Видавнича діяльність інтернованих вояків армії УНР у польському таборі Піотрков Трибунальський (1921 рік)

Размещено на http://www.allbest.ru/

European University

Publishing Activity of Military Internees of UNR Army in Polish Camp of Piotrkow Trybunalski (1921)

Yuliia Holubnycha-Shlenchak

Kyiv, Ukraine

Abstract

The purpose of the paper is the attempt, based on a comprehensive analysis of archival and published materials, to study the specifics of the publishing process in Piotrkow Trybunalski camp for military internees of the UNR Army in 1921; the study of the peculiarities of publishers' life and their psychological state in the conditions of the camp society, the level of material and financial support for the replication of camp publications, and the characteristics of the readership.

The scientific novelty of the research is in the fact that the publishing activity of the UNR Army internees in Piotrkow Trybunalski camp has become the subject of a separate independent study for the first time. In particular, for the first time, the process of publishing the wallpaper `Vsim' ('To Everybody') is comprehensively analyzed, and its role in the everyday life of the camp and the readers' attitude towards the periodical are characterized.

Conclusions. Introducing of cultural and educational activities in the camps aimed at using the time of internment for the benefit of the soldiers. It was supposed to prepare them for the further struggle for independence and give them spiritual consolation and moral repose. Each camp had its own publishing service or small printing works. Piotrkow Trybunalski belonged to a number of those camps where the conditions of stay were very harsh. There was no opportunity to establish a publishing service in the camp. However, despite the difficulties faced by the internees, they managed to start their own publication of three periodicals: the wallpapers `Vsim', 'Na Khvyliakh Zhyttia' ('On the Waves of Life'), and 'Ternystyi Shliakh' ('Thorny Path'). Ye. Malaniuk, who was the chief editor of `Vsim' and 'Na Khvyliakh Zhyttia', played a leading role in publishing the mentioned periodicals. The primary aim of the replication of periodicals was to give the soldiers an opportunity to find some kind of safety valve and share their pain, which helped to overcome the moral and psychological crises. There was also a desire of some people to express themselves in the literary field. But first of all, many camp artists and caricaturists were involved in the publication of the wallpaper `Vsim', the vast majority of whom worked under various pseudonyms.

Keywords: Piotrkow Trybunalski, camp, army of UNR, internees, publishing activity, press

Анотація

Видавнича діяльність інтернованих вояків армії УНР у польському таборі Піотрків Трибунальський (1921 р.)

Юлія Голубнича-Шленчак

Європейський університет (Київ, Україна)

Мета статті полягає у спробі на основі комплексного аналізу архівних та опублікованих матеріалів дослідити специфіку видавничого процесу в таборі інтернованих вояків Армії УНР Піотркув Трибунальський у 1921 р. Вивчення особливостей життєдіяльності видавців та їх психологічного стану в умовах таборового соціуму, рівня матеріального та фінансового забезпечення тиражування таборових видань, характеристики читацької аудиторії.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що видавнича діяльність інтернованих Армії УНР у таборі Піотрков Трибунальський вперше стала предметом окремого самостійного дослідження. Зокрема, вперше було комплексно проаналізовано процес видання стіннівки «Всім», охарактеризовано її значення у таборовому повсякденні та ставлення читачів до часопису.

Висновки. Впровадження культурно-освітньої діяльності у таборах мало на меті використати час інтернування з користю для вояків. Вона мала підготувати їх до подальшої боротьби за незалежність і дати духовну розраду та моральний відпочинок. У кожному таборі діяло або своє видавництво, або невеличка друкарня. Піотрков Трибунальський належав до числа тих таборів, де умови перебування були дуже важкими. У таборі не було можливості заснувати видавництво. Однак, незважаючи на складнощі, з якими зітнулися інтерновані, їм власними силами вдалося започаткувати видання трьох часописів: стіннівку «Всім», «На хвилях життя» і «Тернистий шлях». Значна заслуга у видавництві часописів «Всім» і «На хвилях життя» належала Є. Маланюку, який був головними редактором «Всім» і «На хвилях життя». Основною метою тиражування часописів було надати можливість воякам знайти віддушину та поділитися наболілим, що допомагало подолати морально-психологічну кризу. Також мало місце бажання декого проявити себе на літературній ниві. Та, перш за все, до видання стіннівки «Всім» було залучено багато таборових художників і карикатуристів, переважна більшість яких творили під різними псевдонімами.

Ключові слова: Піотрков Трибунальский, табір, Армія УНР, інтерновані, видавнича діяльність, преса

Таборова преса містить у собі колосальний масив джерел для дослідників таборового повсякдення та історії української преси. На періодичні видання у таборах було покладено низку функцій, насамперед, комунікативну. Вона полягала у підтримці зв'язку між інтернованими з таборів, українською еміграцією як у Польщі, так і поза нею, а також із благодійними організаціями, допомоги яких вони потребували. Часописи висвітлювали проблеми життя у таборах, інформували про нестачу продуктів харчування, медикаментів, одягу, публікували запити, які стосувались розшуку старшин і козаків й ін. Наступним, не менш важливим завданням, було надання допомоги «вояку-побратиму» у вирішенні його психологічних проблем, внаслідок поразки національно-визвольних змагань і відсутності тривких перспектив у майбутньому.

Вояки засновували часописи аби мати можливість на сторінках цих видань поділитися своїм болем і знайти підтримку серед однодумців, окрім цього, згуртування навколо спільної справи також сприяло подоланню відчуття пригнобленості у частини таборян. Висміюючи тяготи свого «задротяного життя», автори журнальних статей закликали вояків не втрачати надію, використовуючи час перебування у таборі з користю для себе. Станом на сьогодні періодика табору Піотрків Трибунальський досліджена найменше. Це зумовлене тим, що зокрема, стіннівка «Всім» містила статті, які були написані вручну різними авторами, кожен з яких мав свої особливості почерку, на аркушах різного формату та якості, і до того ж - не мала точної нумерації, а журнал «Тернистий шлях» вийшов у малій кількості примірників, тексти в якому дуже важко розібрати через вицвітання фарби під впливом часу.

Важливий внесок у дослідження проблеми функціонування табірної преси та споріднених з цим проблем було здійснено Н. Сидоренко, яка у своїй монографії Сидоренко Н. Національно-духовне самоствердження у 3 ч. Преса інтернованих українців та цивільної еміграції (Чехія, Польща, Румунія, Єгипет, 1919-1924) (в 3 т. Т. 2). Київ: Дослідницький центр історії української преси, 2000. 262 с. встановила основну тематичну спрямованість табірних часописів і періодичність їх видання. У польській історіографії слід відзначити праці З. Карпуса Karpus Z. Jency i internowani rosyjscy i ukrainscy na terenie Polski w latach 1918-1924. Torun: Wydawnictwo Adam Marszaiek, 1997. 209 s. Karpus Z. Jency i internowani rosyjscy i ukrainscy w Polsce w latach 1918-1924. Torun: Wydawnictwo Adam Marszaiek, 1991. 159 s. та О. Колянчука Колянчук О. Українська військова еміграція у Польщі (1920-1939). Львів: Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2000. 278 с., але на особливу увагу дослідників видавничої діяльності інтернованого українського вояцтва заслуговує монографія О. Вішки Вішка О. Преса української еміграції в Польщі (1920-1939 рр.): історико-бібліографічне дослідження. Львів: Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника, 2002. 480 с., автор якої наводить перелік періодичних видань, дає їм змістову та кількісну характеристику.

Дослідницька робота з проблем перебування інтернованої Армії УНР у таборах Польщі значно активізувалася протягом останніх років. І. Срібняком була опублікована низка праць з цієї тематики, і хоча видавнича діяльність українського вояцтва не була предметом його наукових зацікавлень, дослідник завжди використовував таборову періодику як джерело для реконструкції життя та повсякдення інтернованих. У 2018 р. світ побачили дві його монографії, які були присвячені аналізу умов перебування інтернованих вояків Армії УНР у таборах Александрів Куявський Sribniak I. Encyklopedia jeniectwa: ukrainski Aleksandrow. Warszawa-Paryz: Mi^dzynarodowe konsorcium naukowo-edukacyjne im. Luciena Febvra, 2018. 88 s. і Ланцут Sribniak I. Encyklopedia jeniectwa: ukrainski tancut. Warszawa-Paryz: Mi^dzynarodowy konsorcium naukowo-edukacyjny im. Luciena Febvra, 2018. 115 s., що були підготовлені із широким залученням матеріалів таборової преси.

У 2020 р. вийшла книжка українського дослідника Я. Тинченка Тинченко Я. Українська армія у 1920 році: Військовий союз з Польщею, війна з Радянською Росією та інтернування. Київ: Темпора, 2020. 244 с., один з розділів якої був присвячений огляду становища інтернованої Армії УНР у таборі Каліш. У додатках до розділу були відтворені обкладинки таборових часописів «Сич» (№ 2), «За дротом» (№ 2-3), «За Україну» (№ 1, № 3), кількох гумористично-сатиричних видань, а також низка ілюстрацій, які відображали таборове повсякдення вояцтва.

Аналіз історіографії дослідження засвідчує, що більшість комплексних праць було написано у 90-х роках ХХ ст. з використанням доступної тоді джерельної бази. Їх автори зосереджували свою увагу на дослідженні різних аспектів пресовидання у таборах, базуючись на матеріалах таборових звітів і побіжному опрацюванню таборової періодики, але без глибинного аналізу тематичного наповнення часописів.

Метою статті є комплексне дослідження особливостей функціонування таборової преси у таборі Піотрків Трибунальський на основі опрацювання широкого масиву архівних і друкованих джерел.

Як відомо, у таборі Піотркув Трибунальський були розміщені частина особового складу 1-ої Кулеметної дивізії та апарат Генерального штабу Армії УНР. За весь період функціонування табору в ньому видавалися три часописи - «Всім», «На хвилях життя» та «Тернистий шлях». Видавнича секція культурно-освітнього відділу 1-ої Кулеметної дивізії не мала потрібного обладнання для виготовлення друкарської продукції у типографському виконанні. У розпорядженні співробітників згадуваного відділу був лише гектограф (тип копіювального приладу, який складався з дерев'яної або металевої коробки, яку наповнювали сумішшю желатина, гліцерину та води. До застиглої маси прикладали рукопис, залишаючи на поверхні відтиск, а далі з відтиску робилися копії).

У таборі виходила газета-плакат «Вільне Слово і Малюнок: стінний щоденник гумору і сатири інтернованих українців табору Петроків» (назву подавали у вигляді абревіатури - «ВСІМ»). Перше число часопису вийшло 24 лютого 1921 р., а останнє (ч. 38) - 18 травня 1921 р. За даними О. Вішки, газета тиражувалася заходами 1-ої Кулеметної дивізії, а її редакторами були Є. Маланюк і В. Прохода Вішка О. Преса української еміграції в Польщі... С. 179..

У своєму зверненні до читачів редакція наголошувала, що «“Всім” - орган кожного і всякого, видання анонімне. “Всім” не хоче знати, хто його співробітники - для друку приймаються всі матеріали під яким завгодно псевдонімом. “Всім” не цензурується, не редагується, не коректується, не друкується» Центральний державний історичний архів у м. Львові (ЦДІАЛ). Ф. 309. Оп. 1. Спр. 2643. Арк. 1.. Свої малюнки та твори таборяни залишали у скриньці «Редакція “Всім”». Кожного вечора її зміст переглядали та на ранок вивішували відібрані матеріали. Основне наповнення газети становили карикатури, шаржі, інколи гумористичні оповідки та вірші. Усі матеріали виготовлялись від руки на листках абсолютно різного формату і були лише в одному екземплярі. «Сміємося - не плачемо» було гаслом цієї стіннівки, яке вивішувалося на стіні старшинського бараку. Внаслідок гострої нестачі коштів редакція час від часу зверталася до таборян з проханням надати хоч якусь фінансову допомогу для популяризації та тиражування газети для розповсюдження її за межами табору.

Хоча «Всім» позиціонувала себе як газета без цензури, однак остання все ж таки позначалась на її змісті. У ч. 7 редакція звернулася до усіх авторів, які надавали свої матеріали, поінформувавши їх про те, що зі 100 різних творів 10 були конфісковані. На думку невідомого цензора ці матеріали носили особистий, занадто грубий чи порнографічний характер. Редакція закликала творити у руслі розумної сатири та справжнього безстороннього гумору. Аби уникнути подібних інцидентів, 15 березня 1921 р. редакція провела конкурс найкращих робіт, які мали стати зразком для майбутніх ілюстраторів газети. За результатами конкурсу одним із переможців став таборовий художник Літейко10 ЦДІАЛ. Ф. 309. Оп. 1. Спр. 2643. Арк. 377..

Така політика редакції не була сприйнята частиною таборян. Таборові художники та дописувачі оголосили виданню бойкот через введення українським командуванням цензури та відмовилися надавати свої матеріали. Бойкот тривав, за даними редакції, щонайменше 24 дні Ibid. Арк. 257..

Усі малюнки були присвячені важливим і болючим для інтернованих темам. За тематикою їх можна згрупувати як ті, що відображали політичне становище в Україні та світі, й ті, що були присвячені таборовому життю. До першої групи належать карикатури на Антанту, підписання Версальського миру, Ризького мирного договору. Наведемо приклади деяких з них: «Україна, роздираєма ворогами»; Троцький, який пише свій щоденник єврейською мовою; вітання польського вояка і червоноармійця над головою придушеного козака; розп'ятий Тризуб. На одній із карикатур було зображено акторку на сцені, а поряд підпис: «Гуляйте! Гуляйте! Брати ви по Польщі. А я помагати не бу-ду, не бу-ду! - Арія із опери Антанти» ЦДІАЛ. Ф. 309. Оп. 1. Спр. 2643. Арк. 272..

До другої групи належать малюнки, присвячені таборовій кухні («Старшинські обіди», «Етапи пайка для однієї кухні», «Візит генерала до кухні»), відносинам між старшинами та козаками («Зразок військової ввічливості»), жінкам у таборі («Деморалізація жінок через спокусу їх», «Вічна мандрівниця», «Засідання суфражисток») і таборовому повсякденню в цілому. Великий малюнок, поданий у ч. 29 під назвою «Дев'ятий вал» зображував цвинтар із різними написами на надгробних плитах, зокрема: «Тут лежать якісь рапорти», «Питання про службу в міському соборі», «Тут покоїться прах курсів Булавних старшин», «Тут покоїться Спілка захисту рідної мови» Ibid. Арк. 236. й ін.

Цикл малюнків становлять так звані «зміїні карикатури» автора «Гвоздя», на яких у вигляді змій зображено ворогів Армії УНР та незалежності України. Зокрема, на кількох малюнках у вигляді змія можна побачити узагальнюючий образ більшовика, який намагається «придушити» інтернованих. На одному з таких малюнків зображено вояка, що сидить на підлозі і всміхається, промовляючи до змія, що насувається на нього «А я тебе не боюсь» Ibid. Арк. 283..

На малюнку «Збор грає» на стареньку жінку, яка ймовірно уособлює Україну, з усіх боків насувається зграя змій Ibid. Арк. 263.. Також на одному з малюнків в образі змія зображено Троцького Ibid. Арк. 237.. Взагалі образ змія у таборовій карикатуристці є уособленням більшовизму, тож це найуживаніший образ ворога на шпальтах гумористичних видань, який не потребував пояснення.

На шпальтах стіннівки розміщували малюнки Літейка, Кодюцюка, А. Якимчука, художників під псевдонімами Бич, Валь, Обсерватор, Гіркий, Кодько, Рататуй, Хавунь, Гвоздь, Олівець, Фігаро, Атіла й ін.

У газеті були представлені зразки і літературної творчості. Серед них гумористичні вірші «Мрії» Іллі Руданського, «План завідуючого кантиною» від «Х. Не-житі», «Писакам» від редакторів «Всім», «Таборові ліки» від «Хворого». тиражування таборовий видання читацький

Проблема білінгви бурхливо обговорювалась на шпальтах стіннівки. Інколи редколегія дозволяла авторам «мовних дописів» гострі випади в бік російськомовного старшинства та тих вояків, які спілкувалися обома мовами, навіть якщо останні мали сформовані проукраїнські погляди. Це явище було характерне для багатьох таборових часописів. Адже у такий спосіб видавці хотіли привернути увагу інтернованих до існуючої проблеми та змусити їх замислитися над важливістю вирішення цієї проблеми, у контексті майбутньої боротьби за незалежність Української держави.

Така полеміка розгорнулася між авторами під псевдонімами «Шпігун» і «Гайдамака». У своєму вірші «Хто він?» Шпігун звинувачував Гайдамаку в тому, що «замість зрідненої мови він, - собачу вживає» (тут: російську - авт.). На що Гайдамака так само відповів віршем: «Ліпше гавкать по собачи, - як таке писати. Треба перше научитись, як мову вживати. Чи ти чуєш? Гей! Алло! Відгукнись швиденько, пиши вірши на «село», тай сиди тихенько» Ibid. Арк. 55..

Відповідь Гайдамаці надійшла також у віршовій формі, оздоблена зображенням гайдамаки у військовій формі: «Вірші взяв я на село, як ти і порадив, а на місці їх вже другі я для тебе зладив [...]. Може хто й не знав, хто ти, та тепер вже бачив: на малюнку гайдамака гавкав по собачі. Мабуть стішився вже ти, що буду мовчати, та даремна твоя втіха, буду я писати. Олівців й паперу хватить для цього писання. Нехай кожний добре знає гайдамаку з постачання» Всім (Піотркув). 1921. 28 лютого.. Проблема вживання російської мови була досить актуальною. Про неї йшлося також у сатиричному діалозі «Балачка двох українців», в якому два таборянина обговорювали приїзд до табору частини Кулеметної дивізії, дехто з вояків якої розмовляв «по кацапськи» ЦДІАЛ. Ф. 309. Оп. 1. Спр. 2643. Арк. 341..

Варто відзначити, що тема двомовності гостро поставала на сторінках й інших таборових видань. Зокрема матеріали про непоодинокі випадки вживання російської мови неодноразово вміщували на сторінках газети «Промінь» (виходила у таборах Ланцут і Стшалково), журналів «Будяк» (табір Ланцут) та «Око» (табір Каліш). Автори дописів наголошували на нагальній важливості вирішення проблеми усунення російської мови зі службового та приватного користування українського вояцтва. Інтенсивність і періодичність появи дописів стосовно важливості використання української мови у повсякденному житті є певним індикатором, який відображав процес зміцнення національної свідомості інтернованих та очищення лав вояцтва від проросійських елементів.

У часописі «Всім» уміщували різноманітні гумористичні оголошення, накази, анекдоти, гуморески, задачі. У ч. 1 був опублікований «Рецепт як правильно готувати телятину», автор якого пропонував усі потрібні інгредієнти вкинути у величезний мішок, віднести «ввечері на Коровську вулицю, часто оглядаючись назад», після чого страва буде готова. Подавати її радили прохолодною й «оздобленою обіцянками» Ibid. Арк. 6.. Гумористичний нарис невідомого автора «Жену загубив», в якому автор розмірковує, що робити без дружини, яка за нього усе вирішувала Ibid. Арк. 56..

З огляду на те, що часопис був суто таборовим виданням, рецензія на нього була вміщена лише на сторінках «На хвилях життя». У ній наголошувалось на оригінальності даного видання та великій зацікавленості його матеріалами козаків і старшин На хвилях життя (Піотркув). 1921. Ч. 2. С. 1-16.. На що редакція «Всім» також відгукнулась з великою прихильністю до згадуваного журналу та розмістила свою позитивну рецензію. Однак така «обопільна прихильність» напевно що може бути пояснена там, що Є. Маланюк ймовірно був редактором обох часописів.

У ч. 32 з'явилося звернення до редакції одного з читачів, який був засмучений контентом часопису. Він писав, що «Всім» для всіх служить розвагою, спочинком, насолодою, а подеколи - посаджає. «Ні друг, ні ворог не пройдуть мимо нього [...]. Коли вперше почав виходити “Всім”, всіх охопила радість, задоволення». Далі автор розписує, що за час існування газети були періоди її «летаргічного сну», однак з кожним разом вона «прокидалась» і несла здоровий гумор, на відміну від того, що відбувалось тепер. Він сумнівався, що гумором є намалювати «свого товариша зі свинячою мордою» та пропонував не «бруднити цим наш веселий дотепний “Всім”» ЦДІАЛ. Ф. 309. Оп. 1. Спр. 2643. Арк. 236.. У відповідь редакція стіннівки у ч. 38 повідомляла, що «Всім» не вмер, а спав. «Проспавшись, прочухавшись і відговівшись за свої гріхи “Всім” забажав знову виходити, обравши для редакції те саме помешкання, що раніше займав [...]. “Всім” буде хапати не нище пояса, а з чемпіонами московських та інших впливів буде вести вільну боротьбу (і за горло). “Всім” запрошує шановних своїх співробітників до інтенсивної праці, обіцяючи на Великдень дати по одному гарячому поцілунку» Всім (Піотркув). 1921. Ч. 38. С. 1.. Однак ч. 38 стало останнім. Після передислокації інтернованих до табору Стшалково видання часопису припинилось. Причина припинення виходу стіннівки невідома, адже можливість видання її в одиничному примірникові у форматі суто стіннівки у таборян була. Ймовірно проблема полягала у потребі посиленого цензурування, з якою зіткнулися видавці газети «Промінь» у таборі Стшалково.

Цінність стіннівки «Всім» полягає саме в її «живій» подачі матеріалу, який майже не коригувався редактором, а одразу оприлюднювався для широкого загалу. Авторами могли бути будь-хто із таборян. Вони писали під різними псевдонімами, які воліли варіювати аби залишитися невпізнаними. «Всім» відображав реальні проблеми таборян, не приховані літературними «вивертами» та виваженим добором слів. Стіннівка висвітлювала нагальні побутові проблеми - часом незадовільне харчування, недотримання таборянами гігієнічних норм, і як наслідок - спалахи пошесних хвороб, а також прикрі прогалини у патріотичному вихованні, що ускладнювало процес формування національно-свідомого воїна-борця.

У таборі також виходив літературний журнал культурно-освітнього гуртка штабу Армії УНР «На хвилях життя». Перше його число побачило світ 1 березня 1921 р. Усього було надруковано лише два номери (ч. 2 вийшло 15 березня того ж року). Після переведення військ у табір Стшалково видання часопису було припинено. Є всі підстави припускати, що головним редактором цього таборового видання був Є. Маланюк, адже більшість матеріалів у часописі належали йому. Автором обкладинок і усіх ілюстрацій у часописі був таборовий художник Василь Хмелюк. Обсяг ч. 1 становив 14 сторінок, ч. 2 - 23 сторінки.

Досі питання місця видання журналу не було остаточно вирішеним через відсутність вказівок у самому часописі та хибну інформацію М. Мартинюка (останній вказав місцем його видання Стшалково). Однак більшість дослідників - Л. Бачинський, С. Наріжний, О. Вішка, Є. Місило, Н. Сидоренко, І. Срібняк зійшлись у тому, що журнал тиражували у Піотркові. Варто погодитись з цією думкою, адже матеріали у самому часописі присвячені огляду подій у цьому таборі, розміщені в ньому статті також були написані у Піотркові. Окрім цього про вихід нового часопису «На хвилях життя» у таборі повідомляла стіннівка «Всім», вказавши при цьому, які матеріали планувалося розмістити у другому числі журналу.

У передовій статті від редакції було вказано, що «метою своєю журнал ставить правдиво освітлювати, на скільки це буде можливо, з державного, громадського і військового боку, як загальне українське, так і наше козацьке життя, виявляти в ньому хиби та словом правди їх виправляти. А це все робиться для того, щоб уникнути нам злісних політичних хвиль, бути до всього готовими та з повною вірою і силою переможців щасливо виплисти на широкі простори Рідної Вкраїни» На хвилях життя (Піотркув). 1921. Ч. 1. С. 1-14.. Для втілення поставленої мети, редакція планувала вміщувати на сторінках журналу оповідання, поезію, повісті, сатиричні твори, замітки про сучасне та минуле українського народу, літературні, військові та політичні огляди, бойові спогади інтернованих, різноманітні ілюстрації тощо.

На початку журналу було подано статтю про свято «Залізного хреста» у таборі, яке відбулося 19 лютого 1921 р. До статті додавався портрет Михайла Омеляновича-Павленка (у виконанні художника В. Хмелюка) На хвилях життя (Піотркув). 1921. Ч. 1. С. 2-4..

У ч. 1 були представлені вірші Є. Маланюка (вітальна вірш-пісня «Генерал Павленко», «І знов весна») та Назара Гримайла («Думки»); перекладні твори - «Індійська казка» барона Брамбеуса у перекладі з польської П. Каренського та фрагмент роману Кнута Гамсуна «Вікторія» у перекладі Є. Маланюка; спогад «Зимовий похід Армії УНР» Ілька Хмелюка.

До проблеми мовного питання знову повертає опублікована у ч. 1 стаття Всеволода Арнадіїва, просякнута роздумами про поняття «національної гідності». Автор стверджував, що мова та історія є основою нації, однак протягом століть українці виховувались і зростали у «рабському середовищі», в якому історія паплюжилася та перекручувалася, змушуючи її соромитись. «Нас навчили червоніти, коли вимовлялось слово “мазепинець”. Нас навчили погорджувати (тут: легковажити - авт.) нашою історією». Арнадіїв згадував, що у школі українську мову називали «мужицькою», розмовляти нею на відміну від «господської» мови мало бути соромно. На його думку, ця понівечена самоідентифікація становить фундаментальну проблему для формування почуття національної гідності навіть після трьох років боротьби за незалежне майбутнє УНР. Найбільше автора вражало, що деякі таборяни і досі намагалися публічно не спілкуватися українською мовою, не в змозі побороти ті проросійські наративи, які вкарбовувалися в їх підсвідомості ще у шкільні роки. Те саме стосувалося й української культури, яка за часів Російської імперії позиціонувалася царатом як культура збіднілих мас і яка має бути викорінена та забута назавжди. І коли настав час і можливість боротися та відвойовувати своє право на державно-національне самоствердження, автор не міг знайти того загального єднання, на яке так сподівався. Він наголошував, що яскравим прикладом для наслідування є позиція поляків і німців, щодо власної історії та культури. Завершувалась стаття промовистим висновком про те, що «у нас національної гідності немає, бо не почуваємо з себе навіть українцями, бо ми часто ставимо перед собою питання хто ми » На хвилях життя (Піотркув). 1921. Ч. 1. С. 9..

Насамкінець у журналі був розміщений огляд діяльності культурно-освітнього гуртка інтернованих старшин і козаків штабу Армії УНР та рецензія на часопис «Всім», що ще раз підтверджує тезу про видання журналу у таборі Піотрків.

Друге число було присвячене пам'яті Т. Шевченка. Починалось воно опублікованою промовою на святі Шевченка Осипа Боднар-Боднаровича, до якої В. Хмеликом був намальований портрет Шевченка На хвилях життя (Піотркув). 1921. Ч. 2. С. 5..

Продовжили «шевченківську» тематику вірш М. Д. «Панахида по Шевченку», літературний огляд «Любов до України в Шевченка». Також було надруковано спогад Петра Каленського «Тарасові дні», в якому автор згадував, що 9 березня р. він разом з однодумцями був арештований та утримувався в одній із київських камер «Чрезвычайной комиссии». «Кожен арештований, - згадував він, - по своєму розумів значення свята, але всіх об'єднувало одне, це та аналогія, яка мимоволі проводилась між днями народнього Генія, та сучасною боротьбою» На хвилях життя (Піотркув). 1921. Ч. 2. С. 15-16.. Рубрика «Хроніка» повідомляла про враження від проведеного свята.

Окрім творів, присвячених пам'яті Шевченка, у ч. 2 були опубліковані вірші Є. Маланюка «Друг», Мартина Безбатька «Почекай», Віктора Куща «Чи не настав вже, панове, той бажаний час», нарис І. Мельника «Раби» та фантазія «Казка березневої ночі» О. Боднар-Боднаровича та продовження спогадів І. Хмелюка «Зимовий похід Армії УНР».

Зусиллями культурно-освітнього відділу 1-ої Кулеметної дивізії у березні р. було видано одне число літературно-військового часопису «Тернистий шлях». Його було відбито на гектографі, тому його поліграфічна якість досить низька, хоча випуск і містить малюнки та ілюстрації, текст деколи важко розібрати. Редактором журналу був О. Козловський. Часопис мав стати об'єднуючим елементом для інтернованих, запобігти духовній кризі та спонукати до виявів творчої діяльності. Редакція зверталася до таборян із закликом: «Хай творчості духа найде собі кожний розумну розвагу серед важких умов життя» Вішка О. Преса української еміграції в Польщі... С. 90., прагнучи підтримати їх у складному повсякденні.

Номер містив багато віршів, зокрема Є. Маланюка «Вітчині», А. Козака «Шляхом тернистим», А. Монкевича «Сумний квітень», О. Козловського. Також було опубліковано оповідання А. Якимчука «Росте на камені мох» Тернистий шлях ([Піотркув]). Ч. 1. посторінкова пагінація відсутня.. У розділі «Хроніка» було представлено огляд культурно-освітньої діяльності у таборі. Розділ «Розвага» містив багато карикатур і поему «Вугріяда».

Видавці «Променю» (таборове видання, яке виходило в таборах Ланцут і Стшалково - авт.) на сторінках ч. 1 свого часопису зазначали, що «Тернистий шлях», як з літературного, стилістичного, так і з технічного боку, був досить якісним журналом. Однак він, на їх думку, впливав на читачів у занадто мінорному тоні та потребував використання «мажорної гами» Промінь (Ланцут). 1921. Ч. 1. С. 42.. Звичайно, видавці «Променю» висловили свою суб'єктивну думку, адже журнал за своїм змістовим наповненням був типовим для літературно-гумористичного часопису і вміло поєднував на своїх сторінках ліричні твори та сатиричні вірші.

За даними І. Срібняка у таборі видався й гумористичний журнал «Листок об'яв» Срібняк І. Обеззброєна, але нескорена: Інтернована Армія УНР у таборах Польщі й Румунії (1921-1924 рр.). Київ-Філадельфія: Видавництво ім. Олени Теліги, 1997. С. 65.. «Енциклопедія Українознавства» (за ред. В. Кубійовича) та А. Животко вказують, що журнал під такою назвою виходив у таборі Пикуличі. Можливо такий часопис виходив до часу інтернування у 1920 р., адже про нього ніде не згадується у таборовій пресі. На даний момент не віднайдено жодного примірника «Листка об'яв», відтак вірогідність його видання у таборі може бути поставлена під сумнів.

Культурно-освітній гурток табору планував започаткувати видання військово- історичного альманаху «Самостійник» (або під іншою назвою, якщо таку запропонували би його майбутні співробітники). Його завданням мав стати виклад подій національно-визвольних змагань «у самому різнобарвному освітленні» та встановлення усіх фактів «вартих уваги історика в майбутньому». Передбачалось, що він матиме такі розділи як: 1) історія боротьби Армії УНР за незалежність України, в якому уміщувались би розвідки, різні документі, накази, історії окремих військових частин і підрозділів, описи бойових подій; 2) обставини перебування вояцтва у таборах, а саме хід, розгортання, перебіг військово-фахової та національно-патріотичної роботи, характеристика й огляд культурно-освітньої діяльності та громадського життя; 3) белетристика, оригінальні твори вояків; 4) оригінальні військово-фахові твори; 5) гумор і сатира Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. Ф. 2439. Оп. 1. Спр. 79. Арк. 22-23..

Хто почувався в силах і мав би бажання, могли долучитися до видання нового часопису. Головною вимогою був правдивий виклад подій. Свої матеріали охочі могли передати особисто завідуючому видавничою секцією сотнику Ковальському або вкласти до поштових скриньок журналів «Всім» і «На хвилях життя». Культурно-освітній гурток дуже сподівався, що пропозиція не залишиться «гласом вопіющого в пустині». Однак організувати видання альманаху так і не вдалося, очевидно, що з причини переїзду інтернованих з Піотркова до Стшалкова у другій половині серпня 1921 р. Сидоренко Н. Національно-духовне самоствердження у 3 ч. Преса інтернованих українців та цивільної еміграції (Чехія, Польща, Румунія, Єгипет, 1919-1924) (в 3 т. Т. 2). Київ: Дослідницький центр історії української преси, 2000. С. 91.

Висновки

Аналіз таборової періодики дає можливість дослідити кілька аспектів повсякдення вояків. За станом, обсягом і виглядом часописів можна встановити, в яких умовах перебували видавці, чи отримували вони фінансову та матеріальну підтримку. Визначивши, які журнали та газети користувались найбільшою прихильністю у читачів, можна зробити висновки щодо морального- психологічного стану інтернованих у таборі. Найкраще це можна відстежити за тематикою стіннівки «Всім».

Змістовно-тематичне навантаження карикатур і віршів відображають значний спектр проблем, з якими щодня стикались інтерновані. Однак видавці зауважили, що навіть гумористичні твори не мають перетинати межу дозволеної іронії та сатири, на чому редакція неодноразово наголошували у зверненні до читачів. Вихід загалом лише трьох часописів у таборі Піотрків Трибунальський (одного у вигляді стіннівки) вказує на важкі умови та майже повну відсутність фінансової і матеріальної підтримки. Видавнича діяльність базувалась винятково на ініціативі самих таборян і поодиноких небайдужих осіб. Найбільше коло авторів і художників до своєї діяльності вдалося залучити часопису «Всім», що було зумовлено гумористичним характером видання. Два номери «На хвилях життя» мали досить сталий авторський склад, адже високу художню прозу та літературні твори могли писати не все. За відсутності належного забезпечення вийшло єдине число часопису «Тернистий шлях». Тенденція заснування видання переконливо свідчила про зацікавлення самих таборян у виході таборових часописів. Однак, не маючи практично жодних матеріальних ресурсів, видавці таборових видань об'єктивно не могли забезпечити їм сталого видання на довший час.

Подяка. Авторка висловлює щиру подяку професору І. Срібняку, керівництву Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Центрального державного історичного архіву України у м. Львові, Національної бібліотеки України імені В. Вернадського, Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника за надані матеріали.

References

1. Karpus, Z. (1991). Jency i internowani rosyjscy i ukrainscy w Polsce w latach 1918-1924. Torun: Wydawnictwo Adam Marszaiek [in Polish].

2. Karpus, Z. (1997). Jency i internowani rosyjscy i ukrainscy na terenie Polski w latach 1918-1924. Torun: Wydawnictwo Adam Marszaiek [in Polish].

3. Kolianchuk, O. (2000). Ukrainska viiskova emihratsiia u Polshchi (1920-1939). Lviv [in Ukrainian]. Sribniak, I. (1997). Obezzbroiena, ale neskorena: Internovana Armiia UNR u taborakh Polshchiy Rumunii (1921-1924 rr.) [Unarmed but not subdued: UNR Army in the camps of Poland and Romania (1921-1924)]. Kyiv-Filadelfiia: Vydavnytstvo im. Oleny Telihy [in Ukrainian].

4. Sribniak, I. (2018). Encyklopedia jeniectwa: ukrainski Aleksandrow. Warszawa-Paryz: Miendzynarodowe konsorcium naukowo-edukacyjne im. Luciena Febvra [in Polish].

5. Sribniak, I. (2018). Encyklopedia jeniectwa: ukrainski tancut. Warszawa-Paryz: Miendzynarodowy konsorcium naukowo-edukacyjny im. Luciena Febvra [in Polish].

6. Sydorenko, N. (2000). Natsionalno-dukhovne samostverdzhennia. Presa internovanykh ukraintsiv ta tsyvilnoi emihratsii (Chekhiia, Polshcha, Rumuniia, Yehypet, 1919-1924) [National-spiritual selfaffirmation. Press of interned Ukrainians and civil emigration (Czech Republic, Poland, Romania, Egypt, 1919-1924)]. (Vol. 2). Kyiv: Doslidnytskyi tsentr istorii ukrainskoi presy [in Ukrainian]. Tynchenko, Y. (2020). Ukrainska armiia u 1920 rotsi: Viiskovyi soiuz z Polshcheiu, viina z Radianskoiu Rosiieiu ta internuvannia. Kyiv: Tempora [in Ukrainian].

7. Vishka, O. (2002). Presa ukrainskoi emihratsii v Polshchi (1920-1939 rr.): istoryko-bibliohrafichne doslidzhennia [Press of Ukrainian emigration in Poland (1920-1939): historical and bibliographic study]. Lviv: Lvivska naukova biblioteka im. V. Stefanyka [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru