Актуальні питання медіарілейшнз в Україні (на прикладі висвітлення візитів Ф. Бегбедера)

Постановка проблеми. Відомий французький письменник Фредерік Бегбедер (1965 р. н.) доволі часто приїздить до України. У 2003 р. він відкривав Фестиваль французького кіно у Києві, у 2016, 2018 рр. брав участь у роботі Львівського форуму видавців, у проміжку цих дат навідувався до Києва за приватними запрошеннями. Не дивно, що це стає «новиною» і знаходить відображення в українських медіа. Книги Фредеріка Бегбедера постійно перекладаються і видаються українською мовою. Отже можемо говорити про присутність в нашому соціокультурному просторі персони, що пов'язує Україну та Європу в сучасності та саме так мала б використовуватись загальноукраїнським PR.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Визначення медіа як однієї із цільових груп у зв'язках з громадськістю вже стало загальним місцем і визначається терміном медіа рілейшнз (MR) - «область в системі зв'язків з громадськістю, присвячена опису і аналізу специфіки, ідеології і конкретних механізмів взаємодії фахівців з PR з представниками ЗМІ і самими ЗМІ як інститутами» [1].

А. Н. Назайкін у статті «Організація медіарілейшнз» відзначає, «що перш ніж почати роботу по організації медіарілейшнз, необхідно чітко уявляти собі загальну концепцію паблік рілейшнз компанії» [2]. Тобто, з огляду на представлення Ф. Бегбедера організаторами Львівського форуму книговидавців, фахівці з медіарілейшнз мають на меті привернення читацької уваги до нових перекладів французького письменника.

Для цього існує і вдало використовується арсенал івент-журналістики, про доведену ефективність якого пише Н. А. Андріанова в дослідженні «Феномен "івент" у соціальному та науковому контексті» (2010) [3].

Є. В. Новаторов у статті «Івент-маркетинг як трендова технологія соціально-культурної діяльності» висловлює думку про те, що івент-маркетинг покликаний сприяти просуванню на цільові сегменти ринку організації або її товарів, що досягається саме шляхом організації спеціальних подій. Він вважає, що саме це є дуже важливою умовою для результативної роботи [4].

Мета статті полягає у вивченні соціокультурного змісту медіаперсони Фредеріка Бегбедера, що склався в сучасному інформаційному просторі України завдяки українським медіа.

Об'єктом дослідження стали публікації вітчизняних медіа на електронних ресурсах, які першими надаються на запит «Фредерік Бегбедер в Україні».

Методи дослідження. Аналітичний огляд дозволяє визначити жанрово-стильові характеристики медіапродукту та зробити припущення щодо необхідності тематичного поширення розробки знакової персони «Фредерік Бегбедер» з метою використання її ідейного потенціалу.

Результати й обговорення

Визначення медіаматеріалів було проведено за такими параметрами:

1. Джерело, дата виходу матеріалу, автор матеріалу, назва.

2. Жанр матеріалу, подія (інформаційний привід).

3. Характеристика героя, вибрані цитати.

4. Теги та хештеги.

Аналізовані матеріали було поділено на дві частини: ті, що з'явилися до 2016 р. (тоді Ф. Бегбедера було вперше запрошено до Львівського форуму видавців), та ті, що пов'язані з виходом та презентацією книжок Ф. Бегбедера - подіями, анонсованими Видавничою групою «КМ - Букс» (2016, 2018 рр.)

Матеріали 2003-2014 рр.:

Новини масової преси 2003-2014 рр., у яких згадано ім'я Ф. Бегбедера, мають завдяки стильовому забарвленню практично завжди скандальний характер. У такому засобі привернення читацької уваги немає нічого дивного, але цей стиль подачі матеріалу, як і його зміст, погано співвідносяться з теговим визначенням «культура», «писатель».

Журналісти якісних виданнь «Дело» та «Дзеркало тижня» пишуть про Ф. Бегбедера в традиційному для цього формату медіа інформаційно-аналітичному жанрі інтерв'ю. Автори не уникають дещо іронічних визначень «літературний провокатор», «наймодніший письменник», які мають привертати увагу, але цікавить їх не «розв'язна поведінка», а погляди письменника на сучасну культуру, на людину в сучасному світі, на інформаційні виклики сьогодення.

Цікавим є використання часописом «Дело» імені Ф. Бегбедера у рекламі роботи київського клубу Heaven. Типовий зразок івент-журналістики, де присутність «зірки» привертає увагу до місця події, а епатажна поведінка «зірки» - до матеріалу.

Медіаперсоною в Україні Ф. Бегбедер стає в 2003 р. завдяки своїй участі в роботі фестивалю «Французька весна в Україні», організаторами якого виступають посольство Франції в Україні та Французький інститут в Україні. На цей час він - «наймодніший письменник Франції», з яким українці тільки починають своє знайомство (переклад «99 франків» (2000) російською з'явився в 2002 р., а українською - у 2004). Інтерв'ю «Дзеркала тижня» робить Ф. Бегбедера співрозмовником для свого читача, і згадка про «хуліганство» 38-річного автора «скандального сатиричного роману» тільки олюднює героя, не руйнуючи тих культурних сенсів, про які йдеться під час розмови.

Матеріали, присвячені Ф. Бегбедеру 2016, 2018-2019 рр., які досліджувались в цій роботі, доволі численні (2016 - 14, 2018 - 16, 2019 - 1). Вони з'явились з нагоди перебування письменника в Україні під час роботи Львівського форуму видавців (2016, 2018), його зустрічам з читачами Київа і Львова та вже традиційним виступам Ф. Бегбедера в якості ді-джея.

Програму подій презентувала Видавнича група КМ - Букс [9], а потім ці тексти (2016, 2018) багаторазово повторили масові («Сегодня», «Теленеделя», «Факты», «Вести», «Наш Киев», «Clutch») та якісні видання («НВ», «Деловая столица»). Іноді до цілком природнього процесу поширення новини приєднувалось недоречне прагнення до унікальності (див. напр.: новина http://www.dsnews.ua/ від 06. 09. 2016: «Впервые писатель такого уровня посетит Украину»).

З дводенною перервою видання почали публікувати своєрідні звіти-інтерв'ю з письменником. В залежності від місця «розмови з Ф. Бегбедером» (книгарня «Буква», машина, Труханів острів) та її часу (день, день, ніч) герой матеріалів був або «по-французьки люб'язним», або «традиційно розв'язним». Іноді матеріали представлялись результатом приватної розмови, іноді автори чесно зазначали, що написали за відповідями на питання читачів і журналістів, але в результаті читачі отримали однакові відповіді на однакові запитання, та відчули неабияку гордість тим, що українська версія книги «Життя без краю» (2018) випередила російську «Вечную жизнь» (2018) (див., напр.: «Фредерик Бегбедер устроил автограф-сессию в Киеве», 18. 09. 2018) [https://gloss.ua/citynews/] .

На конференціях Ф. Бегбедера з читачами прозвучали важливі для сучасних українців ідеї: його повага до М. В. Гоголя, інтерес до А. Куркова, місце України на культурній мапі сьогодення, безсмертя в творах і в дітях, його пристрасть до читання, питання свободи письменника та необхідність підтримки молодого таланту тощо. Читач прочитав їх стільки разів, скільки інтерв'ю надрукували українські медіа, і в результаті у свідомості уважного небайдужого читача складається медіапортрет 53-річного гультяя, який може бути люб'язним, але не дуже довго, який говорить про актуальні культурні проблеми, але чомусь часто повторюється. Людині, яка слідкувала за роботою форуму видавців і прочитала на протязі двох-трьох днів хоча б три- чотири інтерв'ю з Ф. Бегбедером, набридає «зірка» французької літератури, «епатажний письменник», що любить горілку і текілу, пише «під бургундське» і завжди поспішає закінчити розмову, бо на нього чекають на вечірці.

Серед загалу звітних матеріалів наявністю оригінальних запитань привертають увагу дві роботи:

Микита Кіляров чи не єдиний із співрозмовників Ф. Бегбедера поцікавився не тільки тим, що письменник пише, а й тим, що він читає та радить прочитати іншим, тобто дав герою можливість розгорнути його тезу про «читання - пристрасть, наркотик». Відповідь письменника дає змогу вступити в діалог з читачем. Захисник книжок - «паперових тигрів» - «стомлених хижаків», які мають «потрапити на обід іншим тваринам» [5, с. 2] - Ф. Бегбедер називає п'ять найважливіших для нього авторів і творів. Цікаво але ті два твори ХХ ст., що названі Ф. Бегбедером в інтерв'ю (Луі-Фердінанд Селін «Подорож край ночі», 1932; Френсіс Скотт Фіцджеральд «Великий Гетсбі», 1925), не згадуються ним у книзі «Premier bilan apres l'Apocalypse» (2011) («Конец света. Первые итоги», 2013, в російському перекладі) [5] - його власному списку ста творів ХХ ст., які має прочитати кожен. Ф. Бегбедер ніби провокує читача на запитання: «Ви поширили власний список?» або, що більш вірогідно, спонукає журналіста до колегіальної співрозмови («Перші підсумки» - твір публіцистичний, результат роботи Ф. Бегбедера - літературного критика).

Матеріал глянсового видання для чоловіків «Proman Ukraine» вийшов через чотири місяці після приїзду Ф. Бегбедера до України, що дозволило уникнути конкуренції з рештою статей про Львівський форум видавців та його запрошеного гостя. Фотографії високої якості відповідно до статусу героя (низька якість фотозображень, що дозволили собі деякі масові видання, робила з письменника посміховисько). Автор «дозволяє» Ф. Бегбедеру іронізувати, бути і задумливим, і серйозним чоловіком 53-х років, у життєвому здобутку якого є не лише роман «99 франків» (2000). Питання про церкву та Святу Землю примушує читача згадати «Je crois - Moi non plus: Dialogue entre un eveque et un mecreant» (2004) («Я верую - Я тоже нет», 2006, в російському перекладі) [6] - діалог-суперечку Ф. Бегбедера з католицьким епископом Жаном- Мішелем ді Фалько, результатом чого стає поширення ідейного діапазону бесіди про роман «Життя без краю» (2018) - твору, вихід якого був інформприводом. При безумовних перевагах матеріалу Марії Верби, слід зазначити, що формат глянсового видання дозволяє розробляти героїв в усьому розмаїтті жанрів естетизованої журналістики, але ці можливості не було використано. Отриману від спілкування з Ф. Бегбедером інформацію слід було розділити на тематичні складові (література, журналістика, кінематограф, музика і вечірки, вино, кохання і родина) і відтворити її в різних жанрових формах (такий підхід до героїв практикував журнал «Esquire», українська версія якого припинила виходити у січні 2015 р.).

Висновки

При висвітленні візитів Ф. Бегбедера до України на запрошення Видавничої групи КМ - Букс були задіяні механізми традиційної журналістики, тоді як більш вдалим було б застосування інструментарію івент-журналістики, коли спеціалісти з медіарілейшнз впливають як на організацію заходів, так і на кінцевий результат його відображення в пресі. Не можна сказати, що публікації про участь Ф. Бегбедера у роботі книжкового форуму не створили у свідомості українців асоціативний ряд «Бегбедер - модний письменник - світова літературна зірка», але зробили це за рахунок кількості, а не якості матеріалів. За відсутності пролонгації теми «Ф. Бербедер», невідомо що залишиться у довгостроковій пам'яті - хмільні вечірки Ф. Бегбедера чи нові переклади книг. У цьому конкретному випадку можна висловити жаль з приводу недостатньої кількості якісних глянсових видань в Україні. Статус видання повинен відповідати статусу події та героя. З іншого боку, глянсові видання неконкурентноспроможні на ринку друкованої преси України, вітчизняний читач не має в них потреби, отже у Ф. Бегбедера немає шансу стати медіаперсоною, він приречений лишатися медіаперсонажем.

Список використаних джерел

1. Що таке PR. Словник термінів. URL: http://pr-portal.com.ua/slovnyk (дата звернення: 01.05.2019).

2. Назайкин А.Н. Организация медиарилейшнз. Медиаскоп. Реклама и PR. 2009. Вып. № 4. URL: http://www.mediascope.ru/организация-медиарилейшнз (дата звернення: 01.05.2019).

3. Андрианова Н.А. Феномен «ивент» в социальном и научном контексте. Вестн. Санкт-Петербургского университета. Сер. 9. Филология, востоковедение, журналистика. 2010. Вып. 3. С. 201-209.

4. Новаторов Е.В. Ивент-маркетинг как трендовая технология социально-культурной деятельности. Вестник МГУКИ [Санкт-Петербургский государственный университет кино и телевидения]. 2014. Вып. 2 (58). С. 175-180.

5. Бегбедер Ф. Конец света. Первые итоги. Москва: Азбука Бизнес, 2013. 448 с.

6. Бегбедер Ф., Фалько ди Ж.-М. Я верую - я тоже нет. Москва: Иностранка, 2006. 352 с.

Размещено на Allbest.ru