Критерії ефективності в ракурсі функціональної подвійності медіа

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Критерії ефективності в ракурсі функціональної подвійності медіа

В.В. Брадов

канд. екон. наук

Сучасні медіа, виступаючи в ролі актора політичного життя суспільства, одночасно функціонують як суб'єкти підприємницької діяльності, в атмосфері націленості на одержання економічних благ, поглиблення комерціалізації, посилення конкуренції, і змушені задля забезпечення своєї життєдіяльності повсякчас вирішувати проблеми, що їх ставить перед ними вітчизняний медіа-ринок з його принципами, ризиками та викликами. Але незважаючи на те, що завданням ЗМК як суспільного інституту є виконання відповідних соціальних функцій, а як медіа-підприємства - отримання при цьому прибутку, його діяльність в обох напрямах повинна характеризуватися певними результатами і піддаватися виміру, а його цілі - мати визначені межі та бути не тільки реально здійсненними, а й неодмінно - взаємопідтримувальними, вибудовуватися так, щоб досягнення однієї з них слугувало ефективною умовою реалізації для другої. Неможливо думати про дві різні місії в межах однієї медіа-компанії - окремо «для комерційної частини, що заробляє гроші», та «для редакції, яка гроші витрачає» [1, с. 33]. Аби ціле- покладання було ефективним, воно має враховувати цю подвійність і поєднувати обидві частини.

Під час вирішення менеджментом медіа-підприємства завдань, пов'язаних з організаційним забезпеченням створення унікального контенту з метою його поширення та одержання прибутку через задоволення потреб аудиторії, набуває актуальності питання ефективності процесу виробництва і реалізації інформаційного продукту, його подальшого впливу на читача, глядача та ін. На жаль, цей важливий аспект діяльності медіа не уникнув певних суперечливостей та недомовленостей, що знайшло відображення в науковій літературі, присвяченій функціонуванню засобів масової комунікації в ринкових умовах.

Більшість авторів раніше опублікованих робіт обмежуються розглядом ефективності діяльності медіа-підприємства на рівні декларування загальних заходів щодо підвищення прибутковості, без урахування всього комплексу можливих критеріїв для аналізу та оцінювання, що значно впливає на релевантність результатів подібних розвідок [2; 3; 4, с. 17]. Деякі дослідники, виходячи з того, що в умовах ринку суб'єкти інформаційної діяльності мають певні, в тому числі і типологічно зумовлені, розходження, навпаки - пропонують оцінювати ефективність медіа не за одним критерієм, а за допомогою системи показників, які поділялися б на узагальнюючі та часткові, доповнювали одні одних [5, с. 54-55; 6, с. 12-14; 7, с. 93]. І в цьому є певна логіка, справа тільки за узгодженими показниками.

Метою нашої розвідки є визначення напрямів пошуку критеріїв оцінювання ефективності медіа з огляду на наявну подвійність їхніх функцій. На підставі цього треба виконати такі завдання: проаналізувати особливості бізнес- концепцій сучасних медіа-підприємств, сформулювати підходи до оцінювання медіа як соціального інституту і суб'єкта ринкових відносин, виявити закономірності впливу ринкового механізму виробництва медіа-продукту на його ефективність. Методологічними засадами дослідження слугуватиме моніторинг усталеної практики оцінювання результатів функціонування діючих на вітчизняному медіа-ринку суб'єктів, виклад авторської гіпотези щодо підходу до вимірювання ефективності медіа в умовах їхньої функціональної подвійності та аналіз основних її положень, формулювання висновків та прогнозування подальших шляхів вирішення проблеми.

Результати й обговорення. Якщо розглядати засоби масової комунікації в ролі соціального інституту, то, як свідчить огляд наукових розробок, розгорнута та вичерпна характеристика тут доволі ускладнена: сьогодні неможливо запропонувати перелік показників, які достатньо оперативно, об'єктивно й однозначно відображали б ефективність інформаційно-комунікаційної діяльності різних за специфікою ЗМК. Оцінювання засобів масової комунікації, здійснюване сьогодні в практиці вітчизняного медіа-ринку, хоч і має зовні прагматичний характер, до певної міри умовне і найчастіше продиктоване потребою мас- медіа в проведенні аргументованого бізнесового діалогу з рекламодавцями. Усталені в підсистемах показники популярності й затребуваності ЗМК в аудиторному середовищі - наклад та індекс цитування видання для періодики, рейтингові показники окремих передач або в цілому каналів і станцій для ТБ і радіо, кількість заходів і переглядів для інтернет-медіа - демонструють, головним чином, можливе охоплення аудиторії та її імовірну прихильність у визначений період часу до конкретного інформаційного продукту, але не розкривають інших, не менш важливих, оцінних показників. Суб'єктивний характер має також оцінка ефективності конкретного засобу масової комунікації самим комунікантом чи тією соціальною структурою, медіа-рупором якої він є. Тут критеріями оцінювання найчастіше виступають вузькі аспекти інформаційно-комунікаційної діяльності мас-медіа, такі як технічне покриття певних територій, терміни й результативність упровадження нової технології формування контенту ЗМК, плановість та дотримання етапів реалізації розробленої тактики входження в ринок тощо.

У своєму дослідженні будемо керуватися тим, що ефект - це наслідок певних цілеспрямованих дій, що може бути виражений у матеріальному, фінансовому чи соціальному вимірі. Ефективність же - оцінний показник, який характеризує дієвість ухвалених рішень та здійснюваних процесів, відображає ступінь реалізації запланованої діяльності та досягнення запланованих результатів [8].

Гіпотетично ефективність мас-медіа в умовах подвійністі їхньої місії логічно оцінювати за допомогою кількісних (абсолютних) і якісних (відносних) характеристик, залежно від того, який з аспектів їхньої діяльності аналізується. На нашу думку, задля ефективності реалізації мас-медіа своєї соціальної ролі доречно було б вести мову про можливості якісного, тобто відносного, оцінювання результатів їх функціонування. А щодо поняття ефективності бізнес-складника медіа, то воно має значно конкретніше кількісне наповнення, для визначення якого пріоритет може бути відданий тим абсолютним показникам, які найреалістичніше відображають ситуацію на медіа-підприємстві: серед узагальнювальних на це претендували б результати продажу медіа-продукту й реалізації рекламних послуг (останнє найбільше стосується електронних медіа), а серед часткових - рівень рентабельності (нім. rentabel - прибутковий) інформаційного виробництва. Комплексне поєднання кількісних та якісних показників для характеристики ефективності медіа спроможне дати не лише об'єктивну оцінку їхньої діяльності, а й сформулювати певні умови їхньої успішності. Розглянемо це твердження детальніше у зв'язку з особливостями функціонування сучасного медіа-ринку.

Головною позиційною характеристикою вироблених медіа-підприємствами засобів масової комунікації в їхній конкурентній боротьбі за увагу аудиторії та можливість упливати на неї, за умови всіх специфічних і технологічних розходжень, є контент. Процес його створення - ключове завдання для менеджменту, оскільки ексклюзивність, якість, споживча відповідність контенту аудиторним запитам впливають на рівень усіх без винятку показників діяльності медіа-підприємства, і насамперед - соціально-економічних.

Результатом інформаційно-комунікаційної діяльності є не тільки сам журналістський матеріал, опублікований у періодичному виданні, розміщений на сайті, показаний по ТБ чи озвучений у радіоефірі, а й той вплив, який він чинить на громадське життя. З урахуванням цього у визначенні ефективності ЗМК як соціального інституту більшість дослідників медіа сьогодні найчастіше оперують логічним ланцюжком: результативність засобів масової комунікації - дієвість журналістики - ефективність медіа-системи. Під результативністю ЗМК у цьому випадку мається на увазі ступінь досягнення мас-медійних намірів, що відповідають потребам суспільства у масовій інформації з урахуванням реальних можливостей як її виробників, так і споживачів. Під дієвістю журналістики - якість виконання її безпосередньо організаторських функцій, міра її успіху в масово-інформаційному забезпеченні соціального розвитку [9, с. 249-250]. Ефективність медіа- системи як завершальна ланка є відображенням ступеня реалізації намірів, що відповідають соціальним потребам в інформації, а під досягнутим ефектом узвичаєно мати на увазі як конкретні зміни у свідомості та поведінці аудиторії, так і вдосконалення соціального середовища в цілому, переважання в ньому загальнолюдських цінностей, доступність інформаційно-когнітивних ресурсів, забезпечення ухвалення суспільно важливих рішень на принципах гласності, відкритості.

Оцінювання мас-медіа в ролі суб'єкта ринкових відносин передбачає трохи іншу точку зору на результати його функціонування. Логіку дій медіа-підприємства на шляху досягнення сподіваного фінансового результату покликана визначати бізнес-концепція, яка ґрунтується на певній системі поглядів і підходів, логічно описує, яким чином контент буде створюватися, надаватися аудиторії та як формуватиметься вартість виробленого медіа-продукту. Поняття ефективності тут характеризується низкою абсолютних ознак, що відображають успішність виконання менеджментом певних завдань на різних етапах інформаційного виробництва.

На нашу думку, а її поділяють ще деякі дослідники, в цьому випадку єдиним підґрунтям для порівняння різнорідних величин, що передбачають численні соціально-економічні характеристики, може бути їх вартісна оцінка, яку можна зробити, головним чином, завдяки двом видам показників: витрат і доходів [10, с. 54; 11, с. 262; 12, с. 371; 13, с. 8; 14, с. 212]. Доходи в цьому випадку відображають вигоду, що її одержує медіа-підприємство від реалізації інформаційного продукту, який випускається ним, а витрати показують ціну, яку йому доводиться за це платити. Різниця між вигодою та її ціною якраз і становить той чистий економічний результат - прибуток, до якого врешті-решт прагне перший-ліпший суб'єкт медіа-ринку.

Рівень витрат значною мірою характеризує якість інформаційного наповнення створюваного медіа-продукту і впливає на перспективи окупності його виробництва [15, с. 215; 16, с. 124-125]. Тестуючи скорочення витрат як варіативний чинник впливу на телевиробництво, російський дослідник В. Падейський фіксує подальший перехід каналу на роботу зі значно дешевшими відеоформатами та підвищення інтенсивності використання павільйонів і стаціонарної техніки, а до результатів такого кроку зараховує зниження якості телепродукту, погіршення ситуації з рекламною прибутковістю та потребу в залученні додаткових творчих кадрів. Зовсім інші результати показало інвестування в збільшення хронометражу і частоту ефіру власних програм: розширилася тематика каналу, зріс його рейтинг і, нарешті, збільшився обсяг доходів від реклами, знизилися витрати на маркетинг [17, с. 140-141].

Витрати на виробництво контенту - найважливіший етап у процесі формування цінності медіа-продукту - спрямовані на створення текстів, відео- та аудіоматеріалів, мультимедійного ряду, на упакування журналістської інформації у відповідний специфіці мас-медіа формат, надання йому вигляду товарної одиниці з визначеною споживчою вартістю. Для різних засобів масової комунікації частка витрат на контент різна: для друкованих ЗМК вона може становити до 10 % від сукупних витрат, а в електронних, зокрема ТБ, сягати від 25 до 30 % [18, с. 35]. До основних чинників, що впливають на розмір витрат цієї групи, належать періодичність та обсяг номера для друкованих видань, частота ефіру та хронометраж програм для ТБ і радіо; оптимальність закупівель готового контенту і собівартість виробництва власного; рівень оплати праці творчих і технічних співробітників.

У різних підсистемах медіа-індустрії склад витрат визначається особливостями інформаційних процесів, але в цілому з них можна виділити три найважливіші групи, безпосередньо пов'язані, по-перше, з виробництвом контенту; по-друге, з розповсюдженням готового медіа-продукту; по-третє, з його рекламною підтримкою та маркетинговими заходами [18, с. 35]. Актуальність розроблення певних дій, спрямованих на зниження впливу цих груп на ефективність інформаційного виробництва, визначається тим, що саме такий підхід може забезпечити підґрунтя для формування іншого, не менш важливого показника діяльності медіа-підприємства - його прибутковості.

Прибутково-утворювальну функцію мас-медіа реалізують на кількох ринках, причому на практиці це відбувається в різних варіантах: медіа-підприємства зосереджують свою увагу тільки на якомусь одному з них чи ж навпаки - діють одночасно на двох, а то й на трьох. На медіа-ринку, де товаром виступають засоби масової комунікації, предметом угоди слугує пропонований ними контент. На рекламному ринку товаром виступає аудиторія, а точніше доступ до неї, відповідно до чого рекламодавцям пропонуються засоби масової комунікації, а предметом угоди є їхні наявні рекламні можливості: оренда ефірного часу на ТБ чи радіо, площі в друкованому виданні, спонсорство, семплінг, банеропокази й контекстна реклама в інтернет-ЗМК тощо. Як інструмент формування та маніпулювання аудиторією засоби масової комунікації визнаються й на так званому «ринкові впливу» [19, с. 9], де їхня прибутково-утворювальна функція реалізується через одержання економічних вигод в обмін на лояльність до певної політичної сили чи бізнесової структури. Однак під час активної діяльності медіа-підприємства на таких ринках треба враховувати, що використання мас-медіа в цій ролі може призвести до змін на догоду сторонньому інвесторові політичної і тематичної спрямованості пропонованого споживачеві контенту, як наслідок - до певних трансформацій у структурі цільової аудиторії ЗМК, а в подальшому - до виникнення ризику втрати виграшних позицій на інших напрямах та значного зниження ефективності функціонування [10, с. 33; 19, с. 8-10; 20, с. 116; 21, с. 18]. У зв'язку з цим більшість медіа-підприємств діють, головним чином, тільки на рекламному та медіа-ринку.

Незважаючи на нетривалу історію його функціонування, на вітчизняному медіа-ринку склалася певна концепція ведення бізнесу, що полягає в досягненні медіа-підприємством економічного ефекту - прибутку - через успішне вирішення завдання виробництва та реалізації затребуваного інформаційного продукту, формування в такий спосіб цільової аудиторії ЗМК із подальшим продажем рекламодавцеві доступу до неї. Зважаючи на базову концепцію, різні мас-медіа вибудовують індивідуальні бізнес-моделі з притаманним тільки їм алгоритмом отримання запланованого результату [22, с. 140]. Побудова медіа-підприємством своєї бізнес-моделі в кожному конкретному випадку відчутною мірою залежить від типологічних характеристик виробленого ним мас-медіа, оскільки саме цей аспект визначає формат комунікаційних відносин ЗМК з аудиторією, її параметри і принципи взаємин з нею.

Порівняно з електронними прикметною рисою медіа-підприємств друкованих засобів масової комунікації є значна варіативність джерел доходу: якщо для телебачення, радіо, інтернет-ЗМК фактично єдина прибуткова стаття - реклама, то періодичні видання «одночасно продають: а) свій тираж; б) доступ до аудиторії для рекламодавців» [16, с. 128], а також можуть доповнювати перелік прибуткових напрямів за рахунок, наприклад, видавничо-поліграфічної діяльності. Визнаючи важливість першочергової ролі реалізації накладу у формуванні прибуткової частини підприємства друкованого ЗМК, слід зазначити й таку особливість їхньої бізнес-моделі: хоча доход від рекламних послуг традиційно є другим за статусом джерелом грошових надходжень, щодо важливості він найчастіше стає першим, перевершуючи обсяг коштів, отриманих від продажу примірників видання. Водночас сам по собі фінансовий результат від продажу накладу або рівень рекламних доходів не можуть претендувати на стовідсоткову об'єктивність як показники ефективності. Доцільніше розглядати їх з точки зору зіставлення вартості одного примірника (контакту) окремо для читача (рекламодавця) і для медіа-підприємства: чим більша різниця між ними з позитивною ознакою для останнього, тим ефективніше реалізується його бізнес-модель.

В електронних мас-медіа - традиційних (радіо, телебачення) і нових (інтернет-ЗМК) - концепція організації інформаційного виробництва як прибуткового медіабізнесу по суті не набагато відрізняється (в тому числі й щодо вартісних оцінок) від визнаної в індустрії преси: тут також спочатку треба за допомогою певної контентної політики сформувати аудиторію з конкретними якісно-кількісними характеристиками, а вже потім розраховувати на взаємовигідний діалог з рекламодавцем. Принципова відмінність від друкованих медіа тут лише в тому, що інформаційна діяльність вітчизняних телерадіомовних та Інтернет-ЗМК прямих доходів їхнім медіа-підприємствам зазвичай не приносить: на вироблений та розповсюджуваний ними інформаційний продукт конкуруючі між собою електронні мас-медіа встановлюють «економічно ефективну (нульову) ціну» [15, с. 219], заробляючи в подальшому здебільшого продажем рекламних послуг, а контент слугує їм основним і поки що мало чи не єдиним інструментом формування тієї аудиторії, що може зацікавити рекламодавця.

Концептуальна єдність не заперечує наявність усередині самих медіа особливих типологічних аспектів, здатних проектуватися на результативність їхніх бізнес-стратегій. Приміром, інший ефект масштабу виробництва, незначна частка витрат на розповсюдження порівняно з друкованими засобами масової комунікації зумовлюють алгоритм дій комерційних телеканалів: вони прагнуть надати рекламодавцеві одночасний доступ до максимально великої кількості потенційних споживачів, що на практиці означає зростання не тільки його доходів, а й безпосередньо самого мас-медіа. Телеканали, перебуваючи під постійним тиском своєї соціальної функції та конкурентного середовища, змушені, з одного боку, постійно прагнути до підвищення якості, тематичної розмаїтості та інноваційності медіа-продукту, а з другого - уміти прогнозувати його затребуваність глядацькою аудиторією, майбутню рейтинговість, що здебільшого буває домінуючим чинником під час ухвалення рішення щодо виробництва тієї чи тієї телепрограми. Із соціальної точки зору цінність телепрограми визначається значенням і змістом передаваних повідомлень, отриманим ефектом впливу, а з комерційної - потенційними та реальними її показниками в рейтингу телеперегляду, що зумовлює неминучість його орієнтації на споживацькі інтереси і смаки. Навіть для «нішевих» каналів саме кількісний обсяг і територіальне охоплення цільової аудиторії слугує критерієм оцінювання та засадничою ланкою ринкових відносин, що панують у телесегменті, і саме ці показники глядацької маси залучають сюди рекламодавця.

Поняття рейтингу та прибутковості на прикладі радіостанції, на відміну від ТБ, навпаки, не пов'язані прямо, оскільки радіо більш сегментований і нішевий бізнес, тут важливим є не охоплення та продаж певної частки від загальної кількості

статистично визначених слухачів, а тип їхньої цільової аудиторії [23, с. 17]. Ефективність і прибутковість функціонування медіа-підприємства на радіо- ринку пов'язані не з масовістю аудиторії, а з її фрагментацією на основі музичних переваг, що формуються як низка соціокультурних і демографічних характеристик. Керуючись інформацією про переваги слухачів, радіостанції обирають свій формат - сукупність жанрових, тематичних та інших ознак, що надалі становлять їхню програмну концепцію [16, с. 259]. Організовуючи мовлення в такий спосіб, вони залучають рекламодавців усвідомленою спрямованістю на чітко визначені аудиторні сегменти з характерними статево-віковими особливостями, рівнями доходів, купівельними звичками, споживчою поведінкою, стилем життя тощо.

Зовсім інший підхід до оцінювання діяльності інтернет-ЗМК, що також демонструють конкурентну боротьбу за рекламні доходи як основне джерело грошового забезпечення свого функціонування. Технологія інтернету дозволяє їм не тільки одержати соціально-демографічний портрет своєї аудиторії, а й конкретніше від традиційних мас-медіа фіксувати свій вплив на неї: відстежувати маршрути і час перебування користувача на сайті, спостерігати його реакцію на побачене та прочитане, інтерес до розміщених матеріалів і тем, визначати кількість і характер скопійованої ним інформації, враховувати все це при подальшому формуванні контенту. Сама рекламна послуга, реалізована інтернет-медіа, крім притаманних їй персоніфікації та адресності, характеризується інтерактивністю - двостороннім зв'язком між рекламним майданчиком і споживачем [24, с. 74-75]. Уже сам факт кліку на рекламний банер і потрапляння на промо-сайт є проявом активності споживача, що дає відповідну інформацію рекламодавцеві про первинну зацікавленість у його рекламованому продукті. Подальша ідентифікація конкретного інтернет-користувача, персоніфікація та чіт - ка адресація рекламних повідомлень суттєво підвищують ймовірність одержання рекламодавцем сподіваного позитивного результату, впливають на ефективність мережевого медіа як рекламоносія. Жодна з підсистем мас-медіа, крім інтернет-ЗМК, не здатна запропонувати рекламодавцеві (в тому числі й політичного напряму) аудиторію, яку так технологічно можна було б групувати за професійними та споживчими інтересами, статево-віковою ознакою, територією проживання, соціальним становищем, захопленнями тощо. У процесі оцінювання ефективності мережевих медіа можна спостерігати найбільше зближення кількісних та якісних показників їхньої діяльності.

Незважаючи на принципові відмінності між ринками реклами та мас-медіа, показники ефективної діяльності медіа-підприємства на них взаємозалежні: обсяг рекламних надходжень корелює з рівнем якості інформаційного складника ЗМК, а некероване зростання частки реклами у виробленому медіа-продукті, навпаки, може викликати негативну реакцію читачів, глядачів, слухачів, здатну відмежувати ту їх частину, для якої першочергово важливі якість і тематика контенту. Засоби масової комунікації з незначними накладами, з низькими показниками телеперегляду чи радіослухання, з розмитими характеристиками аудиторій не можуть повною мірою розраховувати на рекламні джерела одержання доходу, а то й зовсім позбавляються їх. Час рекламних служб медіа-підприємств настає тільки тоді, коли газета чи журнал із затребуваним читачами контентом добре продається, а електронні мас-медіа здатні вигідно представити замовникові-рекламодавцеві якісний склад своїх аудиторій.

Якщо медіа-підприємство не функціонує з прибутком, то воно потрапляє в так звану «спіраль падіння» [18, с. 35], що негативно позначається не тільки на можливостях робити якісний медіа-продукт, інвестувати в розвиток творчого потенціалу співробітників, оновлювати устаткування, підтримувати маркетингову активність, але й значно впливає на виконання соціальної місії ЗМК. Нестача фінансових засобів змушує менеджмент на кожнім спаднім витку спіралі зменшувати витрати на контент, персонал, маркетингові заходи, а це, як наслідок, знижує обсяги реальної аудиторії, змінює її якісно-кількісні параметри, відгукується ще однією хвилею спаду інтересу з боку рекламодавців і призводить до зниження ефективності мас-медіа в цілому, його неприбутковості чи збитків, до втрати медіа-підприємством економічної незалежності.

Висновки. Підсумовуючи, доходимо висновку: ринковий механізм виробництва, розподілу, обміну та споживання інформаційного продукту значною мірою впливає на підходи до визначення ефективності мас-медіа щодо реалізації ними своїх функціональних ролей. Однією з найголовніших умов успішного функціонування ЗМК є їх значно жорсткіша орієнтація на споживчі запити аудиторії, своєчасна адаптація інформаційного виробництва до можливих кон'юнктурних змін, підтримка високого рівня конкурентоспроможності на рекламному ринку, без чого неможливо забезпечити довгострокову перспективу бізнес-розвитку медіа-проектів, а отже, і якісне виконання ЗМК притаманних йому соціальних функцій. Саме в поєднанні аналізу ефективності різних за природою, але споріднених самою логікою співіснування процесів полягає подальший пошук релевантних результатів дослідження критеріїв діагностики та розробки методики розрахунку соціально-комунікативного впливу медіа.

Література

медіа масовий комунікація

1. Репкова Т. Новое время: Как создать газету в демократическом обществе / Татьяна Репкова. - К., ШЕХПроМедиа, 2002 - 468 с.

2. Гуревич С.М. Экономика отечественных СМИ: учеб. пособ. / С.М. Гуревич. - 4-е изд., перераб. и доп.- М.: Аспект Пресс, 2009. - 296 с.

3. Гутиря І.І. Економіка засобів масової комунікації: навч. посіб. для студ. Ін-ту журналістики / І.І. Гутиря; за ред. В.В. Різуна. - К.: Інститут журналістики, 2002. - 120 с.

4. Косарчук В. Журналістський маркетинг: навч.-метод. вид. / В.П. Косарчук. - К., 1999. - 19 с.

5. Лафренц Р.-Д. Снизишь издержки - получишь качество // Газетные технологии. - М., 2002. - № 3.

6. Лившиц В. Деньги для медиа // Телецентр. - М., 2004. - № 4 (6).

7. Никольская Э.В. Анализ хозяйственной деятельности полиграфических предприятий: моногр. / Э.В. Никольская, Е.М. Мерзликина, Г.Д. Прилепская. - М.: Книга, 1989. - С. 320.

8. Долгоруков A. Стратегическое искусство: целеполагание в бизнесе, разработка стратагем, воплощение замысла в жизнь / A. Долгоруков. - М.: 1С-Паблишинг, 2004. - 367 с.: ил.

9. Прохоров Е. Введение в теорию журналистики: учебник для студентов вузов / Е.П. Прохоров - 7-е изд., испр. и доп. - М.: АспектПресс, 2007. - 351 с.

10. Ворошилов В.В. Экономика журналистики: конспект лекций. - С.Пб: Изд-во Михайлова В. А., 1999. - 64 с.

11. Демина И.Н. Организационно-экономический механизм управления услугами медиа-предприятий: дис. ... д-ра экон. наук: 08.00.05 / И.Н. Демина; СПбУ. - М.: РГБ, 2005.

12. Социальные коммуникации (теория, методология, деятельность): словарь-справочник / В. Ильганова. - Х.: Гор. тип-фия, 2009. - 392 с.

13. Киверин В. Экономика редакции газеты: учеб. пособ. / В.И. Киверин. - М.: Аспект Пресс, 2002. - 106 с.

14. Шарков Ф.И. Основы теории коммуникации: учебник / Ф.И. Шарков. - М.: ИД «Социальные отношения»; Перспектива, 2004. - 246 с.

15. Оуэн Б.М. СМИ как индустрия: экономические основы массовых коммуникаций / Брюс М. Оуэн // Право на свободу слова. Роль СМИ в экономическом развитии. - М.: Весь мир, 2005.

16. Вартанова Е.Л. Медиа-экономика зарубежных стран: учеб. пособ. / Е.Л. Вартанова. - М.: Аспект Пресс, 2003. - 335 с.

17. Падейский В. Проектирование телепрограмм: учеб. пособ. / В.В. Падейский. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2004 - С. 238.

18. Кирьянова Л.Г. Экономика средств массовой информации: учеб. пособ. / Л.Г. Кирьянова. - Томск: Изд-во ТПУ, 2006. - 132 с.

19. Матыжев Г.О. Особенности печатных средств массовой информации как товара // Маркетинг в России и за рубежом. - М., 2001. - № 4 (24).

20. Брадов В.В. Формування доходів на підприємствах друкованих засобів масової інформації // Вісник ДонДУЕТ. - Донецьк: ДонДУЕТ, 2002. - № 4 (16). - С. 113-121.

21. Васьківський Ю. Оцінка та аналіз роботи менеджменту в сучасному українському комерційному виданні / Ю. Васьківський, Г. Пігор, І. Тихолаз // Інформаційне суспільство / Інститут журналістики КНУ ім. Т. Шевченка. - 2006. - № 4. - С. 16-18.

22. Иваницкий В.Л. Бизнес-концепция масс-медиа и ее универсальная природа // Вестник Моск. ун-та. Сер. 10: Журналистика. - 2010. - № 3. - С. 138-142.

23. Воронцов К. В зоне повышенной радиоактивности / К. Воронцов, Н. Черепанова // Деньги. - М.: ИД Коммерсант, 2004. - 21 июня. - № 24 (479).

24. Коротков А. Разновидности Интернет-рекламы: характеристика и классификация / А. Коротков, Р. Кузнецов // Маркетинг № 3 (100). - М.: 2008.

Размещено на Allbest.ru