Види усноісторичних джерел про Голодомор у західноукраїнській пресі початку 1930-х років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Види усноісторичних джерел про голодомор у західноукраїнській пресі початку 1930-х рр.

Боряк Тетяна - кандидат історичних наук, доцент, докторантка історичного факультету дослідниця історичного факультету Вільнюського університету

м. Київ, Україна Литовська Республіка

Анотація

Мета роботи - виокремити групи усноісторичних джерел про Голодомор, оприлюднених у західноукраїнській пресі міжвоєнного періоду, та окреслити їхню специфіку. Методологія дослідження базується на використанні сукупності загальнонау- кових принципів (історизму, об'єктивності, системності) та спеціальних історичних методів (структурно-функціонального, порівняльного, проблемно-хронологічного; історичного джерелознавства). Наукова новизна. Охарактеризовано роль усноісторичних джерел, опублікованих у пресі Західної України та їхні особливості (відсутність чітких хронологічних рамок, запізнення у друці, варіативність шляху від наративу до опублікованого джерела, появу таких джерел у 1933 р. і тональність їхнього змісту, відмінні від публікацій попередніх років). Висновки. Авторка виділяє чотири групи усноісторичних джерел про Голодомор 1932-1933 р., представлених у західноукраїнській пресі: 1) наратив очевидців, зафіксований у листах; 2) прямі оповіді, перекази біженців та інших респондентів; 3) передруки повідомлень преси; 4) звернення, комунікати тощо про організацію акцій протесту і допомогових акцій, адресованих українській та міжнародній спільноті (умовне джерело). Зафіксовано відомості про ініціювання усноісторичних проєктів зі збору усної історії уже у 1933 р. Констатовано оцінювання сучасниками Голодомору 19321933 рр. як такого, що вирізнявся із загальносоюзної ситуації голодування. Викладений матеріал є ще одним переконливим доказом на користь спростування тези про те, що голод нібито вигаданий українськими емігрантами у 1980-х рр.

Ключові слова: усна історія, Голодомор, преса, лист, міжвоєнний період, Західна Україна.

Abstract

TYPES OF THE HOLODOMOR ORAL HISTORY SOURCES IN UKRAINIAN PRESS OF INTERWAR PERIOD

BORIAK Tetiana - Candidate of Historical Science, Associate Professor, postdoctoral researcher at History Department, Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv, Ukraine; researcher, History Faculty

The goal of the research is to select the groups of oral historical sources about the Holodomor, published in Ukrainian press of interwar period, and to outline their specificity. The purpose of the study is to separate groups the oral history sources of interwar period about the Holodomor, published in the Ukrainian press of interwar period, and to point at their specificity. Methodology is based on usage of totality of general scientific principles (historicism, objectivity, systematicism) and special historical methods (structural-functional, comparative, problematic-chronological; historical source science). The scientific novelty. The author characterizes role of such sources published in the press of Western Ukraine and their specificity (absence of clear chronological frames, delay in printing, variability of a way from narrative to published source, publishing of such sources exactly in 1933, tonality of content, different from the one of previous years. Conclusions. The author selects of four groups of oral history sources about the Holodomor of 1932-1933, published in Western Ukrainian press: 1) narrative of eyewitnesses, fixed in letters, received from relatives; 2) direct stories, stories of refugees and other respondents; 3) reprint of press articles; 4) appeals, communicatives about organization of protest actions and auxiliary actions, aimed at Ukrainian and international community (conditional source). The article shows attempts to initiate oral history projects on gathering of these sources already in 1933. The author shows that the Holodomor of 1932-1933 was evaluated by contemporaries as the famine that differed from all-Union situation of starvation. Suggested material is one more proof in favor of refutation of the thesis about invention of the famine by Ukrainian diaspora in the middle of 1980-s.

Key words: oral history, Holodomor, the press, a letter, interwar period, Western Ukraine.

Постановка проблеми

Існує чималий масив літератури про те, як мешканці Західної України реагували на інформацію про трагічні події Голодомору 1932-1933 рр. У полі зору дослідників перебувала доволі широка дотична тематика, зокрема публікації іноземних журналістів про голод; канали проникнення крізь радянський кордон звісток про голодування; періодичні видання, що публікували відомості про голод; звернення українських громад до своїх урядів і світової спільноти; збирання коштів і продуктів у рамках допомогових акцій голодуючим, вшанування пам'яті померлих.

Джерелами таких досліджень ставали публікації свідчень тих, хто був свідком трагедії і журналістів, які із різних джерел отримували про неї відомості. Однак поза увагою істориків опинився аналіз саме усної історії про голод, зафіксованої у міжвоєнний період, класифікація та характеристика відповідних видів джерел.

Аналіз джерел та останні дослідження

Першим у 1985 р. проаналізував статті іноземних журналістів про Голодомор та діяльність української діаспори різних країн М. Марунчак, який мав на меті надати цим фактам широкого розголосу. Види періодичних видань, що містили дані про голод, вивчали В. Голубко (тижневик «Тризуб») та I. Калинець (газета «Діло») (Калинець, 2003). В. Клювак та В. Куцинда зробили огляд публікацій та передрукували статті із газети «Діло» (Клювак, Куцинда, 2008). Був також здійснений загальний аналіз публікацій про Голодомор 1932-1933 рр. в Україні у західноукраїнських періодичних виданнях (Кость, 2013; Кравець, 2016).

У переважній частині досліджень на основі архівних документів та статей із періодичних видань проаналізовано сприйняття світовим українством жахливих відомостей про Голодомор (Плисюк, 2003). Досліджено реакцію на них спільноти в Північній Америці (Ковальчук, Марусик, 2010; Кравчук, 2003); в окремих регіонах України, зокрема на Рівненщині (Давидюк, Жив'юк, 2008), Закарпатті (Делеган, Вискварко, 2008), Галичині (Садовий, 2011).

Варто зазначити, що у працях частини дослідників (переважно західних), які пишуть про політику пам'яті, присутня теза про зв'язок тематики Голодомору із політикою націоналістів чи навіть націонал-соціалістів. Вони вбачають у послідовній позиції В. Ющенка із меморіалізації жертв більшовизму «націонал-соціалізм», й поширюють її на всю українську політичну культуру (Rudling, 2013, р. 227); твердять: «міф про голод сконструйований як реакція на страх звинувачень у колабораціонізмі часів Голокосту в середовищі української діаспори» (Rudling, 2013, р. 233-234) й невдовзі він був перенесений в Україну (Rudling, 2013, р. 238). Просувалася думка про «справжню» ідентичність «західних» українців, порівняно з їхніми східними братами, саме завдяки якій було викрито сталінський злочин убивства селян голодом; насадження Голодомору у наратив справжньої «українофонської» ідентичності (Budjeryn, 2010, р. 63). Серед інших тверджень - «націоналістична еліта збільшила владу над історичною пам'яттю», «націоналістична школа» «історично-політичних концепцій українства» винесла Голодомор на вістря, обґрунтовуючи зміну проросійської влади в Україні (в ході революцій 2004 та 2014 рр.) (Berardino, 2019, р. 1). У таких підходах зовсім нівелюється суттєвий фактор - чинник людської пам'яті про події. Вона у різних формах (листи, усна історія, вірші, щоденники, художни твори) присутня у тисячах нара- тивів, які формувались уже починаючи із початку 1930-х рр.

На схожих позиціях стоїть і український історик Г. Касьянов, який у одному із досліджень, присвяченому Голодомору, вважає, що «стереотипні уявлення» про Голодомор «та відповідні репрезентації події було сконструйовано і трансльовано в суспільство спочатку зусиллями громадських і політичних діячів української діаспори Північної Америки» у 1980-х - на початку 1990-х рр. Хоча віддамо належне досліднику, який все ж уточнює: така кон- струйованість в особливу «форму культурної реальності й державної історичної політики» не суперечить факту наявності у «живій пам'яті» народу споминів про голод (Касьянов, 2019, с. 7-10).

Мета роботи - виокремити групи усноісторичних джерел міжвоєнного періоду про Голодомор, оприлюднених у західноукраїнській пресі міжвоєнного періоду, та окреслити їхню специфіку.

Виклад основного матеріалу

Наратив про Голодомор у тогочасній українській «нерадянській» пресі можна поділити на кілька груп. Найповніше цю тематику висвітлював громадсько-політичний і літературно-мистецький тижневик «Тризуб» (неофіційний орган Державного центру УНР на еміграції). Статті та матеріали періодики про голод в Україні можна згрупувати таким чином: а) статті, що відображали офіційний погляд еміграційного уряду УНР; б) інформація суто фактографічного характеру, включно із публікацією усноісторичних джерел; в) матеріали, пов'язані із дипломатичними акціями уряду УНР у зв'язку з голодом; г) заклики до української еміграції надавати допомогу втікачам з УСРР (Голубко, 2003). В інших періодичних виданнях містилися публікації різного роду свідчень про голод; заклики про надання допомоги; повідомлення про інформаційні кампанії та допомогові акції у ряді країн та регіонів.

Проаналізовані нижче джерела усної історії відрізняються від «класичних» усноісторичних джерел, які зазвичай отримуються у ході інтерв'ювання на основі спеціально розробленого опитувальника, матеріали якого далі транскрибуються та запроваджуються до наукового обігу. Попри те, що у 1930-х рр. не йшлося про усну історію як напрям історичної науки та метод дослідження, ми усе ж умовно використовуємо сам термін («усна історія») на означення свідчень очевидців про голод або різного роду переказів, що публікувалися в пресі.

На противагу офіційній документації, вони не походили з офіційних інституцій і не відкладалися на зберігання в архівній установі. В умовах тоталітарної держави подібні безпосередні свідчення перебували на архівному зберіганні з грифом «таємно». У тоталітарній державі до кінця 1980-х рр. навіть згадок про голод, хіба що непрямі свідчення про трагедію селянства, що містилися у звітах ОДПУ, інформаційних зведеннях до партійних органів, офіційному листуванні та ін. видах документів, доносили дослідникам дещицю правди. На відміну від документів, в яких інформація «атомізована» і підлягає ретельному зведенню, відтворенню дослідником цілісної картини із знеособлених «пазлів», усноісторичні наративи загалом подають цілісну і зазвичай переконливо повторювану картину трагедії, «пережиту» через виразний персональний досвід.

Виходячи зі специфіки міжвоєнного періоду, хронологічні параметри цього етапу формування масиву усної історії з проблематики Голодомору (1932-1941 рр.), так само, як і види джерел (листи, перекази власного або чужого досвіду «переживання» нелюдських страждань), шляхи збирання та оприлюднення фактів (передусім публікації в пресі) важко чітко окреслити. Наприклад, повідомлення кореспондентів базувалися на донесеннях інформантів чи власних спостереженнях, а заклики прийти на допомогу голодуючим відштовхувалися від знання про події в УСРР, аж ніяк не отриманих з офіційних повідомлень і документів радянської влади. Частина публікацій спиралася на листи-свідчення громадян УСРР, або емігрантів; інша - була представлена репортажами з радянської України і містила фрагменти листів очевидців голоду (Берковський, Маковська, 2008).

Більшість таких статей з'явилася у другій половині 1933 року, що підтверджує тезу українських істориків про виокремлення голоду в Україні із рамок загальносоюзного голодування (він отримає назву «Голодомор» та буде визнаний «геноцидом Українського народу» у Законі України від 2006 р. «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні») саме наприкінці 1932 - першої половини 1933 рр. (Кульчицький, 2013, с. 401). Зауважимо, що ця теза не корелюється із науковою позицією В. Марочка про осінь 1931 - першу половину 1932 р. як початок формування «території Голодомору» (Марочко, 2014, с. 12). наратив лист преса емігрант

Варто зважати на певну затримку, з якою листи доходили до адресатів, наявність цензури в СРСР, заборону вживати слово «голод». Дописи до періодичних видань часто подавалися кореспондентами лише після того, як вони залишали СРСР (Клювак, 2008; Сербин, 2011; Бур'ян, Рікун, 2001; Берковський, Маковська, 2008).

Серед українських істориків поширена думка, що інформація про Голодомор була оприлюднена на початку 1933 р., на тодішніх польських землях, зокрема завдяки зусиллям редакторів щоденної львівської газети «Діло» (Калинець, 2003). Аналіз публікацій періодичних видань про голод в Україні дозволяє внести деякі уточнення: перша з них датована 5 лютого 1932 р., а перший лист від жителів УСРР був опублікований уже 31 березня 1932 р. (Звіт Державного архіву, 2008). Часопис «Тризуб» сповіщав читачів про голод з січня 1932 р. по жовтень 1933 р. (Голубко, 2003), а «Свобода» - із 15 травня 1932 р. по 28 листопада 1933 р. (Бур'ян, Рікун, 2001).

Вочевидь ті, хто писали про Голодомор початку 1930-х рр. в Україні, намагаючись довести читачам достовірність своїх свідчень, не раз самі посилалися на відповідні джерела: «як стверджують нечисленні листи з там-того боку, які якимсь чудом передираються через червону цензуру; як доказують це жахливі описи утікачів звідтіля; як підтверджують це заподання чужинців, - Україна перемінилася в одне жахливе цвинтарище» (Давидюк, Жив'юк, 2008, с. 12, 59).

Розглянемо різні усноісторичні джерела про голод, опубліковані в періодичних виданнях на початку 1930-х рр.

Наратив очевидців, зафіксований у листах. Про канали передавання таких листів відомо мало. Газета «Діло» публікувала низку листів, не пояснюючи, яким чином вона їх отримала. Маємо лише одну згадку про передавання листа від родичів: «отриманий приватним шляхом від рідні з Київа» (Клювак, 2008, с. 142). Зі змісту листів можна зрозуміти, що окремі легально перетинали радянський кордон поштовим зв'язком (Калинець, 2003, с. 226), що підтверджується такими заувагами: «[листи] якимсь чудом передираються через червону цензуру» (Давидюк, Жив'юк, 2008, с. 12, 59). Також листи передавались діячам еміграції, а ті, у свою чергу, друкували їх у різних комунікатах (Берковський, Маковська, 2008, с. 38-39, 45). Польськомовний часопис «Wolyn» у Луцьку написав, що до редакції «потрапила низка листів та інформацій з Радянської України» (Давидюк, Жив'юк, 2008, с. 9-10, 61). Редакція одного періодичного видання отримала листа від голови гуртка чехословаків, які повернулися з СРСР (Відлуння жахливої трагедії, с. 14). Маємо коментар від редакції «Діла», що «дивним чином попав до нас цілим і ненарушеним лист від одного українського робітника зі Сталіно [нині - м. Донецьк]» (Клювак, Куцинда, 2008).

Виявлено дві вказівки на часові рамки, коли редакції газет почали отримувати листи із повідомленнями про Голодомор. Часопис «Українське слово» від 15 липня 1933 р. зауважив, що останнім часом з України отримують «ті страшні листи», зміст яких «однаковий: в першу чергу йдуть списки тих, хто померли, а далі йде благання про допомогу» (Відлуння жахливої трагедії, 2008, с. 128). Газета «Podkarpatske Hlasy» отримувала подібні листи із УСРР ще у 1932 р. (Відлуння жахливої трагедії, 2008, с. 6). Зауважимо, що на 1932 і 1933 рр. припадає пік голодової катастрофи в Україні і вони можуть бути марковані як період критичного розлому. Назважаючи на інформаційну блокаду, для зарубіжної спільноти він ставав очевидним.

Наведемо формулювання про роль, яку відігравали листи в інформуванні вихідців з України про трагічні події із тогочасної газети «Свобода» (Джерсі сіті, США): «Листи кревних, краянів і знайомих з радянської України подають такі жахливі відомости про голод, що в кождого, хто їх читає, аж мороз іде поза шкірою» (Україна вмирає, 1933, с. 1).

Західноукраїнські часописи також отримували подібні листи. Загалом дослідниками було зафіксовано публікацію листів у 10 часописах («Діло», «Нова зоря», Додаток до часопису «Мета» «Христос наша сила», «Неділя», «Нове село», «За Україну», «Новий час», «Громадський голос», «Свобода»). Окремі тематичні матеріали часописи могли передруковувати. Це стосувалося й листів - вочевидь, з огляду на їх надзвичайну емоційність та переконливість свідчень щодо ворожої політики Совєтів стосовно України.

Прямі оповіді, перекази біженців та інших респондентів. Ключовим у цій групі матеріалів респондентів є їхнє безпосереднє спостереження за подіями в УСРР і здатність до переповідання побаченого. Це очевидці (переважно селяни), які або нелегально перетинали кордон, тікаючи від репресій та голоду, або, за можливості, легально виїжджали за межі УСРР. Наприклад, Е. Ам- менде (громадський діяч, публіцист, захисник прав етнічних меншин, один з перших, хто оприлюднив в Європі відомості про Голодомор в Україні. - Авт.) так описує проривання біженців через кордон з голодної України: «...границя щільно замкнена і сильно бережена густо розставленими російськими військовими частинами, все таки передістаються сюди голодом гнані людські жертви. Головно здовж водних границь Дністра і Збруча стали ті втечі трохи не щоденним явищем» (Амменде, 1933, с. 1).

У полі зору першої групи інформантів опинялися переважно події у селі, де вони мешкали. У тижневику «Тризуб» навіть була рубрика «Листи до земляків» (Голубко, 2003, с. 216). Редакція «Тризубу» спеціально «нав'язувала контакти із втікачами», які переважно тікали через р. Дністер (радянсько- румунський кордон) уже з лютого 1932 р. (Голубко, 2003, с. 218). Крім радянських прикордонників, які намагались зупинити втікачів, польська та румунська влада теж часто передавали біженців назад (Калинець, 2003, с. 225). Відомо, що від середини 1931 по середину 1933 рр. було нараховано близько п'яти тисяч біженців до Румунії; принаймні одну тисячу з них було повернуто назад (Делеган, Вискварко, 2008, с. 129).

До другої групи респондентів відносились переважно інженерно-технічні працівники, які легально залишали територію УСРР у зв'язку із закінченням контракту. Повернувшись із СРСР додому, у різні країни, вони починали свідчити, однак про реальну ситуацію в українському селі знали переважно із розмов, що точилися довкола.

Окрім повідомлень про трагічні події в УСРР, підготовлених зі слів біженців або кваліфікованих працівників, виголошувалися й тематичні доповіді. Так, чеський робітник, який працював в Україні з 1928 по 1933 рр. і в серпні 1933 р. повернувся в Прагу, виступив в Соціалістичному клубі (Берковський, Маковська, 2008, с. 45). Подібно, на запрошення Німецького євангельського пресового союзу два німця і один американець, які щойно повернулися з УСРР, розповіли про побачене. «Оповідачі попривозили з собою листи від населення та фотографії, які підтверджують кожне сказане ними слово» (Очевидці розповідають, 1933). Навряд чи ці документи дійшли до наших днів, інакше вони (принаймні фотодокументи) напевно вже були б оприлюднені.

Окрему групу респондентів становили вихідці із Галичини, які навчались чи працювали в УСРР. На жаль, про них як авторів листів чи оповідачів збереглося небагато свідчень. У листі від 30 червня 1933 р. галичанин скаржився, що його не випускали з УСРР (Калинець, 2003, с. 227). Улітку 1933 р. професор математики Остап Менда після трьох років викладання у вищих школах УСРР повернувся до Галичини зі зразком українського хлібу, як і двоє чехів, які тоді ж привезли одну маленьку булочку з УСРР (Делеган, Вискварко, 2008, с. 82). 15 червня газета «Діло» повідомляла про переривання одного з каналів комунікації шляхом листування - зі студентами з Галичини, які навчались в УСРР: «Листи до них вертаються назад». У статті від 17 березня 1933 р. цей часопис повідомляв про розстріляних в СРСР галичан (Калинець, 2003, с. 227, 230).

Передруки повідомлень преси, а саме - дописів закордонних журналістів, повідомлення радянської преси, а також українських пресових служб/ бюро в Женеві, Берліні, Лондоні. Деякі іноземні журналісти мали змогу, оминаючи заборону, опитати безпосередніх свідків голоду. Із радянської преси передруковувалися дані про стан сільського господарства, які всупереч цензурі усе ж потрапляли на шпальти газет. Ці пресові служби, зрозуміло, не мали акредитованих кореспондентів в УСРР, а послуговувалися даними інших журналістів і фактично були ретрансляторами на українську закордонну спільноту повідомлень західної преси та інституцій. Траплялись і перехресні передруки свідчень про Голодомор українськими часописами. Проте загалом кількість пере- друків усної історії про голод була нижчою за показник передруків закликів до протестів і допомоги, також повідомлень про такі кампанії.

Зведення кореспондентів можна вважати цілісними та інформативними, порівняно зі свідченнями очевидців та біженців. Останні, на відміну від журналістів, описували власний досвід виживання або найближчих родичів. Журналісти були мобільнішими у пересуванні територією УСРР та мали ширше коло інформантів про події, аніж селяни. Рівень їх освіти дозволяв їм не лише фіксувати жахливі факти, але й здійснити певний аналіз та узагальнення побаченого.

Під час передруку статей про голод із західної преси, редактори західноукраїнських видань часто не зазначали джерело запозичення інформації, що нині ускладнює роботу із виявлення оригіналу публікацій про голод.

Умовним вторинним усноісторичним джерелом інформації про Голодомор є звернення, комунікати тощо про організацію акцій протесту і допомогових акцій, адресованих українській та міжнародній спільноті. Такі статті базувалися на двох перших групах джерел. При відсутності інформації є підстави припустити, що джерелом інформації про голод, на яких вони ґрунтувалися, були три вищезазначені групи наративу. Так, матеріал «До культурного світа. (У справі голоду на Радянській Україні)», опублікований за ініціативою Союзу українських журналістів і письменників за кордоном (Прага, червень 1933), містив згадки про людоїдство («батьки бояться випускати своїх дітей з хати на вулицю зі страху перед тим, що їх можуть ухопити голодні») (Калинець, 2003, с. 232).

Громадські діячі Галичини розуміли важливість усної історії, ініціювали та надавали інструкції зі збирання письмових свідчень очевидців Голодомору. Так, Український громадський комітет порятунку України 17 вересня 1933 р. у часописі «Мета» опублікував заклик до такої роботи. Із огляду на непересічність документу, наведемо його повністю: «Рішено звернутись до українського громадянства з проханням збирати і надсилати до Комітету листи з Великої України з описами про тяжке положення тамошнього населення про голод і проче. Ці листи потрібні Комітетові в його заходах в справі голоду на Україні перед міжнародніми гуманітарними організаціями. Листи мають бути віродостойні, для того належить їх надсилати з кувертами. Комітет ручить за тайну листів, назвиськ надавців та адресатів і по використанні може на бажання звернути їх власникам. На збирання цих листів Повітові й Місцеві Комітети повинні звернути особливу увагу. ...Також комітети та українці, де є свіжі збігці з Великої України, повинні постаратися, щоби ті збігці, коли вони вповні грамотні, самі давали писемні описи сучасного положення на Великій Україні, а від неграмотних списувати їх дослов- ні зізнання і надсилати до Львівського комітету. Ці описи і зізнання мусить бути завірені що найменше двома свідками». (Цит. за: Садовий, 2011, с. 23).

Отже, ініційований проєкт переслідував подвійну мету: зібрати листи та розпочати фіксацію свідчень утікачів з УСРР. Ми бачимо тут також намагання певним чином забезпечити автентичність свідчень, для чого було потрібно знайти свідків, якими вочевидь могли бути односельці утікача або ті, хто виявився поруч по втечі.

Газета «Новий час» скоротила інструкції: «Листи мають бути вірогідні, але для того належить їх надсилати з конвертами. Де є свіжі збігці з Великої України повинні старатися, щоб вони самі давали писемні описи сучасного положення на Великій Україні, а від неграмотних списувати їх дослівні зізнання і надсилати до Львівського Комітету. Ці описи і зізнання мусять бути завірені щонайменше двома свідками» (Давидюк, Жив'юк, 2008, с. 30).

Відомо й про ініціативу Конгресу Національностей, коли, зокрема, українці вирішили не тільки підтримати допомогову акцію, але й «зі своєї сторони зібрати всякі матеріялні дані про голодову катастрофу» (Амменде, 1933, с. 1). Нам невідомо, якою мірою удалося здійснити ці два проєкти; можливо, десь хоча б частково збережені листи та інші документи того часу. Це питання потребує подальшого дослідження. Наразі ми маємо лише одну згадку про те, що лист від 5 вересня 1933 р., що надійшов з України, зберігався у Комітеті порятунку України в Рогатині (Клювак, Куцинда, 2008, с. 155).

Висновки

В усній історії про Голодомор, яка була оприлюднена у 1930-х рр., за винятком свідчень дипломатів (їхній наратив базується на офіційній документації та особистих враженнях), можна виокремити кілька груп. До першої групи віднесені такі джерела наративу, коли усна історія була надана/ретрансльована: вихідцями з радянської України (різних соціальних прошарків (1.1), передусім селян (1.2)); вихідцями з теренів Другої Речі Посполитої; іноземцями.

Свідчення, надані представниками групи «1.1», збереглися переважно у віршах та щоденниках 1930-х рр. і не могли бути опубліковані в Україні до кінця 1980-х рр. (за винятком періоду нацистської окупації). Ця група інформантів у повоєнні роки бодай частково отримала змогу проговорити і оприлюднити свій травматичний досвід, хоча вже й на еміграції.

Оповіді надані представниками групи «1.2» про нелюдські страждання від голоду зі сторінок листів з України (як офіційних, так і приватних), потрапляли на шпальта зарубіжних газет, отримували розголос, а відтак спричиняли розгортання інформаційних кампаній та допомогових акцій українців у світі.

Свідчення вихідців з теренів Другої Речі Посполитої (2) - технічні фахівці, професура й студенти, які після виїзду за межі СРСР оповідали побачене чи почуте про голод, і оповіді яких також публікувались у західноук- раїнсь кій пресі.

Інформація від іноземців (3) (професійних журналістів, подорожуючих), які, подібно до вихідців з польських теренів, після виїзду із СРСР оповідали про голод. Відмінність полягала у тому, що журналісти намагалися отримати інформацію від безпосередніх очевидців голоду, в той час як спеціалісти описували власний досвід проживання трагедії.

Ми виокремили чотири основні групи усноісторичних джерел, опублікованих у пресі міжвоєнного періоду (остання - вторинного рівня): листи мешканців УСРР до родичів за кордон; оповіді біженців з УСРР (селяни) та оповіді працівників, які легально залишали територію України (переважно мешканці міст, які працювали в офіційних установах чи великих підприємствах); передрук статей із закордонних періодичних видань чи Українських пресових служб за кордоном; повідомлення про інформаційні та допомогові акції.

Відзначимо усвідомлення сучасниками важливості записування усної історії з теми; наведено приклад запропонованої ними реалізації подібних проєктів шляхом збирання листів та самостійного інтерв'ювання інформантів.

Аналіз усноісторичних джерел про Голодомор засвідчує, що сучасники оцінювали голод у радянській Україні кінця 1932 - першої половини 1933 рр. як подію, що контрастувала із загальносоюзною ситуацією голодування. В умовах інформаційної блокади в СРСР це спричинило потужний імпульс до пошуку шляхів оприлюднення інформації про Голодомор в Україні. І одним із них стала публікація листів, оповідей українських селян, біженців з України, повідомлень журналістів та спогадів спеціалістів, переважно - у західноукраїнській пресі, однак також і в окремих виданнях.

Такий масив матеріалів спростовує тезу про те, що тематика голоду з політичних мотивів була «вигадана» українськими емігрантами у США у 1980-х рр. або була неправомірно «насаджена» українськими націоналістами на чолі з В. Ющенком ледь чи не на стерильний ґрунт (не беручи до уваги тривалість у часі пам'ятання про голод 1933 р. задовго до діяльності комісії Конгресу США із дослідження голоду; засвідчує тяглість традиції фіксації у різних формах (спогад, щоденник, вірш або художній твір, репортаж) досвіду проживання Голодомору - особистий чи людей з близького оточення впродовж всього часу існування покоління очевидців голоду. Крім того, історики отримали у своє розпорядження масив усноісторичних джерел, оприявлений (за посередництва журналістів) в умовах вільного світу безпосередніми свідками подій. Відтак, за визначенням, вони визначаються високим ступенем інформативності та достовірності.

Список використаних джерел і літератури

1. Амменде, E. (1933). Голод на Україні (1933, 28 липня). Діло, (195), 1.

2. Берковський, В. Г., Григорчук, Н. В. & Маковська, Н. В. (Упорядн.). (2008).

3. «Ми б'ємо в Великий дзвін». Голодомор 1932-1933 років очима української діаспори. Документи з фондів ЦДАВО України. Київ: Вид-во «Горобець», 224 с.

4. Бур'ян, Л. М. & Рікун, І. Е. (Упорядн.). (2001). Голодомор в Україні 1932-1933 рр.: бібліографіч. покажчик. Одеса; Львів: Вид-во М. П. Коць, 664 с.

5. Голубко, В. Є. (2003). Тижневик «Тризуб» про Голодомор 1932-1933 рр. в Україні. Вісник національного університету «Львівська політехніка», (493). Львів: Вид-во національного університету «Львівська політехніка», 215-222.

6. Давидюк, Р. П. & Жив'юк, А. А. (2008). «Почутися одним нерозривним зі своїми братами і сестрами Великої України»: Відлуння Голодомору 1932-1933 рр. на Рівненщині. Рівне: ВАТ «Рівненська друкарня», 92 с.

7. Делеган, М. В. & Вискварко, С. А. (Упорядн.). (2008). Відлуння жахливої трагедії (До 75 роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні): зб. статей, опублікованих у газетах 30-х років у Підкарпатській Русі. Ужгород: ВАТ «Патент», 160 с.

8. Звіт Державного архіву Львівської області про роботу з теми: «Голодомор 19321933 років в Україні» (станом на 10 листопада 2008 року). (2008). Львів, 14 с.

9. Калинець, І. (2003). В очікуванні катастрофи (про Голодомор у Радянській Україні на сторінках «Діла» в першому півріччі 1933 р.). Вісник національного університету «Львівська політехніка, (493). Львів: Вид-во національного університету «Львівська політехніка», 222-234.

10. Касьянов, Г. Розрита могила: Голод 1932-1933 років у політиці, пам'яті та історії (1980-ті - 2000-ні). Харків: Фоліо, 2019. 304 с.

11. Клювак, В. В. & Куцинда, В. І. (2008). Голгофа українського народу. До 75-їрічниці Голодомору в Україні 1932-1933 років. За матеріалами Державного архіву Львівської області (2-ге вид., доповн.). Львів, 264 с.

12. Ковальчук, О. О. & Марусик, Т. В. (2010). Голодомор 1932-1933 pp. в УРСР і українська діаспора Північної Америки. Чернівці: Наші книги, 224 с.

13. Кость, С. (2013). Західноукраїнська преса про початок 1930-х років про Голодомор. Наукові записки Міжнародної асоціації україністів, (6). Київ: МАУ НАН України, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського, 41-52.

14. Кравець, Д. (2016). За Збручем: західноукраїнська громадсько-політична думка про радянську Україну (1920-1930-ті рр.). Львів: Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, 297 с.

15. Кравчук, І. М. (2003). Свідчення про Голодомор (Видання українців у діаспорі про голод в Україні 1932-1933 рр.). Lviv Polytechnic National University Institutional Repository, 234-248.

16. Кульчицький, С. (2013). Червоний виклик. Історія комунізму в Україні від його народження до загибелі (Кн.2). Київ: Темпора, 628 с.

17. Марочко, В. Територія Голодомору 1932-1933 pp. Київ, 2014. 64 с.

18. Очевидці розповідають про страхіття голоду на Україні (1933, 26 серпня). Свобода.

19. Плисюк, В. П. (2003). Резонанс Голодомору 1932-1933 рр. у світі. Lviv Polytechnic National University Institutional Repository, 254-258.

20. Садовий, В. (2011). Галицька преса 30-х років ХХ ст. про голодомор у Великій Україні 1932-1933 років. Дрогобич: Коло, 73 с.

21. Сербин, Р. (2011). Передмова: Ланг Гарі. Серед Євреїв у Києві. Єгупець, (20). Київ: Дух і літера, 176-177.

22. Україна вмирає з голоду (1933, 31 липня). Свобода, 1.

23. Berardino, Daniel J. (2019). Remembering to Forget: How Ukrainian Nationalists have Chosen to Remember the Holodomor. Manuscript. United States Military Academy. 13 p.

24. Nationalists_have_Chosen_to_Remember_the_Holodomor

25. Budjeryn, Mariana. (2010). The role of context in securitization theory: Holodomor discourse and societal security in Ukraine. Budapest: Central European University, 80 р.

26. Rudling, Per Anders. (2013). Memories of «Holodomor» and National Socialism in Ukrainian political culture. Yves Bizeul (Hg.) Rekonstruktion des Nationalmythos? Frankreich, Deutschland und die Ukraine im Vergleich. Pp. 227-258.

References

1. Ammende, E. (1933). Holod na Ukraini (1933, 28 lypnia) [Famine in Ukraine (July 28, 1933)]. Dilo, (195), 1.

2. Berkovs'kyj, V. H., Hryhorchuk, N. V. & Makovs'ka, N. V. (Comps.) (2008). «My b'iemo v Velykyj dzvin». Holodomor 1932-1933 rokiv ochyma ukrains'koi diaspory. Dokumenty z fondiv TsDAVO Ukrainy [“We are ringing the Big Bell”. The Holodomor of 1932-1933 through the eyes of the Ukrainian diaspora. Documents from the funds of the Central State Archives of Ukraine]. Kyiv: Vyd-vo «Horobets'», 224 p. [in Ukrainian].

3. Bur'ian, L. M. & Rikun, I. E. (Comps.). (2001). Holodomor v Ukraini 1932-1933 rr. [The Holodomor in Ukraine in 1932-1933]: bibliohrafich. pokazhchyk. Odesa; L'viv: Vyd-vo M. P. Kots' 664 p. [in Ukrainian].

4. Holubko, V. Ye. (2003). Tyzhnevyk «Tryzub» pro Holodomor 1932-1933 rr. v Ukraini [Trident weekly about the Holodomor of 1932-1933 in Ukraine]. Visnyk natsionalnoho uni- versytetu «L'vivs'ka politekhnika, (493). L'viv: Vyd-vo natsional'noho universytetu «L'vivs'ka politekhnika», 215-222. [in Ukrainian].

5. Davydiuk, R. P. & Zhyv'iuk, A. A. (2008). «Pochutysia odnym nerozryvnym zi svoimy bratamy i sestramy Velykoi Ukrainy»: Vidlunnia Holodomoru 1932-1933 rr. na Rivnenschyni [“Feeling one inseparable with his brothers and sisters of Greater Ukraine”: Echoes of the Holodomor of 1932-1933 in Rivne region]. Rivne: VAT «Rivnens'ka drukarnia», 92 p. [in Ukrainian].

6. Delehan, M. V. & Vyskvarko, S. A. (Comps.). (2008). Vidlunnia zhakhlyvoi trahedii (Do 75 rokovyn Holodomoru 1932-1933 rokiv v Ukraini): zb. statej, opublikovanykh u hazetakh 30-kh rokiv u Pidkarpats'kij Rusi [Echoes of a terrible tragedy (To the 75th anniversary of the Holodomor of 1932-1933 in Ukraine): A collection of articles published in newspapers of the 1930s in Subcarpathian Russia]. Uzhhorod: VAT «Patent», 160 p. [in Ukrainian].

7. Zvit Derzhavnoho arkhivu L'vivs'koi oblasti pro robotu z temy: «Holodomor 19321933 rokiv v Ukraini» (stanom na 10 lystopada 2008 roku) [Report of the State Archives of Lviv Region on the work on the topic: “The Holodomor of 1932-1933 in Ukraine” (as of November 10, 2008)] (2008). L'viv, 14 p. [in Ukrainian].

8. Kalynets', I. (2003). V ochikuvanni katastrofy (pro Holodomor u Radians'kij Ukraini na storinkakh «Dila» v pershomu pivrichchi 1933 r.) [In anticipation of the catastrophe (about the Holodomor in Soviet Ukraine in the pages of “Dilo” in the first half of 1933)]. Visnyk natsional'noho universytetu «L'vivs'ka politekhnika», (493). L'viv: Vyd-vo natsional'noho uni- versytetu «L'vivs'ka politekhnika», 222-234. [in Ukrainian].

9. Kasianov, H. Rozryta mohyla: Holod 1932-1933 rokiv u politytsi, pamiati ta istorii (1980-ti - 2000-ni) [The Digging Grave: The Famine of 1932-1933 in Politics, Memory, and History (1980s-2000s)]. Kharkiv: Folio, 2019. 304 р. [in Ukrainian].

10. Kliuvak, V. V. & Kutsynda, V. I. (2008). Holhofa ukrains'koho narodu. Do 75-i richnyt- si Holodomoru v Ukraini 1932-1933 rokiv. Za materialamy Derzhavnoho arkhivu L'vivs'koi oblasti [Golgotha of the Ukrainian people. To the 75th anniversary of the Holodomor in Ukraine in 1932-1933. According to the State Archives of Lviv region] (2th ed.). L'viv, 264 p. [in Ukrainian].

11. Koval'chuk, O. O. & Marusyk, T. V. (2010). Holodomor 1932-1933 pp. v UPSR i ukrains'ka diaspora Pivnichnoi Ameryky [The Holodomor of 1932-1933 pp. in the USSR and the Ukrainian diaspora in North America]. Chernivtsi: Nashi knyhy, 224 p. [in Ukrainian].

12. Kost', S. (2013). Zakhidnoukrains'ka presa pro pochatok 1930-kh rokiv pro Holodomor [Western Ukrainian press about the early 1930s on the Holodomor. Research Papers of the International Association of Ukrainian Studies, (6). Kyiv: MAU, NAN Ukrainy, IMFE im. M. T. Ryl's'koho, 41-52. [in Ukrainian].

13. Kravets', D. (2016). Za Zbruchem: zakhidnoukrains'ka hromads'ko-politychna dumka pro radians'ku Ukrainu (1920-1930-ti rr.) [Behind the Zbruch: Western Ukrainian socio-political thought about Soviet Ukraine (1920s - 1930s)]. L'viv: L'vivs'ka natsional'na naukova bibliote- ka Ukrainy im. V. Stefanyka, 297 p. [in Ukrainian].

14. Kravchuk, I. M. (2003). Svidchennia pro Holodomor (Vydannia ukraintsiv u diaspori pro holod v Ukraini 1932-1933 rr.) [Evidence of the Holodomor (Publication of Ukrainians in the Diaspora on the Famine in Ukraine 1932-1933)]. Lviv Polytechnic National University Institutional Repository, 234-248.

15. Kulchytskyi, S. (2013). Chervonyi vyklyk. Istoriia komunizmu v Ukraini vid yoho narod- zhennia do zahybeli (Vol.2). Kyiv: Tempora, 628 p. [in Ukrainian].

16. Marochko, V. Terytoriia Holodomoru 1932-1933 rr. Kyiv, 2014. 64 p. [in Ukrainian].

17. Ochevydtsi rozpovidaiut' pro strakhittia holodu na Ukraini (1933, 26 serpnia) [Eyewitnesses tell of the horrors of the famine in Ukraine (August 26, 1933)]. Svoboda.

18. Plysiuk, V. P. (2003). Rezonans Holodomoru 1932-1933 rr. u sviti [The resonance of the Holodomor of 1932-1933 in the world]. Lviv Polytechnic National University Institutional Repository, 254-258.

19. Sadovyj, V. (2011). Halyts'ka presa 30-kh rokiv ХХ st. pro holodomor u Velykij Ukraini 1932-1933 rokiv [Galician press of the 1930s about the Holodomor in Greater Ukraine in 1932-1933]. Drohobych: Kolo, 73 p. [in Ukrainian].

20. Serbyn, R. (2011). Peredmova: Lanh Hari. Sered Yevreiv u Kyievi [Preface: Lang Gary. Among the Jews in Kyiv. Egupets]. Yehupets', (20). Kyiv: Dukh i litera, 176-177. [in Ukrainian].

21. Ukraina vmyraie z holodu (1933, 31 lypnia) [Ukraine is dying of hunger (1933, July 31)]. Svoboda, 1.

22. Berardino, Daniel J. (2019). Remembering to Forget: How Ukrainian Nationalists have Chosen to Remember the Holodomor. Manuscript. United States Military Academy. 13 p.

23. Budjeryn, Mariana. (2010). The role of context in securitization theory: Holodomor discourse and societal security in Ukraine. Budapest: Central European University, 80 p.

24. Rudling, Per Anders. (2013). Memories of «Holodomor» and National Socialism in Ukrainian political culture. Yves Bizeul (Hg.) Rekonstruktion des Nationalmythos? Frankreich, Deutschland und die Ukraine im Vergleich. Pp. 227-258. [in English].

Размещено на Allbest.ru