Правосвідомість як основа побудови правової держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правосвідомість як основа побудови правової держави

Анотація

Annotation

Today, Ukraine, like never before, has a unique chance to really consolidate the foundations of a legal, democratic and social state, which, as a civilized country, is persistently moving towards the European community. In this progress, an important role is played by the question of changing the legal awareness of every citizen to such a projection that will allow to adhere as much as possible to world standards of observance of human rights and freedoms, as well as those mechanisms that are a real driving force for the socio-economic development and well-being of our state, building strong civil society. With this in mind, the issue of analyzing scientific approaches to understanding legal awareness is becoming more relevant. правосвідомість демократичний соціальна держава

The article is devoted to the study of the issue of legal awareness, which plays an important role in the further development of Ukraine as a legal, democratic and social state. It is emphasized that legal awareness creates the basis of legal culture, forms an appropriate attitude to law through moods, views, feelings, ideas, etc. At the same time, legal consciousness acts as a category that has ideological foundations for guaranteeing and observing the rights and freedoms and legitimate interests of a person and a citizen, as well as the unconditional fulfillment of assigned duties. Views on the structure of legal consciousness and its functions, which are specified and embodied in legal doctrine, are considered. It is pointed out the type of division of legal consciousness, which is presented in the scientific literature according to such criteria as: the degree of commonality (mass, group, individual) and the depth of reflection (scientific, professional, ordinary).

Attention is also focused on the negative aspect of legal consciousness, which finds its manifestation in its deformation, to which scientists include legal nihilism, legal idealism, legal dilettantism, legal demagoguery, legal infantilism and other negative forms.

Keywords: legal awareness, legal culture, legal system, types of legal awareness, structure of legal awareness, functions of legal awareness, legal nihilism, deformation of legal awareness.

Вступ

Постановка проблеми. Сьогодні Україна, як ніколи до того, має унікальний шанс для реального закріплення основ правової, демократичної і соціальної держави, яка, як цивілізована країна, наполегливо крокує до європейської спільноти. У цьому поступі, важливу роль відіграє питання зміни правосвідомості кожного громадянина на таку її проекцію, що дозволить якнайбільше сповідувати світові стандарти дотримання прав і свобод людини, а також тих механізмів, які є реальною рушійною силою для соціально-економічного розвитку і добробуту нашої держави, побудови міцного громадянського суспільства. З огляду на це, актуалізується питання аналізу наукових підходів до розуміння правосвідомості.

Стан дослідження проблеми. Питання правосвідомості у вітчизняній правовій науці було предметом дослідження багатьох вчених і теоретиків, і філософів права, і представників інших галузей юридичної науки. З-поміж них доволі вагомі напрацювання подані у роботах таких вчених як:С. В. Бобровник,Г.І. Балюк,Т.З. Гарасимів,І. М. Жаровська,В. В. Ковальчук,В.В.

Копєйчиков, В. О. Котюк А. Ф. Крижановський, Є. В. Назаренко, В. В. Оксамитний, М. П. Орзіх, П. М. Рабінович, А.С.Романова,В.М. Селіванов,В. Ф. Сіренко,С.С. Сливка,В.Я.Тацій, А.С.

Токарська та ін.

Мета цієї статті полягає в дослідженні наукових положень щодо розкриття змісту, видів, структури правосвідомості та її місця у правовій системі України.

Результати

Українська держава протягом свого тридцятиріччя незалежності намагається створити державні механізми «перезавантаження» суспільства у напрямі світових принципів вираження прав і свобод людини. Такі механізми мають бути націлені на формування правової свідомості та правової культури як в окремих громадян, так і в соціальних спільнот, розвиваючи відповідні пріоритети соціально-правового розвитку та функціонування суспільства. В свою чергу, правова свідомість виступає не тільки інструментом впливу на людину і суспільство, а й станом позитивної взаємодії влади з суспільством [1, с. 15].

Правосвідомість перебуває в основі правової культури і є сукупністю поглядів, ідей, почуттів, настроїв, які мають відношення до права, і включає в себе уявлення про право, тобто праворозуміння, погляди на роль права, правові установи у житті суспільства і держави, ідеї про права людини, відповідальність особи перед іншими людьми, державою і суспільством. Правосвідомість є духовною (ідеологічною) гарантією забезпечення здійснення прав і виконання обов'язків. Ця категорія покращує режим законності, який повинен гарантувати кожному громадянину впевненість, що порядок у суспільстві буде забезпечений, що його права та законні інтереси будуть суворо охоронятися, а ті, хто їх порушить, будуть покарані, а порушені права відновлені. Правосвідомість як система понять, поглядів, уявлень та почуттів з приводу чинного або бажаного юридичного права, а також діяльності, пов'язаної з цим правом, вимагає всілякого розвитку і вдосконалення, що значною мірою залежить від дій і сприяння цьому як з боку органів державної влади, так і недержавних утворень (громадських організацій, політичних партій тощо). Провідним пунктом правосвідомості виступає усвідомлення індивідом цінностей природного права, прав, свобод і обов'язків людини, громадянина і оцінка чинного права з точки зору його відповідності загальнолюдським цінностям, що знайшли закріплення в чинному законодавстві України та міжнародних документах про права людини. Правосвідомість, виступаючи особливим елементом правової культури, залежить від правового виховання як окремої людини, так і суспільства в цілому і потребує раціонального формування, враховуючи зміни суспільних відносин та інших об'єктивних умов [2, с. 59].

На думку А. І. Луцького, «правосвідомість - різновид свідомості, що дозволяє створювати суб'єктивний образ чинного або бажаного права; суб'єктивна основа права, умова його існування та розвитку. Структура правосвідомості - сукупність її елементів та їх взаємозв'язків, що відображає внутрішню організацію цілісної системи, взаємодію утворюючих її компонентів. Вирізнення структурних елементів правосвідомості не означає їх відокремленості, навпаки, будь-яка теоретична конструкція структури правосвідомості є результатом мисленнєвої діяльності автора та його методологічних уподобань, а на практиці всі її елементи взаємно пов' язані, не можуть існувати автономно, самостійно. У той же час не слід ігнорувати відмінностей, що між ними існують» [3, с. 52].

Розглядаючи питання про місце правової доктрини у структурі правосвідомості, С. І. Старикова, виокремлює основні функції останньої, які конкретизуються та втілюються у правовій доктрині. Такими на думку, дослідниці є:

«1. Пізнавальна функція правосвідомості за посередництвом правової доктрини реалізується через з'ясування сутності правових явищ, ретельне осмислення правової реальності за допомогою наукових методів. Результатом доктринального осягнення правової дійсності є достовірне систематизоване наукове знання у вигляді підходів, принципів, понять, категорій, правових конструкцій тощо.

2. Оцінна функція правової доктрини як складника правосвідомості передбачає зіставлення правової реальності із сформульованими юридичною наукою правовими цінностями та ідеалами. Метою такого оцінювання є не формулювання суб'єктивної думки щодо переваг чи недоліків правової системи, а аргументована критика різних її компонентів та висунення науково обґрунтованих пропозицій щодо їх вдосконалення.

3. Регулятивна функція правової доктрини в розрізі правосвідомості полягає у впровадженні правових ідеалів, ціннісних орієнтацій та наукових напрацювань у нормотворчу, правозастосовну, інтерпретаційно-правову та інші види юридичної діяльності з метою вдосконалення правової реальності.

4. Виховна функція правової доктрини втілюється у впливі доктринальних положень юридичної науки на правову освіту та загальний культурний розвиток населення. Виховний вплив реалізується через прищеплення соціально корисних правових переконань, мотивів та моделей поведінки, підвищення рівня правових знань та навичок, формування в особи базових уявлень про ціннісні підстави права.

5. За посередництвом прогностичної функції правової доктрини як складника правосвідомості відбувається висунення наукових гіпотез про напрями майбутнього розвитку правової системи, найбільш вірогідні параметри змін правової реальності (характер, швидкість, глибина трансформаційних процесів тощо). Такі гіпотези самі собою не утворюють доктрини, оскільки є лише вірогідним знанням. Проте вони походять саме з доктринальних положень про основні закономірності формування, розвитку та функціонування правової системи.

6. Евристична функція правової доктрини проявляється у відкритті раніше невідомих, проте об'єктивно існуючих правових явищ, процесів та закономірностей» [4, с. 63].

У юридичній науці виділяють різні види правосвідомості. 1. За ступенем спільності правосвідомість поділяється на: 1) масову - коли певні правові погляди набувають значного поширення; 2) групову - відображає правосвідомість певних соціальних верств населення (студентів, школярів).; 3) індивідуальну - являє собою судження про право окремої особистості. У кожної конкретної людини уявлення про право можуть бути помилковими, застарілими або деформованими.

2. За глибиною відображення правосвідомість поділяється на: 1) наукову (доктринальну) - найбільш адекватно відображає фактичний стан справ у правовій сфері, оскільки про правову систему кваліфіковано судять учені, наводячи аргументи, статистику, обґрунтування; 2) професійну, близьку до наукової. Це судження про право юристів (суддів, прокурорів, тобто фахівців з вищою спеціальною освітою). Цінність їхніх думок - у доказовості, компетентності, переконливості; 3) звичайну (первинний рівень правосвідомості) - знання суб'єкта про право формуються під впливом повсякденного життя й діяльності, спілкування з оточенням, одержуваної інформації. Водночас виробляються правові звички, суб'єкт дотримується законів, бо так вихований [5, с. 205].

Дослідник колективної правосвідомості, В. В. Муж, зауважує, що «правосвідомість виявляє себе основою права, віддзеркаленням його реалізації в суспільстві та індикатором знання і значимості норм права для громадян. Він вважає, що поглинання правосвідомості правом чи її ототожнення з іншими юридичними категоріями, такими як праворозуміння, правовий вплив, правове виховання, правова культура тощо, не знаходять нашої підтримки, оскільки правосвідомість є відмінним від права компонентом правової системи, його ідейною основою, вносить притаманний виключно їй доробок у розвиток правових відносин, виражає суспільне бачення правової реальності, з одного боку в якості спостерігача, тобто без вчинення конкретних юридично значимих дій, а з іншого будучи безпосереднім учасником, здійснюючи публічний прояв негативних чи позитивних ставлень до забезпечення прав і свобод людини і громадянина (демонстрації, страйки, написання публікацій, виступаючи суб'єктом законодавчої ініціативи та ін.) [6, с. 57-58].

Водночас, М. Є. Черкас, аналізуючи різноманітні праці вчених - дослідників питань правосвідомості виокремлює такі узагальнені ознаки правосвідомості: «по-перше, це форма (різновид) суспільної свідомості; по-друге, суб'єктами (носіями) правосвідомості є різноманітні суб'єкти права; по-третє, об'єктом правосвідомості є ставлення людини до правових явищ, вираження індивідуальних та суспільних оцінок справедливості чи несправедливості законів, діяльності судових та правоохоронних органів тощо; по-четверте, вона є активним елементом системи правового регулювання, підставою для розвитку права та праворозуміння; по-п' яте, правосвідомість розглядається як специфічний засіб саморегуляції поведінки людей, впливаючи на їх правомірний вибір та ухвалення рішення щодо додержання або порушення правових норм» [7, с. 174].

Отже, як слушно зауважує А. Дем'яненко, правосвідомість є однією з найважливіших форм свідомості людини й суспільства поряд з політичною свідомістю, мораллю, мистецтвом, релігією, наукою та філософією. Для стійкого, без спонтанних потрясінь, існування й розвитку суспільства недостатньо сподіватись на те, що всі люди поводитимуться належно. Повинна бути впевненість, яку створює правова система, що складається з обов'язкових законів, норм і принципів, що є чинними в державі, суспільстві й регулюють права й обов' язки громадян. Одним зі структурних елементів права є правова свідомість, яку можна визначити як систему знань, оцінок і уявлень, що виражають ставлення людей до позитивного та ідеального права. Оскільки правова свідомість є складником здатності морального судження, то її зародки притаманні людині від народження. Це слід розуміти так, що людина здатна інтуїтивно розрізняти добро і зло, законне й незаконне, справедливе та несправедливе. Однак однієї інтуїції недостатньо. Розвинена правова свідомість має складну структуру й формується, частково, за допомогою вольових зусиль індивіда, але значною мірою завдяки зовнішньому впливові, у процесі соціалізації [5, с. 203].

Як зауважують, Б. П. Ганьба та О. Б. Ганьба, «правосвідомість як складовий елемент правової культури і правової системи в цілому є важливим компонентом, що суттєво впливає на всі сфери буття права - правотворчість, правореалізацію, правозастосування, правотлумачну діяльність тощо. Однак правосвідомість, в свою чергу, також піддається впливу багатьох об'єктивних та суб'єктивних факторів, які не завжди спричиняють на неї позитивну дію. Деякі явища породжують деформацію правової свідомості, а відповідно гальмують процеси її формування у окремих суб'єктів права та вироблення ними власної позитивної правової позиції. До різновидів деформованої правосвідомості варто віднести правовий нігілізм, правовий ідеалізм, правовий дилетантизм, правову демагогію, правовий інфантилізм та інші її негативні форми» [8, с. 7].

Подібну думку висловлює І. Шаравара, яка вважає, що «найпоширенішою, а відтак і особливо небезпечною формою викривлення правової свідомості є правовий нігілізм, який має широкий діапазон проявів: від скептичного ставлення до права, негативного ставлення до правових форм організації суспільних відносин через заперечення соціальної цінності права до свідомого ігнорування вимог закону. Правовий нігілізм слід відрізняти від конструктивної критики чинної системи права, юридичної практики, діяльності правоохоронних органів, яка сприяє виявленню існуючих недоліків і спрямована на вдосконалення правової системи держави» [9, с. 10].

Водночас, дослідниця вважає, що розвитку нігілістичних поглядів та установок, особливо серед молоді, сьогодні суттєво сприяє романтизація злочинного світу в кінематографі, у художній літературі та інших сферах мистецької діяльності.

«Переродження» правосвідомості, вважає І. Шаравара, обґрунтовано визнається одним з найнебезпечніших проявів деформації правосвідомості громадян. Йому притаманний максимальний ступінь викривлення правових ідеалів, свідченням чого стає свідоме вчинення людиною навмисних, переважно тяжких кримінальних злочинів, мотивами яких найчастіше стають жорстокість, корисливість та ін. [9, с. 10].

Досліджуючи питання деформованої правосвідомості як передумови протиправної поведінки, В. І. Тимошенко зазначає, під такою «поведінкою розуміють діяння конкретної особи або групи, що відхиляється від загальноприйнятих стандартів у суспільстві, порушує заборонну або зобов' язальну норму права, є суспільно шкідливою або небезпечною для особистих (приватних) і суспільних інтересів, що охороняються законом, загрожує безпеці інших людей. Така поведінка тягне за собою небажані для суб'єкта наслідки, насамперед юридичну відповідальність. Протиправна поведінка свідчить про наявність конфлікту між особистістю та суспільством, між індивідуальними й суспільними інтересами, вона підриває демократичні засади суспільства, стримує його прогресивний розвиток. Особа, яка демонструє протиправну поведінку, розглядається як делінквентна особистість (делінквент), а самі діяння як делікти» [10, с. 28].

Згадувана нами І. Шаравара, звертає увагу на те, що «побудова правової держави без поліпшення правової культури та підвищення рівня правосвідомості громадян України є неможливою. У цій справі, безумовно, відіграє надзвичайну роль правляча політична еліта, адже саме на прикладі її представників формується якоюсь мірою правосвідомість і правова культура наших людей». При цьому, вчена наголошує, що «інфантильність їх правосвідомості вкрай недопустима. Тим більше, що від рішень політичних діячів залежать долі громадян, справи усього суспільства» [9, с. 10].

Дослідниця правосвідомості як фактора утвердження демократичних основ державного та суспільного ладу України, І. О. Панчук, переконана, що «правосвідомість як частина людської свідомості здатна разом із правом виступати регулятором правовідносин у суспільстві, а інколи на певний період виконувати цю роль самостійно. Така обставина, а також те, що правосвідомістю володіють усі без винятку індивіди, їх групи та суспільство в цілому свідчить про важливість цього явища як фактора становлення та функціонування державного та суспільного устрою. Лише за умови глибокого вкорінення принципу верховенства права, ідеї прав та свобод людини у правосвідомість громадян, держава може стати по-справжньому демократичною та правовою.

Формування ж громадянського суспільства прямо залежить від глибини усвідомлення його цінностей та прагнення до їх втілення з боку учасників такого суспільства. У зв'язку з цим виникає необхідність дослідити належний рівень розвитку індивідуальної та суспільної правосвідомості, який може стати фундаментом для становлення та розвитку державних та суспільних інститутів на засадах демократії» [11, с. 1].

Отож, цілком аргументованою видається думка Г. П. Клімової, стосовно того, що «правова свідомість відображає правову дійсність. У цьому зв'язку через аналіз правосвідомості, її розвитку та специфіки стає можливим пізнання того, яким чином право функціонує в суспільстві, яким чином і суспільство в цілому, і окремі громадяни сприймають право, ставляться до нього, визнають або не визнають закріплені в ньому цінності, норми, принципи, ідеї тощо» [12].

Висновки

Підсумовуючи викладене вище можемо констатувати, що питання правосвідомості сьогодні в Україні є надзвичайно важливим, з огляду на ті процеси, які пов'язані з трансформацією усіх без виключення сфер українського суспільства. Вектор європейських цивілізованих відносин, що мають в основі людиноцентриський вимір має стати ключовим для формування правосвідомості сучасної Української держави. Негативні прояви деформованої правосвідомості - правовий нігілізм, правовий ідеалізм, правовий дилетантизм, правова демагогія, правовий інфантилізм та інші її негативні форми - мають назавжди відійти з наших реалій, разом з нав'язаними нам країною-агресором непритаманних українському народу свідомістю, ідеологією і стилем життям.

Список використаних джерел

1. Ларіна Н., Сніжко Д. Формування правосвідомості у публічних службовців: понятійне поле, види, структура. Аспекти публічного управління. 2021. № 4. Том 9. С. 13-19.

2. Кім К. В. До питання правосвідомості державних службовців. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Право». 2014. № 1106. Вип. 17. С. 58-61.

3. Луцький А. І. Правосвідомість юриста як суб'єктивне відображення чинної правової ідеології. Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ. 2014. № 2. С. 50-60.

4. Старикова С. І. Місце правової доктрини у структурі правосвідомості. Південноукраїнський правничий часопис. 2020. № 1. С. 59-64.

5. Дем'яненко А. Умови формування правової свідомості в підлітків у процесі роботи громадськогооб'єднання.Науковий вісник Мелітопольського державного педагогічного університету. Серія: Педагогіка. 2017. № 2 (19). С. 203-208.

6. Муж В. В. Юридичні засоби формування колективної правосвідомості: дис. канд. юрид. наук; спец.: 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. Львів: ЛьвДУВС, 2016. 205 с.

7. Черкас М. Є.Чинники, що впливають на формування правосвідомості в Україні. Вісник Національної академії правових наук України. 2016. № 3 (86). С. 172-182.

8. Ганьба Б.П., Ганьба О.Б. Фактори, що спричиняють формування дефектної правосвідомості у суспільствах перехідного типу. Прикарпатський юридичний вісник. 2012. Вип. 2. С. 6-15.

9. Шаравара І. Правова свідомість та правова культура в Україні: проблеми їх формування. Jumalul Juridic National: Teorie Si Practicд. 2015. Iunie. Р. 9-12.

10. Тимошенко В. І. Деформована правосвідомість як передумова протиправної поведінки. Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: юридичні науки. 2020. № 4. Том 31(70). С. 27-32.

11. Панчук І. О. Правосвідомість як фактор утвердження демократичних основ державного та суспільного ладу України: автореф. дис. канд. юрид. наук; спец.: 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень; ВНЗ «Університет економіки та права «КРОК», Київ, 2015. 18 с.

12. Клімова Г. П. Правосвідомість: до теорії питання. URL: https://ndipzir.org.ua/wp- content/uploads/2012/06/%D0%9A%D0%BB%D1%96%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0-%D0%93.-%D0%9F.pdf

Размещено на Allbest.ru