Конструювання кризового наративу в українських медіа під час повномасштабного вторгнення РФ

The full-scale invasion of the Russian Federation was a reason to construct a crisis narrative by Ukrainian political actors. The key issues for the narrative were not only the reasons for the invasion, but Ukraine 's readiness for it, as well as the ability to resist the Russian occupation. It's additionally important to consider the constant attacks of Kremlin propaganda on Ukrainian public opinion and attempts to undermine the narrative proposed by the military-political leadership. In this context, it is relevant to monitor the crisis narrative as it appears in the mass media. The purpose of this study is to observe the construction of the crisis narrative through the analysis of the functions of the leading political actors (narrators) in it. Research material: news publications of «Ukrayins'ka pravda». Period: January - June 2022. Methods: content analysis, as well as modified narrative analysis based on NLP - natural language processing. The collection of material, as well as its processing was possible with the help of computer programs (Python language). It was found that attention to the leading political actors indicates that the media narratives before the invasion, during the first and second phases were changing. The significant presence of Ukrainian political actors in the media indicates that it was they who shaped these narratives. It was revealed that in January-February, attention was focused on internal events, and the threat of invasion was considered unlikely. Instead, in March-April, most hopes were placed on the help of the West and Western leaders, who were supposed to stop Russia. However, already in May-June, internal Ukrainian political actors came forward, which indicated a desire to act independently, and the very idea of «appeasement» with Russia was mostly rejected. Kuleba, Zelensky and Biden were the most popular speakers. Instead, attention to Macron 's quotes decreased over time, and Putin's words were almost not of interest to the media at all. As for the more specific roles ofpolitical actors, Zelenskyi and Kuleba were the leading storytellers shaping Ukrainian crisis narrative.

Keywords: full-scale invasion of the Russian Federation, crisis narrative, Ukrainian mass media, content analysis, natural language processing

Виклад основного матеріалу

За кризових часів політичні актори мають запропонувати громадськості чіткий кризовий наратив - або ж пояснення того, чому криза виникла, яким чином вона вирішується і яким буде майбутнє після кризи. На думку Дж. Торнеро кризові ситуації «кидають виклики політичному лідерству та політичній комунікації, що її провадять політичні актори, тож політикам важливо напрацювати комунікативні стратегії, які дадуть змогу наново визначити та підсилити їхнє лідерство, їхній імідж перед громадськістю» [16].

Повномасштабне вторгення рф також поставило перед українськими політичними акторами проблему конструювання кризового наративу. Ключовими питаннями тут є не стільки причини вторгнення, скільки готовність України до нього, а також, звісно, здатність протистояти російській окупації. Також цілком очевидними є постійні атаки кремлівської пропаганди на українську громадську думку, намагання підірвати пропонований військово-політичним керівництвом наратив, налаштувати українців проти «київської хунти», ЗСУ тощо.

У цьому контексті актуальним є моніторинг кризового наративу у тому вигляді, в якому він постає у ЗМІ. Адже з одного боку під час воєнного стану є певні обмеження для журналістики, але з іншого боку в Україні ЗМІ все ж мають традиції існування в умовах відносної свободи слова. Тож політичні актори не стільки диктують масмедіа власну версію подій, скільки пропонують свої тлумачення - і ці тлумачення мають виграти конкуренцію на відкритому «форумі ідей». Або ж, на думку Б. Пфетш політичні еліти мають здійснювати управління новинами (або ж новинний менеджмент): «Підхід урядів до масової інформації змінився від політики поширення пресрелізів, що мала за основу міжособистісний взаємовигідний обмін між політиками та журналістами - до професійного та спеціалізованого процесу стратегічних комунікацій, мета яких - контролювати новинний потік» [14, c. 2]. Тож, здійснивши моніторинг ЗМІ, ми зможемо реконструювати кризовий наратив і в результаті побачити, чи піддається він певним змінам із часом.

Важливою проблемою тут є й те, яким саме чином можна виявляти кризовий наратив: як правило, це здійснюється завдяки якісному аналізу, який може часом містити значний компонент суб'єктивності. Ми ж пропонуємо реконструювати наратив саме за допомогою кількісного аналізу і на основі отриманих даних інтерпретувати його.

Тож метою цього дослідження буде простежити конструювання кризового наративу через аналіз функцій провідних політичних акторів (нараторів) у ньому. Зазначимо, правда, що це тільки початковий етап вивчення означеної проблеми, де ми запропонуємо ті механізми, що у подальшому можуть видатися корисними для більш глибокого аналізу.

Матеріалом для дослідження будуть новинні публікації одного із провідних і найстаріших якісних онлайн-видань України - сайту «Українська правда». Період: січень - червень 2022 року (цей період дозволить нам охопити час до повномасштабного вторгнення рф, а також дві фази цієї війни (першу - від 24 лютого до відходу російських військ із Півночі України і другу - власне битву за Донбас). Для аналізу текстів використаємо два методи: контент-аналіз для виявлення провідних політичних акторів у заголовках новин, а також модифікований нами наративний аналіз, що спирається на NLP - natural language processing або ж обробку природньої мови та аналіз структури повідомлень. Збір матеріалу, а також його вивчення відбувалося із допомогою комп'ютерних програм (мова Python, модулі: requests для завантаження публікацій із сайту «Українська правда», bs4 - для виявлення структурних елементів публікацій, re - для укладання рейтингу згадуваності політичних акторів, а також для NLP та виявлення функцій нараторів та аналізу структури заголовків).

Конструювання кризового наративу (аналіз останніх досліджень і публікацій)

Сплеск інтересу до дослідження кризової комунікації дослідники пов'язують із доволі турбулентним 21 століттям: теракт 11 вересня 2001 року, Ірак, Афганістан, глобальні фінансові кризи, Брекзіт, пандемія. Звісно, не обійшлося і без кризових подій, які постійно спричиняла росія, намагаючись підірвати світовий порядок терором, брехнею, кібератаками, втручанням у вибори і, звісно, військовою та інформаційною агресіями. Тому корпус наукових текстів, де б вивчалася реакція різних політичних акторів на кризові ситуації, доволі обширний. Однак повномасштабне російське вторгнення спричинило кризу небачених раніше масштабів. Адже одна із тактик кремля - це ядерний шантаж. А ще одна - це намагання повністю знищити сусідню країну - Україну. Тож від того, як Україна та інші цивілізовані держави реагуватимуть на ці загрози, в тому числі, комунікативно, залежить здатність чинити опір агресору.

Однак, незважаючи на те, що виклик, із яким зіткнулися Україна та світова спільнота, є надзвичайним, усе ж можна скористатися деякими концепціями, що їх пропонували науковці, вивчаючи інші кризові ситуації.

Так, важливою враховувати, що засадничою ознакою кризи і, відповідно, кризової комунікації є невизначеність. Л. Андерсон зазначає: «Криза представляє значну невизначеність, але при цьому вимагає від лідерів ухвалювати рішення, що можуть викликати серйозні наслідки» [1]. Невизначеність стосується і комунікації, адже про кризу потрібно говорити, натомість мовчання може поглибити її масштаб і призвести до непоправних наслідків. Якщо держава не реагує, це може закінчитися катастрофою, адже за часів кризи громадськість очікує від можновладців дії, оскільки це основне завдання держави - захищати своїх громадян [4]. М. Сігер та Т. Селлноу сприймають кризу як комунікативний простір, наповнений вакуумом. У цьому просторі бракує чіткості, а також прослідковується «дефіцит значень». До того ж, там породжуються численні наративи, які ще й суперечать одне одному. «Історії втрат, героїв, жертв, зарозумілості, вини, відповідальності, відновлення та ризиків формують основу для більшої структури породження смислів та значень» [15].

За своїм визначенням криза не може бути нейтральною. Іншими словами - вона вимагає пояснень, тож потрібно подавати через медіа, при цьому представляти її мають конкретні актори [13] або ж наратори. Бо ж суспільство очікує побачити саме їх і почути саме їхні пояснення. Вони й формують наше уявлення про те, що сталося: інтерпретують та організовують наратив [15]. Деякі кризи можуть вимагати від політичних акторів «екстраординарного лідерства» [9], а стиль лідерства разом із комунікативними здібностями політичних еліт є визначальними для того, щоб підтримувати громадян, а також управляти їхньою поведінкою та емоціями [3]. Якщо ж влада втрачає контроль, навіть тимчасово, то вона не може впливати на «драматургію політичної комунікації». Тобто кризу, її причини і наслідки пояснюватимуть інші. Так, представники влади, звісно, зацікавлені в тому, щоб запропонувати єдине визначення ситуації (єдиний наратив), який «надає надію, показує емпатію щодо жертв і запевняє, що влада робить усе, що є в її силах, аби мінімізувати наслідки загрози», але все ж навкруги завжди буде достатньо акторів, які будуть пропонувати свої інтерпретації або ж підривати наявний наратив «потужними образами, розробленими для масового споживання»[5]. Логіку появи цих нараторів у ЗМІ дослідники порівнюють із логікою «кастингу», що здійснюється медіа, адже вони «переглядають списки ролей, наявних у суспільстві... медіа дозволяють нам уявляти суспільство як таке, що існує в потоці драм, що постійно виникають» [8].

Так, прийняття запропонованого кризового наративу громадськістю, є надзвичайно важливим [9], хоча добитися саме однозначного прийняття важко. Наприклад, медіа можуть піддавати цей наратив постійній критиці: не тільки надаючи різні інтерпретації подій та дій політичних акторів, але й розробляючи різноманітні «сценарії» того, як потрібно було б вирішувати кризову ситуацію, як правильно реагувати [11]. Важливо врахувати й особливості сучасного інформаційного середовища, де «декілька логік працюють одночасно», а політична комунікація здійснюється у контекстах розпорошеної уваги громадян, гібридних медіасистем, зростання популярності недемократичних рухів та партій, а також мережевого, поляризованого потоку політичної інформації» [2].

Однак, незважаючи на всю складність кризових ситуацій, криза - передбачає не тільки турбулентність, але й створює середовище для інновацій [17]. Вихід із кризової ситуації можливий, якщо комунікація буде ефективною. У дослідженнях кризової комунікації, які вже стали класикою, наголошується на вмінні розповісти «правдиву історію» [10, с. 175]. «Посеред усього, що відбувається - криза це чи щось інше, хтось має вийти наперед і розповісти історію, яка з точки зору ключової аудиторії виправдовує те, що сталося» [12]. При цьому важливо, щоб аудиторія могла ідентифікувати себе із наратором - тим, хто цю історію розповідає [6].

Так, звісно, кризовий наратив не може контролюватися тільки одним актором, установою чи організацією, а швидше породжується усіма стейкхолдерами. Саме зважаючи на них, вибудовується «історія».

Згідно із ситуаційною теорією кризової комунікації, автором якої є Т. Кумбс [7], важливе не тільки бажання наратора представляти певний наратив, але ще й обставини кризи, а також репутація організації, установи, держави. Якщо нав'язувати наратив без врахування обставин, він може й не бути сприйнятий стейкхолдерами. І погіршити саму кризу.

Тож, враховуючи особливості конструювання кризового наративу (невизначеність, конкуренція політичних акторів, очікування стейкхолдерів тощо), подивимося на те, яким чином цей кризовий наратив вибудовується в українських медіа. Тут важливими будуть дві складові: провідні актори, що фігурують в інформаційному потоці, а також їхні функції, через визначення яких можна буде реконструювати і сам кризовий наратив, а також подивитися на те, чи змінюється він із часом.

Конструювання кризового наративу у новинах видання «Українська правда» - результати

Спочатку визначимо ключових нараторів або ж ньюзмейкерів видання «Українська правда» (див. табл. 1).

Таблиця 1

Провідні ньюзмейкери видання «Українська правда» (% згадок у новинах)