Ключові антиросійські наративи у пропагандистському дискурсі періодичних видань німецьких окупаційних зон України (1941—1944 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru

Університет Г.Сковороди в Переяславі

Ключові антиросійські наративи у пропагандистському дискурсі періодичних видань німецьких окупаційних зон України (1941--1944 рр.)

Олексій Гончаренко

доктор історичних наук, професор,

професор кафедри теорії і методики технологічної

освіти і комп'ютерної графіки,

Oleksii HONCHARENKO

Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Professor,

Professor at Department of Theory and Methods of Technological Education and Computer Graphics,

H.Skovoroda University in Pereiaslav

(Pereiaslav, Ukraine),

Key Anti-Russian Narratives in the Propaganda Discourse of Periodicals of the German Occupation Zones of Ukraine (1941--1944)

Abstract. The purpose of the study is to highlight the basic anti-Russian narrative, on the basis of which interpretation of the historical part of Ukrainians was made during the Nazi occupation and a new model of historical memory was formed. The methods of content analysis of the contents of occupation periodicals, typological, comparative and Ukrainian-centric approach were used. Scientific novelty. On the basis of a critical and systematic analysis of the sources, a problem not sufficiently studied by historical science is considered. The basic historical narrative in the propaganda efforts of local periodicals in the German occupation zones of Ukraine became Governmental ideals, the heroic struggle of Ukrainians against external enemies, the most dangerous of which was Moscow, and later - imperial Russia and the Bolshevik regime. Bolshevism was declared the direct successor of the Russian Empire, which exceeded the imperial regime in its bloody crimes. The main thematic plot, which can be traced in the periodicals of all German occupation zones of Ukraine, was the reconstruction of the history of Kyivan Rus - as the first state of Ukrainians, as well as the liberation movements of the Cossack era and the period 1917-1921. In the content of the periodical materials, an exclusively negative image of the Russian Empire, and the Bolshevik state was formed. All of them were occupying authorities, which conquered Ukraine by various means and mercilessly extorted the people. At the same time, the Russian-Bolshevik occupation authorities sought to physically exterminate Ukrainians. This was confirmed by the publication of the facts of mass crimes committed by the Russian Bolsheviks against Ukraine, including the Holodomor organized by them in 1932-1933.

Keywords: World War II, Ukraine, occupation, propaganda, Nazism, Bolshevism, historical memory.

Анотація

Метою дослідження є виділення базового антиросійського наративу, на основі якого в роки нацистської окупації проводилась інтерпретація історичного минулого українців та формувалася нова модель історичної пам'яті. Використано методи контент-аналізу змісту окупаційної періодики, типологічний, порівняльний та україноцентричний підхід. Наукова новизна. На основі критичного й системного аналізу джерел розглядається недостатньо вивчена проблема. Домінуючим історичним наративом у пропаґандистських зусиллях місцевої періодики в німецьких окупаційних зонах України стали державотворчі ідеали, героїка боротьби українців із зовнішніми ворогами, найнебезпечнішим з яких були Москва, а згодом - імперська Росія та більшовицький режим. Останній оголошувався прямим правонаступником Російської імперії. Основними тематичними сюжетами, що простежуються в періодиці всіх німецьких окупаційних зон України, стала реконструкція історії Київської Русі - як першої держави українців, а також визвольних рухів козацької доби та періоду 1917-1921 рр. У змісті матеріалів було сформовано винятково неґативний образ Москви, Російської імперії та більшовицької держави - окупаційних властей, які різними способами поневолювали Україну та нещадно визискували народ. При цьому російсько-більшовицька загарбницька влада прагнула фізично винищити українців. Підтвердженням цього стало оприлюднення фактів її масових злочинів, у тому числі організованого Москвою Голодомору 1932-1933 рр.

Ключові слова: Друга світова війна, Україна, окупація, пропаґанда, нацизм, більшовизм, історична пам'ять.

Друга світова війна та пов'язана з нею нацистська окупація стали найскладнішим періодом історії України. Сьогодні, в умовах воєнно-політичного конфлікту з Росією, так само під загрозою перебуває фізичне існування народу, цілковито іґнорується природне право на самостійне творення власної державності, базові права та свободи. Проте, гідно вистоявши в боротьбі з нацистами, наш народ подолає й нинішню чергову зовнішню загрозу. антиросійський наратив пропагандистський

Одним із наслідків жорстокого нацистського володарювання в Україні стало формування радянської моделі офіційного наративу національної історичної пам'яті про ті події. Утім одночасно з нею у суспільній свідомості існували латентні образи іншого зразка, в якому поєднувались антиросійські та антирадянські сюжети. Парадоксально, але домінуючу роль у формуванні цього сеґмента неофіційної національної пам'яті відіграла система нацистської пропаґанди, у змістових блоках якої максимально враховувався весь попередній досвід історичного розвитку українського народу. У ньому доволі рельєфно виділяється безперервний, багатовіковий антагонізм між українцями та росіянами. І цей етнополітичний конфлікт триває й до сьогодні. Його не змогла припинити російсько-більшовицька окупація України, що розпочалася 1918 р. і тривала до 1991 р.

Психоментальна матриця українців в усі історичні періоди ніколи не сприймала росіян та російську державу дружніми, чи принаймні лояльними до себе. Саме ж формування історичної пам'яті українців здійснювалось у тій чи іншій мірі на анти- російській основі. Не стали винятком із цього правила й роки нацистської окупації України, коли місцевий соціум виявився об'єктом відповідного пропаґандистського впливу, наслідки якого у психічному, ментальному та духовному вимірах існують і сьогодні.

Система нацистської пропаґанди, практикована в окупаційних зонах України, виступає предметом спеціальних досліджень вітчизняних фахівців. Варто відзначити монографії В.Шайкан Шайкан В. Ідеологічна боротьба в Україні періоду Другої світової війни 1939-1945 рр. - Кривий Ріг, 2010. - 436 с., К.Курилишина Курилишин К. Українське життя в умовах німецької окупації (1939-1944 рр.): за матеріалами україномовної легаль-ної преси. - Л., 2010. - 328 с., а також дисертаційні праці О.Салати Салата О. Формування інформаційного простору в Рейхскомісаріаті «Україна» та в зоні військової адміністра-ції (червень 1941 р. - 1944 р.): Автореф. дис. ... д-ра іст. наук. - Донецьк. 2010. - 40 с., М.Михайлюк Михайлюк М.В. Агітаційно-пропагандистська діяльність органів німецької окупаційної влади серед населення України (1941-1944 рр.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. - К., 2006. - 20 с., Д.Титаренка Титаренко Д.М. Преса Східної України періоду німецько-фашистської окупації як історичне джерело (1941-1943 рр.): Автореф. дис. . канд. іст. наук. - Донецьк, 2002. - 19 с., К.Долгорученко Долгорученко К. Організація та діяльність спеціального апарату пропаганди гітлерівської Німеччини на території Рейхскомісаріату «Україна» (на матеріалах спецвідділу «Вінета): історико-правове дослідження: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - Дніпро, 2021. - 19 с., О.Кіріченко Кіріченко О. Діяльність засобів масової інформації Чернігівщини в період окупації 1941-1943 рр.: Дис. ... д-ра філософії. - Чернігів. 2022. - 291 с.. Наукові реконструкції антисемітського сеґмента нацистської пропаґанди розглядають І.Щупак Щупак І. Нацистська антисемітська пропаганда серед місцевого населення України // Проблеми історії Голокосту. - Вип.3. - Дніпропетровськ, 2006. - С.147-175., А.Подольський Подольський А. Дослідження проблем антисемітської пропаганди в пресі часів нацистської окупації в сучасній українській історіографії // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України. - Вип.31. - К., 2006. - С.7-14., О.Гончаренко Гончаренко О. Голокост на теренах Райхскомісаріату «Україна» у вітчизняному історіографічному дискурсі (1941-2016 рр.). - Дніпро; Переяслав; Хмельницький, 2017. - 235 с.. Ідеологічні маніпуляції тоталітарних режимів у роки Другої світової війни та пропаґандистські акції українського самостійницького руху стали предметом уваги О.Маєвського Маєвський О. Політичний плакат і карикатура як засоби ідеологічної боротьби в Україні 1939-1945 рр. - К., 2018. - 267 с.. Проте антиросійський наратив німецької окупаційної періодики у цих дослідженнях практично не захоплено. Також поки що ніхто не цікавився тим, як, усупереч стратегічній лінії керівництва Третього Райху та окупаційній цензурі, в Україні створювалася нова модель історичної пам'яті, у змісті котрої жевріла ідея відновлення втраченої державності, формувалися жорсткі опозиційні настрої до політичної системи радянського окупаційного режиму.

Проведений нами аналіз змісту окупаційної періодики, яка видавалася в усіх німецьких окупаційних зонах України, дозволяє стверджувати, що гітлерівська про- паґанда базувалася на трьох ключових наративах (змістових блоках), а саме антиро- сійському, антирадянському та антисемітському. Всі вони тісно перепліталися між собою, але домінував усе ж перший, об'єднуючи навколо себе два інших.

Нацистська пропаґанда в окупаційних зонах України мала практично однотипний і жорстко керований німецькими відомствами та окупаційними установами зміст, характер, провідні сюжетні лінії. Зрозуміло, що стратегічним її завданням стало формування «життєвого простору» для «арійського народу», а суто тактичними - створення образу Німеччини як «визволительки» українців, легітимація нової влади. Простежується й завдання максимальної дискредитації радянського окупаційного режиму, під дію котрого мешканці Центральної та Східної України потрапили з 1918 р., а західних реґіонів - з осені 1939 р. При цьому зміст пропаґандистського інструментарію, що спрямовувався на місцеве українське населення, мав уніфікований характер. Відправною точкою у вибудовуванні впливу німецької пропаґандистської машини на українців був антиросійський історичний наратив. Зауважимо, що актуальність змісту його не втрачена й понині. Звісно, зараз не варто виводити її з установок нацистської пропаґанди, оскільки цей чинник діяв на українське суспільство ще далеко до формування так званої російської політичної нації. Із повноцінним виходом на історичну арену вона перетворилася на всеосяжну для українців зовнішню загрозу. Тому у цьому сеґменті пропаґанди зійшлися інтереси німецької окупаційної влади й тієї частини національної інтеліґенції, котра в надзвичайно складних умовах намагалася відродити національну пам'ять народу.

Від першого й до останнього дня нацистської окупації на місцеве населення спрямовувалася масована пропаґандистська атака, зміст якої формував нове бачення історичного минулого українців, майбутнє місце у системі суспільно-політичних координат та перспективи можливого розвитку. Усі ці процеси відбувалися незалежно від ставлення суспільства до окупації країни, тим більше воно не було політично гомогенним і таким, що однозначно підтримувало радянський режим.

Попри жорсткий контроль німецьких пропаґандистів за роботою окупаційних періодичних видань, засобами яких і здійснювався вплив на свідомість українців, він не був усе ж таким повним, як це хотілося б нацистам, а особливо керівництву окупаційних зон України. Управлінська модель не була досконалою й ефективною, її внутрішню структуру роздирали суперечності, практично відверта ворожнеча між військовими та цивільними адміністраторами, боротьба між очільником райхскомісаріату Україна Е.Кохом, райхсміністром окупованих східних територій А.Розенберґом та іншими високопосадовцями. При цьому в роки нацистської окупації несподівано проявився феномен тяглості української державницької ідеї, національного відродження, претензій не лише до злочинної радянської влади, а не менш жахливих дій російської держави, для яких неупокорені українці завжди були «небажаним елементом» у різних інтерпретаціях цього поняття. Звісно, що ці тенденції в яскравих проявах своєрідного українського національного відродження, доведення права українців на власну державність, можна пов'язувати з діяльністю обох частин ОУН, які намагалися контролювати місцеву періодику й через неї проводити власну політичну діяльність. Та не менш вагомою виявилась і чисельність представників інтеліґенції східних реґіонів України, які також включилися до цього процесу. З'ясувалося, що радянське панування не змогло винищити всіх потенційних носіїв української національної ідеї. Звісно, що ці плани інтеліґенції були реалізовані здебільшого в перші місяці окупації, а згодом німецька влада, створивши власні адміністративні структури та зміцнивши свій вплив на зайнятих територіях, розпочала жорстокі переслідування тих, хто відкрито виявляв державницькі устремління. Показником цього були постійні «чистки» журналістських українських колективів періодичних видань, які часто завершувалися фізичним винищенням. Водночас німецькі цензори не мали суттєвих застережень щодо висвітлення у пресі порівняно «нейтрального» для них історичного наративу й не помічали, що його зміст ніс у собі той самий, нехай завуальований, але все ж державницький контекст. Тим більше, що антиросійська та подібна їй риторика начебто працювала на реалізацію основних базових напрямів окупаційної політики. Не помічали німецькі пропаґандисти й того, що суто стратегічно тогочасний історичний наратив суттєво трансформував параметри національної ідентичності українців, фактично формуючи нову модель історичної пам'яті. Навіть після повернення радянського окупаційного режиму, незважаючи на десятиріччя системної «політико-виховної роботи» над свідомістю українців, ці ідеї, нехай і латентно, все ж продовжували існувати в колективній історичній пам'яті.

Кадровий склад журналістських колективів видань усіх окупаційних зон України доволі умовно можемо назвати професійним. Шлях цих людей до співпраці з окупантами був різним. Частина їх була ідеологічно вмотивована, оскільки сповідували цінності українського націоналізму та мали рішучість їх відстоювати, навіть незважаючи на можливі нацистські репресії. До цієї групи приєднувалися й ті, хто пропагував менш радикальні ідеї національного відродження. Немало було відвертих конформістів, хто намагався просто вижити у воєнному лихолітті за будь-яку ціну, пристосувавшись до нової соціально-політичної реальності. Виділяється своєю аморальністю і група колишніх радянських журналістів, котрі при окупації лише змінили напрям пропагандистських зусиль. Якщо до війни вони завзято громили «колишні експлуататорські класи», то в період окупації об'єктом стали євреї та носії комуністичної ідеології. Сьогодні важко визначити, яка група в редакційних колективах окупаційних видань домінувала. Аналіз змісту періодики також засвідчує той факт, що представники інтелігенції з національним «ухилом» були присутніми в усіх редакційних колективах. Німецька влада системно з ними боролася, замінюючи їх на менш «національно свідомих» співробітників. Але й навіть після таких репресивних «зачисток» історичний наратив минулого українців в окупаційній пресі повністю не зникав.

Фактично редакційні колективи окупаційної періодики, перебуваючи під «опікою» нацистських служб, незважаючи на очікування німецької влади, усе ж конструювали оновлену національну ідентичність українців, транслюючи їм тезу щодо їх духовно-психологічної, історико-культурної та господарсько-територіальної єдності. Тогочасне переосмислення історичного минулого консолідувало місцевий соціум, хоч саме це й суперечило стратегічній меті окупаційного режиму - перетворенню України на «життєвий простір» для «арійської раси». Вище керівництво Німеччини не було політично далекоглядним, адже, задля реалізації стратегічної мети окупації України, воно мало б стимулювати повну заборону будь-яких відомостей про українську державність, протистояння українців зовнішнім агресорам, культурні досягнення. Це десуб'єктивізувало б український народ, перетворивши просто на об'єкт історичного процесу. До того ж в умовах катастрофічних наслідків радянського володарювання це не було складним завданням. Тому, можемо стверджувати, що своїм «заграванням» із місцевим соціумом нацистське керівництво, за сприяння національної інтелігенції, таки сформувало гомогенну національну пам'ять українців із міцною імплементацією в ній державницьких устремлінь, героїчної боротьби проти зовнішніх ворогів, зокрема російської держави та її наступника - більшовицького режиму. Ці маркери національної ідентичності українців не змогла повністю винищити й подальша радянська окупація.

Вважаємо за необхідне наголосити на тому, що формування гомогенної національної пам'яті українців здійснювалось усупереч поглядам вищого політичного керівництва Третього Райху. У реальній окупаційній практиці німецька адміністрація всіляко поборювала будь-які вияви державницьких устремлінь українців, удавшись до терору проти самостійницького табору. Так само й антиросійська спрямованість окупаційної преси використовувалася нацистською пропаґандою у своєкорисливих цілях і мала мобілізаційний характер. При цьому нацисти дробили українські землі на адміністративно-територіальні утворення, протидіяли єдності українців як нації та не переймалися національною ідентичністю українців. А от у сфері пропаґанди німецька влада, навпаки, таки актуалізувала антиросійський наратив. На наш погляд, пов'язано це з декількома факторами. По-перше, при реконструкції тих подій перевищується інтелектуальний рівень окупаційних адміністраторів. По-друге, вони таки не повністю розуміли особливості взаємин українців із російською державою та її народами, вважаючи, що українців було асимільовано росіянами й більшовиками. По-третє, нацистська верхівка була не такою одностайною в баченнях майбутнього українців. Відома позиція керівника райхсміністерства окупованих східних територій А.Розенберґа, котрий уважав, що майбутня, підвладна Німеччині, Україна має виконувати роль буферної зони між Росією та Європою. Так, його позицію не сприйняло оточення А.Гітлера, але не потрібно забувати, що саме А.Розенберґ відповідав за проведення окупаційної політики та впливав на систему німецької пропаґанди. По-четверте, окупаційна адміністрація була зацікавлена в реалізації суто тактичних завдань, а те, що вони програвали на стратегічному рівні, формуючи нову модель історичної пам'яті, не помічали. Так, виховання молоді, як зазначалося в періодиці, пропонувалося проводити на «історичній традиції українського народу з її героїкою і романтикою» Виховання молоді // Уманський голос. - 1941. - 31 серпня.. У результаті, історичний наратив, пропаґований в окупаційній пресі (навіть у російськомовних виданнях Донбасу), знівельовував суперечності між різними реґіонами країни та сеґментами українського суспільства, репрезентував їх внутрішню єдність і безконфліктність однаково в усіх німецьких окупаційних зонах України.

Пропаґована в періодиці внутрішня єдність українського суспільства пояснювалася постійною наявністю ворожого оточення, а саме поляків, росіян і більшовиків. Звісно, що останні з'явилися в інтерпретації історії ХХ ст., але це дозволило об'єднати російську зовнішню загрозу в одну, при чому таку, що діяла перманентно. А от євреї поставали як ґлобальна внутрішня загроза, з якою українці змушені були співіснувати поза своїм бажанням. У результаті «московський більшовизм» оголошувався не лише «потворним російським політичним витвором», а й одночасно єврейським. Вектор пропаґандистського впливу спрямовувався на системну критику російського та радянського політичних режимів, їх обвинувачення в усіх тих бідах, яких від них зазнавали українці. При цьому переважна більшість пропаґандистського дискурсу в антиросійському та антирадянському сеґментах була правдивою.

Велику роль в антиросійському наративі німецької окупаційної пропаґанди відігравала реконструкція окремих, найбільш важливих і знакових подій з історії Київської Русі. Українська інтеліґенція намагалася будь-що довести, що цю державу створили слов'янські племена. При цьому такі базові поняття, як «давньоруська народність» та «український народ», «Київська Русь» й «Україна» зазвичай ототожнювалися.

Звісно, що умови окупації давалися взнаки при розкритті проблематики політичного впливу варягів на створення Русі. Але, визначаючи незаперечну їх роль у цьому процесі, у публікаціях наголошувалося на тому факті, що варязькі ватажки використовували й місцевий, тобто український досвід при заснуванні політичних інституцій цієї держави. Та власне, як зазначалося у періодиці, невдовзі вони асимілювалися з місцевим населенням Яковенко Д. З історії українсько-німецьких відносин // Українське слово. - 1941. - 12 листопада.. При цьому, в унісон із реконструкцією історії Київської Русі, в місцевій пресі подавалося чимало інформації про національний герб, іншу державницьку символіку.

Важливо, що Москві відмовляли у праві на «спадщину» Київської Русі, котра однозначно розглядалась як держава українців. Власне на час створення Русі російської держави навіть не існувало, а на її території мешкали «фінно-угрійські» племена. Тому історична спадщина цієї держави належала Україні, а не Москві, котра будь-що прагнула «привласнити» її Пробудження Подільської землі // Вінницькі вісті. - 1941. - 31 серпня..

В аналогічному ключі інтерпретувалось і походження назви України. Акцентувалося на тому, що вона отримувала військове та войовниче значення, адже українці як хлібороби та водночас вояки мали для себе «вкраяти мечем» землю, охороняти її від зовнішніх загроз. А от іншу назву нашого народу - «Русь», привласнила Москва, натомість нав'язавши українцям «Малоросію» й «забувши» про те, що майбутня Московщина у свій час мала статус «української колонії» Звідки взялась назва Україна // Там само. - 1942. - 22 лютого..

Історичний антиросійський наратив стосувався й того незаперечного факту, що українці, починаючи ще з ХІІ ст., мусили боронитися від зазіхань Москви. При цьому остання загрожувала самому існуванню українців як етносоціальної та політичної спільноти. Ця боротьба розпочалася ще на етапі формування українського й російського народів. Так, розповідаючи про руйнацію суздальським князем Андрієм Боголюбським Києва в 1169 р., його військову дружину ототожнювали з «бандою диких волоцюг і розбишак». І ці злочини безперервним ланцюгом тяглися аж до «червоної Москви» Яковенко Д. Від Андрія Боголюбського до Червоної Москви // Українське слово. - 1941. - 9 листопада.. Таким чином, конфлікт, який розпочався ще в період існування Київської Русі, жеврів і надалі, а в кінцевому рахунку перекладався на більшовицьку Росію.

Подача антиросійського історичного наративу відбувалася вибірково, шляхом актуалізації уваги на найбільш значимих для українців проблемах. Ці події ще й персоналізувалися. При цьому застосувались оцінки символічних для українців діячів, поєднувалося трагічне й героїчне в їх діяльності. Найбільшою мірою це стосувалося періоду XVII-XVIII ст., а особливо постаті Б.Хмельницького, котрий, як відомо, розпочав боротьбу з Польщею та, вигравши чимало битв, у цілому програв війну, фактично ввівши країну в орбіту впливу Москви. Реконструкція цих подій здійснювалася в контексті того, що гетьман, пішовши на союз із Москвою, не збагнув її «підлості» Суботів - місце народин Великого гетьмана // Рідна земля. - 1942. - 10 травня., адже після введення в Україну царських військ, вони не збиралися звідси виходити, а навпаки зміцнювали свої позиції. По смерті Б.Хмельницького Москва розділила з Польщею українські землі. Таким чином, у пропаґандистський дискурс уводилися політичні наслідки рішень Переяславської ради 1654 р. «Традиційна» для Москви «підлість» полягала в тому, що царські війська на території України «до бою не поспішали, лише почали шукати квартир [...] Всюди був розбій і грабіж [...] Ці не- прошені гості розгостилися як у себе вдома [...] царські війська прийшли в Україну не тому, щоб допомагати козакам, а щоб самим запанувати над українською землею» Петренко І. Історія України // Український голос. - 1942. - 25 січня.. При цьому основною причиною втрати українцями власної державності після володарювання Б.Хмельницького була відсутність єдності та ладу.

Наступною знаковою для українців історичною постаттю став гетьман І.Мазепа, який, на відміну від шерегу своїх попередників, боровся за національну та державну самостійність українців. Його політичний опонент Петро І ідентифікувався як найбільший «кровопивця» і «звірюка» Мовчан Ю. Галичина і галицькі українці (Як їх бачить наддніпрянський українець) // Рідна земля. - 1941. - 26 жовтня.. У трагічному контексті зображувалося також протистояння між П.Полуботком і царем. Інші ж діячі Гетьманщини в цілому оцінювалися неґативним чином, оскільки вони більше змагалися за власні привілеї, аніж дбали про народ і державність.

Москва була абсолютним злом для українців і нищила будь-кого, хто насмілювався проти неї виступати. Тому на шпальти окупаційної періодики потрапив образ кошового отамана Запорізької Січі П.Калнишевського, котрий постраждав через оборону козацьких прав від зазіхань Катерини ІІ. Але не лише він, а ще тисячі українців загинули на Соловках КибалюкН. Соловки: Мучеництво останнього кошового отамана Запорізької Січі // Визволена Україна. - 1942. - 3 жовтня.. Причиною жорстокості Петербурґа було те, що кошовий захищав українські землі, які імператриця планувала «заселити московськими переселенцями».

Нищення всього українського, переслідування діячів культури, асиміляційні процеси, які Москва намагалася проводити впродовж наступних століть панування в Україні, - ці сюжети постійно потрапляли в окупаційну пресу. Відтак формулювався висновок і висувалися цілком справедливі вимоги, які полягали в тому, що «Московщина за сотні років свого панування на багатих українських землях не тільки нічого нам не дала, що було хоч трохи схоже до європейської культури, але навпаки, знищили навіть те, що українці здобули за часи своєї держави - Козаччини» Див. прим.19..

Широке місце в окупаційній періодиці надавалося висвітленню нещодавнього минулого, а саме державотворчих зусиль українців початку ХХ ст. Ці на той час ще доволі свіжі події однозначно інтерпретувались як визвольні змагання, боротьба за створення власної держави. Відлік їх розпочався зі створення підрозділів українських січових стрільців у роки Першої світової війни, адже саме тоді нація «переборола у собі дух рабства» Іванчук П. Визвольні змагання 1917-1920 рр. (короткий нарис) // Вінницькі вісті. - 1941. - 13 листопада.. Військово-політичні події інтерпретувались у контексті національної єдності українців і часто мали назву «Велика українська революція» Герої Лисоні // Львівські вісті. - 1941. - 31 серпня.. При цьому російську більшовицьку владу було оголошено окупаційною, котра «задушила українську державу, вільну республіку українського народу» Поет - революціонер: В роковини смерті Грицька Чупринки // Там само..

Звісно, що в тогочасній пропаґанді українцям «не забували» нагадувати про події 1918 р., коли війська Німеччини сприяли визволенню країни з-під влади російських більшовиків. Доволі помітне місце в періодиці зайняли тексти про героїв Крут, вояків 2-го Зимового походу та їх страту під Базаром. Проте українці не змогли вибороти власну державність, і причиною цього стала «зрада» України державами Західної Європи, які віддали її більшовикам Самостійна Україна - охоронний вал Європи перед небезпекою зі Сходу // Уманський голос. - 1942. - 13 листопада.. Окрім цього, до причин поразки українців відносили нерішучість політичного керівництва країни, відсутність внутрішньої єдності та нерозуміння того, що російські більшовики стали наступниками Російської імперії.

Після поразки визвольних змагань Україна потрапила під «московсько-більшовицьку окупацію» - в такому контексті подавалася подальша доля країни та народу.

В багатьох публікаціях зазначалося про «привілейоване становище» євреїв і «москалів», нещадний колоніальний визиск, голод 1920-1921 та 1933 рр., хоч «на теренах Московщини його не було» Цвісти ще будеш, Україно! // Українське слово. - 1941. - 8 жовтня..

Певне місце в тогочасній періодиці відводилося теоретичному поясненню феномену російського більшовизму. Зазвичай ця ідеологія оголошувалася винятково російським та єврейським політичним витвором. При цьому часто називали її й «чистокровним російським імперіалізмом», який прикривався «маскою інтернаціоналізму», прагнув захопити не лише Європу, а весь світ ОлійникП. Ворог людства // Там само. - 17 жовтня.. Радянський окупаційний режим окреслювали періодом «більшовицького московсько-азіатського кошмару» Рогач І. Вічний дух української людини // Там само. - 26 жовтня.. При цьому у пресі домінували дві самодостатні назви цього явища - російський більшовизм та «єврейсько-російський». Із цього приводу зазначимо, що про жодне наукове пояснення причин появи російського більшовизму йтися не могло у принципі. Але надання етнічного, єврейського та російського, характеру феномену більшовизму виправдовувалося простотою, зрозумілістю його сприйняття читацькою аудиторією, котра не заперечувала такого пояснення. Поданням спрощених характеристик більшовизму у суспільство закидалось антиєврейське та антиросійське його бачення. Чекати іншого від аґресивної нацистської пропаґанди, мабуть, було б і не варто. Звісно, ніхто з дописувачів не згадував тих фактів, що чимало українців були прихильниками більшовицької ідеології. А от єврейський аспект посилено акцентувався на догоду німецькій окупаційній владі, та встановлювався через її прямі вказівки. Тому, переглядаючи матеріали преси, не слід уважати, що потужні антисемітські наголоси стали органічним виявом традиційних світоглядних установок української інтеліґенції.

Тогочасна пропаґанда стверджувала, що російські більшовики, так само, як і попередній царський уряд, проводили щодо українців політику суцільного російщення. Різниця між цими політичними режимами полягала лише в тому, що останній вів її відкрито, а перші маскували гаслами розвитку культури, «національної по формі і соціалістичної по змісту» Кошик І. Рідна мова // Там само. - 23 листопада.. У цьому контексті надзвичайно актуально звучали слова С.Петлюри: «Між царською Росією й сучасною комуністичною для нас немає різниці, бо обидві вони являють собою тільки різні форми московської деспотії та імперіалізму» Слова С.Петлюри // Вінницькі вісті. - 1941. - 12 вересня..

І царська, і більшовицька Москва ставила перед собою завдання фізичного винищення українців. Як уже зазначалося, першим катом українського народу оголошувався Петро І. А от більшовики запозичили від Російської імперії «все найогидні- ше», успадкувавши цю ганебну традицію. При цьому Україну вони вважали «хворим місцем російської революції». А тому «поки більша частина хохлів не буде знищена, союзу загрожує смертельна небезпека». «Москві потрібна Україна, а не шкідливі українці», - в такому контексті пояснювалася небезпека, що виходила від Москви Нищення українців // Уманський голос. - 1941. - 21 вересня..

У багатьох періодичних виданнях було вміщено матеріал І.Мазепи під красномовною назвою. Автор його виходив із того, що історія більшовицького панування була систематичним і безупинним намаганням московського центру «цілковито підпорядкувати собі Україну, стерти й знищити український народ як націю, обернути українські маси в пасивний етнографічний матеріал». І лише опір українців перешкодив реалізації планів московських окупантів. Констатувався віковий антагонізм між Україною та Москвою, а більшовицький режим та російське самодержавство ототожнювалися. При цьому публіцист виділив три етапи перебування України під владою «червоної Москви»: воєнна окупація (1919-1923 рр.), період українізації (1923-1929 рр.), час ліквідації автономних прав України (1929-1941 рр.) Мазепа І. Україна під червоною Москвою // Там само. - 23, 26 жовтня..

Отже один із сеґментів антиросійської пропаґанди полягав у проголошенні більшовизму таким, що мав винятково російське та єврейське походження, а також, незважаючи на декларований «інтернаціоналізм», насправді був прямим наступником російського імперіалізму, однак, на відміну від останнього, намірявся не лише росій- щити українців, а й фізично їх винищувати.

У значній кількості публікацій окупаційної періодики висвітлювалися події нещодавнього радянського минулого, а отже вони впливали на колективну та індивідуальну пам'ять українців. Зокрема селянам нагадували про знущання, яких вони зазнавали при проведенні Москвою суцільної колективізації. Саме у цей час в Україні зазвучала правда про організований «російськими більшовиками» та їхніми «місцевими поплічниками» Голодомор 1932-1933 рр. На наш погляд, це безпосередньо впливало на формування історичної пам'яті, адже досі інформація про цю трагічну подію розповсюджувалася винятково у вигляді чуток, спогадів на мікроколективно- му й індивідуальному рівнях. Водночас німецькі керівники, котрі відповідали за про- паґанду, не помічали того, що в періодиці зазвучали ідеї про те, що українські селяни не були винятково жертвою радянських окупантів, а ще й активно з ними боролися, піднімаючись на повстання та чинячи індивідуальні фізичні розправи ГлухМ. Нищення українців // Там само. - 21 вересня.. У той час було озвучено кількість загиблих від Голодомору - від 3,5 до 7 й навіть 10 млн осіб Гайовий Н. Дикунська помста // Дзвін. - 1941. - 31 жовтня..

Справжнім шоком для суспільства стали повідомлення про злочини НКВС, учинені в літні місяці 1941 р. у західних областях України, в Умані, Вінниці, Биківні під Києвом та в багатьох інших місцях. Відступаючи, радянські органи держбезпеки безжально винищували обвинувачених за так званими «політичними статтями». З особливим «розмахом» було повідомлено про виявлення місць масових поховань у Вінниці, куди відряджалися організовані групи, які на власні очі мали пересвідчитися у «злочинах більшовиків».

Про перепоховання жертв НКВС повідомлялося у пресі Звірства совєтів // Уманський голос. - 1941. - 31 серпня.. Зокрема «Уманський голос» писав про страхітливі знахідки в тюрмі, де було виявлено 863 тіла. Серед них упізнали чимало місцевих мешканців, а також «евакуйованих» із західних областей в'язнів Недзельський Ю. В підземеллях Уманської тюрми // Там само. - 5 жовтня.. У дописах зазначалося про «московсько-більшовицький» терор проти українців, нагадувалося про «мільйони закатованих» у Петропавлівській фортеці, на будівництві Петербурґа, на Соловках, заморених голодом у 1933 р. Робився висновок, що всі ці люди загинули «в боротьбі за волю й незалежність України» Ви загинули, щоб жила Україна! // Там само. - 12 жовтня..

Таким чином, злочини проти українців радянського («московсько-більшовицького») режиму здобули значне місце в тематичній палітрі періодики. Водночас ця тематика підкріплювалася доволі розповсюдженими практиками візуалізації жертв. Так, на Житомирщині представники місцевої громадськості впорядкували поховання страчених біля Базара учасників 2-го Зимового походу. В багатьох містах і селах

України на честь загиблих від рук комуністів насипали пам'ятні могили, а на місцях масових поховань жертв Голодомору 1932-1933 рр. проводилися церковні молебні.

Окремого дослідження заслуговує проблема ефективності нацистської пропа- ґанди. У сучасній історіографії цієї проблеми більшість авторів наголошують на її вкрай низькій результативності, адже німецький окупаційний режим проявляв значно вищий поріг жорстокості щодо українців, аніж сталінський. Натомість історики Голокосту, навпаки, вважають, що нацистська пропаґанда, зокрема в її антиєврей- ському сеґменті, таки спрацювала й загалом призвела до зростання антисемітизму в місцевому соціумі Подольський А. Проблема колаборації в добу Голокосту на теренах України та Латвії: спроба компаративного підходу // Голокост і сучасність. - 2003. - №5 (жовтень - грудень). - С.3-4.. На думку І.Грідіної, пропаґандистські зусилля справили великий вплив на населення окупованої України, де фактично не було людини, яка не відчула б на собі впливу ідеологічної машини Райху Грідіна І. Вплив нацистської пропаганди на духовне життя населення України (технології, механізми та ефектив-ність) // Український історичний журнал. - 2009. - №3. - С.130.. К.Долгорученко доводить, що наслідком цілеспрямованої перманентної інформаційно-пропаґандистської операції нацистів став запуск незворотного процесу неґативації, викривлення й деформації суспільної правосвідомості українців, що набували форм правового конформізму та нігілізму ДолгорученкоК. Організація та діяльність спеціального апарату пропаганди гітлерівської Німеччини... - С.130-138..

На наш погляд, нацистська пропаґанда в окупаційних зонах України мала високий рівень ефективності, адже вона спрямовувалася на політично негомогенне, можна навіть сказати розколоте суспільство, яке постраждало від російсько-більшовицької влади. З цього приводу зазначимо, що події Української революції 1917-1921 рр., колективізації, політичних репресій і Голодомору 1932-1933 рр. ще були актуальними, тож претензій до комуністичного режиму вистачало. За таких умов німецьким пропаґандистам і не потрібно було доводити окупаційну сутність попередньої влади. А от ті українці, які активно підтримували радянський лад, оголошувалися зрадниками свого народу. Тим більше, що чимало з них постраждали від сталінських репресій, що й стало певною історичною розплатою для цих людей. Ці аспекти проблеми також знаходили відображення на шпальтах окупаційної періодики.

Одним із показників відсутності політичної гомогенності українського соціуму стали катастрофічні поразки радянських військ літа - осені 1941 р. Серед їх причин була й немотивованість червоноармійців, небажання гинути за сумнівні цілі насадженого у країні російського окупаційного режиму. Також потрібно визнати той факт, що частина українців, із різних причин і міркувань, підтримували німецьку владу.

Пропаґанда базувалася на подіях, які відбувалися в реальності. Службовцям відповідних органів не потрібно було щось вигадувати. Антиросійський історичний наратив ґрунтувався на конкретних фактах як віддаленого (часи Б.Хмельницького, Гетьманщини, переслідувань українців у Російській імперії), так і близького (1920- 1930-ті рр.) минулого.

Використовуючи антиросійський історичний наратив, пропаґанда створювала й активно вводила у суспільний дискурс міфи та етнічні стереотипи, які існували віками, були міцно закріплені в літературі, усній народній творчості тощо. Саме простота, зрозумілість і доступність базових антиросійських сюжетів, ототожнення російського імперського та більшовицького режимів лягала на благодатне тло сформованих етнічних стереотипів.

У періодиці не повідомлялися справжні цілі нацистської окупації України, зокрема майбутнє перетворення завойованих теренів на «життєвий простір» для «арійського народу». Навпаки, українців переконували в тому, що по війні вони займуть гідне місце в «оновленій Європі», позбувшись наслідків «московсько-більшовицької» влади. Водночас антиросійську спрямованість окупаційної преси нацистська пропаґанда використовувала у власних цілях.

Пропаґанда враховувала той факт, що український соціум в усіх німецьких окупаційних зонах перебував у стані перманентної інформаційної блокади, а тому місцева періодика відігравала надзвичайно велику роль, ретранслюючи на нього не лише події з фронтів, а й пропонуючи раніше невідому, заборонену російським і радянським політичними режимами альтернативну вітчизняну історію з її ідеями національної державності, героїчними сторінками боротьби проти зовнішніх ворогів.

Опосередкованим показником впливу нацистської пропаґанди на місцеве населення в німецьких окупаційних зонах України став той факт, що після потрапляння цих теренів у сферу впливу радянського режиму органи держбезпеки почали переслідувати тих, хто в 1941-1944 рр. працював у періодичних виданнях. Зазвичай звинувачення проти таких осіб завершувалися тривалими термінами ув'язнення або стратою.

Отже у системі нацистської окупаційної пропаґанди багато місця відводилося відображенню окремих, важливих для українців сторінок історичного минулого. Базовим історичним наративом у матеріалах преси стали державотворчі ідеали, героїка боротьби українців із зовнішніми ворогами, найнебезпечнішими з яких були російська держава та більшовицький режим. При цьому останнього оголошували прямим наступником Російської імперії, до того ж ще більш кровожерливим, ніж вона.

Основним тематичним сюжетом, який простежується в періодиці всіх німецьких окупаційних зон України, стала реконструкція історії Київської Русі як першої держави українців, а також визвольних рухів козацької доби й періоду 1917-1921 рр. У матеріалах преси формувався винятково неґативний образ російської та більшовицької держав. Усі вони були окупаційними, які різними способами загарбували Україну та нещадно визискували народ. При цьому комуністична влада прагнула фізично винищити українців. Підтвердженням цього слугувало оприлюднення фактів масових злочинів, учинених «російськими більшовиками» супроти України, у тому числі й організований ними Голодомор 1932-1933 рр.

Українське суспільство, яке в 1941-1944 рр. зазнало масованої пропаґандист- ської атаки, мало переосмислювати власне історичне минуле, а формування національної ідентичності народу проводилося в контексті його духовної, психологічної, історико-культурної, господарської й територіальної єдності. Цей важливий для українців процес відбувався на базі широкого антиросійського наративу в періодиці німецьких окупаційних зон України.

References

Dolhoruchenko, K. (2021). Orhanizatsiia ta diialnist spetsialnoho aparatu propahandy hitlerivskoi Nimechchyny na terytorii Reikhskomisariatu “Ukraina” (na materialakh spetsviddilu “Vineta”): istoryko-pravove doslidzhennia (Extended abstract of candidate's thesis). Dnipro. [in Ukrainian].

Honcharenko, O. (2017). Holokost na terenakh Raikhskomisariatu „Ukraina” u vitchyznianomu istoriohrafichnomu dyskur- si(1941-2016rr.). Dnipro; Pereiaslav; Khmelnytskyi. [in Ukrainian].

Hridina, I. (2009). Vplyv natsystskoi propahandy na dukhovne zhyttia naselennia Ukrainy (tekhnolohii, mekhanizmy ta efek- tyvnist). Ukrainskyi istorychnyizhurnal, 3, 123-132. [in Ukrainian].

Kirichenko, O. (2022). Diialnist zasobiv masovoi informatsii Chernihivshchyny v period okupatsii 1941-1943 rr. (Doctor's thesis). Chernihiv. [in Ukrainian].

Kurylyshyn, K. (2010). Ukrainske zhyttia v umovakh nimetskoiokupatsii (1939-1944 rr.): za materialamy ukrainomovnoilehalnoi presy. Lviv. [in Ukrainian].

Maievskyi, O. (2018). Politychnyi plakatikarykaturayakzasoby ideolohichnoiborotby v Ukraini1939-1945rr. Kyiv. [in Ukrainian].

Mykhailiuk, M. (2006). Ahitatsiino-propahandystska diialnist orhaniv nimetskoi okupatsiinoi vlady sered naselennia Ukrainy (1941-1944 rr.) (Extended abstract of candidate's thesis). Kyiv. [in Ukrainian].

Podolskyi, A. (2003). Problema kolaboratsii v dobu Holokostu na terenakh Ukrainy ta Latvii: sproba komparatyvnoho pidkhodu. Holokostisuchasnist, 5, 3, 4. [in Ukrainian].

Podolskyi, A. (2006). Doslidzhennia problem antysemitskoi propahandy v presi chasiv natsystskoi okupatsii v suchasnii ukrainskii istoriohrafii. Naukovi zapysky Instytutupolitychnykh i etnonatsionalnykh doslidzhen im. I.F.Kurasa NAN Ukrainy, 31, 7-14. [in Ukrainian].

Salata, O. (2010). Formuvannia informatsiinoho prostoru v Reikhskomisariati “Ukraina” ta v zoni viiskovoi administratsii (cher- ven 1941 r. - 1944 r.) (Doctor's thesis). Donetsk. [in Ukrainian].

Shaikan, V. (2010). Ideolohichna borotba v Ukraini periodu Druhoisvitovoi viiny 1939-1945rr. Kryvyi Rih. [in Ukrainian].

Shchupak, I. (2006). Natsystska antysemitska propahanda sered mistsevoho naselennia Ukrainy. Problemy istorii Holokostu, 3, 147-175. [in Ukrainian].

Tytarenko, D. (2002). Presa Skhidnoi Ukrainy periodu nimetsko-fashystskoi okupatsii yak istorychne dzherelo (19411943 rr.) (Extended abstract of candidate's thesis). Donetsk. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru