Читання як життєва стратегія: читання і війна

У Стратегії також зазначено, що 2020 р. в Україні було видано менше як 0,5 книги на душу населення (у Польщі цей середньорічний показник становить 2,5, а в Туреччині - 5). Після двох років пандемії ринок почав стабілізуватись, а на поповнення фондівпублічних бібліотек 2022 р. держава планувала виділити у 3,5 раза більше коштів, ніж у попередні роки, однак станом на 01.01.2023 р. в Україні було видано 0,23 книги на душу населення, а кількість книгарень скоротилась до 130 [10].

Нині українським книговидавцям дуже допомагають колеги з інших країн шляхом надання грантів на переклад і видання книг, а також фінансової підтримки участі України у міжнародних книготорговельних і книгознавчих заходах. Однак це не може вирішити усіх нагальних питань. Наприклад, за даними 2020 р., брак коштів на придбання книг є основною завадою читанню 8-11% населення [10], тобто навіть наявні книги населення України зараз купувати здебільшого не може. За даними, які навела О. Коваль, нині в Україні лише 8% дорослих і 13% дітей читають книжки щодня, 27% дорослих читають одну книгу на рік і лише 30% - купують щонайменше одну друковану книгу на рік.

Державна підтримка книговидавничої справи. Багато років українські видавці просили державу не так про фінансову підтримку, як про створення належного правового поля, убезпечення вітчизняного ринку від піратської і контрафактної продукції і запровадження пільгових механізмів для тих, хто виробляє і пропагує український культурний продукт. Наприклад, пільгову оренду приміщень для видавництв і книгарень. Відповідний Закон України «Про державну підтримку книговидавничої справи в України» було ухвалено ще 2003 р., з тих пір він зазнав 19 редакцій, однак і досі не дає відповідей на багато актуальних питань галузі. Останні зміни було внесено вже після початку повно - масштабного російського вторгнення - 10.07.2022 р. [9]. Так, згідно з новою статтею 8-2 цього Закону, діяльність Українського інституту книги передбачає надання підтримки розповсюджувачам видавничої продукції (книжкової продукції) «шляхом надання державної субсидії на відшкодування витрат на найм або піднайм (оренду або суборенду) нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень, їх окремих частин), що використовується як спеціалізований магазин для торгівлі книгами,… крім книжкових видань, що мають походження або виготовлені та/або ввезені з території держави-агресора, тимчасово окупованої території України)» [8]. Бачимо тут і омріяні пільги, й порушені питання інформаційної безпеки, і заходи із захисту книжкового ринку. Але в такому формулюванні ці рішення нині стають не дуже актуальними - в умовах гібридної війни цього замало.

Підтвердженням наявності суспільного запиту на жорсткіші заходи є те, що 19.06.2022 Верховна Рада України одностайно ухвалила Закон 2309-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо встановлення обмежень на ввезення та розповсюдження видавничої продукції, що стосується держави-агресора, Республіки Білорусь, тимчасово окупованої території України». Цей Закон забороняє імпорт і поширення на території України видавничої продукції з Росії та Білорусі; передбачає видання книг в Україні мовою оригіналу або в перекладі українською, мовами ЄС чи корінних народів України; запобігає ввезенню видань антиукраїнського змісту. Однак і через рік після ухвалення документа Верховною Радою президент України, попри Конституційні вимоги, цей Закон не підписав. Минув майже рік, потребу у підписанні цього Закону розуміє все більше громадян України, підписати його публічно закликали громадські активісти, українські письменники і культурні діячі, правники, Українська асоціація видавців та книгорозпов-сюджувачів і коаліція «Реанімаційний пакет реформ» [7]. Через це на сайті офіційного представництва президента 16.05.2023 з'явилась петиція щодо його підписання, яка дуже швидко набрала необхідні для розгляду 25 тис. підписів. «Закон не потребує ні копійки бюджетних витрат і має визначальне значення для майбутнього всієї книжкової галузі. Видавнича продукція держави-агресора і російський контрафакт і далі вільно продаються в Україні, підриваючи інформаційну безпеку держави й економічні підвалини українського книговидання», - йдеться у петиції [5].

Те, що Закон не підписаний (станом на 06.06.2023), є дивним. Адже в Операційному плані на 2023-2025 рр. згаданої Стратегії як заходи зазначені: «недопущення поширення контрафактної книжкової продукції» і «зменшення впливу російської культури шляхом формування інтересу українців до культур країн - партнерів України…» і навіть «запровадження обмеження на імпорт російських книжок» [10]. Дивує, що тут йдеться про обмеження, а не про заборону. Нині, коли ринок власних книг скорочується (див. табл. 1), а видавці відчайдушно намагаються задовольнити читацький попит на українську книгу (як українських класичних і сучасних авторів, так і перекладів світової літератури українською мовою), «обмеження» явно недостатньо. Особливо якщо говорити про Стратегію розвитку читання до 2032 р. - на тривалий час. Адже одним з наслідків нехтування пропаганди власної мови і культури в державі є нинішня війна, яка спричинила, серед іншого, і різку зміну читацьких уподобань і практик.

Читати у війну треба. Питання стосовно читацьких практик у воєнний час, особливо на початку повномасштабного вторгнення, коли ми ще не могли оговтатись від першого шоку, обговорювались постійно у фаховій спільноті, ЗМІ, соцмережах. Багато хто ділився власним досвідом про те, як не міг взяти книгу до рук, або не міг (і досі не може) повернутись до «серйозної» літератури, або навпаки, занурювався у нонфікшн чи белетристику [12]. Спадає на згадку, як 08.03.2022 вразила звістка про те, що у Києві, під час постійних обстрілів відомий історик, вісімдесятирічна Наталя Яковенко працює над «першим перекладом на українську історичної праці Тита Лівія «Історія від заснування міста» (лат. Aburbecondita). «Бо так треба», - вважає вона, і ще - треба знаходити собі роботу [1].

Також читання підвищує стресостійкість, є однією із практик інклюзії та соціальної адаптації. Це було підтверджено численними дослідженнями під час карантинних заходів, пов'язаних із пандемією COVID-19. Тоді ж істотно зріс попит на різні формати електронних книг, які можна було недорого (або й безкоштовно) скачати з мережних ресурсів, читати або слухати в онлайновому режимі. Це поклало початок вивченню питання відмінності сприйняття людиною інформації у разі читання з різних носіїв, тобто за різних шляхів надходження інформації.

Читацькі навички і Ставангерська декларація. Результатом одного з таких досліджень, певно найвідоміших, стала Ставангерська декларація про майбутнє читання в епоху оцифрування (22.01.2019). Це висновки великого чотирирічного міждисциплінарного міжнародного дослідження, яке чітко показало: «носій має значення» [15; 16]. Декларація засвідчила, що читання з різних джерел - традиційних паперових чи електронних - формує різні читацькі навички і забезпечує різне сприйняття інформації.

Члени європейської дослідницької ініціативи E-READ вивчили вплив цифровізації на практику читання, а саме те, як читачі, особливо діти та молодь, розуміють або запам'ятовують інформацію з цифрових і паперових носіїв. Вони залучили до аналізування рівня сприйняття текстів 170 000 учасників і показали, що перехід від паперового до цифрового джерела позначається на усвідомлені й запам'ятовуванні прочитаного: суттєві «відмінності між читанням (як процесом отримання певної інформації) та розумінням прочитаного (суб'єктивним знанням, сенсом)» існують [3].

Водночас навички читання з паперу і з цифрових носіїв мають різні переваги й можуть бути застосовані для різних цілей і різних вікових груп. Тому молодь необхідно навчати різним практикам читання: задля глибокого опанування інформації та формування навичок критичного мислення - із паперових носіїв, а з метою швидкого ознайомлення чи фрагмен-тованого (кліпового) пошуку потрібної інформації в масиві - із цифрових пристроїв [15].

Бібліотеки-хаби. Нині Україна активно працює над відновленням галузі культури, багато уваги приділяючи бібліотекам і книговиданню. Підвищений попит на український культурний продукт спостерігаємо зараз у світі: різні країни й організації допомагають українцям брати участь у міжнародних культурних заходах, пропонують гранти на переклади й видання, на різноманітні дослідження, забезпечують можливість пільгового користування різноманітними базами даних й електронними бібліотеками, а також оприлюднення результатів досліджень у фахових закордонних виданнях (наприклад НАН України постійно оновлює інформацію про різні форми підтримки вітчизняних науковців на власному вебресурсі https://www.nas.gov.ua/UA/Pages/default.aspx).

У Стратегії розвитку читання зазначено, що бажаним і очікуваним результатом її реалізації стане читання як усвідомлене дозвілля і спосіб саморозвитку багатьох українців. Зокрема передбачено, що протягом 2023-2025 рр. буде видано щонайменше 600 назв книжкових видань, забезпечено доступ не менше 70% бібліотек до інтернету, а до 2032 р. щорічна кількість ринкових книжок на душу населення повернеться до довоєнного показника і становитиме 0,5 одиниць, частка читачів серед старших підлітків (14-17 років, читають щодня) зросте з 16 до 22%, частка читачів (книг усіх форматів) серед дорослих, які належать до незахищених верств населення (читають щомісяця), - з 17 до 21% [10].

Але наразі невідомо, скільки з майже 12 тис. публічних бібліотек України мають змогу працювати, понад 550 бібліотек пошкоджені або зруйновані [2; 6]. Однак скорочення бібліотечної мережі відбувалось і раніше: 01.01.2020 р. налічувалось 15 369 публічних бібліотек, 24.02.2022 р. - 14 351 закладів, 01.06.2022 - 11 876 [10].

Директор Українського інституту книги Олександра Коваль стверджує, що ситуація з поповненням бібліотечних фондів нині є негативною, оскільки зі 160 млн примірників книжок у них 52% становлять видання, випущені до 1991 р., а поповнення українськими книгами бібліотек не перевищує 0,3% у рік. Тому вона вважає, що бібліотеки треба ін-форматизувати на 100%, одночасно удесятеро збільшивши поповнення їхніх фондів [2]. Зрозуміло, що поповнення фондів бібліотек за рахунок коштів Державного бюджету від 24.02.2022 р. практично не відбувалось.

Однак видавництва і наукові установи НАН України забезпечували принаймні роз-силку контрольних примірників всюди, де це було можливо. Наприклад, ВД «Академпе-ріодика» НАН України здійснював розсилку нових видань згідно з переліком розсилки обов'язкових примірників і відповідних розпоряджень Президії НАН України (загалом від 24.02.2022 р. до 01.06.2023 р. до бібліотек було надіслано 649 примірників книг і 7360 примірників журналів). Окрім того, розуміючи брак нових видань і нової інформації та її важливість у воєнний час, Науково-видавнича рада НАН України вирішила надавати відкритий доступ до нових виданьі з загальноакадемічногопроєкту «Українська наукова книга іноземною мовою» та продовжити викладати у мережі науково-популярні видання з проєкту «Наука для всіх». Тож видання доступні нині на вебресурсі ВД «Академпе-ріодика» НАН України (https://akademperiodyka.org.ua/uk/). Цей крок відповідає одній із цілей Стратегії щодо розвитку цифрових проєктів у книговидавничій справі.

Бібліотечні ресурси є важливою частиною державних інформаційних ресурсів, тому потребують стратегії розвитку і захисту у мирний і воєнний час. Відсутність такої стратегії протягом 70 років у складі СРСР і 30 років незалежності Україна гостро відчуває зараз. Добре, що у травні 2022 р. Міністерство культури та інформаційної політики України (МКІП) уклало й оприлюднило рекомендації щодо актуалізації бібліотечних фондів у зв'язку зі збройною російською агресією проти України (https://mkip.gov.ua/news/ 7171.html). Ці рекомендації містять перелік видів документів, зберігання яких у бібліотечних фондах в умовах російсько-української війни «є неприпустимим з точки зору інформаційної безпеки нашої країни та впливу на суспільну свідомість громадян» [11]. Відтак, за пів року українські бібліотеки вилучили з фондів майже 20 млн примірників книжок, які вийшли за радянських часів або видрукувані російською мовою, і продовжують це робити. На нашу думку, це рішення спізнилось на 30 років.

Водночас на тимчасово окупованих територіях вороги знищують українську культурну спадщину, грабують музеї та бібліотеки, спалюють українські книги й підручники, надруковані українською мовою, відсортовуючи їх як «бандерівську літературу». Наприклад: у «Чернігові та області від початку повномасштабного вторгнення постраждало, за попередніми підрахунками, понад 20 бібліотек, три з них вщент знищені» [6]; у Маріуполі не залишилося жодної з 15 бібліотек; зазнала пошкоджень Харківська державна наукова бібліотека імені В.Г. Короленка - найбільша бібліотека на сході України, один із основних отримувачів обов'язкових примірників документів.

Роль бібліотек у житті України сьогодні. Попри все, бібліотеки продовжують надавати послуги читачам. У тих, які зазнали ушкоджень, можуть бути обмежені деякі сервіси, однак працівники намагаються надавати онлайнові послуги, оцифровувати матеріали, організовувати віртуальні тематичні виставки тощо [13]. Багато з бібліотек, «за винятком установ на тимчасово окупованих територіях, перетворені на культурні хаби та універсальні сучасні коворкінги» [12], працюють проти дезінформації, надають відкритий доступ до наукових світових баз даних і ресурсів інших бібліотек, «розвивають інформаційно-консультативну діяльність із правових, соціальних, питань охорони здоров'я, зокрема з психологічних питань, проводять навчання з невідкладної медичної / домедичної допомоги; виконують роль штабів приймання гуманітарної допомоги для переселенців та військових; виконують функцію бомбосховищ і водночас центрів просвітництва, бо часто під час повітряних тривог запускають освітні чи дитячо-розважальні лекторії, демонструють кіно та ін.; займаються справжньою бібліотерапією: організовують літературні читання, концерти, тематичні лекції, вечори пам'яті тощо» [6].

Нині виглядає цілком природним, що після Перемоги бібліотеки ще більше розвиватимуть набуті у складні часи навички гнучкого використання різних можливостей комунікаційних технологій і соціальних мереж, надаватимуть надзвичайно широкий спектр онлайнових послуг, будуть наполегливо працювати над оновленням фондів і залученням нових читачів, а також над оцифровуванням культурної спадщини - рідкісних і інших цінних видань. Над створенням Національної електронної бібліотеки з дотриманням міжнародних стандартів до оцифрованого контенту й архітектури цієї бази працюють «Всеукраїнська громадська організація Українська бібліотечна асоціація», МКІП, провідні експерти з бібліотечної, музейної та архівної сфер із залученням міжнародних партнерів: ЮНЕСКО, Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій та установ, різних іноземних інституцій [12]. Уже згадуваний Операційний план Стратегії передбачає протягом найближчих двох років заходи із «забезпечення на постійній основі актуалізації фондів публічних бібліотек та бібліотек закладів вищої освіти» [10].

Стратегія також передбачає, що результатами її третього етапу (2029-2032) стануть не тільки «динамічний розвиток книжкового ринку та його учасників», а й «системна актуалізація бібліотечних фондів; забезпечення цифрової доступності книжок та інформації про книжки (каталоги в бібліотеках);… розширення функціоналу бібліотек для забезпечення створення передумов для професійного зростання та розвитку особистості» [10].

Очевидно, розвиток книговидавничої і бібліотечної галузей потребуватиме не тільки подвижницького налаштування працівників і волонтерської допомоги, а насамперед активної підтримки держави. Тому бібліотекам ресурси держави варто спрямувати на власне технічне забезпечення, на створення інклюзивного середовища, перетворення їх із книгосховищ на відкриті хаби - привабливі суспільні простори з широкими можливостями використання для населення будь-якого віку, із будь-якою освітою і фахом. Вітчизняні бібліотеки мають стати такими, як у країнах ЄС, Великій Британії, США, Канаді. І потенціал для цього у наших бібліотек є, питання тільки: коли й як буде втілюватись у життя декларований державою відповідний робочий напрям у Стратегії розвитку читання? Активна й успішна робота бібліотек як інформаційно-комунікаційних центрів й освітньо-виховних суспільних просторів буде запорукою зростання інтересу населення до читання й книг, тож і до розвитку книговидавництва в Україні.

Список бібліографічних посилань

читання книговидання український

1. «Бо так треба». Як українська історикиня Наталя Яковенко продовжує перекладати легендарну працю Тита Лівія під час війни. NV. 08.03.2022. URL: https://nv.ua/ukr/kyiv/natalya-yakovenko - prodovzhuye-perekladati-ukrajinskoyu-tita-liviya-pid-chas-viyni-novini-kiyeva-50223189.html.

2. Доступні книги та оновлення бібліотек: у Києві обговорили розвиток читання в Україні. Вечірній Київ. 26.05.2023. URL: https://vechirniy.kyiv.ua/news/83382/.

3. Дроздов О.Ю. Розвивальний потенціал «традиційних» книжок в цифрову епоху: психолого - педагогічні аспекти. XII Міжнародні і XXIX Всеукраїнські педагогічні читання «Василь Сухомлин-ський у діалозі з сучасністю. Шлях до серця дитини в травматичних ситуаціях життя»: електронний збірник матеріалів. Чернігів, 2022. С. 24-26. URL: https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/…pdf.

4. Друк України. Книги та брошури. ДУ «Книжкова палата України імені Івана Федорова»: офіційний ресурс. URL: http://www.ukrbook.net/statistika_.html#neperiod.

5. Захистити український культурний простір від «русского міра» - невідкладно підписати Закон 2309-ІХ про заборону ввезення і розповсюдження видавничої продукції держави-агресора: електронна петиція від 16.05.2023 №22/193132-еп. Електронні петиції. Офіційне інтернет - представництво Президента України. URL: https://petition.president.gov.ua/petition/193132.

6. Макаревич М. Культурний фронт - 2. Як під час великої війни бібліотеки не лише виживають, а й перетворюються на культурні хаби. Дзеркало тижня. 20.05.2023. URL: https://zn.ua/ukr/ CULTURE/544887-kulturnij-front.html.

7. Петиція до Зеленського із закликом підписати закон про заборону російського книжкового імпорту набрала необхідні підписи. Новинарня. 30.05.2023. URL: https://novynarnia.com/2023/05/30/ petycziya-do-zelenskogo-iz-zaklykom-pidpysaty-zakon-pro-zaboronu-rosijskogo-knyzhkovogo - importu-nabrala-neobhidni-pidpysy/.

8. Про внесення змін до деяких законів України щодо стимулювання розвитку українського книговидання і книгорозповсюдження: Закон України від 19.06.2022 №2313-ІХ (ухвалений Верховною Радою України). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2313-20#n42.

9. Про державну підтримку книговидавничої справи в України: Закон України від 06.03.2003 №601-IV URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/601-15#Text.

10. Про схвалення Стратегії розвитку читання на період до 2032 року «Читання як життєва стратегія» та затвердження операційного плану її реалізації на 2023-2025 роки: розпорядження Кабінету міністрів України від 03.03.2023 №190-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/190-2023-%D1% 80#Text.

11. Рекомендації Міністерства культури та інформаційної політики України щодо актуалізації бібліотечних фондів у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України. Міністерство культури та інформаційної політики України. Офіційний вебресурс. 23.05.2022. URL: https:// mkip.gov.ua/files/pdf/rekomendacii.pdf.

12. Славінська І. Як ми (не) читаємо під час війни. Українська правда. Життя. 05.02.2023. URL: https://life.pravda.com.ua/culture/2023/02/5/252697/.

13. Харківська державна наукова бібліотека імені В. Г Короленка. Офіційний вебресурс. URL: https://korolenko.kharkov.com/.

14. Чим корисне читання під час війни? Порадниця. 28.03.2023. URL: https://poradnica.com.ua/ chym-korysne-chytannya-pid-chas-vijny/.

15. COST E-READ StavangerDeclarationConcerningtheFutureofReading. URL: https://ereadcost.eu/ wp-content/uploads/2019/01/StavangerDeclaration.pdf.

16. TheStavangerDeclarationontheFutureofReading. PressRelease: Thenewimportanceofreading

Размещено на Allbest.ru