До проблеми постмодерного телебачення та сюжету про гуску, яка вкусила професора Вільяма Генрі Хенка-молодшого

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Циклова комісія журналістики

Галицький фаховий коледж імені В'ячеслава Чорновола

До проблеми постмодерного телебачення та сюжету про гуску, яка вкусила професора Вільяма Генрі Хенка-молодшого

Ю.Е. Фінклер

доктор філологічних наук, професор

Мета дослідження - визначення ключових елементів впливу постмодерних явищ на телебачення.

Методологія дослідження. Застосовано синергетичний підхід до визначення ролі і місця постмодернізму в телевізійному мовленні; використано такі методи: аналітико-синтетичний (для опрацювання наукової джерельної бази), аналітичний (для розкриття особливостей ефектів конвергенції та кросмедійності на телебаченні як наслідків постмодернізму); індуктивний (для здійснення узагальнень щодо чинних поглядів на досліджувану проблему).

Результати. Постмодернізм призвів до того, що аудиторія класичного телебачення суттєво зменшилася, а все більша і більша кількість аудіовізуального контенту переходить у мережу під виглядом новітнього продукту (наслідки постмодерної конвергенції), і (а це вже - кросмедійність) класичне розрізнення між замовною журналістикою та журналістикою комерційною втрачає свою актуальність. Постмодерне медіасередовище, що виникає в дусі конвергенції та кросмедійності, стає все більш і більш популярним поряд із найсучаснішими мережевими інтернет-медіа, і телебачення в цьому ряді залишається елементом цілісної комунікаційної платформи.

Новизна. У визначенні постмодерних тенденцій на телебаченні, які щодо класичного телебачення сигналізують про розрив із консервативною думкою в етері. Зміст телебачення підтримує концепцію фрагментарного контенту, а форми накладаються одна на одну з «колажем» поточного використання.

Практичне значення полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані для подальших наукових досліджень моделі використання гібридності медій разом із дослідженнями аудиторії.

Ключові слова: аудиторія, інтернет, конвергентність, контент, кросмедійність, постмодернізм, телебачення.

Finkler Y. To the Problem of Postmodern Television and the Plot About the Goose that Bit the Professor William Henry Hank Jr

The purpose of the research is to determine the key elements of the impact of postmodern phenomena on television.

Research methodology. The following methods were used to achieve the goal. A synergistic approach to determining the role and place of postmodernism in television broadcasting; development of the scientific source base was based on the application of the analytical-synthetic method; the analytical method was used to reveal the peculiarities of the effects of convergence and cross-media on television as the consequences of postmodernism; the inductive method made it possible to carry out a general analysis of existing points of view on the analyzed problem.

The results. Postmodernism has led to the fact that the audience for classic television has significantly decreased, and more and more audiovisual content is moving to the network under the guise of the latest product (the consequences of postmodern convergence), and (and this is already cross-media) the classic distinction between commissioned journalism and commercial journalism is losing its relevance. The postmodern media environment, emerging in the spirit of convergence and cross-media, is becoming more and more popular alongside the most modern networked Internet media, and television in this series remains an element of a holistic communication platform.

Novelty. In identifying postmodern trends in television that, in relation to classic television, signal a break with conservative thought on the air. Television content supports the concept of fragmented content, and forms are superimposed on each other with a «collage» of current usage.

The practical significance is that the obtained results can be used for further scientific studies of the use model of media hybridity together with audience studies.

Key words: audience, content, convergence, cross-media, Internet, postmodernism, television.

Вступ

Визначальною концепцією в масмедіях протягом тривалого часу були постмодерні технології, які привертали увагу дослідників до взаємозв'язку між культурою та впливом на неї масмедій. Однак функціональність постмодерного медіасередовища неможливо пояснити домінуванням технологій у собі, оскільки ці технології взаємопов'язані між собою так міцно, що створюють не стільки складні, скільки гібридні медії.

Проблематичною точкою моделі використання гібридності медій є припущення про те, що аудиторія усвідомлює свої потреби, знає їх і може визначити джерела задоволення власних комунікаційних потреб. Крім того, активність аудиторії також ставиться під сумнів - професор Школи комунікації та інформації Державного університету Нью-Джерсі Джеймс Андерсон назвав цю теорію об'єктивістською, оскільки постмодерне бачення контенту аудиторією означає те, що ця аудиторія дотримується «матеріалізму, редукціонізму і детермінізму, а також функціонального емпіризму і жанру соціальних наук, які міцно присутні в ньому» [4, с. 49]. Що ж до технологічного детермінізму Маршалла Маклуена, то він ставав предметом численної критики. На самого Маклуена нападало багато людей, і часто через його бурхливий стиль і метафори, які важко розшифрувати. (Автор цих рядків, до речі, є великим симпатиком стилю Маклуена).

Утім, відправною точкою й редукціоністського детермінізму Джеймса Андерсона, і технологічного детермінізму Маршалла Маклуена є те, що медійне середовище виключає всі інші аспекти, які можуть виникнути при інтерпретації повідомлень медіями, тому медії та суспільство вміщують його в надто спрощену структуру відносини, які важко захищати, враховуючи постмодерне медіасередовище та характерні підходи до нього. Постмодернізм робить медійну практику обтяженою індивідуальністю аудиторії та потребами аудиторії й виходить за межі позитивістських рамців.

Актуальні колись модерністські підходи до телебачення як медії не можуть сьогодні задовольняти ані самі медії, ані суспільство, ані поточні відносини між медіями та аудиторією. Телебачення сьогодні можна розглядати лише як соціального представника інформаційного представлення очікувань аудиторії. Разом із цим, звичайно, є інтернет - потокові послуги, сайти, обмін контентом, відео, соціальні мережі, - усі ці контентні хаби є вкрай важливими для вмісту та передачі рухомих зображень через різні програми. Однак важливо бачити, що жодна із сучасних змін у платформах і можливостях створення та передачі контенту не заперечує того факту, що повинен залишатись простір для професійного, фахового контенту.

Мета статті полягає у визначенні ключових характеристик телевізійного мовлення в постмодерний період з окресленням конвергентності та кросмедійності як характеристик постмодерного телебачення.

Застосовано синергетичний підхід до визначення ролі й місця постмодернізму в телевізійному мовленні; використано такі методи: аналітико-синтетичний (для опрацювання наукової джерельної бази), аналітичний (для розкриття особливостей ефектів конвергенції та кросмедійності на телебаченні як наслідків постмодернізму); індуктивний (для здійснення узагальнень щодо чинних поглядів на досліджувану проблему).

Результати

Спонукою до написання цієї статті стали дві обставини: українського та американського походження. Наша, вітчизняна, спонука полягала в тому, що я подав заявку на участь у Міжнародній науково-практичній онлайн-конференції «Медіакомунікації в діалозі культур: виклики європейської інтеграції для української освіти і науки» в Грінченковому університеті, запропонувавши доповідь «Українське телебачення часів війни: між марафоном і марафоном», і вирішив для друкованого варіанта власних роздумів розширити межі проблеми. Спонука інша, заокеанська, пов'язана з американським кінематографом - точніше, із серіалом «Щасливчик Хенк» (на момент написання статті серіал ще продовжувався), точніше, з епізодом чотири, а вже зовсім точно - з гускою, яка перевернула не лише сюжетну лінію серіалу, але й уявлення багатьох глядачів про телевізійну журналістику: виявляється, телевізійна журналістика може бути незаангажованою й чесною.

Узагалі цей тонкий, іронічний серіал - про завідувача кафедри англійської мови Вільяма Генрі Хенка-молодшого та й про саму кафедру коледжу - є доволі показовим у контексті інтернаціоналізації проблем вищої школи. Вимоги до примусового скорочення штату кафедр, примітивізм стосунків між колегами, який зводиться до ницих доносів, інтелектуальна та наукова порожнеча деяких професорів, що породжує в них страх публічного визнання цієї порожнечі і, відповідно, рятівна схованка за вченими званнями, яка все одно не захищає... й егоїзм та комерціалізація керівництва, які й призвели до епізоду з гускою.

Отже, на урочисте закладання першого каменю нової черги нікому, крім керівництва коледжу, не потрібного кампусу запрошено знімальну групу місцевого телемовника, але off the record, приватно, журналістка з іронією говорить про нецікавість сюжету, адже все навколо нещиро, натягнуто й передбачувано - аж раптом Вільяма Генрі Хенка-молодшого зачіпає гуска, зав'язується інцидент, між нашим головним героєм та керівництвом коледжу відбувається публічна словесна дискусія щодо звільнень, кампусу й грошей, усе навколо оживає, знімальна група починає фіксацію події з гускою, усе відбувається не так, як планувало керівництво коледжу, але - і це диво постмодерної журналістики - в етер виходить яскравий телевізійний сюжет не з приводу кампусу та його примарних перспектив, а про реальну непересічну подію в трикутнику «гусак - завідувач кафедри - ректор коледжу».

Чи можна уявити подібне в українських умовах, коли журналістів нудить від роботи із сценарним сюжетом, коли вони розуміють конфліктність, але вимушені працювати, й ось із захопленням не лише знімають подію, яка не є сценарієм, яка не зумовлена режисером, яка, можливо, не проплачена, а й пробивають сюжет в етер, викликаючи захоплення аудиторії з низовим кластером професури та покусаним гускою професором включно? Не йдеться про гроші, ідеться про професіоналізм і чесність.

Відповідь - згодом. А наразі про феномен «прямого ефекту», який ми спостерігаємо у випадку з гускою і який запропонував професор декількох американських та європейських університетів Деніс Мак-Квейл у книзі «Медіа і масова комунікація. Теорія» [5]. (У дужках зазначу: до тексту книги увійшла велика частина докторської дисертації Деніса Мак-Квейла «Фактори, що впливають на громадський інтерес, в телевізійних програмах», з приводу чого в жодній країні світу науковця не звинуватили в «самоплагіаті». Висловлю припущення: сам цей термін примусить наших західних колег вибудовувати припущення щодо його практичного значення). На основі соціально-психологічних досліджень та спостережень за масмедіями автор шукав об'єктивістське емпіричне розуміння телебачення. І те, що телевізійне середовище помітно змінилося, відрізняє сучасний стан цієї медії від попереднього декількома надзвичайно важливими характеристиками.

Якщо говорити про постмодернізм телевізійного мовлення як про технічний рівень створення візуальної картинки, то сьогодні для користувача стало майже повсякденним творення запису на мобільний телефон. Якщо ж розглядати телебачення як явище інтелектуальне (за Юрієм Макаровим, не більше ніж змістовне [1]), то в новинних програмах ми побачимо таку картинку, як візуальний матеріал, що лише документує подію.

І все ж - технічна проблема навіть медійного постмодерну не дасть нам можливості насолодитись бичуванням телебачення як уже неповноцінної медії. Постмодерн - він ядучий, він ненажера, він з'їдає традиційність і, здавалось, сталість конфігурацій із медійними включно. Він - як гуска із згадуваного вище серіалу, що нещадно кусала завідувача кафедри. При цьому постмодернізм руйнує будь-які міфології, трактуючи ці міфології як ідеологічний базис влади над свідомістю, що нав'язує суспільствам так званий «об'єктивізм». Я не хочу зараз перемикати увагу на проблему «об'єктивної» і «суб'єктивної» журналістики, але саме постмодернізм розставив акценти в дискусіях із цього приводу, виокремивши поняття «суб'єктивізму» як ознаку авторської журналістики (блогерської, колонкової, незаангажованої, вільної - як завгодно), залишивши феномену «об'єктивної» журналістики нішу сумновідомого «демократичного централізму» (структурованої цілісності, командної обов'язковості, цехової солідарності, пролетарської єдності - як завгодно). І саме постмодернізм створює в межах традиційних медій нетрадиційні комунікаційні канали, які, руйнуючи поняття традиційного телебачення, роблять контент або конвергентним, або кросмедійним.

Але ж сам постмодернізм, який у принципі породив феномени конвергентної й кросмедійної журналістики, і дав нам можливість скорегувати ці явища, виходячи з реалій телевізійного сьогодення. За умов постмодернізму конвергенція в медіях - це злиття різних типів медій в одному пристрої або в межах одного сервісу. Постмодерна конвергенція в медіях означає зближення контенту різних форм медій - наприклад, того ж самого телебачення, радіо, газет, журналів, мобільних пристроїв тощо. У конвергенції медій виникає новий тип засобів масової комунікації, який поєднує в собі різні формати контенту й використовує цифрові технології для забезпечення доступу користувачів до цього контенту з різних пристроїв. Конвергенція медій дає змогу скорочувати витрати на виробництво та розповсюдження контенту, розширювати аудиторію та полегшувати доступ цієї аудиторії до різних джерел інформації. Постмодерна конвергенція в медіях є процесом об'єднання медіаінформації в медіакомунікацію: в одному сервісі або в одному пристрої, а це робить сам контент більш доступним та зручним для аудиторії.

Кросмедіа в постмодерну добу - це вже не контент і не комунікаційна сфера; це - стратегія маркетингової комунікації, у якій будь-які повідомлення використовуються в різних форматах медій для залучення аудиторії. Для залучення максимально можливої кількості аудиторії використовують різні медіаканали (телебачення, радіо, газети, інтернет, соціальні мережі тощо). Така стратегія передбачає інтеграцію повідомлень та медіаформатів в одному контентному аспекті, що допомагає забезпечити належну присутність контенту на різних медіаплатформах та посилити його позиції на ринку. За умов кросмедій кожна з медіаплатформ пропонує унікальну можливість для подачі й просування контенту з метою залучення якомога більш широкої аудиторії.

Утім, байдуже, як називаються ці інструменти; вони все одно розчиняють телебачення в свідомості, інтересах і очікуваннях аудиторії, яка вже навіть і не знає, що саме дивиться на екрані телевізора. Ще вчора цей екран демонстрував тільки телебачення, а сьогодні система Smart дозволяє на цьому ж самому екрані дивитися контент соціальних мереж, мобільних пристроїв, піратських програм: наявність легальних порталів на кшталт Megogo чи Київстар ТБ межує з нелегальними пуделками супутникових ресиверів на кшталт Uclan Ustym - і постмодерна аудиторія (від студентів до професорів, від перукарів до дерматологів, від суддів до рекетирів...) за лічені секунди може «в телевізорі» увійти до ютубу, фейсбуку, тіктоку, стати глядачем будь- якого телевізійного каналу, прослухати новини, ознайомитись з річковими потворами, красою Барселони, історією виникнення культури пиття кави, послухати рок, реп чи оперу, подивитись піратську, але дуже якісну копію фільму, який ще навіть не одержав прокатної ліцензії, - і все це стає постмодерним контентом, вмістом і змістом поширення «в телевізорі».

Дозвольте зацитувати себе. Розмірковуючи з приводу назви нашої науки й ролі викладача журналістики у формуванні професіонала, який ніколи в журналістиці не працюватиме, я писав: «...практично всі дослідження комунікаційних зацікавлень сучасної української аудиторії засобів масової комунікації засвідчують зменшення інтересу цієї аудиторії до мас-медій (тобто до класичної журналістики) за рахунок збільшення виходів на, наприклад, соціальні мережі, телеграм-канали, ютуб, сайти, не пов'язані з медіями, на читання класичних та електронних книжок тощо. В багатьох українських сім'ях узагалі немає телевізора, а якщо він є, то може слугувати тільки ретранслятором згаданих вище продуктів без прив'язки до створеного журналістами контенту. Такий собі великий монітор» [3]. Суспільні медії, які не мали б заробляти, часто транслюють комерційний контент, типовий для комерційних медій, тоді як обов'язковий суспільний контент так само можна знайти в комерційних медіях (згадаємо сумновідомий «марафон»). Пізньомодерне медіасередовище, що виникає в дусі цифровізації та конвергенції, стає все більш і більш популярним поряд із найсучаснішими мережевими інтернет-медіа, і телебачення в цьому ряді є елементом цілісної комунікаційної платформи (про це переконливо пише українська дослідниця Тетяна Мостіпан [2]). Крім того, навіть якщо сьогодні кожен представник аудиторії може створювати власний контент відео й вивести його на публічну арену, потрібні професіонали, які можуть задовольняти потреби аудиторії та які цінують естетичну якість, більш вимогливу мову, не кажучи вже про більш точну й перевірену інформацію та ширшу перспективу розвитку проблеми. Цілком різні технології використовують для позначення інструментів, елементів програм та процесів.

Власне постмодерне медіасередовище складається із цілих мереж гібридних медій, які можна описати різними параметрами. За таких умов поділ на класичні радіо, телебачення, друковані медії як самостійні носії контенту стає певною мірою нераціональним, оскільки сам контент мігрує на різні платформи та існує десь між налаштованими на потреби споживання користувачами й технічними потребами конкретної платформи. Телебачення так само не закінчується «чорною скринькою»: його контент також можна знайти на інтернет-порталах.

Звичайно, радіо, інтернет-медії та друковані медії також є частиною медіасередовища, але, якщо в цьому медійному середовищі присутнє телебачення, то йдеться скоріше за все про тематичний, а не про інтерактивний контент. Згадуване вище новітнє медіасередовище відрізняється від попередніх майданчиків передачі контенту ще й тим, що між медіями, які його складають, існує технічна взаємодія, яка відчутно полегшує міграцію вмісту - такий собі контентний роумінг. Крім того, частина вмісту в цьому контентному роумінгу виробляють якщо не медіасвідомі, то, як мінімум, медіаактивні учасники. І цілісний, і фрагментарний контенти телебачення завантажуються на сайти обміну відео в інтернеті та стають доступними, але ж у цих позакласичних телевізійних подачах ідеться про те, що це - лише реферативні звіти, а повні версії програм можна знайти на інтернет-сайті телевізійного мовника.

Говоримо про багатозначність - важливий переломний момент в інтерпретації телебаченням реалій. Цю багатозначність репрезентує постмодерністський критичний підхід до медій. У його межах шлях прокладають популярні, розважальні телевізійні медіапродукти, тому багатозначність є відправною точкою для теорій пізньомодерного медіасередовища. Узагалі науковий дискурс, який має справу з медіями, неодмінно стикається з тим фактом, що передбачуваний ефект може бути виконаний лише опосередковано, а намір відправника, хоч і декодується сигналом, але спотворює значення контенту, сформоване під час фази декодування. Тобто телевізійний контент створюється лише під час атрибуції того значення, контекст якого визначається незліченними факторами впливу. Таким чином, постмодернізм у телевізійній практиці прокладає шлях до інтерпретаційного повороту. Цей поворот і виступає постмодерним базисом телевізійної практики.

У результаті подібних трансформацій аудиторія класичного телебачення постійно зменшується, а все більша й більша кількість аудіовізуального контенту переходить у мережу під виглядом новітнього, конвергентного продукту (наслідки постмодерної конвергенції), а (це вже - кросмедійність) класичне розрізнення між замовною журналістикою та журналістикою комерційною втрачає свою актуальність. Ось чому, повертаючись до гуски, яка вкусила професора Вільяма Генрі Хенка-молодшого, та українського телебачення, припускаю, що навіть постановка питання щодо можливості телевізійному репортерові відійти від сценарного плану й підготувати сюжет не на замовлення, а за розвитком подій, зафіксувавши те, що відбулось насправді, а не те, за що заплатили гроші, у постмодерну добу телевізійного мовлення є зайвою. Сучасна телевізійна практика - не пасивний процес, у ній вирішальну роль відіграє цілий ряд соціально- комунікаційних факторів, і чи не найважливіший - «бекграунд» аудиторії. Якщо гуску, що вкусила завідувача кафедри, не покаже телебачення, то вона стане героєм, а пізніше й мемом інших масовокомунікаційних майданчиків, зокрема соціальних мереж та інтернет-видань. А тому створений постмодерним телебаченням сенс не є незалежним від представника аудиторії, його технічної спроможності та суспільної позиції.

Висновки

постмодерний телебачення конвергенція кросмедійність

Сам постмодернім вважають автономним напрямом, що формується на основі естетичних цілей і принципів, які не обов'язково між собою пов'язані як самоціль для загальних соціальнокомунікаційних цілей. Відомі сучасній комунікативістиці моделі Гарольда Лассвелла та його текстоцентричні, нерідко з ідеологічним підтекстом критичні підходи до класичних медій надовго визначили контентний дискурс медій. Це твердження полягає переважно в існуванні проблеми впливу постмодерністських теорій масової комунікації на публічний дискурс масмедій, який є все ще важливим сьогодні завдяки тим елементам моральної значущості, які впливають на суспільні свідомість та суспільні дії. Позитивістські дослідження впливу масової комунікації намагалися пояснити, що медіа мають сказати громадськості щось таке, що можна виміряти ефективністю, помістивши контент у якусь чи не алгоритмічну структуру.

Постмодернізм на телебаченні - це опис техніки створення телевізійного контенту, і цей опис дивергує традиційні норми, стандарти та регулювання телевізійної практики. Головна ознака постмодернізму на телебаченні - інтертекстуальність, яка призводить до використання нових технологій, непередбачуваності та змінюваності контенту. Мікс традиційних жанрів, форм та стилів з додаванням іронії, насмішки та сарказму суттєво підвищують сприйняття та привабливість контенту. У постмодернізмі різні форми імітації телепередач із телевізійними новинами включно та форматів відео слугують для привернення уваги аудиторії, оскільки ключовою метою постмодерного телебачення є насамперед створення гіперреальної картини світу.

Попри те, що постмодерне телебачення є контроверсійним явищем, оскільки суперечить традиційним ідеям та цінностям медіакомунікації, його відносно незалежна природа допомагає розширювати медіастиль та медіапрактику залежно від потреб ринку. У поясненнях свого ставлення до дійсності, до істини згадувані нами прихильники теорії прямого ефекту Деніса Мак-Квейла припускали причинно-наслідковий зв'язок між «віртуальною» реальністю телебачення та реальним світом. Але саме телебачення транслювало реальність прозоро, тоді як постмодерне конвергентне телебачення лише передавало ілюзію реальності. Маємо справу з використанням медіаконструйованої реальності як реальності. Постмодернізм зіткнувся з такою реальністю, але у випадку з конвергентним телебаченням йому довелося покінчити з нею. Щоби зовсім не загубитися у «спотвореній» медійній дійсності, постмодернізм виступив проти «правильного» тлумачення телевізійного контенту.

Щодо перспектив вивчення аналізованої проблеми, то постмодерністська модель використання гібридності медій разом із дослідженнями аудиторії може стати важливою відправною точкою для аналізу пізнього постмодерного медіасередовища, оскільки ця модель може забезпечити розуміння специфіки стратегії рецепції аудиторії цього медіасередовища.

Список використаної літератури

1. Макаров Ю. Про інтелектуальне телебачення. URL: https://detector.media/community/ article/194117/2021-11-24-pro-intelektualne-telebachennya/ (дата звернення: 14.03.2023).

2. Мостіпан Т. Конвергентність як аспект роботи філій суспільного мовника у воєнний період. Образ. 2022. Вип. 2 (39). С. 45-53.

3. Фінклер Ю. Від журналістикознавства до медіавістики: як я б назвав нашу науку. URL: https://detector.media/production/article/206088/2022-12-18-vid-zhurnalistykoznavstva-do- mediavistyky-yak-ya-b-nazvav-nashu-nauku/ (дата звернення: 14.03.2023).

4. Anderson J. A. Communication Theory: Epistemological Foundations. New York City: The Guilford Press, 259 p.

5. McQuail D., Deusze M. Media and Mass Communication Theory. Thousand Oaks. California: SAGE Publications Ltd, 2020. 688 p.

References

1. Makarov, Yu. Pro intelektualne telebachennya [About intelligent television]. Retrieved from https://detector.media/community/ article/194117/2021-11-24-pro-intelektualne-telebachennya [in Ukrainian].

2. Mostipan, T. (2022). Konvergentnist yak aspekt roboti filij suspilnogo movnika u voyennij period [Convergence as an aspect of the work of branches of the public broadcaster in the wartime period]. Obraz, 2 (39), 45-53 [in Ukrainian].

3. Finkler, Yu. Vid zhurnalistikoznavstva do mediavistiki: yak ya b nazvav nashu nauku [From journalism to media studies: how would I call our science]. Retrieved from https://detector. media/production/article/206088/2022-12-18-vid-zhurnalistykoznavstva-do-mediavistyky-yak-ya-b- nazvav-nashu-nauku/ [in Ukrainian].

4. Anderson, J. A. Communication Theory: Epistemological Foundations. New York City: The Guilford Press [in English].

5. McQuail, D., & Deusze, M. (2020). Media and Mass Communication Theory. Thousand Oaks. California: SAGE Publications Ltd [in English].

Размещено на Allbest.ru