Корпоративна медіакритика в мережі: регіональний досвід

Размещено на http://www.allbest.ru/

Корпоративна медіакритика в мережі: регіональний досвід

Наталя Фенько

У статті досліджується специфіка корпоративної медіакритики в розрізі діяльності закритої мережевої журналістської групи. Вивчення медіакритичного досвіду журналістів дозволило акцентувати проблемні зони професії. Серед найважливіших проблем розглядаються низький професіоналізм, порушення професійної етики, стосунки із владними структурами тощо. Обговорення журналістами проблемних зон власної діяльності свідчить про актуальність корпоративної медіакритики як професійної реакції на якість журналістської роботи. Натомість розвиток корпоративної медіакритики вкрай уповільнюється через «закритість» професійних спільнот. У результаті пропонується створення відкритих медіакритичних платформ для фахового діалогу.

Ключові слова: регіональна медіакритика, корпоративна медіакритика, мережева медіакритика. корпоративна журналістський медіакритика

Актуальність дослідження. Постановка проблеми та її зв'язок з науковими і практичними завданнями. Типологічну структуру сучасної української медіакритики визначають декілька чинників: авторський склад, цільова аудиторія, змістове навантаження, функціональне призначення тощо. Залежно від сукупності цих чинників розглядають академічну, професійну й масову медіакритику. Такий видовий розподіл першим запровадив російський науковець, професор О. П. Короченський [3, 62]. Академічна медіакритика була активно підхоплена науковою спільнотою, масова - пішла «в народ», а от професійна медіакритика через свою специфіку опинилася в зоні сповільненого розвитку. Необхідність пильніше придивитися до неї як до об'єкта наукового вивчення зумовлює актуальність дослідження цього виду медіакритики.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Професійна медіакритика отримала додаткові варіативні назви в дослідженнях О. П. Короченського, який дав їй таку типологічну характеристику: «Професійна (вона ж внутрішньоцехова, внутрішньокорпоративна) медіакритика має своїм адресатом спільноти журналістів та інших творців медійного контенту, у ролі критиків цього разу зазвичай виступають представники цих спільнот або автори, тісно пов'язані з цими спільнотами своєю професіональною діяльністю. Професійна медіакритика сприяє самопізнанню медіаспільнот і внутрішньокорпоративній самокритиці, вдосконаленню майстерності творчих працівників ЗМІ й постійному перегляду і розвитку критеріїв і норм їхнього професіоналізму відповідно до суспільних потреб» [3, 63].

Специфіку корпоративної медіакритики досить влучно виражають саме варіативні назви, запропоновані дослідником: «внутрішньоцехова», «внутрішньокорпоративна». Власне «внутрішність» цього виду медіакритики й диктує основні ознаки професійної медіакритики та принципи її розвитку.

Мета дослідження. У сучасних наукових публікаціях з медіакритики пропонується послуговуватися більш точним з мовної точки зору терміном - «корпоративна медіакритика» [1]. Вважаємо його прийнятним і для нашої розвідки, мета якої полягає в дослідженні специфіки корпоративної медіакритики на прикладі діяльності локальної журналістської групи.

Виклад основного матеріалу дослідження. У межах корпоративної медіакритики пропонуємо (з певною мірою умовності) розглядати два підвиди: «відкрита» і «закрита» корпоративна медіакритика.

«Відкрита» - це публічний вияв корпоративної медіакритики на сторінках фахових медіа (Детектор медіа, MediaSapiens), сайтах спеціалізованих установ (Інститут масової інформації) тощо. Тут авторами медіакритичних матеріалів стають медіакритики, які мають журналістський досвід й обізнані з тонкощами фахової кухні. Ставлення журналістської спільноти до таких медіакритиків неоднозначне. Медіакритик Отар Довженко часто у своїх матеріалах ділиться своїм непростим досвідом корпоративного медіакритика: «Журналісти надзвичайно вразливі, вони ображаються як маленькі діти, абсолютно не сприймають критики і всерйоз вірять, що їх вам «замовили», що вам заплатили вороги і конкуренти, що це заздрість, помста і комплекси» і, зрештою, підсумовує: «Ніхто не обгидить тебе так, як ображений на критику журналіст» [2].

«Закрита» корпоративна медіакритика характеризується спонтанністю прояву медіакритичної думки, яка поширюється переважно в закритих мережевих журналістських групах. Така медіакритика не має систематичного характеру і не претендує на поглиблений аналіз проблем. Це більше «крик душі» журналістів, яким не байдуже до якості медійного продукту.

Звичайно,першийпідвидкорпоративноїмедіакритикибільшфаховий, адже використовує наукові методики аналізу медіапродукту. Натомість інший підвид характеризується емоційністю й непередбачуваністю контенту. Проте для дослідження й осмислення прихованих тенденцій розвитку сучасної корпоративної медіакритики цікавою видається саме «закрита» корпоративна медіакритика. Досить часто корінь проблеми краще шукати за лаштунками зовнішніх чинників.

Утім постає декілька пересторог етичного характеру, про які повинен пам'ятати медіакритик. Треба досить обережно поводитися з висловленими думками журналістів, які зробили це саме в закритій групі, і не завищувати надміру градус емоційності. Медіакритик повинен працювати не з емоціями, а з прихованими в них проблемами. Зрештою, не варто переходити на особистості та ті чи інші їхні висловлювання. Треба намагатися подати узагальнену картину, побачити проблемні зони й виявити основні тенденції загального руху.

Об'єктом нашого дослідження стала закрита журналістська група в мережі Facebook. Це досить вузька регіональна група кропивницьких медійників, потреба в якій виникла під час Революції гідності. Науковий інтерес для нас становлять тільки ті пости журналістів, котрі можна розглядати як вияви корпоративної медіакритики. Відразу зазначимо, що відсоток таких постів невеликий, адже основний контент обговорення в цій групі формують різноманітні повідомлення про заходи, тренінги, зустрічі тощо. Часто журналісти просять колег про допомогу в наданні тієї чи іншої інформації. Група закрита, всі учасники один одного знають й апріорі корпоративно підтримують. У такому локальному професійному середовищі медіакритика з'являється як реакція на гострі моменти, які виникають у журналістській діяльності. Досить часто пости починаються приблизно так: «стараюсь не коментувати матеріали колег, але не можу більше мовчати». Так, дійсно корпоративний бар'єр виступає потужним стримувальним чинником для «цехової» медіакритики, і впливати на це з боку інших медіакритиків важко, практично неможливо. Треба прийняти це як специфіку виду медіакритики, а таку бар'єрність розглядати як базову ознаку корпоративної медіакритики.

Позитивним зворотним боком корпоративного бар'єру постає надзвичайна дієвість критики від колег. Можливо, через її «реакційну» природу так само швидко на неї й реагують: помилки виправляються миттєво в разі, якщо це стосується суто текстових «ляпів», звертається увага на дотримання професійних стандартів аж до зняття матеріалів зі стрічки. На зауваження академічних медіакритиків журналісти реагують дещо інакше, як правило, або ображаються, або ігнорують.

До того ж академічний медіакритик не може дозволити собі емоційності («далі бажання читати немає, вибачай») і гострої іронічності («таке враження, що усе це писав якийсь першак») корпоративного медіакритика. При цьому у форматі мережевої медійної критики додається можливість групового коментування, коли до обговорення активно приєднуються нові учасники.

Аналіз постів з медіакритичною складовою в закритій журналістській групі дозволив актуалізувати цілий ряд проблем, які так чи інакше зачіпають увагу журналістської спільноти й стають предметом корпоративної медіакритики. Зрештою, у полі медіакритичного обговорення постають три значні проблемні зони регіональної журналістики.

Перша проблемна зона. Низький професіоналізм

Найчастіше дописувачами підіймаються проблеми непрофесійності. Приводом служать неграмотно подані журналістські матеріали (переважно новини). Причинами цього стають банальний поспіх у роботі, що призводить до глибшої проблеми - атрофації внутрішньої відповідальності журналіста за свою роботу. Корпоративна медіакритика виконує тут свою головну місію: реагувати на нехтування суто професіональними якостями.

Журналісти зі значним досвідом роботи в друкованій пресі гостро реагують на сучасні реалії роботи онлайн-видань («сайти гонять вал - по 20-30 інформацій на день, абсолютно стандартних, однакових і часто з одними й тими самими помилками. Кому потрібен цей вал? Хто від такої дискредитації журналістики виграє? Та зробіть їх у 3-4 рази менше, але справді авторських, цікавих»). Звичайно, виникає потреба розібратися в причинах такої ситуації. Основною причиною є вплив власників видань, які вимагають кількісних показників від журналістів. Зважаючи на те, що в таких редакціях працює два-три журналісти, які фізично не можуть робити 30 оригінальних новин у день, то використовуються однотипні матеріали прес-релізів. Самі журналісти розуміють, що «рано чи пізно ця система повинна «вибухнути», але поки це працює - кількість новин важливіша за якість, на жаль». Друга проблемна зона. Порушення професійної етики У групі активно обговорюється проблема недотримання журналістських стандартів. Зважаючи на пости журналістів, у гонитві за новинами найчастіше порушуються стандарти повноти, точності й достовірності. Традиційно запощується матеріал із порушеннями, але без вказівок на джерело й автора (на кшталт, кому треба - той зрозуміє). Моменти, коли оприлюднюються конкретні прізвища журналістів, засуджуються, спільнота вимагає писати в приватні повідомлення. Такий страх публічності характерний для регіональної журналістської спільноти, де надзвичайно гостро ставляться до відкритої критики.

Прямо засуджуються випадки витікання інформації за межі закритої групи: «Я розумію, що тут нічого надто секретного не обговорюється, але факт зливу навіть цієї інфи є ганебним і неприпустимим». Більше того, такі випадки змушують адміністраторів сторінки групи переглядати списки учасників, забанювати пости й видаляти з групи тих, хто порушує корпоративні правила.

Третя проблемна зона. Стосунки із владними структурами Стосунки з чиновниками стають однією із основних тем для дискусій та обговорень. Світ чиновників завжди прагнув бути непрозорим для журналістів, але зміни в законодавстві змушують їх відкриватися. Ці процеси йдуть досить повільно, і це обурює журналістів. Наприклад, жваве обговорення в групі викликало небажання чиновника давати коментар телефоном («сказав, щоб приходила до нього особисто»). Особливої пікантності додає до обговорення в групі присутність журналістів, які пішли працювати в державні органи влади. За новим статусом вони повинні ставати на захист поведінки чиновників («я вам так скажу: зважаючи на перебіжки журналістів від видання до видання, практику телефонних інтерв'ю потрібно припиняти»). Журналісти дають помітну відсіч таким вимогам чиновників: «Ну ок, тоді міськрада буде сама про себе писати. Сама в себе братиме коментар. Сама зачитуватиметься. І сама голосуватиме на виборах. А і ще: повір, журналісти можуть жити без чиновників, а от чиновники без журналістів - ні. Того нефіг випендруватися! Наша робота вимагає оперативності. А бігати за кимось - це не діло». Треба визнати, журналісти виявляють згуртованість у питаннях протидії владному тиску, і це спрацьовує, що доводять вибачення владної прес-служби.

Журналісти демонструють певну обізнаність у законодавчій базі, зокрема в законі «Про доступ до публічної інформації». Це позитивна тенденція в діяльності сучасного журналіста. Приходить розуміння, що тільки так - через букву закону - можна протидіяти чиновницьким «забаганкам». Більше того, в кропивницькому медіасередовищі формується механізм захисту для журналістів, які зазнали утиску. Місцеві журналісти, представники Інституту масової інформації, пропонують фінансову та юридичну підтримку.

Висновки та перспективи дослідження

Вивчення медіакритичної складової постів закритої журналістської групи на прикладі окремого регіону дозволило зробити важливий висновок: корпоративна медіакритика як видовий сегмент української медіакритики не втрачає своєї актуальності. Сам факт обговорення журналістами проблемних зон власної професійної діяльності вказує на те, що корпоративна медіакритика як адекватна реакція на якість журналістської роботи - об'єктивна необхідність існування журналістської професії як такої. Натомість саме цей вид медіакритики досить повільно розвивається. Передусім через «закритість», небажання публічно обговорювати суто професійні моменти, страх перед викриттям власних помилок. Ситуацію треба й можна змінювати. Поява нових відкритих платформ для фахового діалогу, незалежної оцінки й адекватної реакції на неї - таким бачиться майбутній розвиток корпоративної медіакритики як на всеукраїнському, так і на регіональному рівнях.

Література

Гринфельд В. А. Корпоративная медиакритика на страницах профессионального издания [Електронний ресурс] / Владимир Гринфельд // Вестник Ленинградского государственного университета имени

А. С. Пушкина. - Серия «Филология». - Том 1. - №3. - СПб. : ЛГУ имени А. С. Пушкина, 2015. - С.118-126. - [Режим доступу] : https://cyberleшnka.m/artide/v/korporattvnaya-mediakrittka-na- sttaшtsah-professюnalnogo-izdaшya.

Размещено на Allbest.ru