Медійна активність та ставлення респондентів до української телерадіоаналітики

Размещено на http://allbest.ru

Размещено на http://allbest.ru

МЕДІЙНА АКТИВНІСТЬ ТА СТАВЛЕННЯ РЕСПОНДЕНТІВ ДО УКРАЇНСЬКОЇ ТЕЛЕРАДІОАНАЛІТИКИ

Юрій Єлісовенко, Майя Нагорняк , Богдан Синчак

Анотація

У цій статті розглянуто результати анкетування української громадськості -- реальних та потенційних телеглядачів і радіослухачів, щодо їхньої медійної активності та ставлення до телерадіоаналітики. Опитування проводилось у період перекодування телеканалів в Україні, починаючи з 28.01.2020 по 28.01.2021 рр. В анкетуванні взяли участь 1117 осіб різного вікового діапазону, різної соціальної, тендерної, професійної належності, до того ж, респонденти з різних місць проживання. Акцент зроблено на питаннях: загальний попит на телерадіоконтент та типи мовлення; частотність прослуховування / перегляду радіо та телепередач; розуміння респондентами суті медійної аналітики, основних її функцій; ставлення до журналістської етики, використання мультимедійних технологій на радіо, інтерактивних методів; порівняння кількісних показників попиту на контент телеканалів при вільному доступі до них упродовж 2019 р. та після їх закодування з 28.01.2020 р., а також попиту на контент українських радіостанцій у цей же період. Ціль дослідження -- з'ясувати кількісні та якісні показники медійної активності та ставлення респондентів до радіо та телеаналітики. Соціологічна вибірка цього дослідження не передбачала особливих умов підбору респондентів, а тому формувалась випадково і хаотично, так само як зазвичай формується медійна авдиторія. За задумом авторів основна увага респондента спрямована на логіку питання, а не на логіку побудови анкетування, для цього в анкеті застосовано хаотичне розташування запитань, що дає змогу відволікти увагу респондентів від контрольних запитань. Посилання на анкету: https://forms.gle/D9vgHQWlnCkZqN668

Ключові слова: радіо; телебачення; аналітика; медійна активність; закодування телеканалів; інтерактив; журналістська етика; популізм.

Вступ

Постановка проблеми.

«У ніч на 29 січня 2020 р. чотири медіагрупи StarLightMedia, «1+1 медіа», «Медіа Група Україна» та «Інтер медіа груп» закодували сигнали своїх 22-хтелеканалів на супутнику» (The «Inter» group has officially confirmed that it will not decode its channels on the satellite? 2020). Від цього моменту перегляд їх у вільному доступі став неможливий. На супутниках із українських каналів у безоплатному користуванні залишилось менше десяти. Подібні ситуації не є унікальним українським явищем і, напевно, час від часу відбуваються також і в інших країнах світу. Як це впливає на глядацьку авдиторію в Україні? Яким чином відбувається зворотний вплив споживачів на медійне середовище? Чи містять вони позитив та в чому він полягає? Чи можуть бути наслідки, пов'язані зі зміною умов користування TV для глядачів, виробників медіапродуктута суспільства в цілому?

За словами медіаекспертки Н. Данькової, початок 2020 р. став переламним для українського телевізійного ринку, адже був здійснений плановий і розмірений крок -- кодування каналів медіагруп на супутнику. Цим кодуванням планувалось посилити ринок платного телебачення, який мав би стати стабільною альтернативою рекламному ринку. З огляду на це наголошуємо на тім, що основна аудиторія домогосподарств із супутниковими антенами, була сформована в період від 2004 до 2014 рр. Отже, логічним буде стверджувати, що за цей період українські споживачі повною мірою призвичаїлися до ситуації, за якої супутникове телебачення має бути апріорі безоплатним. Далі почалися глобальні зміни у відносинах медіагруп із провайдерами, які стали передумовою цього кодуванння (Dankova, 2020).

Тут необхідно подати невелику ретроспективу питання. Справа в тім, що до 2015 р. ефірні українські канали входили до складу «універсальної програмної послуги» і були обов'язковими для дистрибуції всіма провайдерами без плати (тобто ці канали не платили провайдерам за входження в пакет, а провайдери не платили каналам за контент). У 2015 р. ситуація принципово змінилася: медіагрупи вирішили перейти до нової моделі відносин із провайдерами і вже з 2016 р. запровадили плату за права на контент на своїх каналах (роялті). На початку це були кошти на рівні 0,45-0,75 грн з абонента залежно від медіагрупи, але виробники контенту зажадали збільшення роялті. Тоді провайдери виставили свої умови: вони готові говорити про підвищення цін, але за умови кодування телеканалів на супутнику, відключення аналогового ефіру, запуску HD-версій українських телеканалів тощо.

Як зауважує Н. Данькова, наслідками кодування стало те, що супутником як типом прийому телевізійного сигналу на українському ринку, користується лише 34 % домогосподарств, а це 4,5 млн DTH-домогосподарств (дослідження SES за 2019 р.). Медіагрупи сподівалися, що з них 45 %, а це 2 млн користувачів, перейдуть у платний сегмент (дані соціологічного дослідження, проведеного в березні 2019 р. на замовлення «1+1 медіа»). Однак по факту, наголошує медіаекспертка, це зробили лише 400 тис. абонентів. Безкоштовний супутник залишилося дивитися 70 % домогосподарств. І лише 30-35 % розподілилися за іншими типами прийому сигналу.

Н. Данькова подає сім головних чинників того, чому українські медіагрупи та провайдери не отримали бажані результати від кодування. Це політичні заяви, карантин, некодовані версії каналів медіагруп, інші некодовані канали на супутнику, піратство, перенесення дати кодування, зависокий поріг входу на ринок платного телебачення. Експертка слушно порушує запитання -- то чи заробили на кодуванні телевізійні холдинги? І сама ж відповідає: «Так, заробили. Але в рази менше, ніж планували. До того ж, прибутки всіх чотирьох медіагруп не рівнозначні. Адже «1+1 медіа» та «Медіа Група Україна» мають власних провайдерів, і саме вони стали найпершими бенефіціарами кодування серед медіагруп. До того ж, вони вивели своїх провайдерів на межу самоокупності» (Dankova, 2020).

Наприкінці лютого 2020 р. у матеріалі «Радіо Свобода» член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення України С. Костинський так прокоментував кодування телеканалів: «Наразі це є несвоєчасним і потребує перехідного періоду, під час якого свої позиції мав би посилити Суспільний мовець. Треба йти далі і створювати суспільний інформаційний канал, суспільний історичний, суспільний дитячий, суспільний музичний. Друге, що має зробити держава, -- це побудувати державну цифрову мережу, яка б охопила не менше ніж 95 % території України і забезпечила сигналом українського телебачення найвіддаленіші села і прикордонні регіони» (Lazur et all., 2020). Утім, із усього переліку необхідних заходів не зроблено практично нічого, хоча спроби змінити стан речей робились.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання, зумовлені медійною активністю та ставленням респондентів до вітчизняної телерадіоаналітики прямо або опосередковано виступали предметом досліджень українських учених В. Гоян, О. Гояна, Т. Крайнікової, В. Лизанчука, В. Миронченка, В. Набруска, закордонних Е. Бойда, Р. Каппоне, Д. Корню, Т. Лалла та інших.

Для нашого дослідження принципово важливою є думка О. Гояна, що сучасне радіомовлення будь-якої форми власності є інтерактивним -- державні, приватні та громадські станції завжди зацікавлені в тому, щоб мати інформацію про реакцію цільової аудиторії на свою діяльність (Hoian, 2007, с. 94). «Основою всього є споживач -- його проблеми, побажання та смаки, тобто певні кількісні та якісні показники аудиторії (її психотипи), який своїми думками та увагою визначає перпективи медіаорганізації» (Hoian, 2007, с. 212).

Однак проблема медійної активності та ставлення респондентів до телерадіоаналітики через призму зміни кодування телеканалів у січні 2020 р. залишається малодослідженою проблемою. Хоча саме її дослідження дає змогу уникнути глобальних помилок, якщо не в теперішньому, то хоча б у майбутньому часі.

Мета статті. Узагальнення емпіричного досвіду та зменшення можливого негативу на основі аналізу результатів анкетування респондентів щодо їхньої медійної активності та ставлення до української телерадіоаналітики через призму зміни кодування телеканалів у січні 2020 р.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- з'ясувати рівень медійної активності респондентів до перекодування телеканалів (до 28.01.20 р.);

- з'ясувати рівень медійної активності респондентів після перекодування телеканалів (до 28.01.21 р.);

- розглянути наслідки популізму й комерціалізації ефіру та їх вплив на медійну активність;

- визначити ставлення й смакові уподобання респондентів до телерадіоаналітики;

- з'ясувати рівень розуміння респондентами журналістської етики в телерадіоаналітиці та їх ставлення до неї;

Методи дослідження. Автори статті використовували такі методи, як спостереження, вивчення документів, контент-аналіз, анкетування, інтерв'ювання. Також виконання задекларованих завдань уможливили застосування методів аналізу, синтезу, індукції, дедукції, традукції, абстрагування й ін. Після закінчення анкетування використовувалися методи математичної обробки статистичних даних та дескриптивний метод представлення результатів дослідження.

Результати дослідження

У зв'язку з тим, що результати проведеного дослідження, були отримані переважно на основі анкетування, то ми їх представляємо почергово й тематично згруповано з запитань Анкети та відповідей респондентів на них у вільному доступі у Гугл-формі. Цим зумовлений стиль викладу одержаних результатів.

Дослідженню медійної активності реципієнтів присвячені запитання, позначені в Анкеті під номерами: 001, 003, 006, 008, 010, 014, 018. До розгляду цього питання ми підходимо з тих позицій, що медійна активність опитуваних може бути виміряна не лише апаратно за допомогою піпл-метричних пристроїв, а ще й, зокрема, шляхом самооцінки респондентів та декларування ними медійних уподобань -- яким саме медіа вони надають перевагу -- радіо чи телебаченню, чи й тому, й іншому? Медійна активність як така є потужним чинником інтерактивності як телевізійного, так і радіомовлення, адже всі зусилля теле- й радіовиробників спрямовані на задоволення інформаційних потреб, інтересів, смаків аудиторії.

Рисунок 1

Рисунок 2

Рисунок 3

Задля отримання валідних результатів опитування ми використовували контрольні запитання, відповіді на які порівнювали з тими, що стосувалися самооцінки медійних уподобань та їх декларування. Отримані результати опитування в середньому на 98 відсотків сумірні з відповідями на контрольні запитання, а тому їх корелятивність не викликає сумніву. Усі розбіжності зафіксовані та прокоментовані нами в аналізі кожного питання. 001 (див. рис. 1). Опитування виявило серед респондентів тільки 9 % шанувальників радіо та 25,5 % прихильників телебачення. Найбільший відсоток відповідей на це питання належить респондентам, які слухають радіо і дивляться телебачення -- 33,5 %. Швидше за все цей факт зумовлений тим, що в Україні все ще значною залишається частка тих людей, які апелюють до аудіовізуальних медіа як до істини в останній інстанції, що можна вважати своєрідним рудиментом пострадянського суспільства. Також це пояснюється й тим, що люди сприймають радіо й телебачення як єдине ціле, що теж бере витоки з радянського минулого. Важко відповісти на це питання виявилося 6,3 % респондентів. У чому проблема «важкості» -- достеменно не відомо, авторському колективу не віриться в те, що 6,3 % респондентів були щирими у своїх ваганнях. Найвірогідніше так відповіли ті, хто не мав бажання знайти прийнятну для себе відповідь. Власне, значний відсоток шанувальників радіо і телебачення заперечує думку окремих теоретиків і практиків медіасфери стосовно того, що в епоху інформаційного суспільства залишається тільки інтернет. Водночас турбує й те, що доволі великим є відсоток тих респондентів -- 25,7%, які не слухають радіо і не дивляться телебачення. Разом із тим, це може бути наслідком надмірного захоплення мережею Інтернет чи необізнаністю в тому, що і радіо, і телебачення широко представлені в мережі на різних платформах, а ті аудіо та аудіовізуальні продукти, що вони прослуховують чи переглядають в інтернеті, щонайменше, беруть витоки з радіо і телебачення, якщо взагалі не є їх інформаційними продуктами.

003 (див. рис. 2). Це запитання є контрольним, поряд із тим, що воно з'ясовує частотність прослуховування радіо та перегляду телевізійних передач. Відповіді на нього дають змогу простежити не тільки частотність, як одну з характеристик медійної активності, а й її саму. Цікавий факт, що завдяки відповідям на контрольне запитання виявлено значно менший відсоток тих, хто не слухає радіо та не дивиться телебачення. Якщо подібний варіант відповіді в запитанні 001 набрав 25,7 % опитаних, то контрольна відповідь дала лише 21,8 %, що на 3,9 % опитаних менше, аніж у запитанні 001. Різниця виходить за межі статистичної похибки, майже вдвічі перевищуючи її. Ми свідомі того, що медійна активність наших респондентів все одно є не надто високою.

Знову-таки, автори вважають, що ця цифра (21,8 %), здається, надто завищена, з огляду на кількість переглядів в інтернеті телевізійного контенту та прослуховування аудіо. Утім, відповідь на інше контрольне запитання також дає підстави стверджувати, що відсоток -- 38,8 % тих, хто щодня слухає радіо і дивиться телебачення є значно реальнішим за той, що отриманий у відповідях на запитання 001 -- 33,5 %. Різниця становить 5,3 % опитаних і також перевищує статистичну похибку, але наближається до цифри, яку ми умовно назвали «індекс нещирості» -- це ті самі 6,3 % респондентів, яким важко було відповісти щиро вже на перше запитання Анкети. Щотижня прослуховують радіо чи переглядають телебачення 26,2 % респондентів, щомісяця -- 8,6 %, щороку -- 4,6 % опитаних. Це свідчить про те, що люди намагаються тримати руку на пульсі подій, хочуть бути в їхній гущині, не бажають пропустити щось важливе для себе. Цей факт має заохочувати працівників аудіовізуальних медіа створювати високоякісний аналітичний контент та сприяти розширенню й поглибленню медійної активності своєї слухацької та глядацької авдиторії.

006 (див. рис. 3). На запитання, яке радіо ви слухаєте, немала частка опитаних зазначили, що слухають суспільного мовника («Українське радіо») -- 19,2 % опитаних. Це свідчить про те, що оновлене й трансформоване державне радіо користується популярністю у слухачів. Звичайно, «Українське радіо», яке 16 листопада 2024 р. святкуватиме сторіччя, завжди мало, має і матиме свою сталу авдиторію. Цілком вірогідно, що серед респондентів виявилось чимало тих симпатиків, які слухали «Українське радіо» ще завдяки проводовій мережі, а тому залишаються відданими йому й досі, слухаючи його передачі і вдома, і на роботі, і деінде. Поміж усіх українських радіостанцій саме суспільне («Українське радіо») може похвалитись ледь не найбільшою цільовою авдиторією, з якою постійно підтримує зв'язок. Прикметно, що майже однакову кількість голосів респонденти віддали за «Радіо Свобода» -- 12,1 % та «Радіо НВ» -- 10 %, що є свідченням того, що обидві радіостанції продукують якісний контент, який не залишається не почутим чи не поміченим. Надто значним є відсоток тих, хто слухає інші FM- радіо -- 33,3 % опитаних. Це показник того, що переважна більшість слухачів віддає перевагу музичним форматам у порівнянні з розмовними. Промовистим є і той факт, що значна кількість слухачів -- 40,1 % респондентів узагалі не слухають радіо. Є підозра, що люди це роблять в інтернет- мережі, при цьому не вважають, що слухають радіо, адже на їх погляд вони слухають буцімто якийсь інтернет-ресурс із аудіоподкастами чи з аудіосеріалами, чи з радіодрамами, чи з музично- просвітницькими передачами, але як радіо його не сприймають, бо вважають, що слухають в Інтернеті, а не біля гучномовця. Адже, насправді, нині надто мало тих, хто слухає радіо, сидячи біля радіоприймача, за винятком автомобілістів, звичайно. Тому такий результат ми сприймаємо, певною мірою, як закономірний, але при цьому не надто точний. Причини цієї неточності розглядаються нами в площині ментальних іманентних характеристик молодого покоління доби диджиталізації.

008 (див. рис. 4). Серед відповідей на запитання стосовно телеканалів, які респонденти дивилися впродовж року до закодування (28.01.2020), для авторів дослідження немає практично жодних сенсацій щодо розбіжності відповідей із тодішньою реальною медійною ситуацією в Україні. Усе виглядає саме так, як і було насправді. Відповіді респондентів підтвердили високий рейтинг одних і протилежний -- інших. Першість тримають канали «1+1» -- 50,3 %, СТБ -- 30,4 %, «Новий» -- 29,2 %, ICTV -- 26,6 %, «Україна» -- 17,8 %, «Прямий» -- 15,9 %, «5-й канал» -- 13,3 %. Відсоток тих, хто переглядав російські канали, становить лише 4,5 % (!). Порівняно значною є і кількість тих, хто не дивився до закодування жодного телеканалу -- 19 % опитаних. Нагадаємо, що у відповідях на запитання 001 таких, хто не дивився ТБ -- 25,7 %, а в відповіді на контрольне запитання 003 -- 21,8 %. На нашу думку, відсоток медійно пасивної авдиторії найвірогідніше наближається до 18-19 % опитаних, а не тих 25,7 % заявлених у відповідях на запитання 001. Різниця становить 6,7 % респондентів, що лише на 0,4 % менше «індексу нещирості». Медійна ситуація в країні впродовж року після виборів президента (березень-квітень 2019 р.), що припадає на час проведення анкетування, змінилась кардинально, до того ж, у кількох сферах водночас. Та головне -- вона ще й збіглась у часі з перекодуванням телеканалів. Ми не маємо достатніх підстав ані стверджувати, ані заперечувати факт випадковості чи закономірності цього збігу, втім вважаємо, що його варто було уникнути, передусім із політичних і комунікаційних міркувань.

018 (див. рис. 5). Це запитання Анкети має на меті з'ясування кількох важливих позицій -- як змінилася медійна активність респондентів після ефіру в Україні. Втім, було б помилкою наявнізакодування телеканалів; як вплинуло перекодування на медійні уподобання опитаних; які кількісні та якісні показники нової комунікаційної ситуації на медійному ринку України виникли після закодування телеканалів. Відповіді на це запитання в кількісних і якісних показниках свідчать про те, що загальна медійна активність респондентів помітно знизилась.

Рисунок 4

Рисунок 5

Рисунок 6

Рисунок 7

Рисунок 8

Порівняння таблиць з відповідями на запитання 008 та 018 стосовно телеканалів трьох найбільших українських медіагруп демонструють кількісні показники втрат окремо по кожній із них та зокрема по телеканалах, що їх репрезентують.

Телеканали медіагрупи «StarLightMedia» зазнали чи не найбільших втрат: СТБ -- 10,3 %, «Новий» -- 8,4 %, ICTV -- 4,8 %, сумарно -- 23,5 % глядачів.

Група телеканалів «1+1 медіа»: «1+1» -- 13,8 %, «2+2» -- 1,4 %, «ТЕТ» -- 2,1 %, «Плюс- Плюс» -- 2,7 %; «Бігуді» -- 0,3 %;, «1+1 International» -- 0,1 %, сумарно -- 20,4 % глядачів.

Не лишились без втрат і телеканали «Інтер медіа груп». їхні втрати, зокрема такі: «Інтер» - 3.4 %, «Мега» -- 4,1 %, «К1» -- 3,4 %, «К2» -- 0,6 %, «НТН» -- 1,8 %, «Enter film» -- 1,2 %, «Інтер +» -- 1,4 %, сумарно -- 15,9 % глядачів.

Телеканали «Медіа Група Україна» зазнали таких втрат: Телеканал «Україна» -- 2,8 %, «НЛО» -- 2,2 %, «Індиго» -- 0,3 %, «Футбол 1» -- 2,2 %, «Футбол 2» -- 1,8 %, сумарно -- 9,3 % глядачів.

Водночас, усі ці втрати переважної більшості телеканалів є закономірним процесом, пов'язаним із комерціалізацією телевізійного втрати списати лише на комерціа лізацію. Автори дослідження вбачають у цьому ще низку інших причин, що знайшли підтвердження у відповідях інтерв'юентів, якими були студенти згаданого вище університету. Це зокрема:

- реакція респондентів на популізм в ефірі багатьох українських телеканалів;

- несприйняття чорного піару стосовно кандидатів у президенти України;

- реакція на відверте використання маніпулятивних технологій на деяких телеканалах;

- недотримання журналістських стандартів та відповідно зниження якості інформаційних продуктів;

- порушення журналістської етики в телевізійному та радіоефірі;

- втрата довіри до деяких телемовників, що належать найбільш одіозним олігархам.

014 (див. рис. 6). Відповіді респондентів на це запитання Анкети достатньо суперечливі. Втім, 36,6 % опитаних виявили позитивне ставлення до участі реципієнтів у передачах радіо і телебачення. Це свідчить про те, що значна частина респондентів з розумінням і підтримкою ставиться до активної громадянської позиції людей, що беруть участь в радіо та телевізійних передачах. Однак непокоїть той факт, що відсоток тих, кому важко відповісти на це запитання доволі високий -- 54,7 %. Ми намагались розглянути всі можливі причини такого результату. Ключем до розуміння можуть слугувати відповіді студентів Національного університету ім. Тараса Шевченка, які вони озвучили під час додаткового інтерв'ювання -- Через те, що на ефіри ходять одні і ті ж експерти, політологи й буцімто «лідери» громадських думок, люди не бачать себе можливими учасниками телерадіопередач. Рівень популізму на багатьох з них зашкалює, особливо це стосується телеканалів «112», «NewsOne», «ZIK», «Наш». Саме таким ставленням до маніпулятивних технологій та популізму й можна пояснити високий відсоток тих, хто не визначився з підтримкою псевдолідерів громадських думок. Адже подібне неможливо пояснити втомою респондентів чи нещирістю.

Ставленню реципієнтів до телерадіоаналітики присвячені запитання, позначені в Анкеті під номерами: 002, 005, 009, 012, 013, 014, 017.

002 (див. рис 7). Це запитання присвячене з'ясуванню смаків респондентів щодо різних інформаційних продуктів. Воно передбачає для опитуваних можливість вибору не одного варіанту відповіді, а кількох. Тому відсоткова градація в гексограмі розглядається не зі 100 % всього можливих у підсумку, а з тієї сумарної кількості, що набрав кожен окремий варіант відповіді. При цьому теоретично він міг набрати по 100 % голосів респондентів за умови, якби вони його обрали. Відповідно, телерадіоаналітика має найбільший попит -- 39,1 % голосів респондентів. І це не є випадковістю. Як зауважує О. Гоян, аналітика, яка послуговується логічною аргументацією, соціологічною конкретикою, найрізноманітнішими дослідженнями, статистичним аналізом, багатокомпонентністю форм і засобів, передбачає максимальне залучення комунікатором уваги й зацікавленості радіослухачів -- це імідж, обличчя станції. Тому, говорить він, так активно в комерційному мовленні розвивається так звана "оціночна" інформація, коли функціональні акценти жанрів зміщуються одночасно як на інформаційне відображення. так і на їхній аналіз (Hoian, 2007, с. 190-191).

На другому місці -- новини -- 37,9 %, на третьому -- розважальні програми -- 36,5 %. Будь-які телерадіопередачі влаштовують -- 13,1 % опитаних, а жодні інформаційні продукти не влаштовують -- 14,1 % респондентів. Остання цифра все ж менша за ту, що характеризує медійну пасивність певної частини опитаних, описану в запитанні 008-018 -- 19 %. Авторам дослідження такий результат здається цілком закономірним, адже телерадіоаналітика кількісно переважає за часом її тривалості в сітці мовлення переважної більшості телеканалів і радіостанцій. О. Гоян наголошує на тім, що аналітика є необхідним продуктом для медій, зокрема, для комерційних радіостанцій тоді, коли йдеться про інтерпретацію або аналіз фактів, осмислення чи оцінку подій, що, як правило, відбувається на розмовних радіостанціях. Тому такі аналітичні жанри, зауважує він, як коментар, огляд листів, журналістське розслідування, бесіда чи дискусія вибудовуються як окремі програми (Hoian, 2007, с. 187).

Новини ж переважають лише на інформаційних телеканалах та радіостанціях, але попри те, що їхній час у сітці мовлення посідає третє місце, за вибором респондентів вони займають другу позицію. Розважальний контент в українському телерадіоефірі представлений навіть окремими телеканалами й радіостанціями за кількісними показниками посідає друге місце, а за смаковими уподобаннями респондентів -- третє. І попри відносно низький запит на розважальний контент, час від часу інформаційні телеканали з чиєїсь примхи чомусь перетворюються на розважальні, як наприклад ТВі на «Бігуді». Щодо таких смакових уподобань опитаних, то їх можна пояснити посиленою увагою респондентів до аналітики та новин у зв'язку з анексією Криму та окупацією частини Донбасу Росією, що триває вже понад 8 років поспіль. Тим більше, що в українському телерадіоефірі є спеціальні інформаційно-аналітичні передачі, присвячені цій проблемі -- «Крим: реалії», «Донбас: реалії» («Радіо свобода») «Війна за незалежність», «Міністерство правди», «Вата-шоу» (Телеканал «Прямий») та ін.

005 У цьому запитанні з'ясовано ставлення респондентів до візуалізації радіоефіру. Телекамери в радіостудіях, звичайно не є вже новацією сьогодні, а тим більше новітнім словом мультимедійних технологій на радіо. Попри те, практика візуалізації радіоефіру має своїх прихильників і своїх противників. Так чи інакше, а вона доволі стрімко й широко впроваджується на українських радіостанціях. Найбільший відсоток тих респондентів, що ставляться до подібних новацій нейтрально -- 47,3 % опитаних. Добре ставлення до цього виявили -- 36,7 % респондентів. У захваті від цього -- 5,1 % опитаних. У цілому позитивне ставлення виявили -- 41,8 % респондентів, а негативно («погано») -- 2,5 %. Напевно, більшість людей є відкритими до різних технічних новацій та їх активного впровадження у повсякденне життя. Тих, що не визначились -- 8,4 % опитаних.

009 (див. рис. 8). Це питання присвячене з'ясуванню рівня медіаграмотності респондентів стосовно належності телерадіоаналітики до журналістики думок. Достатній її рівень продемонстрували 53,8 % респондентів, що відповіли на запитання правильно. Натомість -- 31,7 % опитаних помилково вважають, що телерадіоаналітика належить до журналістики фактів. Важко відповісти було 14,5 % респондентів. Ми свідомі того, що завдяки аналізу та всебічному розгляду проблеми в телерадіоаналітиці можуть з'являтись і зовсім нові факти. Втім вона переважно присвячена обговоренню, роз'ясненню, оцінюванню та прогнозуванню вже відомих фактів і подій та їх причинно-наслідкових зв'язків. Саме тому в світовій журналістські теорії і практиці будь -яку аналітику закономірно вважають належною до журналістики думок.

012 (див. рис. 9). Цілком очікуваними й закономірними є відповіді респондентів стосовно того, які передачі належать до аналітики. Найбільший відсоток вважає, що цими передачами є тижневики -- 57,5 %. Це свідчить про високий рівень медіаграмотності респондентів. Решта опитаних дали такі відповіді: новини -- 21,8 %, теленариси -- 5,6 %, художні фільми -- 1 %. Тих, які обрали для себе варіант відповіді «важко відповісти» -- 14,1 % опитаних. Це свідчить про те, що меншою м ірою респонденти орієнтуються на зміст, бо в іншому разі відсоток тих, хто вважає, що новини належать до аналітики, був би значно нижчим. Щоправда, дедалі частіше новинні передачі в Україні містять не лише інформаційні матеріали, а й аналітичні, подекуди використовуючи аналітичний складник у вигляді обговорень новин із гостями в студії. Часто це буває після новинного блоку, через що споживачам важко визначити де новини, а де аналітика. Змішування новинної інформації та аналітики є, власне, прикметою діяльності деяких переважно аудіовізуальних медіа. Часто таке змішування має маніпулятивний характер та застосовується для того, щоб надати більшої ваги різного роду домислам, вимислам, вигадкам і відвертим фейкам. Саме такі змішування застосовувалися на нещодавно закритих антиукраїнських телеканалах «112», «NewsOne», «ZIK». Вірогідно й відсоток помилкових відповідей респондентів, стосовно належності новин до аналітики, виявився достатньо високим, завдяки подібним змішуванням фактів із коментарями та оціночними судженнями гостей у студії, а іноді й сумнівних коментарів самих журналістів.

Рисунок 9

Рисунок 10

Рисунок 11

013 (див. рис. 10). Відповіді на це запитання Анкети дають уявлення про те, як часто респонденти переглядають аналітичні телерадіопередачі. Тих, хто це робить не менше, ніж раз на тиждень -- 32,3 %, ніж раз на місяць -- 17,5 %, ніж раз на рік -13,5 % опитаних.

Шанувальників, які щодня переглядають аналітичні телерадіопередачі -- 10,1 %. Тих, яким на це питання виявилося важко відповісти -- 26,6 % респондентів. Загалом, сумарна кількість споживачів української телерадіоаналітики в різні періоди часу становить -- 73,4 % опитаних. Це свідчить про важливість такого медійного продукту як телерадіоаналітика для переважної більшості респондентів.

017 (див. рис. 11). Відповіді на це запитання Анкети представляють смакові уподобання респондентів щодо аналітичних телерадіопередач різного тематичного діапазону: злободенні -- 15,2 %, присвячені вічним цінностям -- 15,4 %, будь-які аналітичні -- 29,4 %, жодні -- 18,2 %, важко відповісти -- 18,5 % опитаних. Результати відповідей на це запитання підтверджують висновки про важливість телерадіоаналітики, сформованість смакових уподобань респондентів та їх «всеїдність» стосовно її тематичного діапазону.

Ставленню реципієнтів до етики в телерадіоаналітиці присвячені запитання, позначені в Анкеті під номерами: 004, 007, 011, 015, 016. Важливість розгляду етичної компоненти в телерадіоаналітиці зумовлена європейськими стандартами журналістики, фаховими вимогами до якості журналістського продукту побудованого на неформальній комунікації та дотриманні професійної журналістської етики. З огляду на це, В. Гоян зазначає, що телевізійний глядач реагує на журналістські повідомлення, екранні дії, зіставляючи їх з власним практичним досвідом, що визначається кількома аспектами. По-перше, за словами В. Гоян, це врахування соціокультурного рівня особистості, по-друге, морально-етична, ідеологічна позиція глядача, по-третє, ментальна, історична традиція народу. І саме тому творче завдання журналіста телебачення полягає в тому, щоб телесюжетом чи телепрограмою буквально «достукатися» до свого глядача, допомогти йому збагнути, прийняти екранний світ, наблизитися до події, ввести її до реального виміру, конкретного життєвого моменту, у якому перебуває глядач (Hoian, 2011, с. 251).

У своєму дослідженні виходимо з того, що існування якісного аналітичного медіапродукту неможливе без етичної компоненти, яка забезпечує, принаймні, частину його якості. До речі, французький дослідник Д. Корню схильний уважати, що в міркуваннях про етику прагнуть до загальності. Водночас у своєму розвитку, зауважує він, етика переростає в окрему культуру, яка впливатиме на практичну діяльність медій. За словами Д. Корню, сфера її застосування досить широка. І попередній перелік уразливи х місць є таким: крихка незалежність журналістів у їхніх стосунках з органами влади; порушення при перевірці достовірності інформації, пов'яза ні із впливом ринкових законів, швидкістю опрацювання інформації, ефективністю роботи професійних авторів повідомлень; плутання понять «свобода слова», що належить усім, і «свобода преси», контрольована обмеженим колом осіб; подання пріоритетної інформації, що характеризує певні аспекти дійсності, щоб тримати в курсі подій споживачів інформації; кривди, завдані людям через застосування насильницьких дій, втручання в особисте життя, нехтування презумпцією невинності (Korniu, 2004 с. 13).

Зважаючи на значний уплив етики на практику діяльності медій, автори дослідження й ініціювали подібне запитання анкети.

2. Відповіді на це запитання Анкети демонструють ріве нь розуміння респондентами важливості дотримання етики в телерадіоаналітиці. Ствердно (так, важливо) відповіли -- 88,3 % опитаних. Ні (не важливо) -- 4,4 %. Важко відповісти -- 6,7 % респондентів. Це свідчить про загальний високий рівень розуміння опитуваними важливості етики в телерадіоаналітиці.

007. Це запитання Анкети та відповіді на нього ілюструють розуміння респондентами сутності етики, як такої. Точне й правильне розуміння виявили -- 84,7 % опитаних, що вважають сутністю етики стосунки між людьми. Важко відповісти -- 4,2 %, решта респондентів виявилися такими, що не розуміють сутності етики, їхня сумарна кількість становить -- 11,1 % (!)

011. Відповіді на це запитання Анкети демонструють розуміння респондентами сутності професійної журналістської етики. Не помилились у виборі варіанту відповіді ті, хто вважає журналістську етику професійним кодексом правил поведінки -- 92,2 % опитуваних. Важко відповісти виявилось -- 5,1 %. Решта респондентів не розуміють сутності професійної етики журналіста. їх сумарна кількість становить -- 2,7 %. Такі результати лише на перший погляд здаються дещо штучним. Проте слід врахувати, що в опитуванні брали участь: студенти та випускники спеціальності журналістика, журналісти-практики, викладачі журналістських факультетів, а вже потім респонденти різних професій і спеціальностей.

015. Відповіді на це запитання Анкети ілюструють увагу респондентів до порушень журналістської етики в телерадіоаналітиці. Такі порушення помічали -- 63,9 %, не помічали -- 11 % опитаних. Важко відповісти на це запитання довелося -- 25,1 % респондентів. На думку авторів дослідження результат вибору останнього варіанту відповіді не виключає того, що і ця частина респондентів також помічала порушення журналістської етики в телерадіоаналітиці, але з невідомих причин вагається з точною відповіддю. У цих результатах є і раніше визначений авторами дослідження «індекс нещирості» -- 6,3 % опитаних.

Рисунок 12

016 (див. рис. 12). Відповіді на це запитання Анкети конкретизують фактаж щодо помічених респондентами порушень журналістської етики в телерадіоаналітиці розглянутих у попередньому запитанні 015, з тією різницею, що там фіксувалися порушення чи ні, а тут наведено фактаж -- у чому саме вони полягали. Відповіді на відкрите запитання містять низку ключових слів, що фігурують серед помічених респондентами порушень: «перекручування, викривлення, маніпуляції, неперевіреність, упередженість, неточність, «виривання» з контексту, підтасовка фактів; хамство, недотримання балансу думок, неадекватна поведінка, нахабність, однобокість, замовні коментарі, агресивні питання, перебивання учасника, відсутність можливості висловити думку, спотворення подій, проплаченість; проросійськість, перехід на особисте, перебільшення та оціночні судження, брехня, маніпулювання суспільною думкою, переслідування інтересів власника каналу/політика, бездоказові звинувачення опонентів, прийом 2-х дзвінків, а відповідь лише на 1; заангажованість, необ'єктивність, упередженість, втручання в особисте життя, грубість, прихильність до окремих персон, недотримання регламенту, однобоке висвітлення теми, неповага до опонентів, підстава колег, приниження загальнолюдських етичних цінностей, невміння чути опонентів, некомпетентність, «джинса» (замовні матеріали), перебивання, суб'єктивізм, відсутність поваги до думки протилежної сторони, емоційно-маніпулятивна подача інформації, наклеп, некоректні запитання, підставні учасники, образа, менторська поведінка, недопустимі висловлювання, вживання лайки, використання темників власниками каналів, тенденційність надмірна емоційність, зверхність та цькування, невідповідність рівня експерта поставленим запитанням, приставання до людей, порушення норм моралі, змішування фактів з рекламою, провокуючі запитання, використання заборонених прийомів у риториці, зокрема демагогії, поспішні та необґрунтовані висновки, наслідування стереотипів, популізм... тощо». Висловлені респондентами звинувачення дійсно вказують на порушення професійної етики, що свідчить про наявність у значної частки респондентів навичок ідентифікації різних проявів недотримання журналістом професійних, а іноді й загальнолюдських етичних норм.

Обговорення

Результати проведеного нами дослідження можуть бути використанні в практичній діяльності телерадіоорганізацій України щодо вдосконалення ними сітки мовлення, контенту аналітичних та інформаційно-аналітичних передач, організації інтерактивних форм спілкування з глядачем та ін. Окремі положення й результати цього дослідження можуть бути застосовані в навчальній роботі з фахової підготовки студентів журналістських факультетів ЗВО. Зокрема, у навчальних курсах: «Медіа- виробництво: контент», «Медіавиробництво: продукт», «Журналістський фах», «Радіови- робництво», «Аудіожурналістика», «Телевиробництво», «Радіоаналітика», «Телеаналітика», «Журналістська етика» «Медіаграмотність» та ін.

Висновки

На підставі результатів проведеного дослідження медійної активності та ставлення респондентів до української телерадіоаналітики доходимо таких висновків:

* До перекодування українських телеканалів рівень медійної активності респондентів був достатньо високий, що пов'язано не тільки з безоплатною доступністю для глядачів перегляду різних телевізійних інформаційних продуктів завдяки системам прийому супутникових сигналів, а ще й високим рівнем довіри до телерадіомовників та їх передач.

• Після перекодування телеканалів та комерціалізації ефіру як його наслідку, змінився й рівень медійної активності респондентів із високого до середнього з падінням по верхній шкалі на 13,5 % опитаних. Кількісних втрат авдиторії зазнали практично всі телемовники, окрім тих, що залишились неперекодованими на безоплатних системах прийому супутникових сигналів, бо їх авдиторія зросла на кілька відсотків.

• Наслідками застосування деякими телеканалами маніпулятивних технологій, чорного піару та популізму виявилися втрата до них довіри та зниження рівня медійної активності респондентів з високого до середнього.

• Усвідомлення опитуваними важливості телерадіоаналітики, зумовили їх ставлення до неї як до такої, що посідає перше місце поміж інших типів і видів телерадіомовлення, порівняно з новинами, що посіли друге місце, а розважальні передачі -- третє. Отримані результати дослідження свідчать також про сформованість смакових уподобань респондентів та позитивне сприйняття ними всього тематичного діапазону телерадіоаналітики без винятку.

• Результати проведеного дослідження засвідчили високий рівень розуміння опитуваними сутності загальної та професійної етики. Це в свою чергу зумовлює й відповідне принципове ставлення респондентів до фактів порушення етичних норм, зокрема з боку журналістів. Наведений список різного роду порушень етики містить низку найтиповіших, пов'язаних із професійною діяльністю журналістів -- маніпуляції, чорний піар, замовні матеріали («джинса»), підтримка популізму. Все це свідчить про несприйняття респондентами порушень етичних норм, з одного боку, та їхнє бажання жити в моральному українському суспільстві, з іншого боку. Респонденти готові до взаємодії з журналістами, що сповідують загальновизнані морально-етичні принципи й норми, зокрема й професійні журналістські стандарти. Той факт, що громадськість знає і помічає професійну некомпетентність є прямо пропорційним чинником впливу на статус довіри та поваги до журналістів та самих медіа.

* Отже, результати анкетування підтвердили актуальність і вагомість досліджуваної проблематики, що слугує орієнтиром для подальших пошуків істини та розв'язання професійних дилем, пов'язаних із медійною активністю громадян, їхнім ставленням до телерадіоаналітики та професійної журналістської етики.

References

Hoian, V. (2011). Journalistic creativity on television: Monograph. Kyiv University Publishing and Printing Center.

Hoian, O.Y. (2007). Commercial radio journalism in Ukraine: formation, development, prospects [Doctoral dissertation, Taras Shevchenko National University of Kyiv]. Institute of Journalism.

The «Inter» group has officially confirmed that it will not decode its channels on the satellite. (2020, July 6). detector.media. https://detector.media/rinok/article/ 178518/2020-07-05-grupa-inter-ofitsiyno-pidtverdyla-shcho-ne-bude-rozkodovuvaty-svoi- kanaly-na-suputnyku/

Dankova, N. (2020, July 27). Satellite coding results: A perfect storm that didn't become perfect. detector.media.

https://detector.media/rinok/article/179136/2020-07-27-pidsumky

Lyhachova, N., & Hanzha, L. (2004). Journalistic revolution -- 2004. Events, people, discussions. Vistka.

Korniu, D. (2004). Ethics of mass media. K.I.S.

Lazur, V., Horbatenko, S., Shtekel, M., & Nazarova, Y. (2020, February 27) Coding of TV channels in Ukraine: who will earn, what do viewers think and is there a threat to national security? Radio Svoboda. https://www.radiosvoboda.org/aAoduvannia- telekanaliv/30457617.html

Размещено на Allbest.ru

Yelisovenko Yurii, Nahorniak Maiia and Synchak Bohdan

This article examines the results of a survey of the Ukrainian public - actual and potential TV viewers and radio listeners - regarding their media activity and attitude to television and radio analytics. The survey was conducted during the period of transcoding of TV channels in Ukraine, starting from 01/28/2020 to 01/28/2021. 1,117 people of different age ranges and different social, gender, and professional backgrounds took part in the survey, as well as respondents from different places of residence. Attention is focused on the issues of general demand for television and radio content and types of broadcasting; frequency of listening/watching radio and television programs; respondents' understanding of the essence of media analytics, its main functions; attitude to journalistic ethics, use of multimedia technologies on the radio, interactive methods; a comparison of the quantitative indicators of the demand for the content of TV channels with free access to them throughout 2019 and after their encoding from January 28, 2020, as well as the demand for the content of Ukrainian radio stations in the same period. The purpose of the research is to find out the quantitative and qualitative indicators of media activity and the attitude of respondents to radio and television analytics. The sociological sample of this study did not provide for special conditions for selecting respondents, and therefore was formed randomly and chaotically, just as a media audience is usually formed. According to the authors' idea, the main attention of the respondent is directed to the logic of the question, and not to the logic of the construction of the questionnaire; for this, the questionnaire uses a chaotic arrangement of questions, which allows diverting the attention of the respondents from the control questions.

Keywords: Radio; television; analytics; media activism; encoding of TV channels; interactive; journalistic ethics; populism.