Особливою рисою маніпулятивного впливу на свідомість людини є її прихований характер. Об'єкту неявного впливу дуже складно протистояти "атакуванню" подібного роду, оскільки його поведінка, думки й наміри програмуються ззовні, що істотно обмежує його свободу вибору.

Суть цієї тези, що будується на прикладі простого арифметичного фокусу. Людині пропонується вибрати будь-яке двозначне число починаючи з двадцяти (не називаючи його вголос), скласти кожну з двох цифр, що утворюють це число, і відняти цю суму з вибраного числа (нехай читаючий ці рядки виконає те ж саме). Якщо отримане в результаті число - двозначне, то обидві цифри, що утворили число, знову складаються. Потім, об'єкт маніпуляції повинен знайти європейську країну, назва котрої починається на першу літеру цифри, яку він отримав і пригадати велику тварину на третю літеру з назви цієї країни. Зрозуміло, всі ці операції він виконує мовчки. І тут маніпулятор здивовує підступною фразою: "Носороги в Данії не водяться!" Ефект досягається тим, що об'єкт маніпуляції упевнений в можливості вільного вибору. Він не розуміє, що можливість ця - фіктивна, що яке б число він не вибрав, після декількох операцій воно неминуче перетвориться на число 9.

Далі - знову ілюзія вибору: в Європі на Д існує тільки одна країна - Данія, а велика тварина на Н для абсолютної більшості - саме носоріг (дуже рідко зустрічаються ті, хто називають нарвала). Людина, якою маніпулювали, впевнена в тому, що діяла незалежно, вільно й свідомо, тоді як маніпулятор свідомо програмував хід її думок. Тут добре видно головний принцип маніпуляції як прихованого управління: створити видимість вільного вибору і свідомого формування переконання, фактично такої можливості не залишаючи його. Цей факт підкреслюють усі дослідники маніпуляції суспільною свідомістю, розрізняючи способи впливу на маси в демократичних і авторитарних, або тоталітарних режимах. Ось свідчення визначних американських учених.

Нерідко в ЗМК використовуються маніпулятивні прийоми впливу на свідомість людей, створюючи ілюзію свободи вибору, але насправді обмежуючи свободу самовизначення особи. З цією метою можуть бути застосовані технології прихованого тиску на емоційну складову масової свідомості.[7]

Наприклад, фахівцям в області пропаганди відомо, що масовий прояв пригніченості на фоні переживання почуття вини, знижує вольовий потенціал суспільства, створюючи передумови для успішного маніпулювання. Залежно від емоцій і почуттів, що переживають маси, можна підготувати сприятливі умови для непомітного залучення людей у певну діяльність, будь то купівля рекламованого товару або голосування на виборах за конкретного кандидата або партію. При цьому більшість людей буде впевнена, що вчинили вчинок добровільно й усвідомлено, без зовнішнього впливу.

Однією з перших книг, безпосередньо присвячених маніпуляції свідомістю, була книга соціолога ГербертаФранке "Маніпульована людина" (1964).

Він дає таке визначення: "Під маніпуляцією переважно треба розуміти психічний вплив, який здійснюється таємно, відтак, на шкоду тим особам, на котрих він спрямований. Найпростішим прикладом цього може бути реклама".

Отже, по - друге, маніпуляція - це прихований вплив, факт якого має залишитися непоміченим об'єктом маніпуляції. Якщо спроба маніпуляції викривається і про викриття стає надто відомо, акція звичайно згортається, оскільки розкритий факт такої спроби прирікає маніпулятора на неуспіх. Ще старанніше приховується головна мета - так, щоб навіть викриття самого факту спроби маніпуляції не призвело до вияснення справжніх намірів. Тому втаємничення, приховування інформації - обов'язкова ознака маніпуляції, хоча деякі її прийоми включають також "граничне саморозкриття", гру в щирість, коли політик рве сорочку на грудях і пускає по щоці скупу чоловічу сльозу.

По - третє, маніпуляція - це вплив, який вимагає значної майстерності й знань. Зустрічаються, звичайно, талановиті самоуки з могутньою інтуїцією, здатні на маніпуляцію свідомістю за допомогою доморослих засобів. Але сфера їхнього впливу незначна, вона обмежена особистим оточенням - сім'єю, бригадою, ротою чи бандою.[6]

Коли ж йдеться про суспільну свідомість, про політику, навіть місцевого значення, то, зазвичай, до розробки акції залучаються фахівці або хоча б спеціальні знання, видобуті з літератури чи інструкцій. Оскільки маніпуляція суспільною свідомістю стала технологією, з'явилися професіонали, що володіють цією технологією (або її певними характеристиками). Виникла система підготовки кадрів, наукові заклади, наукова та науково-популярна література. Ще одна важлива, хоча й не надто очевидна ознака: до людей, свідомістю яких маніпулюють, ставляться не як до особистостей, а як до об'єктів, різновиду речей.

Маніпуляція - це складова технології влади, а не просто вплив на поведінку друга чи партнера.

Неправдива інформація, діючи на поведінку людини, ніскільки не зачіпає її дух, її наміри та настанови. Є.Л. Доценко в книзі "Психологія маніпуляції" пояснює: "Наприклад, хтось запитує у нас дорогу на Мінськ, а ми його, обманюючи, спрямовуємо на Пінськ - це є тільки обман. Маніпуляція має місце тоді, коли той, інший, збирався йти до Мінська, а ми зробили так, щоб він захотів іти до Пінська".

Відтак стає зрозумілою доволі неприємна суть справи. Будь-яка маніпуляція свідомістю є взаємодія. Жертвою маніпуляції людина може стати тільки в тому разі, коли вона є її співавтором, співучасником. Лише коли людина під впливом одержаних сигналів перебудовує свій світогляд, думку, настрій, мету і починає діяти за новою програмою, - маніпуляція відбулася. А коли вона засумнівалася, вперлася, захистила свою духовну програму, то жертвою тоді не стає. Одна з незаперечних ознак того, що в певний момент здійснюється значна програма маніпуляції свідомістю, полягає в тому, що люди перестають прислухатися до розумних аргументів, - вони ніби бажають бути обдуреними.

Отже, маніпуляція - це спосіб панування духовного впливу на людей через програмування їхньої поведінки. Цей вплив спрямований на психічні структури людини, здійснюється приховано і має за завдання змінити думки, спонуки й мету людей у напрямку, потрібному владі.

Вже з цього дуже короткого визначення стає зрозумілим, що маніпуляція як засіб влади виникає тільки в громадянському суспільстві зі встановленням політичного порядку, заснованого на представницькій демократії. Люди, вмикаючи телевізор, чекають в першу чергу розваг, саме тому телебачення, слідуючи цим бажанням глядача, вибирає події з простою структурою, з конфліктом в центрі події, з великим ступенем прив'язки до тієї або іншої персони. Те, що не потрапляє в належну схему телебаченням відкидається або переводитися на другий план. В результаті дії таких правил політика зображується на телеекрані простою, нехитрою справою, яка робиться героями дня миттю. Теле-образи непомітно створюють таку думку про політику у телеглядача, якій політика навіть якщо б хотіла не могла слідувати.

Естетика телебачення утілює в себе два принципи. По-перше, це - мозаїчність зображення, що представляє весь світ як незв'язаних однозначним логічним зв'язком повідомлень (коли, наприклад, за короткий відрізок часу з'являється різномасштабна і різнопланова інформація з різних областей життя). По-друге, це - резонанс (взаємопосилення) повідомлень, що поступають в свідомість телеглядача, який долає їх мозаїчну роздробленість, об'єднуючи у встановлювану роботою свідомості смислову єдність. "Людина може контролювати, "фільтрувати" повідомлення, які він отримує по одному каналу, наприклад, через слово і через зорові образи. Коли ці канали з'єднуються, ефективність впровадження в свідомість різко зростає - «фільтри» розриваються. Текст, що читається диктором, сприймається як очевидна істина, якщо дається на тлі відеоряду - образів, знятих "на місці подій". Критичне осмислення стає важким, навіть якщо відеоряд не має ніякого зв'язку з текстом".[4]

Таким чином, маніпулювання може мати місце лише в тому випадку, якщо об'єкт впливу з самого початку має видимість свободи вибору, можливість здійснення альтернативної дії. У протилежному випадку нам довелося б говорити про силовий, директивний уплив (наказ, примушування). Як зауважив Р. Шиллер, "для досягнення успіху маніпуляція повинна залишатися непомітною. Успіх маніпуляції гарантований, коли той, ким маніпулюють, вірить, що все відбувається природно й неминуче для маніпуляції потрібна фальшива дійсність, в якій її присутність не буде відчуватися". Його підтримує Дж. Гелбрейт, американський філософ і економіст, зауваживши, що "для ефективного управління людьми їх слід переконати в тому, що вони незалежні". Саме ця суперечлива особливість - видимість свободи рішення, волі, думки, поведінки індивіда при їх прихованій і жорсткій зумовленості чужими йому метою, інтересами - складає специфічну суть маніпуляції як соціально-філософського феномена. Прихований уплив можна ототожнити з духовним пануванням над особистістю, яке не відчувається або сприймається як прояв власної волі, інтересів, бажань, як акт самостійності й свободи. Таким чином, щоб ефективно використовувате2и, примушувати, володарювати над масами, еліти створюють їм ілюзію, видимість свободи і самостійності, активно використовуючи ЗМК.

1.5 Суспільна думка як елемент впливу, засобів масової комунікації

обговорюваних людьми тем. Масова комунікація в більшій мірі впливає на те, про що говорить людина, аніж на його конкретну позицію з цієї теми. Експериментальні дослідження, проведені з метою підтвердження даного постулату, показали: дійсно, чим більше говорять про деяку тему по радіо і на телебаченні, тим частіше вона обговорюється на рівні міжособистісних контактів.

Отже, серед широкого кола проблем ті, які отримують більшу увагу з боку масової комунікації протягом конкретного часового інтервалу, виявляються більш знайомими і значущими для аудиторії і, відповідно, навпаки. Крім того, слід зафіксувати зміни в суспільній думці з допомогою масових опитувань на початку і наприкінці досліджуваного тимчасового інтервалу.

Свідомість є не тільки індивідуальним, особистісним, а й включає в себе суспільну функцію. Структура суспільної свідомості складна і багатопланова, і знаходиться в діалектичній взаємодії зі свідомістю індивідума.

У структурі суспільної свідомості виділяються такі рівні, як теоретичну і повсякденну свідомість. Перша утворює суспільну психологію, друга - ідеологію. Буденна свідомість формується стихійно в повсякденному житті людей. Теоретична свідомість відображає сутність, закономірності навколишнього природного і соціального світу. Суспільна свідомість виступає в різних формах: суспільно-політичні погляди та теорії, правові погляди, наука, філософія, мораль, мистецтво, релігія.

Виділяють такі форми суспільної свідомості:

- Політична свідомість являє собою систематизоване, теоретичне вираження суспільних поглядів на політичну організацію суспільства, на форми держави, на відносини між різними соціальними групами, класами, партіями, на відносини з іншими державами і націями;

- Правова свідомість в теоретичній формі висловлює правосвідомість суспільства, природу і призначення правових відносин, норм і установ, питання законодавства, суду, прокуратури. Ставить на меті утвердження правового порядку, відповідного інтересам певного суспільства;

- Мораль - система поглядів і оцінок, що регулюють поведінку індивідуумів, засіб виховання і зміцнення певних моральних засад і відносин;

- Мистецтво - особлива форма діяльності людини, пов'язана з освоєнням дійсності через художні образи;

- Релігія і філософія - найбільш віддалені від матеріальних умов форми суспільної свідомості, висловлює навколишній світ через систему світогляду, заснованого на вірі і релігійних постулатах. [3]

Індивідуальна свідомість - це свідомість окремого індивіда, що відбиває його індивідуальне буття й через посередництво його в тій чи іншій мірі суспільне буття. Кожна індивідуальна картина світу об'єднується надалі зі схожими, потім менш схожими, - в результаті всі уявлення людей про навколишній світ, правила існування в ньому, реакції та переконання і т.ін. формують масову свідомість.

Суспільна свідомість є сукупністю індивідуальних свідомостей. Поряд з особливостями свідомості окремих індивідів вона несе в собі загальний зміст, притаманний всій масі індивідуальних свідомостей.

Суспільна та індивідуальна свідомість перебувають у тісній єдності. Суспільна свідомість носить міжіндивідуальний характер і не залежить від окремої особистості. Для конкрете8них людей вона носить об'єктивний характер.

Кожен індивід протягом всього свого життя через відносини з іншими людьми, шляхом навчання і виховання відчуває вплив суспільної свідомості, хоча і відноситься до цього впливу не пасивно, а вибірково, активно.

Громадські норми свідомості духовно впливають на індивіда, формують його світогляд, моральні установки, естетичні уявлення. Суспільну свідомість можна визначити як громадський розум, який розвивається і функціонує за своїми законами.

Погляди індивіда, найбільш повно відповідають інтересам епохи і часу, після завершення індивідуального існування стають надбанням суспільства. Кожна індивідуальна свідомість формується під впливом індивідуального буття, способу життя і суспільної свідомості. При цьому важливу роль відіграє індивідуальний спосіб життя людини, за допомогою якого переломлюється зміст суспільного життя. Іншим чинником формування індивідуальної свідомості є процес засвоєння індивідом суспільної свідомості.. У механізмі формування індивідуальної свідомості необхідно, таким чином, розрізняти дві нерівнозначні сторони: самостійне усвідомлення суб'єктом буття і засвоєння їм існуючої системи поглядів. [6]

Індивідуальна свідомість визначається індивідуальним буттям, виникає під впливом свідомості всього людства.

Два основних рівні індивідуальної свідомості:

1. Початковий (первинний) - «пасивний», «дзеркальний». Формується під впливом на людину зовнішнього середовища, зовнішнтої свідомості. Головні форми: поняття і знання, в цілому. Головні чинники формування індивідуальної свідомості: виховна діяльність навколишнього середовища, освітня діяльність товариства, пізнавальна діяльність самої людини.

2. Вторинний - «активний», «творчий». Людина перетворює і організовує світ. З цим рівнем пов'язане поняття інтелекту. Кінцевим продуктом цього рівня і свідомості в цілому є ідеальні об'єкти, що виникають у людських головах. Основні форми: цілі, ідеали, віра.

Процес становлення індивідуальної свідомості являється процесом соціалізації особистості. Одним із найвпливовіших агентів соціалізації виступають ЗМК.

Дослідження показали, що ЗМІ дуже важливі в гендерно-рольовій соціалізації, а аналіз інформації, що поступає до нас по телевізійним каналам продемонстрував, що телебачення створює стереотипні, традиційні образи процесів та явищ, що відбуваються у суспільстві.

2. Журналістський аспектаж

2.1 Журналістика і її аспект

Журналіст (у широкому розумінні - і газетяр, і теле- та радіожурналіст) за сутністю своєї професії є працівником сфери комунікації, людиною, яка ніби вмонтована в комунікативну систему, є її складником - збирачем, виробником і передавачем інформації. Кожна людина - учасник комунікації (спілкування), але далеко не для кожної людини спілкування є фаховим заняттям, яким воно є для журналіста. Власне, сама журналістика є нічим іншим, як ;професіональною комунікацією, яка здійснюється у вироблених віками формах - журналістських жанрах, - прийнятних для споживання.

Професія журналіста унікальна не тільки за своєю специфікою, коли треба бути ерудитом у багатьох галузях, не тільки ризикованістю при виконанні професійних функцій, не тільки творчою наснагою та психологічною напругою, а й своєю роллю та місцем у комунікативному процесі. З одного боку, він є комунікантом, який через засіб масової інформації виходить на люди, своєю творчістю здатен впливати на маси, а з другого -- у редакційному колективі він є комунікатом і вступає в комунікативні взаємини з колегами та керівництвом засобу масової інформації, які впливають на нього. Все це накладає на журналіста додаткові обов'язки, пов'язані з особливостями журналістики як професійної комунікації.

Журналіст працює у правовому полі, яке регламентує його дії; водночас, виконуючи фахові функції, він має керуватися відповідними етичними нормами - таким чином, журналіст перебуває в подвійних лещатах правових і моральних обов'язків, яким має підпорядковуватися. Все це треба тісно поєднувати з власним світоглядом та власною позицією, якої слід дотримуватися, не порушуючи ні законів, ні моралі. Талант журналіста, мабуть, і полягає насамперед у чутті міри, чутті відповідальності, у відчутті слова.

Масову комунікацію варто розглядати як соціальне явище, основною функцією якого є дія на аудиторію через смислову і оцінну інформацію, яка передається по каналах ЗМІ. Також слід розглядати масову комунікацію як механізм актуалізації інформації за допомогою різних комунікативних засобів. Існують загальні умови необхідні для функціонування засобів масової комунікації. До них можна віднести такі умови, як:

Аудиторія. Аудиторія є необхідною умовою для функціонування засобів масової комунікації, без неї саме існування ЗМІ втрачає всякий сенс. Під аудиторією розуміється сукупність індивідів, що характеризується неоднорідністю, анонімністю, розосередженістю. Аудиторія - це індивіди, включені в мережу реальних суспільних відносин і зв'язків. За допомогою засобів масової комунікації аудиторія підтримує відносини не тільки усередині своєї соціальної групи, але і з ширшим соціальним середовищем.

Соціальна значущість передаванню інформації. Зміст інформації, що передається по засобах масової комунікації, робить великий вплив на масову аудиторію в найрізноманітніших формах (в т.ч. у формі переконання і навіювання). Дія інформації залежить від того, наскільки вона відповідає соціальним запитам аудиторії і наскільки інформація, що поступає із засобів масової інформації, регулярна. "Треба відзначити, що тепер засоби масової інформації самі здатні формувати і культивувати соціальні запити аудиторії". Разом з соціальною актуальністю смислової інформації велике значення має оцінна інформація. Одержувач інформації вільно або мимоволі чекає оцінну інформацію.

Очікування оцінної інформації від ЗМІ пояснюється тим, що вони як соціальні інститути мають статус офіційного джерела інформації, до якого масова аудиторія має високий ступінь довіри. Істинність смислової інформації важко перевірити, тому аудиторія чуйно прислухається до інформації, яка, як їй здається, відображає домінуючі тенденції в суспільстві. Оцінна інформація багато в чому сприяє формуванню громадської думки. Наявність технічних засобів, які повинні забезпечувати регулярність і тиражированність масової комунікації. У аудиторії є можливість заповнити навколишній світ інформацією, що поступає із засобів масової комунікації, в цьому перш за все заслуга технічних можливостей засобів масової комунікації. Відмінність в технічній озброєності між пресою і телебаченням базується в їх різних настроюваннях на аудиторію. Якщо преса в основному налаштована на семантичну хвилю сприйняття аудиторії, то телебачення використовує свій аудіовізуальний потенціал. Ситуативне представлення інформації в телепередачі, на відміну від преси, виключає двозначність. динаміка передачі інформації, ефект співучасті - всі ці відмінності телебачення від преси обумовлені в першу чергу їх різним технічним форматом.

Завдяки використанню комунікаційних засобів виникли три підсистеми журналістики: печатку, радіо і телебачення. Друк (газети, тижневики, журнали, альманахи, книги) придбала особливе місце в системі ЗМІ у зв'язку з фіксацією інформації на паперовому аркуші (на тканини, полімерному полотні і так далі), що не є принциповим) за допомогою друкарської техніки відтворення текстів і зображень в чорно-білому або кольоровому варіанті. Що вийшла з-під друкарського верстата продукція несе інформацію у вигляді надрукованого буквеного тексту, фотографій, малюнків, плакатів, схем, які сприймаються читачем-глядачем без допомоги яких-небудь додаткових засобів (тоді як для отримання радіо - телевізійної інформації потрібні телевізор, радіоприймач, магнітофон і так далі).Ця обставина (те, що інформація в пресі фіксується на паперовому аркуші та сприймається читачем «без посередників»), сприяє прояву ряду важливих властивостей взаємин преси та аудиторії. По-перше, є можливість швидкого, оглядового ознайомлення з усім «репертуаром» повідомлень, що в свою чергу дає можливість отримати цілісну первинну орієнтацію в усьому обсязі і різноманітності інформації. По-друге, можна користуватися можливостями «відкладеного читання» - після первинного ознайомлення залишити матеріал для уважного і докладного читання у зручний час. Все це можливо тому, що друковані видання автономні завдяки способу фіксації. Їх легко мати «при собі» і звертатися до «вилучення» інформації в зручний час, не заважаючи оточуючим, і в обставинах, що не дозволяють або заважають слухати радіо або дивитися телепередачі.

Однак у друку є властивості, за якими вона програє іншим засобам комунікації. Якщо телебачення і особливо радіо здатні передавати інформацію практично безперервно і найвищою мірою оперативно, то друк самою технологією приречена на дискретність випуску номерів і книг.

Таким чином, преса програє в оперативності інформування.

Висновки

Наука про масову комунікацію протягом останніх десятиліть досить активно розвивалася, але розвивалася переважно "вшир", а не "вглиб", дослідження носили описовий, а не пояснювальний характер, результатом чого стала в цілому порівняно слабка розробка власне теоретичних проблем, а також недостатньо чітке виділення самого предмета дослідження - журналістика, масова комунікація, ЗМІ, СМК - ці, далеко не збігаються об'єкти досліджень, сінонімізувалися в процесі їх категоріального розвитку. Подумки, що призвело до ще більшої плутанини в процесі формування теорій, які досліджують даний соціальний процес.

Одним з негативних результатів цього є відсутність узгоджених, єдиних уявлень про загальновідомих моментах досліджуваної сфери. Така ситуація не є порок науки про масову комунікацію, але їїнеобхіднийетап, після якого можуть бути зроблені спроби систематизації накопиченого знання, спроби категоріального упорядкування та узгодженості, а також спроби аналізу даного феномена з позицій соціальної філософії.

Незважаючи на те, що теоретичний рівень соціології масової комунікації, що розробляється вітчизняними вченими, знаходиться в стадії становлення, як уже було сказано вище, існує чимало спроб створення єдиної теоретико-методологічної бази аналізу масової комунікації.

Масова комунікація - процес поширення інформації за допомогою технічних засобів (преса, радіо, телебачення) на чисельно великі, розосереджені аудиторії. Засоби масової комунікації - це спеціальні канали і передачі, завдяки яким відбувається поширення інформаційних повідомлень на великі території. Також є невід'ємною частиною сучасного суспільства, його економіки, політики, культури і охоплює міжнародні, міжгрупові і міжособистісні відносини.

Соціальна сутність масової комунікації, що знаходить вираз у функціях і характеристиках, полягає в тому, що це - потужний засіб впливу на суспільство з метою оптимізації його діяльності, соціалізації індивіда та інтеграції суспільства.

Стратегічною функцією масової комунікації є формування масової психології, а стосовно до кожної людини - певної його соціально-політичної орієнтації. Зміст повідомлень, одержаних через засоби масової інформації формується з урахуванням особливостей та закономірностей психологічного впливу в діапазоні під звичайного інформування до навчання, переконання та навіювання.

Масова комунікація виконує роль регулятора динамічних процесів соціальної психіки; роль інтегратора масових настроїв; каналу циркуляції психоформуючої інформації. Завдяки цьому засоби масової комунікації є потужним засобом впливу і на особу, і на соціальну групу. Розвиток масово-комунікативних процесів сприяє за великим рахунком розвитку всієї цивілізації. Без спілкування людство розвиватися не зможе.

Масові комунікації здійснюють як позитивний, так і негативний вплив на суспільну свідомість. ЗМК суттєво впливають на засвоєння людьми широкого спектру соціальних норм і на формування у них ціннісних орієнтації у сфері політики, економіки, ідеології, права. Але всі користувачі отримують вельми різноманітні, суперечливі, несистематизовані відомості з найрізноманітніших питань суспільного і політичного життя. Негативним явищем масових комунікацій є маніпулювання свідомістю, суспільною та індивідуальною, нав'язування ідеології та ставлення до того чи іншого явища в суспільстві.

Список використаних джерел

1. Бесонов Б. Пропаганда и манипуляция // Реклама: внушение и манипуляция. Медиа-ориентированный подходМоскаленко В.А., Л. В. Губерський, В. Ф. Іванов. Масова комунікація: Підручник /К.: Либідь, 1997.

2. мВартанова Э. Медиа в постсоветской России: их структура и влияние // Рго еt Сопtrа. М., 2000. №4. С. 61 - 82.

3. Гонцяж Я., Гнидюк Н. Свобода інформації та виконавча гілка влади: Правові норми. Інституції. Процедури. Київ: Мїленіум, 2002.

4. Дурново Г. Що таке журналістика. 2009. Режим доступу: http://www.ej.ru/?a=note&id=8877

5. Жугай В.Концепції функціонування якісної преси в Україні // Вісник Львів. ун-ту. Сер. жур - ка. 2001. С. 145 - 153.

6. Здоровега В. Європейський вибір: що обрати з минулого, а чого вчитися сьогодні українським ЗМІ // Вісник Львів, ун-ту. Сер. жур-ка. 2001. Вип. 21. С. 15-19.

7. Зяблюк Н. Г. Индустрия управляемой информации ("Паблик рилейшнз"- система пропаганды большого бизнеса США.) - М.: Изд-во МГУ, 1971.

8. Лассауел Г. «Теорія комунікації». Одесса, 2006.

9. Кара-Мурза С. Г. Способи маніпуляції свідомість, 2003/ Режим доступу: /http://lib.ru/POLITOLOG/karamurza.txt

10. Кастелье М. Информационная эпоха. Экономика, общество и культура. Москва, 2000.

11. Кін Д. Мас-медіа і демократія / Пер. з англ. О.Гриценко, Н.Гончаренко. К., 1999

12. Колин, Ю.В. Информационная война: перспективы и стратегии. -- Научная мысль Кавказа, &1, 2003.

13. Константинов А. В. Массовая коммуникация // Большая российская энциклопедия

14. Коротков А. В., Кристальный Б. В., Курносов И. Н. Государственная политика Российской Федерации в области развития информационного общества. М.: «Трейн», 2007.

15. Костирєв А. Вплив ЗМІ на демократизацію політичного життя України //Нова політика. 2001. № 6. С. 26 - 29.

16. Крос К., Гакет Р. Політична комунікація і висвітлення новин у демократичних суспільствах: Перспективи конкуренції. Київ, 2000.

17. Матвієнків С.М. Мас-медіа і демократизація сучасного суспільства. Ужгородський національний університет, 2005. №2. Режим доступу до журн.:https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/bitstream/lib/17809/1/%D0%9C%D0%90%D0%A1-%D0%9C%D0%95%D0%94%D0%86%D0%90%20%20%20%D0%86%20%20%D0%94%D0%95%D0%9C%D0%9E%D0%9A%D0%A0%D0%90%D0%A2%D0%98%D0%97%D0%90%D0%A6%D0%86%D0%AF%20%20%D0%A1%D0%A3%D0%A7%D0%90%D0%A1%D0%9D%D0%9E%D0%93%D0%9E%20%20%D0%A1%D0%A3%D0%A1%D0%9F%D0%86%D0%9B%D0%AC%D0%A1%D0%A2%D0%92%D0%90.pdf

18. Миллс Ч. Р. Человек посредине -- дизайнер (перевел В. Терин) // ДИ СССР, 1969, № 9.

19. Почепцов Г. Г. Коммуникативные технологии двадцатого века. «Рефл-бук», «Ваклер». 1999

20. Проблеми роздержавлення ЗМІ в Україні: матеріали до круглого столу. Київ, 9 грудня 1998р. К., 1998.

21. Рульєв В. А, Гуткевич С. О. Менеджмент. 2006, с. 45-51

22. Рэндалл Д. Универсальний журналіст. СПб: Национальный институт прессы, 2000. Режим доступу: http://evartist.narod.ru/text12/38.htm

23. Рябкало В., Валевський О. Пріоритети державної політики у формуванні інформаційної сфери та забезпеченні свободи слова // Шляхи формування громадянського суспільства в Україні. Забезпечення права людини на слободу слова та інформацію. Харків, 2001. С. 9-10.

24. Светов М. В. Методи дослідів дійсності в журналістиці // Режим доступу: http://its-journalist.ru/Articles/metody_issledovaniya_dejstvitel._nosti_v_zhurnalistike_chast._2.html

25. Селиванов В. Парадокси свободи і демократії. Москва, 2000.

26. Соловьёв В. Р. Манипуляции: Атакуй и защищайся! М.: Эксмо. 352 с. -- тир. 30100 экз. -- ISBN 978-5-699-43859-4

27. Терин В. П. Массовая коммуникация и социологические исследования в США. // Вопросы философии, 1970, № 12

28. Терин В. П. Массовая коммуникация: исследование опыта Запада (издание второе, переработанное и дополненное), М., 2000.

29. Терин В. П. Основные направления исследований теории массовой коммуникации. // Социологические исследования, 1997, № 11.

30. Терин В. П. Социология и реклама. // ДИ СССР, 1968, № 6

31. Тихомирова Е. И. Теория коммуникации и новые медиа.- Санкт-Петербургский государственный экономический университет. 2011 - Режим доступу: /https://cyberleninka.ru/article/n/teoriya-kommunikatsii-i-novye-media

32. Токвіль А. де. Про демократію в Америці. К.: Всесвіт. 1999.

33. Франке Г. «Маніпульована людина». 2002. Режим доступу: //https://provegalo.weebly.com/blog/-pdf

34Харрис Р. Психология массовых коммуникаций. М.:"ОЛМА-ПРЕСС" 2002.

35. Шкляр В. Актуальні проблеми модернізації суспільства і мас-медіа // Збірник праць кафедри української преси. Львів: ЛНУ, 2000. Вип.З.

Додаток А

Поступовість етапів взаємодії

Размещено на Allbest.ru