Особливості реалізації політичної комунікації засобами масової інформації

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Особливості реалізації політичної комунікації засобами масової інформації

Є. В. Субота

Розглянуто проблеми реалізації в Україні політичної комунікації, можливі напрями її розвитку та концептуальні положення щодо впливу сучасного телебачення на суспільне життя й процеси комунікації у формуванні інформаційного суспільства.

Ключові слова: комунікація в політичній і духовній сферах, засоби масової інформації, телебачення, маніпуляції.

Рассмотрены проблемы реализации в Украине политической коммуникации, возможные направления ее развития и концептуальные положения относительно влияния современного телевидения на общественную жизнь и процессы коммуникации в формировании информационного общества.

Ключевые слова: коммуникация в политической и духовной сферах, средства массовой информации, телевидение, манипуляции.

The problems of mplementation іп Ukrame of poUtical commumcation, the possMe dictions of Us development and conceptual statements about the mpact of televson on modern sodal Ufe and commumcation processes іп the Informatwn Sodety are described.

Key words: commumcation, commumcation іп potitical and spmtual spheres, mass medrn, televUwn, manipulation.

політичний комунікація масовий інформація

Науково-технічна революція додала до політичного життя держав рушійну силу -- телебачення (ТБ) -- найвпливовіший серед усіх сучасних засобів масової інформації (ЗМІ). Унікальні можливості телебачення, його здатність бути джерелом новин (інформаційна функція ТБ) і засобом розваги (розважальна функція ТБ) сприяли численним дискусіям різних наукових шкіл щодо впливу телебачення на суспільне життя та процеси комунікації. Дійсно, нині інформація значно впливає як на суспільство та сучасні політичні процеси в ньому, так і на життя окремої особистості. Незважаючи на вихід друком різноманітної літератури із зазначеної тематики, проблема реалізації в Україні політичної комунікації засобами масової інформації та напрями її розвитку залишаються доволі важливим предметом політологічних досліджень, що й обґрунтовує актуальність цього дослідження.

Вищезазначене потребує теоретичного обґрунтування місця телебачення в політичному житті суспільства. Розробку ідей, пов'язаних з роллю телебачення в політичному житті суспільства, здійснювали у своїх працях вітчизняні дослідники В. Бебик, А. Волинський, Р. Гакет, С. Говоруха, М. Дзюба, К. Крос, І. Мащенко, В. Пащенко, В. Різун, К. Скіпор, М. Яцимірська.

До категорії досліджень впливу ЗМІ на формування політичної психології, адаптації мас до чинної політичної системи належать праці В. Безверхого, О.Вишняк, Є. Головахи, Л. Леонтьєвої, В. Пилипенка, Г. Приходька, М. Остапенка, М. Погребинського, Ф. Рудич.

Ф. Рудич, В. Безверхий, аналізуючи політичні структури та процеси в сучасній Україні, зауважують: «Соціальна невпевненість більшості громадян відображається в різноманітних формах відчуження людини від держави, її інститутів, від політичного життя» [5, с. 13-14]. М. Погребинський досліджує політичні симпатії сучасної молоді та прогнозує її електоральний вибір. М. Остапенко розглядає проблеми політичної соціалізації студентської молоді й особливості її політичної культури. Л. Леонтьєва аналізує проблеми дослідження та використання маніпуляцій у сучасних політичних процесах як у науковому аспекті, так і в контексті політичної ситуації в Україні. Г. Приходько вивчає вплив ринкових чинників на соціальну активність молоді. Є. Головаха на основі досліджень, проведених Інститутом соціології НАН України, аналізує ставлення до влади громадян та політичний вибір молоді.

Мета статті -- проаналізувати сутність і значення ЗМІ під час формування громадської думки, їх вплив на суспільні процеси з використанням політичного маніпулювання в прийнятті політичних рішень. Діяльність ЗМІ дозволяє керувати масовою свідомістю, допускає навмисне перекручування подій, що відбуваються, а це, у свою чергу, призводить до спотворення свідомості глядацької аудиторії від реальної дійсності.

Загальновідомо, що саме ТБ визначає наше сьогодення. Сучасна людина і телебачення -- пов'язані категорії. Нарешті, телебачення сприяє поширенню знань населення про світ за межами власної країни і допомагає створити підвалини глобальної суспільної сфери. Сучасне наукове бачення політичного впливу ЗМІ на електорат, який складається з громадян, що потенційно є учасниками виборів, ґрунтується на трьох ключових концепціях: визначення порядку денного в суспільно-політичному житті, спрямування уваги аудиторії та використання стандартних форм звернень.

Для того, щоб країна могла розвиватися зі справді відкритим демократичним і громадянським суспільством, потрібно, щоб громадськість мала право на повну й об'єктивну інформацію.

Телебачення -- це джерело інформації, потужне знаряддя, за допомогою якого можна вільно маніпулювати масами, що засвідчили продемонстровано нинішні революційні події в Україні.

Так, репортажі про мітинги в Києві, котрі висвітлювали в но- винних програмах телеканали 1+1 («ТСН»), ICTV («Факти»), Інтер («Подробности»), УТ-1 («Підсумки дня»), ТРК Україна («События»), регіональні канали Харківщини: ОТБ («Новини»), 7 канал («Харьковские известия») відрізнялися фактичними помилками, упереджено підібраним відеорядом, вилученими з контексту коментарями, що суперечить професійній і незаангажованій журналістиці. Загалом протягом жовтня-листопада 2013 р. випуски щоденних новин означених телеканалів містили багато матеріалів суспільно-політичної тематики з порушеннями професійних стандартів, які можуть свідчити про їх замовленість. Це доводять і результати моніторингу, який проводить громадська організація «Телекритика» в рамках проекту громадської організації Internews Network «У-Медіа» «Моніторинг дотримання журналістських стандартів та підвищення медіаграмот- ності широкого кола українських громадян» [6].

Належність ЗМІ фінансово-економічній еліті перетворила діяльність засобів масової інформації на механізм не тільки підтримки політичного режиму, який відповідає її інтересам, але й просування певних осіб на важливі посади інститутів державної влади.

Цілковита незалежність українського телебачення є все-таки відносною. Телекомпанія дотримує своєї незалежності в тому разі, коли має відповідну форму власності. Це зумовлено посиленням тиску на мас-медіа, постійними боротьбою впливових політичних угруповань за контроль над ними і бажанням влади бути єдиним контролюючим інститутом.

Події на Майдані Незалежності 30 листопада і сутички на вул. Банковій 1 грудня 2013 р. стали своєрідним іспитом на об'єктивність вітчизняних мас-медіа. Виступ студентів на підтримку європейських прагнень привернув увагу всіх журналістів. Академія української преси за участі співробітників Інституту соціології НАН України здійснювали моніторинг медіа-простору. 63% часу було присвячено політичним новинам [1]. Це найвищий показник з 2004 р. Загалом телеефір характеризувався такими показниками: критичних оцінок органів влади лунало у 2,5 рази більше, ніж у попередні місяці, найбільше уваги приділялося лідерам політичних партій «Батьківщина» й «Удар», у 2,1 рази більше надавалося уваги представникам влади, ніж опозиції. Найзбалансованіше висвітлення політичних подій намагалися подавати 5-й канал, канал 24 («Новини»), СТБ («Вікна»), Новий канал («Репортер»). На початку грудня 2013 р.

лідерами новинних програм були опозиція загалом (25%) і Партія регіонів (13%) [там само]. Результати досліджень телепростору України Академією української преси за участі співробітників Інституту соціології НАН України в лютому 2014 р. відрізняються від тих, що отримані в грудні 2013 р. Телеканал УТ-1 100% ефірного часу в новинах надавав представникам влади. На інших телеканалах час, відведений представникам Партії регіонів і «Батьківщини», був збалансованим.

На думку експертів, під час трьох місяців протистояння на Майдані телеканали України або замовчували певні події, або трактували їх упереджено й обмежено, піддаючи цензурі, не надаючи таким чином можливості глядачам об'єктивно оцінити те, що відбувалося. Тому були проведені опитування для з'ясування популярності тих чи інших медіа, їх авторитету серед громадян країни в період протистояння на Майдані Незалежності.

Дослідження засвідчили, що Інтернет-медіа, на противагу друкованим ЗМІ, теле- і радіоновинам об'єктивніше, активніше й повніше висвітлювали означені події. Так, газети і журнали за таким визначенням, як «повнота висвітлення», отримали 3,2 бали за п'ятибальною шкалою, телебачення відповідно -- 3,6, радіо -- 2,8, Інтернет -- 4,7. При цьому експерти оцінювали достовірність поданих матеріалів: 2,9 -- повідомлення в пресі та на радіо, 3,1 -- новини на ТБ, однак інформацію, розповсюджену в мережі Інтернет, оцінено в 4,1 бали. Так само Інтернет мав найвищий бал за показником «інтенсивність використання» -- 4,4 бали [7].

Однак повна незалежність недержавних засобів масової інформації в Україні неможлива як у зв'язку з об'єктивною необхідністю мати підтримку впливових структур, так і через суб'єктивність політичних уподобань окремих її представників. Ця тенденція загальносвітового масштабу властива й сучасному українському суспільству. У реаліях України слід розглядати все-таки реалістичніші варіанти. Один з них -- створення громадського мовлення завдяки переформатуванню на базі вже існуючих державних ЗМІ. Адже вони по суті і так є громадськими, оскільки функціонують на кошти платників податків. Нині успішною є комерційна організація недержавного телебачення в будь-якій формі власності (товариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство тощо). У ній усі ЗМІ перебувають у приватній власності та фінансуються на кошти, отримані від реклами й особистих чи благодійних внесків.

Телебачення за допомогою ідеології й інформації формує громадську думку щодо соціальних проектів, змін, які відбуваються в суспільстві, реакцію телеглядача. Культурну політику приватних телевізійних каналів визначають за допомогою політичних (цензура) або економічних (комерційних) важелів керування. Ідеї, цінності, зразки поводження, ідеали, стереотипи мислення сучасної людини стають нормою, головним чином, за допомогою телебачення. Розглядаючи роль ЗМІ, А.Моль зазначає: «Вони фактично контролюють усю нашу культуру, пропускаючи її через свої фільтри, виділяють окремі елементи із загальної маси культурних явищ і надають їм особливої значимості, підвищують цінність однієї ідеї, знецінюють інші, поляризують таким чином усе поле культури. Те, що не потрапило до каналів масової комунікації, нині майже не впливає на розвиток суспільства» [4, c. 113].

Утім вплив ЗМІ не слід переоцінювати. Аудиторія зовсім не є зібранням пасивних реципієнтів. Здатність глядачів впливати на формування програмної політики регіонального телебачення і змінювати думку його керівників про ті чи інші події є істотно обмеженою, якщо навіть аудиторія активно цікавиться громадським життям, має чіткі політичні переконання й доступ до альтернативних джерел інформації. Якщо, навпаки, аудиторія взагалі не цікавиться політичними проблемами, здатність ЗМІ спрямовувати її увагу в певному напрямі також виявляється обмеженою. На думку Ієнгара та Кіндера, засоби масової інформації не спроможні «роздмухати» абсолютно штучну й неіснуючу проблему або, навпаки, «поховати», замовчати ту проблему, яка дійсно непокоїть людей [2]. А найголовніша особливість аудиторії України полягає в унікальності українського народу, який, незважаючи на тотальне зомбування через ЗМІ, цинічний тиск влади, зміг не лише проголосувати так, як вважав за потрібне, а й, що найголовніше, обстояти своє право голосу та власної свободи, долученими до політичного процесу взаємодіяти з політичною реальністю.

Однією з важливих складових цього процесу є ТБ, оскільки разом із пресою й радіо воно являє собою основне джерело і канал передачі інформації, регулювання культурних процесів у межах культурної політики держави.

Термін «культурна політика» доволі багатозначний. З одного боку, це діяльність держави у сфері культури й централізація процесів управління культурою, з іншого -- характеристика діяльності місцевих і регіональних органів управління в галузі культури. У будь-якому разі, культурна політика пов'язана з державним регулюванням найважливіших культурних процесів і культурного життя суспільства і являє собою цілеспрямоване державне втручання в соціокультурні процеси. Крім того, телебачення, вочевидь, привертає увагу громадськості до політичних кампаній, стимулює інтерес до політичних дебатів і забезпечує додаткову інформацію для зацікавлених глядачів. До чинників, які формують політичну культуру, належать зовнішнє оточення країни чи суспільства й певні події її внутрішнього життя. І саме ТБ -- головний провідник та вихователь політичної культури, який здійснює публічну комунікацію, формує рейтинги політиків, що стрімко зростають або падають, залежно від медійного ранжирування. ТБ намагається впливати на політичне життя країни, виконуючи різноманітні політичні функції і форми подання інформації.

Відома концепція «спрямування уваги» може як привертати увагу людей до певних питань та подій, так і відвертати їх від інших, що допомагає або перешкоджає глядачам зорієнтуватися в політичних реаліях. Концепція «спрямування уваги» передбачає, що ЗМІ впливають не лише на те, на яких питаннях слід зосереджувати увагу аудиторії, але й на те, як вона має оцінювати варіанти політичного вибору.

Подання інформаційного матеріалу відбувається за стандартними формами, які набули особливого поширення в телевізійних новинах. Основна їх мета -- утримувати увагу глядачів на запропонованому сюжеті. Часто ці форми є прихованими, натуралізованими і їх сприймають як щось іманентне. Однак вони організаційно необхідні й неминучі, оскільки надають змоги журналістам відбирати з численних потенційних фактів потрібні і створювати зрозумілі комплексні матеріали за умов часових та інших інституційних обмежень.

Серед них загальновідомий так званий «фрагментарний»метод, тобто поділ сюжету на фрагменти, подрібнення інформації. Саме він значно поширений на недержавному регіональному телебаченні. Фрагментарний спосіб подання інформації ЗМІ в недержавному регіональному телебаченні і є його характерною особливістю. Ця властивість у телебаченні називається «впливом візуальності», котра в поданні інформації є головним чинником. Завдяки своїм можливостям телебачення надає глядачеві інформацію візуальну, тобто таку, яка являє собою образність споглядання.

Незважаючи на безсумнівні переваги, фрагментарний метод призводить до певних проблем та незручностей сприйняття отриманої інформації, оскільки більшість пересічних громадян України не обізнана з професійними тонкощами подання політичної інформації. У зв'язку із цим виникають певні невирішені проблеми та запитання. У разі фрагментарного способу подання інформації відбувається подрібнення отриманого матеріалу з метою надання йому різносторон- ності й оперативності. Саме тому більшості телеглядачів складно орієнтуватися в інформаційному просторі та формувати цілісне бачення політичних явищ і подій. Саме сучасні інформаційно-аналітичні програми мають окремі методи, за допомогою яких їм удається маніпулювати масовою свідомістю аудиторії, формувати об'єктивне ставлення до того, що ж відбувається насправді.

Одна з головних умов становлення цивільного суспільства -- формування діалогової взаємодії між особистістю і владою, соціокультурними й політичними силами. Без діалогу не може бути згоди, успішного розвитку держави. Люди повинні мати якомога повнішу й об'єктивнішу інформацію про дії та наміри влади, можливість висловлювати свої думки щодо директивних рішень і вносити свої пропозиції; владі теж життєво необхідно підтримувати постійний контакт із суспільством, роз'яснювати суть проведеної політики, дізнаватися про реакцію громадян і та ін.

І все-таки найефективніший засіб отримання об'єктивної інформації, на думку харківського журналіста Л. Мачуліна, -- це, перемикаючи з каналу на канал, обрати із численних інформаційних каналів саме той, який дозволить зіставляти повноту висвітлення наданих фактів і оприлюднених суджень в інтерпретації різних політичних оглядачів, формуючи таким чином свою думку стосовно подій, що відбуваються в країні [3, с. 56-57].

Отже, ЗМІ формують і визначають публічну сферу, через яку відбувається взаємодія між владою та громадянами, котрі її обирають. Телебачення є засобом залучення населення до активної участі в політичному житті, політичних процесів, що відбуваються в суспільстві, і водночас впливу на процеси політичної соціалізації сучасної людини.

Питання політичної ефективності засобів масової інформації є доволі широким і вможливлює плідні дискусії як у рамках окремих інтелектуальних традицій, так і між різними науковими школами.

Як один з можливих напрямів дискусії слід навести дебати щодо реальної оцінки впливу ЗМІ. Важливо правильно оцінювати цей вплив, не перебільшуючи його, але й не нехтуючи. Вплив засобів масової інформації виявляється, здебільшого, не як результат наполегливої пропагандистської роботи медійних організацій, а, навпаки, як побічний продукт прийнятих у цих організаціях засобів опрацювання та подання новин масовій аудиторії. Прямий вплив пропагандистських кампаній, навіть якщо їх проводять цілеспрямовано, в будь-якому разі є обмеженим. Незважаючи ні на що, ЗМІ дійсно впливають на сприйняття суспільством політичних подій. Зрештою зміна сприйняття в політиці (наприклад, усвідомлення, що той чи інший політичний лідер корумпований, його вигляд оманливий, а сам він не викликає довіри) може спричинити зміну вподобань та поведінки (наприклад, рішення надалі не голосувати за цього політика). Утім, засоби масової інформації та думка публіки, яку прагнуть сформувати, є складовою політичного середовища, в межах котрого органи державної влади здійснюють вибір пріоритетів і розподіл ресурсів. Вплив засобів масової інформації на визначення порядку денного зумовлює зміну спрямування політики і системи пріоритетів, наголошування одних питань і нехтування іншими.

Таким чином, можна дійти певних висновків. Процес комунікації триває безперервно, проте найбільша його активізація спостерігається у передвиборчий період або під час суспільно-політичної кризи, коли застосовуються найрізноманітніші методи впливу на аудиторію, щоб здобути її прихильність. Українське ТБ має бути незалежним: інформаційно (незалежність телеглядача щодо вибору якісного телепродукту), фінансово (незалежність телеканалів) та професійно (незалежність тележурналіста у висловлюванні своїх поглядів).

Нині слід розглядати політичну сферу в контексті сфери комунікації. Необхідно продовжити дослідження цієї проблеми з урахуванням впливу ЗМІ на прийняття політичних рішень, яке набуває дедалі більшої актуальності та розвитку. Теоретичні розробки з означеної тематики сприятимуть вивченню нових можливостей взаємодії політичних організацій, органів державної влади та ЗМІ.

Список літератури

Гуза Ю. Останній тиждень влади Януковича: новини основних каналів [Електронний ресурс] / Ю. Гуза. -- Режим доступу: http://aup.com. ua. -- Назва з екрана.

Iyengar Sh. News that Matters: Televrirnn and American Opmrnn / Shanto Iyengar, Donald Kmder. -- Chriago : Umversrty of Chriago. Press, 1987. -- 187 p.

Мачулин Л. И. Негосударственные СМИ Харькова 1990-2000 годов. Страницы истории в лицах и воспоминаниях современников / Л. И. Мачулин. -- Харьков : РА, 2001. -- 118 с.

Моль А. Социодинамика культуры / А. Моль. -- М. : Прогресс, 1973. -- 406 с.

Рудич Ф. Політичні структури та процеси в сучасній Україні / Ф. Рудич, В. Безверхий. -- Київ : Наук. думка, 1995. -- 266 с.

Размещено на Allbest.ru