Основні підходи до визначення моделей медіатизації політичного дискурсу

Горбенко Н. Ю.,

аспірантка кафедри політичних наук,

Київський національний університет імені

Тараса Шевченка (Київ, Україна),

Horbenko N. Y.,

postgraduate student of the Political sciences department,

Taras Shevchenko National University of Kyiv (Kyiv, Ukraine)

У статті визначаються поняття «медіатизація» та «медіатизація політичного дискурсу». Виокремлюються основні підходи до визначення моделей медіатизації політики, здійснюється типологізація на підставі двох критеріїв: способу взаємодії влади й інститутів ЗМІ, а також національних і регіональних особливостей діяльності ЗМІ в інформаційно-комунікативному просторі. Окрема увага приділяється українській моделі медіатизації політики.

Ключові слова: медіатизація, медіатизація політики, ЗМІ, влада, інформаційно-комунікативний простір, політичний дискурс.

медіатизація політичний дискурс

This article defines the terms “mediatization” and "mйdiatisation of political discourse”. It highlights the major approaches to the definition of models of mediatization ofpolitical discourse, compartmentalizing is based on two criteria: the mode of interaction between authority and mass media institutions, and national and regional peculiarities of mass media activity in the information and communication space. Particular attention is given to the Ukrainian model of mediatization ofpolitics.

Keywords: mediatization, mediatization of politics, media, authority, information and communication space, political discourse.

Проблема аналізу моделей медіатизації політичного дискурсу безсумнівно є дуже актуальною, адже медіа в політиці завжди були основним каналом поширення інформації. У сучасному світі медійний простір розширився до глобальних масштабів, а засоби масової інформації стали невід'ємною частиною цього простору. Розвиток інформаційно- комунікативних технологій відкрив нові форми взаємодії політики зі ЗМІ, а також взаємовпливу медійного та політичного.

Процес медіатизації політичного дискурсу можна описати як зрощення медійних та політичних полів, взаємний обмін між даними сферами. Медіатизація означає не лише перенесення політичної активність до сфери мас-медіа, а й зростаючу залежність політичного життя від того, наскільки повно і як висвітлюється та інтерпретуються політичні події та актори засобами масової інформації. Розрізняють декілька моделей медіатизації політичного дискурсу залежно від способу взаємодії влади та ЗМІ, національних та регіональних особливостей діяльності мас-медіа.

Означеній проблематиці присвячені праці таких відомих вчених як: А. Каюн, К. Люндбі, Ф. Ес- сер, Д. Галлін, П. Манчіні, Д. Мак-Квейл, Г. Г. По- чепцов, Є. Г Дьяконова, Є. Л. Вартанова, Є. Г. Грибовод.

Оскільки поняття медіатизації було введено у політичний дискурс нещодавно, даний феномен є мало розробленим у вітчизняній науковій літературі. Однією з мало досліджених проблем є моделі медіатизації політичного дискурсу.

Метою статті є виокремлення основних підходів до визначення моделей медіатизації політичного дискурсу.

Першим, хто використав термін медіатизація для визначення ролі медіа як інституційно організованої структури, що транслює не лише інформацію, а й образи культури, був англійський дослідник Дж. Томпсон [17, с. 46].

Сьогодні термінологічно поняття «медіатизації» нерідко ототожнюють з поняттями «медіація», «медіазація», «медіатація», «медіалізація», що породжує численні дискусії і різноманітні інтерпретації у зв'язку з мовними розбіжностями дослідників і специфікою конкретного перекладу. Не зважаючи на багатоманітні інтерпретації, основною відмінністю у визначенні поняття «медіатизація» є акцент на дію.

Й. Стромбек визначає медіацію як нейтральний акт передачі інформації та спілкування через ЗМІ. Саме вона лягла в основу процесу медіатиза- ції, оскільки в умовах інформаційного суспільства все більше повідомлень відтворюються через засоби масової інформації, тобто є опосередкованими. Таким чином медіатизація є ширшою, динамічні- шою, багатовимірною концепцією, що принципово орієнтована на процес [16, с. 229].

Медіатизація політичного дискурсу - довготривалий процес, що пов'язаний зі зростанням важливості засобів масової інформації та їхнього впливу на політичні процеси, установи, організації та суб'єктів.

Для здійснення типологізації моделей медіа- тизації варто звернутись до визначення поняття «модель». Модель - у загальному розумінні аналог певного об'єкта, фрагменту реальності, артефактів, концептуально-теоретичних утворень. У вужчому значенні - предметна, знакова мислена система, що відтворює, імітує або відображає якісь визначальні характеристики (принципи внутрішньої організації або функціонування, певні властивості чи ознаки) об'єкта, пряме, безпосереднє вивчення якого з якихось причин неможливе, неефективне або недоцільне, і може замінити цей об'єкт у процесі, що досліджується, з метою отримання знань про нього [13, с. 391].

Типологізація медіатизацій політичного дискурсу здійснюється на підставі таких критеріїв:

1. спосіб взаємодії влади й інститутів засобів масової інформації;

2. національні та регіональні особливості діяльності ЗМІ в інституційно-комунікативному просторі [4, с. 232].

На підставі першого критерію типологізацію медіатизації як інституційно-комунікативного процесу здійснив Д. Мак-Квейл. За способом взаємодії науковець виокремив дві моделі - домінування та плюралістичну. Відмінності між двома моделями Д. Мак-Квейл представив у таблиці за такими ознаками: соціальні сили, форма організації, характер повідомлень, зміст, аудиторія, вплив. У моделі домінування соціальною силою є правлячий клас чи пануюча еліта; формою організації - концентрована власність чи одинична організація; характер повідомлень - жорстко контрольований, стандартизований; зміст повідомлень задається зверху, послідовно та вибірково; аудиторія є пасивною та залежною, а вплив - сильним та закріплюючим пануючий соціальний порядок. За плюралістичної моделі соціальною силою є конкуруючі політичні, соціальні та культурні групи; форма організації - численні, незалежні організації; характер повідомлень - вільні, творчі; зміст повідомлень - різні конкуруючі погляди, що відповідають вимогам аудиторії; аудиторія - роздроблена, вибіркова, активна; вплив непередбачуваний, різноманітний, часто відсутній. [15, с. 70].

За моделі домінування ЗМІ повністю контролюються владними структурами та повністю контролюють свідомість та поведінку аудиторії. У плюралістичній моделі ЗМІ є відносно незалежними від владних структур і значною мірою впливають на поведінку та свідомість аудиторії.

Ці моделі являють собою ідеальні типи, в чистому вигляді вони майже не зустрічались. З моменту свого виникнення вони зазнавали значних змін і, в результаті, втратили свою однозначність і жорсткість. Особливістю еволюції даних моделей є те, що змінам, як правило, піддається лише один з двох базових критеріїв - взаємовідносини влади та ЗМІ.

Модель домінування формувалась у рамках марксизму. У межах цієї моделі ЗМІ розглядались у якості джерела та каналу розповсюдження ідеологічного впливу політичної еліти на різні сфери суспільного життя. Прикладом такої моделі може слугувати СРСР. За радянської моделі засоби масової інформації знаходились під контролем держави та не могли належати приватним власникам. Їхня діяльність здійснювалась відповідно до вирішення економічних, культурних і політичних завдань. Діяльність ЗМІ базувалась на принципі партійності ідеологічної діяльності. Існувала система дозування інформації, цензура та санкції для інститутів масової інформації з боку партійно-державних органів.

Плюралістична модель почала формуватися у 30-ті роки ХХ століття в Америці. Вона базується на інституційній структурі американських мас- медіа та включає відносно самостійні та незалежні від держави ЗМІ. Вони створені на комерційній основі та постійно конкурують між собою за аудиторію та рекламу. Дана модель стала базисом для формування англо-саксонської моделі в майбутньому [9, с. 15-21].

Заслугою даної типологізації є розкриття взаємовідносин засобів масової інформації та влади, що допомагає виявити основні підходи до аналізу взаємозв'язку медіа та політики. Кожна з цих моделей описує свій варіант медіатизації політики як інституційно-комунікативний процес. За моделі домінування політичні інститути формують інститут ЗМІ для вирішення ідеологічних завдань. Відносно незалежним соціальним інститутом ЗМІ є в плюралістичній моделі. Вони мають свої власні цілі та задачі та лише невеликою мірою знаходяться під впливом політичних інститутів та ключових політичних акторів.

Згідно з другою підставою для типологізації медіатизації можна виділити американську, англосаксонську, північну або скандинавську, італійську та інформаційну модель країн Східної Азії. Вона базується на територіальному та інституційному підходах при аналізі медіатизації політики як ін- ституційно-комунікативного процесу.

І хоча американська та англо-саксонська моделі схожі між собою, адже формуються під впливом ліберальної та ринкової специфіки національних медіа систем, краще визначити їх як окремі моделі. Розвиток телерадіомовлення Великої Британії та Канади набагато ближчий до країн північної Європи, ніж США. Однак спільною є значна роль комерційних ЗМІ та орієнтація журналістики на не- упереджене подання фактів, а не на коментарі [3, с. 176]. Американська характеризується домінуванням медійних акторів в процесі формування медіатизації політики, тобто медіа впливають на політичні інститути та підструктури. У США існує потужна традиція, що вимагає обмеження впливу держави.

За американської моделі взаємодія мас-медіа та аудиторії здійснюється в контексті споживацьких відносин, а взаємодія політичних інститутів та ЗМІ визначається як процес виробництва певного медійного продукту. Відповідно модель базується на принципах функціонування політичного маркетингу, що дозволяє виявити тенденції зміни політичних і нормативних аспектів комунікації. Ці зміни можуть виявлятись у зниженні політичної участі, домінуванні апатії у взаємовідносинах ЗМІ й аудиторії.

Основними характеристиками медіа в американській моделі є таблоїдизація та посилення контролю громадянського суспільства над політичним життям. Таблоїдизація - спрощення форм передачі політичної інформації, що сьогодні існує як частина більш масштабної тенденції - політейнменту [8, с. 115-116].

У англо-саксонській моделі (особливо Канаді та Ірландії) роль держави посилюється турботою про розвиток національних засобів масової інформації під впливом сусідніх потужних медіасистем Великої Британії та США. Ключовими рисами даної моделі є домінування ринку, потужні системи суспільного телерадіомовлення, плюралізм та багатоманітність точок зору. сильна професіоналізація, традиція об'єктивної журналістики.

Скандинавська модель, що традиційно включає в себе три країни - Норвегію, Данію та Швецію, формувалась під впливом взаємодії ЗМІ та політичних інститутів і груп у різні періоди свого розвитку. Однак з причин схожості історії, соціальних структур та множинності лінгвістичних, економічних та культурних зв'язків, не можна не розглянути ще дві країни - Ісландію та Фінляндію. У такому разі модель краще назвати північною. Поняття північної моделі виникає при порівнянні друкованих засобів масової інформації північних країн, а особливо - їхніх газетних ринків. На території цих країн існує багато дрібних видань, протестуючих газетам великих монополій. Така преса називається «другою», а її метою є протистояння монополізації газетних ринків, збереженні різноманітності думок. Ця ключова характеристика покладена в основу державної політики по відношенню до преси. Відмінність «першої» та «другої» преси полягає в непропорційному розриві між різницею в тиражі та прибутку від реклами [2].

Високий ступінь відповідальності північної журналістики перед суспільством, що підтримувався державною політикою по відношенню до дрібних газет, мав ще один вияв. Прагнення до надпартійності, що особливо актуалізувалось в період після Другої світової війни, в північних країнах отримало розвиток у вигляді щоденних газет, які намагалась звернутись до усього суспільства. Несприйняття комерціалізованої масової культури призвело до виникнення особливого роду газет розважального типу - квалоїдів. Квалоїд - особливий тип масової вечірньої газети, що поєднує стиль таблоїдів з висвітленням широкої панорами світових подій, аналіз складних політичних питань з доступною мовою викладу [1, с. 144].

Процес медіатизації політики мав історичні витоки. Вплив партійного фактору зіграв важливу роль у процесі медіатизації. Однак не варто забувати про вклад економіки та ідеології сучасного ринкового суспільства на системи ЗМІ в північних країнах. Відсутність тоталітарних традицій у політичному житті та несприйняття ідеї безконтрольного ринку стримали північні медіа від абсолютної комерціалізації. Північна модель окреслила сегмент ЗМІ як самостійний інститут, що може виконувати функції контролю над політичним простором, впливаючи про цьому на електорат і громадську активність.

Італьянізація - основна характеристика італійської моделі медіатизації політичного дискурсу. П. Манчіні виокремив такі принципи процесу італьянізації засобів масової інформації як сильний контроль держави за функціонуванням ЗМІ; високий рівень підпільної журналістики; активне втручання політичної та економічної еліт у діяльність ЗМІ; високий рівень підтримки політичних акторів засобами масової інформації; дефіцит консолідації; дефіцит норм і правил, що регулюють професійну етику в медіа сфері [14, с. 139].

Згодом концепт «берлусконізації» замінив поняття «італьянізації». Він продовжує розкривати процес медіатизації італійських мас-медіа. Даний концепт має свої особливості: сильний вплив політичних акторів на розвиток ЗМІ; засоби масової інформації розвиваються в рамках певних національних традицій не так спонтанно та необоротно; високий ступінь медіатизації переміщує економічні конфлікти у політичну площину; аудиторія надає перевагу більш експресивним формам масової комунікації.

В італійській моделі джерелом медіатизації політики виступає політична еліта, яка прагне легі- тимізації, розширення впливу та посилення свого статусу.

Подібною до італійської можна назвати російську модель. Комерціалізація і приватизація ЗМІ, сильний державний контроль над засобами масової інформації з боку політичної еліти - спільні риси обох моделей. У російській державі спостерігається відсутність механізмів соціально-політичного контролю та перетворення ЗМІ в інститут, функції якого не відповідають ролі інституту в демократичних державах. Засоби масової інформації в такому режимі діють лише в інтересах правлячого угрупування, «партії влади», обслуговуючи її інтереси та створюючи для суспільства заздалегідь сплановану картину світу.

Інформаційна модель країн Східної Азії формується у відповідності з національними концепціями соціально-політичних реформ. Незалежно від політичних та економічних особливостей всі держави регіону розділяють підхід до інформаційних технологій і телекомунікацій як пріоритетний інструмент сучасного розвитку. Згідно такого підходу азійські країни розглядають інформаційно-комунікативні технології в якості важливого важелю прискореного економічного розвитку, інтеграції азійських держав у світові ринки, глобальні економічні процеси, а також як інструмент політичного впливу в регіоні. Відповідно процес медіатизації політики базується на принципі розвитку інформаційно-комунікативних технологій. Ідеологічний контроль - важлива риса даної моделі. Особливо вона проявляється у Китаї. Ця держава поєднує у собі традиційні методи цензури і нові інформаційно-комунікативні методи контролю над Інтернетом.

Для інформаційної моделі країн Східної Азії виділяють такі особливості: контроль над розповсюдження контенту національними мережами; телекомунікаційна й інформаційна сфери підпорядковані державі; розвиток ІКТ; визнання важливості розвиток інформаційного сектору на рівні державної влади (розробка довготривалих інформаційних стратегій) [4, с. 235].

Аналізуючи основні аспекти взаємодії політичних акторів та мас-медіа в Україні, можна зробити висновок, що українська модель характеризується такими рисами як фінансова залежність засобів масової інформації від їхніх власників або засновників; необ'єктивність і високий ступінь упередженості у висвітленні суспільно-політичних подій; невисокий рівень довіри українського суспільства до ЗМІ; низькі прибутковість і рентабельність. Українські ЗМІ часто розглядаються як інструмент для посилення політичного впливу чи складова політичного капіталу. Завданням держави є забезпечення та підтримка демократичних правил гри на медійному ринку. Сучасне законодавство України у галузі ЗМІ потребує оновлення. Воно містить багато застарілих норм, а також потребує імплементації директиви Європарламенту та Ради Європейського Союзу про аудіовізуальні медіа послуги. У грудні 2019 відбулась презентація проекту закону «Про медіа», що передбачає урегулювання питання щодо суб'єктів медіа, вимоги до них, питання контенту, правового статусу і обов'язків журналістів. Законопроект покликаний врегулювати відносини, пов'язані з поширенням масової інформації та визначає правові засади діяльності в Україні суб'єктів у сфері медіа, а також засади державного управління, регулювання та нагляду (контролю) у цій сфері [10].

Медіатизація політичного дискурсу є складним процесом, який базується не лише на тісній взаємодії та взаємовпливі ЗМІ та політичних акторів, а й на перетворенні засобів масової інформації в суб'єктів сучасної політики. Розгляд моделей медіатизації допомагає детальніше прослідкувати дану трансформацію.

Моделі домінування та плюралізму являють собою ідеальні типи, в чистому вигляді вони майже не зустрічались. Особливістю еволюції даних моделей є те, що змінювався лише один з двох базових критеріїв - взаємовідносини влади та ЗМІ. Дані моделі носять комплексний характер. Друга типологія базується на територіальному та інституційному підходах при аналізі медіатизації політики. Фактично вона розширює моделі домінування та плюралізму.

Список використаних джерел