Сучасні медіа як спосіб ізоляції індивіда від суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасні медіа як спосіб ізоляції індивіда від суспільства

О.М. Холод, д-р філол. наук

Трансформація свідомості суспільства повинна розглядатися, на наш погляд, як фактор порушення правил, вульгаризації, рідної мови. Проте журналісти не розуміють того, яка їхня роль в інмутації суспільства після негативних ефектів, демонстрованих у сценах насильства.

Ключові слова: сучасні засоби масової інформації, перетворення суспільства, інмутація.

Kholod O. M. Modern media as a way for isolation of the individual from the society.

Transformation of consciousness of society should be considered, in our opinion that it (society) no longer accept jokes stultified as a violation of the rules as vulgar and vernacular. In our view, the idea of television reporters about his own innocence to inmutation after demonstrating negative effects shots or scenes is itself inmutation that characterizes the transformation of consciousness professional worker mass media.

Keywords: modern mass media, transformation of society, inmutation.

Холод А. М. Современные медиа как способ изоляции индивида от общества.

Трансформация сознания общества должна рассматриваться, на наш взгляд, как фактор нарушения правил, вульгаризации родного языка. Однако, журналисты не понимают того, какова их роль в инмутации общества после демонстрации отрицательных эффектов, демонстрируемых в сценах насилия.

Ключевые слова: современные средства массовой информации, преобразование общества, инмутация.

Підтримуючи теоретичні позиції Ж. Бодрійяра щодо відсутності у сучасних мас-медіа справжньої комунікації із суспільством, наполягаємо на думці про те, що така розмежованість суспільства і медіа (зокрема телебачення) призводить до пагубної інмутаційної його трансформації. До речі, ізольованість телеглядачів-сусідів у великому багатоповерховому будинку є чудовою ілюстрацією майже абсолютної влади телебачення. Ж. Бодрійяр вважав, що «взаємність здійснюється через руйнування медіума як такого», і цитував Джеррі Рубіна (американського громадського діяча і підприємця, діяча антивоєнного руху 1960-1970-х рр., разом з Еббі Хоффманом, лідером руху Йіппі [1]) у зв'язку із цим: «Врешті-решт, ми зустрічаємося з нашими сусідами, коли разом з ними споглядаємо, як горить наш будинок» [2]. Згадана думка ще раз підтверджує наш погляд на те, що трансформаційні процеси не завжди пов'язані з мутацією суспільства. Часто ми спостерігаємо від такої трансформації суспільства, що хиріє перед телевізором, інмутацію.

Мета дослідження полягає у визначенні ознак сучасних медіа як способу ізоляції індивіда від суспільства.

Свого часу подібну думку Ю. Габермас висловив у своїй промові-подяці під час вручення йому премії імені Бруно Крайскі 9 березня 2006 р. Говорячи про вплив інтернету і телебачення, він зазначав, що «сценічний простір преси, журналів і літератури лише збільшився завдяки телебаченню, яке функціонує переважно у межах публічних сфер, передбачених національною державою» [3]. Мислитель розглядає телебачення як сцену, як демонстративний засіб масової комунікації. Такий засіб, на нашу думку, досить ілюстративний за рахунок зображення. І саме зображальний арсенал телебачення дає змогу політикам (не завжди популярним чи інтелектуальним) постійно маячити на екрані, привчаючи тим самим до свого зображення суспільство. Ю. Габермас пише: «Сидячи перед камерою, дійові особи, незалежно від того, який їхній вклад у загальний зміст передачі, демонструють себе. Тому глядач, випадково зустрівши їх на вулиці, згадує, що це обличчя він уже десь бачив». Дослідник продовжує: «Телебачення, до прикладу, численні і популярні ток-шоу, заохочує промовців грати самих себе, навіть тоді, коли основним змістом передачі за задумом є дискусія. А оскільки на екрані люди стають акторами, то й публіка, яка вмостилася перед екранами і слідкує за суперечкою на теми, які викликають всезагальне зацікавлення і формують особисту думку про них, неминуче стають глядачами» [3]. Погоджуючись з Ю. Габермасом, додамо, що неблагопристойні слова, думки й деінде вульгарна поведінка, яку транслюють наживо в телеефірі під час ток-шоу, поступово привчають телеглядачів до того, що саме такі моделі поведінки є нормальними, адже перед ними (телеглядачами) - шоу. На шоу саме так і потрібно себе поводити перед камерою. Сценарій і жанр вимагають такої поведінки. Нагадаємо про власний досвід участі у прямому ефірі в ток-шоу на українському «5 каналі» 2012 р. Перед ефіром, за 20 хв., менеджер, яка запросила нас до участі в ток-шоу, дала нам такі інструкції: «Спочатку ви знаходитеся за камерою, в окремій “потаємній” кімнаті. Спостерігаєте і слухаєте те, про що говорять між собою ведучий і провладні та опозиційні політики. Потім ви виходите із «потаємної» кімнати. Входите в кадр. Сідаєте в червоне крісло і починаєте їх (політиків) “мочити”. Нам стало зрозуміло те, з якою метою нас запросили взяти участь у прямому ефірі в політичному ток-шоу. Прості, не дуже розумні промови-сварки, заклики до справедливості, обурення простих громадян - ось ті ключові моделі поведінки, яких вимагають виробники політичних ток-шоу від запрошених до студії гостей. Жодних інтелектуальних міркувань чи розмислів не потрібно. Треба лише «мочити» політиків на посміх телеглядачів. Зрозуміло, що саме така поведінка є інмутащиною, ненормативною у суспільстві, яке перебуває в стадії трансформації свідомості.

Повернемося до тексту промови Ю. Габермаса, який підтверджує: «Це, звісно, потішає патологічне марнославство інтелектуалів; декотрі з них завдяки такій можливості авторепрезентації через телебачення розпустилися і втратили свою репутацію. Адже добра репутація інтелектуала, коли він її має, полягає не у тому, щоб бути помітним і популярним, а в тому, щоб мати добре ім'я. Таку репутацію, чи це письменник, чи фізик, потрібно спершу здобути працею у своїй галузі, перш ніж почати використовувати свої знання і своє ім'я». І далі: «Якщо він втручається зі своїми аргументами в якусь дискусію, то повинен адресувати звернення до публіки, яка складається не з глядачів, а з потенційних учасників діалогу, які відповідально говорять і слухають одне одного. Ідеальний зразок таких дискусій передбачає обмін доказами, а не штучне привернення до своєї особи глядацької уваги» [3]. Нагадаємо, що після того, як ми 2012 р. взяли участь у прямому ефірі українського «5 каналу» у політичному ток-шоу й не «мочили» присутніх політиків від влади і від опозиції, нас більше не запрошували до студії. Ми навели кілька доказів того, чому жодна із присутніх на зйомках політичних сил не здатна вивести країну з кризи. Але нас перебив ведучий і оголосив рекламну паузу. Інтелектуальні роздуми не потрібні в такому «гарячому» ток-шоу. Знову варто цитувати Ю. Габермаса: «Можливо, саме тому перед камерами у студії, де чарівна ведуча збирає на розмову політиків, експертів і журналістів, немає вакантного місця, яке мав би зайняти інтелектуал. Не можна сказати, що його там бракує, адже інші вже давно виконують його роль, та навіть ліпше, ніж він» [3]. Варто зазначити, що під час зйомки на «5 каналі» роль «детонатора» в студії виконував політик-опозиціонер, одягнутий у вишиванку і з довгим рідким волоссям, зібраним у кумедний тоненький «хвіст», перетягнутий жіночою оксамитовою резинкою. Замість аргументів він емоційно викидав із свого мозку звинувачення та оціночні судження, що й було потрібно ведучому телеканалу. Ю. Габермас свідчить: «Позаяк учасники ток-шоу одночасно і дискутують, і репрезентують самих себе, стирається різниця між соціальними ролями, які інтелектуал колись повинен був відділяти одну від одної. Тепер цей поділ виглядає застарілим» [3].

Вважаємо, що Ю. Габермас досить точно і зрозуміло дав характеристику сучасним політичним ток-шоу, які поки що перебувають в авангарді інмутаційних процесів, що призводять до трансформації свідомості суспільства. Водночас слід звернути увагу й на те, що сучасний інтелектуал приречений разом із суспіль ством, у якому він живе й творить, трансформуватися. Його - інтелектуала - позиція нівелюється. «Колись, - занотовує Ю. Габермас, - інтелектуал мав зобов'язання розрізняти «вплив» і «владу» і не застосовувати той вплив, якого він досяг за допомогою слів, як засіб здобуття влади. Утім сьогодні, сидячи на ток-шоу, чим він мав би відрізнятися від політиків, які вже давно використовують телебачення як арену для інтелектуального змагання, яке полягає у тому, щоб першим здобути собі актуальні теми і поняття?» [3]. Риторичне питання Ю. Габермаса знаходить відповідь не тільки під пильним аналітичним пером соціолога, але «висить» у повітрі і не лякає сучасне суспільство. Суть відповіді на питання Ю. Габермаса в тому, що нині інтелектуальні оцінки не потрібні. Суспільство не потребує «розумників ботаніків», які довго і за допомогою незрозумілих слів праг нуть розтлумачити «щось». У період поступових перманентних змін свідомість суспільства вимагає легкого і ненав'язливого відпочинку перед «дебільником», як називають телевізор ті самі «ботаніки». Суспільству потрібні шоу! На кшталт тих, які щомісяця обоймами заряджаються в сітку мовлення у літній період відпусток працівників телеканалів. В основі таких веселих і легких гумористичних телевізійних шоу покладені жарти про «профанний низ» (термін М. Бахтіна). Трансформацією свідомості суспільства слід вважати, на нашу думку, те, що воно перестало сприймати такі профанізовані жарти, як порушення норми, як вульгарність і простонародність. Тепер підмурівком телеефіру є жарти, про «это» (так колись називався російська телевізійна програма 90-х р. ХХ ст., у якій ведуча-мулатка енергійно розповідала про сексуальні забавки багатих і політиків). Інтелектуал зник з екранів телевізорів.

Проблема полягає у тому, що зникнення інтелектуала з екрану телевізора є не тільки ознакою інмутаційної трансформації свідомості суспільства. Підозрюємо, що самі інтелектуали пристосувалися до інмутаційних ознак суспільства і трансформувалися у таку собі сіру масу, у лоні якої ніхто не помічає розумника. З іншого боку, варто не забувати про те, що за умови дозволу інтелектуалові говорити про все, про що він бажає говорити, межа поміркованості, межа об'єктивності зникне. К. Поппер в інтерв'ю 13 квітня 1993 р. журналістам італійського телебачення висловив думку про те, що необмежена свобода слова - це міф. Підтримуючи К. Поппера, вважаємо, що необмежена свобода слова для мас-медіа (якщо вона була б допущена будь-коли) є інмутацією поведінки суспільства, особливо якщо йдеться про швидкі зміни в свідомості суспільства.

Проаналізуємо декларовану нами думку. Наприклад, сучасне суспільство знаходиться на піку соціальних і ментальних змін: у країні панував комуністичний режим, автократія однієї політичної сили (комуністичної партії). Суспільство за багато років такого панування «єдино правильної» лінії партії звикло до думки про те, що згадана лінія є нормою існування. Остання норма за суттю є інмутацією суспільства, яка призвела до трансформації свідомості кожного у суспільстві. Інмутацією називаємо зміну моделей поведінки на гірше. Але проблема якраз полягає у тому, що така інмутація стала нормою для комуністичного суспільства. Офіційною нормою. Незгодні в мас-медіа, на телебаченні зокрема, були, але їхня поведінка вважалася порушенням норми (мутації як зміни моделей поведінки на краще). Минув час, комуністичний режим було скасовано. Те, що раніше називали нормою соціального та ментального, існування, змінило свій відтінок та набуло ознак контрарності (протилежності позицій, що виключають одна одну). Тепер те, що було інмутацією, перейшло в розряд мутації. Прикладом переходу від інмутації до мутації є доля Вацлава Гавела - чеського політика та громадського діяча, дисидента, критика комуністичного режиму, драматурга та есеїста. Як повідомляють біографи В. Гавела, «після поразки Празької весни 1968 (у якій брав активну участь) та заборони публікацій В. Гавел став одним із найвідоміших дисидентів і критиків системи. Він був одним із засновників ініціативи на захист громадянських прав «Хартія 77». Наслідком такої діяльності було 5 років позбавлення волі» [4]. Коли В. Гавел був у в'язниці, він як дисидент офіційною владою, а отже, і телебаченням, вважався інмутованим (таким, що змінив модель поведінки на гірше стосовно комуністичного режиму). Після успіху Оксамитової революції 1989 р. в Чехословаччині В. Гавела обирають президентом Чехословаччини (до 1992 р.), а пізніше (від 1993 до 2003 р.) - президентом Чехії. Поведінка Вацлава Гавела переходить від інмутації до мутації, про що щоденно повідомляли телевізійні мас-медіа. Час президентства В. Гавела є часом змін суспільного життя на краще, часом мутації суспільства, часом мутації телевізійних повідомлень про лідера. Виникає проблемне питання: коли суспільство мало негативну (інмутаційну) трансформацію свідомості і телебачення, а коли - позитивну (мутаційну)? Комуністичне заангажоване суспільство - це інмутація чи мутація? Комуністичне деклароване телебачення - це мутаційне чи інмутаційне явище? Демократично заангажоване суспільство і його телебачення слід вважати мутаційним чи інмутаційним? І далі нові питання: коли суспільство, у якому жив і творив Вацлав Гавел, і телебачення набули ознак трансформації свідомості: під час панування комуністичного устрою чи в демократичному суспільстві?

Маємо власну відповідь. Якість оцінки залежить від врахування чи неврахування факту наявності епістемної системи, або системи знань певної історичної епохи. Якщо у суспільстві офіційно панує негативний погляд на діяльність Вацлава Гавела, телебачення та інші мас-медіа дотримуються офіціозу і називають таку діяльність негативною. Навпаки, коли суспільство перейшло на демократичне підґрунтя, діяльність В. Гавела була офіційно визнана позитивною (мутаційною) і мас-медіа (телебачення зокрема) визнавали такою його творчу й державну активність. Іншими словами, епістема змінюється, епістема є динамічною. Тому стверджуємо: динамічними слід вважати й трансформації свідомості суспільства.

Інше проблемне питання: чи слід вважати нинішні телевізійні мас-медіа провокаційними, такими, що наштовхують суспільство на негативні сценарії поведінки? Чи псує телебачення свідомість суспільства і чи вносить негативні (інмутаційні) зміни в поведінку суспільства, штовхаючи його до інмутаційної трансформації свідомості?

Відповідь допоможе нам знайти К. Поппер, який в одному з інтерв'ю зазначив, що у світі ЗМІ не існує нетенденційної («ненавантаженої» будь-якими перевагами, очікуваннями, визначеними точками зору) інформації, що щільно пов'язана з його епістемологією. Не існує фактів самих по собі. За К. Поппером, те, що називається словом «факт», завжди так чи інакше осмислене, включене до того чи того уявлення чи системи уявлень. Саме тому, на думку К. Поппера, не може бути і чистої інформації, що спирається тільки на факти. Відштовхуючись від думок К. Поппера, можемо констатувати, що інформація не може бути незаангажованою. Її готують, відбирають, структурують для телеглядачів журналісти. Останні, своєю чергою, є заангажованими, мають власні комплекс и, переваги, хвороби, симпатії тощо, які і формують інформаційну «картину» телевізійного дня. За будь-якими нейтральними, на перший погляд, фактами все одно стоїть певне бачення, уявлення про реальність. К. Поппер стверджував: «Я думаю, що більшість телевізійних професіоналів не усвідомлюють повною мірою свою відповідальність. Вважаю, що вони не здатні оцінити могутність влади, якою вони володіють. Телебачення володіє величезною виховною силою, і ця сила може схилити чашу вагів на бік життя або на бік смерті, на бік закону або на бік насильства. Очевидно, що тут йде мова про загрозливі речі!» [5]. На наш погляд, думка телевізійних журналістів про власну непричетність до інмутаційних наслідків після демонстрації негативних кадрів чи сюжетів є сама по собі інмутацією, яка характеризує фахову трансформацію свідомості працівника мас-медіа. Саме тому виникає необхідність контролю за ЗМІ, особливо за найбільш впливовими телевізійними. К. Поппер попереджає: «Телебачення може зруйнувати культуру... Телебачення для всього є загрозою». І продовжує: «Звичайно, насильство треба показувати, але його показують якось дуже вже багато... У світі вже досить насильства. Не потрібно додавати до нього ще і насильство придумане: таким чином, люди поступово стануть не чутливі до будь-якого типа насильства, якщо лише воно не направлене безпосередньо на них самих» [5]. Австрійський філософ підтверджує нашу думку про те, що нинішнє телебачення трансформує свідомість суспільства завдяки інмутаційним сценам насилля і жорстокості. Але чи є новою така наша думка чи думка К. Поппера? Навряд чи.

Висновки

1. На початку дослідження було сформульовано мету, яка полягала у визначенні ознак сучасних медіа як способу ізоляції індивіда від суспільства. Поставленої мети було досягнуто.

2. Ми довели, що дійсно, сучасні медіа є способом ізоляції індивіда від суспільства.

3. Водночас варто пригадати слова М. Кастельса, який повідомляв: «Телевізійні мережі, музичні фірми, кіностудії вузлом зав'язують свої виробництва, аби напитувати весь світ, що зголоднів, як вони вважають, за інформаційними розвагами й аудіовізуальними продуктами» [6]. Саме за рахунок таких вузлових продакшенів (виробництв) світ інтенсивно продовжує інмута- ційну трансформацію свідомості суспільства. Телеглядач досить швидко призвичаюється до самостійного набору телепрограм на вечір. Повернувшись з роботи, людина сама набиратиме матрицю тем передач і художніх чи пізнавальних фільмів, ток-шоу й еротичних реаліті-шоу, аби заповнити час релаксації стомленого мозку та організму. При цьому телеглядач вже не є телеглядачем, оскільки нині він більше звертається до мультимедіа, а не до звичної для нього сітки телемовлення. Мультимедіа змінює мас-медіа. Старі моделі телемовлення програють перед новими моделями мультимедіа. Про це свідчить М. Кастельс: «Я не зовсім розумію фактичну модель телемовлення. Я розумію, що є модель контрольованого програмування, коли одне повідомлення адресується багатьом глядачам під суворим контролем, з жорсткою програмною сіткою. Ця модель пішла в минуле». І додає: «Фактичні телевізійні мережі продовжують працювати, але все частіше трапляється так, що молоді дивляться телепередачі, які вони записують і переглядають в інтернеті тоді, коли захочуть. Є знаменитий вислів: «Праймтайм - це мій час». І воно руйнує щось дуже важливе: рекламну модель, на якій ґрунтується сучасне ТБ» [7]. М. Кастельс як знавець сучасних проблем мультимедіа (електронних медіа) пророчить загибель телебачення. медіа ізоляція індивід суспільство

4. На нашу думку, темпи інмутаційних процесів, що супроводжують і стимулюють процеси трансформації свідомості суспільства, прискорюють «намальовану» соціологом картину майбутнього.

Література

1. Рубин Джерри [Електронний ресурс]. -- URL : Ьир://ги.-ткіреЗіа.о^/-ткі/Рубин_Джерри.

2. Бодрийяр Ж. К критике политической экономии знака [Електронний ресурс] / Жан Бодрийяр. -- URL : http://lib.rus.ec/b/373819/read.

3. Габермас Ю. Важливо відчути першим, або чим відрізняється інтелектуал [Електронний ресурс] / Ю. Габермас. - URL : http://www.ji.lviv.ua/n45texts/ habermas.htm.

4. Вацлав Гавел [Електронний ресурс]. -- URL : http://uk.wikipedia.org/wiki/Вацлав_Гавел.

5. Пущаев Ю. В. Либерализм, квазилиберальные мифы и свобода СМИ (Карл Поппер о роли телевидения в обществе) [Електронний ресурс] / Ю. В. Пущаев. - URL : http://progs-shool.ru/voprosy-filosofii/page, 2,723-liberalizm-kvaziliberalnye-mify-i-svoboda-smi.html.

6. Кастельс М. Информационная эпоха [Електронний ресурс] / М. Кастельс. -- URL : http://www.mashka- inc.narod.ru/books/castels.html.

7. Алексеева А. Кастельс: наша жизнь - гибрид виртуального и физического пространства [Електронний ресурс] / Анастасия Алексеева. -- URL : http:// ria.ru/interview/20120622 /679289114.html.

Размещено на Allbest.ru