Особова бібліотека Володимира Боніфатійовича Антоновича: історична доля та сучасний стан

Размещено на http://www.allbest.ru/

особова бібліотека Володимира боніфатійовича антоновича: історична доля та сучасний стан

Тетяна Мяскова,

канд. іст. наук, старш. наук. співроб. НБУВ

Стаття продовжує серію публікацій, присвячених особовим бібліотекам видатних діячів минулих епох. Об'єктом дослідження стала книгозбірня українського історика та археолога Володимира Боніфатійовича Антоновича. В статті з'ясовано історичні умови, що визначили збирацьку діяльність ученого, проаналізовано історію формування особової бібліотеки та її сучасний стан.

Ключові слова: Володимир Боніфатійович Антонович, особова бібліотека, історико-книгознавче дослідження.

Tetiana Miaskova

V. Antonovych's Personal Library: History and Current State

The article continues a series of publications devoted to personal libraries of famous persons of the past ages. The object of this study is the library of Ukrainian historian and archaeologist Vladimir Bonifatuovych Antonovych. The paper clarified the historical conditions that define the collecting activity of the scientist, and analyzed the history of the formation and current status of his personal library.

Keywords: Vladimir Bonifatuovych Antonovych, personal library, historical bibliological research

Татьяна Мяскова

Личная библиотека Владимира Бонифатиевича Антоновича: историческая судьба и современное состояние

Статья продолжает серию публикаций, посвященных личным библиотекам выдающихся деятелей прошлых эпох. Объектом исследования стала библиотека украинского историка и археолога Владимира Бонифатиевича Антоновича. В статье установлены исторические условия, определившие собирательную деятельность ученого, проанализирована история формирования личной библиотеки и её современное состояние.

Ключевые слова: Владимир Бонифатиевич Антонович, личная библиотека, историко-книговедческие исследования.

Останні десятиріччя дослідження історії особових бібліотек стали невід'ємною складовою історичного книгознавства. Адже, вивчення особових книжкових та рукописних зібрань видатних діячів минулого є дзеркальним відображенням епохи, у якій вони жили. Тому, повернення, вивчення та введення до наукового обігу особових бібліотек стали першочерговим завданням для українських вчених (істориків, книгознавців, документознавців тощо). Проблемам вивчення термінології, класифікації книжкових пам'яток присвячені ґрунтовні наукові дослідження професорів Л. А. Дубровіної [7] та Г. І. Ковальчук [15]. Згідно визначення терміну, особовою бібліотекою вважається та бібліотека, що належала певній особі і зберігається як окремий комплекс у складі державних сховищ [15, с. 607].

На сьогодні значно зріс інтерес до історії книжкових зібрань, що зберігаються у фондах бібліотек України. Особовим книжковим колекціям зі сховищ наукової бібліотеки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського присвячене дисертаційне дослідження М. М. Калмикової [12]. Результатом вивчення таких зібрань у фондах бібліотек Львова є стаття Н. Е. Кунанець [16]. Проводились, також, дослідження особових бібліотек професорів та викладачів Київського університету св. Володимира [18].

Історико-книгознавче дослідження таких зібрань, аналіз їх складу та змісту дозволяє відновити історичну пам'ять поколінь та простежити за розвитком наукової думки. Такі особові колекції цінні, перш за все, зібраннями книг із окремих галузей знань, до яких схилялись наукові інтереси колишніх власників.

Об ' єктом дослідження, результати якого викладенні у даній статті, стала частина бібліотеки видатного українського історика В. Б. Антоновича. Книги з бібліотеки цього науковця були виокремленні з масиву документів, які надійшли у відділ бібліотечних зібрань та історичних колекцій НБУВ (далі ВБЗІК) з Обмінно-резервних фондів (далі ОРФ) НБУВ.

Доля наукової бібліотеки В. Б. Антоновича була складною, як і доля його наукової спадщини і всього його життя. Як більшість праць вченого була розміщена у різних виданнях, так і колись багата історикознавча бібліотека вченого не зберегла свою цілісність. Провести наукову реконструкцію бібліотеки вченого дозволило детальне вивчення усіх можливих архівних джерел, а саме: матеріалів, що знаходяться в Інституті Рукопису НБУВ (ф. 164, ф. І, ІІ, ІІІ), Архіві НБУВ, Центральному історичному архіві України у м. Києві (далі ЦДІАК) та Центральному державному архіві вищих органів влади (ЦДАВОВ). Ці документи допомогли провести наукове дослідження історичної долі різних частин особової бібліотеки В. Б. Антоновича, відтворити початковий склад книгозбірні та здійснити пошук розпорошених частин. Для бібліографічних досліджень було використано наукові розробки, присвячені В. Б. Антоновичу, як вченому, та науково-довідкові видання (енциклопедії, словники тощо). Наразі, документи, що стосуються життя, громадської та наукової діяльності В. Антоновича, зберігаються в багатьох фондах різних архівосховищ України. Українська дослідниця Т. Слюдикова подала повний список установ, де, крім вищевказаних архівів, названі: ЛННБ ім. В. Стефаника (Львів), архів Інституту археології НАН України, а також державні архіви - Державний архів м. Києва, державні архіви областей - в Полтаві та Одесі. Серед архівних установ Росії вказані: Державний архів Російської Федерації, Російський державний історичний архів (Санкт- Петербург), Пушкінський Дім (Санкт-Петербург), Російська національна бібліотека ім. М. Є. Салтикова-Щедріна (Санкт-Петербург), Санкт- Петербурзьке відділення архіву РАН. Відповідні документи зберігаються у музеї-архіві УВАН (Нью-Йорк). Авторкою, також, розкрито зміст найцікавіших архівних фондів м. Києва, де зберігаються матеріали про українського історика В. Б. Антоновича [32].

Біографічна довідка: Володимир Боніфатійович Антонович (18341908 рр.) - український історик, археолог, етнограф, археограф. Народився у м. Макіївці Київської області. Викладач загальної історії у Київському кадетському училищі (1862-1865 рр.), головний редактор Київської комісії для розбору давніх актів, керівник видання «Архивы Юго-Западной России» (1868-1880 рр.), завідуючий нумізматичним (мюнц-кабінетом) та музеєм старожитностей Київського університету Св. Володимира (1872 р.), з 1870 р. - магістр російської історії, з 1878 р. - ординарний професор Київського університету Св. Володимира, з 1880 р. - декан історично-філологічного факультету університету, член багатьох наукових товариств [21, с. 18.]. Володимир Боніфатійович Антонович вважається фундатором української історичної школи, з якої вийшли визначні вчені, зокрема: М. С. Гру- шевський, Д. І. Багалій та ін.

Перше знайомство з бібліотечною книгою відбулось у Володимира Боніфатійовича під час підготовки до вступу до другої одеської гімназії. У господаря будинку, де знімав кімнату В. Б. Антонович, Оттона Абрамовича, була не дуже численна і зовсім не упорядкована бібліотека. Проте, саме в цей час майбутній вчений познайомився з творами Адама Міцкевича, перекладами новогрецьких пісень Олександра Ходзька [1, арк. 28]. Крім того, у вітальні Оттона Абрамовича проходили вечірні читання шляхетської молоді. Найчастіше читали твори Михайла Чайковського (Садик-Паші) про козаків, де останні ідилічно єдналися з польською шляхтою.

У старший класах Антонович захопився творами французьких просвітителів (Монтеск'є, Руссо, Вольтера), під впливом яких і склався світогляд вченого. Це сталося у 1844 р., коли Володимира віддали на виховання в Рішельєвський ліцей, директором пансіону якого був Янош Джидай, біологічний батько Володимира Боніфатійовича. У бібліотеці Джидая було багато цікавих книг, і Володимир читав їх запоєм. Одного разу хлопця застав за читанням серйозної книжки батько. Тоді він сказав слова, які Володимир запам'ятав на все життя і які фактично стали одним із його гасел: «Тобі треба дуже багато вчитися, багато працювати, бо доведеться самому, своєю головою прокладати собі дорогу в життя». Джидай почав керувати тематикою читання сина [1, арк. 39]. Книги для читання В. Антонович вибирав у каталозі книжкового магазину І. Глазунова [1, арк. 53]. Також, за твердженням другої дружини Антоновича - К. М. Мельник- Антонович, вчений не задовольняючись тим, що було серед книжок Джидая, знаходив потрібну йому літературу у букіністів на Грецькому базарі, де за невеликі гроші читав усе, що його цікавило [4, арк. 9].

Після переїзду до Києва в 1850 р. майбутній учений поставив собі за мету познайомитися з українською літературою та джерелами з української історії. Виявилось, що знайти ці джерела було досить важко. Із спогадів вченого: «так, щоб ознайомитися з творами Шевченка були даремні. Допіро на третій рік я міг дістати «Чигиринського Кобзаря», і то під великим секретом. Джерел до української історії було не багато в ті часи, «История Руссов» була заборонена. Я дістав її в рукописному виді у букініста на Подолі. За тим прочитав Бантиша, Маркевича і Ригельмана, літописи Граб'янки і самовидця і, наприкінець, літопис Величка, котрий дав мені багато знання і розуміння козацької епохи. За тим мені довелось прочитати три томи «Киевлянина», що видавав Максимович, кілька томів «Молодика» Харківського, то збірки пісень: Максимовича, Метлинського і Срезневського. Сими книжками в той час обмежувались всі джерела для українофільства» [1, арк. 56-57]. За роки перебування у Києві В. Антонович зібрав багату бібліотеку. Джерела поповнення фонду були різноманітні - купівля, дари. Загальна кількість примірників в особовій бібліотеці В. Б. Антоновича складала близько 6 тисяч томів.

Після смерті вченого опікуватися його бібліотекою довелося другій дружині вченого К. М. Мельник-Антонович.

На долю другої дружини В. Б. Антоновича випало не тільки зберегти й популяризувати пам'ять про свого видатного чоловіка, але й стати хранителькою його особової бібліотеки. Надії, які були покладені на Київський університет св. Володимира (де працював В. Антонович понад тридцять років), не виправдались, твори вченого не були перевидані, а університет обмежився лише панахидою 11 (24) березня 1918 р. в Софійському соборі, урочистим засіданням з доповідями М.С. Грушевського, О.І. Левицького та ін. [22, с. 1].

Після жовтневого перевороту в Україні з'являється нова наукова установа - Українська Академія наук (УАН) в м. Києві. Складалася УАН з трьох відділів: 1-й - історично-філологічних наук, 2-й - фізико- математичних наук, 3-й - соціальних наук. Основним напрямом роботи 1-го відділу було дослідження українського народу: його історія, мовознавство, письменництво та словесність, етнографія, історична географія, археологія, історія і культура неслов'янських народів. Гетьман Павло Скоропадський призначив академіка Дмитра Івановича Багалія (учня В. Б. Антоновича) головою відділу історично-філологічних наук з 8 грудня 1918 р. [19, арк. 1-2]. У складі 1 відділу працювали музеї, наукові товариства та бібліотека. Звіт першого року існування Української Академії наук [26] містить інформацію про бібліотеку історично-філологічного відділу, в основу якої покладено придбану книгозбірню історика та археолога В. Б. Антоновича.

Ще до заснування Академії, 2 (15) серпня 1918 р., П. Скоропадський та Рада Міністрів підписали «Закон про утворення Фонду Національної бібліотеки Української Держави», в якому йшлося про склад Фонду та Інструкції Тимчасовому комітетові (далі ТК) для заснування Бібліотеки. Закон опубліковано 8 (21) серпня 1918 р. у «Державному віснику» [8, с. 12]. Бібліотека почала свою діяльність із утворенням Тимчасового комітету, який вже на першому засіданні 23 серпня (5 вересня) 1918 р. обговорював можливість придбання особових бібліотек В. Б. Антоновича, Б. Д. Грінченка, В. П. Науменка, А. Ю. Кримського та ін. [28, арк. 1-4]. Але, після заснування 1-го історично-філологічного відділу УАН, голова цього підрозділу Д. І. Багалій запропонував придбати особову бібліотеку В. Антоновича саме для відділу. Спадкоємці Володимира Боніфатійовича вважали за доцільне передати особову бібліотеку вченого Українській Академії, а за отримані гроші встановити пам'ятник на могилі вченого. Д. І. Багалій, як відповідальний за надходження особової бібліотеки В. Б. Антоновича, здійснив перегляд бібліотеки свого вчителя. Як наслідок цього, було складено звіт про стан бібліотеки В. Антоновича, про що було надруковано у «Записках історично-філологічного Відділу». Згідно звіту Дмитра Івановича Багалія, бібліотека складалася із 21 розділу з такою кількістю книжок: 1. Археологія - 436 назв і приблизно 642 томи. 2. Археографія (документальні джерела) - 159 назв і 339 томів. 3. Літописи 69 назв і 111 томів. 4. Мемуари - 150 назв і 231 том. 5. Всесвітня історія - 342 назви й 231 томи. 6. Історія слов'ян - 145 назв і 203 томи. 7. Російська історія - 201 назва й 315 томів. 8. Історія України - 444 назви й 559 томів. 9. Історична географія - 56 назв і 76 томів. 10. Юриспруденція - 113 назв і 155 томів. 11. Філософія і публіцистика - 118 назв і 168 томів. 12. Політична економія - 73 назви і 91 том. 13. Статистика - 121 назва 144 томи. 14. Географія - 182 назви й 254 томи. 15. Етнографія - 154 назви й 206 томів. 16. Педагогія - 62 назви й 76 томів. 17. Періодичні видання - 185 назв і 519 томів. 18. Красне письменство - 669 назв і 884 томів. 19. Філологія - 77 назв і 97 томів. 20. Природничі науки - 164 назви й 184 томи. 21. Бібліографія 45 назв і 83 томи. Загальна кількість - 3965 назв і 5843 томи. Найбільші і найцінніші відділи були: археології, історії України, російської історії, історії слов'ян, відділ мемуарів, археографії, літописів, історичної та сучасної географії, етнографії, статистики - тобто ті відділи, що містили книги, тематика яких, переважно, стосувалась України. Тому Д. І. Багалій вніс пропозицію - зробити кожен відділ особової бібліотеки В. Б. Антоновича джерельною базою для низки кафедр історично-філологічного відділу. Тобто, вже тоді з'явились передумови для розформування багатої українознавчої бібліотеки.

У 1919 р. В. І. Вернадським було знов підняте питання про придбання особової бібліотеки Володимира Боніфатійовича [29, арк. 14/2]. І вже у лютому цього ж року 1-й історично-філологічний відділ УАН придбав українознавчу бібліотеку В. Б. Антоновича. Крім книг з різних галузей історико-філологічних дисциплін, в особовій бібліотеці В. Б. Антоновича було близько 2000 брошур, зведених у збірники за спеціальним змістом. За систематичним каталогом самого В. Б. Антоновича, його бібліотека ділилась на 21 розділ, потім було додано ще чотири.

Бібліотека почала функціонувати з березня 1919 р., як підручна, при кафедрах 1-го відділу. Відділ надав книгозбірні ім'я В. Антоновича разом із першим її приміщенням на другому поверсі Пансіонату гр. Левашової (зараз тут Президія НАНУ, вул. Володимирська, 54) [25, арк. 208-209]. Директором бібліотеки став голова 1-го відділу Д. І. Багалій, він же був призначений і головним редактором видання повного зібрання творів В. Б. Антоновича. Завідувати бібліотекою призначили вдову професора В. Антоновича - К. М. Мельник-Антонович.

Систематичний каталог особової бібліотеки В. Б. Антоновича було передано до ВБУ Зараз він зберігається в ІР НБУВ [30]. Каталог потребує реставрації, містить: короткий бібліографічний опис книг за розділами, які були названі вище, плюс нові надходження до бібліотеки історично- філологічного відділу ім. В. Антоновича протягом 20-х - початку 30-х років ХХ ст. Додано такі відділи: 22. Історія письменства - 266 позицій (5 додатків); 23. Personalia: Біографії, некрологи, характеристики - 336 позиції; 24. Історія мистецтва - 174 позиції; 25. Звіти та статути - 24 позиції. Систематичний каталог, що зберігається в ІР НБУВ, є підтвердженням того, що джерельною базою бібліотеки 1-го історично-філологічного відділу стала особова бібліотека В. Б. Антоновича. Користуватися бібліотекою 1-го відділу могли всі співробітники Академії наук. Фонд бібліотеки не був «мертвим скарбом», а постійно поповнювався. Так, у 1920 р. фонд збільшився на 717 томів, а на 1 січня 1921 р. у бібліотеці В. Б. Антоновича вже були 6941 книга і 208 рукописів. Збільшення обсягу фондів сприяло тому, що було введено посаду молодшого бібліотекаря [9, с. 264 ]. У 1921 р. бібліотека імені В. Б. Антоновича збагатилася на 1531 том і вже містила 9376 од. книг та рукописів [9, с. 306]. У 1923 р. бібліотека історично-філологічного відділу містила вже понад 10 000 томів [9, с. 399]. У 1924 р. бібліотека 1-го історично- філологічного відділу поповнилась бібліотекою покійного В. Модза- левського (1833 назви книг та брошур) та Українського наукового Товариства (понад 4000 томів). Було видано 850 книг для користування співробітникам Академії наук, крім того, почав функціонувати читальний зал [10, с. 94]. У 1924 р. поповнення бібліотеки ім. В. Б. Антоновича новими документами дещо зменшилось, загалом було отримано 154 томи. Користувались фондами 62 співробітники АН та 22 сторонні особи. Разом видано читачам понад 800 книг. Колектив бібліотеки, окрім завідуючої К. М. Мельник-Антонович, представляли 2 позаштатні співробітники, які, крім обслуговування читачів та реєстрації нових надходжень, впорядкували каталоги 2-х відділів бібліотеки: відділу археографії, та історії Росії [10, с. 171]. У 1926 р. у бібліотеці працювали вже 3 позаштатних співробітники під керівництвом К. М. Антонович. Цього року читальнею отримано близько 2000 томів нових надходжень. Читачами були 583 особи, переважно співробітники Академії [10, с. 246]. На початку 1927 р. до бібліотеки ім. В. Б. Антоновича надійшла особова колекція книг В. С. Іконникова: понад 22 000 томів з всесвітньої та російської історії, історіографії, бібліографії та ін. Протягом 1927 р. відбувалось опрацювання бібліотеки В. С. Іконникова, а сама книгозбірня 1-го відділу становила більш як 40 000 кн. одиниць. Нею користувались 397 читачів, а книговидача становила 1236 томів. Крім того, співробітники бібліотеки готували до друку систематичний каталог фундаментальної бібліотеки ім. В. Б. Антоновича [10, с. 364]. У 1928 р. працівниками бібліотеки було впорядковано: особову бібліотеку В. С. Іконникова (окрім брошур та періодики), періодичні видання, реєстрацію нових надходжень. Також, співробітники бібліотеки 1-го відділу склали покажчики праць В. Б. Антоновича та В. Г. Ляско- ронського.

У квітня 1923 р. у 3-й аудиторії Інституту народної освіти, відбулось 609 засідання Історичного товариства Нестора Літописця, присвячене пам'яті В. Б. Антоновича. З доповідями виступили: Н. П. Василенко «Пам'яті В. Б. Антоновича», В. Ляскоронський «В. Б. Антонович, як археолог», В. О. Романовський «В. Б. Антонович, як історик» П. П. Смірнов «В. Б. Антонович та його історична школа» [22, арк. 10]. Крім того, зусиллями К. М. Мельник-Антонович за сприяння М. С. Грушевського була організована виставка пам'яті В. Б. Антоновича. Співробітники бібліотеки були активно задіяні у вшануванні 20 річниці від дня смерті видатного науковця, а саме: організації виставки, присвяченої пам'яті вченого, що відбувалась 25 березня - 4 квітня 1928 р. у приміщенні історичної секції. На виставці були представлені численні публікації та рукописи вченого, фотографії, дипломи і нагороди, газети й часописи зі статтями про В. Б. Антоновича, конспекти і літографовані курси його лекцій, меморіальні речі й документи з колекції вченого тощо. Зберігся повний розпис усіх експонатів, що демонструвалися на виставці, складений К. М. Мельник-Антонович [13]. Після закриття виставки усі речі, книги й рукописи залишилися в історичній секції.

8 квітня 1931 р. Президія ВУАН затвердила нову структуру, за якою Академія поділялась на два відділи: 1-й - природничо-технічний та 2-й - соціально-економічний (куди увійшли історичні дисципліни) [5, арк. 9-13]. Була створена комісія з «чистки» апарату ВУАН (6 серпня 1930 р.). За безлад, хаос у бібліотеці, за переховування бібліотек білоемігрантів зняли з посади Антонович Катерину Миколаївну [27, арк. 13]. Тоді в бібліотеці працювали 4 співробітники: 2 штатних і 2 позаштатних. Історія зберегла прізвища працівників бібліотеки ім. В. Б. Антоновича: 1) Сушинська Поліна Оверкієвна, 38 років. Освіта виша, філолог. Батько вчитель. У ВУАН - з 1919 р. Нештатний бібліотекар 7 років; 2) Льозіна Ольга Михайлівна, 33 роки. Освіта середня й спеціальна бібліотечна. У ВУАН працює з 1930 р. [27, арк. 15]; 3) Антонович Агафія Володимирівна. Освіта середня. Батько селянин. Фах - рахівник. У ВУАН - з 1926 р. Працювала постійним нештатним бібліотекарем І відділу. Бібліотечної кваліфікації не мала [27, арк. 16].

30-ті роки ХХ ст. принесли величезні зміни в структуру ВУАН. У 1933 р. Комісією в справах інвентаризації і переховування наукового майна архівів і бібліотек в історичних установах ВУАН було опечатано архівний фонд колишньої історичної секції, серед якого були документи В. Б. Антоновича та архівні матеріали різних державних установ минулих століть [6, арк. 5].

Після січневої сесії ВУАН у 1934 р. науково-дослідні інститути стали вважатися основною структурною одиницею Академії наук. 1 лютого 1934 р. було засновано історично-археографічний інститут під керівництвом Ф. А. Козубовського. До утвореного на основі історичного циклу ВУАН інституту перейшло практично все майно, що належало історичним установам, в т. ч. бібліотеки та архіви [33]. Разом з бібліотекою, відповідно, потрапив до інституту і архів В. Б. Антоновича, який був переданий його дружиною у тимчасове користування ще у 1929 р. для підготовки видання творів вченого. У 1930 р. Комісія, створена задля видання наукової спадщини цього діяча, припинила свою діяльність. На той час, згідно поданої нею довідки, було підготовлено вже п'ять томів збірки творів В. Б. Антоновича. Матеріали вченого, що мали увійти до історично-географічного та історично-біографічного словників, були передані до відповідних академічних комісій [2, арк. 1].

Після розгрому історичних установ, коли головними в Академії стають технічні дисципліни, постало питання про повернення дружині всього майна. Для цього К. М. Мельник-Антонович звернулася до директора ВБУ В. М. Іванушкіна з проханням забрати «бездоглядні» архів та речі В. Б. Антоновича у відділ рукописів. Вона пропонувала забрати рукописи, листи, історичні документи, зокрема декретову книгу Коденського трибуналу, частину Рум'янцевської ревізії, фотографії, мармуровий бюст вченого, а особисті речі та меблі повернути їй [3, арк. 2]. Проте, на підставі того, що все це не було упорядковано й описано, а у самої Катерини Миколаївни немає документів, які підтверджували б передачу майна до ВУАН, було визнано за недоцільне повернення колишній власниці, а вважати все майном ВУАН [3, с. 293-294]. ВБУ взяла на зберігання лише частину рукописів і книг з бібліотеки В. Б. Антоновича, які потрапили до загальних фондів Бібліотеки. Тепер у НБУВ можна розшукати ці книги за допомогою власноручних поміток і поправок В. Б. Антоновича та дарчих написів авторів. На щастя, в архіві збереглися два документи: список із 145 книг, що потрапили до ВБУ на початку 20-х років минулого століття [24, с. 31--32], та систематичний каталог особової бібліотеки В. Б. Антоновича [29]. Подібна доля спіткала і археологічну колекцію В. Б. Антоновича, яка з 1897 р. (після XI Археологічного з'їзду в Києві) зберігалася в музеї старожитностей університету, а пізніше, на прохання К. Мельник-Антонович, була передана до ВУАН, де передбачалося створити кабінет-музей В. Б. Антоновича [3, арк. 1]. Усі ці речі, також, стали «бездоглядними» й до сьогодні розпорошені різними музеями та інституціями.

У 1934 р. з'явилася погромна стаття І. Слизького про «націонал- фашистські настанови» видавців першого тому праць В. Б. Антоновича [31, с. 121-156]. У цьому ж році припинила існування і бібліотека ім. В. Б. Антоновича, згідно рішення Президії ВУАН від 13 лютого 1934 р. [11, с. 502]. Після подальшої реорганізації Академії (1934-1936 рр.) частина документів надійшла до ВБУ, інші документи, зокрема: рукописи, фотографії та інші - зберігалися у вдови вченого.

Під час окупації Києва, Катерина Миколаївна, не витримавши злиднів та напівголодного життя, померла 12 січня 1942 р. Згідно заповіту померлої, 19 січня цього ж року директор Головного історичного архіву ім. В. Б. Антоновича В. В. Міяковський прийняв до фондів очолюваної ним установи рукописи, фотографії і портрет ученого, які зберігалися у вдови. Речі передала донька професора, Ірина Володимирівна (зберігся короткий список переданого) [16, арк. 64-65]. У післявоєнній Україні прізвище Антоновича згадувалося лише в негативному значенні. У березні 1954 р. була проведена спеціальна нарада з питань історії України при відділі пропаганди і агітації ЦК КП(б)У, де В. Б. Антонович знову фігурував як буржуазний націоналіст. Тому твори В. Б. Антоновича здали до спецфондів, у бібліотеках вони мертво стояли на полицях і були відомі лише фахівцям.

Наприкінці 90-х років ХХ ст. українська дослідниця Р. С. Кириченко опрацьовувала фонд франкомовної літератури. Було знайдено книги гуманітарної тематики, зокрема франкомовну україніку. Документи було звірено з реєстром книжок бібліотеки В. Антоновича (більше 100 примірників): 1 відділ - антропологія (4 прим.); 4 - мемуари (6 прим); 5 - загальна історія (28 прим.): твори відомих французьких авторів (Гізо, Мартена, Вольтераэ); 8 - історія України, Південної Русі (8 прим.). Франкомовна україніка, репрезентована такими працями: польського історика Йоахима Лелеваля «Історія Литви й України до їх остаточного об'єднання з Польщею за договором, укладеним у Люблені 1569 р.», Лезюра - «Історія козаків», князя Трубецького - «Червона Русь», барона де Бея (праці якого, очевидно, були зброшуровані з іншими роботами власником книгозбірні). Наявність франкомовної літератури у складі фондів особової бібліотеки Володимира Боніфатійовича пояснюється його членством в наукових товариствах Франції [14, с. 331-359].

Нещодавно, у ВБЗІК як окремий комплекс документів було виокремлено близько 400 од. зб. з особової бібліотеки В. Б. Антоновича. Виявленню і відбору книг сприяли наявні власноручні помітки і поправки В. Б. Антоновича та дарчі написи авторів. Ще однією характерною особливістю збирацької діяльності В. Антоновича було колекціонування журнальних статей з відповідної тематики та переплетення їх в тверду оправу: «Статьи по археологии», «Статьи по Южно-Русской истории», «Описи актовых книг», «Статьи по всеобщей истории», «Статьи по политической экономии», «Очерки стран и народов», «Кубанская область», «Беллетристика», «Рассказы и стихотворения».

До збірника «Статьи по археологии» увійшли: праця французького археолога Олександра Луї Жозефа Бертрана «Tumulus de la Tauride» (Paris, s.a.); статті чеського лікаря Генріха Венкеля: «Urgeschichtliche Ansiedelung auf dem Misskogel in Mahren» (Wien, s.a), «Prahistorische Alterthumer in den mahrischen Hohlen» (Wien, 1871), «Gleichzeitigkeit des Mensehen mit dem Hohlenbaren in Mahren (S. l., s.a.) та «Eine Opferstatte bei Raigern in Mahren» (Wien, 1873); праці фундатора ембріології та порівняльної анатомії, академіка Петербурзької Академії наук, президента російського ентомологічного товариства Карла Ернста фон Бера «О первоночальном состоянии человека в Европе» (S. l., 1864); стаття моравського історика Беда Франця Дудіка «Uber die alten heidnischen Begrabnisplatze in Mahren» (S. l., 1854); книга німецького військового офіцера, археолога Фрідріха Вільгельма Казіскі «Das Graberfeld bei der Persanziger Muhle: miteiner Skizze des Graberfeldes» (S. l., 1872); стаття польського політичного діяча Казимежа Шульця «Zur slavischen» (Pozna^ 1876); праця словацького і чеського славіста, поета, учасника національного відродження, зберігача і директора Празького університету Павла Йозефа Шафаріка «О jmenu a polozeni mesta Winety, jinak Jumina, Julina, Oomsburku» (Rijna, 1844); стаття німецького історика Фрідріха Карла Германа Крузе «Anastasis der Warager; oder Probe und Ankundigung zweier Werke uber die Geschichte der Alterthumer...» (Reval, 1841); робота французького письменника славіста Луї Леже «Rapport а Son Excellence le Ministre de l 'Instruction Publique sur une mission scientifique pres le congres archeologique de Kiev» (S. l., 1877); книга німецького археолога, першої жінки-директора музею в Пруссії, Йоханни Месторф «Der archaologische Congress in Bologna» (Hamburg, 1871); статті польського антрополога Ісідора Станіславовича Коперницького «О grobie niecialopalnym na cmentarzysku przedhi- storycznym w Kwaczale» (Krakow, 1877), «О kosciach i czaszkach ludzkich z kurchanow w Radzyminie na Wofyniu» (Krakow, 1877); праця польського історика і етнографа, дослідника Правобережної України Едварда Руліковського «Mogiia w Helenowce w powiecie wasylkowskim na Ukrainie w roku 1879 zbadana» (w Krakowie, 1880); праці польсько-російського геолога, археолога, дослідника Волині, Галичини, Подолії та Сибіру Готфріда Йосиповича Оссовського «Sprawozdanie z badan paleo- etnologicznych w jaskiniach okolic Ojcowa dokonanych w r 1884» (S. l., 1884), «Sprawozdanie z badan archeologicznych w Prusach Krolewskich z polecenia Komisji Antropologicznej Akad. Um. w Krakowie, dokonane w r 1878» (w Krakowie, 1879); книга чеського вчителя, історика, археолога, нумізмата, письменника Климента Чермака: «Archaeologicke pf^spёvky z Caslavska» (Caslavi, 1888); статті польського історика, археолога, генеалога та геральдика Зигмунда Радзимінського: «Dalsze poszukiwania archeologi- czne w pow. Ostrogskim na Wofyniu dokonane w r. 1878» (Krakow, 1879), «Wiadomosc o nowych wykopaliskach w powicie Ostrogskim na Wolyniu» (Krakow, 1878), «O herbie «Krzywasny» pospolicie Druzyna i Srzeniawa zwanym : rzecz odczytana na posiedzeniu Komisyi» (Krakow, 1878), «Odpowiedz Jednemu ze srzeniawczykow na recenzye rozprawy O herbie «Krzywasny» pospolicie «Druzyna» i «Srzeniawa» zwanym» (Krakow, 1879), «Poszukiwania archeologiczne w powiecie ostrogskim we wrzesniu 1876» (w Krakowie, 1877), «Nascia Drewlanka : legenda z podan nadsluczanskiego ludu» (Krakow, 1878). З російськомовних видань до збірника переплетені: праця українського педагога, засновника «Полтавских Епархиальных відомостей», М. Д. Димутрашка «Замечательная рукопись Полтавской семинарии - Пересопницкое євангелие» (Полтава, 1874); статті російського археолога, члена-кореспондента Петербурзької АН, засновника Московського археологічного товариства О. С. Уварова: «Ветер: из русской Символики» (Москва, 1864), «Образ Ангела-хранителя с похождениями: отрывок из русской символики» (Москва, 1864), «Печать Войска Малороссийского» (СПб, 1851), «Известия о курганах Владимирский губернии» (СПб, 1856); книга російського історика, археолога Н. П. Кондакова «О фресках лестниц Киево-Софийского собора» (СПб, [1888]) та ін. У збірнику «Статьи по археологи» багато праць випускників Київської історичної школи, засновником якої був Володимир Боніфатійович: праці українського археолога, фундатора вітчизняного музейництва, майбутнього академіка АН СССР М. Ф. Біляшівського «Несколько новых стоянок каменного века по Днепру и его притокам» (Киев, 1890), «Княжа гора» (Киев, 1890), «Раскопки на Княжей Горе в 1891 г.» (Киев, 1892); статті історика, архівіста та нумізмата В. Ю. Дани- левича «Стоянка и мастерская каменного века в Могилёвской губернии, исследованная летом 1893 г.» (Киев, 1895); наукові роботи Д. І. Багалія: «К истории заселения степной окраины Московского государства: переселение черкас из Польши в Московское государство до Алексея Михайловича» (СПб, 1886), «Новые данные для истории Воронежского края» (СПб, 1886), «Сочинения, материалы, статьи и заметки, относящиеся к истории Харьковской губернии (бывшей Слободской Украины) с 1880по 1885г.» (Харьков, 1886). Збірник містить, також, звіти та статути Церковно-археологічного товариства та церковно- археологічного музею при Київській духовній Академії, Одеського товариства старовини, історичного товариства Нестора-Літописця, імператорського Російського Археологічного товариства.

Збірник «Статьи по Южно-Русской истории» (тобто України) презентує такі праці: статті українського історика літератури професора імп. Університету св. Володимира М. П. Дашкевича «Приднепровье и Киев по некоторым памятникам древне-северной литературы: читано в заседании Исторического Общества Нестора Летописца 4 октября 1886 года» (Киев, 1886); стаття російського богослова та історика П. С. Казанського «О времени основания Печерской обители» (Москва, 1854); праці російського та українського вченого-історика, письменника та видавця А. О. Скальковського «Дунайцы. Эпизод из турецкой компании 1769-1774» (Москва, 1854); стаття українського земського статистика, етнографа, фольклориста та суспільного діяча О. О. Руссова «Документы, касающиеся Густынского и Мгарского монастырей» (Харьков, 1892); стаття учениці В. Антоновича, російсько-українського історика та етнографа, першої жінки доктора історичних наук в Росії О. Я. Ефименко «Малорусское дворянство и его судьба: исторический очерк» (СПб, 1891); рецензія російського історика-публіциста І. П. Філевича на працю П. Й. Бобровского «Русская греко-униатская церковь в царствование Императора Александра 1» (Варшава, 1891); статті учнів В. Антоновича (київська історична школа), а саме: українського історика, філософа та громадського діяча, ректора Харківського університету у 1905-1910 рр., академіка Української Академії наук Д. І. Багалія «О вновь открытых материалах для истории Левобережной Украины» (Одесса, 1884); стаття українського історика М. С. Грушевського «Барская околичная шляхта до к. XVIIIв.: этнографический очерк» (Киев, 1892); роботи українсько- російського історика, славіста, археографа та нумізмата І. О. Линниченко «Критический обзор современной литературы по истории Галицкой Руси» (СПб, 1891), «Юридические формы шляхетского землевладения и судьбы древнерусского боярства Юго-Западной Руси. XIV-XV ст.» (Москва, 1892); статті українського історика, архівіста І. М. Каманіна: «Московский купец-паломник в г. Луцке: сборник материалов, извлеченных из Киевского центрального архива» (Киев, 1880), «Дело о лазутчиках 1613-го года: сборник материалов, извлеченных из Киевского центрального архива» (Киев, 1880), «Вот самый подлинник, только что разобранный нами: дело о лазутчиках 1816-го года» (Киев, 1880), «Челобитная на студентов за князя Хованского: сборник материалов, извлеченных из Киевского центрального архива» (Киев, 1880), «Из истории международных отношений Польши и России» (Киев, 1886).

«Статьи по Всеобщей истории» - збірник, до якого увійшли: роботи французького політичного діяча та історика Луї Марс'єна Карне «La Revolution et la Republique de 1848» (Paris, 1862); книги французького політика і лікаря Луїза Віте «Le Nouveau Louvre et les nouvelles Tuileries» (Paris, 1866); праці французького журналіста та історика Амадея Т'єррі «Derniers temps de l'empire d'Occident» (Paris, 1857), «Arles et le Tyran Constantin, une Page de l 'Histoire de nos peres, premiere partie» (Paris, 1857) та ін. З російськомовних праць: стаття російського публіциста Є. М. Феоктистова «БорьбаГреции за независимость» (СПб, 1863); стаття російського історика та публіциста В. О. Більбасова «Паписса Иоанна» (Киев, 1871).

Збірник «Статьи по политический Экономии» складають такі роботи: праці російського економіста, статистика, педагога, доктора політекономії та статистики А. Я. Антоновича «Государство и железные дороги» Киев; російського економіста, журналіста, політичного та державного діяча Д. І. Піхно: «Торгово-промышленные стачки: доклад, читанный в заседании Киевского юридического общества 13 апреля 1885 года» (Киев, 1885), «Закон спроса и предложения [к теории ценности]» (Киев, 1885), «О своде международной торговли и протекционизме: речь читанная на торжественном акте Императорского Университета Св. Владимира 8-го января 1889 г.» (Киев, 1889) та ін.

У збірник «Історія стран и народов» увійшли: праці російського географа та метеоролога, професора Імп. Університету Св. Володимира П. І. Броунова «Очерк современного состояния вопроса о виде земли: вступительная лекция, читанная 10 сентября 1891 г.» (К., [1891-1892]); стаття російського мандрівника та військового географа, генерал-майора М. І. Венюкова «Туземные племена в пределах влияния России и Англии» (Москва, 1885); книга російського генерала та військового письменника М. П. Гліноецького «Обзор Северной Италии» (СПб, 1859); робота письменника-етнографа, публіциста П. Я. Шпилевського «Белоруссия в характеристических описаниях и фантастических поверьях» (СПб, 1854); праця російського письменника, публіциста, перекладача та музичного критика М. О. Мельгунова «Барон Александр Гумбольдт» (СПб, 1839) та ін.

Збірник «Кубанська область» складають матеріали про населені пункти Кубанської області м. Ейськ (Стефанов, Т. «Город Ейск. Статистическо- этнографическое описание» (Екатеринодар, 1883); К. Н. Чёрный «Ейский уезд. Статистическое описание» (Екатеринодар, 1883).

До збірника «Белетристика» включені сатиричні праці Вільяма Теккерея, Джорджа Еліота, Альфреда Теннісона, Джорджа Байрона, Олексія Толстого, Лева Мея та ін.

«Рассказы и стихотворения» - збірник, що представляє твори Михайла Салтикова-Щедріна, Григорія Ге, Аполона Майкова, Олексія Толстого, Альфреда Мейснера, Афанасія Фета та ін.

Книга з написом на палітурці «Schlumberger», являє собою збірник праць французького історика та нумізмата Леона Гюстава Шлюмберже: «Amulettes byzantins anciens destines a combattre les malefices et les maladies» (Paris, 1892), «Quelques monuments byzantins inedits: amulettes, mereaux etc» (Leipsig, 1893), «Un polycandilon byzantin» (Paris, 1893), «Meraux, tesseres et jetons byzantins» (Paris, 1895) та ін.

Журнали, що зберігаються, на сьогодні, в складі частини бібліотеки В. Б. Антоновича: «Чтения в Императорском Обществе истории древностей российских при Московском Университете», «Чтения в историческом обществе Нестора Летописца», «Киевская старина», «Вестник Европы», «Русская старина», «Этнографическое обозрение», «Слово», «Сибирский сборник», «Харьковский сборник», «Вопросы нервно-психической медицины», «Літературно-науковий вісник», «Записки наукового товариства імені Шевченка». Проте, частина періодичних видань, які мають ознаки приналежності до особової бібліотеки вченого увійшла до штучно сформованих фондів періодичних видань НБУВ: періодичні видання до 1917 р. (відділ бібліотечних зібрань та історичних колекцій НБУВ).

Серед окремих монографічних видань: праця французького письменника Жан-Пьера Клариса де Флоріана «Numa Pompilius second roi de Rom. Т. 2» (Paris, 1901); книга польського історика, бібліофіла Теодора Нарбута «Dzieje narodu Litewskiego. T. 5» (Wilno, 1839); книга (україномовний переклад) учня В. Антоновича І. В. Линниченка «Суспільні верстви Галицької Русі XIV-XVст.» (Львів, 1899); книга українського історика М. П. Драгоманова «Розвідки Михайла Драгоманова про українську народну словесність і письменство» (Львів, 1899); мемуари польського політичного діяча, дипломата, одного із лідерів повстання під керівництвом Т. Костюшко, Михайла Огінського: «MeMmoires de Michel Oginski sur la Pologne et les Polonais, depuis 1788jusqu'a la fin de 1815» (Paris, 1826-1827); а також книга «Memoires d'un bourgeois de Paris» (Bruxelles, 1854) французького журналіста та політичного діяча Луї Дезире Верона. А також, повне видання творів Вольтера, Пужула, Монтеск'є, Руссо, Вольнея. Є у збереженій частині особової бібліотеки В. Б. Антоновича і 12 описів актових книг Київського Центрального архіву.

На більшості книг, що належали професору В. Б. Антоновичу є власноручний підпис вченого як російською так і англійською мовами. А також печатка синього кольору «Владимір Бонифатьевич АНТОНОВИЧЪ».

Майже на всіх книгах є печатка «Українська Академія наук. Історично- філологічний відділ. Бібліотека.», що підтверджує те, що бібліотека В. Б. Антоновича, була джерельною базою для бібліотеки 1-го Відділу ВУАН.

На книзі О. Г. Тройницького «Крепостное население в России, по 10-й переписи: статистическое исследование / Издание статистического отдела Центрального статистического комитета» (СПб, 1861) збереглася печатка синього кольору «Юго-Западное Отделение русского общества».

На деяких книгах із бібліотеки В. Антоновича печатка з написом: «Leon Idzikowski. Librairie & Magasin de Musique a Kieff Krestchatik, Maison Popoff». Леон Вікентійович Ідзіковський (1827-1865) - у свій час відомий книжковий та нотний видавець середини ХІХ, засновник першої нотної фірми у Києві (1858).

Також, на книгах є кругла печатка першого книжкового магазину у Києві, де продавались книги українською мовою: «Книготорговля и библиотека М. М. Левченка и Л. В. Ильницкого в Киеве», або «Книжный магазин Л. В. Ильницкого в Киеве», а також печатка «Книжный магазин Степана Литова в Киеве. 1830 г».

Печатка «Sklad glowny w Ksi^garni Gubrynowicza i Schmidta we Lwowie» вказує на те, що В. Антонович отримував книги від Владислава Людвіка Губриновича, львівського підприємця, який займався продажем книг.

Є в бібліотеці В. Антоновича і книги з печаткою бібліотеки Київського університету св. Володимира: «Bibliotheca Universitatis S. Vladimiri». На деяких книгах є наліпки: «A Strasbourg. chez les Fr. GAY», «Se trouve chez Gautier, Libraire, au Pont des Marechaux a Moscou!».

На книзі, що належить українському письменнику Олександру Катренку «Дохтор: частина з оповідання «Через що баба Мокрина богомилкою стала» (Харьків, 1890) штамп «Продажа книг с уступкой С. И. Гомолинского. Киев, фундуклеевская, № 2-й». Деякі книги мають на титульній сторінці напис «А. Устинов».

На значній кількості книжок є дарчі написи від авторів, редакторів, видавців. Так, на книзі «Вопрос о воссоединении западно-русских униатов в его новейшей постановке: по поводу исследования Бобровского «Русская греко-униатская церковь в царствование Императора Александра І» (СПб - Варшава, 1890-1891) - дарчий напис від автора, російського історика та публіциста І. П. Філевича: «Многоуважаемому В. Б. Антоновичу от автора». На книзі В. Іванова «Епископы древней Луцкой епархии» (Почаев, 1891) - напис «Глубокопочитаемому профессору Владимиру Бонифатиевичу Антоновичу - благодарный автор». Дарчий напис В. Б. Антоновичу від українського історика, педагога та громадського діяча, члена-кореспондента Всеукраїнської Академії наук В. І. Щербини є у статті «Киевские воеводы, губернаторы и генералъ- губернаторы отъ 1654 по 1775 г.» (Киев, 1892). Це відбиток з журналу «Чтения в историческом обществе Нестора летописца», який приплетено до збірника «Статьи по Южнорусской истории». Дарчий напис від автора є на книзі російського письменника та літературного критика В. Ф. Боцяновського: «Публичная библиотека в Житомире» (Киев, 1891). Це відбиток із журналу «Киевская старина» за 1891 рік, який також приплетено до збірника «Статьи по Южнорусской истории Т. 20». Дарчий напис від епіграфіста та фольклориста, члена Румунської академії, одного із співавторів Великого географічного словника Румунії Григорія Точилеску (Tocilescu) є на праці «Inscriptiunile de la Schitul Verbila» (Bucuresci, 1 878), приплетеній до 10 тому збірника «Статьи по Южнорусской истории». Дарчий напис вченому від автора російського публіциста, етнографа, дослідника історії первісного права М. І. Кулішера є на його статті «Dualismus der Ethik bei den primitiven Volkern» (S. l.1885). Це відбиток із «Zeitschrift fur Ethnologie» за 1885 р., приплетений до збірника «Статьи по археологии Т 16».

Напис «В. Б. Антоновичу от автора» Є. Ф. Шмурло, російського вченого-історика, члена-кореспондента Російської Академії наук, професора Санкт-Петербурзького і Дерпського університетів, є на книзі «Восьмой археологический съезд: 9-го - 24 января, 1890 года» (СПб, 1890), яку приплетено у збірник «Статьи по археологии Т 20».

Дарчий напис В. Антоновичу польською мовою від польського археолога, професора грецької мови і словесності Варшавського університету А. Ф. Мержинського є на статті автора «Nuncius cum baculo. Studjum archeologiczne o krywuli. Z dwiema tablicami, etc» (Warszawa, 1895).

Дарчий напис від українського історика, члена кореспондента Петербурзької Академії наук, відомого дослідника історії Франції І. В. Лучицького «Владимиру Бонифатиевичу Антоновичу от автора» є на таких роботах: «Рабство и русские рабы во Флоренции в XIV и XV веке» (Киев, 1886), та «А. Лазаревский. Описание старой Малороссии. Т. 1: Стародубский полк. Вып. 1 и 2» (Киев, 1888-1889). Це відбитки із журналу «Университетские известия» за 1889 р., що увійшли до збірника «Статьи по археологии».

Дуже багато книг з дарчими написами учня В. Антоновича українського вченого Д. І. Багалія «Глубоко уважаемому Владимиру Бонифатиевичу Антоновичу от искренно преданного автора» на відбитку статей з різних журналів:«К истории заселения степной окраины Московского государства: переселение черкас из Польши в Московское государство до Алексея Михайловича» (СПб, 1886) та «Сочинения, материалы, статьи и заметки, относящиеся к истории Харьковской губернии (бывшей Слободской Украины) с 1880 по 1885 г.» (Харьков). Напис «В. Б. Антоновичу от уважающего автора» є також на книзі Д. І. Багалія «Общий очерк древностей Харьковской губернии» (Харьков, 1890) (приплетено до збірника «Статьи по археологии Т 20»).

На відбитку статті з «Киевской старины» «Барская околичная шляхта до к. XVIII в.: этнографический очерк» (Киев, 1892) зберігся дарчий напис від іншого учня В. Антоновича - українського історика та суспільно- політичного діяча, академіка Української Академії наук Михайла Сергійовича Грушевського. Авторський дарчий напис від О. Я. Ефименко зберігся на відбитку з «Вестника Европи»: «Малорусское дворянство и его судьба: исторический очерк» (СПб, 1891). Статті М. С. Грушевського і О. Я. Ефименко приплетено до 20 тому збірника «Статьи по Южнорусской истории».

На багатотомному виданні польського історика та етнографа Олександра Яблоновського «Zrodia dziejowe» (Warszawa, s.a.) є дарчий напис автора «Г-ну профессору Влад. Антоновичу. Киев».

Напис «Глубокоуважаемому профессору Владимиру Бонифатиевичу Антоновичу от автора 1889. мая» зберігся на книзі російського історика, архівіста, відомого дослідника Сибіру П. М. Бучицького «Заселение Сибири и быт первых её насельников» (Харьков, 1889).

На книзі «Сочинения князя Курбского, как исторический материал» (Киев, 1889) зберігся напис «Глубоко-уважаемому профессору Владимиру Бонифатиевичу Антоновичу от автора». Належить дарчий напис російсько-українському історику, одному із співавторів Енциклопедичного словника Брокгуза та Ефрона, А. М. Ясинському.

На титульній сторінці статті з журналу «Киевская старина» «Тревога над свежей могилой Т. Г. Шевченка» (Киев, 1886), що належить перу українського фольклориста та етнографа, брату Панаса Мирного Івану Яковичу Рудченку (псевдонім Іван Білик) «Дорогому Владимиру Бонифатиевичу Антоновичу на память от И. Билыка». Стаття приплетена до збірника «Статьи по археологии Т 14».

Ще є книги з дарчими написами від Е. Вербицького «О цвете глаз и волос у населения некоторых местностей России» (Киев, 1886), В. Ястребова «Курганы и городища Херсонского края» (Новороссийск, 1903) - «Искренно уважаемому В. Б. Антоновичу от автора»; журнальна стаття В. Сизова «Происхождение и характер курганных височных колец и преимущественно Т. Н. Московского типа» (Москва, 1895), яка має напис «Многоуважаемому Владимиру Бонифатиевичу Антоновичу на добрую память» і приплетена до збірника «Статьи по археологии Т 23». Дарчі написи від барона де Baye є на книгах «Note sur des bijoux barbares en forme de mouches» (Paris, 1893) та «Antiquites frankes trouvees en Boheme» (Caen, 1894) із збірника «Статьи по археологии Т 23». Дарчий напис «Дорогому Владимиру Бонифатиевичу Антоновичу от автора» зберігся на відбитку із журналу «Киевская старина» за 1884 рік «Стороженки: фамильная летопись» (Киев, 1884), який приплетено до 14 тому збірника «Статьи по археологии». Дарчий напис «Владимиру Бонифатиевичу Антоновичу от вашего почитающого автора» є на роботі В. Василенко «Подворная перепись по некоторым поселениям Полтавского уезда 1893 года» (Полтава, 1893). Дарчий напис від Б. С. Познанського є на його статті «Воспоминания о польском восстании в Украине 1863 года» (Киев, 1885). Роботу приплетено до збірника «Статьи по археологии Т 14».

Матеріали «VIII археологического съезд в Москве» (Москва, 1890) мають дарчий напис П. М. Мілюкова «Глубокоуважаемому Владимиру Бонифатиевичу Антоновичу от И. Милюкова».

Також, серед книг, що належали раніше видатному вченому В. Б. Антоновичу, є дари від наукових та громадських організацій. Наприклад, від Полтавського губернського земства «Киев. Университет. профессору В. Б. Антоновичу».

Аналізуючи вищесказане, можна зробити висновок, що склад бібліотеки В. Б. Антоновича був дзеркальним відображенням особливостей його наукових вподобань: поглибленим, цілеспрямованим вивченням проблем історії, етнографії. Його бібліотека презентувала професійні інтереси вченого та демонструвала рівень запитів певного середовища. Отже, була пам'яткою історії і культури кінця ХІХ-- початку ХХ ст. Особова бібліотека Антоновича цікава не лише через саму відомість фондоутворювача як вченого, а й за історико-культурною значимістю її складу. Вивчення маргінальних записів, штампів на книгах з бібліотеки вченого дозволило встановити інтелектуальні контакти Володимира Боніфатійовича. А систематичний каталог особової бібліотека вченого, що зараз зберігається у ІР НБУВ, і створена електронна база даних, дасть змогу в подальшому провести пошук книг із книгозбірні цього науковця у різних книгосховищах України.

антонович бібліотека особовий історія

1. Антонович В. Б. Автобиографические записки. - ЦДІА України у м. Києві, ф. 832, оп. 1, № 108, 58 арк.

2. Антонович Е. Н. Заявление Антонович Е. Н. в Президиум Гуманитарного отдела и порядке издания сочинений В. Б. Антоновича. - ЦДІА України у м. Києві, ф. 832, оп. 1, спр. 179, 1 арк.

3. Антонович Е. Н. Заявление Антонович Е. Н. о передаче в рукописній отдел библиотеки Академии наук из историко-археологического кабинета университета наследия Антоновича В. Б. - ЦДІАУкраїни у м. Києві, ф. 832. оп. 1, од. зб. 205, 2 арк.