Проблеми сучасної бібліотипології (аналіз українських реалій)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми сучасної бібліотипології (аналіз українських реалій)

Емілія Огар

професор кафедри видавничої справи та редагування

Обґрунтовано значення теоретично опрацьованих засад бібліотипології для ефективного розвитку сучасної книжкової справи. Розглянуто ключові проблеми в цій царині, зокрема брак консенсусу в підходах і критеріях типологізації видань, неупорядкованість термінології, розбіжність між теорією і практикою. Визначено їх причини і шляхи можливого усунення.

Ключові слова: типологічна модель, типологізація, типологічні характеристики, класифікація видань, функціонально-комунікативна ефективність видання.

Keywords: typological model, typologization, typological features, classification of editions, functional and communicative efficiency of edition.

Ключевые слова: типологическая модель, типологизация, типологические характеристики, классификация изданий, функционально-коммуникативная эффективность издания.

Однією з важливих засад сучасного видавничого менеджменту є вироблення чіткого типологічного портрета видання ще на стадії задуму і творчої розробки ідеї, послідовне дотримання визначених типологічних критеріїв на всіх етапах редакторського опрацювання авторського оригіналу, його редакційно-видавничої підготовки, художньо-технічного оформлення і поліграфічного втілення. Як доводить практика, чітка типологічна визначеність забезпечує виданню високу функціонально-комунікативну ефективність, робить його соціально і комерційно затребуваним, адже комерційний успіх будь-якого товару визначається правильним його позиціюванням на ринку. Саме типологічні характеристики видання разом з якістю редакційно-видавничої підготовки і поліграфічного втілення, ціною, способом розповсюдження формують його ринкову цінність.

Від дотримання видавцями теоретично обґрунтованих засад бібліотипології залежить не лише ефективність їхньої маркетингової політики, а й структурованість загальнонаціонального видавничого репертуару, його наповнення виданнями різного видотипового і жанрового спрямування. Потрапляння на ринок досить великої кількості типологічних «покручів» (про що свідчить аналіз інформаційно-бібліографічних покажчиків Книжкової палати України, рекламно-інформаційних матеріалів окремих видавництв) негативно позначається на об'єктивності й достовірності національної бібліографії. Адже внаслідок хибного або неточного визначення у вихідних відомостях видавцем (через незнання або недобросовісність) типологічних характеристик конкретного видання, воно опиняється у «чужій» класифікаційній ніші. Накопичуючись, такі факти певною мірою викривлюють інформацію про національний видавничий репертуар, ускладнюють пошук тих чи інших видань, а також його аналітичне опрацювання.

Водночас ефективність застосування типологічних критеріїв у видавничій практиці безпосередньо залежить від ступеня опрацювання їх на теоретичному рівні, від досконалості самої «типології» видань (творів) класифікаційної моделі, що є результатом «типологізації» -- процедури теоретичного осмислення принципів, критеріїв, ознак типізації, від швидкості й адекватності реагування науки на зміни у самих видавничих реаліях Услід за І. Моргенштерном [5] пропонуємо «типізацією» означати процес практичного розподілу творів або видань за заздалегідь визначеними підрозділами типологічної класифікації..

З огляду на зазначене, тема пропонованої статті, присвяченої аналізу стану сучасної бібліотипології в Україні, виявленню нагальних проблем теоретичного і практичного характеру та визначенню шляхів їх розв'язання, є актуальною.

Перші спроби науково обґрунтованої типологізації книжкових видань -- створення універсальної типології видань як результату їхньої систематизації за сутнісними ознаками -- в нашій історії припадають на початок ХХ ст. і, як відомо, пов'язані з працями російських та українських книгознавців М. Лісовського, М. Рубакіна, О. Ловягіна, М. Куфаєва, Д. Балики. «Всяка книга, якою б не була її цінність, має на увазі свого певного читача, що найбільш відповідає як змістові, так і формі викладу самої книги... Для виправдання літературної цінности, ц. т. для того або иншого розповсюдження даного твору, слід передбачати заздалегідь можливість подібного виправдання... Передбачати заздалегідь -- це означає обраховувати запити та інтереси читачів і регулювати і попит, і продукцію» [1, с. 6-7]. Книгознавці активно обговорювали питання про суттєві диференційні ознаки типології видавничої продукції -- читацької адреси та соціально- функціонального призначення.

У сучасній українській науці питання універсальної типології документа і книги з позицій документографічно-книгознавчої (неокнигознавчої) бібліографії вивчає Г. Швецова-Водка [7; 8]. З огляду на плюралізм у підходах своїх попередників до визначення об'єкта, предмета, мети, конкретних завдань типології книги (видань) науковець уточнює семантичні межі понять «типологія», «типізація», «класифікація», «систематизація», обґрунтовує теоретико-практичні засади, на які опирається у своєму типологізаційному аналізі творів літератури, видів друкованих видань. Питання типологізації видань окремих видів літератури у своїх працях порушують дослідники

Н. Зелінська (наукова література), Е. Огар (науково-популярна література, дитяча література), Л. Сніцарчук (періодика), Н. Черниш (енциклопедична література) та ін.

Відповідні класифікаційні схеми для зручності групування готових видань існують і в практичній діяльності -- у видавничій, книготорговельній і бібліотечно-бібліографічній справі. До них належать універсальна десяткова і бібліотечно-бібліографічна класифікації (УДК і ББК), що мають тривалий досвід застосування й апробації, а також видавнича класифікація, розроблена на основі міжнародних стандартів ISO «Інформація та документація» і відображена у ДСТУ «Видання. Основні види. Терміни і визначення» [3].

Однак будь-яка класифікаційна схема є соціально детермінованою І. Моргенштерн вважав, що поняття «сучасна книга» коректне у межах аналізу книжкового масиву лише поточного року [5]., а тому -- об'єктивно мінливою відповідно до потреб конкретного суспільства на конкретному етапі його розвитку, до потреб усіх учасників бібліологічного циклу (видавничої, бібліотечно-бібліографічної, книготорговельної галузей). Появу або зникнення того чи іншого жанру твору або типу видань у межах видів літератури може визначати наявність чи відсутність у суспільстві відповідного попиту (чи штучно насаджуваного, чи реального), його кількісні та якісні показники. Досить згадати, як трансформації соціально-політичного та економічного устрою в Україні із здобуттям нею незалежності спричинили серйозні видо-типові та жанрово-тематичні зміни в структурі національного видавничого репертуару (марґіналізація суспільно-політичної літератури, поширення релігійної тощо). Тож для того, щоб відповідати часові, подібні класифікації повинні перманентно, а -- головне -- адекватно переглядатися, однак ревізія відбувається доволі повільно, що перетворює наявні регламентні документи на таке собі типологічне «прокрустове ложе», в яке важко вписати ті чи інші новітні видавничі реалії.

Ще однією серйозною проблемою, на нашу думку, залишається неузгодженість між різними нормативно-практичними типологіями.

Майже століття тому український книгознавець Д. Балика гостро критикував розбіжності між тодішніми «класифікаціями у видавничій, бібліотечній та бібліографічній роботі»: «На жаль, кожний дозволяє собі створювати ту чи иншу класифікацію, з'єднуючи доволі часто цю класифікацію в найрізноманітніших напрямках з систематикою, з абетковим і предметовим розподілом; соціяльну ознаку з психологічною ознакою і т. д. і т. д. ... сотні цілком неможливих систем існують зараз в каталогах і рекомендаційних реєстрах у бібліотекаря, в бібліографічних покажчиках, в каталогах і бюлетенях видавництв. Не об'єднані ніяким спільним планом, ніяким одним напрямком, ніякою теорією -- вони є найкращий зразок хаотичности як в своїх схемах груп, так і в індексах соц. призначення. Вони ведуть до неекономного використовання книг, зовсім не зберігаючи сили та часу читача» [1, с. 10].

Прикро, але брак консенсусу щодо типології книги (вужче -- конкретних друкованих носіїв) спостерігаємо й сьогодні. Згоди бракує не лише в міждисциплінарній площині Скажімо, типологія таких видавничих форм, як газетне і журнальне видання, перебуває в об'єктному полі теорії журналістики і публі-цистики, однак вона важлива і для книговидавничої справи, і для теорії соціальних комунікацій загалом., а й навіть у межах однієї галузі (наприклад, книго- та пресовиданні), між науковою, нормативно-законодавчою і практичною її сферами, коли стандарти розробляються без урахування результатів теоретичних досліджень, а зафіксованими у стандарті класифікаційними нормами нехтують у реальній видавничій практиці.

Закцентуємо ще на кількох важливих проблемах, які спостерігаємо в царині сучасної бібліотипології. Насамперед це різний ступінь опрацювання різних видів літератури. Г. Швецова-Водка вважає, що краще досліджені ті види літератури, «в яких відбивається наукова свідомість (від науково-дослідної літератури до довідкової)» [8, с. 19], натомість А. Беловіцька -- що художня, «типологічні особливості якої виявлені літературознавством (від Аристотеля до наших днів), лінгвістикою, стилістикою» [2, с. 257]. Важко не погодитися й з тим, що види літератури відрізняються між собою й за ступенем визначеності, а межі деяких об'єктивно розмиті: «Наприклад, дитяча література може бути і художньою, і науково-популярною, і навчальною, і довідковою (...). Інколи невловимою є межа між науково-популярною і науковою, надто коли йдеться про науки і наукові дисципліни гуманітарного профілю, більш загальнодоступні, ніж природничі і точні» [2, с. 257].

Отже, універсальна типологія видань «сьогодні існує швидше на рівні здорового глузду і попереднього історичного досвіду, ніж науково обґрунтованих напрацювань. А така [типологія] нагально необхідна і в теоретичному, і в практичному смислах, тому що дасть адекватні критерії для ідентифікації, моделювання, аналізу, оцінки, опису будь-якого видання... як способу соціальної комунікації» [2, с. 254].

Ускладнює теоретичні пошуки відсутність серед дослідників одностайності й у трактуванні основних категорій типологічного пізнання книги (тип, вид, жанр). Свого часу відомий російський книгознавець М. Лавров запропонував пов'язувати вид літератури з тематикою, а тип -- із соціально-функціональним і читацьким призначенням, а відтак систематизацію за типами літератури вважати типологією, а за видами -- класифікацією [6]. Однак цей підхід не отримав підтримки і системного продовження. Так само, як і пропозиція іншого відомого російського книгознавця А. Мільчина розрізняти тип і вид видання не за місцем в логічній родо-видовій ієрархії, а за бінарною моделлю «абстрактне-конк- ретне». За нею тип видання -- це «узагальнена ідеалізована модель видання, що є сукупністю найсуттєвіших ознак, якими визначаються типові змістові особливості і зовнішні властивості видання: соціально-функціональне і читацьке призначення, матеріальна конструкція, знакова природа основного матеріалу ... характер зв'язку з іншими виданнями і часові особливості випуску» [4, с. 393], а вид видання -- група видань, наділених однаковими суттєвими типовими (видовими) ознаками.

Традиційно у теорії і практиці видавничої справи та редагування для означення класу літературних творів, об'єднаних суспільним призначенням і читацькою адресою, вживається термін «вид літератури» [6]. Йому віддають перевагу й сучасні українські вчені (Н. Зелінська, Е. Огар, М. Тимошик, Н. Черниш та ін.), а також російські дослідники (А. Беловіцька, С. Антонова та ін.). Натомість Г. Швецова-Водка, розвиваючи ідеї О. Гречихіна, для термінування окресленого поняття обстоює форму «тип літератури».

Вивчивши різні підходи -- як на науковому, так і на практичному рівнях -- до типологізаційних проблем, до визначення критеріїв (типологічних ознак) класифікації та систематизації видань, їхньої ієрархічності, комбінаційної варіативності* ^{Розглядається зазвичай сукупність кількох типологічних характеристик, наприклад, функціонального призначення, читацької адреси, предмета і характеру інформації.} «Ми говоримо про різні історично сформовані види літератури. Сьо-годні їх десять: суспільно-політична, наукова, науково-популярна, ху-дожня, навчальна, дитяча, довідкова, виробничо-технічна, науково- інформаційна, офіційно-документальна» [2, с. 256]., схиляємося до застосування у межах літературної і видавничої систем видо-типової моделі, побудованої на логічних зв'язках сурядності й підрядності.

Згідно з нею, у межах виду літератури* пропонуємо виокремлювати типи літератури, які, своєю чергою, поділяти на підтипи і відповідно жанри, а у системі видань за найвищу типологічну категорію також вважати категорію «виду» («вид видання»). Така модель покладена в основу термінологічного стандарту «Видання. Основні види. Терміни і визначення» [3]. Відповідно терміном «тип видання» позначувати підпорядковану йому ланку систематизації. «У сучасній теорії і практиці видавничої справи тип видання розглядається як конкретна модель видання, одиничне типове явище, окреме видання в системі підвиду. Тип відображає індивідуальні ознаки видання, кількість яких зазвичай збільшується з їхньою конкретизацією» [6, с. 24].

Узагальнена типологічна модель сучасної книги передбачає виокремлення типізованих моделей видів, типів і підтипів видань творів літератури, що репрезентують найсуттєвіші ознаки відповідного роду, виду і підвиду понять і слугують за своєрідне «лекало» для виготовлення видавничого продукту певного класифікаційного фасету, що забезпечує йому функціональність. Наявність типологічних моделей, однак, не виключає творчої вигадки, індивідуального підходу до вирішення типового завдання.

У підсумку зазначимо, що окреслені питання повинні постійно перебувати у полі зору дослідників, адже науково обґрунтовані й практично вивірені принципи класифікації, систематизації і типологізації книжкових видавничих продуктів є запорукою оптимізації процесів їх створення, предметно-матеріального втілення та функціонування у професійній та суспільній комунікаціях.

Література

1. Балика Д. Про класифікацію друків за соціяльним призначенням / Д. Балика // Бібліологічні вісті. -- 1927. -- № 1. -- С. 5-36.

2. Беловицкая А. Книговедение. Общее книговедение : учебник / А. Беловицкая. -- Москва : МГУП, 2007. -- 393 с.

3. ДСТУ3017-95. Видання. Основні види. Терміни і визначення. -- [чинний від 1996-01-01]. -- Київ : Держстандарт України, 1995. -- 46 с.

4. Мильчин А. Издательский словарь-справочник / А. Мильчин. -- Москва : Юристъ, 1998. -- 472 с.

5. Моргенштерн И. Проблемы типологии современной книги / И. Моргенштерн // Книга : Исслед. и материалы. -- 1975. -- Сб. 30. -- С. 43.

6. Редакторская подготовка издания : учебник / под общ. ред. С. Г. Антоновой. -- Москва : Логос, 2004. -- 496 с.

7. Швецова-Водка Г. Документ і книга в системі соціальних комунікацій : дис. на здобуття наук. ступеня докт. іст. наук. : спец. 07.00.08 «Книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство» / Швецова- Водка Галина Миколаївна. -- Київ : Нац. б-ка України ім. В. І. Вер- надського, 2002. -- 490 с.

8. Швецова-Водка Г. Типологія книги: навч. посіб. / Г. Швецова-Водка. -- Київ : Кн. палата України, 1999. -- 79 с.

Размещено на Allbest.ru