Античний публічний лист як відображення авторської політичної і культурної думки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Античний публічний лист як відображення авторської політичної і культурної думки

Епістолярний жанр являє собою важливий інструмент прадавньої комунікації. Його доступність і відкритість для багатьох роблять його не просто художнім засобом спілкування, а й потужним знаряддям впливу і інформаційним джерелом для широкого кола читачів. Не менш важливим елементом епістолярного тексту залишається його персоналізованість: образ як автора, так і читацької аудиторії. Навіть якщо лист за своєю суттю більше схожий на звичайний твір, і тоді не можна говорити про те, що він написаний «в нікуди», тому що автор так чи інакше намагається виділити свій сегмент з великої кількості потенційних читачів. У нашій статті ми торкнулися деяких історичних і культурних передумов виникнення античного публічного листа. Нашу увагу ми зосередили на епістоляріях двох відмінних епох Давнього Риму: Риму відносно вільному республіканському (I ст. до н.е.) і більш індивідуалізованому імперському (друга половина І - початок ІІ ст. н.е). Також ми розглянули основний склад читацької аудиторії листувань трьох давньоримських політичних і культурних діячів: Марка Туллія Цицерона, Гая Салюстія Кріспа і Гая Плінія Молодшого. Задля цього нами були проаналізовані деякі фактори, що стосуються кореспондентів, наприклад, походження, соціальний статус, рід занять та ін. Ми спробували встановити відповідність між часовим проміжком, особистістю автора, сукупністю певних адресатів і, залежно від цього, функцією листів. Нами був опрацьований певний блок тематичної літератури, від академічних праць до дотичних темі статей.

Постановка проблеми. Епістолярний жанр як особлива форма словесності своїм корінням сягає далекого минулого. Потрібно відмітити, що давньогрецька і давньоримська культура завжди відрізнялася своєю відкритістю і надавала перевагу усним формам комунікації. Для тогочасної людини усвідомлення себе як частки великої спільноти (полісу або ж міської тріби) було явищем абсолютно зрозумілим і звичайним. Засновану і вирощену на агорах і форумах, публічних засіданнях і навіть публічних термах античну культуру складно сумістити з прихованістю. Виходячи з цього, направленість листа лише до одного адресата не відповідала би античній реальності. Навпаки, ранній античний лист торкався гранично важливих, загальних тем, якими цікавилося достатньо чітке коло його читачів. Саме тому ми маємо розглянути античну епістолу як певне джерело масової комунікації, а також аудиторію цього джерела.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Найбільш повне висвітлення теми надано у колективній праці «Антична епістолографія» авторства дослідників Т. Міллер, М. Грабар-Пассек, Т. Кузнєцової та ін. [1], де у хронологічній послідовності розглядається процес становлення і розвитку стародавнього листування починаючи з IV ст. до н.е. і закінчуючи падінням Західної Римської імперії у V ст. н.е. Основні віхи античної епістолографії з культурологічної точки зору проаналізовані у роботі історика і культуролога Г. Кнабе «Античний лист» (із праці «Дерево пізнання - дерево життя») [2]. Також окремі аспекти теми вивчалися науковцями Й. Тронським [3], С. Утченко [4], А. Доватуром [5].

Мета статті - охарактеризувати цільову аудиторію давньоримських листів.

Об'єкт дослідження - епістолярна спадщина давньоримських політичних і культурних діячів двох різних епох - Марка Туллія Цицерона, Салюстія Кріспа (авторів ще республіканського Риму) та Плінія Молодшого (автора Риму вже майже століття імперського).

Методи дослідження. Були використані загальнонаукові методи дослідження, а саме: аналіз стилістичних особливостей стародавніх епістол та узагальнення набутої інформації.

1. Результати і обговорення

Чи не найголовніше в листі - автор і його адресат(и). Не лише за етичним і культурним самовідчуттям автора, вважає російський історик і культуролог Г. Кнабе, але і за своєю естетикою античний лист є породженням полісного світу [2, c. 508]. Навіть якщо ми бачимо, здавалося б, досить особистий текст, все одно, особистість у ті часи так чи інакше ототожнювала себе із суспільством. «Что мое письмо стало общим достоянием, как ты пишешь, я переношу без огорчения - я ведь и сам давал его переписывать многим», - справедливо відмічає Цицерон [6, с. 229], а у нього було достатньо особистих листів. Свого найкращого друга і постійного адресата Тіта Аттіка оратор знайшов у віці шістнадцяти років, на лекціях відомого правознавця Муція Сцеволи Авгура (Аттік був на декілька років старший). Приблизно у тому ж віці він вчився ораторській майстерності у вільновідпущеного актора Росція, через якого пізніше вийшов на знатних Росціїв та Метеллів. Задля того, щоб маловідомому вершнику дістатися певних висот, прихильність нобілітету була необхідною. Щоправда, підтримку Метеллів Цицерон втратив після гучної справи Верреса, та попри це, з того моменту почалася його серйозна ораторська і політична кар єра. У нестабільний період поступової загибелі республіки доводилося обирати, за кого ти, і він поставив на Помпея, зарахувавши себе таким чином до кола його союзників. Положення хоча й популярного, а все-таки homo novus\, не завадило Цицерону обійти на шляху до консульства представників впливових римських фамілій Антонія і Катіліну. Листи цього періоду (65-64 рр. до н.е.) адресовані найбільше Аттіку і наповнені роздумами про вибори, шанси суперників, плани, розрахунки.

Цицерон умів урізноманітнювати свій стиль залежно від адресата, і особистість кореспондента щоразу створювала нові стилістичні відтінки. До До політичних суперників і союзників він звертається серйозно, дещо зверхньо, що мало би приховувати авторські сумніви, нерішучість: «Но как в то время я не только сам способствовал твоему достоинству, но также побуждал других помогать тебе, так теперь достоинство Помпея меня чрезвычайно волнует. Ведь несколько лет назад я избрал вас двоих, чтобы особенно почитать и быть вам лучшим другом, каким я и являюсь» [6, с. 271]. До друга Тіта Аттіка - з довірливістю, емоційністю, дружніми докорами: «Я легко превзошел бы тебя и писал бы гораздо чаще, чем ты, не только в случае, если бы у меня было столько же досуга, сколько у тебя, но также если бы я захотел посылать тебе такие же краткие письма, какие ты обычно пишешь мне» [6, c. 71].

Невтомний порадник, адресат Цицерона Аттік також був видним громадським діячем, видавцем, фінансистом. В Афінах він мав власне «видавництво» і постачав необхідні рукописи, а також гроші друзям. За походженням належав до вершників і за вподобаннями був прихильником партії оптиматів. З юності блискуче вихований і освічений Аттік умів налагоджувати зв'язки з людьми. За свідченням Корнелія Непота, його приязність відмітив навіть диктатор Сулла [7]. Усе це в підсумку привело до розширення кола знайомих і друзів: окрім Цицерона, Аттік товаришував з не менш талановитим оратором Гортензієм Горталом, до того ще й був своєрідною сполучною ланкою між двома суперниками. Луцій Манлій Торкват, консерватор і консул 65 р., поет Юлій Калід, філософ Луцій Сауфей, сенатори Корнелії Бальби, Педуцеї, сам історик К. Непот також уходили до цього числа. Більшість з цих знайомих належали до вершницького стану, тієї ж самої соціальної групи, що і Цицерон, і займалися подібною діяльністю.

Те ж справедливо і щодо історика, республіканця-консерватора, як визначає С. Утченко [4, с. 243], Гая Салюстія Кріспа, який жив у цицеронівську епоху і також походив з вершників. Прихильність до Цезаря і бажання запобігти краху республіки обумовило появу двох «Листів до Цезаря», в яких автор викладає свої дещо ідеалістичні погляди стосовно збереження Риму-«полісу». Якщо Цицерон сумнівався між популярами і оптиматами, то Салюстій ясно відзначав своє негативне ставлення до нобілітету [5, с. 133], тому обрав партію Цезаря, а не Помпея. Це відкривало можливість контактування з цезаріанцями, наприклад, Марком Лепідом, Тітом Лабієном та багатьма іншими. Автор звертається до свого адресата із роздумами та закликами: «Тем тщательнее должен ты обдумать, каким образом тебе упрочить и укрепить государственный строй...» [8, с. 131].

Приходить нова епоха з новими «правилами гри», і, як наслідок - зовсім інша тематика листів у порівнянні з минулим, інші способи стилістичної обробки. «Оставь же при первой удобной службе этот грохот, пустую болтовню, нелепейшие занятия; сохрани себя для литературы и предайся досугу!» - порада Плінія Молодшого другу- консулу (!) Мініцію Фундану [5, с. 18].

Автор цих рядків жив і творив уже значно пізніше за попередніх авторів (61-113 р. н.е.). Республіка давно перестала існувати, а разом із нею зійшли нанівець принципи вільного змагання між представниками різних партій, час, коли слово народного трибуна цінувалося і мало вплив на хід політичних подій, а сенат мав змогу вирішувати важливі для суспільства питання. Виборних раніше консулів призначав імператор, взагалі, уся влада зосередилася в його руках і така ситуація пригнічувала дух колишньої спільності. Письменники і оратори виявилися відірваними від політичної і громадської діяльності. За Т. Кузнєцовою, ця обстановка невпинно вела авторів к індивідуалізму, спрямовувала в область філософії чи сприяла захопленню словесними формами і грою стилю [1, с. 113]. Плінієвські листи різняться від цицеронівських: це літературні послання в прозі. Пліній - письменник і сенатор, племінник письменника Плінія Старшого, наближений до імператора Траяна. Його листи (із тих, що він вважав гідними і сам відбирав до публікації) зазвичай розподіляють на дві частини - офіційні, до Траяна, і приватні, до друзів, багато з яких зазнали гонінь попередніх правителів.

Автори зачитували свої твори на публічних рецитаціях, критикували і виправляли один одного. Пліній також повсякчас брав у цьому участь. Тому коло його знайомств достатньо широке. Він запевняв, що навряд чи є любитель літературних занять, який не був би його другом [3]. За Й. Тронським, це були історики, оратори, поети (загалом, інтелектуальний прошарок), але мало хто з них залишив вагомий слід у літературі [3]: Аріан Матур, Каніній Руф, Вергілій Роман та ін. Дуже велику популярність отримало епігонство, а самостійних надбань у тогочасних письменників і поетів було недостатньо. Своєму знайомому Сабіну Пліній пише про тодішнє становище: «Кроме того, не было и материала для того, чтобы много писать. Положение у меня ведь не то же, что у Марка Туллия, следовать примеру которого ты меня зовешь. У него имелся богатейший талант, и таланту этому соответствовали разнообразные и великие события, тогда происходившие. В каких узких пределах заключен я, ты это сам видишь, даже когда я молчу об этом; не посылать же тебе школьных писем, или, если можно так выразиться, писем-теней?» [5, с. 263]. Але і у ті часи, безперечно, траплялися і талановиті митці. Так, одинадцять листів Плінія присвячені потужному досліднику- історику, автору «Анналів» і «Історії», Корнелію Тациту: «Ты сам себе не рукоплещешь, и я ни о ком не пишу более искренне, чем о тебе...» [5, с. 274]. їхній спільний знайомий видатний Светоній Транквілл - теж історик, вчений-енциклопедист

Висновки

історичний епістолярний лист жанр

Відкритість і доступність стародавньої епістоли, її певний тематичний діапазон (політика, культура) дають змогу припустити, що дійсна і потенційна публіка - читачі листів - мали однаковий соціальний статус, стать (в основному, чоловіки), приблизно однаковий вік і рід занять, який би збігався з тематикою цікавих їм листів. Оскільки наявна велика розбіжність між тематичним наповненням республіканських і імперських листів, ми можемо припустити, що в епоху Цицерона і Салюстія листи переважно виконували своєрідну функцію партійної преси, в епоху Плінія, через недостачу подій з одного боку і контроль влади з іншого, - щось на кшталт літературно-культурного видання.

Література

1.Miller T.O. (Ed.) (1967) The Ancient Epistolography, Nauka, Moscow. 287 p.

2.Knabe H.S. (2006) The Tree of Knowledge and the Tree of Life, RHHU, Moscow. 754 p.

3.Tronskyi Y. M. (1983) "The History of Ancient Literature", available at: http://antique- lit.niv.ru/antique-lit/tronskiy-i-m/plinij-mladshij.htm

4.Utchenko S. L. (1969) Ancient Rome. Events. People. Ideas, Nauka, Moscow. 324 p.

5.Plinius the Yonger (1982) The Letters, translated by Serhiienko M.Y. and Dovatur A. I., Nauka, Moscow. 410 p.

6.Tolstoi I. I. (Ed.) (2008) Letters from Mark Tullius Cicero to Atticus, relatives, brother Quintus, M. Brutus. Volume 1-3, translated by Horenshtein V.O., Nauka, Moscow. 1868 p.

7.Nepos C. (1992) "About the famous foreign commanders. From a book about Roman historians", available at: http://ancientrome.ru/antlitr/t.htm?a=1479002500.

Размещено на Allbest.ru