"Російська Весна" в Маріуполі на сторінках газети "Приазовский Рабочий" (лютий-червень 2014 року)

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Російська Весна» в Маріуполі на сторінках газети «Приазовский Рабочий» (лютий-червень 2014 року)

Бенчук В.О.

Анотація

протистояння окупаційний військо газета

Після втечі екс-президента В. Януковича та збройної агресії РФ в Криму у південно-східних регіонах України відбулося суспільно-політичне протистояння, яке з-за втручання російських спецслужб переросло у збройний конфлікт на Сході України. Ці події отримали назву «російська весна». У статті на основі матеріалів одного із найбільших маріупольських видань - газети «Приазовский рабочий» відображено перебіг суспільно-політичного протистояння в Маріуполі між українськими та проросійськими активістами, що призвело до складної військово-політичної ситуації. Розкрито особливості співіснування місцевої влади з представниками квазідержавного утворення, а також проведення силової операції з метою звільнення міста від російсько-окупаційних сил українськими військами. Проаналізовано особливості висвітлення цих подій на сторінках газети.

Постановка проблеми. Гібридна агресія РФ проти України призвела до окупації Криму та збройного конфлікту на матери - ковій частині української території. В результаті найбільший індустріальний центр Північного Приазов'я та кількасоттисячне місто Маріуполь опинилося під окупацією так званої «ДНР», яке згодом було звільнено українськими військами. Реакція та ставлення до цих подій українського населення на Донбасі є мало вивченою та актуальною темою, що потребує ґрунтовного та неупередженого дослідження. А мас-медіа із-за потужного інформаційно-комунікативного розвитку є одним із трансляторів настроїв та реакції громадськості на ті чи інші події. Тому аналіз та характеристика донецьких мас-медіа у висвітленні суспільно-політичного та силового протистояння на Сході України є актуальним завданням.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Вказана тема є малодослідженою в українській та зарубіжній історіографії. Тим не менш, у колективній монографії «Донбас в етнополітичному вимірі» Ю. Ніколаєць розглянув суспільно-політичний та соціально-економічний контент донецьких ЗМІ в роки незалежності України, здійснив аналіз матеріалів про суспільно-політичні події весни 2014 р. та прийшов до висновку, що після втечі В. Януковича та збройної агресії РФ почали поширюватися судження про необхідність збереження соборності України із критикою сепаратист - ських висловлювань та настроїв (Донбас в етнополітичному вимірі, 2014)). Особливості ставлення грецької національної мен - шини України, котра компактно проживає на території Донецької області, зокрема в Північному Приазов'ї, до суспільно-політичних подій через аналіз газети - «Эллины Украины» офіційного вісника Федерації грецьких товариств України здійснила С. Арабаджі (ЛтаЬайіНу,. 2015). А. Моргун охарактеризувала конфліктний дискурс у провідних інформаційних виданнях України у зв'язку з агресією Росії (Моргун, 2016). Н. Ротар відобразила дискурс образу Донбасу у медіапросторі політичної еліти РФ (Ротар, 2015). Висвітлення збройного конфлікту на Сході України в італійських медіа розкрили С. Пахоменко та Г. Рудницька (Пахоменко & Рудницька, 2016). І. Краснодемська провела контент-аналіз західних мас-медіа у висвітленні окупації півострова Крим та зброй - ного конфлікту на Сході України (Краснодемська, 2018).

Метою статті є відображення суспільно-політичного та силового протистояння у Маріуполі у лютому -червні 2014 р. на сторінках маріупольського періодичного видання «Приазовський робочий».

Виклад основного матеріалу. Драматичне протистояння між протестувальниками та представниками силових структур на Майдані спровокувало ланцюгову реакцію в інших областях - поширення виступів проти влади. Для підмоги В. Януковичу низка органів місцевого самоврядування, у тому числі Маріупольська міська рада, звернулася до нього з висловлюванням довіри та підтримки. Зокрема, в Маріуполі була скликана позачергова сесія, на якій депутати, даючи оцінку подіям у Києві, називали активістів Майдану «фашистськими організаціями», «неонацис- тами», «націоналістичними радикалами», «бандитами». На сесії було прийнято звернення депутатського корпусу до президента України, в якому йому було висловлено підтримку і засуджено спробу «силового повалення легітимної влади» (Кудрина, 2014: 1-2). Підтримку центральній владі висловили і пересічні громадяни міста, котрі влаштували мітинг на площі біля драмтеатру, прикріпивши до одягу георгіївські стрічки. На ньому було продемонстровано фотовиставку, що показувала «абсурдність сьогоднішнього Майдану і зародження фашизму». Крім того, протестувальники заявили, що вони проти «путча і фашистського заколоту» та засудили «неонацистів», які хочуть зруйнувати державу (Свистун, 2014: 2).

Силову акцію, розстріл протестувальників на Майдані та втечу В. Януковича розцінювали на сторінках «Приазовский рабочий» як «переворот». Поширювалася думка режисера і музиканта Еміра Кустуріца, який вважав, що Україна вже знаходиться в Європі і йти туди не потрібно, а вибір між Європейським і Митним союзами є надуманим, оскільки українська держава - це частина російської культури. Тому сформований образ Майдану та її активістів на шпальтах газети призвів до неоднозначного сприй - няття зміни влади та підготував ґрунт для суспільного-політичного протистояння у місті (Мир - о трагедии в Украине, 2014: 18 ).

Уже 23 лютого з ініціативи громадської організації «Искренность» відбувся мітинг противників Майдану, на якому побили одного із прихильників революційних змін - Є. Корабльова. Наступного дня на вимогу протестувальників мер Маріуполя Ю. Хотлубей зібрав представників політичних і громадських сил для обговорення суспільно-політичної ситуації. На зустрічі обмінялися думками, засудили насилля, а також домовилися про регулярні зібрання подібного формату (Семусев, 2014: 1-2). Маріупольська влада намагалася забезпечити стабільність та порядок у місті для його життєдіяльності. Але провокатори масово поширювали чутки, що до них їдуть «бандерівці» з метою дестабілізації ситуації. Це змусило депутатський корпус заспокоювати своїх виборців: переконувати в неправдивості подібних чуток та спростовувати поширені міфи, що нібито громадяни західних областей не толерантно ставляться до російськомовних (Совместное обращения городского головы и представителей депутатских фракций Мариупольского горсовета, 2014: 1).

Однак суспільно-політичне протистояння між проросійськими активістами та прихильниками революційних змін в Україні отримало продовження. 1 березня відбувся мітинг з російськими прапорами, на якому була підготовлена резолюція щодо статусу російської мови, децентралізації влади тощо. Наступного дня на черговій сесії міської ради, де зібралися і проросійські активісти, і прихильники України, було підготовлено та обговорено звер - нення до Верховної Ради України (ВРУ) на основі прийнятої резолюції на проросійському мітингу 1 березня. Відбулися сутички та гострі дебати щодо тексту звернення: частина депутатського корпусу та громадськості виступали за підтримку проросійських вимог, а інша частина - вимагала доповнити проєкт звернення з пунктом «зупинити агресію Росії на території України» та про - голосувати за її засудження. Проте була прийнята лише одна частина тексту із вимогами до ВРУ (Кудрина, 2014: 1-2), в якому основними побажаннями були:

відновлення Закону України «Про засади державної мовної політики»;

вимога припинити прояви «націоналізму», «фашизму» та «розпалювання міжнаціональної ворожнечі»;

ввести зміни до Конституції України щодо децентралізації;

прийняти дієві кроки для налагодження дружніх та добросусідських відносин з РФ, в першу чергу в економічній та полі - тичній сферах (Обращения депутатов Мариупольского городского совета в Верховную Раду Украины, к жителям Украины и г. Мариуполя. 2014: 1).

5 березня під стінами міської ради відбулися два мітинги - перший під знаменами України зібрав близько 2000 активістів, які засудили введення російських військ на українську територію і прийняли резолюцію, закликаючи політиків керувати, дотримуючись Конституції та законів України (Под знаменами Украины - за мир, 2014: 2). Інший - під російськими прапорами - засудив «не легітимну» владу у Києві, висловив підтримку подіям у Криму, а також обговорив передачу листа президенту РФ В. Путіну, озвученого проросійськими активістами на мітингу 2 березня, в якому вони просили підтримку для міста (Под флагами России - за референдум, 2014: 2). А мер міста Ю. Хотлубей виступив з офіційною заявою й зазначив, що жителі міста за мир та порядок в Маріуполі, а місцева влада за єдину Україну (Обращения городского головы Юрия Хотлубея к мариупольцам, 2014: 1).

15 березня проросійські мітингувальники зібрали черговий кількатисячний мітинг, на який прийшли з плакатами: «Референдум», «Навіки з Росією». Основними їхніми вимогами були проведення референдуму за федералізацію України, вступ до Митного Союзу та «всебічна інтеграція з братніми народами країн СНД». Радикальні елементи закликали увійти до складу РФ. Міський голова на вимоги проведення референдуму заявив: «Моя позиція: чітко виконувати волю жителів. І якщо жителі вимагають референдум, ми будемо підтримувати референдум в нашому місті». Також він висловив готовність виставити це питання на голо - сування на сесії міської ради. Але це не вгамувало проросійських активістів, які напали на автобус «Республіки Пілігрим» (дитячий благодійний фонд), вважаючи що там перебувають «бандерівці», а потім вирушили на фабрику «Рошен», де нібито заховалися бійці Національної Гвардії України (НГУ) (Митинги в Мариуполе за референдум, 2014: 3).

Місцева влада скликала громадські слухання, учасники яких обговорили суспільно-політичну ситуацію в місті, засудили напад на вищевказаний автобус та прийняли рішення про напрацювання спільного проєкту, який буде винесений на чергову сесію міськради (Кудрина Л. 2014: 3). Обговорення відбувалося під тиском протестувальників, які вимагали або федералізації України, або входження до складу РФ. Після висунення своїх вимог вони намагалися увірватися в міську раду, проте завдяки діям міліції на засідання громади були допущені лише їхні представники (У горсовета произошел очередной митинг, 2014: 2).

Результатом зустрічі став проєкт, який пропонував низку кро - ків для вирішення складної суспільно-політичної ситуації у місті:

проведення соціологічного дослідження в регіоні щодо стабі - лізації політичної ситуації;

створення громадської ради при виконавчому комітеті з повноваженнями контролю діяльності органів державної та місцевої влад; підготувати депутатським корпусом звернення до ВРУ, в якому пропонувалося надати російській мові статус другої державної, провести децентралізацію влади й бюджету, прийняття закону про муніципальну поліцію тощо.

Унаслідок чергового засідання «круглого столу» напередодні сесії було прийнято рішення її перенести. Причиною цього стала конфронтація між прихильниками єдиної України та її против - никами, що не дало можливості напрацювати спільну позицію, а також, як заявив секретар міськради А. Федай, загроза для депутатського корпусу з боку проросійських мітингувальників (Кудрина, 2014: 3). Однак 28 березня сесія відкрилася. На ній було прийнято звернення до ВРУ із низкою вимог. В черговий раз відбулися гострі дебати, в ході яких від «народного мера» Маріуполя Д. Кузьменка, обраного напередодні, прозвучала пропозиція, що «ми можемо окремо нашим регіоном налагодити стосунки з РФ» (Кудрина, 2014: 3).

Попри прийняття звернення до ВРУ, в якому були віддзеркалені вимоги проросійських активістів, їхні мітинги не припинилися. Тому Рада громадських організацій Маріуполя, до складу якої входила низка провідних організацій, зібравшись, висловила стурбованість тим, що в Маріуполі «при активній участі спецслужб іноземної держави, при популізмі місцевих органів влади і саботажу в роботі силових структур відбувається планомірне нагнітання громадської конфронтації». Також було оформлене звернення до влади та силових органів з вимогою встановлення тимчасової заборони на проведення політичних мітингів та надання правової оцінки діям проросійських активістів (Ермишина, 2014: 2). Проросійські мітинги тривали кілька днів поспіль. 5 квітня відбулася ескалація протестів. Здійснювалися штурми прокуратури, управління СБУ та міської ради. Вони вимагали проведення референдуму та невизнання київської влади, яка є «бандерівською і фашистською» (Панков, 2014: 1). Після проголошення 6 квітня так званої Донецької Народної Республіки (ДНР) суспільно- політичне протистояння в Маріуполі переросло у збройний конфлікт. 16 квітня відбувся штурм військової частини № 3057 НГУ, в результаті якого 3 особи загинули, а 16 отримали поранення. Як стверджували проросійські бойовики, вони зібралися під військовою частиною з метою «розмови з командиром з вимогою не використовувати зброю в ході протистояння, а також для того, щоб командування дало пояснення, звідки в частині з'явилися до цього часу невідомі бійці» (Раненые во время стрельбы у воинской части выписываются из больницы, 2014: 2).

Радикальні та рішучі дії представників «ДНР» призвели до опанування ними суспільно-політичної ситуації у місті. 29 квітня, під час зустрічі громадськості, в черговий раз були обговорені умови для стабілізації становища в Маріуполі. Крім попередніх, які були покладені в проєкт рішення міської ради, прийнятого 28 березня, проросійські активісти вимагали прийняття закону ВРУ про місцеві референдуми (За «круглым столом» обсудили ситуацию в городе, 2014: 2). Наступного дня на всіх районних адміністраціях міста були вивішені прапори «ДНР» та виділені робочі кабінети для підготовки проведення референдуму 11 травня щодо проголошення суверенітету так званої ДНР (Панков, 2014: 2). На травневі свята була організована демонстрація під пра- порами «ДНР», яку згодом перенесли до міського управління міліції. ЇЇ учасники вимагали від новопризначеного керівника правоохоронних органів В. Андрущука написати заяву про звільнення. Під тиском натовпу він її написав. На його посаду був призначений Ю. Горустович, який пообіцяв прихильникам «ДНР», не чинити перепони для проведення референдуму. У результаті на будівлях міліції і прокуратури були вивішені символи республіки.

У ніч з 3 на 4 травня бойовики перекрили центр міста, підпалили відділення «ПриватБанку», вчинили погроми офісів та відкрили стрільбу з автоматичної зброї. Такі дії військових фор - мувань «ДНР» були зумовлені поширенням серед них чуток, що в місті почалася Антитерористична операція (АТО) та зачистка міської ради від їхніх представників (Панков, 2014: 1-2). Такий розвиток подій - захоплення бойовиками адміністративних установ, органів державного управління та дестабілізація становища в місті - змусило керівництво АТО провести операцію з метою звільнення міської ради. У ній брали участь бійці батальйону особливого призначення Міністерства внутрішніх справ (МВС) «Азов» та 72-ї Окремої механізованої бригади (ОМБр). Але 7 травня проросійські активісти зібралися під міською радою та знову її захопили, знявши український прапор та повісивши низку інших прапорів - «ДНР», міста Маріуполя, РФ, СРСР (Ермишина, 2014: 2, 18).

Українські силові структури планували провести нову опера - цію. В. Андрущук, який попри тиск з боку представників «ДНР» продовжував виконувати функції керівника міліції міста, провів нараду з цього приводу зі своїми підлеглими. Проте під час її проведення, за версією, що була опублікована очільником МВС А. Аваковим у соціальній мережі facebook, установу міліції ата - кувала група із 60 озброєних бойовиків. Це призвело до бойового зіткнення українських силовиків з терористами.

До Головного управління внутрішніх справ (ГУВС) прибули бійці МВС батальйону «Азов», спецпідрозділ НГУ «Омега» та Збройних Сили України (ЗСУ). Підтримували їхні дії кілька одиниць бронетехніки - бойові машини піхоти. Проведення операції відбулося в складних умовах - у місті проходив мітинг з нагоди дня Перемоги, поряд з місцем силового протистояння між українськими військовими та бойовиками «ДНР». Тому під час звільнення адміністративної установи постраждали цивільні люди, які опинилися в епіцентрі бойових дій та намагалися втрутитися в події, що відбувалися (Ермишина & Панков, 2014: 1, 4). Наслідком цих подій стало повністю зруйнована будівля міліції та жертви серед військових і цивільних - 11 загиблих і 42 поранених.

У наступних номерах редакція видання зібрала й надрукувала низку свідчень місцевих жителів, учасників тих подій. Завдяки їм, опубліковані цінні матеріали, що дають можливість реконструю - вати трагічні події 9 травня. У них свідки згадують, що біля управління міліції ще до прибуття українських військовиків з'явилися «невідомі в масках, можливо, якісь терористи», які відкрили автоматний вогонь. Саме з ними, які зайняли оборону в міліції, вели бій українські бійці. Інші учасники подій розповідали, що під час звільнення ГУВС цивільні особи почали викрикувати в бік військовослужбовців образливі слова, зокрема «фашисти». Проте вони їх ігнорували, що викликало у провокаторів бурхливі емоції, під впливом яких вони почали наближатися до бійців. Аби зупинити натовп, українські військовики почали стріляти у повітря, а коли це не подіяло - під ноги. Кулі, попадаючи в асфальт, відбивалися та ранили навколишніх осіб (Панков, 2014: 18). Це викликало у жителів Маріуполя вкрай негативне сприйняття, та як заявила місцева жителька, яка написала листа у редакцію: «проти мирних жителів Південного Сходу розпочали війну Самі прийшли до влади шляхом державного перевороту, використовуючи ультра- праві сили, Україна перетворюється в неонацистську державу, як свого часу Німеччина» (Степаненко, 2014: 5).

Події біля ГУВС стали ключовими в подальшому розвитку суспільно-політичної та військової ситуації у місті. Група Метін - вест, яка керує двома його найбільшими підприємствами - металургійними комбінатами імені Ілліча та «Азовсталь», разом із директорами заводів, засудили дії українських військових. У своєму зверненні вони закликали відмовитися від методів великомасштабних боїв у містах із залученням ЗСУ, а також висловилися за виведення із міста всіх українських військових (Группа Метинвест призывает отказаться от кровавых методов «зачистки» Мариуполя и других городов Донбасса, 2014: 3).

11 травня, під час так званого референдуму, були відкриті 4 виборчі дільниці в установах районних адміністрацій. Мешканці, налякані недавніми подіями, закоренилися в думці, що «київське керівництво намагається «поставити Донбас на коліна» і не зацікавлене в мирному вирішенні конфлікту на Південному Сході». Тому вони приходили на голосування та стояли в кількагодин - них чергах. В підсумку, за даними газети, явка на «референдумі» склала 43,45% з яких 92,91% проголосували за суверенітет «ДНР» (На референдуме в Мариуполе выстраивались многотысячные очереди, 2014: 2).

Після оголошення результатів незаконного референдуму ситуація для місцевої влади склалась неоднозначна. Її охарактеризував головний редактор у своїй авторській колонці де було зазначено, що голосування 11 травня з юридичної точки зору нікчемне, але не звертати увагу на явку маріупольців, які висловили свою думку - значить просто їх проігнорувати. На місцеві органи влади тиснули представники «ДНР», які від мера Ю. Хотлубея вима- гали написати заяву на звільнення. Своєю чергою, він перекону - вав їх, що офіційний Київ має думати як реагувати на висловлену позицію жителів 11 травня, а поки - місто має стабільно працювати, оскільки в іншому разі «референдум» і «ДНР» в очах мешканців будуть дискредитовані. А якщо піти на радикальні кроки, центральна влада може припинити виплати пенсій і заробітної плати. Тому було прийняте компромісне рішення - зібрати «круглий стіл», на якому відбулися гострі дебати та суперечки. Водночас, було вирішено, щоб мер міста продовжив виконувати свої обов'язки, а представники «ДНР», своєю чергою, мали право призначити комісію, яка могла контролювати діяльність виконавчої влади (Диалог власти за «круглым столом» с акти - вистами самопровозглашенной ДНР получился с острыми углами, 2014: 1-2). Подальша співпраця з представниками «ДНР» стала результатом підписання Меморандуму про порядок і безпеку (Спільні ініціативи щодо забезпечення громадської безпеки в місті Маріуполь). Його підписали генеральні директори металургійних комбінатів, місцева влада, правоохоронні органи, представники «ДНР», члени маріупольської громади та інші. Головна мета меморандуму - спільне патрулювання та забезпечення правопорядку у місті (Мариупольские металлурги, городская власть, обществен - ность Мариуполя и лидер ДНР подписали Меморандум о порядке и безопасности, 2014: 1). Згодом представники Метінвесту на центральному телебаченні прокоментували свою співпрацю з так званою ДНР, заявивши, що Меморандум був підписаний з метою стабілізації ситуації й не допущення в місті подій, аналогічних в Слов'янську (Кудрина, 2014: 1, 4).

Однак така співпраця не сподобалась місцевим прихильникам квазідержавного утворення. На організованому мітингу вони вимагали негайної відставки чинного мера, а деякі звинувачували «народного мера» Д. Кузьменка в тому, що він не відстоює їх інтереси, а йде на співпрацю з українською владою (Панков, 2014: 2). Розкол у середовищі «ДНР» поглиблювався і призвів до зриву сесії міської ради, на якій мали розглянути низку питань. Сесія була закрита через появу під місцем, де вона мала відбутися, бойовиків «ДНр» (Кудрина, 2014: 3).

Місцеві керівники «республіки» не припинили своїх дій по дестабілізації ситуації. І 19 травня був перекритий залізничний рух, яким постачається сировина для металургійних комбінатів Маріуполя. Група Метінвест негайно організувала мітинг своїх робітників, на якому засудили дії «людей зі зброєю так званої Донецької республіки» та виступила проти «віртуальної Донецької народної республіки» (Бондаренко & Панков А. 2014: 4). Крім того, завдяки їхній активній позиції вдалося організувати та про - вести позачергові вибори президента України. Вони надали свій транспорт та водіїв виборчим комісіям та забезпечили їх охорону своїми дружинами. Явка була низькою, тому на одному тери - торіальному виборчому окрузі взяло участь у голосуванні 13,39%, а на іншому - 15,59%. Як стало відомо згодом, на обох переміг П. Порошенко (Кудрина, 2014: 1, 5).

Однак після проведення виборів президента України в Маріу - полі представники «ДНР» збирали підписи з метою складання повноважень чинного мера міста депутатського корпусу. Це було обумовлено невизнання ними їхньої «республіки», що свідчило про підтримку останніх української влади. Також вони обрали собі нового «народного мера» О. Фоменка, котрий мав виконувати обов'язки до проведення нових місцевих виборів, які планувалися на вересень. Він пообіцяв, що ним буде створено виконавчий комітет «ДНР», який візьме на себе владу у місті (На митинге выбрали очередного «народного мэра» Мариуполя, 2014: 2).

Після перемоги П. Порошенка та прийняття ним повноважень Президента та Верховного Головнокомандувача 13 червня у Маріуполі були проведені антитерористичні заходи з метою звільнення міста від «ДНР». Завдяки злагодженій роботі місцевої міліції та та бійців «Азова», які провели зачистку, місто було звільнено та повернуте до мирного життя під українським прапором (Ермишина & Панков А, 2014: 1-2).

Висновки. На сторінках газети «Приазовский рабочий» були розміщені матеріали, які дискредитували Майдан та їх активістів. Це було зумовлено, очевидно, позицією її власника, який був наближений до влади. Тому революційні зміни у Києві призвели до неоднозначного їх сприйняття в Маріуполі та суспільно-політичного протистояння у місті. Проте, незважаючи на активні дії як проросійського руху, так і українського, газета висвітлювала діяльність та вимоги саме проросійських сил, використовуючи вербальний інструментарій, поширений російськими ЗМІ.

Аналіз вимог проросійських активістів демонструє складність та неоднозначність «російської весни», джерелом якої було низка течій, котрі заклали власний сенс у свої дії. Місцева влада, своєю чергою, намагалась зберегти свій вплив тому підтримувала низку вимог проросійського табору - щодо статусу російської мови, децентралізації, разом з тим, виступаючи за єдину Україну. Але інтервенція російських диверсійних груп на чолі із І. Стрєлковим («Гіркін») призвели до збройного конфлікту на Донбасі, в тому числі і в самому Маріуполі.

Представники «ДНР» почали перебирати контроль над містом, захоплюючи адміністративні установи та вивішуючи на них свої символи. Попри терористичні дії «республіки» на сторінках газети на позначення її поборників використовувалися такі терміни як «активісти», «демонстранти», «мітингувальники». Лише після зміни позиції Р. Ахметова, котрий виступив ініціатором безстрокової акції «За мир» та проти «ДНР», у матеріалах видання почала з'являтися критика на адресу останньої.

Використані посилання

1. Бондаренко А., Панков А. (2014) На комбинатах имени Ильича и «Азовсталь» металлурги митинговали за мир, порядок и разоружения. Приазовский рабочий. № 72 (19846).

2. Группа Метинвест призывает отказаться от кровавых методов «зачистки» Мариуполя и других городов Донбасса (2014) Приазовский рабочий. № 67 (19841).

3. Диалог власти за «круглым столом» с активистами самопровозглашенной ДНР получился с острыми углами (2014) Приазовский рабочий. № 69 (19843).

4. Донбас в етнополітичному вимірі (2014) Київ, ІПіЕНД імені І.Ф. Кураса НАН України. 584 с.

5. Ермишина Л. (2014а) Горсовет переходит из рук в руки. Выезды из Мариуполя блокированы колоннами бронетехники. Приазовский рабочий. № 66 (19840).

6. Ермишина Л. (20146). Общественные организации требуют запретить митинги. Приазовский рабочий. № 48 (19822).

7. Ермишина Л., Панков А. (2014а). В пятницу 13-го - зачистка, в субботу - бой на мосту. Есть раненные и убитые. Приазовский рабочий. № 85 (19859).

8. Ермишина Л., Панков А. (2014б) На День Победы армия уничтожила из пушек и автоматов горуправление милиции и стреляла по безоружным горожанам. Приазовский рабочий. № 67 (19841).

9. За «круглым столом» обсудили ситуацию в городе (2014) Приазовский рабочий. № 63 (19837).

10. Кудрина Л. (2014а) Вчера депутаты приняли обращения к парламенту правительства Украины. Приазовский рабочий. № 45 (19819).

11. Кудрина Л. (2014б) Вчера лидеры политических и общественных организаций Мариуполя обсудили требования резолюций митингов. Приазовский рабочий. № 39 (19813).

12. Кудрина Л. (2014в) Вчера после появления вооруженных людей сессия горсовета была досрочно закрыта. Приазовский рабочий. № 72 (19846).

13. Кудрина Л. (2014г) День голосования 25 мая в Мариуполе состоялся: хроника событий. Приазовский рабочий. № 75 (19849).

14. Кудрина Л. (2014д) Мариупольские депутаты требуют от Верховной Рады незамедлительных действий для достижения гражданского мира. Приазовский рабочий. № 32 (19806).

15. Кудрина Л. (2014е) Нам всем надо обеспечить, чтобы промышленное сердце Украины не прекратило биться. Приазовский рабочий. № 84 (19858).

16. Кудрина Л. (2014є) Очередной «круглый стол» в горсовете закончился безрезультатно. Приазовский рабочий. № 43 (19817).

17. Кудрина Л. (2014ж) Сохраните Украину. Приазовский рабочий. № 10 (19784).

18. Мариупольские металлурги, городская власть, общественность Мариуполя и лидер ДНР подписали Меморандум о порядке и безопасности. (2014). Приазовский рабочий. № 70 (19844).

19. Мир - о трагедии Украины (2014) Приазовский рабочий. № 26 (19800).

20. Митинги в Мариуполе (2014) Приазовский рабочий. № 38 (19812).

21. Моргун А. (2016) Війна Росії проти України: тенденції конфліктного дискурсу в сучасних українських ЗМІ. Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України. Вип. 3-4. С. 352-362.

22. На митинге выбрали очередного «народного мэра» Мариуполя (2014) Приазовский рабочий. № 79 (19853).

23. На референдуме в Мариуполе выстраивались многотысячные очереди. (2014) Приазовский рабочий. № 67 (19841).

24. Обращения городского головы Юрия Хотлубея к мариупольцам (2014) Приазовский рабочий. № 36 (19810).

25. Обращения депутатов Мариупольского городского совета в Верховную Раду Украины, к жителям Украины и г. Мариуполя (2014) Приазовский рабочий. № 32 (19806).

26. Панков А. (2014а) Над райадминистрациями подняли флаги ДНР. Приазовский рабочий. № 63 (19837).

27. Панков А. (20146) На митинге у горсовета спорили активисты ДНР. Приазовский рабочий. № 71 (19845).

28. Панков А. (2014в) Новые подробности о штурме горуправления милиции на улице Георгиевской. Приазовский рабочий. № 81 (19855).

29. Панков А. (2014г) Три дня мариупольских протестов - за референдум, федерализацию и русский язык. Приазовский рабочий. № 50 (19824).

30. Панков А. (2014д) 1 мая - праздничная демонстрация, 3 мая - выстрелы, поджог, погром. Приазовский рабочий. № 64 (19838).

31. Пахоменко С., Рудницька Г. (2016) Конфлікт на Донбасі у дзеркалі італійських медіа. Вісник Маріупольського державного університету. Вип. 15. С. 276-287.

32. Под знаменами Украины - за мир (2014) Приазовский рабочий. № 34 (19808).

33. Под флагами России - за референдум (2014) Приазовский рабочий. № 34 (19808).

34. Раненые во время стрельбы у воинской части выписываются из больницы (2014) Приазовский рабочий. № 57 (19831).

35. Російська агресія проти України: правда і вигадки, причини і наслідки. Київ. 435 с.

36. Ротар Н. (2015) Дискурс Донбасу в медіа-просторі політичної еліти Російської Федерації. Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса. Вип. 3. С. 198-219.

37. Свистун Е. (2014) Мариупольцы поддержали «Беркут» и осудили фашизм. Приазовский рабочий. № 24 (19798).

38. Семусев И. (2014) Все мы - за порядок и мирное сосуществование мариупольцев и против конфронтации. Приазовский рабочий. № 28 (19802).

39. Совместное обращения городского головы и представителей депутатских фракций Мариупольского горсовета (2014) Приазовский рабочий. № 30 (19804).

40. Степаненко О. (2014) Трагедия 9 мая глазами очевидца. Приазовский рабочий. № 72 (19846).

41. У горсовета произошел очередной митинг (2014) Приазовский рабочий. № 39 (19813).

42. Arabadzhy S. (2015) Greeks in Ukraine: From Ancient to Modem Times. The AHIF Policy Journal. № 6. P. 1-20. Available from http:// ahiworld. serverbox. net/ AHIFpolicyjoumal/pdfs/Volume6Spring/06arabadzy.pdf. [Accessed 05 March 2020].

Размещено на Allbest.ru