бізнесу. Більшість фахівців вважає, що найвищим ступенем розвитку електронної демократії є запровадження електронної системи волевиявлення (електронного голосування) [1; 7].

Останнім часом у провідних країнах світу розроблено міжнародні та національні програми адаптації уряду до умов інформаційного суспільства, а найбільш розвинуті країни світу реалізували національні програми електронного уряду із застосуванням портальних технологій [6].

У багатьох країнах світу створювали різноманітні системи електронного урядування. Країни ЄС та США використовували розвиток інформаційного суспільства та інформатизацію як засіб уникнення великих наслідків фінансової кризи. У США у 2000 р. відкрився проект First Gov, що об'єднував близько 20 тис. сайтів державних органів різних рівнів. В Європі, а саме у Великобританії, з 2000 р. реалізується програма “E-citizen, e-business, e-government” (“Електронний громадянин, електронний бізнес, електронний уряд”) у межах проекту “Стратегічної структури для обслуговування суспільства в інформаційному столітті” [7].

У деяких містах України сформовані подібні системи, такі як: “Електронний регіон” (Дніпропетровська область), “Електронний виконавчий комітет” (м. Кіровоград) тощо.

Аналізуючи роботу таких систем в Україні, доходимо висновку: електронне урядування перебуває на першому, за винятком деяких випадків, на другому етапі з попереднього переліку.

Синтезуючи роботу всіх розглянутих систем, можна виділити наявність деяких обов'язкових складових: інформаційної, інтерактивної, законодавчої.

Формування регіональної інформаційно-аналітичної системи, що має розподілені джерела інформації, розподілених користувачів і розподілені компоненти - локальні банки даних, є головною метою в концепціях інформатизації та вдосконалення систем регіонального управління майже всіх регіонів країни [3].

Поєднання першої й другої складових у межах однієї системи надасть можливість запобігти деяким виявам корупції та автоматично вплинути на роботу третьої складової. Причиною цьому стає формування жорстких принципів прямого зворотного зв'язку між населенням та урядом та непрямого зворотного зв'язку з виконавчими органами.

Переходячи до більш детальної будови алгоритму, звернемося до теоретичних основ автоматичних систем керування, що мають замкнуту структуру. Принципи функціонування замкнутої структури залишають можливість контролю за прийняттям усіх важливих рішень цілком за людиною, а також передбачають розвиток системи в автоматичному режимі.

Алгоритм має передбачати прямий зв'язок з програмою розвитку регіону, узгоджувати свої дії та вносити корективи згідно з нею впродовж функціонування.

Таким чином, у статті розглянуто основні компоненти алгоритму інтегрованої системи національних і місцевих електронних ресурсів та інформаційної взаємодії органів державної влади, місцевого самоврядування й населення; окреслено основні діючі блоки системи та сформульовано напрями й принципи її роботи, що можуть бути використані в реальних умовах. Більш детальний опис окремих блоків та їх взаємозв'язку буду здійснено в наступних публікаціях.

електронний інформаційний самоврядування

Список використаної літератури

1. Електронне урядування в інформаційному суспільстві: монографія / П.С. Клімушин, А.О. Серенок. - Х.: НАДУ, 2010. - 312 с.

2. Енциклопедичний словник з державного управління / уклад.: Ю.П. Сурмін, В.Д. Бакуменко, А.М. Михненко та ін. - К.: НАДУ, 2010. - 820 с.

3. Информационные технологии систем управления технологическими процессами / М.М. Благовещенская, Л.А. Злобин. - М.: Высшая школа, 2005.

4. Про схвалення Концепції розвитку електронного урядування в Україні: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.12.2010 р. № 2250-р

5. Про схвалення Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.05.2013 р. № 386

6. Особливості впровадження світового досвіду електронного урядування з застосуванням портальних технологій в систему національного державного управління [Електронний ресурс] / П.С. Клімушин // Державне будівництво: елек- тор. фах. вид. - 2010. - № 1.

7. Електронний уряд [Електронний ресурс] // Вільна енциклопедія.

Размещено на Allbest.ru