Характерні ознаки тематики ветеринарної преси підросійської України середини ХІХ — початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 007 : 304 : 070 «1882/1917»

Характерні ознаки тематики ветеринарної преси підросійської України середини ХІХ -- початку ХХ ст.

Володимир Садівничий

к. н. соц. ком., докторант,

Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка,

вул. Мельникова

Стаття присвячена вивченню соціокомунікативних особливостей і принципів періодичних та продовжуваних видань ветеринарної тематики, що виходили в 9 губерніях України впродовж 1882-1917 рр. Дослідження проводиться шляхом загального огляду проблематики та предметно-тематичних особливостей видань.

Ключові слова: історія періодики, соціальна комунікація, ветеринарія, тематика.

Статья посвящена изучению социокоммуникативных особенностей и принципов периодических и продолжающихся изданий ветеринарной тематики, выходивших в 9 губерниях Украины на протяжении 1882-1917 гг. Исследование проводится путем общего обзора проблематики и предметно-тематических особенностей изданий.

Ключевые слова: история периодики, социальная коммуникация, ветеринария, тематика.

The question of emerging, formation and the peculiarities of themes of veterinary press are still not investigated in modern scientific literature. The urgency of the research theme is conditioned not only by the abovementioned, but also by the importance of usage of historic experience for solving the modern problems of scientific journalism, the identification of separate principles of social communication development.

The purpose of the work is to study social and communicative peculiarities of periodic and irregular editions of veterinary themes, which were published in part of Ukraine under the authority of Russia in the middle of XIX century and in the first decades of XX century; to make the general survey of the themes and identify its characteristic features.

16 specialized editions in veterinary medicine were published in 9 provinces of Ukraine from 1882-1917. According to the form they all were magazines, according to periodicity there were 9 periodic and 7 irregular editions. According to the regularity of publishing, 9 were published once a month, 1 was published 2-6 times per year, 6 were published only one time. According to publisher (founder), there were departmental, owned by public organizations and private. According to functional features there were specialized professional editions. According to the purpose, there were scientific, popular science and production edition.

Summing up we can state that:

- the analyzed press was focused either on specialists or mass readership;

- the characteristic features of range of problems were etiology and pathology of diseases, the methods of treatment, the results of fundamental scientific research, veterinary statistics, «minute books», «journal of proceedings», «resolution of meetings»; reports of sanitary inspectors and veterinarians activity; profession oriented documents; reviews of scientific articles and abstracts;

- the analysis of the researched periodicals allows to divide them into two groups. The first group is the press of high scientific level; the second group is information and reference materials.

Key words: history of periodicals, social communication, veterinary medicine, subjects.

Кардинальні зміни в житті соціуму й особистості, викликані низкою наукових відкриттів другої половини ХІХ ст., актуалізували роль медико-біологічних знань у суспільстві, зумовили потребу агентів наукової діяльності обмінюватися інформацією. Цього також вимагали збереження та передача даних про хвороби, методи лікування і профілактику, збільшення професійного середовища тощо.

Насьогодні історія наукової комунікації посіла вагоме місце в дослідженнях. Проте проблеми виникнення, становлення та особливостей тематики періодичних видань із питань ветеринарії у науковій літературі фактично не розкриті. Проведений історіографічний аналіз стану розроблення заявленої теми засвідчує, що зустрічаються лише поодинокі праці, які висвітлюють окремі аспекти діяльності цієї спеціалізованої періодики, відповідно, не даючи уявлення про становлення, розвиток та її місце в інформаційному просторі України. Цілісно, системно в історії журналістики та соціальної комунікації цей пласт періодики не розглядався. Саме цим, а також важливістю використання історичного досвіду наукових та науково-популярних періодичних і продовжуваних видань для вирішення сучасних проблем журналістики; з'ясуванням окремих принципів розвитку соціальної комунікації й зумовлена актуальність роботи.

Саме означені періодичні та продовжувані видання, а також їхнє місце у вітчизняному інформаційному просторі - і є об'єктом нашого дослідження. Предмет - проблематика та предметно-тематичні прикмети часописів.

Мета роботи полягає у вивченні соціокомунікативних особливостей і принципів періодичних та продовжуваних видань ветеринарної тематики, що в середині ХІХ - перших десятиліттях ХХ ст. виходили у підросійській Україні; проведенні загального огляду проблематики й виявленню її характерних ознак. періодичний видання ветеринарний

Методологічну основу дослідження склали роботи з історії ветеринарії та журналістики, наукової комунікації, бібліографічні видання та покажчики таких дослідників, як Н. Артамонова, С. Багдасар'ян, Л. Бєляєва, П. Вербицький, С. Джупина, В. Ігнатієнко, Т. Ковальська, B.Коропов, Ю. Лащук, М. Лісовський, І. Михайлин, І. Мілясевич, C.Рудик, Н. Сидоренко, М. Стегней, О. Хоменок, П. Федченко, Е. Чернова, М. Черепахов таін.

Ґрунтуючись на каталогах Національної бібліотеки України ім. В. Вер- надського, Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Г. Коро- ленка, Одеської національної наукової бібліотеки ім. М. Горького, Російської національної бібліотеки, а також наукових та бібліографічних джерелах і покажчиках, можемо констатувати, що із 1882-го до 1917 р. у 9 губерніях України (Волинська, Катеринославська, Київська, Подільська, Полтавська, Таврійська, Харківська, Херсонська, Чернігівська) виходило друком 16 спеціалізованих видань із питань ветеринарної медицини. Їх ми класифікуємо так: за формою - усі журнали; за періодичністю - 9 періодичних та 7 продовжуваних; за регулярністю виходу: раз на місяць - 9, два-шість разів на рік - 1, вийшли лише раз - 6; за видавцем (засновником) - відомчі, громадських організацій, приватні; за функціональними ознаками - спеціалізовані професійні; за цільовим призначенням - наукові, науково-популярні, виробничі.

Виникненню цієї періодики, окрім зазначеного вище, сприяли організація навчальних закладів і підготовка фахівців у галузі догляду та лікування тварин; розвиток медичних, біологічних, фізіологічних наукових досліджень; збільшення професійного середовища; зростання виробничих сил і поглиблення капіталістичних відносин; розвиток книговидавничої галузі; наявність творчих працівників тощо.

Одним із «найстаріших» ми вважаємо журнал наукової та практичної зооятрії «Ветеринарный вестник». Видававсь у Харкові протягом 1882-1895 рр. Це також перше у Східній Україні приватне спеціалізоване ветеринарне періодичне видання, засноване вченим-мікробіоло- гом, екстраординарним професором, завідувачем кафедри патології і терапії Харківського ветеринарного інституту Петром Гордєєвим.

Виходив журнал шістьма книжками на рік. Видавався до 1895 р. У підготовці перших чисел засновникові допомагали екстра-ординар- ний професор Казанського ветеринарного інституту К. Блюмберг і ординарний професор Дерптського ветеринарного інституту Є. Земмер. «Першим порухом для з'яви нового зооятричного журналу», - вказувалося на сторінках часопису, «слугувало розуміння наявності наукових ветеринарних сил» й у той же час усвідомлення «відсутності серйозно- наукового ветеринарного органу, який би свідомо розумів потреби й су-часні вимоги зооятрії» та ще й редагованого «науковоосвіченим спеціалістом ветеринаром» [2, 2].

Програму часопису видавець визначав «відділами», яких було шість: перший - анатомія, гістологія та фізіологія нормальна і патологічна; другий - наукові дослідження з експериментальної фізіології, загальної і часткової патології та епізоотології; третій - статті й роботи з зоотехніки, гігієни, дієтетики, сільського господарства, ветеринарної статистики; четвертий - статті й праці з хірургічної, терапевтичної, дерматологічної, епізоотологічної, клінічної ветеринарії та судово-ветеринарної поліції; п'ятий - критика та бібліографія; шостий - літературні огляди, суміш, реферати з вітчизняних і зарубіжних видань.

У журналі також друкувалися різноманітні додатки до відділів (праці та лекції закордонних і вітчизняних ветеринарних лікарів), розпорядчі документи, звернення головного редактора до колег, некрологи, проекти, оголошення.

Найбільше матеріалів у другому та четвертому відділах.

Серія тематичних публікацій другого відділу наочно підтверджує головну тогочасну ветеринарну проблему - захворювання тварин сибірською виразкою. В одному номері можна нарахувати до десяти праць на цю тему: опис хвороби, проблеми вакцинації, профілактика, проведення наукових досліджень тощо. Не менш поширеною темою другого відділу є захворювання на сап, пневмонію, чуму, рожу, туберкульоз, симптоматичний карбункул, запалення легенів.

Досліджуючи «Ветеринарный вестник» можемо зазначити, що найбільша кількість наукових праць надрукована в четвертому відділі - у журналах, що збереглися в бібліотеках, ми нарахували 320 публікацій. Тематика досить різноманітна: автори продовжують писати статті на теми сибірки, сапу, запалень внутрішніх органів, отруєння, сказу, чуми; висвітлюються проблеми крупозної пневмонії; так само, як і в попередніх відділах, описуються різні наукові експерименти з винайдення вакцини проти тієї чи іншої хвороби. Не менш важливими були й питання анемії, гриж, епілептичних припадків, фібром, запалення очей, зобу, контагіозних хвороб. Аналізуючи тематичний аспект четвертого відділу, зустрічаємо й праці, у яких науковці описують дослідження того чи іншого препарату, його фізіологічну, терапевтичну дії та правила застосування. Варто зауважити, що до цього відділу інколи друкувались як додатки різноманітні розпорядчі документи.

Серед активних авторів «Ветеринарного вестника»: закордонні фахівці - L. Pasteur, G. Bizzozero, E. Salvioli, De Jager, Hofmeister, Hoffman, Mocco та ін.; науковці та практики з українських і російських міст - П. Архангельський, К. Блюмберг, П. Вальтер, О. Дедюлін, Є. Зем- мер, М. Колесников, І. Мечников та ін.

Загалом публікації в журналі вирізнялися високим науковим рівнем, що підтверджує наявність важливих узагальнень та сформований науковий підхід. Відповідно до функціонального призначення тексти поділися на оглядові, методологічні, емпірико-фактологічні, теоретичні, пояснювальні, додаткові й мішаного типу. За принципами укладання тексти у виданні вимічаються змістовою насиченістю і завершеністю, професійною значущістю, інформативністю, новизною фактів, проблемністю.

Ці ж характеристики притаманні також для статей такого наукового видання як «Сборник трудов Харьковского ветеринарного института» (1887-1919). Виходив невизначено, томами, залежно від наявності коштів, а також по мірі накопичення матеріалу: 1-й та 2-й томи вийшли у 1889 р., 3-й - у 1891 р., 4-й - у 1895 р., 5-й - у 1898 р., 6-й - у 1904-му. У подальшому один том за часом виходив невизначено, кількість випусків у ньому не була сталою. Нумерування велося із першого числа, усі випуски мали однотипове оформлення. Обкладинка й титульний аркуш паралельно друкувалися французькою мовою. У деяких числах французькою подавався також зміст.

Редагував «Сборник...» професор Микола Рязанцев . Основу видання, згідно з розробленою ним тематико-типологічною структурою, складали наукові статті ветлікарів, учених, професорів і студентів ветеринарного інституту. В одному номері могло бути від трьох до двадцяти публікацій. Матеріали писалист у формі кафедральних лекцій та наукових статей.

«Сборник...» мав дві частини - офіційну й неофіційну. Офіційній складали: річні звіти про роботу інституту й бібліотеки, закордонні відрядження науковців, рецензії наукових статей, відгуки про дисертації та наукові праці студентів, огляд викладання і розподіл лекцій. У неофіційну частину входили: статті, дослідження, спостереження та повідомлення з усіх галузей ветеринарної медицини та з історії інституту, рецензії на книги й наукові праці ветеринарно-медичного змісту, бібліографічні замітки та відгуки, звіти про засідання ветеринарних спільнот тощо. Випуски видання містили курси операційної хірургії для ветеринарних лікарів і студентів.

Говорячи про тему публікацій, зауважимо, що у 1890-х рр. розробкою вакцини проти сибірської виразки займалося кілька наукових груп. Одну з них очолював професор Іван Ланге при Казанському ветеринарному інституті. Друга група - це співробітники бактеріологічної станції Харківського ветеринарного інституту (ХВІ), очолювані професорами Аркадієм Раєвським та Левом Ценковським. Із 1893 р. використовувалися «вакцина Ланге» і «вакцина Ценковского». Але у 1896 р. комісія МВС визнала доцільним застосовувати тільки «вакцину Ценковского».

Оскільки в ХВІ проводились такі значимі лабораторні вивчення сибірки, то від початку виходу «Сборника.» однією з провідних стала тема захворювання тварин на цю недугу. У своїх наукових статтях цю проблему висвітлювали: І. Чорний - «До питання про відношення сулими до контагії сибірської виразки в Херсонській і Таврійській губерніях, проведених у 1889 році», М. Рязанцев - «Газовий і хімічний аналізи нормальної крові овечок і овечок, заражених сибіркою», «Звіт про запобіжні щеплення сибірської виразки в Херсонській і Таврійській губерніях, проведених у 1889 році», «Звіт про запобіжні щеплення сибірської виразки в Херсонській та Саратовській губерніях, проведених бактеріологічною станцією Харківського Ветеринарного Інституту навесні і восени 1890»; П. Захаров - «Вплив Brown-Sequardовской витяжки на імунітет при сибірській виразці та сапі» та ін.

Інша тематична група - фундаментальні дослідження щодо анатомічних і фізіологічних особливостей тварин: побудова косих копит, аномалії крижової кістки, фізіологічні властивості нервів, іннервація серця, регенерація шкіри, нерви та м'язи ссавців, аномалії шийного хребця тощо.

Тематику видання також визначали наукові статті із фармакології, інфекційних захворювань тварин, розвитку ракових новоутворень та ін.

Друкувалися також додатки, зокрема: «Курс оперативної хірургії для ветеринарних лікарів і студентів» М. Мальцева, «Compendium фармакології для ветеринарних лікарів» німецького професора Реген- богена, «Бактеріологія в молочному господарстві» Фрейденрейха, директора бактеріологічної дослідної лабораторії при швейцарський сільськогосподарський станції у Берні.

Активно на сторінках «Сборника...» виступали: М. Бекетов, П. Бромберг, О. Данилевський, О. Дедюлін, М. Іванов, Д. Конєв, І. Мечников, В. Мостинський, М. Мальцев, А. Раєвський, І. Садовський, Л. Ценков- ський та ін.

Окрему тематико-проблематичну групу в системі періодичних ветеринарних видань складають «Хроники.» та «Сведения.». Засновниками чи видавцями виступали ветеринарні бюро або відділи губернських управ. Із 9 губерній підросійської України такі видання нами не зафіксовані тільки у Полтавській та Чернігівській. Натомість у Херсонській виходило два: губернське й окремо по місту Одеса - «Ветеринарно-санитарные сведения по г. Одессе»; у Київській губернії спершу виходили «Сведения о ветеринарносанитарном состоянии.» (1909-1911) а потім «Ветеринарная хроника.» (1913-1917).

За такою ознакою, як тривалість присутності на медіаринку, одними з «найстаріших» у цій групі ми визначаємо «Ветеринарную хронику Херсонской губернии» (перший випуск побачив світ у березні 1891 р., видавалася до червня 1916-го) та «Сведения о ветеринарносанитарном состоянии Екатеринославской губернии» (1894-1917, червень). Усі інші створені вже в ХХ ст., у період 1909-1912 рр.

Основу цих видань складали таблиці, в яких подавалися різноманітні статистичні та фактичні дані про: поширення у губернії різних хвороб домашніх тварин; надання ветеринарно-лікарської та фельдшерської допомоги; кількість препаратів, виданих ветеринарно-бактеріологічною лабораторією; проведені лабораторіями діагностичні дослідження матеріалів, отриманих від земських ветеринарних лікарів; ветеринарний нагляд за місцями торгівлі худобою, огляд боєнь і чинбарних заводів, коней на земській пошті та ін. Відомості про ветеринарно-санітарний стан складалися спеціалізованими відділами губернського земського правління за даними дільничних ветеринарних лікарів.

Наприклад, якщо не друкувалися постанови або розпорядження державних органів, кожен номер «Ветеринарной хроники Киевской губернии» відкривала «Зведена відомість заразних хвороб домашніх тварин.». Такі таблиці вміщено в кожному номері видання, які нам удалося розшукати й проаналізувати. Розміщувалися вони на дві сторінки. Складалися із 53 колонок і 30-37 рядків. Основа колонок - назви повітів (їх 12) та показники по них («Пунктів», «Захворіло», «Падіж», «Убито»). Рядки - перелік хвороб, за якими велися спостереження і подавалися відомості («Сап на конях», «Сибірська виразка на конях», «Сказ на рогатій худобі», «Сказ на собаках», «Рожа на свинях», «Стри- гучий лишай на конях», «Дістоматоз на овечках», «Чума на свинях», «Правець на конях», «Дизентерія на рогатій худобі», «Холера на птахах» та ін.). Кількість рядків у виданнях змінювалася в залежності від переліку хвороб, які фіксувалися. Згідно з цими таблицями, у Київській губернії, наприклад, у січні 1913 р. зафіксовано 1488 випадків хвороб тварин, падіж склав 194 й убито - 41. Найбільше - 686 - виявлено хворих коней на коросту, 236 - хворої рогатої худоби на коросту. По 1-3 випадки зафіксовано: корости на свинях, стригучого лишаю та екземи на конях, віспи та сибірки рогатої худоби. За листопад 1914 р. картина дещо інша. Так, загалом захворіло 1384 тварини, падіж - 129, убито - 40. Найбільше - 332 випадки - хворої великої рогатої худоби на ящур, 262 - коней на коросту, 182 - хворих на інфлуенцу (сезонний грип) та плевропневмонію коней. По 1 випадку зафіксовано сказу собак, корости свиней, злоякісний набряків та віспи у рогатої худоби, запалення очей у коней.

Публікувалися також повідомлення наукового і науково-популярного спрямування. Однією з показових є стаття відомого ветеринара з Катеринославщини Є. В. Теличенка «Про дезінфікуючі властивості залишків, одержуваних при виготовленні російського йоду по відношенню до деяких нижчим організмів» [3], що надрукована у «Сведениях о ветеринарно-санитарном состоянии Екатеринославской губернии» № 2 за 1916 р.

У матеріалі, написаному за результатами наукового дослідження, ідеться про дезінфікуючі речовини, зокрема йод. Спиртові його розчини на початку ХХ ст. широко використовувались у медицині і як знезаражувальний, і як лікувальний засіб. У ті часи головним постачальником кристалічного йоду була Німеччина. З початком війни виник дефіцит цього фармацевтичного засобу, відповідно - значно зросла ціна. Професор Катеринославського гірничого інституту Л. В. Писаржевський разом зі старшим лаборантом М. Д. Авєркієвим винайшли каталітичний метод та спроектували спеціальне обладнання для виробництва металевого йоду з водоростей філофора, що добувались у Чорному морі. Експериментальним шляхом Є. В. Теличенко вивчав бактерицидну дію так званої «рідини Писаржевського-Авєркієва» на збудників сибірки, сапу, тифу. Дослідження ветринара довело, що рідина має дезінфікуючі влас-тивості, але поступається сулемі та карболовій кислоті. Хід експерименту та його результати й опубліковані на сторінках «Сведений...».

Окрім цього у виданнях уміщувалися: «журнали», «протоколи» та «резолюції» різних засідань і нарад ветеринарних фахівців; звіти про діяльність санітарноветеринарних лікарів; нові профільні документи; інструкції військового відомства; правила та умови страхування худоби; повідомлення про ярмарки худоби, середню ціну на худобу; ветеринарні хроніки та суміш; список вакантних місць ветеринарних лікарів; оголошення; некрологи тощо.

У переважній своїй більшості тексти «Хроник...» і «Сведений...» належать до офіційно-інформативного різновиду, специфіку якого «визначають завдання гранично стислого, об'єктивного, правдивого, точного відтворення фактологічної інформації» [1, 89]. Організація тексту у формі таблиць спрощувала пошук фактичних даних. Матеріали несли практичну та інколи наукову значимість.

Підсумовуючи аналіз соціокомунікативних особливостей і принципів періодичних та продовжуваних видань ветеринарної тематики, що в середині ХІХ - перших десятиліттях ХХ ст. виходили на підросійській Україні, можемо констатувати:

- учасниками дискурсу виступали: з одного боку - вчені, студенти, ветеринарні лікарі, офіційні посадові особи, з іншого боку - широка аудиторія, вчені, студенти, ветеринарні лікарі, офіційні посадові особи. Тобто творцями і споживачами контенту в переважній більшості були представники одних соціальних інститутів. Аналізована преса орієнтувалася і на фахівців, і на масового читача;

- характерними ознаками проблематики є: етіологія та патогенез хвороб; методи лікування; результати фундаментальних наукових досліджень; ветеринарна статистика; «журнали», «протоколи» та «резолюції» засідань і нарад; звіти про діяльність санітарно-ветеринарних лікарів; нові профільні документи; рецензії та реферати;

- аналіз текстів дає підстави поділити досліджувані видання за тематикою на дві групи. До першої ми відносимо пресу, публікації у якій мають високий науковий рівень. Друга група характеризується інформаційно-довідковими матеріалами.

Подальше вивчення видань ветеринарного напряму дозволить із максимальною точністю відтворити картину становлення вітчизняної наукової та науково-популярної журналістики. Ґрунтовні знання з історії сприятимуть розвиткові сучасної наукової комунікації у мас-медіа.

Литература

1. Капелюшний А. О. Редагування в засобах масової інформації : навч. посібн. / Капелюшний А. О. - Львів : ПАІС, 2005. - 304 с.

2. Предисловие к изданию // Ветеринарный вестник. - 1882. - Вып. 1-2. - С. 2.

3. Теличенко Е. В. О дезинфицирующих свойствах остатков, получаемых при изготовлении русского йода по отношению к некоторым низшим организмам / Е. В. Теличенко // Сведения о ветеринарно-санитарном состоянии Екатеринославской губернии. - № 2. - 1916. - С. 7-10.

Размещено на Allbest.ru