Проблеми жанрової ідентифікації аналітичної статті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка

Проблеми жанрової ідентифікації аналітичної статті

д. філол. н., доц. Микита Василенко

Анотація

Дослідження присвячене проблемам розвитку сучасної журналістики. Аналізується складне питання функціонування статті в системі жанрів. Наводяться численні приклади з періодичної преси та наукових видань.

Ключові слова: журналістика, стаття, розслідування, економіка, мораль, читач, суспільство.

Аннотация

Исследование посвящено проблемам развития современной журналистики. Анализируется сложный вопрос функционирования статьи в системе жанров. Приводятся многочисленные примеры из периодики и научных изданий.

Ключевые слова: журналистика, статья, расследование, экономика, мораль, читатель, общество.

Annotation

The article is devoted the problems of development of modern journalism. The stumper of functioning of the article is analyzed in the system of genres.

There is a problem of clarification of genre identification on a scientific level to explain a real situation to practicing journalists.

Analytical group of genres is characterized by pronounced individuality of journalist, maximal objectivity of the characterization of fact and event. The author considers that it is appropriate to add correspondence, article, digest, review and letter to a group of analytical genres.

Thus, the editorial article, which was always on the first page of any newspaper in the Soviet period, is a kind of ordinary article. Editorial article as the manifestation of party position of editing group has faded into a history. Now it performs other functions, being an important, though not the main element of the editorial policy in issues of primarily economic relations in the country.

An ordinary newspaper article is broader in interpretation and resources and takes from a quarter to a third part of the page in contemporary print media. The latest data vary according to the specialization of printed publications and their format.

Analytical article is characterized by an important component: the reader is not just told stories about certain fact, event; journalist attempts to analyze this fact or event in the context of the problem.

Topical articles in the global journalistic practice are considered articles about urgent, sometimes loud, social and economic problems.

In general, analytical problem article is a very important element of almost every number of daily or weekly edition or monthly magazine. There is one common feature of the analytical articles - the performance of the rooky role on the chessboard that decides who wins the competition for the reader's attention. It is the quality of analytical article, its efficiency and public attention, that define the positive of a magazine or newspaper in quality.

Key words: journalism, article, investigation, economy, moral, reader, society.

Актуальність статті полягає в тому, що за останній час, у зв'язку з активізацією газетно-журнального ринку України (автор пов'язує це з перипетіями боротьби за вищі державні посади), на шпальтах друкованих видань спостерігаємо появу значної кількості матеріалів, що їх задекларовано як «аналітичні». Тим часом ці статті, по суті, не належать до аналітики. Журналістський фах знецінюється, рівень довіри до журналістської праці девальвується. Виникає проблема уточнення жанрової ідентифікації на науковому рівні для прояснення журналістам-практикам істинного стану справ. журналістика стаття періодичний редакторський

Наукова новизна. Над проблемами ідентифікації жанрів працювали відомі вітчизняні та зарубіжні журналістикознавці. Слід виділити праці В. Й. Здоровеги, Д. М. Прилюка, І. В. Прокопенка та багатьох інших. Методологією вирішення питання слугують праці В. В. Різуна.

Автор наукової розвідки дотримується традиційної думки щодо аналітичних жанрів. Це - група жанрів, що виникла і розвинулася в результаті суспільної потреби через засоби масової інформації осмислити факти і події, які відбуваються у світі. Аналітична група характеризується, з одного боку, яскраво виявленою індивідуальністю самого журналіста (або групи фахівців, які готують фактаж для аналітичного матеріалу), з іншого - аналітика покликана максимально об'єктивно з усіх точок зору охарактеризувати факт, подію, що трапилася. Така потреба в об'єктивності певною мірою нівелює творче «я» журналіста, хоча завжди лишає йому можливість пошуку різних підходів, шляхів до з'ясування істини [1-2].

Аналітика, таким чином, будучи одночасно продуктом колективним та індивідуальним, характеризується авторським суб'єктивним підходом і впливом об'єктивних чинників, які (принаймні теоретично) не можна видозмінювати в аналітичному матеріалі.

У зв'язку з цим, з метою уникнення плутанини, автор вважає за доцільне до групи аналітичних жанрів традиційно зарахувати кореспонденцію, статтю, огляд, рецензію, лист. У кожному з цих основних жанрів є, звичайно, свої варіанти.

Так, передова стаття, якою відкривалася перша сторінка будь-якої газети в радянські часи, безумовно, є різновидом звичайної статті. Проте саме стиль передової статті багато в чому відрізняється від стилю статті звичайної. У передовій превалює інша стилістика: заклична, менторська. «Характерна в цьому плані повна чи майже повна відсутність авторського «я», яке можливе і природне в інших газетних жанрах» [3, 103].

Іншою важливою характеристикою передової статті є її публіцистичність, яскраво виявлені політичні орієнтири. За часів тоталітарної системи передова стаття могла бути і часто виконувала функції методичної розробки, кваліфікованого порадника, міні-довідника, за яким партійний пропагандист готувався до виступу. Передові статті прийнято було цитувати на зборах, мітингах.

Тепер ці функції передової стали надбанням істориків журналістики. Передова стаття як вияв партійної позиції редакційного колективу відійшла в минуле. Зараз вона виконує інші функції, виступаючи радше важливим, хоч і не головним елементом редакційної політики у питаннях, що стосуються здебільшого економічних відносин у країні. Такі статті характерні, зокрема, для «Дзеркала тижня. Україна». А от у деяких інших газетах (скажімо, «Сегодня», «Вести», «Взгляд») передова стаття практично залишила перші сторінки, поступившись місцем «Шпальті редактора», «Погляду зі столиці» та іншим коротким рубрикам, де у лапідарній формі висловлюють точку зору на подію працівники редакції або запрошені фахівці.

Передова стаття в її класичному розумінні збереглася в партійних виданнях. Але там її призначення відповідає скоріше суто проблемам партійного будівництва, ніж журналістській творчості.

Передова стаття, що повинна інформувати читача про певну точку зору в умовах демократичного плюралістичного суспільства, втрачає конкретного читача, який навчився мислити нешаблонно, маючи можливість порівняти різні концепції та точки зору. Передова, що розглядає єдину концепцію, задовольняє лише одну цільову групу читачів, нехтуючи інтересами іншої частини. Як правило, більшої, що призводить у кінцевому підсумку до втрати потенційної читацької аудиторії.

Зменшення передової статті до редакторської шпальти або бліц-коментаря певної події кількома співробітниками редакційного колективу, сторонніми фахівцями - зрештою, один із варіантів пошуку оптимального впливу друкованого слова на суспільну свідомість у вигляді передової статті.

Слушно зауважує журналістикознавець В. Різун, що «наявність суспільної думки якраз і свідчить про сформовану масу. Однак у відносно спокійні періоди суспільного розвитку громадська думка живе на рівні індивідів, організованих соціальних груп, політичних інститутів, регулюючи їхню поведінку, виробляючи і насаджуючи певні норми стосунків у суспільстві. Але, з появою ... політичної нестабільності, думка громади виходить за межі індивідів та соціальних груп і стає фактором об'єднання їх в одну масу, тим саме трансформуючись і набуваючи нових ознак свого змісту» [7, 76-77].

Екстраполюючи це твердження на процеси динаміки розвитку і перетворень передової статті як жанру, приходимо до висновку, що саме інваріантність жанрового матеріалу, його швидка видозмінюваність дають максимальний ефект впливу як на окремого індивіда, так і на групи людей, які проживають у демократичному суспільстві. І, навпаки, відверта заідеологізованість, декларативність ідей, прямолінійність думок і тверджень у класичній передовій статті, відомій нам із радянських часів, не сприймаються сучасним читачем. Хоча, як справедливо зазначив В. Різун, ситуація може змінюватися за умов політичної нестабільності, необхідності мобілізації населення на досягнення певної мети. Тоді передова стаття стає в пригоді принаймні там, де малоефективними виявляються аудіовізуальні засоби інформації через їх досить неоднозначний і дуже стислий у часі ефект психологічного впливу.

Ширшою за трактуванням і більшою за можливостями є звичайна газетна стаття, що займає в сучасних друкованих ЗМІ від чверті до третини газетної сторінки. Останні показники змінюються відповідно до спеціалізації друкованих видань, їх формату. Надзвичайно громіздка, перенасичена фактами стаття в газеті «День» чи щотижневику «Киевский телеграф» кардинально відрізняється від коротких статей у міських газетах. Зазвичай стаття в друкованому виданні визначається як аналітичний жанр, що виносить на обговорення читачів певну проблему і в межах жанрового матеріалу робить спробу цю проблему дослідити, по можливості знайти шляхи її вирішення. Аналітична стаття, таким чином, має відповідати не тільки на традиційні запитання (що? де? коли?), а й на запитання: як саме? чому? яким чином вирішити проблему? Середній обсяг аналітичної статті, залежно від формату видання, становить від 8,5-9 до 12-15 тисяч знаків. Стаття розміщується на внутрішніх сторінках газет. У щотижневиках і журналах анонси статей можуть бути винесеними на обкладинку чи першу сторінку.

Узагалі аналітична стаття характеризується дуже важливим компонентом, що певним чином відрізняє її від групи інформаційних жанрів, а саме: в аналітичній статті читачеві не просто розказують про певний факт, подію. Журналіст робить спробу проаналізувати цей факт чи подію обов'язково в контексті проблеми. Як було зазначено вище, бажано, щоб журналіст або колектив авторів визначили шляхи вирішення порушеної проблеми. Коли ж цього з певних причин не сталося, сама поява аналітичної статті певною мірою сприяє стимуляції читацької уваги, залученню адміністрації, наукових кіл, політичних сил до намагань вирішити питання.

На думку російського журналістикознавця М. Кіма, у структурній організації статті головна роль відводиться таким чинникам: висунення основної тези для доказів; побудова схеми аргументації, що розкриває суть запропонованої тези; висновки з системи доказів [6, 303]. За його словами, в аналітичній статті наявні основні елементи, характерні для логіки. Серед найголовніших - теза і антитеза, аргументи і контраргументи, висновки. До цього додамо, що аналітична стаття в сучасній українській пресі часом страждає через відсутність логічних суджень, що підмінюються деклараціями і не обґрунтованими твердженнями.

Композицію аналітичної статті прийнято порівнювати з принципом побудови художнього твору. На перший погляд, здається, що схожість очевидна. В обох випадках маємо експозицію (у статті - ознайомлення з проблемою). Зав'язці подій у художньому творі є аналог в аналітичній статті: порушення проблеми, введення читача в суть справи. Розвитку дії в художньому творі відповідає конфлікт позицій (варіант, теза, антитеза) в аналітичній статті. Проте далі всі паралелі чи аналогії здаються неприродними, такими, що існують у віртуальному вимірі. Конфлікт у художньому творі не обов'язково має аналог у журналістиці. Кульмінація в прозі також часто не знаходить аналогії в журналістському творі. Тобто механічне перенесення системи прийомів і функцій з прози у журналістику справедливе лише частково, адекватної інтерпретації для виробничого процесу випуску газетно-журнальної продукції тут також явно не спостерігаємо. Однак прихильники подібних паралелей - переважно представники російської журналістикознавчої школи - продовжують обстоювати свою точку зору [4], очевидно, маючи на увазі якісь оригінальні шляхи розвитку сучасної журналістської практики.

Тим часом аналітична стаття, насамперед аналітика з яскраво виявленим експресивним аналізом певної проблеми, розвивається згідно зі своїми законами жанру.

«Що сталося із соціалізмом?» - звертається до читача Пол Джонсон у проблемній статті для «Рідерз Дайджест» [5, 55-58] і відповідає на поставлене запитання, використовуючи саме прийоми журналістської творчості. «Багато років тому Нова Зеландія, керуючись найкращими намірами, взялася побудувати більш справедливе суспільство» [5, 55], - у суто публіцистичному стилі починає автор. Далі, розвиваючи цю думку, журналіст знову-таки, використовуючи власне професійні прийоми, характерні винятково для аналітичної газетно-журнальної статті, нагадує читачеві основні переваги соціалістичної системи виробництва: безплатна освіта, медичне забезпечення, відсутність безробіття і т. ін.

Жодного разу в аналітичному матеріалі журналіст не використовував прийоми, характерні при написанні художнього твору. Навпаки, його виклад, що спершу нагадує історичний екскурс, згодом переходить у прагматичний економічний аналіз. Високий професіоналізм автора не дозволяє йому перетворити журналістський аналіз на наукове дослідження, і він проводить аналітичне розслідування цікаво і продуктивно, переконуючи читача у своїй правоті.

Так само, за законами жанру проблемної аналітичної статті, побудовано матеріал Б. Бідхема, помічника редактора британського щотижневика «Економіст», надрукований у «Інтернешнл Геральд Триб'юн» під назвою «Розширити кордони Європи» [8]. Автор вдається до прагматичного соціально-економічного аналізу проблеми, не збиваючись при цьому на псевдопопуляризаторський стиль, а інтерпретуючи складні проблеми так, що вони стають близькими і зрозумілими пересічному читачеві.

Інша помилка, якої припускаються як журналістикознавці, так і журналісти-практики, - ототожнення проблемної статті з матеріалом, що сам по собі проблемним є лише частково. Тобто питання, яке розглядає журналіст, насправді проблемою не є. Або, що частіше буває, проблема надумана, штучна. У такому випадку і сама стаття не може вважатися проблемною, бо в її основі лежить дрібний конфлікт чи непорозуміння.

Проблемними статтями у світовій журналістській практиці прийнято вважати такі, що порушують нагальні, подекуди гучні, соціально-економічні проблеми. Вище було наведено зразки подібних тем: економічні негаразди у суспільстві, що вирішило будувати соціалізм, і питання розширення кордонів Європи.

Звичайно, проблема вважається масштабною лише на певному рівні і доволі дискусійним є питання, з якого моменту послідовність окремих фактів, збіг критичних обставин перетворюються на глобальну проблему. Також не з'ясованим завжди буде питання, якого рівня має бути проблема, щоб певне друковане видання надало свої сторінки для її дослідження у формі аналітичної статті. На емпіричному рівні досліднику і просто пересічному читачеві зрозуміло, що, приміром, «Дзеркало тижня. Україна» може порушувати проблеми загальнодержавного рівня: президентські перегони, забезпечення країни нафтопродуктами тощо.

Але чому подібні проблеми не може висвітлювати звичайна міська чи районна газети? Відповідь очевидна: попри амбіції окремих регіональних лідерів і нових інвесторів, газети, що мають обмежений штат аналітиків, а головне, не мають відповідної мережі розповсюдження і так званої цільової читацької аудиторії, масштабні проблеми аналізувати не в змозі.

Проблемні статті мають відповідати кільком головним вимогам:

1. Проблемна аналітична стаття інформує читача про те, чому та чи інша норма з часом перестає відповідати соціально-історичним, політичним та економічним реаліям цивілізаційного розвитку. Соціалізм, згідно з аналізом американського журналіста, себе не виправдав, а Європа, безумовно, потребує розширення.

2. Аналітика має навести неспростовні докази необхідності вирішення поставленої проблеми.

3. В ідеалі аналітична стаття має вказати і варіанти можливих шляхів подолання кризи, вирішення вказаної проблеми.

Останнім часом газетно-журнальні проблемні аналітичні статті трохи уніфікувалися з огляду на стереотип їх сприймання і міру довіри до фактів, які наводить журналіст. Читач, завдяки інтенсивній підготовці через інші ЗМІ, добре обізнаний із тим, хто стоїть за певним виданням, інтереси яких економічних груп обстоює редакційний колектив.

Подібна міра довіри, таким чином, ґрунтується на адекватному розумінні того факту, що будь-яка проблемна стаття у фактично заангажованому друкованому ЗМІ правильна і правдива лише частково. До проблеми, яку намагається нав'язати журналіст у своєму матеріалі, треба ставитися дуже обережно, але з чітким усвідомленням незаперечної істини, що проблема існує, слід лише критично зважити можливі шляхи її розв'язання, запропоновані редакцією.

Значна увага в процесі постановки і розкриття проблеми приділяється стилю аналітичної статті. Саме в ній трапляються елементи, які практично не характерні для інших газетних жанрів, за винятком хіба що репортажу. Проблемна аналітична стаття може характеризуватися так званою драматизацією викладу фактичного матеріалу. Себто проблема, про яку йдеться, може бути викладена не в академічно-науковій, прагматично-стриманій манері, а із застосуванням літературних прийомів і методів, характерних для драматичних творів. Дуже ефективна подібна манера викладу на початку або наприкінці аналітичної статті. Ефект психологічно-емоційного впливу дає можливість спробувати зайвий раз переконати читача в актуальності проблеми, яку порушив журналіст у своєму матеріалі, примусити його співпереживати, співчувати.

Драматичним елементом не слід захоплюватися, бо тоді аналітика перетворюється на профанацію: дотримання міри дозволяє досягти ефекту.

У сучасній українській періодиці майже не застосовується і такий прийом, як введення до тексту власного «я». Останнє примушує читача уважніше ставитися до проблеми, яку порушує журналіст, адже ця проблема проходить через конкретного індивіда - у цьому випадку працівника редакції. Спрацьовує психологічний ефект співпереживання, а відтак аналізу: «Якби я був на його місці, як би вчинив?».

Ефект присутності авторського «я» настільки поширений у західній журналістській практиці, що про нього практично не згадують у спеціальних дослідженнях.

Тим часом радянська модель розвитку журналістської практики, побудована на ідеях колективної свідомості й колективної праці, однозначно призвела до занепаду цього методу написання журналістських творів. Тому зараз в українських друкованих ЗМІ практично не трапляються аналітичні статті, написані з використанням ефекту присутності автора матеріалу. Вважається, що цей метод є пріоритетом інформаційних жанрів, зокрема репортажу. Йому не місце в «серйозній» аналітиці.

Загалом, аналітична проблемна стаття - надзвичайно важливий елемент чи не кожного номера щоденного або щотижневого видання, щомісячного журналу. Щоразу для кожного конкретного виду видання вона має свою індивідуальну характеристику. Спільне, що об'єднує аналітичні статті, - це, висловлюючись образно, їх роль важких фігур на шахівниці, що вирішують долю боротьби за читацьку увагу. Давно минули часи, коли «серйозність» видання визначалася кількістю великих аналітичних статей у кожному номері. Нині позитив журналу чи газети визначається за якістю проблемної аналітичної статті, її дієвістю, суспільним резонансом.

Литература

1. Василенко М. К. Динаміка розвитку інформаційних та аналітичних жанрів в українській пресі : моногр. / М. К. Василенко. - Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, 2006. - 236 с.

2. Василенко М. К. Аналітична проблемна стаття на сучасному етапі розвитку журналістики / М. К. Василенко // Наукові записки Інституту журналістики. - 2006. - Т. 23. - С 94-99.

3. Вакуров В. Н. / Вакуров В. Н., Кохтев Н. Н., Солганик Г. Я. Стилистика газетных жанров. - М. : Высш. шк., 1978. - 181 с.

4. Горохов В. М. Закономерности журналистского творчества / Горохов В. М. - М. : Мысль, 1975. - 180 с.

5. Джонсон П. Что стало с социализмом? / Ответ. за русский вариант К. Гальский // Ридерз Дайджест. - 1988. - № 4.

6. Ким М. Н. Жанры современной журналистики / Ким М. Н. - СПб. : Изд-во Михайлова В. А., 2004. - 336 с.

7. Різун В. В. Маси: Тексти лекцій / Різун В. В. - К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2003. - 118 с.

8. Brian Beedham International Herald Tribune. - 2011. - 27 February.

Размещено на Allbest.ru