Збірник "Бібліотекознавство і бібліографія", як джерело вивчення вітчизняного бібліотекознавства

13 жовтня 2014

Анотації

У статті розглядаються основні шляхи розвитку бібліотекознавства в Україні. Відзначено позитивні зрушення в дослідженні діяльності бібліотек. З'ясовано роль науково-методичного збірника як важливого джерела вивчення української бібліотечної науки.

Ключові слова: науково-методичний збірник, українське бібліотекознавство, бібліотека, наукова школа.

В статье рассматриваются основные пути развития библиотековедения в Украине. Отмечены положительные сдвиги в исследовании деятельности библиотек. Выяснена роль научно-методического сборника как важного источника изучения украинской библиотечной науки.

Минуло 50 років відтоді, коли в 1964 році вийшов перший випуск республіканського міжвідомчого науково-методичного збірника "Бібліотекознавство і бібліографія".

У заснуванні видання провідну роль відіграв Харківський державний інститут культури (нині -- академія культури), який добре відомий в нашій країні та у світі заслуженим авторитетом у системі бібліотечної освіти, а також багаторічним досвідом передових наукових шкіл. Їх виникнення та активність у галузі досліджень бібліотечної науки й інших дисциплін цього циклу безпосередньо пов'язана з іменами видатних українських вчених Х. Алчевської, Л. Хавкіної, К. Рубинського, С. Сірополко, Н. Фрідьєвої, Д. Балики, які внесли вагомий вклад у вітчизняне бібліотекознавство.

Тривалий час згаданий збірник залишався в Україні єдиним професійним виданням, яке містило публікації з найважливіших проблем розвитку книжкової, бібліотечної та бібліографічної галузей. За встановленою традицією в ньому періодично публікувався список наукових праць співробітників Харківського державного інституту культури Збірник "Бібліотекознавство і бібліографія" виходив з 1964 по 1992 рр. у м. Харкові. За цей час всього вийшов 31 випуск (прим. авт. -- І. Ц.).

Як джерело необхідної інформації у професійній діяльності збірник "Бібліотекознавство і бібліографія" швидко набув популярності серед бібліотекознавців, бібліографів, книгознавців, працівників науково-дослідних і бібліотечних установ України. На його вихід схвально відгукнулись відомі вітчизняні і зарубіжні вчені М. Машкова [9, с. 28], Л. Гольденберг [3, с. 230], Ю. Столяров [12, с. 92]. На думку багатьох спеціалістів, нове видання мало всіляко сприяти розвитку бібліотекознавчої думки в Україні. бібліотека гімальдінова наука

У статті американського бібліотекознавця М. Тарнавської збірник "Бібліотекознавство і бібліографія" порівнюється з "Журналом бібліотекознавства і бібліографії", який видавався в Україні у 1927--1930 рр. Автор позитивно оцінює зміст збірника і вважає його продовжувачем колишніх традицій [14, с. 60].

Головна мета запропонованої статті передбачає визначення вагомого внеску українських спеціалістів бібліотечної справи у розвиток бібліотекознавства та інших наукових дисциплін цього циклу, а також розкриття важливої ролі науково-методичного збірника "Бібліотекознавство і бібліографія".

Слід зазначити, що розвиток України у другій половині ХХ століття, коли виходив науково-методичний збірник, ознаменувався істотними змінами в різних сферах життя українського суспільства.

У загальних умовах науково-технічного прогресу країни та піднесення культурного рівня українців перед ученими постали завдання -- наблизити дослідження до найактуальніших проблем сучасності, сприяти підвищенню рівня наукових знань та впровадженню їх у практику.

Українська бібліотечна справа не стояла осторонь наукових планів, але відзначалась певною специфікою. Зокрема, провідний російський бібліотекознавець Ю. Столяров, який досліджував українське бібліотекознавство, наголошував на його певному національному колориті, що визначався низкою особливостей історичного шляху народу [12, с. 91]. Вчений також звертав увагу і на широкі можливості, які мала Україна для вивчення бібліотекознавчої думки [12, с. 92].

Опрацювання теоретичних проблем бібліотекознавства відбувалося на якісно новій основі. Значна увага приділялася пошукам удосконалених форм і методів роботи вітчизняних бібліотек.

Як засіб масової інформації збірник "Бібліотекознавство і бібліографія" реалізовував нові завдання, поставлені часом. На його сторінках упродовж майже 30-річного виходу з'являлися різні друковані матеріали. Вони відображали широкий спектр найважливіших теоретико-методологічних, історичних, методичних, організаційних та інших проблем бібліотекознавства і суміжних галузей.

За період виходу збірника, за даними провідних харківських вчених В. Шейко і Н. Кушнаренко, опубліковано майже 700 статей [16, с. 6]. Для бібліотекознавців та інших працівників бібліотечно-бібліографічної сфери видання було не тільки достовірним інформативним джерелом, а й відкритою платформою для новаторських ідей, широкого обговорення наукових та професійних питань.

Зокрема, певний інтерес фахівців викликало актуальне у 20--30-ті роки завдання визначення функцій і видів наукових бібліотек. Життя вимагало їх перетворення із закритих книгосховищ на справді наукові і культурні центри. Єдиної думки стосовно розв'язання цієї проблеми не було. Вона висвітлювалася не тільки на сторінках професійних видань, а й перебувала в центрі уваги на конференції працівників наукових бібліотек України (1925). Їй були присвячені виступи В. Дубровського, С. Постернака, Я. Розанова, статті М. Годкевича, Ю. Меженка та інших.

Велике значення мають розробки з цієї проблеми К. Рубинського. Його історичний нарис "Библиотека Харьковского университета -- за сто лет ее существования, 1805--1905 гг." -- це перша і, мабуть, чи не єдина в Україні праця вченого, який залишив нащадкам ґрунтовний опис діяльності установи [8, с. 129].

Також це питання знайшло відображення в збірнику "Бібліотекознавство і бібліографія" в окремих дослідженнях Л. Одинокої, Є. Тамма та інших.

Так, знаний бібліотекознавець Є. Тамм, який протягом 20-річного періоду (1971--1991) був відповідальним редактором науково-методичного збірника "Бібліотекознавство і бібліографія", у статті про наукові бібліотеки на основі аналізу різних досліджень, проведених ученими, узагальнює досвід історичного шляху, пройденого провідними книгозбірнями України -- Центральною науковою бібліотекою ім. В. І. Вернадського, Одеською державною науковою бібліотекою ім. О. М. Горького, та звертає увагу на ініціативу вивчення історії Національної парламентської бібліотеки України [13].

Ознайомлення з публікаціями, розміщеними у збірнику "Бібліотекознавство і бібліографія", переконливо свідчить про різноманітність та багатоаспектність розглянутих дослідниками тем.

Заслуговують на увагу історичні бібліотекознавчі дослідження, представлені великою кількістю опублікованих у збірнику статей. Авторами розвідок були українські вчені В. Мільман, В. Бабич, Є. Тамм, І. Корнєйчик, З. Гі- мальдінова, В. Удалова, Т. Самойленко, В. Пашкова, І. Буланий, П. Чекалін та інші.

Історичні дослідження в галузі бібліотекознавства мають великий науковий і пізнавальний інтерес, оскільки дозволяють відстежити найважливіші моменти бібліотечного будівництва.

На сторінках збірника вони відображають становлення теорії бібліотечної справи в Україні, зміну соціальних функцій бібліотеки, створення бібліотечної мережі та проведення централізації, історію діяльності окремих книгозбірень та підготовку кадрів.

У працях З. Гімальдінової, яка однією з перших розглянула питання історії бібліотечного будівництва в Україні і протягом багатьох років вивчала специфіку розвитку різних книгозбірень, виділено особливо плідні періоди в ході бібліотекознавчих досліджень -- 20-ті -- початок 30-х років, коли були розроблені принципи та методологічна база бібліотечної науки, та 70-ті роки, коли спостерігалося певне піднесення інтересу дослідників до питань теорії та методології бібліотекознавства [4; 5].

Дійсно, 20--30-ті роки, які багато хто з учених справедливо вважає періодом національного відродження, для вітчизняного бібліотекознавства позначилися формуванням його наукових і теоретичних засад.

Ці питання висвітлено в працях Н. Фрідьєвої, С. Волкової, Л. Одинокої та ін. Серед проблем, які тоді розроблялися науковцями, -- вивчення читачів та підготовка бібліотечних кадрів. Особливо цінними для українського бібліотекознавства є знання, набуті в процесі наукових дослідів К. Рубинським і Л. Хавкіною. Зокрема, К. Рубинський для підготовки бібліотечних працівників запропонував створити кафедри бібліотекознавства та бібліографії при університетах, а також відкрити вищі спеціальні курси [8, с. 131].

Справжньою перлиною бібліотекознавчої науки є теоретична спадщина Л. Хавкіної, яка високо цінується фахівцями. У 1904 році на Третьому з'їзді російських діячів з технічної та професійної освіти Л. Хавкіна виступила з доповіддю "О профессиональной подготовке библиотекарей", де обґрунтувала проект організації бібліотечної освіти через утворення бібліотечних курсів, а згодом -- постійного спеціального бібліотечного закладу.

Пропозиції К. Рубинського і Л. Хавкіної щодо вищих бібліотечних навчальних закладів були реалізовані в нашій країні в 20-ті роки, однак не втратили значення й нині.

Цінним надбанням вітчизняного бібліотекознавства є теоретична спадщина Д. Балики, відомості про якого містить збірник "Бібліотекознавство і бібліографія". Основні напрями дослідження вченого -- створення предметного каталогу, бібліотечні технології та методики спілкування з читачами. Він уклав цінний бібліографічний покажчик "Вивчення українського читача", до якого ввійшли праці відомих письменників, науковців, відомості про діяльність культурно-просвітницьких громад (загалом 206 назв), подав перелік українознавчих видань [6, с. 102].

Заслуговує на увагу також праця Д. Балики "Аналітичний та синтетичний метод вивчення читачівства", яка актуальна й донині. Найбільш корисними, на думку вченого, є бесіди, спостереження, анкетування. Саме ці методи стали традиційними у повсякденній і науковій роботі бібліотек [6, с. 103].

Великий вклад у бібліотечну науку внесла Н. Фрідьєва, бібліотекознавець, дружина Д. Балики, яка разом з іншими видатними діячами стояла біля її витоків. Однією з проблем, до якої звертається дослідниця, є вивчення читача. Її книга "Вивчення читача (Спроба методики)" -- це перший досвід впровадження теоретичних напрацювань у сфері читаче- знавства. Робота вийшла двома виданнями (1927 і 1928) і була схвалена бібліотечною громадськістю [7, с. 154].

Варто згадати і такі статті Н. Фрідьєвої на цю тему, як "Читач Київських політосвітніх бібліотек", "Запис попиту як метод вивчення читача" та велику рецензію на відому працю М. Рубакіна "Психологія книги і читача". Ці роботи є значним внеском дослідниці в розробку означеної проблематики.

Водночас у періодичних виданнях друкуються статті Н. Фрідьєвої, присвячені вивченню досвіду роботи бібліотек з малописьменними (на кінець 20-х років ця тема зберігала велику актуальність), питанням довідкової роботи у бібліотеці тощо.

У 30-ті роки Н. Фрідьєвій, одній із перших, належало обґрунтування того, що бібліотека -- це "цілісний об'єкт, котрий являє собою явище духовного життя суспільства, нерозривно пов'язане з культурою людства, один з найістотніших її компонентів" [15, с. 17].

У наш час позиції найвідоміших представників української бібліотекознавчої школи є загальновизнаними.

На сторінках збірника "Бібліотекознавство і бібліографія" опубліковані також і матеріали, в яких йдеться про життя та творчу діяльність видатних діячів бібліотечної справи, народних бібліотекарів М. Сквері, А. Бальцера, А. Мірошниченка, С. Комського, Н. Косенко, А. Ашукіна та ін. Їх знання та практичний досвід також стали вагомим внеском у розвиток вітчизняної бібліотечної справи.

Серед різних проблем бібліотекознавства ключовим є питання про місце та функціонування бібліотек у суспільстві. Побудова теорії бібліотечної діяльності пов'язана з глибшим розумінням поняття "бібліотека" як соціокультурного феномену і найважливішої теоретичної моделі. Як соціальний інститут бібліотека пройшла певний шлях розвитку, в процесі якого відбувалися зміни її функцій та соціальної ролі. Як зазначає більшість бібліотекознавців на сторінках збірника, головна увага у процесі вивчення функцій бібліотекознавства приділяється соціальним і менша -- виробничо-організаційним формам, що відображає сильніший вплив зовнішніх факторів, аніж внутрішніх. Це питання безпосередньо пов'язано з класифікацією бібліотек в Україні -- однією з найважливіших проблем бібліотекознавства.

Науковий інтерес становить стаття Л. Одинокої "Про класифікацію бібліотек на Україні в 20--30 рр." [10]. Автор висвітлює цю проблему з позицій історизму, що дає змогу об'єктивно уявити все, що відбувалося тоді в Україні. Вона підкреслює, що "одним із центральних питань, над яким працювали бібліотекознавці в ті роки, "було створення планомірної системи бібліотек" [10, с. 82].

Вчена запропонувала у визначенні функцій різних типів бібліотек обґрунтувати їх типологічні особливості, спираючись на дані попередніх досліджень, і також врахувати зміни, які відбулися в соціально-демографічній структурі суспільства, та досягнення науково-технічного прогресу і культури.

У науково-методичному збірнику є публікації, присвячені історії окремих бібліотек України: Державній історичній бібліотеці, Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника, Київській обласній бібліотеці для дітей ім. О. Бойченка, Республіканській науковій сільськогосподарській бібліотеці тощо.

Найширше у збірнику представлена історія книгозбірень Харкова -- Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка, бібліотеки Харківського державного університету та деяких інших.

Вирішенню бібліотекознавчих проблем мав завжди сприяти високий фаховий рівень як наслідок удосконаленої підготовки спеціалістів. Цим питанням у збірнику "Бібліотекознавство і бібліографія" приділено докладну увагу. Так, у публікації С. Волкової процес підготовки бібліотечних кадрів розглянуто в історичному плані. Вчена детально подає його на прикладі Харківського державного інституту культури [2].

Слід відзначити, що важливість цієї проблеми не втрачена і в наші дні, оскільки в умовах кардинальних змін у сфері бібліотечної праці, при нових формах і методах бібліотечно-інформаційного обслуговування, переходу на новітні комунікативні технології потрібні працівники з достатньо високим рівнем професіоналізму. При цьому особливого значення набуває концепція безперервності освіти, що виникла наприкінці 60-х -- на початку 70-х років і стала свого часу об'єктом дискусії.

У розробку понять, які розкривають основний зміст принципу безперервності бібліотечної освіти в Україні, значний внесок здійснили відомі вітчизняні вчені В. Бабич, Н. Кушнаренко, В. Пашкова, А. Чачко, В. Скнар та інші. Їх праці опубліковані у науково-методичному збірнику "Бібліотекознавство і бібліографія".

У межах однієї публікації висвітлити питання, які свого часу були порушені на сторінках збірника "Бібліотекознавство і бібліографія", неможливо. Ця тема заслуговує більш ґрунтовного розгляду.

Проте слід відзначити, що надруковані в збірнику статті дають досить об'єктивне уявлення про вітчизняне бібліотекознавство, яке пройшло довгий і складний шлях з моменту виникнення до сьогодення. Науково-методичний збірник слугує цінним джерелом вивчення багатьох бібліотекознавчих проблем. З 1999 року його наступником є "Вісник Харківської державної академії культури", який сприяє подальшому розвитку вітчизняного бібліотекознавства та суміжних дисциплін.

Список використаної літератури

1. Буланий І. Т. Основні тенденції розвитку централізації бібліотек в Українській РСР / І. Т. Буланий // Бібліотекознавство і бібліографія. -- 1977. -- Вип. 17. -- С. 3--11.

2. Волкова С. І. Підготовка бібліотечних кадрів у роки другої п'ятирічки / С. І. Волкова // Бібліотекознавство та бібліографія. -- 1964. -- Вип. 1. -- С. 157--167.

3. Гольденберг Л. И. Научный сборник украинских книговедов / Л. И. Гольденберг // Книга. Исследования и материалы / Всесоюз. кн. палата. -- Москва, 1973. -- Сб. 27. -- С. 230--233.

4. Гімальдінова З. В. Деякі проблеми радянського бібліотекознавства з позицій історизму / З. В. Гімальдінова // Бібліотекознавство і бібліографія. -- 1991. -- Вип. 30. -- С. 3--9.

5. Гімальдінова З. В. З історії бібліотечного будівництва на Україні (1946--1961) / З. В. Гімальдінова // Бібліотекознавство та бібліографія. -- 1965. -- Вип. 2. -- С. 128--141.

6. Дмитро Андрійович Балика (1894--1971 рр.) // Бібліотекознавство та бібліографія. -- 1971. -- Вип. 1 0. -- С. 101--106.

7. Каганов І. Я. Славний ювілей: (до 50-річчя громад., наук. і пед. діяльності Н. Я. Фрідьєвої) / І. Я. Каганов // Бібліотекознавство та бібліографія. -- 1966. -- Вип. 3. -- С. 151--159.

8. Мазаньянц В. К.Костянтин Іванович Рубинський / К. Мазаньянц, М. Г. Шваб // Бібліотекознавство і бібліографія. -- 1974. -- Вип. 15. -- С. 128--134.

9. Машкова М. В. История национальной библиографии в союзных и автономных республиках / М. В. Машкова // Сборник статей по библиографии и книговедению. -- 1973. -- Вып. 2. -- С. 28--34.

10. Одинока Л. П. Про класифікацію бібліотек на Україні в 20--30 роки / Л. П. Одинока // Бібліотекознавство і бібліографія. -- 1977. -- Вип. 17. -- С. 81--87.

11. Самойленко Т. П. Упорядкування і створення єдиної мережі масових бібліотек УРСР (1959--1974) / Т. П. Самойленко // Бібліотекознавство і бібліографія. -- 1979. -- Вип. 19. -- 110--117.

12. Столяров Ю. М. Внесок бібліотекознавців УРСР у розвиток радянського бібліотекознавства / Ю. М. Столяров // Бібліотекознавство і бібліографія. -- 1980. -- Вип. 20. -- С. 90--95.

13. Тамм Є. П. Наукові бібліотеки УРСР в історичній літературі / Є. П. Тамм // Бібліотекознавство і бібліографія. -- 1985. -- Вип. 25. -- С. 101--108.

14. Тарнавська М. Т. Бібліотекознавча періодика двадцятих років в Україні / М. Т. Тарнавська // Слово і час. -- 1992. -- № 11. -- С. 58--63.

15. Фрідьєва Н. Я. До питання про бібліотекознавство як науку / Н. Я. Фрідьєва // Бібліотекознавство та бібліографія. -- 1971. -- Вип. 11. -- С. 15--23.

16. Шейко В. М. Відродження фахової збірки на новій інформаційній основі / В. М. Шейко, Н. М. Кушнаренко // Вісник Харківської державної академії культури. -- 1999. -- Вип. 1. -- С. 5--9.

Размещено на Allbest.ru