Державно-управлінські аспекти функціонування медіапростору: досвід країн ЄС

Размещено на http://allbest.ru

Державно-управлінські аспекти функціонування медіапростору: досвід країн ЄС

Марченко Роман Валерійович директор,

товариство з обмеженою відповідальністю “МЕДІАЛІСТ”

м. Біла Церква

Анотація

Державно-управлінські аспекти функціонування медіапростору: досвід країн ЄС

Марченко Роман Валерійович

Стаття аналізує особливості медіаполітики країн-членів ЄС. Досліджено особливості медіапростору ЄС крізь призму нормативного регулювання Європарламентом та Єврокомісією.

Доведено, що дослідження нормативно-урядових способів впровадження інформаційно-комунікативного середовища ЄС, заснованого на вільному відтворенні «суб'єктами інформаційної юрисдикції» -- ЗМІ, теле- та радіомедіа -- політико-соціального, економічного та науково-теоретичного фактажу, набуває додаткового рівня актуальності. Виокремлено положення проєктованого нині Європейського закону про свободу ЗМІ (European Media Freedom Act) як субрегулятора медіавідносин ЄС (готується до оприлюднення наприкінці 2022 р.).

Визначено державно-управлінський, економіко-правовий та соціально- адаптивний підтексти генерації медіаполітики ЄС -- на рівні економічного об'єднання 27 держав-членів та національного законодавства окремих країн Союзу. Побічно досліджено вплив мовно-культурної політики ЄС на створення вільного, публічного, гласного медіаринку на загальносоюзному та конкретнодержавному рівнях водночас.

Пояснено вплив діджиталізації, глобалізації та інформатизації на видозміни концептуальних наративів роботи ЗМІ, органів телемовлення та радіомовлення ЄС. Зазначено, що створення медіапростору в ЄС прямо пов'язують із пропагуванням інформаційно-суспільних видозмін як передумови позитивних комунікаційно-новинних трансформацій.

На думку С. Федонюка, медіапростір ЄС є широкообсяговою категорією : його елементами є електронно-урядова, теледемократична, телемедична, онлайн-освітня структури.

Доведено, що базис ЄС щодо підтримання інформаційно-комунікаційного потенціалу медіаконтенту, не дивлячись на складнощі регіональної імплементації (як-от в Іспанії або окремих «мовно-культурно семантизованих країнах» -- Латвія, Литва, Естонія та ін.), має логічну регуляторну структуру -- як на часі, так і в лонгаційному розумінні.

Ключові слова: державне управління, медіапростір, свобода ЗМІ, медіаполітика, медіаринок.

Abstract

Governmental aspects of media space functioning: experience of EU countries

Marchenko Roman Valeriyovych Chief executive, limited liability company “MEDIALIST”, Bila Tserkva

The article analyzes the peculiarities of the media policy of EU member states. Peculiarities of the EU media space are studied through the prism of regulatory regulation by the European Parliament and the European Commission.

It has been proven that the research of regulatory and governmental methods of implementing the information and communication environment of the EU, based on the free reproduction by the "subjects of information jurisdiction" - mass media, television and radio media - of political-social, economic and scientific-theoretical facts, acquires an additional level relevance

The provisions of the currently drafted European Media Freedom Act (European Media Freedom Act) as a sub-regulator of EU media relations (being prepared for publication at the end of 2022) are highlighted.

State-administrative, economic-legal and social-adaptive subtexts of the generation of the EU media policy are determined - at the level of the economic association of 27 member states and the national legislation of individual countries of the Union. Indirectly, the impact of the language and cultural policy of the EU on the creation of a free, public, public media market at the all-Union and specific-state levels at the same time is investigated. The influence of digitization, globalization and informatization on the changes in the conceptual narratives of the work of mass media, television and radio broadcasting bodies of the EU is explained.

It is noted that the creation of a media space in the EU is directly linked to the promotion of information and social changes as a prerequisite for positive communication and news transformations. According to S. Fedonyuk, the EU media space is a broad category: its elements are electronic government, teledemocratic, telemedical, and online educational structures. It has been proven that the EU basis for maintaining the information and communication potential of media content, despite the difficulties of regional implementation (such as in Spain or individual "linguistically and culturally semanticized countries" - Latvia, Lithuania, Estonia, etc.), has a logical regulatory structure -- both in time and in the longitudinal sense.

Keywords: public administration, media space, media freedom, media policy, media market.

Вступ

Постановка проблеми. Прозорість, свобода та непідконтрольність ЗМІ, телебачення та радіомовлення зовнішньому впливові -- основи інформаційно- демократичної політики ЄС, окреслені ст. 163-173 (Розділ XVIII) Договору про заснування Європейської Спільноти (далі -- Договір). Крім того, наведений «медійний конгломерат» є джерелом науково-технічного, промислового, соціально-політичного розвитку спільноти ЄС. За таких умов, медіапростір ЄС виступає інформаційною надбудовою, що потребує виваженого державно- управлінського регулювання Єврокомісією, Європарламентом, Радою Європи та іншими інституціями. Водночас, процес збереження точного геополітичного, технологічного та інфополітичного відображення загальносвітової дійсності кореспондує ст. 177 Договору (Розділ XX) щодо обов'язку підтримання демократичного, правового, соціального, консолідованого та вільного суспільно-соціального простору в межах країн-членів ЄС та економічного Союзу загалом.

Відтак, дослідження нормативно-урядових способів впровадження інформаційно-комунікативного середовища ЄС, заснованого на вільному відтворенні «суб'єктами інформаційної юрисдикції» -- ЗМІ, теле- та радіомедіа -- політико-соціального, економічного та науково-теоретичного фактажу, набуває додаткового рівня актуальності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Медіапростір країн-членів ЄС як державно-управлінська константа є предметом вітчизняних та зарубіжних науково-дискурсних обговорень. Виділяється доктринальний доробок С. Федонюка, А. Чужикова, П. Іосіфідіса, К. Дондерс, Я. Лойзена та ін.

Мета статті -- дослідити засадничі аспекти функціонування медіапростору ЄС крізь призму державного управління.

Виклад основного матеріалу

Формування телекомунікаційно-медійного та інформаційного простору ЄС визначив як пріоритетне завдання у 1989 р. -- із прийняттям Радою Європи Директиви 89/552/EEC від 03.10.1989 р., що визначала статус, роль, формулярно-ідеологічні аспекти функціонування ТБ у ЄС із забезпеченням права громадян на отримання оперативної, безсторонньої, об'єктивної інформації (новин) політичного, економічного, соціального, розважального, пізнавального спрямування тощо.

Примітно, що Директива 89/552/EEC визначала аспекти діяльності ТБ- медіа до 2010 р. -- відколи її замінила сумісна Директива Європарламенту та Ради Європи 2010/13/EU від 10.03.2013 р.

Актом вперше використано термін «аудіовізуальні медійні сервіси» (audiovisual media services), окрім цього -- акцентовано увагу на процедурах «адміністрування» ТБ-контенту (фактично -- його погодження із ТБ-станціями окремих країн-членів ЄС). Наприкінці 2018 р. до Директиви 2010/13/EU було внесено зміни -- зокрема, щодо статусу телепродукції, встановлення «походження телепродукту» (origin of works), ролі, прав та обов'язків ТБ-провайдерів як хостинг-персон [1].

Окрім того, відповідно до наративних положень Договору про заснування Європейської спільноти (згадана ст. 177 Договору), Преамбули, ст.1, ст. 8 та ст. 10 A Лісабонської угоди 2007 р. (Lisbon Treaty, 2007) та Преамбули Хартії Європейського Союзу з прав людини 2000 р. (Charter of Fundamental Rights of the European Union, 2000), у ЄС функціонують громадські неприбуткові організації -- Європейська організація медіаменеджменту (European Media Management Association, EMMA, створена у 2003 р.) та Європейський Центр Свободи Преси та Медіа (European Centre for Press and Media Freedom, створений у 2015 р.). До компетенції органів входить регулювання ТБ-, Інтернет- та ЗМІ-контенту без її ідеологічно-сегментарного розподілення [2].

Таким чином, преса (ЗМІ), теле- та радіокомпанії ЄС працюють у інформативно-розважальному руслі.

Регуляція медіапростору відбувається за горизонтальним методом : наприклад, Лісабонська угода 2007 р. (Lisbon Treaty, 2007) у ст. 167 та ст. 178 відповідно визначає пріоритетні напрями розвитку «аудіовізуальної медіаскладової» ЄС. медіаринок управлінський правовий соціальний

Інформатизація та діджиталізація стали першопричиною «оцифрованого медіаконтенту» -- відповідно, його регулювання виходить за межі суто політико-управлінського контексту, переходячи до телекомунікаційної царини [3].

Варто відмітити, що діджитал-перетворення сучасного медіапростору ЄС, водночас, неоднозначно вплинули на статус ЗМІ. Наприклад, у 2020 р. Єврокомісією було оприлюднено Європейський план демократичних дій (European Democracy Action Plan) та План дій щодо медіа та аудіовізуального простору (European Media and Audiovisual Action Plan), покликані ефективізувати роль і статус ЗМІ у цифровому середовищі.

Предметна проактивність наведених ініціатив Єврокомісії викликає питання -- адже на часі у розробці Європарламенту перебуває галузевий акт законодавства -- Європейський закон про свободу ЗМІ (далі -- Закон), запланований до затвердження восени 2022 р.

Серед завдань Закону, зокрема, відзначається інституціалізація ЗМІ як самоврядної інформаційної одиниці країн-членів ЄС, підтримання новинної об'єктивності, нівелювання та запобігання «аудиторним дезінформаціям» в умовах інформатизації тощо [4].

Крім того, медіа- та аудіовізуальні послуги ЄС представлені органом державно-інституційної юрисдикції -- Службою новин (Newsroom), до відання котрої віднесено актуалізацію новинних стрічок; формування та впорядкування прес-релізів; виокремлення новинно-медійних подій (майбутніх) за хронологією; надання тематичних (інституційних) розсилок та подкастів відповідно преференціям споживачів; визначення шляхів політико-правової кооперації країн-членів ЄС та ЄС як економічного співтовариства загалом [5].

Ініціативна робота щодо спрямування медійних інституцій ЄС відповідно до сучасних тенденцій також відбувається посередництвом виконання плану дій «Креативна Європа» (Creative Europe), що включає підпрограму «Медіа сегмент» (Media Strand). До її основних цілей віднесено експансіювання цифрового середовища ЄС, пошук інструментів залучення ТБ-, Інтернет- та ЗМІ-аудиторії, розвиток аудіовізуальної культури країн-членів ЄС тощо [6]. Водночас, створення медіапростору в ЄС прямо пов'язують із пропагуванням інформаційно-суспільних видозмін як передумови позитивних комунікаційно-новинних трансформацій.

На думку С. Федонюка, медіапростір ЄС є широкообсяговою категорією : його елементами є електронно-урядова, теледемократична, телемедична, онлайн-освітня структури.

При цьому, в умовах відсутності галузевого нормативного регулюваннядо зазначених сфер найчастіше застосовується аналогія закону -- зокрема, положення Директиви 2010/13/EU (у редакції від 2018 р.) [7].

Подібний розвиток ринку електронних комунікацій ЄС спричинив необхідність державно-урядового та інституційного регулювання сфери теле-, медіа- та ЗМІ-простору.

Орган європейських регуляторів електронних комунікацій (Body of European Regulations for Electronic Communications -- BEREC) займається підбором таргетованої аудиторії, індустріалізацією цифрового активу ЄС та уніфікацією цифрового медіасередовища ЄС в умовах геоглобальних перетворень інформаційного простору.

Ключові особливості інституціалізації медіапростору ЄС на інформатизаційному етапі представлено на Рис. 1.

Рис. 1. Інформатизоване медіасередовище ЄС: інституційно-організаційний аспект

Потрібно зауважити, що медійна система ЄС за своєю специфікою має «трикутну формацію», виступаючи регулятором між державою, економічним кластером та громадянсько-суспільними утвореннями країн-членів Союзу. Авторами Х. Соузою та Дж. Траппелем подібний конгломерат віднесено до сталого, розвиткового, економічно та політично стабільного, розвитково- інтеграційного феномену, що сприяє «позитивізації» ринкової економіки у Європі (крізь призму надавачів інформаційно-медійних послуг та отримання ними економічно-підприємницької прибутковості) [8].

Похідними від зазначеного трикутника є «семантичні пари», що формуються в ЄС під впливом інформаційних перетворень : медіаполітичний союз; медіадемократичний союз; медійно-культурний союз. Додатковим інструментом концептуалізації медіапростору ЄС виступає плюралізм ідей та думок : це стосується ЗМІ, телекомпаній, радіостанцій, та окремо -- громадян ЄС як інформаційних ідентифікаторів, що сприймають та обробляють медіапросторові дані.

Медіапростір ЄС є сутнісно експансивним : так, Рада Європи, що має власними членами не лише держави Союзу, уповноважена розповсюджувати медіасигнали та медіаповідомлення через супутні (поєднані) платформи -- Середземноморську мережу ЗМІ та регуляторні органи франкомовних ЗМІ.

Риторичні відмінності між медіаполітикою серед окремих країн (регіонів) ЄС також мають місце : наприклад, культурний підтекст генерації Литви- Латвії-Естонії або Польщі-Чехії-Словаччини створює необхідність запровадження «рівного», послідовного та етнічно-історично свідомого медіасередовища, генерованого на рівні ЄС супутніми актами законодавства.

На виконання офіційного гасла ЄС -- «in varietate сопеогдіа» (єдність у різноманітності) -- Радою Європи та Європарламентом докладено зусиль задля впровадження стратегії мультилінгвізму (мовне питання) до офіційних джерел інформації та зборів данних -- включно із медіапростором у аспекті роботи ЗМІ.

Як наслідок, ЄС було запроваджено «мультилінгвальну політику», що повинна враховувати під час теле-, радіо- та ЗМІ-медійних виступів (публікацій у онлайн / офлайн-виданнях) локаційну приналежність інформаційного продукту та ступінь його експансіювання (одна, декілька або усі без виключення країни-члени ЄС одночасно -- залежно від сегментарної важливості новини) під час обрання «мови телекомунікаційно-громадської комунікації».

На думку Ф. Атанассіу, подібний підхід кореспондує прагненню ЄС до забезпечення базових прав, свобод та інтересів громадянина Союзу, викладених у Договорі про заснування Європейської Спільноти 1986 р. , Хартії Європейського Союзу з прав людини 2000 р., Лісабонській угоді 2007 р. тощо [9].

Одночасно, необхідно відмітити ознаки досить низького рівня партикулярної медіакультури окремих держав-членів Союзу. Прецедент Іспанії демонструє наднизький рівень довіри до ЗМІ у якості складової медіапростору та телебачення як аудіовізуального послідовника ЗМІ (близько 40% за показниками Eurobarometer).

Інформаційна безсторонність, аналітичний та об'єктивний виклад інформації -- проблема іспанського журналіста та іспанської аудиторії водночас.

Дезінформація (fake news) є розповсюдженим новинним наративом, що сприймається населенням Іспанії як розважальна інспірація, чим продукує «інформаційну абстрактність» -- на ТБ, радіо та в умовах онлайн (офлайн) ЗМІ-публікацій. Даний приклад демонструє ствердну нелінійність та формалізм державної політики ЄС щодо регулювання медіакультури окремих країн-членів Союзу [10].

За таких умов, особливої важливості набуває еволюційна конвергентна політика ЄС щодо медіасередовища. На переконання П. Л. Парку, медіасектор в умовах діджиталізації потребує апропріативного для ЗМІ та громадськості водночас нормативного регулювання [11].

Автор визначає пріоритетом аудіовізуальної та загальномедійної політики ЄС врахування структурно- соціальних, культурно-політичних та економічних інтересів Союзу в області генерації інформаційно-телекомунікаційного суспільства.

Поруч із цим, доцільно відзначити ознаки галузевої позитивізації державного управління медіапростором ЄС, серед яких К. Нільсен, посилаючись на наративи раніше згаданої ст. 167 Лісабонського договору 2007 р. (Lisbon Treaty, 2007), наводить імплементацію «медіасвободи» на рівні журналістики (ЗМІ) та похідної «візуально-новинної стрічки» (ТБ-, радіомовлення) шляхом демократизованої регуляції «свободи слова» («freedom of speech» або «free expression»), поєднану із належним фінансовим забезпеченням медіасектору та, зокрема, EBU (European Broadcasting Union) як медіапослугової транснаціонального (загальносоюзного) об'єднання. Субсидіарним юридико-генеративним елементом медіаполітики ЄС автор вважає підтримання базових концептів Європейської спільноти шляхом футуризації незалежної журналістики у пролонгованій перспективі задля збереження демократичних цінностей Європи [12].

Виходячи із вищеокресленого, базис ЄС щодо підтримання інформаційно-комунікаційного потенціалу медіаконтенту, не дивлячись на складнощі регіональної імплементації (як-от в Іспанії або окремих «мовно- культурно семантизованих країнах» -- Латвія, Литва, Естонія та ін.), має логічну регуляторну структуру -- як на часі, так і в лонгаційному розумінні.

Висновки

Аналіз аспектів функціонування медіапростору в ЄС з точки зору державного управління дозволив дійти наступних умовиводів.

По-перше, Єврокомісія, Європарламент та Рада Європи створили конгломерований, послідовний юридико-правовий синдикат -- Директиву 2010/13/EU (зі змінами від 2018 р.), Європейський план демократичних дій та План дій щодо медіа та аудіовізуального простору (обидва -- від 2020 р.) та майбутній Європейський закон про свободу ЗМІ (планований до публікації у 2022 р.) задля регуляції інформаційно-телекомунікаційного (медійного) простору Союзу.

По-друге, контроль та регуляція медіапростору ЄС представлена інституційним дуетом -- Службою новин ЄС (Newsroom) та Органом європейських регуляторів електронних комунікацій (BEREC), що виконують функцію концептуалізації медійно-новинних ринкових сегментів.

По-третє, свобода ЗМІ, теле- та радіоконтенту, а також -- роль «споживача інформації» в ЄС корелює із високоморальними підходами щодо демократизованого соціуму, встановленими провідними актами правотворчості Союзу (Лісабонський договір 2007 р., Хартія Європейського Союзу з прав людини 2000 р. тощо).

Література

1. Directive 2010/13/EU of the EP and the Council from 10.03.2013 (version from 2018) : EurLex (EU Law) // Режим доступу : https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri= CELEX%3A02010L0013-20181218

2. Чужиков, А., Чужиков, В. Реалізація медійної політики ЄС : економіко-правові механізми та інструменти : Економічна наука (Економіка та держава), 2019. -- № 12. -- с. 33-38.

3. The Treaty of Lisbon : Fact Sheets of the EU // EP official website // Режим доступу : https://www.europarl.europa.eu/factsheets/en/sheet/5/the-treaty-of-lisbon

4. European Parliament : European Media Freedom Act (Legislative Train 06.2022) //Режим доступу : https://www.europarl.europa.eu/legislative-train/carriage/european-media-freedom-act/report?sid=6001

5. Представництво ЄС в Україні : Європейський Союз : посібник для журналістів, 2020. -- Київ, 2020. -- 130 с.

6. European Commission : Creative Europe // EU official website // Режим доступу : https://culture. ec. europa.eu/creative-europe

7. Федонюк, С. Політика ЄС у сфері інформаційного суспільства : Луцьк, 2011. - 760 с.

8. d'Haenaens, L., Sousa, H., Trappel, j. Comparative Media Policy, Regulation and Governance in Europe : Bristol : Intellect, 2018. -- 206 p.

9. Athanassiou, P. The Application of Multilingualism in the European Union Context : ECB (European Central Bank), 2006. -- № 2. -- 36 p.

10. Громадський простір : Іспанія. Медіа-простір країни ЄС (26.02.2017) // Офіційний веб-сайт ГП // Режим доступу : https://www.prostir.ua/?blogs=ispaniya-media- prostir-krajiny-es

11. Parcu, P. L., Brogi, E. Research Handbook on EU Media Law and Policy : Edward Elgar Publishing, 2021. -- 478 p.

12. Nielsen, R. K., Gorwa, R., de Cock Buninng, M. What can be done? Digital Media Policy Options for Europe : Reuters Institute & University of Oxford, 2019 // Режим доступу : https://reutersinstitute.politics.ox.ac.uk/sites/default/files/2019-11/What_Can_Be_Done_FINAL.pdf

References

1. Directive 2010/13/EU of the EP and the Council from 10.03.2013 (version from 2018) : EurLex (EU Law) // Rezhim dostupu : https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri= CELEX%3A02010L0013-20181218

2. Chuzhikov, A., Chuzhikov, V. Reabzadja medyno'i pobtiki ЄS : ekonomіko-pravovі meharnzmi ta mstrumenti : Ekonomrnhna nauka (Екопотіка ta derzhava), 2019. -- № 12. -- s. 33-38.

3. The Treaty of Lisbon : Fact Sheets of the EU // EP official website // Rezhim dostupu : https://www.europarl.europa.eu/factsheets/en/sheet/5/the-treaty-of-lisbon

4. European Parliament : European Media Freedom Act (Legislative Train 06.2022) //Rezhim dostupu : https://www.europarl.europa.eu/legislative-train/carriage/european-media-freedom-act/report?sid=6001

5. Predstavnictvo ES v Ukraпni : Evropejs'kij Sojuz : posibnik dlja zhurnalistiv, 2020. -- Kiпv, 2020. -- 130 s.

6. European Commission : Creative Europe // EU official website // Rezhim dostupu : https://culture. ec. europa.eu/creative-europe

7. Fedonjuk, S. Pohtika ES u sferi informacijnogo suspоl'stva : Luc'k, 2011. - 760 s.

8. d'Haenaens, L., Sousa, H., Trappel, j. Comparative Media Policy, Regulation and Governance in Europe : Bristol : Intellect, 2018. -- 206 p.

9. Athanassiou, P. The Application of Multilingualism in the European Union Context : ECB (European Central Bank), 2006. -- № 2. -- 36 p.

10. Gromads'kij prostir : Ispanija. Media-prostir kraпni ES (26.02.2017) // Oficijnij veb-sajt GP // Rezhim dostupu : https://www.prostir.ua/?blogs=ispaniya-media-prostir-krajiny-es

11. Parcu, P. L., Brogi, E. Research Handbook on EU Media Law and Policy : Edward Elgar Publishing, 2021. -- 478 p.

12. Nielsen, R. K., Gorwa, R., de Cock Buninng, M. What can be done? Digital Media Policy Options for Europe : Reuters Institute & University of Oxford, 2019 // Rezhim dostupu : https://reutersinstitute.politics.ox.ac.uk/sites/default/files/2019-11/What_Can_Be_Done_FINAL.pdf

Размещено на Allbest.ru