Зміст поняття "нові медіа" та його місце у теорії медіа

Keywords: media, new media, mediasphere, mediatechnologies.

Актуальність вивчення нових медіа диктується щоденною практикою, оскільки на сьогодні майже в кожній сфері людської діяльності задіяні новітні комунікаційні технології. Сучасні медійні засоби розвиваються надто швидко аби бути вчасно осмисленими, що породжує небезпеку несвідомого занурення в неконтрольовану медіареальність. Зміни у сфері комунікації змушують звернути увагу на виняткову роль у комунікативному процесі каналів зв'язку, якими є медіа, адже посередник передачі повідомлення суттєво впливає на його зміст та сприйняття. Тому залежно від обраного каналу зв'язку можна спостерігати зміни форм і змістів усталених практик комунікації. Медіа виконують культуротворчу функцію та впливають на зміну конфігурації чуттів людини, спосіб конструювання картини світу. В умовах комп'ютеризації соціального життя та виробництва, інформація постає будівельним матеріалом для світу людини. Відповідно, дослідження засобів оперування нею слугують ключем для розуміння сучасної культури. Хоча аналіз самого інструментарію нових медіа представлений широким спектром робіт, нас цікавить не мозаїка фрагментів, а цілісна картина області досліджень та можливість вписати предмет нашої уваги у загальнотеоретичний контекст і осягнути його визначальні характеристики. Оскільки навіть сам термін "нові медіа" з необхідністю апелює до поняття медіа та відповідної теорії, для того, аби належним чином впроваджувати нові медіа у культурологічний дискурс, потрібно з'ясувати яке значення в цьому контексті може мати поняття медіа і яке місце у теорії медіа становить предмет нашого розгляду.

Дослідження медіа як відносно новий напрям філософсько-наукового дискурсу характеризуються високим рівнем диференційованості та варіативності. Предметне поле медіадосліджень змінюється в реальному часі, що робить їх дуже динамічною сферою пізнання. Тому медіадискурс не є усталеним та узгодженим навіть на предметному та термінологічному рівні, до того ж не існує остаточно оформленої універсальної медіатеорії. Водночас така ситуація дає можливість бути більш гнучким у виборі авторського підходу до проблеми, що й виявляється у численних дослідженнях, у які залучають різні комбінації першоджерел.

Вивченість проблеми. В останні десятиліття тема нових медіа привертала багато уваги і стала доволі окресленою ділянкою зацікавлень науковців різних спеціалізацій. Особливістю теми є її неусувна міждисциплінарність, оскільки об'єднує в собі проблематику як гуманітарного так і технічного дискурсів. Осмислення нових медіа як більш-менш цілісного явища та його ролі в загальнокультурному контексті, звичайно, відбувається передусім у колі наук соціогуманітарного блоку та філософії. Відбувається це також не єдиним фронтом, а в ситуації множини різних підходів та поглядів. Ця стаття спирається здебільшого на позиції таких теоретиків та філософів медіа, як Маршалл МакЛюен (Marshall McLuhan), Режі Дебре (Rйgis Debray), Вілем Флюсер (Vilem Flusser), Фрідріх Кіттлер (Friedrich Kittler) та Лев Манович (LevManovich).

Мета статті розглянути поняття медіа та основні положення теорії медіа згідно з позицією обраних авторів, з'ясувати місце в цьому контексті нових медіа, їхні особливості та підстави виокремлювати їх як об'єкт досліджень.

Основний текст. Дискурс медіа виникає на тлі стрімкого розвитку технологій у ХХ ст., раптового виникнення та розвитку нових, нетрадиційних медіа, таких як фотографія, радіо, преса, кінематограф, телеграф та інших. До цієї "медіареволюції" виникнення нових типів медіа відбувалося у дуже великих просторово-часових масштабах і не утворювало відповідної проблематики таким виразним чином.

Суто етимологічно, медіа (від лат. medium)дещо середнє, те, що міститься посеред чогось іншого, те, що має проміжне положення, середина, центр. У міфопоетичній традиції медіум (жрець, чарівник, шаман, трікстер) поєднував основні семантичні опозиції: землю і небо, дух та тіло, і тим самим засвідчував їх існування. У різних європейських мовах medium означає: засіб, посередник, людина, що легко піддається навіюванню, і нарешті, у фізичному сенсі, середовище [4].

У контексті теорії медіа це поняття розглядається в комунікативному аспекті, а саме як те, що слугує посередником в процесі передавання чуттєвого досвіду або думок. Яким саме буде цей посередник, наперед не визначається, оскільки поняття медіа від початку не покликане позначати конкретну множину об'єктів чи явищ, але фіксує відносини, у яких вони розглядаються. Цими відносинами і є посередництво. Поняття медіа задає методологічний принцип специфічного погляду на речі. У комунікативному вимірі це означає, що наголос робиться не на повідомленні, відправнику чи отримувачі, а на каналові зв'язку, носієві повідомлення та його ролі. Ключовою теоретичною настановою медіатеорії є спрямування погляду на носії інформації та їхню культурну роль незалежно від самої інформації, яку вони в собі містять. Поняття медіа має кілька рівнів застосування і безпосередньо залежить від того, що ми готові інтерпретувати як явище комунікації у найширшому розумінні. Наприклад, чуття є посередниками в нашому спілкуванні з навколишнім світом і в цьому сенсі вони можуть розглядатися як медіа, причому первинні, найбезпосередніші для людини. Так само поняття медіа можна застосувати до мови та інших засобів комунікації. Але, як цитує Лоренца Енгеля (Lorenz Engell) німецька дослідниця К. Кртілова (Katerina Krtilova), "медіа в субстанційному і навіть в історично стабільному сенсі немає. Медіа неможливо редукувати до форм репрезентації, як театр і кіно, або ж до технік на кшталт книгодруку або служб передачі повідомлень, як і до письма, зображення та чисел як символів, хоча все це так чи так є медіа" [9, с.10].

Немає ніякого фіксованого медіума, який можна досліджувати самого по собі. Референт цього поняття повинен щоразу з'ясовуватись для конкретної ситуації, що розглядається. Медіум конституюється відносинами. А саме: "А слугує медіумом для В, коли В відбувається завдяки А і розвиває свої наслідки за посередництва А" [1, с. 203]. Наприклад, з погляду Р. Дебре, кав'ярня може слугувати медіумом за деяких обставин, якщо слугуватиме утворенню сфери колективного впливу (наприклад, ідейної течії), відіграючи роль матриці для "наділення тілом" якого-небудь духу, причому залишаючись при своєму звичному функціоналі місцем для угамування спраги, відпочинку тощо [1]. Для більшої наочності Дебре пояснює, де шукати медіум на прикладі власної книги. Читаючи твір, ми можемо виокремити кілька медіумів: 1) саме письмо, що є медіатехнологією; 2) конкретна природна мова, яка не лише слугує засобом передавання інформації, а й зумовлює відповідний до власної граматики спосіб мислення; 3) папір як носій; 4) видавець, а точніше, інститут видавця, який форматує "режим презентації". Таким чином, книга об'єднує в собі цілу "коаліцію медіумів" [1].

Попри таку предметну невизначеність поняття у наведеному контексті, його застосування виявляється напрочуд продуктивним і відкриває для досліджень цілий світ явищ, які без подібної настанови залишаються поза увагою. Передусім це стосується засобів комунікації, що утворюють панівну медіасферу (термін Р. Дебре) у певний момент історії. На думку низки дослідників, з кожним новим відкриттям в області медіа утворюється нова картина світу, в якій інакше структурується простір та час, конституюється суб'єкт і актуальні способи самоідентифікації людини [4]. Таке бачення уможливилось головним чином завдяки широкому впровадженню нових засобів масової інформації у ХХ ст., зокрема радіо і телебачення, які стали потужною зброєю пропаганди, відчутно і за короткий час змінили способи комунікації та взаємодії з навколишнім світом. Стало очевидним, що технічні посередники, які використовуються для передачі повідомлень значною мірою визначають яким буде цей процес, як сприйматиметься повідомлення і яким чином буде відбуватися кодування-декодування інформації для його учасників.

Поняття техніки відіграє тут визначальну роль і не вичерпується механізмами для вироблення предметів матеріальної культури, оскільки застосовується також і для оперування інформацією. Коли ми говоримо про медіа як про засоби, спрямовані на здійснення комунікації та оперування інформацією, то насамперед це стосується технологій, що уможливлюють медіалогізацію. Таким чином, поняття медіа невідокремлюване від поняття техніки, яке у своєму широкому значенні також виходить далеко за межі конкретних матеріальних об'єктів. Наприклад, за визначенням Жака Еллюля (Jacques Ellul), "техніка це вся сукупність методів, що раціонально набуті та використовуються із абсолютною ефективністю в кожному полі людської активності" [1, с. XXV]. У контексті медіатеорії наголошується на медіальній сутності техніки як посередника. Технічний об'єкт уже є медіацією між людиною і природою, містить в собі й те й інше [5]. Комунікаційні медіа тоді визначаються скорше застосуванням тої чи іншої техніки, а саме для роботи із інформацією, або ж через її участь в інформаційно-комунікативних процесах, які розглядаються. Можна говорити про такий собі сплав технології, тіла та культури, який вміщує в собі концепція медіа. Перефразовуючи Маклюена, "медіа є стиками або інтерфейсами між технологіями, з одного боку, і людськими тілами, з іншого" [3, с. 23]. Водночас він стверджує, що засіб комунікації (medium)є повідомленням [14]. У цьому твердженні він вміщує ту думку, що сам медіум визначається не лише своїм вмістом (content),а й сам по собі є повідомленням, тобто сам по собі є предметом уваги медіатеорії. Повідомленням будь якого медіума або технології є та зміна масштабу або темпу, або патерну, які він вносить у людські справи. До прикладу, електричне світло може мати різний "вміст", який на практиці, по суті, збігається із його застосуванням, чи то освітлення хірургічної операції, рекламне оголошення або передання конкретної інформації. Водночас "повідомленням" у цьому разі є саме електричне світло як технологія, як засіб, який уже фактом свого існування та застосування змінює культурну дійсність. Саме медіум визначає масштаби та спосіб дії людини. Це і є його "повідомлення", його значення як такого для людської діяльності та взаємодії зі світом. Водночас ""вмістом" кожного засобу комунікації завжди є інший засіб комунікації. Вміст письма є мова, так само як вміст друку є письмове слово, а друк вміст телеграфа" [14, с. 8].

Строга дистинкція технічного/культурного в цьому контексті перестає бути релевантною. Як пише Дебре, "знаряддя праці в руці є технічним об'єктом, але рука, що маніпулює ним суб'єкт культури (знаряддя праці за відсутності руки це музейна абстракція). Ця "оперативна синергія знаряддя праці та вчинку" і є "технокультура"" [і, с. 94]. Основною тезою у нього, що резонує із сентенцією Маклюена (медіа це повідомлення), є твердження про залежність символів від носіїв. "Матерія фактично обумовила накреслення знаків за посередництва інструмента" [1, с. 75]. Технологія та символіка обумовлюють одне одного. Логіка повідомлень (символічне) віднаходиться у логіці медіума (технічне). Ця відповідність і є сферою зацікавлення медіології (науки, яку започатковує Р. Дебре) [1].

Медіологія досліджує роль техніки у сфері циркуляції інформації, що становить медіасферу, а також тісний зв'язок цих медіатехнологій із функціонуванням культур взагалі. Це не просто спроба усвідомити техніку як частину культури, а зрозуміти, як та чи інша технологія взагалі обумовлює культуру, створює цілі пласти нових культурних практик і уможливлює нові форми думки.

Медіа мають свою історію розвитку, що є частиною культурної еволюції. Деякі теоретики медіа навіть пропонують розглядати медіа як основну детермінанту в розвитку культури. Духовний та матеріальний прогрес людства визначається технологіями соціальної комунікації, залежить від комунікаційних каналів, якими користуються спільноти. Рушійною силою прогресу як розвитку суспільства, передусім людської культури і думки, є нові технології, які конституюють нові засоби та способи комунікації. Маклюен вважав, що прогрес зумовлюють саме суперечності, що виникають між старими та новими засобами комунікації, а не економічні, політичні чи просто технічні метаморфози [6]. Здебільшого виокремлюють кілька основних типів медіа, що склалися історично. Першими є дописемні медіа (культові споруди, пам'ятники, тотеми, усне слово), далі писемність (алфавіт, папір, письмо), друковані медіа, електричні аналогові медіа (фотографія, кінематограф, радіо) і нарешті, нові електронні медіа (комп'ютер, інтернет).

Такі етапи виокремлюються на підставі домінування тих комунікативних медіа, які ставали визначальними та певною мірою унікальними у різних історичних епохах. Режі Дебре досить чітко оформив таку ситуацію в поняття медіасфери. Деякі медіатехнології задають загальний тон культурної динаміки і формують панівний метод запам'ятовування та циркуляції інформації, формують основне середовище передавання повідомлень (і перевезення людей), макросередовище, яке і є медіасферою. Вона визначає тип регулятивних вірувань, конкретну темпоральність і певним чином згуртовує спільноти. Сукупність усіх цих факторів характеризує колективну персональність, або єдність стилю епохи, або ж те спільне, що наявне в її інструментах, формах та ідеях. Таким чином, нашу ментальність можна помислити як "ментальну" частину інструментів [1]. Дебре пропонує періодизацію епох за ознакою панівної медіасфери. Історично першою є мнемосфера, що відповідає дописемним культурам. Технокультурне середовище породжене винайденням писемності він називає логосферою. Писемність уже організовує мислення у певному напряму і змінює світосприйняття, але оскільки грамотність залишалась доступною не всім, усе ще домінувала усна традиція комунікації та передавання. Лиш запровадження книгодруку дозволяє постати графосфері. Книга отримує масове поширення, знання вперше стають загальнодоступними, а грамотність невід'ємною складовою цивілізованого життя. Наступною в черзі є відеосфера середовище образа-звуку. Сферу цифрових технологій Дебре називає гіперсферою.

Про електронні медіа говорив вже Маклюен. Хоча в час написання його основних робіт ще не було інтернету і комп'ютери не використовувались як засоби масової комунікації (йому йшлося радше про телебачення і головне про "електричне світло" як "чисту інформацію" [14]), він уже вбачав у них цей потенціал і пророкував суттєві зрушення, пов'язані з новими технологіями. Прогнози стосувалися можливості глобальної комунікаційної мережі та ситуації "глобального села", за якої долаються просторово-часові рамки взаємодії, а світ в інформаційному сенсі стає стиснутим і осяжним для кожного. При цьому глобальний подієвий контекст тисне на індивіда і стресує його. Крім того, електронні медіа стають для людства чимось на кшталт колективної зовнішньої нервової системи, особливо чуйної до зовнішніх подразнень та здатної легко втручатися у внутрішній чуттєвий світ. Уже тоді Маклюен зауважував особливості роботи з даними, які пропонує ЕОМ і підкреслював, що "Наше приватне і корпоративне життя стало інформаційними процесами тому, що ми винесли нашу центральну нервову систему назовні, в електричну технологію" [14, c. 52]. Хоча його футуристичні прогнози були досить приблизними, головну тенденцію він вловив досить чітко, фактично передбачивши появу гіпермедіа як єдності звуку та різного роду зображень, що були втілені в пізніших технологіях. Тому часто його називають пророком електронних комунікацій [6].

Сучасні цифрові медіа, які прийшли на зміну аналоговим, зазвичай називають новими медіа. Головною їхньою відмінністю є функціонування на рівні нуль-вимірності, завдяки бінарному коду, а основним їх втіленням є комп'ютер. Їх виникнення знаменувало якісно новий етап у розвитку медіатехнологій. Усі основні медіа були наче поглинуті новими цифровими медіа.

Провідний американський теоретик медіа Лев Манович стверджує, що основною характеристикою функціонування нових медіа є використання комп'ютера. У середині ХХ ст. комп'ютер був розроблений для здійснення обчислювальних операцій із числовими даними. Паралельно розвивалися аналогові медіатехнології, які дозволяли зберігати зображення, звуки і текст використовуючи різні матеріальні форми: фотокартки, кіноплівки, грамофонні записи тощо. В результаті відбувся синтез цих двох спрямувань, оскільки для комп'ютерів став можливим переклад усіх існуючих медіа у вигляд числових даних. Як наслідок, отримуємо нові медіа: комп'ютерна графіка, рухливі зображення, цифрове аудіо, текст та інші. Усі вони стають такими, що обчислюються, тобто фактично ще однією множиною комп'ютерних даних [12, с. 44]. Із цього випливають ключові властивості нових медіа, які Лев Манович виокремив у п'ять принципів:

1. Числова репрезентація (NumericalRepresentation).Усі об'єкти нових медіа представляються числовим кодом. Це означає, що вони піддаються формалізації, описуються математичним чином. Крім того, вони стають об'єктами алгоритмічних маніпуляцій (у них можна закладати алгоритми, за якими вони будуть діяти), тобто їх можна програмувати.

2. Модульність (Modularity),або ж "фрактальна структура нових медіа". Об'єкти нових медіа складаються із дрібніших елементів, вони мають модульну будову і здатні об'єднуватися в крупніші системи. Таким чином, вони здатні до масштабування, зберігаючи відповідність до власної моделі.

3. Автоматизація (Automation).Числове кодування медіа та модульна структура їх об'єктів дозволяють автоматизувати багато операцій пов'язаних з медіа. Людська участь у медіа-виробництві може бути усунута, принаймні частково. Ключові операції в роботі із медіа піддаються автоматизації.

4. Варіативність (Variability). Об'єкти нових медіа можуть існувати в безлічі різноманітних версій із різним рівнем деталізації, способом представлення контенту та в різних конфігураціях. Це також випливає як наслідок із перших двох принципів. "Замість ідентичних копій нові медіаоб'єкти зазвичай призводять до появи безлічі різних версій" [12, с. 56].

5. Транскодування (Transcoding).Нові медіа мають широкі можливості представлення практично будь-яких об'єктів фізичної реальності в цифровому вигляді, а також мають здатність до перекодування контенту в різні медіа-формати. Фактично це означає, що медіа отримали можливість бути легко перекладеними з одного типу медіа в інший тип. Цей принцип, що набув сили у нових медіа спонукає, на думку Мановича, перейти від теорії медіа до теорії software(теорії комп'ютерної програми), оскільки тільки так можна зрозуміти природу нових медіа [12].

Усі ці принципи говорять насамперед про одне: новим медіа притаманна безпрецедентна досі універсальність, яка проявляється в здатності до вільних трансформацій між різними типами даних. Це узгоджується з гіпотезою Вілема Флюсера про послідовне опанування людиною рівнів абстрагування, що втілюється у медіатехнологіях, від тривимірних об'єктів до нуль-вимірного коду з нуля та одиниці. На останньому етапі одновимірні тексти виявились витісненими нульвимірними числами або бітами. На цьому процес редукції вимірності досягає свого завершення. Комп'ютер в цьому сенсі являє собою редукцію всіх вимірів до нуля [3, с. 7]. Інтерфейси спілкування з ним, які виходять на вищу вимірність виникли лише пізніше і є надбудовами для його використання. Так одновимірні рядки команд було впроваджено в 1960-х, а двовимірний графічний інтерфейс створений лише в 1970-ті. Подальші розробки відтворення триі навіть чотиривимірної реальності хоч і стали можливими завдяки широким можливостям комп'ютера, але не є іманентним для розвитку комп'ютерних технологій як таких і радше відсилають до кінематографу та телебачення [3].

Для комп'ютера всі ці додаткові виміри є лише частиною обчислювальних задач, він не працює ні з якими сутностями, окрім чисел. До того ж software(програмне забезпечення) та hardware(апаратна частина) зберігають, за висловленням Кітлера, "контингентність". Тобто комп'ютерні технології не можна назвати диктатором логіки розвитку культури, оскільки вони не є монолітними і мають високу гнучкість у виборі напряму розвитку. Ця гнучкість виявляється у тимчасовості станів, оскільки вони постійно модифікуються, містять в собі помилки і, власне, приречені на подібну варіативність через те, що ці технології піддаються оперуванню через самих себе. До того ж історія інтерфейсів "людина-машина" демонструє експлуатацію патернів з інших медіа, таких як книга, фото і кінематограф [2, с. 185]. Тобто створення подібного продукту визначається історичним контекстом та волею розробників і користувачів, а не якимись

внутрішніми законами технологічного розвитку. Як застерігає Дебре, "з логіки об'єкта неможливо вивести логіку його застосування" [1, с. 306], тому не варто фетишизувати засоби самі по собі, робити тенденційні логічні екстраполяції та встановлювати грубі каузальні зв'язки.

Тому цифрова ера знаменує собою не стільки тотальну залежність від медіа та їх патернів (або "зрушень", biases),скільки широкі можливості оперування цими патернами та їх рухливість. Ми отримуємо свободу через посередництво нових медіа, оскільки, будучи медійними істотами, водночас отримуємо широкий арсенал медіа, що робить нас незалежними від якогось конкретного їх різновиду.

Нові медіа утворюють суцільне медіа-середовище і можуть розглядатися як один специфічний медіум. Він здійснює посередництво між людьми у комунікації, між людиною і світом та між людиною і технікою. На відміну від попередніх медіа, що були певним чином спеціалізовані на пристосуванні до одного чи кількох окремих чуттів та існували у вигляді окремих закритих систем, нові медіа становлять платформу для оперування даними різних типів та в різному їх поєднанні. Це важливий перехід, оскільки, згідно з Маклюеном, "ціна, яку ми платимо за спеціальні технологічні засоби чи то колесо, чи алфавіт, чи радіо у тому, що ці масивні розширення чуттів утворюють закриті системи. Наші власні чуття не є закритими системами, вони постійно перетікають одне в одне в тому досвіді, що ми звемо свідомістю. Наші розширені чуття, засоби, технології протягом століть були закритими системами, що нездатні до взаємодії та недоступні колективному усвідомленню" [13, с. 5]. Те, що для Маклюена здавалось майбутнім медіа як повернення до синестезії чуттів, сьогодні реалізується у вигляді так званої конвергенції медіа. Наприклад, Генрі Дженкінс (Henry Jenkins) говорить про це, як про доконаний факт і досліджує ситуацію "... конвергентної культури, де зіштовхуються старі та сучасні медіа, де змішуються масові та корпоративні медіа, де влада виробників і влада споживачів медіа взаємодіють непередбачуваним чином" [10, с. 2].

Як бачимо, нові медіа посідають своє законне місце в загальному процесі розвитку медіатехнологій. Проте водночас вони стають тією межею, на якій саме поняття медіа і відповідна теорія зазнають суттєвих зрушень. Наприклад, процес "відмежування" від світу через абстрагування у медіа доходить свого завершення. Комп'ютер як універсальний медіум, радикалізує медіадискурс у тому сенсі, що наука у своїх дослідженнях фізичної дійсності послуговується комп'ютером, у який потрапляють усі дані до того, як бути перетвореними на такі, що сприймаються безпосередньо чуттями. Тобто тепер уже неможливо стояти на позиції, що пізнання міститься виключно в людині, суб'єкті. Більше не можна ігнорувати медіа в цьому плані та перебувати в ілюзії "світу ідей", який начебто існує окремо від фізичного світу. У нових медіа інформація та матерія практично зливаються, оскільки медіа тут й самі вже мають інформаційну природу. Наприклад, універсальна дискретна машина (або ж машина Тюрінга), яка є елементарним комп'ютером і лежить в основі всіх електронно-обчислювальних машин, настільки збігається з власним описанням, що більш повно і точно описати її неможливо. Справді, машина Тюрінга являє собою передусім принцип, алгоритм, тобто описання її роботи, вона являє собою абстрактну машину (автомат), але при цьому є повноцінною машиною. Як проголошував Маклюен, засіб і є повідомлення, що в застосуванні до медіа також означає, що вони імплементують в себе логіку роботу чуттів і наукові теорії, завдяки застосування яких вони працюють. Так у випадку з комп'ютерами, на думку Кітлера, ця тенденція продовжується до таких меж, що "теорія і машина, software та hardware,стають взаємозамінними" [2, с. 183]. Медіа, у тому числі як засоби для "розширення" чуттів, утрачають чіткі обриси, усе важче говорити про різні типи медіа, як це було до комп'ютерної епохи. Манович цілком резонно ставить собі запитання, "чи маємо ми досі справу із різними медіа, чи вони з'єдналися в один новий мета-медіум? Чи існують якісь структурні особливості для анімаційної графіки, графічного дизайну, веб-сайтів, продакт-дизайну, моделювання та відеоігор, які вони поділяють відтоді, як були розроблені за допомогою софту? Коротше: чи досі "медіа" існують?" [11, с. 22].

Висновки. Нові медіа це не лише сукупність технологічних засобів для вирішення звичних завдань, вони стають черговим етапом розвитку медіатехнологій на базовому, якісно новому рівні, що зумовлює великі зміни у способі функціонування культури, а отже, здійснюють революцію, подібну до гутенбергової. Це означає, що відкриваються перспективи, які не були заздалегідь спланованими чи навіть передбаченими. Ідеться про вплив не лише на ефективність конкретних операцій, але й на спосіб побутування, організації тілесного досвіду, формування основних потреб та компетенцій, сприйняття дійсності, спосіб комунікації, організації простору, світоглядові позиції тощо. На відміну від старих медіа, які є аналоговими та переважно закритими системами, що реалізують медіацію для кожного виду чуттєвості окремо, нові медіа постають єдиним універсальним середовищем здійснення медіалогізації. Утворюється суцільний прошарок медіації, що втілює базові принципи комунікації та взаємодії людини із середовищем. Це вагома причина виокремлювати нові медіа як предмет дослідження.

Хоча термін "нові медіа" через специфіку предмета стає досить умовним (оскільки йдеться про утворення одного мета-медіума, у якому все важче диференціювати окремі види медіа), він залишається актуальним (щонайменше як перехідний) для усвідомлення медійного характеру цифрових комунікаційних технологій та медіалогізації як одного з базових механізмів функціонування культури.

Література

1. Дебре Р. Введение в медиологию / Режи Дебре ; пер. з фр. Б. М. Скуратова. М. : Праксис, 201О. 368 с.

2. Киттлер Ф. Медиа философии, философия медиа / Фридрих Киттлер // Логос. 2015. № 2 (104). С. 173-188.

3. Киттлер Ф. Оптические медиа: Берлинские лекции 1999 г. / Фридрих Киттлер ; пер. с нім. О. Никифорова и Б. Скуратова. М. : Логос; Гнозис, 2009. 272 с. (Mediaeres).

4. Савчук В. Медиафилософия: формирование дисциплины / В. В. Савчук // Медиафилософия. Основные проблемы и понятия. СПб. : Изд-во С.-Петерб. филос. об-ва, 2008.

5. Симондон Ж. О способе существования технических объектов / Жильбер Симондон // Транс Лит. 2011. № 9. С. 94-105.

6. Соколов А. Общая теория социальной коммуникации : учебное пособие / А. Соколов. СПб. : Изд-во Михайлова В. А., 2002 г. 461 с.

7. Флюссер В. О проецировании [Електронний ресурс] / В. Флюссер ; пер. з нім. М. Степанова // ХОРА № 3/4 (9/10). 2009. С. 65-76. Режим доступу :

http://www.jkhora.narod.ru/2009-34-03.pdf.

8. Ellul J. The Technological Society / Jacques Ellul ; trans. from French by John Wilkinson. New York : Vintage Books, 1954. 503 с.

9. Engell L. Vorwort / Lorenz Engell, Joseph Vogl // Kursbuch Medienkultur. Stuttgart : DVA, 1999.

10. Jenkins H. Convergence Culture: Where Old and New Media Collide / Henry Jenkins. New York : New York University Press, 2006.

11. Manovich L. Cultural Software [Electronic resource] / Lev Manovich // Software Takes Command. 2011. Access mode : http://manovich.net/content/04-projects/070-culturalsoftware/67-article-2011.pdf.

12. Manovich L. The Language of New Media / Lev Manovich. Cambridge : MIT Press, 2001. 354 с.

13. McLuhan M. The Gutenberg Galaxy: the making of typographic man / Marshall McLuhan. Toronto : University of Toronto Press, 1962. 294 c.

14. McLuhan M. Understanding media: the extensions of man / Marshall McLuhan. Cambridge : MIT Press, 1964. 365 c.

Размещено на Allbest.ru