Формування та тенденції девелопінгу нових жанрів інтернет-ЗМІ

Размещено на http://www.allbest.ru

Формування та тенденції девелопінгу нових жанрів інтернет-ЗМІ

Пастирська Ірина Ярославівна доцент, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри іноземних мов, Національний університет “Львівська політехніка”

Павленко Ольга Вячеславівна доцент кафедри англійської мови технічного спрямування №1, Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»

Анотація

У рамках статті робиться спроба проаналізувати особливості розвитку та девелопінгу сучасних форм мас медіа та означити перспективи їхнього розвитку. Доведено, що медіадискурс є особливим типом комунікації, який можна охарактеризувати як дистантний, деперсоналізований, ретіальний (передача повідомлення невідомому та не визначеному кількісно одержувачу інформації), з індивідуально-колективним суб'єктом (під цим мається на увазі не лише співавторство, а й, наприклад, загальна позиція газети, теле- чи радіоканалу) та з масовим розосередженим адресатом. У цьому визначенні показано режим спілкування (дистантна комунікація) та особливості його суб'єктів та адресатів (індивідуально-колективний суб'єкт, що включає журналістів, редакторів та широке коло фахівців, які випускають газету, журнал чи телевізійну програму, та розосереджені адресати з невизначеними характеристиками). Визнаючи важливість суб'єктно-адресатної та режимної характеристик медійного дискурсу, вважаємо, що перш за все потрібно визначити його основну ознаку - його призначення. Системоутворюючою ознакою медійного дискурсу є інформування широкої аудиторії про актуальні соціально значущі події. Вказано, що інформування - не єдина мета цього дискурсу, його важливими завданнями також є вплив на широку аудиторію та залучення її уваги до інформації, що передається. Важливо відзначити також роль сучасних соціальних мереж. Доведено, що узагальнюючи ці навмисно обрані «малі» і менш масові, приклади форм медійних ресурсів, зауважимо, що з «великих» видань наявність групи у соцмережі є обов'язковим елементом їхньої журналістської діяльності. Усі групи, разом узяті, поєднуються терміном медійні спільноти. Вони перетворюються на повноцінну складову конвергентного медіа зі своєю специфічною аудиторією та контентом. Наведені класифікації жанрів від різних авторів є прийнятними трактуваннями що у інформаційному полі текстів. Відзначено, що нові тенденції все частіше відзначають і узагальнюють самі журналісти, виступаючи в цьому випадку не тільки в ролі виробників медійних текстів, але і як теоретики дисципліни.

Ключові слова: медіадискурс, нові форм медіа, Інтернет, публіцистичний стиль, інформація, Інтернет-комунікація.

Pastyrska Iryna Yaroslavivna Candidate of Pedagogical Sciences, Associate Professor of the Department of Foreign Languages, Lviv Polytechnic National University

Pavlenko Olha Vyacheslavivna Candidate of Pedagogical Sciences, Associate professor of the Department of English for Engineering No. 1, National Technical University of Ukraine “Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute”

Demianiuk Nataliya Oleksandrivna teacher of the English language department of technical direction No. 1, National Technical University of Ukraine "Ihor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute"

FORMATION AND DEVELOPMENT TRENDS OF NEW INTERNET MEDIA GENRES

Abstract

Within the framework of the article, an attempt is made to analyze the peculiarities of the development of modern forms of mass media and to identify the prospects for their research. It is proved that media discourse is a special type of communication that can be characterized as distant, depersonalized, real (transmission of a message to an unknown and unquantified recipient of information), with an individual-collective subject (this means not only co-authorship, but also for example, the general position of a newspaper, TV or radio channel) and with a mass distributed addressee. This definition shows the mode of communication (distance communication) and the features of its subjects and addressees (individual-collective subject, which includes journalists, editors and a wide circle of specialists who produce a newspaper, magazine or television program, and dispersed addressees with undefined characteristics). Recognizing the importance of subject-addressee and regime characteristics of media discourse, we believe that first of all it is necessary to determine its main feature - its purpose. A system-forming feature of media discourse is informing a wide audience about current socially significant events. It is indicated that informing is not the only goal of this discourse, its important tasks are also to influence a wide audience and attract their attention to the information being transmitted. It is also important to note the role of modern social networks. It has been proven that summarizing these deliberately selected "small" and less mass examples of forms of media resources, we note that the presence of a group in the social network is a mandatory element of their journalistic activity. All groups, taken together, are combined under the term media communities. They are turning into a full-fledged component of convergent media with their specific audience and content. The given classifications of genres from different authors are acceptable interpretations of what is in the information field of the texts. It is noted that new trends are increasingly noted and summarized by journalists themselves, acting in this case not only as producers of media texts, but also as theorists of the discipline.

Keywords: media discourse, new forms of media, Internet, journalistic style, information, Internet communication.

Постановка проблеми. Наприкінці XX - XXI столітті медійний сегмент інформаційного поля зазнав кількісно-якісних трансформацій, які можна порівняти з трьома минулими століттями існування вітчизняної та світової журналістики. Після входження в простір Інтернет-комунікацій змінилося розуміння терміну медіа. Відомо, що раніше він дорівнював «мас медіа» (від англ. mass media) і служив визнаним еквівалентом словосполучення «засоби масової інформації», під якими, у свою чергу, розумілися традиційні («старі») ЗМІ: інформаційні агенції (ІА) , газети, журнали, радіо та телебачення (ТБ). Однак поняття нових медіа, що виникло в XXI столітті, трактувалося значно ширше і являло собою:

а) традиційні ЗМІ, інтегровані в простір Інтернет-комунікацій;

б) ЗМІ, що спочатку створені як інтернет-медіа та в) всю систему мережевих ресурсів, у тому числі соціальних мереж, не обов'язково класифікується (і реєструється) як засоби масової інформації.

У кожному з цих секторів з'явилися форми, узагальнено названі медійними ресурсами та різною мірою відмінні від попередніх типів ЗМІ - ІА, газети, журналу, радіо- та ТВ-каналу або програми. З одного боку, самі названі категорії ЗМІ зі своїми характерними ознаками зберігаються; але, з іншого - вони поступово зникають «у чистому вигляді», перетворюючись на конвергентні, тобто інтегровані у систему інтернет-комунікацій інформаційні ресурси. Разом з ресурсами динаміці піддаються і складові їх жанри журналістики - особливі форми організації життєвого матеріалу, що є специфічною сукупністю структурно-композиційних ознак: змінюються пропорції уявлення традиційних жанрів, впроваджуються нові композиційні конструкції, виникають нові жанри.

Процеси формотворчості навколо медійних ресурсів та супутніх їм жанрів постійно перебувають у фокусі сучасних досліджень. Поряд із зазначеними вище мультимедійністю, інтерактивністю та гіпертекс- туальністю нових медіа варто відзначити специфіку їх конвергенції, яка розуміється ширше, ніж інтеграція інформаційних та комунікативних технологій у єдиний ресурс. Додатково до цього спостерігається ще й «текстова конвергенція», коли матеріали, властиві раніше газетам і журналам, з'явилися в ТБ та радійних онлайн-медіа, а також «жанрова конвергенція», коли ІА, ТБ та радіо перетворюються з постачальників специфічних інформаційних продуктів. та у виробників практично повного спектру текстових медійних жанрів. Тобто онлайн-майданчики провідних загальноукраїнських та міжнародних ЗМІ спочатку певної категорії.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Публіцистика є однією зі сфер медійного дискурсу. Для визначення сутності медійного дискурсу необхідно встановити його системні ознаки, що зводяться до характеристик дискурсу, характеристик інституційного дискурсу та характеристик медійної комунікації як різновиду цього дискурсу. Під дискурсом у цій роботі, за Newmark P. розуміємо мову, занурену в життя [1, с.136], тобто, текст у комунікативній ситуації.

Медійний дискурс є різновидом інституційного комунікації, тобто. спілкування у межах певного соціального інституту. У “Соціологічному словнику” соціальний інститут визначається наступним чином: “відносно стійкі типи та норми соціальної практики, з яких організується громадське життя, забезпечується стійкість зв'язків та відносин у рамках соціальної організації товариства. Зі змістовного боку соціальний інститут - це набір доцільно орієнтованих стандартів поведінки конкретних осіб у типових ситуаціях [1, с.151-152].

Медіадискурс є особливим типом комунікації, який можна охарактеризувати як дистантний, деперсоналізований, ретіальний (передача повідомлення невідомому та не визначеному кількісно одержувачу інформації), з індивідуально-колективним суб'єктом (під цим мається на увазі не лише співавторство, а й, наприклад, загальна позиція газети, теле- чи радіоканалу) та з масовим розосередженим адресатом. У цьому визначенні показано режим спілкування (дистантна комунікація) та особливості його суб'єктів та адресатів (індивідуально- колективний суб'єкт, що включає журналістів, редакторів та широке коло фахівців, які випускають газету, журнал чи телевізійну програму, та розосереджені адресати з невизначеними характеристиками). Визнаючи важливість суб'єктно-адресатної та режимної характеристик медійного дискурсу, вважаємо, що перш за все потрібно визначити його основну ознаку - його призначення. Системоутворюючою ознакою медійного дискурсу є інформування широкої аудиторії про актуальні соціально значущі події. Проте інформування - не єдина мета цього дискурсу, його важливими завданнями також є вплив на широку аудиторію та залучення її уваги до інформації, що передається.

Як зазначає О.В. Олянич, концепти «подія», «факт» та «новина» є інформативним ядром комунікативної ситуації загалом, що відображається масово-інформаційним дискурсом [цит. за 2, с. 87].

Подія розуміється в сучасній науці як об'єктивний зовнішній розвиток будь-якого стану справ. Коли подія фіксується свідомістю, вона стає фактом. Іншими словами, факт - це подія, яка осмислена людиною. Осмислення передбачає оцінну кваліфікацію стану справ як актуальну або неактуальну, нову чи застарілу, достовірну чи недостовірну тощо. Для медійного дискурсу на перший план виходить осмислення та передача інформації як актуальної, так нової. Повідомлення нової інформації, яка найбільшою мірою актуальна для широких мас, що вимагає аналітичного коментаря. Такий коментар складає суть публіцистики.

Фахівці в галузі медіалінгвістики виділяють певний набір функцій, властивих засобам інформації. До числа таких функцій відносять:

інформаційну,

коментарно-оцінну,

пізнавально-освітню,

впливоутворюючу,

гедоністичну

генеральну [2].

Перша є повідомленням про факти та події та висловлює основне призначення новинної частини медіадискурсу. Друга відповідає основним завданням публіцистики, журналісти викладають коментарі до фактів, аналізують події, дають їм оцінки. Щодо третьої функції, то можна сказати, що вона є факультативною, додатковою у засобах масової інформації.

Справді, у текстах газет та у змісті телевізійних програм широкі маси населення отримують різну інформацію, яка носить культурний, історичний та науковий характер. Більшою мірою ця функція притаманна не газетам, а спеціалізованим журналам. Ми згодні з цитованим автором у тому, що функція впливу є однією з провідних у медійному дискурсі, хоча слід зазначити, що ця функція властива багатьом іншим типам комунікації та спілкуванню загалом.

Гедоністична функція (точнішим її позначенням був би термін «лтрактивна функція») безсумнівно властива медійному дискурсу, хоч і в цьому випадку слід зауважити, що ця функція характеризує й інші типи спілкування, передусім - рекламний дискурс. Щодо генеральної функції, суть якої у створенні та збереженні “єдності деякої людської спільності, пов'язаної з певним видом діяльності” [2], то її включення до функціональної системи медійного дискурсу є спірним.

Погоджуючись із цією класифікацією, зазначимо, що інформаційна, впливоутворююча та атрактивна (розважальна) функції медійного дискурсу визнають основними для цього типу комунікації [2], при цьому інформування включає передачу новин та коментування їх, а також надає просвітницький вплив на широку аудиторію.

Генеральна функція в цьому ряду видається, на наш погляд, надмірною, оскільки вона властива комунікації в цілому у різних типах дискурсу - повсякденному, педагогічному, науковому, релігійному, політичному тощо.

Видається також обґрунтованим судження про те, що найважливішою характеристикою дискурсу у цій сфері є категорія інформаційного поля, під яким розуміють інформаційний простір, що охоплює той чи інший обсяг фактів та подій реального світу, представлений репертуаром тем [2].

Мета статті - дослідити процеси розвитку та девелопінгу сучасних форм мас медіа, а також простежити їхні перспективи.

Виклад основного матеріалу. Як і будь-який інституційний дискурс, медійний дискурс включає два типи суб'єктів - агентів та клієнтів, до перших належать представники відповідного інституту, до других - ті громадяни, для яких цей інститут існує. Можна виділити прототипних та непрототипних агентів. Прототипними агентами медійного дискурсу є журналісти, публіцисти, до непрототипних агентів відносять редакторів, коректорів, критиків, медійних юристів тощо. Клієнти медійного дискурсу протиставляються один одному головним чином за ознакою каналу передачі та сприйняття інформації - читачі, телеглядачі, радіослухачі, користувачі соціальних мереж.

Особливості аудиторії масової інформації можна характеризувати такими ознаками, як

масовість (від сотень до тисяч і мільйонів людей);

розосередженість (тобто необмежена географічна обстановка);

відносна анонімність (комунікатору невідомі люди, до яких він звертається, вони у свою чергу незнайомі між собою, а також під час самого процесу спілкування відсутній безпосередній контакт з аудиторією, за винятком ток-шоу); девелопінг мас медіа

різнорідність за багатьма ознаками (різна культура, різний життєвий досвід, вік, професії) [3].

Заслуговує на увагу типологія адресатів, що виділяє вчений Widdowson H:

потенційний (за сукупністю соціально-демографічних характеристик, за структурою інформаційних інтересів та потреб орієнтований на споживання періодичного друку), реальний (регулярно і досить повно використовує одне або кілька засобів масової інформації);

спеціалізований (визначається структурою інтересів та ставленням до джерела інформації на рівні факторів поведінки та свідомості: підприємницькі верстви) та масовий;

центральний (центральні ЗМІ) та регіональний (місцеві) ЗМІ) [3].

У науковій літературі висловлено думку про те, що можна побудувати типологію адресатів медіадискурсу на підставі ознаки дискурсивної компетенції. Учені виділяють три групи:

сприймають інформаційний потік не як інформацію, а скоріше як якийсь забарвлений шум;

регулярно читають та намагаються розібратися, але не мають альтернативних джерел, які сприймають те, що відбувається в суспільстві як віртуальні (чужі) ігри, цікаві чи не дуже;

занурені в індустрію ньюсмейкерства, що належать до істеблішменту або перебувають у нього на службі, які володіють чинністю професії та кола спілкування керуючою інформацією, ключовою для розшифрування потоку публікацій.

Пересічному споживачеві публіцистики ключова інформація, без якої неможливе розшифрування всього інформаційного потоку, може бути доступна з випадкових джерел та вимагає активного сприйняття [3, с. 62]. Такий критичний підхід до адресатів медійної інформації відображає відомий стан справ, з яким зіткнулися лінгвісти, які вивчали сприйняття політичної інформації масової аудиторією. Як виявилося, більшість громадян країни не розуміють змісту політичних дебатів, незалежно від їхнього змісту, лише менша частина читачів газет та телеглядачів сприймає цю інформацію і може виробити до неї своє ставлення [5, с.63].

У прагмалінгвістиці виділяють чотири способи надання впливу на адресатів:

вплив шляхом сили, авторитету,

аргументації

маніпуляції [5, с.9].

Перший тип впливу виявляється у погрозах, наказах та інших способах прямого тиску на адресата. Стосовно засобів масової інформації ми можемо говорити про непряму загрозу, наприклад, така загроза міститься в повідомленнях про те, що поява в публічних місцях без маски під час епідемії спричиняє адміністративне покарання у вигляді штрафу.

Відсилання до авторитету є найпоширенішим способом переконання адресатів медійного дискурсу та активно використовується в публіцистичних статтях. Аргументація, тобто наведення раціональних аргументів на користь вчинення або не вчинення тих чи інших дій, а також вироблення ставлення до актуальних подій та думок є поширеним прийомом у публіцистиці. Маніпуляція, яка розуміється як двоплановий вплив на адресата, що полягає у спробі переконати його прийняти певну позицію нібито в його інтересах, а насправді в інтересах відправника мови, простежується в різних жанрах медійного дискурсу та вимагає підготовки з боку читача чи телеглядача для правильного розуміння одержуваної інформації.

Аргументація в засобах масової інформації є системою суджень, що включають як раціональні, так і емоційно-оціночні висловлювання та призначені для надання впливу на свідомість та підсвідомість адресатів.

Слід зазначити, що на відміну від повсякденного спілкування та художнього дискурсу у масово-інформаційному дискурсі необхідною умовою його успішності є логічна стрункість думки, яка має бути чіткою та ясною для адресата. Відсутність такої думки неминуче веде до еклектичності міркувань того, хто пише або того, хто говорить, внаслідок чого твір розсипається і не сприймається адресатом [6, с. 8].

Наявність такої основної думки чи ідеї в тексті публіцистичної статті є стрижневим компонентом публіцистичного тексту Основна думка послідовно розвивається у тексті. Ця характеристика медійного дискурсу зближує його з іншими типами інституційного спілкування - науковим, рекламним, педагогічним, політичним. Проте якщо в науковому тексті аргументи переважно носять раціональний характер, то в інших типах інституційного дискурсу вони нерозривно пов'язані з емоційним впливом на адресатів. Вчені виділяють аргументи двох типів - фактологічні та ціннісні, до перших належать документальні факти, які журналіст набуває з інтерв'ю або з різних документів, другі полягають у різних нормах поведінки (культурні, релігійні, юридичні, ідеологічні).

З позицій комунікативної ситуації медійний дискурс розглядається в багатьох роботах, виконаних у сучасній науці про мову. Разом з тим, медійні тексти досить детально вивчені позицій улаштування мовної системи та стилістичних особливостей її одиниць. Такий підхід обґрунтований в теорії функціональних стилів, розробленої у вітчизняній лінгвістиці. Ця теорія з'явилася з розвитком стилістики та риторики як традиційних галузей мовознавства [6, c. 8].

Основні досягнення цієї теорії полягають у визначенні функціональних особливостей типових комунікативних ситуацій та мовних, що використовуються в цих ситуаціях, одиниць. Було встановлено та описано п'ять функціональних стилів мови:

науковий,

публіцистичний,

офіційно-діловий,

повсякденно-розмовний,

художній.

У рамках цих стилів було охарактеризовано фонетичні, лексико- фразеологічні та граматичні засоби, які їм властиві. Можна помітити, що виокремлення цих різновидів мови здійснювалося на основі комунікативної мети та вибору засобів для її реалізації.

Публіцистичний стиль є функціональним різновидом мови, який у змістовному плані присвячений обговоренню актуальних проблем для всього суспільства - насамперед, суспільно-політичних. Існують вічні проблеми - відносини між народом та представниками влади, міжнародна політика, проблеми підростаючого покоління, правильний та неправильний стиль життя тощо, але є й актуальні проблеми сьогодення, в наші дні, наприклад, епідемія Ковід-19. Основним майданчиком щодо недалекого минулого для обговорення різних актуальних проблем, які хвилюють все населення, були газети та суспільно-політичні журнали, і тому публіцистичний стиль часто називають газетно-публіцистичним. Стрімкий розвиток електронних засобів інформації призвів до того, що телебачення та електронні соціальні мережі стали у наші дні основним каналом медійного дискурсу. Багато газет перейшли на електронний формат. Поширеною, хоч і такою, що вимагає підтвердження, є точка зору, згідно з якою прихильність до певного каналу медійної інформації є індикатором вікового статусу одержувачів інформації. Молодь здебільшого користується комп'ютерами та смартфонами для отримання актуальної інформації, люди старшого покоління читають газети та дивляться телепередач. Відповідно є і стилістика публіцистичного дискурсу відповідно до відомої формули Маршалла Маклюена “The medium is the message” (спосіб передачі повідомлення впливає на те, як воно приймається).

Публіцистика займає дуже важливе місце в історії розвитку мас медіа. У всі часи найкращим чином характер епохи виявлявся у публіцистиці, її предмет та форма втілення точно демонструють напрям соціокультурних зрушень у житті суспільства [3, с.142]. Згідно з традиційними уявленнями, публіцистичний стиль (газетно- публіцистичний стиль) виокремився як самостійний функціональний стиль англійської мови у середині XVIII століття.

Заслуговує також уваги проблема меж публіцистичного стилю. З одного боку, публіцистичні тексти асоціативно пов'язані з засобами масової інформації, з іншого боку, публіцистика змикається з ораторськими виступами політиків та проповідників, вона простежується в мемуарній літературі і часом проявляється навіть у художньому тексті.

Подібне мовне різноманіття дозволяє класифікувати досліджуваний матеріал найрізноманітнішими способами. Так, М.І. Навальна поділяє цей функціональний регістр мови на публіцистичний стиль, що включає ораторику, есеїстику та великі твори газетно-журнальної прози (articles), і газетний стиль, який входять усі інші газетні жанри, включаючи рекламні тексти [1].

Можна помітити, що у різних підходах теоретиків простежується єдність у тому, що між публіцистичним стилем та іншими функціональними стилями мови є глибинні відмінності.

Ми приєднуємося до думки, згідно з якою публіцистикою має сенс називати найвидатніші, присвячені актуальним проблемам сучасності тексти, що володіють:

високою соціальною значимістю;

психологічною близькістю для аудиторії;

яскравою націленістю авторів (тобто публіцистів) на вираження особистої думки, де “Я” - це організуючий початок твору [2, c.37].

Засоби масової інформації часто називають четвертою гілкою влади у суспільстві поряд із законодавчою, виконавчою та судовою владою. Публіцистика є каналом для вираження гострих соціально значних проблем, що хвилюють суспільство. У діалозі народу та влади публіцистика висловлює позиції народу, осмислені журналістами та сформульовані відповідно до прийнятих норм переконання. Тематика публіцистичних публікацій дуже різна, це проблеми політики, економіки, культури, повсякденні.

Усупереч специфіці сучасного медіатексту, який характеризується також і розмитістю жанрових кордонів, жанри продовжують залишатися основним теоретичним і практичним стовпом як у традиційній, так і в мультимедійній публіцистиці. Жанри необхідні і для зручності публіциста, якому достатньо всього лише вибрати найбільш підходящу форму для свого матеріалу, і для зручності читача, який ідентифікувавши жанр, зможе відразу ж зрозуміти інформацію, яку йому буде запропоновано.

Таким чином, на основі аналізу нових жанрів публіцистики ми дійшли висновку, що ключовими факторами, що впливають на їхнє формування, є, по-перше, особливості та можливості каналу поширення інформації (в даному випадку це Інтернет, що дозволяє вмістити в рамках одного матеріалу різні мультимедійні елементи).

По-друге, розвиток медіатрендів (у даному випадку повсюдний перехід медіа, політики, бізнесу та інших сфер у соціальні мережі, які диктують свої формати для подачі та оформлення матеріалів). Не можна нехтувати і потребами аудиторії, яка також залежить від медіатрендів та цифрових платформ.

На основі контент-аналізу матеріалів вищезазначених жанрів виділимо їх специфічні особливості, які також є основними критеріями конкурентності нових форматів подачі інформації та матеріалів мультимедійної журналістики загалом, а саме:

мультимедійність;

адаптованість до різних цифрових платформ;

креативність та мультимедійне мислення автора;

більш вільний, невимушений стиль оповідання (за винятком інформаційних жанрів);

традиційна база (в основі нових жанрів - традиційні жанри публіцистики).

Разом з тим спостерігається і ослаблення уваги до деяких усталених і заслуговує на увагу жанрів. Причому втрата популярності є, як і попередніх прикладах, формально чи соціально мотивованою.

Висновки

Таким чином, ми відзначили традиційні, а також виявили нові чи недостатньо очевидні особливості форм медійних ресурсів та жанрових текстів ЗМІ у процесі їх трансформації. Поряд із зазначеними раніше мультимедійністю, інтерактивністю та гіпертекстуальністю нових медіа, розглянуто «текстову конвергенцію», коли матеріали, властиві раніше газетам та журналам, з'явилися в телевізійних та радійних онлайн медіа; і «жанрова конвергенція», коли ці ресурси перетворюються з постачальників специфічного контенту на виробників практично повного спектру текстових медійних жанрів. Відзначено, що дослідники сходяться на думці про те, що в сучасний період розвивається універсальна журналістика, жанри якої мають особливі ознаки, а саме:

Мультимедійність: наявністю та кількістю медійних платформ та їх варіацій: текст, звук, відео, фото, анімація, інфографіка.

Гіпертекстуальність з виходом на додаткову інформацію на тему: джерела, коментарі тощо.

Інтерактивність з можливістю перегляду та оцінки матеріалу; взаємодії представників аудиторії з автором та між собою.

Як важлива обставина, що впливає на характер застосування текстових жанрів у ЗМІ, деякі експерти відзначають їх «піаризацію», розуміючи під цим терміном підтримку реклами та комерціалізацію. Поруч із нею позначаються «вестернізація», папарацизація» та «інфотейнментизація» жанрів як установки на скандальність та розважальність. Незважаючи на такі позитивні зміни, слід зазначити особливості сучасних жанрів:

Журналістика не може бути поділена на «молодіжну» та «дорослу», оскільки багато молодих журналістів не поступаються старшим за продуктивністю, креативністю та атрибутами офіційного визнання;

Молоді журналісти більш сприйнятливі до інновацій, звідси аналіз їх публікацій не менший, а можливо, і більш продуктивний у порівнянні з продукцією старших колег по цеху;

Нарешті, числові (відсоткові) підрахунки наявності тих чи інших жанрів у загальному масиві бачаться не зовсім коректними, оскільки рік у рік зазнають суттєвих і нелінійних змін, мотивованих ключовими подіями, що відбуваються в країні і в світі.

Важливо відзначити також роль сучасних соціальних мереж. Узагальнюючи ці навмисно обрані «малі» і менш масові, приклади форм медійних ресурсів, зауважимо, що з «великих» видань наявність групи у соцмережі є обов'язковим елементом їхньої журналістської діяльності. Усі групи, разом узяті, поєднуються терміном медійні спільноти. Вони перетворюються на повноцінну складову конвергентного медіа зі своєю специфічною аудиторією та контентом. Зрештою, на завершення невичерпного дослідницького блоку про трансформацію форм медійних ресурсів варто сказати про такі, як платформи для виробництва лонгрідів. Найкращий варіант - це спеціально розроблена автором форма, але таких в інформаційному просторі вкрай мало. Далі слідує набір можливих платформ (шаблонів), на яких можна розміщувати контент лонгріду. Приступаючи до аналізу жанрової динаміки, поділимося думкою у тому, що наведені вище класифікації жанрів від різних авторів є прийнятними трактуваннями що у інформаційному полі текстів. Ми ж ставимо перед собою завдання звернути увагу не так на трактування, як на явища в журналістиці та суспільстві в цілому, що впливають на зміни, що відбуваються. Зауважимо, що нові тенденції все частіше відзначають і узагальнюють самі журналісти, виступаючи в цьому випадку не тільки в ролі виробників медійних текстів, але і як теоретики дисципліни.

Література

Newmark P. Approaches to Translation. Oxford : Pergamon Press 1981. - 213 p.

Навальна М. І. Жаргонна лексика в заголовках інтернет-видання, Українська Правда. Відновлено: http://eprints..zu.edu.ua/15847/1/navalna_gar_ldoc.pdf, 2013

Widdowson H. G. Linguistics, Oxford University Press, 1996. 134 p.

Rey A. Essays on Terminology, John Benjamins Publ. Comp., 1995. 223 p.

Kramarae C., Schulz M., O'Barr W.M. Introduction: Toward an Understanding of Language and Power. Sage, 1984. P.9-22

References

Newmark P. Approaches to Translation. Oxford : Pergamon Press 1981. - 213 p.

Navalna M. I. Zharhonna leksyka v zaholovkakh internet-vydannia, Ukrainska Pravda [Jargon vocabulary in the headlines of the online publication, Ukrainian Pravda]. Vidnovleno: http://eprints..zu.edu.ua/15847/1/navalna_gar_ldoc.pdf, 2013[in Ukrainian].

Widdowson H. G. Linguistics, Oxford University Press, 1996. 134 p.

Rey A. Essays on Terminology, John Benjamins Publ. Comp., 1995. 223 p.

Kramarae C., Schulz M., O'Barr W.M. Introduction: Toward an Understanding of Language and Power. Sage, 1984. P.9-22

Размещено на Allbest.ru