Типологія мови ворожнечі в регіональних медіа

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Типологія мови ворожнечі в регіональних медіа

Поняття «мова ворожнечі» з'явилося в українському медійному просторі доволі недавно. Проте ті питання та проблеми, яких воно стосується, існують в нашому суспільстві не одне століття та у світлі останніх політичних подій та соціокультурних процесів в Україні стають особливо актуальними. В основі цього поняття лежить певне явище, детально розглянувши яке можна зробити висновок щодо основних причин його виникнення. Мова є важливою частиною будь-якої культури. Вона не тільки концентрує в собі надбання попередніх поколінь, а й невпинно трансформується в умовах зовнішніх та внутрішніх суспільних змін. Кожне суспільство має свою мовну картину світу, актуалізовану часом. Йдеться про мовно-дискурсивний конструкт, зміст якого знаходиться в прямій залежності від соціокультурних, політичних реалій, поглядів та вподобань конкретної соціальної або етнічної групи. До того ж, нейтральні за своїм денотативним змістом поняття можуть набувати негативного значення і викликати у комунікантів відповідну емоційну або поведінкову реакцію. Через непрофесійність або технологічний підхід до мовної дискримінації, через нехтування етичними нормами мова ворожнечі стає небезпечною зброєю в руках журналістів, серйозним наслідком впливу якої може стати навіть подальша фізична агресія. Протягом історії людства траплялися непоодинокі випадки, коли мова ворожнечі, застосована ЗМІ, призводила до трагічних наслідків, оскільки служила інструментом виправдання геноциду та терору.

У рамках поданого дослідження актуалізується також ідентифікація маркерів мови ворожнечі на регіональному рівні, яка, в свою чергу, стане в нагоді для подальшого вивчення мовного аспекту регіонального інформаційного простору на сучасному етапі розвитку.

Визначення терміну «мова ворожнечі» зустрічається у Рекомендаціях Комітету міністрів Ради Європи №97 (20), в Міжнародній Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, а також Міжнародному Пакті про громадянські та політичні права.

Психологічні аспекти існування «мови ворожнечі» вивчають О. Горбачова, О. Гладилін, В. Литвин; особливості вживання в ЗМІ аналізують М. Буткевич, О. Верховський, Т. Кузнєцова, І. Федорович та ін.; семантичну специфіку досліджують М. Гречихін, А. Денисова, А. Євстафьєва, О. Коробкова, Н. Муравйова, Е. Понарін; співіснування понять «толерантність» та «мова ворожнечі» розробляють теоретики О. Асмолов, О. Безкоровайна, О. Грива, М. Климова, І. Палько, К. Петровська та ін.

Мета статті - виявлення у матеріалах регіональних медіа проявів мови ворожнечі та визначення їх типологічних особливостей.

Об'єкт дослідження - конкретні прояви мови ворожнечі у регіональних медіа відповідно до їх типологічного розподілу.

Методи дослідження. У нашому дослідженні ми послуговувалися методами контент-моніторингу за визначеними мовними маркерами, а також методом типологічного аналізу відповідно до найбільш поширеної у наукових колах типології мови ворожнечі.

«Мова ворожнечі», вона ж «мова ненависті» є перекладом англомовного концепту «hate speech». Йдеться про певні лексичні конструкції (проте наразі можна говорити не тільки про мову, а й зображення та відео) з негативними конотаціями, які орієнтовані на людину, декількох осіб або представників окремих груп з метою їх дискримінації за расовою, релігійною, гендерною та багатьма іншими ознаками. Такі форми вживаються задля поширення, розпалювання, підтримки або, навіть, виправдання расової ненависті, антисемітизму та багатьох інших форм ненависті, які засновані на нетерпимості. Маємо на увазі етноцентризм та агресивний націоналізм, дискримінацію меншин та іммігрантів.

Необхідно зауважити, що конструкції «мови ворожнечі» мають у своєму складі декілька обов'язкових компонентів:

- негативна конотація;

- наявність адресата.

При чому агресивний зміст може бути поданий як у відкритій, так і в завуальованій формі. У підсвідомості реципієнта формується стереотип щодо образу «іншого», який завжди протиставляється «мені» та «нам». Соціальні стереотипи та упередження - ось базові когнітивні конструкти для появи та функціонування мови ворожнечі, які невипадково сприяли виокремленню особливого виду комунікації - комунікації, заснованої на упередженнях і дискримінації (Prejudiced and Discriminatory Communication). Мова йде насамперед про нагромадження стереотипних когнітивних систем та дискримінаційних інтенцій, які стосуються будь-яких індивідуумів.

Також зробимо декілька зауважень щодо впливу досліджуваного явища на психічний стан людини. Російські теоретики інформаційно-аналітичного центру «СОВА» та представники Центру «Соціальна дія» провели дослідження, результатом якого стало виділення класифікації 17 видів «мови ворожнечі». Дослідники поділили їх за ступенем жорсткості на певні категорії: жорсткі, середні та м'які. Так, до категорії «жорстка мова» відносять: відкриті або завуальовані заклики до насильства і дискримінації. До середньої «мови ненависті» належать виправдання історичних випадків насильства і дискримінації, твердження про кримінальність етнічної або релігійної групи. Прояви м'якої «мови ворожнечі»: створення негативного образу, твердження щодо моральних недоліків, принизливі та образливі конструкції на адресу представників певних етнічних чи релігійних груп [2].

Щодо ознак, властивих смисловій спрямованості мови ворожнечі, то дослідники М. Кроз та Н. Ратинова виділяють наступні:

- помилкова ідентифікація (формування та підкріплення негативного етнічного стереотипу, негативного образу нації, раси, релігії);

- помилкова атрибуція (приписування ворожих дій і небезпечних намірів представникам певної нації, раси, релігії);

- уявна оборона (спонукання до дій проти будь-якої нації, раси, релігії) [3].

Визначення цього терміну наразі не інтегровано у вітчизняний професійний тезаурус для журналістів та до багатьох тлумачних словників сучасної української мови. Проте в вищезазначених виданнях можна зустріти споріднений термін «ксенофобія», який за своїм тлумаченням близький до досліджуваного нами поняття. Він трактується наступним чином: «Ненависть до чого-небудь, кого - небудь незнайомого, чужого. Ворожість або страх по відношенню до іноземців» [1, с. 593]. За своєю природою це певне психологічне небажання зрозуміти та прийняти щось незнайоме та нове. Можемо стверджувати, що мова ворожнечі є вербальним проявом ксенофобії. Серед англомовних науковців, які займаються вивченням цього явища, активно вживаним залишається термін «political incorrectness», перекладом якого слугує загальновідоме словосполучення «політична некоректність». Можемо говорити про те, що нашим вітчизняним теоретикам у галузі журналістикознавства вдалося поєднати запозичені терміни в єдине загальновідоме у вітчизняному медійному просторі поняття «мова ворожнечі».

Зрозуміло, що первісним каналом для транслювання мови ворожнечі було живе усне мовлення. Однак, з появою та стрімким розвитком цифрових технологій, коли більшості із нас надана можливість заснувати власні медіа (сайти, канали, блоги, сторінки в соціальних мережах), кордони між міжособистісним та масмедійним спілкуванням стираються, і мережевий простір стає найвпливовішим середовищем для передачі мови ворожнечі не тільки в нашій країні, а й у цілому світі.

У рамках поданого дослідження особливу увагу ми звертаємо на специфіку вияву мови ворожнечі в регіональному медійному просторі, який все більше стає схожим на місце для змагань між «своїми» та «чужими». Ось лише невелика кількість прикладів, які можна зустріти, переглядаючи медіадискурс - вата, ватники, гейропа, диванні війська, диванна сотня, каламойша, колоради, кримнаш, лугандон, няш-мяш, майдануті, укроп, хунта, фашизм тощо.

Зрозуміло, що вживання більшості із них є яскравим прикладом вияву інформаційної війни між Україною та Російською Федерацією. Також можна казати про формування та появу мемів як про один з характерних проявів мови ворожнечі. Агресивні та принижуючі інтернет-меми стають символами, які впливають на колективну підсвідомість та підбурюють до агресії у відповідь.

Більша частина конструкцій hate speech стосуються Росії та російського народу (Раша, рашка, кацап, москаль, рашист тощо). Найчастіше мову ворожнечі можна зустріти у цитатах (переважно в аналітичних матеріалах або в новинах, які висвітлюють україно-російські відносини через призму геополітичного контексту), також незначні прояви наявні в авторських текстах (переважно блоги місцевих журналістів та політичних діячів, в яких переважають дисфемізми, метафори, негативно конотовані епітети). Також маркери мови ворожнечі можна зустріти у місцевих новинах та матеріалах, пов'язаних із подіями в зоні АТО. Особливу увагу привертають гучні заголовки. Друга за згадуваністю категорія - вимушені переселенці та мешканці окупованих територій, по відношенню до яких часом вживаються такі конструкції як «терористи», «сепаратисти», «прихильники «русского мира». Стосовно дискримінації етнічних груп, найчастіше журналісти акцентують увагу на приналежності ромів («циган») та представників Грузії, Вірменії, Узбекистану («кавказців») до кримінальних подій. Мова йде і про некоректну назву етнічної групи, вживання та розповсюдження стереотипів, невиправдану маніпуляцію заголовками та трансляцію сленгової лексики. Схожа ситуація і з гендерною дискримінацією. Вживання стереотипізованих висловлювань щодо представників ЛГБТ-спільноти, гомофобні твердження, трансляція гендерних стереотипів, сексистські зображення - основні прояви мови ворожнечі на цьому рівні. Крім того, зустрічаються порушення, які стосуються представників окремих соціальних груп, таких як люди з інвалідністю та колишні ув'язнені. Наявні поодинокі випадки вживання некоректного терміну «інвалід», а також лексики, спрямованої на створення стереотипного негативного ставлення щодо людей, які відбували покарання.

Мова ворожнечі стає характерною ознакою та особливістю функціонування сучасного медійного простору не тільки на загальнонаціональному, а й на регіональному рівні. Вживання такої мови, перш за все, сприяє блокуванню процесу формування адекватної оцінки аудиторією контенту ЗМІ і, більше того, через деморалізацію «іншого», може підбурювати його до проявів певної негативної поведінки.

У процесі моніторингу регіонального медійного простору та ідентифікації маркерів мови ворожнечі ми класифікували її основні прояви за тематичною ознакою.

Наслідком російсько-української інформаційної війни стає формування в колективному підсвідомому суспільства вигідних для кожної із сторін моделей поведінки та стереотипів мислення. Також специфічною рисою мови ворожнечі можна вважати те, що вона може застосовуватися не тільки стосовно зовнішнього агресора, але й до внутрішніх об'єктів, що маркуються ознакою «іншості» (переселенці, представники різних соціальних груп, ЛГБТ-спільноти тощо).

Література

мова ворожнеча медіа регіональний

1. Busel, V. (2007), Great explanatory dictionary of modern Ukrainian language, 6th ed., Perun, Kyiv, 1736 p.