До історії процесів саморегуляції журналістського середовища української діаспори Північної Америки: Перший з'їзд українських журналістів США і Канади (30-31 жовтня 1965 р.)

Анотація

журналіст з'їзд америка еміграція

У статті з'ясовано основні причини скликання Першого з'їзду українських журналістів Північної Америки та визначено його наслідки й значення для подальшої професійної діяльності українського журналістського середовища в еміграції на основі прийнятих регуляторних рішень.

Ключові слова: українська діаспора, українська преса, Перший з'їзд українських журналістів США і Канади.

Аннотация

Богуславский О. В. К истории процессов саморегуляции журналистской среды украинской диаспоры Северной Америки: Первый съезд украинских журналистов США и Канады (30-31 октября 1965 г.)

В статье раскрываются основные причины созыва Первого съезда украинских журналистов Северной Америки и определены его последствия и значение для дальнейшей профессиональной деятельности украинской журналистской среды в эмиграции на основе принятых регулирующих решений.

Ключевые слова: украинская диаспора, украинская пресса, Первый съезд украинских журналистов США и Канады.

Annotation

Bohuslavskyj О.То History of Processes of Self-Regulation of Journalistic Environment of the Ukrainian Diaspora of North America: First Convention of the Ukrainian Journalists of the USA and Canada (on October, 30-31 in 1965)

Processes upon termination of the second world war, which resulted in the “third wave” of Ukrainian political emigration which most assisted development of Ukrainian political, public, cultural and religious life in a diaspora, are examined In the article. Exactly it became that clamping bar of idea of independence and collegiality of Ukraine. Exactly it constantly argued against russification of Ukrainian and culture, objected against repressive actions against the Ukrainian dissidents. Therefore in full logical is that the most meaningful publishing and informative projects belong to this wave of emigration exactly.

Important, from the scientific point of view, is research and analysis of the Ukrainian ethnic press of North America and evolution of regulative processes in the environment of it professional organizations.

The article gives an answer, how it was succeeded to carry out self-regulation a professional journalistic environment through certain principles which this press followed in the activity and what value it had for integration of Ukrainians to democratic societies of countries of dwelling without the loss of national self-identification. This understanding is important enough for modern Ukrainian journalism which is in the endless evolutional process of reformation and search of subsequent ways of development.

Summarizing the results of leadthrough of First convention of the Ukrainian journalists of North America, it is necessary to mark that the article of discussions and discussions on convention were issues of the day, which touched professional labour of the Ukrainian journalists in emigration and its role in life of the Ukrainian association, and also proved that without regard to a generous amount ideological political or confessional divergences it is possible to find common language in the matters of journalistic ethics, and main - to accede to that the ideas of the Ukrainian state system can be widened in various ways, which conduce to one purpose - liberation of Ukraine.

Key words: Ukrainian diaspora, the Ukrainian press, the First Congress of Ukrainian journalists the US and Canada.

Вступ

Закінчення Другої світової війни призвело до української масової політичної еміграції. Понад 300 тис. українців опинилося в західних окупаційних зонах Німеччини, Австрії, Італії та у Великій Британії в таборах військовополонених та таборах так званих “переміщених осіб” - Ді Пі (Displaced Persons). Серед них було чимало “остарбайтерів” - людей, вивезених з України під час війни на примусові роботи до Німеччини та васальних їй країн; вояки української дивізії “Галичина” (1-ї Української дивізії Української національної армії), вояки Української повстанської армії й велика кількість інтелігенції та науковців - людей, які не сприймали російську окупацію України й радянський лад, а тому категорично відмовилися повертатися на окуповану батьківщину. Частина з них залишилася в Західній Європі, але більша частина після того, як у 1947-1953 рр. Сполучені Штати Америки та Канада дозволили масову еміграцію, виїхали до цих країн. Цим правом скористалися близько півтори сотні тисяч українців.

Саме ця “третя хвиля” української еміграції найбільше посприяла розвитку українського політичного, громадського, культурного та релігійного життя в діаспорі. Саме вона стала тим цементуючим стрижнем ідеї незалежності та соборності України. Саме вона постійно виступала проти русифікації української мови й культури, протестувала проти репресивних дій супроти українських дисидентів. Тож уповні логічним є те, що саме цій хвилі еміграції належать найбільш значущі видавничі та інформаційні проекти.

Достатньо цікавим і важливим, з наукової точки зору, є дослідження української етнічної преси Північної Америки й еволюційних саморегулятивних процесів у середовищі її професійних організацій. Необхідно зрозуміти, які рушійні сили тогочасного еміграційного суспільства стояли за розвитком української преси, яким чином професійному журналістському середовищу вдавалося здій-

© Богуславський О. В., 2014 снювати саморегуляцію через певні принципи, якими ця преса керувалася у своїй діяльності та яке значення вона мала для інтеграції українців до демократичних суспільств країн проживання без втрати національної самоідентифікації. Це є досить важливим і для сучасної української журналістики, яка перебуває в нескінченному еволюційному процесі реформування та пошуку подальших шляхів розвитку.

Преса української еміграції на американському континенті після закінчення Другої світової війни - найменш досліджений сегмент української преси, хоча історіографія й подає нам чимало цікавих праць, проте, більшість із них стосуються або раннього, або більш сучасного періоду.

Першими проблемою української преси в Сполучених Штатах та Канаді займалися, що й зрозуміло, українські еміграційні дослідники, серед яких треба відзначити бібліографів української преси: В. Дорошенка [4] та О. Фединського [16], а також окремі праці М. Боровика “Українсько-канадська преса та її значення для української меншини в Канаді” [2] та дослідження “Життєвий досвід українців у Канаді: рефлексії” за редакцією Олега В. Ґеруса, Іраїди Герус-Тарнавецької та Степана Ярмуся [6].

Після здобуття Україною незалежності значно зріс інтерес науковців до проблем функціонування засобів масової комунікації українців за кордоном.

Дослідження діаспори в Україні розгорнулось за кількома тематичними напрямами. Найбільш продуктивний за кількістю наукових досліджень стосується питань культури зарубіжних українців, у тому числі преси: це праці В. Губарця, О. Грищенко, О. Кривошеєва, І. Крупського, Н. Мерфі, А. Онковича, М. Присяжного, Н. Сидоренко, М. Тимошика, П. Тригуб, В. Чекалюка. Щоправда, зазначені науковці, так чи інакше розглядаючи об'єкт нашого дослідження - українську журналістику США та Канади, жодним чином не торкаються предмета дослідження - значення Першого з'їзду українських журналістів Північної Америки для процесів саморегулювання журналістського середовища української еміграції.

Постановка завдання

Мета статті - з'ясувати основні причини скликання Першого з'їзду українських журналістів Північної Америки та визначити його наслідки й значення для подальшої професійної діяльності українського журналістського середовища в еміграції на основі прийнятих регуляторних рішень.

Результати

Спираючись на бібліографічну інформацію, подану О. Фединським у “Бібліографічному покажчику української преси поза межами України за 1966 рік”, можна з'ясувати, що кількість українських видань у Північній Америці в 60-х рр. ХХ ст. становила 175 газет і журналів та 128 церковних бюлетенів (загалом 303 видання), серед яких - 2 щоденні газети, 22 тижневики, 5 двотижневиків (півмісячників), 47 щомісячників, 40 квартальників, 1 видання, що виходить тричі на рік, 7 піврічників та 36 інших видань [15]. Ця інформація, у свою чергу, дає уявлення про кількість журналістів і редакторів, задіяних у процесі підготовки, обробки та випуску інформації. І хоча умови еміграції не створюють економічної конкуренції, проте питання політичної та ідеологічної конкуренції були надзвичайно актуальними й гострими. Тож назріла нагальність проведення спільного заходу для вирішення проблем саморегуляції в журналістському середовищі.

Такі спроби самоорганізації робили й у попередніх роках еміграції. Tак, у Відні в 1919-1922 рр. діяв Союз українських журналістів та письменників [1], який 1923 р. був перенесений до Праги, де й проіснував до початку Другої світової війни (за іншою інформацією, до 1945 р. [13]). Післявоєнний період теж мав приклади такої самоорганізації - “невеликі локальні письменницько-журналістські спілки виникали майже в кожному таборі, де було скупчення переселенських мас” [10, с. 11]. Так, 7-8 квітня 1946 р. у Регенсбурзі відбувалася Конференція головних редакторів українських друкованих періодичних видань, метою якої було визначення напрямів для інформаційно-пресової діяльності і на якій було створено Союз української демократичної преси (СУДП). Уже 2-3 червня 1946 р. було створено Спілку українських журналістів на чужині (СУЖ), яка об'єднала в собі журналістів різних поколінь та представників різних політичних напрямів, до того ж, Статут, прийнятий СУЖ, перегукувався зі Статутом Союзу українських письменників і журналістів у Відні, що підтверджувало певну естафетність журналістських зусиль [10, с. 12-15].

У Нью-Йорку 20 грудня 1952 р. було засновано Спілку українських журналістів Америки (СУЖА) - професійну журналістську організацію, що об'єднувала близько 100130 членів [14]. “Першим головою був д-р 0 членів [14]. “Першим головою був д-р Лука Мишуга, який, зрештою, відмахувався від тієї почести і прийняв її тільки в наслідок наших аргументів, що новозаснована організація мусить мати гопову, який відомий широкому суспільству і має авторитет журналіста й громадського діяча високої кляси. Другим головою був Роман Купчинський, колишній голова Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка (ТОПІЖ) у Львові, третім я (Іван Кедрин. - О. Б.), після мене Мстислав Дольницький, після якого знову обрали мене, 4 грудня 1971 р. і 9 лютого 1974.... Мені було дуже легко головувати в СУЖА в першу чергу завдяки знаменитим секретарям Управи. Спершу був ним пок. др Роман Криштальський, після нього Ольга Кузьмович.” [7, с. 486].

Не забарилися й українські журналісти в Канаді - 1957 р. у Торонто було створено Спілку українських журналістів Канади (СУЖК) [15].

Перший з'їзд українських журналістів США і Канади відбувався 30-31 жовтня 1965 р. на відпочинковій оселі “Союзівка” в Гатскіл, штат Нью-Йорк (США), що належить Українському народному союзові. На з'їзд прибуло 90 діючих журналістів, які представляли такі редакції: “Поступ” (Вінніпег), “Вільна Думка” (Сідней), “Українська Думка” (Лондон), “Шлях Перемоги” (Мюнхен, Німеччина), “Християнський Голос” (Мюнхен), “Вісті Музики й Культури” (Міннеаполіс), “Америка”, “Свобода”, “Веселка”, “Нова Зоря”, (Чикаго), “Наш Приятель” (Вінніпег), “Вільне Слово” (Торонто), “Віра і Наука”, “Українська Газета” (Детройт), “Новий Шлях” (Вінніпег), “Гомін України” (Торонто), “Овид” (Чикаго), “Промінь” (Вінніпег), “Жіночий Світ” (Вінніпег), “Світло” (Торонто), “Народна Воля” (Скрентон), “Канадійський Фармер” (Вінніпег), “Наша Мета” (Торонто), “Голос Лемківщини” (Йонкерс, Н. Й.), “Юнак” (Нью-Йорк), “Вісник ООЧСУ” (Нью-Йорк), “Наш Світ” (Нью-Йорк), “Українське Слово” (Піттсбурґ), “Вісник”, “Юкрейніен Рідерс Дайджест”, “Український Філятеліст” (Нью-Йорк), “Місія України” (Торонто), “Авр В'юпойнт” (Оттава, Кан.), “Шлях Молоді”, “Крилаті”, “Готуйсь”, “Київ” (Філадельфія), “Сторінка ТУСМ”, Український Відділ “Голосу Америки” і “Радіо Вільна Європа”.

З різних причин не прислали своїх представників: зі США - “Шлях”, “Листи до Приятелів”, “Наша Батьківщина”, “Українське Життя”; з Канади - “Батьківщина”, “Лемківські Вісті”, “Український Голос”, “Українські Вісті”; з Європи - “Українське Слово”; з Південної Америки - “Українське Слово”, “Наш Клич”, “Праця”, “Хлібороб”; з Австралії - “Українець в Австралії”.

Не прибули такі визначні журналісти: Д. Донцов, Є. Онацький, В. Мудрий, В. Приходько, Р. Купчинський, О. Ревюк, М. Шлемкевич, І. Ставничий, О. Новицький, Гр. Лужницький, Л. Бурачинська, І. Пеленська, В. Душник, Ю. Дивнич, І. Коровицький та ін. [11, с. 21-22].

З'їзд розпочався, відповідно до узгодженої попередньо програми, об одинадцятій годині ранку. Усі сесії з'їзду відбувалися у новій, гарно декорованій художником Е. Козаком великій залі “Веселка” відпочинкового комплексу “Союзівка”.

Відкриваючи з'їзд, редактор І. Кедрин-Рудницький, голова СУЖА, наголосив, що ініціатива з проведення з'їзду належить Спілці українських журналістів Канади, проте, з'їзд скликала й усі господарсько-організаційні питання вирішувала саме СУЖа. До президії були обрані голови та секретарі управ обох Спілок: І. Кедрин-Рудницький - голова (США), М. Сосновський - заступник голови (Канада), Р. Криштальський - секретар (США) і С. Росоха - секретар (Канада), Н. Когуська - редактор місячного журналу “Промінь” з Вінніпегу.

Після короткого вступного слова модератор з'їзду І. Кедрин-Рудницький передав слово для спільної молитви о. П. Хомину, редактору торонтської “Нашої Мети”.

Розпочав першу сесію редактор “Нового Шляху” В. Софронів-Левицький, який виголосив доповідь “Українська преса в Америці і Канаді”, що була пізніше повністю надрукована в кількох числах “Свободи” [12], закінчивши її відповідними тезами, що увійшли до кінцевої спільної Декларації. Другу доповідь прочитав М. Дольницький з філадельфійської “Америки” про англомовну пресу, у якій він підкреслив дві проблеми: дозвіл англомовній пресі передруковувати новини з інших газет, не посилаючись на джерело, і потребу створити один центральний англомовний орган. На цьому було завершено першу сесію з'їзду. Обідня перерва була першою більшою нагодою для приватних зустрічей та розмов працівників преси.

Пообідню сесію з'їзду започаткував доповіддю редактор Антін Драґан зі “Свободи” (Джерзі Сіті), у якій він розповів про комплекси етики, вироблені американською пресою для журналістів, а також назвав випадки, у яких американський і канадський закони надають право громадянам та організаціям подавати позов за наклеп проти якоїсь газети, що, на їх думку, очорнила їх чи їх діяльність у своїх публікаціях [5].

Четвертий запланований доповідач, редактор Б. Кравців, який мав доповідь про українську пресу в УРСР, захворів і на з'їзді не був присутній. У звязку із цим увесь час цієї сесії аж до її закінчення на вечерю був присвячений дебатам над різними питаннями, яких торкалися чи ні в попередніх доповідях. У дебатах взяло участь понад 30 учасників з'їзду, зокрема: С. Галамай (“Вісник ООЧСУ”, Нью-Йорк), В. Софронів-Левицький, О. Бойко (“Вільне Слово”, Торонто), Б. Стебельський (“Гомін України”, Торонто), завваги і привітання виголосив о. М. Когут, П. Ісаїв, колишній редактор тижневика “Шлях” у Філадельфії, П. Мірчук, редактор Р. Хом'як, Є. Мастикаш, Р. Ільницький (“Наш Світ”, Нью-Йорк), С. Бубняк (“Жіночий Світ”, Вінніпег), О. Кузьмович, В. Верига (“Народна Воля”, Скрентон), В. Солонинка (“Гомін України”, Торонто), о. І. Свищук (“Нова Зоря”, Чикаго), І. Варениця (“Гомін України”, Торонто), В. Коваль (“Місія України”, НьюЙорк), М. Пасіка (“Америка”, Філадельфія), Р. Голіят (Нью-Йорк), І. Дурбак, Л. Івченко, Ю. Старосольськнй (Вашингтон), Я. Шав'як (Вашингтон), С. Росоха, В. Барагура (“Веселка”, Нью-Йорк), Р. Осінчук (Нью-Йорк), Качмар (Нюарк), Я. Падох та ін. Дебати заторкнули, між іншим, такі справи, як кількість і якість української преси, що існує у вільному світі, проблеми преси в окупованій Україні, проблеми нових журналістських кадрів у США й Канаді, можливості подальшого розвитку нашої преси в еміграційних умовах, ставлення преси до актуальних проблем України та української діаспори, відносини газет і редакторів, участь редакторів у різних ділянках суспільного життя, етичні й християнські засади в журналістській практиці, ставлення преси до громад і громад до преси та багато інших справ і проблем, безпосередньо чи опосередковано пов'язаних з пресою та працею українського журналіста.

Одним з головних завдань з'їзду, у планах його організаторів, було бажання створити атмосферу для особистих зустрічей, особистого знайомства та особистого обміну думками в середовищі редакторів і журналістів. Керівництво “Союзівки”, на чолі з її директорами Д. Слободяном та В. Квасом, надзвичайно допомогла в цьому, влаштувавши, насамперед, коктейль-прийом та спільну вечерю для учасників з'їзду.

Під час спільної вечері були проголошені привітання від Українського народного союзу й “Союзівки” - президент Й. Лисогір, від Українського конгресового комітету Америки

- М. Стахів, від Товариства українських лікарів Північної Америки - Б. Олесницький, від Союзу українців-католиків “Провидіння”

B. М. Дольницький, від Об'єднання працівників дитячої літератури - Л. Храплива, від Асоціації української католицької преси в Америці - М. Вайда, від Літературного фонду І. Франка в Чикаго - М. Денисюк, який зазначив, що планує на найближчий рік три великі літературні нагороди, від Наукового товариства ім. Т. Шевченка в Канаді - Росоха, від Комітету українців Канади у Торонто - О. Бойко та ін. Також були зачитані численні письмові привіти учасникам з'їзду з усіх континентів.

Необхідно зазначити, що була продумана й культурна програма - під час спільної вечері та між виголошенням привітань слово було надане відомим літераторам: М. Понеділку, Л. Лисак та І. Керницькому-Ікер.

Після вечері продовжувалися товариські зустрічі та розмови, а найбільш активні редактори газет провели окрему нараду.

Другий день зїзду - 31 жовтня - розпочався з літургії, яку відправив о. д-р П. Хомин, виголосивши відповідну проповідь. Після служби була відправлена панахида за померлих українських працівників пера і борців Листопадового Зриву.

Тим часом Резолюційна комісія в складі: Б. Стебельського (голова), М. Дольницького (секретар), Р. Ільницького, С. Бубняк, Є. Мастикаша, В. Софронова-Левицького, М. Стахова, В. Коваля і А. Драгана підготувала текст спільної Декларації, яку, після короткої дискусії, з'їзд ухвалив одноголосно.

У Декларації йшлося про те, що українська преса у вільному світі була єдиним українським друкованим періодичний словом, яке може виконувати основну місію, притаманну пресі - подавати правильно інформацію про всі події без уваги на їх політично-ідеологічний зміст, без жодного тиску ззовні й без будь-якої цензури. “Цього основного завдання преси не всилі виконувати преса в Україні, що підпорядкована ворожій політичній цензурі і мусить дбати тільки про великодержавницькі інтереси російської імперії та за пропаганду комуністичної доктрини. Таким чином, українська преса в Україні насправді запряжена до воза ворожого українському народом режиму. Перебуваючи у таких невимовно тяжких умовинах, деякі українські працівники пера в УССР все ж тайно шукають нагод і можливостей боротися за права рідної мови й культури. Однак, обороняти права української нації на свою рідну, народправну державу, плекати українські національно-політичні й культурні традиції, поглиблювати українську політичну думку, сприяти розвиткові української культури, вільної від ворожих і чужих впливів - усе це може робити тільки вільна українська преса у вільному світі” [3].

Учасники з'їзду висловили спільну концепцію, що боротьба за визволення українського народу має відбуватися, в основному, на рідних землях. “Наше діло, поза межами Батьківщини, правдиво інформувати світ, зокрема українців у діяспорі, про події, які там відбуваються, про виступи українських патріотів в обороні прав свого народу на культурний і національний розвиток. Вияви їх прагнень ми можемо тут спокійно оцінювати, маючи на увазі підсовєтські обставини, щоб не пошкодили тим паросткам, які на Україні пробиваються й напевно щораз рясніше пробиватимуться з-під московсько-комуністичного намулу” [8].

Декларація засвідчувала тяглість традицій української журналістики в минулому в Україні й висловила своє рішуче бажання продовжувати боротьбу за найвищі ідеали української нації, за відновлення української незалежної держави та за її майбутній демократичний устрій, зазначаючи, що український народ бореться в Україні в надзвичайно складних і небезпечних умовах комуно-московської окупації, відстоюючи свої права на незалежний політичний, культурний і господарський розвиток. Також учасники з'їзду гостро засудили всіх, хто стояв на службі ворогу і допомагав йому в боротьбі проти українських змагань до остаточного державного визволення. Не обійшли увагою учасники з'їзду й проблему русифікації всіх ділянок життя в Україні, наголошуючи на тому, що курс КПРС на злиття всіх націй у СРСР в один “совєтський народ” вимагає максимальної мобілізації оборонних сил українського народу, зокрема, його інтелектуально-духовної еліти в Україні й українців, що живуть поза її межами.

З'їзд одноголосно підтримав і певні елементи етичності для української преси в еміграції, зазначаючи, що “...обмін думками, дискусія і навіть полеміка у пресі в справах політичних і справах Церкви потрібна та корисна, якщо ведеться згідно з принципами журналістичної етики і на основах взаємної пошани та толеранції до чужих поглядів. З'їзд закликає працівників української преси неухильно дотримуватися у своїй важкій та відповідальній праці шляхетних засад журналістики західнього світу і її головного завдання: стояти на сторожі моральних, соціальних та національних інтересів своєї суспільности, і свого народу.”, а також “доручає Управам Спілок Українських Журналістів Америки й Канади створити окрему Кодифікаційну Комісію, яка опрацювала б кодекс українського журналіста Америки й Канади, спертий на принципах і засадах журналістичних і пресових, кодексів цих країн та на найкращих традиціях вільної української преси” [3]. До речі, проблеми етики порушували й під час дискусії, яка стосувалася некоректних висловлювань у пресі: “Звичайно в житті буває так, що коли навіть до спокійної і розважливої та культурної людини озветься хтось у грубий спосіб, то важко сподіватись лагідної і культурної відповіді зачепленої людини. Тому не розпочинаймо сваркою дискусії з нашими інакомислячими, щоб не наражувати себе на сварливу і невідповідну відповідь” [9]. Тим більше, що проблема толерантних відносин стоїть не лише перед українськими журналістами, а й серед журналістів англомовної преси. “Оце недавно в Каліфорнії відбувся з'їзд американських газетних працівників для обговорення цієї справи, а також справи тіснішого контакту між журналістами, щоб насвітленням біжучих подій не підривати довір'я читача до друкованого слова. Промовці на тому з'їзді заявляли, що інформації про ті чи інші події треба подавати лише тоді, коли їх сумлінно перевірено. Коли ж є сумнів в оцінці якоїсь події чи заяви якоїсь відповідальної особи, тоді треба застерігатися, що інформації ще не перевірені і тому до них треба ставитися обережно, вичікуючи на їх підтвердження або спростування.

Отже, й англомовна преса має такі самі проблеми, як і наша, українська. Тому ми стали на правильний шлях, скликавши перший з'їзд українських журналістів Америки і Канади” [8].

Далі у своїй репліці В. Кедровський зазначав: “...Треба сподіватися, що після цього з'їзду почнеться оздоровлення в еміграційній пресі, і наші працівники пера спокійніше й толерантніше ставитимуться до думок тих, що мають відмінні погляди на способи пропаганди ідей визволення українського народу з-під московсько-большевицького панування” [8].

Було приділено увагу й невідкладній потребі встановлення спільних правописних норм для всієї української преси в діаспорі.

Дуже важливим був і той факт, що з'їзд звернувся до такої проблеми, як підготовка нових журналістських кадрів, рекомендуючи обом Спілкам використати свої впливи й можливості серед громадянства для створення стипендій та моральної й матеріальної допомоги тим молодим людям, хто бажав би присвятити себе студіям журналістики, і тим самим заохотити їх до вибору професії журналіста.

Крім схваленої Декларації, прийнято ще низку окремих резолюцій та рекомендацій.

Так, з'їзд засудив переслідування й політику полонізації, що її проводив польський уряд щодо українського населення в Польщі. Зазнала критики тактика нищення української культурної спадщини - стародавніх лемківських церков - на українських етнічних землях, що відійшли до Польщі.

З'їзд окремо ухвалив рекомендацію для всіх редакторів, щоб вони використали свої можливості для повної, активної підтримки справи творення українського католицького Патріархату, також було прийнято до відома заклик інформування в пресі про заохочення вступати до священничого стану, також було схвалено підготувати відповідну Деклярацію в справі преси і журналістів та редакторів у поневоленій Україні.

З'їзд доручив Президії надіслати до Білого дому і Державного департаменту США депешу, яка схвалювала американську допомогу Південному В'єтнамові в його боротьбі проти комуністичної агресії та засуджувала прокомуністичні демонстрації “збаламучених одиниць проти цієї допомоги” в США й Канаді.

Також з'їзд прийняв до відома заяву С. Росохи, що Асоціація українських журналістів у Канаді підготує наступний з'їзд українських журналістів Америки й Канади у Торонто в 1966 р. Ця пропозиція була доповнена заявою М. Сосновського, що згідно з рекомендацією, поданою в Декларації, на наступному з'їзді журналістів у Торонто має бути оформлене організаційне об'єднання на базі конфедерації обох організацій українських журналістів у США й Канаді з двома автономними управами та під спільною назвою: Спілка українських журналістів Північної Америки. Текст цієї декларації був опублікований невдовзі в більшості періодичних видань української преси в діаспорі.

З'їзд закінчився співом українського національного гімну “Ще не вмерла Україна”.

Висновки

Підсумовуючи результати проведення Першого з'їзду українських журналістів Північної Америки, необхідно зазначити, що предметом обговорень і дискусій на зїзді були актуальні проблеми, які стосувалися професійної праці українських журналістів в еміграції та її ролі в житті української спільноти.

З'їзд став успіхом української фахово-журналістської громади й довів, що попри велику кількість ідеологічно-політичних чи конфесійних розбіжностей можна знайти спільну мову в справах журналістської етики, а головне - погодитися з тим, що ідеї української державності можна ширити різними шляхами, які ведуть до однієї мети - визволення України.

Цей з'їзд став першим кроком у справі організації української преси на Північноамериканському континенті і, як перший крок, мав певні організаційні недоліки. Проте залишалося сподівання, що майбутній, другий, з'їзд зможе об'єднати українських журналістів на певних етичних засадах і тим самим поліпшити якість еміграційної преси.

Учасники з'їзду сподівалися, що після з'їзду на сторінках провідних пресових видань української еміграції в усьому світі не будуть мати місця матеріали, що своїм змістом і тенденцією підривали б основні принципи завдань української преси, бо для всієї української преси в діаспорі було одне головне спільне надзавдання - допомагати українському народові в його боротьбі за визволення.

Українська преса у вільному світі продовжувала захищати гідність української людини, стояла на позиціях християнської моралі та етики, підтримувала змагання за збереження в нашому житті християнської етики, української мови й культури, історії та вікових традицій.

Список використаної літератури

1. Богуславський О. Діяльність Союзу українських журналістів та письменників у Відні (1919-1922) / О. Богуславський // Образ. 2007. Вип. 8. С. 84-91.

2. Боровик М. Українсько-канадська преса та її значення для української меншини в Канаді. Серія: Ucrainica Diasporiana / М. Боровик. Мюнхен: Український Вільний Університет, 1977. Т. 2. 341 с.

3. Деклярація українських журналістів Америки і Канади, схвалена з'їздом 30 і 31 жовтня 1965 року // Гомін України. 1966. Ч. 5 (871).

4. Дорошенко В. Реєстр українських періодичних видань у вільному світі за 1961-1962 рр.: відбитка з Календаря “Свободи” за 1963 р. / В. Дорошенко. Нью-Йорк, 1963. 26 с.

5. Драган А. Проблеми нашої журналістики і преси (Доповідь, виголошена на 1-му З'їзді Українських Журналістів Америки і Канади, що відбувся в дні 30-го і 31го жовтня 1965-го року) / А. Драган // Свобода. 1965. Ч. 216-224.

6. Життєвий досвід українців у Канаді: рефлексії / під ред. Олега В. Ґеруса, Іраїди Герус-Тарнавецької та Степана Ярмуся. Вінніпег: Українська Вільна Академія Наук у Канаді, 1994. 379 с.

7. Кедрин І. Життя - події - люди. Спомини і коментарі / І. Кедрин. Нью-Йорк: Червона Калина, 1976. 724 с.

8. Кедровський В. Зроблено лише перший крок / В. Кедровський // Свобода. 1965. Ч.216.

9. На маргінесі з'їзду журналістів // Гомін України. 1965. Ч. 47 (801).

10. Присяжний М. Преса української еміграції в Німеччині: становлення, розвиток, тематична політика (1945-1953) / М. Присяжний. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2000. 220 с.

11. Савич І. 1-ий З'їзд Українських Журналістів Північної Америки / І. Савич // Вісник ООЧСУ. 1965. Ч. 11 (202). С. 21-22.

12. Софронів-Левицький В. Українська преса в Америці і Канаді / В. Софронів-Левицький // Свобода. 1965. Ч. 211-215.

13. Союз українських журналістів і письменників на чужині // Енциклопедія українознавства. Словникова частина (еУ-II). Париж ; Нью-Йорк, 1976. Т. 8. С. 2989.

14. Спілка українських журналістів Америки // Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-ІІ). Париж ; НьюЙорк, 1976. Т. 8. С. 3002.

15. Спілка українських журналістів Канади // Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-ІІ). Париж ; НьюЙорк, 1976. Т. 8. С. 3002-3003.

16. Фединський О. Бібліографічний покажчик української преси поза межами України за 1966 рік / О. Фединський. Клівленд, 1966. 56 с.

Размещено на Allbest.ru