Вияви мови ворожнечі як порушення журналістської етики в заголовках волинських інтернет-ЗМІ

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вияви мови ворожнечі як порушення журналістської етики в заголовках волинських інтернет-ЗМІ

Шульська Н.М.

доцент кафедри соціальних комунікацій Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

Кардаш В. П.,

аспірант кафедри української мови Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

Анотація

У статті проаналізовано мовне оформлення заголовкового комплексу сучасних інтернет-видань Волині. Заголовки досліджено з погляду вияву в них так званої мови ворожнечі. З'ясовано, що журналісти й редактори не часто, але все ж допускають потрапляння у свої тексти мови ворожнечі та некоректних лексем, пов'язаних із зображенням людей з інвалідністю, внутрішньо переміщених осіб, учасників АТО та інших спільнот людей.

Ключові слова: мас-медіа, інтернет-видання, заголовок, мова ворожнечі, некоректна лексика, волинь. журналістський етика інтернет

Аннотация

В статье проанализировано языковое оформление заголовкового комплекса современных интернет-изданий Волыни. Заголовки исследованы с точки зрения проявления в них так называемого языка вражды. Выяснено, что журналисты и редакторы не часто, но все же допускают попадания в свои тексты языка вражды и некорректных лексем, связанных с изображением людей с инвалидностью, внутренне перемещенных лиц, участников АТО и других сообществ людей.

Ключевые слова: СМИ, интернет-издания, заголовок, язык вражды, некорректная лексика, Волынь.

Summary

The article analyzes the linguistic design of the headline complex of modern Internet editions in Volyn Region. The headlines have been studied in terms of the detection of their so-called hostility language. It has been found that in their texts journalists and editors do not often, but still tolerate the animosity language and incorrect lexemes related to the image of people with disabilities, internally displaced persons, participants of the Anti-Terrorist Operation Zone and other communities.

Key words: mass media, internet edition, headline, hostility language, incorrect vocabulary, Volyn Region.

Постановка наукової проблеми та її значення. Мовна палітра сучасних ЗМІ - це спосіб створення інформаційної картини світу та формування суспільних поглядів. Зважаючи на це, на журналістику сьогодні покладена велика місія формування суспільної думки, і це, відповідно, накладає на медій- ників певну відповідальність. Але журналіст - така ж людина, що виросла в тому ж середовищі і під дією тих самих стереотипів, на які «хворе» наше суспільство. Виходом із цієї ситуації є запровадження певних етичних правил для журналістів, на які можна орієнтуватись під час підготовки матеріалів. Стежити за дотриманням цих правил має саме медіасередовище, відповідні етичні комісії та інші саморегулятивні органи. Етичні порушення у своїй більшості не призводять до юридичної відповідальності, але у здоровому медіасередовищі мають спричиняти засудження проявів таких порушень іншими членами середовища. Головне завдання журналістики - це працювати на суспільство та в інтересах суспільства [8].

У заголовках журналістських матеріалів ми натрапляємо на мову ворожнечі у випадках будь-якого самовираження з елементами заперечення принципу рівності між людьми в правах. Мова ворожнечі описує, ієрархічно зіставляє різноманітні групи людей та оцінює особисті якості конкретних осіб на підставі їхньої належності до тієї чи іншої групи. Тобто це вислови або ж контекст, що призводять до створення або ж поглиблення вже виявленої ворожнечі між відмінними за певними ознаками групами суспільства. У межах українського суспільства це групи, відмінні найчастіше за територіальним походженням, політичними чи соціальними поглядами, секс-меншини, релігійні та етнічні меншини.

Аналіз досліджень цієї проблеми. В останні роки активізувалася поява матеріалів, присвячених дискусійним моментам проявів так званої мови ворожнечі в мас-медіа. Але ці публікація та дослідження здійснюють фахівці з журналістики, медіа- експерти, представники Інституту масової інформації в Україні (ІМІ), тоді як наукових студій, спрямованих на вивчення цього лексичного пласту в українських ЗМІ, порівняно небагато. Так, у межах проекту «Без кордонів» ГО «Центр «Соціальна дія» вийшов друком збірник текстів «Мова ворожнечі та ЗМІ: міжнародні стандарти та підходи» (Київ, 2015) (упорядники О. Бондаренко, М. Буткевич, І. Федорович). У виданні описано підходи медіаекспертів до мови ворожнечі, регулювання її використання в ЗМІ, а також стандарти та рекомендації щодо висвітлення різноманітних тем журналістами [7]. Про ксенофобію та безладність мови ворожнечі пише О. Горбачова [2]; Ю. Чумак трактує значення етнічного походження правопорушників як вияв мови ворожнечі [10]; О. Голуб у книзі «Медіакомпас: путівник професійного журналіста» зазначає, що «неприпустимо в роботі журналіста використовувати мову ворожнечі і дискримінувати певні соціальні групи населення» [8, с. 71]. Спорадично звернуто увагу на міжнародні стандарти та підходи щодо уникнення мови ворожнечі у ЗМІ [4].

Мову ворожнечі як наукову категорію осмислює В. Савон- чак, зауважуючи про дискусійний характер власне поняття [8]. А. Михайличенко вивчає змістовно-тематичні особливості мови ворожнечі на сторінках українських і російських друкованих видань [3]. Попри поодинокі напрацювання дослідження цього питання як наукової проблеми, актуальною є мовна ситуація щодо дотримання журналістських стандартів і вживання етичної лексики в регіональних мас-медіа. Зважаючи на це, цікавим видається аналіз лінгвокартини сучасних інтернет-ЗМІ Волині з погляду оформлення й презентації заголовкового комплексу як важливої складової частини журналістського тексту.

Мета і завдання статті. Мета розвідки - дослідити мовну палітру заголовків сучасних волинських інтернет-видань щодо присутніх у них лексем, які засвідчують прояви так званої мови ворожнечі.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Під час висвітлення конфлікту та людей, що з ним пов'язані, необхідно бути максимально етичними та уникати використання мови ворожнечі. Одним із важливих аспектів у журналістській етиці є презумпція невинуватості: апріорі людина є невинуватою, аж поки не доведено зворотне, відповідно, журналіст не може називати людину злочинцем, поки це не доведено судом.

Серед найочевидніших причин таких порушень - гонитва за рейтингами та сенсаційністю, які часто призводять до смакування насильства, смертей чи злочинів. Ще один блок причин пов'язаний із браком фахових знань із теми та небажанням витрачати час на дослідження. Нерідко із цих же причин медій- ники вдаються до мови ворожнечі. Однак часто медіа обирають найлегший шлях: інформують про факт злочину, в найкращому випадку - про рішення суду. Ці історії насичують деталями насильства, образливими словами та розкриттям персональних даних. Звісно, найкраще «продається» те, що зацікавить аудиторію. Однак, висвітлюючи резонансні теми, необхідно дбати не тільки про оперативність поширення суспільно важливої інформації, а й про етичне висвітлення [56].

В «Етичному кодексі українського журналіста» зазначено: «Ніхто не може бути дискримінований через свою стать, мову, расу, релігію, національне, регіональне чи соціальне походження або політичні уподобання. вказувати на відповідні ознаки особи (групи людей) потрібно лише у випадках, коли ця інформація є неодмінною складовою частиною матеріалу. Необхідно утримуватися від натяків або коментарів, що стосуються фізичних недоліків чи хвороб людини, уникати вживання образливих висловів, ненормативної лексики» [56].

Із цього приводу Т. Печончик, член Комісії з журналістської етики, стверджує, що чимало визначень «мови ворожнечі» ґрунтуються на встановленні факту розпалення ворожнечі, приниження чи дискримінації за певними ознаками у висловлюваннях. Джерелом мови ворожнечі є негативні стереотипи або ж забобони, які нерідко продукують для того, щоб виправдати дискримінацію, найчастіше етнічну або «расову». Наполегливе прагнення перебільшувати нібито антисоціальні схильності представників етнічних чи «расових» меншин пояснюють особливостями людської психіки. Люди схильні, по-перше, під враженням від рідкісних явищ надавати їм значно більшого значення, ніж ці явища заслуговують; по-друге, приписувати своїй групі найбільш бажані моральні якості, які вигідно відрізняють її від інших груп (як відомо, «своє» зазвичай ототож-нюється з позитивною оцінкою, а «чуже» в більшості випадків оцінюється або нейтрально, або негативно); і по-третє, перебільшувати негативні якості «чужих», переносячи їх з окремих індивідів на цілі групи, до яких вони належать [60].

Прикладом розпалювання мови ворожнечі є вживання яскравих, провокативних заголовків, а також некоректної термінології щодо етнічних, конфесійних, певних соціальних груп чи спільнот або на адресу конкретних представників цих спільнот. Неодноразово в газетах та інтернет-виданнях натрапляємо на некоректні лексеми, які неприпустимо використовувати журналісту чи редактору: «хитрий циганчук», «жидяра», «негр», «каліка», «карлик», «прикутий до інвалідного візка», «шизофренік», «бомж» тощо. Готувати матеріали, граючи на емоціях, вживати слова, що принижують честь і гідність людини, або, навпаки, замовчувати актуальні теми - все це є прикладами порушення журналістської етики.

Досліджуючи заголовковий комплекс волинських медіа, ми виявили, що журналісти й редактори не часто, але все ж допускають потрапляння мови ворожнечі та некоректних лексем, пов'язаних із зображенням людей з інвалідністю, внутрішньо переміщених осіб, учасників АТО та інших спільнот осіб.

Неодноразово журналісти подають виразно гіперболізовані заголовки, коли ще до рішення суду свідомо чи несвідомо «вішають» так звані оцінні ярлики на людину, на зразок «коруп- ціонер», «гвалтівник» чи «вбивця», пор. «У Луцьку затримали наркомана, який поцупив поштові ящики» («Волинь24», 30.09.2018), «У Луцьку наркоман в одязі перепливав річку» («Волинь24», 16.10.2018).

Прикладом мови ворожнечі є заголовок «На Волині затримали грабіжника з Донеччини» («Волинь24», 20.10.2018), який не лише порушує журналістський стандарт достовірності інформації, адже далі в матеріалі сказано, що «Суд ухвалив тримати під вартою підозрюваного у вчиненні грабежу 51-річного уродженця Донеччини». Бачимо, що до особи, яка лише підозрювана у злочині, журналісти додали ярлик «грабіжник», який не відповідає дійсності. Етичні порушення засвідчено і в тому, що в назві подана територіальна вказівка на те, що це переселенець зі Сходу, підсилюючи цим самим емоційний контекст публікації.

Ще одним прикладом заголовка як свідчення мови ворожнечі у ЗМ є назва публікації «Переселенець із Луганська облаштував нарколабораторію в Луцьку» («BолиньPost», 14.04.2016) , де теж особу, переміщену зі Сходу України, подано стереотипно в негативному контексті, про що свідчить вказівка на територіальну належність.

З іншого боку, виявом мови ворожнечі в мові друкованих та електронних волинських ЗмІ можемо трактувати орфографічно неправильне вживання скорочень «ДНР» та «ЛНР», коли ці назви подають без лапок або вказівки «так звана» чи «самопроголошена». Такі правописні, а відповідно, й етичні неточності засвідчено в представлених заголовках: «Бандфор- мування ДНР очолив тітушка, який вибачався перед Україною» («Волинь24», 16.02.2017); «Донецькі ультрас на Волині спалили прапор ДНР» («Буг», 07.03.2017); «Наші намагаються відрізати ЛНР від ДНР» («Волинь», 20.12.2018).

Сьогодні в медіалінгвістиці більш прийнятними вважають конструкції «так звана «ДНР» і «так звана «ЛНР», хоча щодо цих назв уже є певні суперечки. так, наприклад, донецький журналіст О. Мацука пропонує інші назви і навіть наголошує про необхідність від них відходити. «Окупована територія - це не «так звана «ДНР» - це окупована територія або ОРДО (окремі райони Донецької області) і ОРЛО (окремі райони Луганської області). Абревіатуру «ДНР» взагалі треба забувати і використовувати рідше - і цьому є багато причин, і головне - всі вони правильні. Люди не бачать лапки в теленовинах і не чують їх» [8, с. 99-100].

У журналістських матеріалах також фіксуємо заголовки, що формують негативний образ учасників АтО, особливо акцентуючи на цьому увагу: «Колишній АТОвець зберігав на Волині арсенал зброї» («Район. Луцьк», 15.11.2016); «АТОвець відлупцював маршрутника, який відмовився везти його безплатно» («Волинь», 17.09.2018); «Ножем у горло: АТОвець по-звірячому вбив дружину під Луцьком» («Під прицілом», 28.10.2018), «На Волині ветеран АТО з інвалідністю зарізав жінку» («Волинь», 27.10.2018), «На Волині зарізався атош- ник» («Волинь24», 06.05.2017), «Волинський атошник привіз додому чималий арсенал» («ВолиньPost», 15.11.2016).

На некоректно сформульовану лексичну базу натрапляємо в таких заголовках: «На Волині застрелився атошник» («Волинь24», 16.04.2017), «Безвісти зник 24-річний атошник із Волині» («Волинські новини», 13.03.2018); «У Луцьку помер ветеран АТО» («Волинь24», 03.12.2018); «Атошники з Волині отримають земельні ділянки біля Світязя» («Конкурент», 04.03.2016) тощо.

Невиправданою є також лексема біженець замість більш коректної переселенець зі Сходу або внутрішньо переміщена особа (ВПО), оскільки ці люди вимушено покинули свою територію проживання. Як стверджують медіаексперти, «згідно з Конвенцією ООН про статус біженців під цим словом мають на увазі людей, що перебувають поза межами своєї країни, що перетнули офіційний кордон. У випадку ж українського конфлікту щодо людей, які переїхали з тимчасово окупованих територій, правильно вживати назви «вимушені переселенці» або ж «люди, що змушені були покинути власні домівки» [8, с. 99].

Так, 19 квітня 2016 року на сайті «Bолинь.Post» вийшов матеріал під назвою «Біженці зі сходу вимагають відкрити додаткові російськомовні школи». Новина про те, як місцева влада західних регіонів робить усе можливе для налагодження життя вимушених переселенців, а ті постійно чимось незадо- волені, притому ще й зверхньо ставляться до місцевих жителів. У новині немає ані джерел інформації, ані альтернативного погляду. Свідомо чи несвідомо, такий матеріал покликаний погіршити стосунки місцевого населення з переміщеними особами й загалом негативно налаштувати людей до переміщених осіб. У новині використані оціночні судження та узагальнення на кшталт «ще більше людей обурюють випадки хамського ставлення біженців до закарпатців... і навіть попри це закарпатці готові і надалі допомагати біженцям» [8, с. 93]. Ця новина викликала неабиякий інтерес у мережі з відповідними дуже ворожими відгуками на адресу переселенців. та після реакції експертної спільноти, у якій сайт було засуджено за розпалювання ворожнечі, до вечора 21 квітня новину було знято.

Некоректну лексему біженець фіксуємо в інших заголовках:«Сім'я біженців зі Сходу на Волині потребує підтримки» («Волинські новини», 03.06.2017); «Чоловіків-біженців можуть відправити назад на Схід - воювати» («ВолиньPost», 29.07.2016) ; «Як на Волині виплачують пенсії біженцям» («Під прицілом», 26.06.2017).

У заголовках, що описують протилежну сторону конфлікту на Донбасі, ненормативно використовувати лексему терористи, що містить виразно негативний контекст і є свідченням мови ворожнечі. На думку медіадослідників, етично використовувати нейтральні назви, якими послуговуються більшість міжнародних організацій: проросійські бойовики, сепаратисти, іноземні найманці, російські військові тощо. Проте у волинських ЗМІ функціонують назви публікацій, які засвідчують протилежне, пор. «Полоненого волинянина терористи використовують для пропаганди. Відео» («Волинь24», 01.06.2018); «На складі зі зброєю підірвалося 20 ополченців» («волинь24», 21.05.2017) ; «Слов'янські хроніки, або За що воюють ополченці Донбасу» («ВолиньPost», 30.04.2016).

Ознаками етичних порушень із боку журналістів є також заголовки, у яких без особливої потреби подано діагноз й особливий акцент на ньому, наприклад: «На Волині розшукують небезпечного психічно хворого хлопця» («Волинь24», 17.12.2018); «Шизофренік тероризує ціле село» («Під прицілом», 24.10.2016).

Неодноразово журналісти волині не уникають стереотипів щодо зображення людей з інвалідністю й свідомо задля сенсаційності й привернення уваги деталізують на неповносправ- ності таких людей, через міру їх жаліють, а подекуди й героїзують. Головне завдання ЗМІ у висвітлені таких людей - це уникати стереотипів і висвітлювати людей з особливими потребами як звичайних представників суспільства. Не варто акцентувати увагу на неповноправності таких людей чи через міру їх жаліти, але не потрібно й героїзувати.

Недоцільно вживати в журналістських матеріалах словосполучення на зразок: людина з обмеженими можливостями, інвалід, каліка, колясочник, візочник, психічно хворий, сліпий, глухий, дитина-даун. Натомість виправданими є конструкції людина з інвалідністю, людина з особливими потребами, людина, що для пересування використовує візок, людина з розладами психіки, особа зі слабким зором, людина зі слабким слухом, сонячна дитина, дитина із синдромом Дауна.

Етично некоректними є такі заголовки у волинських ЗМІ: «У ярмарку вакансій у Нововолинську взяли участь 14 осіб з обмеженими можливостями» («Буг», 01.11.2018); «У Дніпрі продавці на базарі побили сліпого чоловіка за випадково пошкоджену рекламу» («Під прицілом», 18.08.2017); «Розповіли, скільки грошей потрібно на оздоровлення особливих дітей» («Конкурент», 23.11.2018); «На Волині автомобіль налетів на інваліда-колячника» (Волинь.иа», 20.09.2018); «На Волині автомобіль збив візочника: у чоловіка - значні травми. Фото» («BолиньPost», 20.09.2018); «Волинські спортсмени-інвалі- ди отримуватимуть стипендію Президента» («Волинь24», 21.12.2016) ; «Волинські інваліди зору піднімають тонни заліза» («Волинські новини», 13.11.2017); «Після зцілення сліпого брата передала ікону в монастир» («Волинь-нова», 14.11.2018); «Глухий хлопчик з Волині терміново потребує грошей для пересадки кісткового мозку» («ВолиньPost», 24.10.2018).

Неетичними, з нашого погляду, є також такі медіаназви: «Луцькі копи ретельно перевіряють дороги міста» («Конкурент», 06.10.2017); «У Луцьку копи заламали хлопця, а той почав плакати. Фото. Відео» («Волинь24», 24.01.2018).

Фіксуємо заголовки, що засвідчують уживання некоректних лексем-дискримінантів на позначення етнічної, національної, расової належності людини: «Цигани як невід'ємна частина луцької автостанції» («Конкурент», 29.05.2017); «У Луцьку напали на негрів. Відео» («ВолиньPost», 05.03.2016); «Негр на танку на Донбасі - реальність» («Всник+К», 01.03.2016) ; «Женяться цигани з українцями. Помінялася нація» («Волинь-нова, 29.07.2016); «На Волинь приїжджав справжній москаль. Фото» («ВолиньPost», 19.03.2016); «Чи потрібен Жид у вертепі?» («Волинь», 16.01.2016).

Висновки та перспективи подальших досліджень. Отже, аналізуючи заголовковий комплекс волинських медіа, ми побачили, що журналісти й редактори не часто, але все ж допускають потрапляння мови ворожнечі та некоректних лексем, пов'язаних із зображенням людей з інвалідністю, внутрішньо переміщених осіб, учасників АТО та інших спільнот осіб. мова ворожнечі описує, ієрархічно зіставляє різноманітні групи людей та оцінює особисті якості конкретних осіб на підставі їхньої належності до тієї чи іншої соціальної спільноти. Неодноразово журналісти подають виразно гіперболізовані заголовки, коли ще до рішення суду свідомо чи несвідомо «вішають» так звані оцінні ярлики на людину. Із метою уникнення таких ненормативних утворень потрібно керуватися журналістськими стандартами, знати відповідну термінологію, а також дотримуватися правил журналістської етики щодо зображення певних категорій людей у ЗМІ.

Перспективними в цьому напрямку дослідження можуть бути компаративні студії фіксації мови ворожнечі у всеукраїнських ЗМІ порівняно з локальними, дослідження спільних та відмінних рис, а також окреслення способів запобігання потраплянню в мову мас-медіа некоректних лексем, що порушують журналістські етичні норми.

Література

1. Голуб О.П. Медіакомпас: путівник професійного журналіста. Практичний посібник / Інститут масової інформації. Київ : ТОВ «Софія-А», 2016. 184 с.

2. Горбачова О. Мова ворожнечі: ксенофобія чи безладність. URL : http://imi.org.ua.

3. Михайличенко А.В. Змістовно-тематичні особливості мови ворожнечі на сторінках українських і російських друкованих видань. Wspolpraca europejska.2017. № 7(26). S. 35-47.

4. Мова ворожнечі та ЗМІ: міжнародні стандарти та підходи. Ethical Journalizm Network. URL : https://ethicaljournalismnetwork.org.

5. Новиннаграмотність: онлайн-курс. URL : https://video.detector.media/ special-projects/novynna-gramotnist-i2.

6. Печончик Т. Чому мова ворожнечі з'являється у ЗМІ. URL : http://www.cje.org.ua/ua/blog/chomu-mova-vorozhnechi- zyavlyayetsya-zmi.

7. Проект «Без гардонів» ГО «Центр «Соціальна Дія»: Мова ворожнечі та ЗМІ: міжнародні стандарти та підходи. Київ, 2015. 64 с.

8. Савончак В.Я. Мова ворожнечі у ЗМІ: до дискусії про поняття. Вісник ЧНУ імені Ю. Федьковича. Чернівці : Видаництво ЧНУ, 2012. Вип. 18. C. 22-27.

9. Толокольнікова К. Уникання мови ворожнечі наблизить мир. Media Sapiens. URL : http://osvita.mediasapiens.ua/ethics/standards/ unikannya_movi.

10. Чумак Ю. Значення етнічного походження правопорушників як вияв мови ворожнечі. URL : http://www.khpg.org.

Размещено на Allbest.ru