Постановка проблеми. Дизайн поліграфічної продукції - величезна область знання, елементи якої зустрічаються в будь-якій сфері людської діяльності. Дизайн тісно пов'язаний із національною спадщиною, етнокультурною самобутністю народу, тому важливим є внесення культурної складової в навчальні програми.

Від усвідомлення важливості погляду на проблему дизайну взагалі та окремо дизайну поліграфічної продукції в країні багато в чому залежить її економічне положення країни на зовнішніх ринках та соціальна значимість школи дизайну для країни, структура дизайнерських угруповань організацій. Відповідно, зміст навчального процесу по підготовці спеціалістів в області дизайну поліграфічної продукції є одним із важливих завдань державної освіти. Життя показує нам, яке величезне значення надають у розвинутих країнах питанням освіти майбутніх фахівців з дизайну поліграфічної продукції.

Упродовж більшої частини ХІХ-ХХ століть розвиток дизайнерської культури України відбувався під постійним московським тиском і наглядом. В Україні середини ХХ ст. в дизайні як сфері діяльності не підтримувалось, і навіть не дозволялось втілення національних принципів. Навіть коли в західних країнах почався рух на втілення народних, національних рис у дизайнерських розробках, в Україні ще довго притримувались старих, прорадянських стереотипів "безнаціонального", усередненого дизайну.

Консервативні тенденції у політиці, суперечливі процеси, що відбувалися у економіці УРСР позначилися на духовному житті суспільства.

У 60 - 80 роках влада приділяла першочергову увагу розвитку системи народної освіти. В УРСР почали відкриватися численні заклади освіти, від шкільних закладів, професійно-технічних училищ і до вищих навчальних закладів. У 1986 році в Україні було уже 146 вищих навчальних закладів в порівнянні з 135 у 1960 році. При цьому кількість студентів зросла з 417 до 850 тис.

Сьогоднішній дизайн, що сформувався на основі досвіду основоположників, на даний момент має деякі суперечності між вимогами до організації навчального процесу та недостатньо узгодженим із сучасними суспільними вимогами змістом професійної дизайнерської освіти, недостатнім іноді навчально-методичним забезпеченням, між необхідністю збагачення та розширення змісту дизайнерської освіти та недостатнім обсягом навчальних годин, відведених на дизайнерські спеціальні дисципліни в освітньо-професійних програмах.

Метою статті є дослідити історичні періоди професійної підготовки майбутніх фахівців з дизайну друкованої продукції в Україні. Розглянути аспекти формування погляду на проблему дизайну взагалі та окремо дизайну поліграфічної продукції в країні, бо від цього залежить економічне положення країни на зовнішніх ринках та соціальна значимість школи дизайну для країни, структура дизайнерських угруповань організацій.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Розвиток дизайну як характерного типу творчої художньої діяльності представлено в працях вітчизняних та зарубіжних учених: Р. Б'юканана, В.Я. Даниленка, Дж. Джонса, Є.М. Лазарєва, Ю.Г. Легенького, Т Мальдонадо, А. Моля, В.Ф. Рунге, Г Саймона, В.В. Сеньковського, В.П. Тименка та ін.

Науковці за різними напрямами досліджували проблеми розвитку дизайну та дизайнерської освіти. Так, О.В. Вишневська розглядає дизайн як засіб розвитку творчих здібностей особистості, проектна культуру та естетику дизайнерської творчості розробляє В.Ф. Сидоренко, В.М. Косів досліджує проблеми графічного дизайну та глобалізаційні процеси сучасності, дизайн як техно-естетичну систему аналізує Є.М. Лазарев, окремі аспекти становлення й розвитку дизайнерської освіти в Україні та за кордоном досліджують С.І. Нікуленко, А.П. Павлів, С.О. Чебоненко та ін., оновлення змісту, форм, методів і прийомів організації навчально-виховного процесу на засадах єдності краси та доцільності пропонує Г І. Сотська, теорія та історія дизайну досліджує П.М. Татіївський, В.П. Тименко пропонує враховувати етнокультурне середовище як важливу умову формування конструктивних умінь тощо.

Формування погляду на проблему дизайну в Україні. Аналіз науково-педагогічної літератури свідчить, що професійне навчання дизайнерів як проблема професійної педагогіки починає досліджуватися вітчизняними та зарубіжними вченими на початку ХХ століття. Становлення й розвиток дизайнерської освіти були зумовлені потребами соціально-економічного та культурно-естетичного розвитку суспільства, збільшенням попиту сфери матеріального виробництва на фахівців дизайнерського профілю.

Досліджуючи історію вітчизняної професійної підготовки дизaйнерів, требa розглянути зaгaльну картину розвитку теорії і практики освіти фахівців художнього оформлення друкованої продукції у різні періоди.

Початком розвитку дизайну в Україні можна вважати рік офіційного відкриття кафедри дизайну в Харківському художньо-промисловому інституті (1962 р.) і повсюдне відкриття дизайнерських навчальних курсів, що започаткувало основи вітчизняної системи дизайн-освіти.

У 2010 році відбулося офіційне визнання професії дизайнера на державному рівні із присвоєнням коду (код 2452) і внесенням означеної спеціальності до Класифікатора професій ДК 003: 2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики (28.07.2010 р.). Відтепер вітчизняна дизайн-освіта із відомими історичними передумовами становлення, є невід'ємною складовою сучасної системи освіти України. Дизайн є затребуваним державою та суспільством і відтак інтенсивно розвивається протягом другої половини ХХ та у ХХІ ст., і дизайнерська освіта має бути неодмінним об'єктом загально-педагогічних та історико-педагогічних досліджень.

За останні п'ять років, завдяки реорганізації системи освіти в Україні, коли навчальним закладам надано право відкривати ті чи інші спеціальності, створено більше 30 дизайнерських факультетів і відділень як в державних, так і у недержавних навчальних закладах 1-4 рівнів акредитації.

Сфера діяльності дизайнера стає все ширшою, збагачується новими ідеями та технологіями, дизайнерські спеціальності стають все складнішими для вивчення та засвоєння. Основні засади успішного освоєння професії дизайнера - осягнення всіх тонкощів її, ґрунтовна освіта, засвоєння найскладніших методів і прийомів, яких потребує робота фахівця. Використовуючи досвід провідних світових шкіл дизайну, ці принципи, ідеї та технології мають лягти у основу системи дизайнерського навчання.

Засновником дизайну з повним правом вважається Вища школа будівництва і художнього конструювання - Баухаус, що була заснована у 1919 році у місті Веймар, Німеччина. В навчанні фахівців відбувся перехід від старої академічної школи (малювання античних голів та копіювання орнаментів) до нових методів навчання: робота з кольором і формою з урахуванням загальних законів, за якими існує світ. Вище училище дизайну в Ульмі, що було створене в 1953 році, було найяскравішим явищем у галузі дизайнерської педагогіки 50-60-х років. (Даниленко В.Я., 2006, с. 20).

В 1957 році була створена Міжнародна рада організацій індустріального дизайну, яка сприяла розвитку художнього конструювання в усьому світі, розумінню соціальних цілей і задач дизайну, підвищенню професійного рівня художників - конструкторів. В 1969 році на Генеральній асамблеї цієї ради в Лондоні було визначено поняття "дизайну" як типу творчої діяльності, метою якої є формування гармонійного предметного середовища, яке найбільш повно задовольняє матеріальні і духовні потреби людини.

Дизайн використовує досягнення пластичних мистецтв: архітектури, скульптури, живопису, графіки, орнаментики, живиться художніми ідеями історії мистецтв (Легенький Ю., 2000, с.58). Разом з тим, він повинен співвідносити свої творчі, суто художні можливості з сучасною наукою, технікою, конструюванням, матеріалознавством і виробництвом (Юрченко І., 2002, с.36). Перехід до ринкових відносин у 90-ті роки XX століття характеризувався змінами вимог населення до товарів, що пропонуються до продажу. Необхідні речі потребують віднині також і емоційних характеристик, завданням дизайну стало тепер залучення споживачів до придбання товару, пробудження їхнього інтересу до покупки, вплив на емоційний стан покупця. В цьому мало допомогти дизайнерське вирішення оформлення упаковки товару, реклама тощо. Але вирішення цих задач є важливим для дизайнерів і у сьогоденні. Професійне навчання студентів-дизайнерів у вищих навчальних зaклaдaх, як показує прaктикa, часто зводиться до однобокого, вузькоспрямованого вивчення кожного предмета окремо, без урахування специфіки окремих спеціальностей - наприклад, методики книжкового дизайну як інтегруючої міждисциплінарної діяльності. Випускник вищих навчальних закладів обтяжений масою паралельних, не пов'язаних спільним „фокусом проектності" завдань, не здатний оперативно переключатися з одного виду діяльності на інший, володіючи при цьому інтегруючим, міждисциплінарним мисленням, уміннями проводити наукові дослідження, прагнучи одержати нові знання, адаптуватися в будь-якій ситуації й самостійно знаходити нестандартні творчі рішення, орієнтуючись у різних галузях науки й мистецтва. Він не в змозі здійснювати професійну діяльність цілком (Ильенко Е., с.44).

Використовуючи досвід піонерів дизайну в Україні, необхідно розвивати співробітництво українських вищих навчальних закладів з провідними школами в Європі, США, Японії та у інших розвинених країнах світу на всіх рівнях. Таке співробітництво може принести багато користі для розвитку, підвищення якості та змістового наповнення освіти. Було б також дуже корисно організовувати співробітництво на рівні поліграфічних підприємств для проведення виробничої практики студентами не тільки на вітчизняних, але і на зарубіжних виробництвах і у рекламних агенціях. Це було б дуже корисно для розширення професійного світогляду майбутніх фахівців, для знайомства з досвідом та технологіями, з новими ідеями, які у майбутньому могли б бути впровадженими на Україні

Висновки