Парадоксальна оцінність медійних текстів: сутність, специфіка вияву

Размещено на http://allbest.ru

УДК 007: 304: 070: 81.367

Парадоксальна оцінність медіиних текстів: сутність, специфіка вияву

Т. В. Кузнецова,

д-р наук із соц. комунік.

Як відомо, парадокс -- цікаве й неординарне явище, що ґрунтується на оригінальності, неочікуваності, незвичності, суперечливості собі, загальноприйнятому погляду чи здоровому глузду за змістом і/чи за формою. Його наявність стимулює до більш глибокого осмислення, розуміння чогось загальновідомого та традиційного, перегляду звичного і навіть відкриттів, на що звертали увагу ще античні мислителі.

Приміром, Цицерон, згадуючи про парадокс у «Трьох трактатах про ораторське мистецтво», визнає його фігурою думки [1], Енекен у «Новому курсі риторики...» наголошує, що парадокс -- одна з найбільш придатних фігур для доказів, яка апелює до розуму, бере участь у процесі пізнання (цит. за: [2]). Саме тому парадокс і знаходить свій вияв у мистецтві, культурі, науці. Варто згадати, наприклад, вислови Ніцше, Вольтера, Оскара Уальда, Бернарда Шоу, А. П. Чехова, звернутися до «поезії безглуздостей» Льюїса Керролла, музичних творів С. Прокоф'єва, В.-А. Моцарта чи наукових парадоксів Рассела, Смейла, Хаусдорфа, щоб переконатися в цьому.

Елементи парадоксального мислення притаманні й масовій комунікації, на що звертають увагу дослідники. Наприклад, Б. Потятиник, розглядаючи парадокс, який проявляється на рівні художнього образу, метафоричної фрази, робить висновок, що «парадоксальна точка зору, цікавий підхід до теми, несподіваний погляд на відомі речі -- усе це, з одного боку, атрибути журналістського самовираження, а з другого, -- умови (серед багатьох інших умов) читабельності. Саме тому можна вести мову про парадокс як спосіб мислення в публіцистиці» [3, с. 283].

Парадокс, що існує у текстовому просторі, може виявлятися на різних рівнях -- логічному, лінгвістичному, прагматичному, дискурсивному тощо. У полі нашого зору -- парадокс, який покладено в основу оцінності тексту. Зокрема, під час аксіологічного дослідження ЗМК нами виявлені такі медійні матеріали, оцінний знак яких виявляє двоїсту, антиномічну сутність: з різних точок зору один і той самий текст може мати різну оцінність. Зокрема, встановлено, що оцінка цих текстів з позиції явної та прихованої інформації, з позиції факту та його вербальної репрезентації виявляється протилежною. Це дає нам змогу говорити про парадоксальну оцінність журналістських матеріалів, які з точки зору ціннісного навантаження представленої інформації можуть умовно перетворюватися на власну протилежність.

Найчастіше, за нашими даними, серед таких текстів трапляються ті, в яких не збігається оцінний знак текстової та підтекстової інформації. Розглянемо цю опозицію більш детально.

Як слушно зазначає Ю. Левицький, формальні засоби, тобто одиниці мови, не є безпосередніми носіями всієї інформації, закладеної автором у текст, оскільки значне місце займає підтекст [4, с. 127]. Підтекст у сучасному мовознавстві розглядається насамперед як імпліцитна інформація, глибинний, прихований внутрішній смисл змісту, який не має безпосереднього вербального вираження в тексті.

Зокрема, І. Гальперін визначає підтекст (точніше змістовно-підтекстову інформацію) як прихований смисл, який вилучається зі змістовно-фактуальної інформації (експліцитно вираженої у тексті) завдяки здатності мовних одиниць породжувати асоціативні та конотативні значення, а також завдяки здатності речень всередині змістовно-фактуальної інформації нарощувати смисли [5, с. 28].

Автор виділяє два типи підтекстової інформації (ПІ): ситуативну та асоціативну. Ситуативна ПІ виникає у зв'язку з фактами, подіями, які раніше описувалися у художніх творах. Асоціативна ПІ не пов'язана з фактами, які описувалися раніше, а виникає завдяки властивій нашій свідомості звичці пов'язувати викладене вербально з накопиченим особистим або соціальним досвідом [5, с. 45].

У проаналізованих нами текстах парадоксальність оцінки зумовлена асоціативною підтекстовою інформацією, ціннісні вібрації якої передаються насамперед через приховані смисли окремих слів. Загальновідомо, що будь-який текст має у своїй «тканині» слова, які виділяються особливим прихованим змістом. Їх маркованість пояснюється нашою архіпам'яттю -- культурою, індивідуальною свідомістю, інтелектуальними здібностями тощо. Саме вони у цьому контексті при спілкуванні конкретного автора з певним читачем й актуалізують образи, конотації, асоціації, які не лише розкривають глибинні смисли цих слів, а й задають підтекстову оцінку матеріалу.

Безумовно, асоціації й, відповідно, підтекстова оцінка у свідомості різних читачів можуть не збігатися. Адже, як зазначає М. Едельман, одні й ті самі словесні знаки можуть зумовлювати не лише диференційовану, а й прямо протилежну реакцію залежно від співвіднесення з соціальною групою [6, с. 157]. В. Шаховський наголошує на тому, що «семантика будь-якого слова для його користувача містить, крім кодового змісту, ще й особистісні компоненти, які співвідносять це слово з ситуаціями усіх попередніх використань. А вони у кожного користувача мови свої, тому і з'являється розлад у сприйнятті, розумінні та інтерпретації одного й того самого висловлювання навіть у внутрішньокультурному (одномовному) спілкуванні» [7, с. 133]. Водночас відомо, що серед усіх наявних асоціацій існують і такі, які властиві певній культурі, соціальній групі, народу загалом, -- так звані соціокультурні асоціації.

З'являючись при сприйнятті текстової інформації, вони можуть зумовлювати появу однакових оцінних смислів у читачів. Парадоксальність оцінки створюють насамперед ті соціокультурні асоціації, оцінний знак яких не збігається зі знаком асоціату -- слова або вислову, що їх породжує. За нашими даними, найчастіше це відбувається завдяки появі негативної конотації у позитивно чи нейтрально налаштованих концептів. Приміром, у сучасних ЗМІ негативного забарвлення набув зовнішньо нейтральний концепт ВЛАДА. Значною мірою його негативність зумовлена самою сутністю діяльності влади.

До речі, стійкість негативного конотативного компонента концепту ВЛАДА підтверджується й значним масивом медійних матеріалів, які засвідчують негативне ставлення народу до влади, що стало уже навіть ментальною рисою українців, пор.: «Цю особливість українського менталітету - недовіри до влади, власне, до ієрархізації суспільної структури, відзначив видатний український історик Микола Костомаров... Трагедія українського народу в тому, що в своїй історії ми вже пережили феномен неодноразової «зради» правлячою елітою України власного народу. Вперше ми втратили аристократію княжих часів (спольщену і окатоличену після Люблінської унії 1569 р.). Вдруге - станову старшину козацьких часів (зрусифіковану після Переяславського договору 1654 р.). Нині народ знову демонструє розчарування щодо новоявлених представників політичної еліти та національного підприємництва, які встигли зародитися за роки незалежності, але так і не стали належною мірою «своїми». Простежується «зачароване коло»: в українській історії, пише І. Ли- сяк-Рудницький, «немає прямого помосту між Україною короля Данила та гетьмана Хмельницького, між Україною Мазепи та Петлюри. Здобутки та традиції перших не могли прямою лінією перейти до останніх. Доводилося починати наново». Ось тут лежить головна причина хронічної недозрілості українського суспільства, його інфантильності та примітивізму» (Дзеркало тижня. -- 2006. -- 11--17 берез. -- № 9 (588)). У зв'язку з цим негативно сприймаються матеріали, в яких йдеться про запропоновані зміни, обіцянки чиновників тощо. Особливо в «мінусах» залишаються інтерв'ю чиновників, які звітують про виконану роботу й говорять про успіхи своєї діяльності.

Набуваючи негативного забарвлення, концепт ВЛАДА негативно впливає й на інші концепти, що взаємодіють з ним. Для прикладу, у результаті такого асоціативного зчеплення негативним може бути концепт РЕФОРМА. Його функціонування навіть поза текстовим простором зумовлює психологічний дискомфорт серед читачів, на що звертають увагу самі журналісти: «Серед широкого учительського загалу вироблено стійку алергію на реформи в освіті. Причому парадоксальність ситуації в тому, що алергія є, а самих реформ - немає. Не можна ж назвати реформою освіти просте розширення шкали оцінювання до 12 балів чи просте збільшення терміну перебування у школі до 12 років; Ще один парадокс «реформування» освіти по-українськи - спроба поставити воза поперед коня» (ДТ. -- 2004. -- 28 серп.--3 верес. -- № 34 (509)).

Журналісти, використовуючи ці концепти у своїх матеріалах, уже підсвідомо програмують читача на негатив. Говорячи, наприклад, про реформування, обіцянки влади, вони тим самим актуалізують у читача негативні асоціації про брехню, неспроможність влади довести реформи до кінця, виконати свої обіцянки. Саме це і зумовлює у читацькому сприйнятті негативність навіть найпозитивнішої з погляду представленого факту інформації. медійний комунікація журналістський

Тобто парадоксальність оцінки медійного тексту значною мірою зумовлюється асоціативним сприйняттям ключових концептів, номінанти яких є нейтральними словами. В їх семантичній структурі оцінна сема, як правило, є нульовою (зовнішньо не оцінні слова), однак за певних умов вона має здатність набувати екстра- і/чи інтра-лінгвістичного контексту, унаслідок чого зовнішньо нейтральний номінант, а отже, концепт і, відповідно, текст стають оцінними.

Часто так звана парадоксальна оцінність текстів ґрунтується на асоціативних зв'язках, які виникають під час сприйняття не окремих концептів чи їх складників, а тексту в цілому. Їх існування можна пояснити самою сутністю тексту як факту культури, способу засвоєння, пізнання, перетворення дійсності. Як зазначає Л. Бабенко, будь-який текст зв'язаний невидимими нитками зі значною кількістю раніше написаних текстів, він вбирає у себе як факти минулого, так і події реальної дійсності. У зв'язку з цим у процесі породження тексту його автор (свідомо чи несвідомо) програмує різноманітні асоціації [8, с. 191]. До того ж текст, за слушним зауваженням видатного імпровізатора смислів Умберто Еко, -- це «лінивий механізм, який вимагає, щоб читач виконував частину роботи замість нього. Текст, у якому було б викладено все, що людині необхідно зрозуміти, мав би серйозний недолік -- він би був безкінечним» [9, с. 9].

У таких матеріалах, які начебто формально безпідставно зумовлюють асоціативні зв'язки, відсутні безпосередні асоціати. Проте асоціативному домислюванню (появі асоціацій) сприяють так звані позатекстові програми: насамперед когнітивна, що ґрунтується на картині світу у свідомості читача, та пресупозитивна, в основі якої -- усталені фонові знання адресанта, -- які начебто тягнуть за собою шлейф соціо-, психо- та етнокультурних ознак.

Сприймаючи текст, читач умовно зіставляє, порівнює репрезентовані у ньому факти з реальністю свого життя й тим самим оцінює дійсність. При цьому ціннісний зміст текстових фрагментів та зумовлені ним асоціації у читацькому сприйнятті можуть бути гармонійними й узгодженими, а можуть бути й дисгармонійними, суперечливими. За словами Л. Бабенко, «цей феномен варіабельності емоційного сприйняття, коливань емоційного резонансу аж до парадоксального сприйняття, що суперечить замислу автора, не випадкове явище і має під собою реальне життєве підґрунтя...» [8, с. 152]. І це очевидно, адже «читач не лише «читає» письменника, але й творить разом з ним, підставляючи в його твір все нові та нові змісти» [10, с. 8].

Парадоксальна оцінність сучасних медійних текстів, яка зумовлена незбіганням оцінного знаку текстового фрагмента та його асоціативного підтексту, може виявлятися під час сприйняття інформації про інші, «чужі» країни, коли адресат, умовно порівнюючи її з дійсністю «своєї» країни, співвідносить з інформацією про «своїх». При цьому порівнянні, як правило, спрацьовує стереотип сприйняття СВОГО, БЛИЗЬКОГО як чогось позитивного, а ЧУЖОГО, ДАЛЕКОГО -- як негативного, що зумовлено специфікою сприйняття цих концептів. Адже, за даними лінгвістичних, психолінгвістичних та суто психологічних розвідок, СВІЙ завжди «рідний», «особистий», «безпечний», «особливий», а ЧУЖИЙ -- «ворожий», «небезпечний», «хаотичний». «Своє/чуже» завжди усвідомлюється людиною як норма/відхилення від норми. Нормою є все «своє», антинормою -- те, що знаходиться за межами «свого», тобто все «чуже», «далеке», «не близьке». Звертаючись до негативної інформації про ЧУЖИХ, читач може сприймати її як норму; усвідомлення ж, що це стосується не СВОЇХ, що це десь далеко, може взагалі пом'якшувати наявний у тексті негатив і таким чином «переводити» негативний текст до розряду нейтральних.

Що ж до сприйняття позитивних текстів про ЧУЖИХ, то парадоксальна оцінність може з'являтися внаслідок зсуву позитивної (з точки зору репрезентованих фактів) оцінки тексту в бік нейтральної, а іноді навіть негативної (з точки зору асоціацій, які вони зумовлюють). Це, наприклад, може відбуватися при сприйнятті інформації про певні успіхи, досягнення інших народів, «чужих» країн.

У таких текстах, як правило, відсутні будь-які негативні концепти, негативні інтенсифікатори оцінки, негативні асоціати, які б могли зумовити негативне сприйняття медійного матеріалу загалом. Проте у процесі сприйняття ці тексти начебто «примушують» читача зіставити представлені факти з негативно оцінною (у разі її наявності) реальністю своєї країни. Причому про події у своїй країні автор може зовсім нічого й не говорити (це міститься у пресупозитивній, затекстовій формі).

Порівнюючи виразний «позитив» чужих з негативом «своїх», деякі читачі сприймають такі матеріали як нейтральні, а деякі навіть як негативні (про що засвідчив проведений нами асоціативний експеримент). Тобто яскравий позитив «чужих» може зумовлювати негативні асоціації про проблеми, негаразди «своїх», що й задає нейтральну, а часом навіть і протилежну наявній у тексті інформації негативну оцінність.

Варто зазначити, що таке сприйняття може бути властиве лише окремим соціокультурним групам читачів, що значною мірою зумовлено як специфікою соціокультурного простору, в який вони занурені, так і їхньою національно-психологічною специфікою, рисами «національного характеру» (S. Dahl), «етнічного уявлення» (М. Єрофєєв), «психологічного складу нації» (С. Арутюнян), тобто тією «сукупністю специфічних психологічних рис, які стали певною мірою властиві тій чи іншій соціально-етнічній спільноті в конкретних економічних, культурних і природних умовах її розвитку» [11, с. 136]. Тобто умовне порівняння позитиву ЧУЖИХ з негативом СВОЇХ зумовлює так зване асоціативне нарощення вторинного змісту, який і вносить нову оцінність тексту в цілому.

Парадоксальна оцінність може з'являтися й внаслідок виникнення певних асоціативних зв'язків з автором самого матеріалу: цілком очевидно, що будь-який позитивний текст (з погляду його змістового наповнення) цілком реально може набути негативного забарвлення у разі негативного сприйняття його автора читацькою аудиторією.

Звичайно, парадоксальність оцінки, що ґрунтується на суперечливості оцінного знаку тексту та підтексту, може виникати й випадково, зокрема коли читач «прочитує» ту інформацію, яку автор і не збирався подати, або прочитує так, про що автор навіть і не здогадувався. Проте у будь-якому разі в основу парадоксальної оцінки, зумовленої внутрішнім смислом тексту, покладено асоціативний механізм, який, до речі, діє не завжди усвідомлено, як зазначає І. Овчинникова, «спрацьовує і на рівні підсвідомості» [12, с. 33].

Бібліографія

1. Цицерон. Три трактата об ораторском искусстве / Цицерон. - М., 1972.

2. Безменова Н. А. Очерки по теории и истории риторики / Н. А. Безменова. - М., 1991.

3. Потятиник Б. Патогенний текст / Б. Потяти- ник, М. Лозинський. - Львів : Місіонер, 1996.

4. Левицкий Ю. А. Лингвистика текста : учеб. по- соб. / Ю. А. Левицкий. - М. : Высшая школа, 2006.

5. Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования / И. Р. Гальперин. - М. : Наука, 1981.

6. Edelman M. J. Political Language: Words that Succeed and Politics that Fail / M. J. Edelman. - New York, 1977. - P. 157-166.

7. Шаховский В. И. Эмоции во лживой коммуникации / В. И. Шаховский // Язык, сознание, коммуникация : сб. ст. / отв. ред. В. И. Красных, А. И. Изотов. - М. : МАКС Пресс, 2005. - Вып. 30. - С. 133-146.

8. Бабенко Л. Г. Лингвистический анализ художественного текста. Теория и практика / Л. Г. Бабенко, Ю. В. Казарин. - М. : Флинта ; Наука, 2008.

9. Эко У. Шесть прогулок в литера-турных лесах / Умберто Эко. - С.Пб, 2002.

10. Виноградов В. В. О теории художественной прозы / В. В. Виноградов. - М., 1971.

11. Тер-Минасова С. Г. Язык и межкультурная коммуникация / С. Г. Тер-Минасова. - М. : СЛОВО/ SLOVO, 2000.

Овчинникова И. Г. Ассоциации и высказывание: Структура и семантика / И. Г. Овчинникова. - Пермь, 1994.

Анотація

Парадоксальна оцінність медіиних текстів:сутність, специфіка вияву. Т. В. Кузнецова, д-р наук із соц. комунік.

У статті розглядається аксіологічна сутність парадоксальних текстів -- тих матеріалів, в яких наявна суперечливість оцінного знаку. Як правило, це такі мас-медійні тексти, оцінність яких виявляє двоїсту, анти¬номічну сутність: з різних точок зору одне і те саме повідомлення (з позиції явної та прихованої інформації, з позиції факту та його вербальної репрезентації) може мати різну оцінність. Значну роль у формуванні такої двоїстої сутності відіграють асоціативні смисли, що виникають у читацькому сприйнятті під впливом низки соціокультурних чинників. У таких матеріалах, які начебто формально безпідставно зумовлюють асоціативні зв'язки, відсутні безпосередні асоціати. Проте асоціативному домислюванню (появі асоціацій) сприяють так звані позатекстові програми: насамперед когнітивна, що ґрунтується на картині світу у свідомості читача, та пресупозитивна, в основі якої -- усталені фонові знання адресанта.

Ключові слова: парадокс, парадоксальність, оцінність, медійний текст, підтекст, асоціації.

Annotation

Paradoxical evaluation of the media texts: essence, specific manifestation. Kuznyetsova Tetyana.

The article views axiological essence of paradoxical texts - those materials that contain contradictory evaluation. As a rule, those are such mass-media texts that contain ambivalent (double) antinomy evaluation essence: from different standpoints the same massage (from the point of view of the hidden information, from the point of view of fact and its verbal representation) can provide different evaluation. Associations play significant role in such dubious essence formation. These associations emerge in readers' imagination under the influence of number of socio-cultural factors. Direct associations are missing in materials that as if cause association connections. But association creation (emerging of associations) arouses due to so called out-of-text programs: first of all, cognitive one, that are based on the picture of the world in the readers imagination, and presuppositive one, that is based in the set background knowledge of the addresser.

Keywords: paradox, paradoxicalness, evaluation, mediatext, subtextual, associations.

Аннотация

Парадоксальная оценочность медиатекстов: сущность, специфика проявления. Кузнецова Т. В.

В статье рассматривается аксиологическая сущность парадоксальных текстов - тех материалов, в которых проявляется противоречивость оценочного знака. Как правило, это такие медиатексты, оценочность которых приобретает двойственную, антиномическую сущность: с разных точек зрения одно и то же сообщение (с позиции явной и скрытой информации, с позиции факта и его вербальной репрезентации) может иметь различную оценочность. Значительную роль в формировании такой двойственной оценки играют ассоциативные смыслы, которые возникают в читательском восприятии под влиянием ряда социокультурных факторов. В таких материалах, которые вроде бы формально безосновательно обусловливают появление ассоциативных связей, отсутствуют непосредственные ассоциаты. Однако ассоциативному домысливанию (появлению ассоциаций) способствуют так называемые внетекстовые программы: прежде всего когнитивная, основанная на картине мира в сознании читателя, и прессупозитивная, в основе которой - фоновые знания адресанта.

Ключевые слова: парадокс, парадоксальность, оценочность, медиатекст, подтекст, ассоциации.

Размещено на Allbest.ru