Сучасне радіо і театр

Размещено на http://allbest.ru

Сучасне радіо і театр

Театром на радіо прийнято називати вид мистецтва, розрахований на сприйняття на слух. Це форма художнього мовлення, що передбачає підготовку творів радіомистецтва, специфічних за своєю структурою, як-то:

- інсценізація; - радіофільм;

- радіоп'єса; - радіомонодрама;

- радіонарис.

Радіотеатр виник в 1920-ті роки разом з розвитком радіомовлення. Матеріалом для цього виду мистецтва є слово, якому належить провідна функція, шумові ефекти й музика. Вплив мистецтва радіотеатру базується на фізіологічному законі сприйняття, згідно з яким люд ина здатна асоціативно відтворювати у своїй свідомості ціле за даною їй у безпосередньому сприйнятті частиною (слуховий образ) [121].

У 1980-1990-х роках українське радіо активно створювало радіопостановки, презентуючи т. зв. літературний театр.

Літературний театр на радіо - це поєднання літературного твору з радіомовою, донесення його задуму й змісту до слухачів за допомогою акторів, постановчого мистецтва, з використанням аудіозасобів.

Жанри літературного театру - читання по радіо текстів актором, інсценізація, створення радіопортретів героїв чи авторів творів і нари- сів-оповідей про них тощо [121].

У цей час в ефір вийшли:

- «Захар Беркут» (запис 1980 р.) за Іваном Франком, де ролі виконували: Костянтин Степанков, Богдан Ступка, Олександр Биструш- кін, Ада Роговцева, Юлія Ткаченко, Валерій Івченко;

- «Зимовий вечір» (1981) за Михайлом Старицьким за участі артистів Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка;

- «97» (1981) за однойменним романом Миколи Куліша, ролі в якому грали: Віталій Розстальний, Микола Шутько, Юлія Ткаченко, Анатолій Пазенко, Яків Сиротенко, Володимир Г оробей, Нонна Ко- пержинська, Людмила Ігнатенко, Богдан Ступка, Галина Яблонська, Аркадій Гашинський, Поліна Кумаченко, Володимир Коршунь, Віо- летта Тесля;

- «Шапка пропала» за Василем Левицьким (1986) у виконанні Віталія Розстального;

- «Тев'є-Тевель» за творами Шолом-Алейхема (1987), де на ролі були запрошені: Богдан Ступка, Наталя Лотоцька, Ірина Дорошенко, Єлізавета Слуцька, Жанна Колонтай, Анастасія Добриніна, Остап Ступка, Олександр Шкриптієнко, Віктор Цимбаліст, Юрій Саричев, Микола Задніпровський, Олексій Богданович, Олексій Пєтухов, Володимир Гончаров, Володимир Коляда, Антоніна Максимова;

- «Енеїда» (1988) за бурлескно-травестійною поемою Івана Котляревського була озвучена Дмитром Франьком;

- «Автопортрет з уяви» (1989, біографічний роман про Катерину Білокур) Володимира Яворівського, було інсценізовано за участі Федора Стригуна й Таїсії Литвиненко;

- «По дорозі в казку» (1989, постановник Сергій Проскурня) за однойменною драмою Олександра Олеся, де ролі виконували: Олексій Богданович, Людмила Логійко, Олександр Биструшкін, Ірина Дорошенко, Наталія Сумська, Надія Кондратовська, Микола Задніпровський, Остап Ступка, Борис Вознюк;

- «Мина Мазайло» (1990) за однойменною п'єсою Миколи Ку- ліша в режисерській інтерпретації Олени Єфімчук, де в ролях були задіяні: Петро Панчук, Людмила Панчук, Василь Довжик, Віолетта Тесля, Неля Даниленко, Сергій Труфанов, Наталія Коломієць, Алла Загинайко;

- «Чорна рада» (1991) - інсценізація однойменного роману Пантелеймона Куліша у виконанні акторів: Богдана Ступки, Віталія Розстального, Олександра Задніпровського, Віктора Цимбаліста, Лариси Хоролець, Наталії Сумської, Миколи Задніпровського, Якова Сиротенка, Володимира Опанасенка, Володимира Коляди, Володимира Нечепоренка;

- «Мотря» (1992) - інсценізація історичної повісті Богдана Леп- кого за участі: Федора Стригуна, Івана Бернацького, Таїсії Литвиненко, Ірини Шумейко, Степана Глеви, Ореста Гарди, Лесі Гуляницької, Алли Корнієнко, Григорія Шумейка, Святослава Тимощука;

- «Дума про братів Неазовських» (1993) - інсценізація драматичної поеми Ліни Костенко, де ролі виконували: Василь Вовкун, Олег Зам'ятин, Микола Шкарабан, Микола Будник;

- «Зачарована Десна» (1995) - інсценізація автобіографічної повісті Олександра Довженка, де на ролі були запрошені: Віталій Роз- стальний, В'ячеслав Сланко, Людмила Ігнатенко, Ольга Сумська, Микола Шутько, Микола Бабенко, Володимир Гончаров, Олег Комаров, Юрій Саричев, Василь Довжик, Павло Грубник;

- «Історія одного кохання» (1995) за романом Еріка Сігала у виконанні акторів: Бориса Вознюка, Ірини Дорошенко, Володимира Нечепоренка, Олександра Биструшкіна, Римми Скибенко, Олександра Логінова.

У вказаних радіопостановках значна роль відводилась музиці, що значною мірою впливає на емоції слухача.

На переконання А. Близнюк, музика в радіопостановках може виконувати різноманітні функції. Її використовують у вигляді:

- розбивки між фразами в монолозі чи діалозі;

- музичної «шапки» (характерні звукові фрази для впізнавання постановки в ефірі);

- звукової декорації, що допомагає уявити місце дії чи характеризує історичну обстановку;

- звукового фону, що підкреслює ритм звучання мовного тексту;

- передачі звукової атмосфери, що допомагає авторові описати ситуацію, стан героя, а слухачеві уявити їх;

- визначення темпу та ритму текстових уривків, що створюють з урахуванням музичного супроводу;

- художнього засобу для створення цілісного звукового образу світу.

Значною є й композиційна роль музики. Обрамлення тексту однією музичною фразою, фрагментом музичного твору, уривком пісні створює єдину музичну тему, що виражає ставлення автора до подій, героїв. Музика може поєднувати різні часові й просторові відрізки, бути композиційним стрижнем всієї п'єси [16].

Своєю чергою, К. Вдовіна зазначає, що у 1990-ті роки «редакції художніх радіопрограм, які опинилися на периферії інтересів комерційного мовлення, на жаль, позбулися багатьох чудових фахівців, а слідом за ними і переважної більшості слухачів. Безцінний досвід, напрацьований за десятиліття проб і помилок художників мікрофона, переважно передавався від старших поколінь молодшим і не зафіксований у навчальній літературі, виявився в повному забутті [39, 104].

У полеміку з К. Вдовіною ніби вступає І. Хоменко, що зазначає: «Українське художнє радіомовлення здатне адаптуватися до різних умов існування. Українське оригінальне радіомистецтво може вийти за межі національного ефірного простору, стати надбанням культур інших народів, збираючи велику аудиторію (що, безумовно, сприятиме встановленню українських пріоритетів та зростанню престижу національного радіомистецтва)» [22, 306].

Щодо організаційних і технічних аспектів розвитку радіо, то уряд Франції тривалий час щедро фінансував електронні ЗМІ, підтримуючи високий рівень художнього мовлення. Паризький Будинок радіо до початку 1970-х років мав у своєму розпорядженні чотири оркестри, чотири хорові колективи, зокрема дитячу співочу капелу. Подібні оркестри й хори були й в інших містах, де велось радіомовлення.

У цей період радіо Франції щорічно використовувало до 35 тис. акторів, співаків і музикантів і щодня давало в ефір дві нові концертні програми. З творчим потенціалом французького радіо могли змагатися тільки три країни в Європі: Радянський Союз, Велика Британія й Італія.

Протягом майже 40 років після Другої світової війни електронні ЗМІ Франції постійно перебудовували, реорганізовували, перейменовували та скорочували. 1982 року держава втратила монополію у сфері радіомовлення: державні канали перетворилися на суспільні. В ефір хлинув потік передач нових комерційних станцій. Тільки навколо Парижа в перший же рік після демонополізації ефіру їх з'явилося більше 150. Досить чітка й жорстка ліцензійна державна політика Франції дозволила навести лад у громадському мовленні. У новій структурі суспільного французького радіомовлення залишився один централізований підрозділ - «Radio France» («Радіо Франції»), до якого входять три загальнонаціональні радіомережі:

1) «Franc Inter»;

2) «France Culture»;

3) «Frans music».

«Radio France» має два симфонічні оркестри , два хори й надає допомогу 12 регіональним радіокомпаніям.

Мовлення Франції російською мовою почалося в 1960 -х роках, тривало до 1974 року й після дев'ятирічної перерви відновило свою роботу 5 вересня 1974 року. Нині мовлення Франції ведеться на 19 країн. Міжнародне французьке радіо розширює мовлення на коротких хвилях і збільшує обсяг ретрансляції через станції на середніх та ультракоротких хвилях у країнах-адресатів, серед яких: Португалія, Парагвай, Молдова, Литва, Вірменія, Україна, Росія й ін. Крім того, збільшився обсяг передач французькою мовою в районах Індійського океану, Північної та Східної Африки.

Понад 10 років у Франції функціонує Вища рада з аудіовізуальних засобів (ВСА), що є незалежним органом, який регулює та контролює всі електронні ЗМІ: як державні, так і приватні. Крім того, ВСА призначає керівників державних телебачення й радіо, встановлює правила організації виборчих кампаній, накладає санкції на телерадіо- мовні компанії.

Офіційно ще з 1970-х років були проголошені основні принципи французького ефірного мовлення:

1) доступ громадськості до різноманітних програм та інформації;

2) незалежність працівників ефіру від держави та приватних фінансових інтересів;

3) децентралізація мовлення через збільшення кількості місцевих станцій;

4) збереження за державою ролі регулятора й відповідального за ліцензування станцій.

До початку XXI ст. радіо Франції зберегло увагу широкої аудиторії за рахунок різноманітності каналів і програм [36].

1973 року за рішенням парламенту Великої Британії з'явилося приватне радіомовлення, фінансоване рекламодавцями. З ухваленням низки законів щодо електронних ЗМІ в 1990 і 1996 роках структура радіомовлення Великої Британії стала такою:

1. Громадське радіомовлення - BBC, що працює на п'яти загальнонаціональних каналах цілодобово:

• «Radio-1» - трансляція поп-музики для молоді;

• «Radio-2» - легка програма;

• «Radio-З» - класична музика;

• «Radio-4» - внутрішня програма;

• «Radio-5» - інформаційно-спортивна радіостанція.

2. Приватне радіомовлення - «Управління з радіомовлення» («Radio Osoriti»), що налічує три загальнонаціональні канали:

• «Classic FM» - новини, класична музика (в ефірі з 1992 р.);

• «Virgin Radio 1215» - рок-музика (в ефірі з 1993 р.);

• «Talk Radio UK Ltd» - «Розмовне радіо Об'єднаного Королівства» (в ефірі з 1995 р.).

ББС щороку «готує до ефіру близько 800 драматичних програм, з яких 400-500 належать до оригінального мистецтва. У Великій Британії, що має розвинені радіомовні традиції, радіоредактори мають змогу опрацьовувати велику кількість не замовлених редакціями творів, п'єс, надісланих авторами з власної ініціативи. Для заохочення цих авторів проводять конкурси радіодрам, а переможці потім не лише виходять в ефір, але й видаються друком» [22, 44].

1985 року в США виникла національна мережа Руперта Мердока «Фокс».

У Канаді регулює та контролює сучасні електронні ЗМІ державне агентство Канадська радіотелевізійна і телекомунікаційна комісія, яка також опікується розвитком комп'ютерних технологій, кабельного та супутникового мовлення.

До 1990-х років електронні ЗМІ Канади мали розгалужену мережу станцій, що охоплювали мовленням десять провінцій і дві території країни. При цьому корпорація Ca-Бі-Сі, Канадська радіомовна корпорація) мала близько 800 радіостанцій і ретрансляторів, з яких приватні філії становили менше половини [16].

Сі-Бі-Сі виходить в ефір двома офіційними мовами країни - англійською та французькою, що вимагає наявності двох програмних радіомереж. Має у своєму складі й міжнародну службу «Радіо Канади». Вона забезпечує також службу радіомовлення канадських збройних сил по всьому світу.

Освітнє мовлення Канади не має своєї організації загальнонаціонального масштабу. Цей вид мовлення - привілей канадських провінцій. Комерційний сектор мовлення, що існує окремо від Сі-Бі-Сі, не отримує фінансової допомоги від держави. Комерційні радіостанції не мають об'єднувальної мережі (на відміну від комерційних телевізійних станцій) і працюють як незалежні мовні організації. Вони існують за рахунок реклами, за винятком станцій, що входять до Сі-Бі-Сі. Канадську корпорацію на 80% фінансує уряд, на 20% - реклама. Абонентську плату в Канаді скасували 1953 року. Країна протягом багатьох років наполегливо відстоює свою національну самобутність, економічну спро-можність, збурюючи невдоволення свого могутнього південного сусіда - США. Проголошена програма «канадського змісту» в електронних ЗМІ підкріплена квотами на зарубіжну аудіо- та відеопродук- цію в ефірі. Так, 30% музичного мовлення на будь-якій станції повинно мати «канадський зміст».

В Австралії абонентську плату за радіо було скасовано 1974 року. У 1990-х роках ABC була єдиною організацією мовлення на Заході країни, яку повністю фінансував уряд. За австралійським законодавством у віданні Міністерства пошти і телекомунікацій перебуває технічне забезпечення радіо й телебачення, а функції регулювання та контролю за мовленням покладені на особливе федеральне агентство Австралійський трибунал з мовлення. Воно відповідальне за ліцензування, якість реклами на комерційних станціях, відповідність ліцензійним стандартам і нормам.

У сучасній Австралії радіомовлення має таку структуру:

1. Корпорація Australian Broadcasting Corporation (ABC), що містить більше 500 станцій амплітудної та частотної модуляції, шість короткохвильових станцій.

Радіомовлення здійснюється по трьох каналах. Окремий підрозділ корпорації - міжнародна служба «Радіо Австралії» - 14 короткохвильових станцій, які ведуть мовлення на дев'яти мовах на регіони Океанії та Азії.

Логотип Australian Broadcasting Corporation

2. Асоціація суспільного мовлення - просвітницьке, освітнє радіо. Містить більше 40 станцій, більшість з яких - радіо коледжів та університетів. Початок діяльності асоціації - 1974 рік.

3. Комерційне мовлення. Радіо й телебачення мають свої окремі федерації. До Федерації австралійського радіомовлення входять більше 150 станцій.

4. Спеціальні мовні служби радіостанції в Сіднеї та Мельбурні, що здійснюють мовлення щодня на 50 мовах, і система телестанцій у деяких містах Австралії, що працюють за тим самим принципом. Цей феномен народився в 1970-х роках унаслідок ослаблення обмежень для в'їзду в країну емігрантів-неєвропейців. Завдання служби - інтегрувати різномовний потік приїжджих в австралійське суспільство.

Австралійське суспільство різко змінило ще в останні десятиліття ХХ ст. своє ставлення до корінного населення континенту. Із середини 1960-х років аборигенам були надані громадянські права, ухвалена система заходів щодо збереження їх традицій, мови, культури, поліпшення освіти та соціальної допомоги. Інформаційним забезпеченням корінного населення займаються ABC і Центральна асоціація засобів інформації австралійських аборигенів - СААМІ [16].

Формат внутрішніх австралійських радіопрограм, як і у світі, - це музика, новини, спорт. У великих містах радіостанції відводять більше чверті мовного часу музиці, 30% - розважальним передачам, більше 10% - ток-шоу, 8% - новинам, більше 6% - спорту, 3-4% - радіоінсценуванням літературних творів, 2% - релігійним передачам. Більше 4% мовного часу займають парламентські передачі, адже закон 1946-го зобов'язав ABC передавати по одному з радіоканалів 76 засідань парламенту щорічно.

АВС - Австралійська мовна корпорація, назва котрої виникла 1983 року з перейменованої Австралійської мовної комісії, що згідно із Законом про мовлення 1932 року об'єднувала всі радіостанції групи А.

Сучасна структура мовлення в Японії являє собою біполярний світ некомерційних і комерційних станцій. Некомерційну сферу представляє найстаріша радіотелевізійна мережа Ен-Ейч-Кей, яка за розмахом своєї діяльності перевершує всі комерційні радіомережі та радіокомпанії Японії разом узяті. На початку 1990-х років із загальної кількості радіостанцій в країні - 1269 - на частку Ен-Ейч-Кей доводилося 856.

Корпорація існує за рахунок абонентської плати за телемовлення (за радіомовлення абонентську плату скасовано 1968 р.).

Реклама на Ен-Ейч-Кей заборонена.

Великі комерційні радіомережі з'явилися в Японії в середині 1960-х років, найбільш помітні з них «Джапен» і «Ніпон». Для сучасного японського радіомовлення, комерційного та некомерційного, законом визначені такі вимоги:

• захищати громадський спокій і громадську мораль;

• дотримуватися політичної коректності та нейтральності;

• представляти всі точки зору щодо складних проблем;

• дотримуватися збалансованості інформаційних, освітніх, художніх, розважальних та інших програм.

Важливою прикметою сучасного інформаційного мовлення пострадянського простору, зокрема в Україні, стали прямі ефірні передачі. Так, своєю суспільною значимістю вирізняються трансляції сесійних засідань Верховної Ради України, які інформаційна служба налагодила 1990 року. Організація таких трансляцій дозволила слухачам стежити за роботою найвищого законодавчого органу держави, розширювати обізнаність із процесами законотворення.

Згідно з наказом №43 Міністерства зв'язку УРСР від 27.03.1989 було реорганізовано:

• Республіканську мережу магістральних зв'язків і телебачення №3 у м. Ворошиловграді (нині Луганськ) у Ворошиловградський радіотелевізійний передавальний центр;

• Республіканську мережу магістральних зв'язків і телебачення №7 (м. Запоріжжя) у Запорізький обласний радіотелевізійний передавальний центр.

Крім того, 1 квітня 1989 року на базі Республіканського вузла радіомовлення, радіозв`язку та телебачення (РВРТ) було створено Виробниче об'єднання радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (ВОРРТ) Міністерства зв'язку УРСР.

З метою підвищення ефективності керування радіотелевізійними об'єктами в Кіровоградській і Хмельницькій областях у нових умовах господарювання створені з 4 січня 1991 року в Кіровограді (нині Кропивницькому) і Хмельницькому обласні радіотелевізійні передавальні центри (ОРТПЦ) на правах структурних одиниць, з безпосереднім підпорядкуванням Виробничому об'єднанню РРТ [120].

У зв'язку із набуттям чинності Закону УРСР від 12.02.1991 «Про відновлення Кримської Автономної Соціалістичної республіки» і зверненням трудового колективу Кримського обласного радіотелевізійного передавального центру та згідно з наказом Міністерства зв'язку УРСР №49 від 30.04.1991 «Про реорганізації структури» Кримський обласний радіотелевізійний передавальний центр було перейменовано з 1 червня 1991 року в радіотелевізійний передавальний центр Кримської АРСР у складі Виробничого об'єднання РРТ.

Відповідно до наказу №8 від 17.06.1991 здійснено прийом-передачу об'єктів і штату Черкаського ОРТПЦ у Виробниче об'єднання РРТ (головне підприємство) - РТС Обухів, Березань, Кагарлик, Винарівка, Іванків [52].

У складі головної структурної одиниці з 1 липня 1991 року утворено госпрозрахунковий структурний підрозділ-центр технічної експлуатації радіорелейних ліній (ЦТЕРРЛ) на базі ВПУ-07600, РРС Київ і РРС Київської області.

У складі Виробничого об'єднання радіомовлення, радіозв'язку і телебачення створено структурну одиницю - Херсонський обласний радіотелевізійний передавальний центр на базі Херсонського центру технічної експлуатації засобів телебачення і радіомовлення з 1 липня 1991 року на правах структурної одиниці, з безпосереднім підпорядкуванням Виробничому об'єднанню радіомовлення, радіозв'язку і телебачення.

1992 року на базі ВОРРТ створено Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (Концерн РРТ) Держкомзв'язку України.

Концерн підприємств радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (РРТ) Державного комітету України зв'язку зареєстровано 12 лютого 1992 року за № 010-378 КЦ Виконавчим комітетом Київської місцевої ради народних депутатів. Концерн утворено на базі Виробничо- го об'єднання радіомовлення, радіозв'язку та телебачення. Він почав функціонувати як єдиний виробничо-господарський радіотелевізійний комплекс, метою якого стало забезпечення народного господарства, населення й оборони України засобами радіомовлення, радіозв'язку та телебачення.

З метою прискорення розвитку засобів телебачення, радіомовлення та радіорелейних ліній у Сумській області 1 січня 1993 року було утворено Сумський обласний радіотелевізійний передавальний центр на базі діючих цехів РМЗ-6 (м. Полтава), Сумського цеху РРЛ, Білопільського цеху УКХр, розміщених на території Сумської області.

Згідно з наказом Міністерства зв'язку України № 91 від 07.07.1993 на базі Центру технічної експлуатації радіомовлення і телебачення Республіканської мережі магістральних зв'язків і телебачення № 5 було створено державне підприємство - Рівненський обласний радіотелевізійний передавальний центр [49].

2006 року з метою централізації системи управління, покращення взаємодії зі споживачами телекомунікаційних послуг відповідно до наказу Міністерства транспорту та зв'язку України №751 від 20.07.2006 було реорганізовано 28 підприємств шляхом їх приєднання як відокремлених підрозділів (філій) до Концерну РРТ.

Однією з привабливих новинок сучасного телебачення стало т. зв. «телефоннерадіо». З його появою слухачі дістали можливість одержувати відповіді на свої телефонні звернення на радіо прямо зі студії в момент передачі. Застосування телефона в практиці прямоефірного мовлення породило цілу низку передач, у створенні яких почали брати участь самі слухачі. Такий підхід зобов'язав журналістів враховувати різні точки зору слухачів, представників різних суспільних груп.

Важливим показником плюралізму сучасних інформаційних передач є збалансованість викладу: автор подає різні факти, пов'язані з об'єктом відображення, зокрема й такі, що суперечать іншим; або подає протилежні погляди в питанні, що в певний момент хвилює громадськість. За таких обставин плюралізм інформаційного мовлення стає своєрідним радником як для слухачів, так і для владних структур, допомагає продемонструвати увесь спектр суспільних настроїв, сприяє розв'язанню протиріч, що виникають у суспільстві.

Більшість зі згаданих принципів уже закріплена законодавчо й покладена в основу практичної діяльності телерадіоорганізацій. Вони стали своєрідними гарантами основоположного права особи в демократичному суспільстві - права на інформацію.

У 1990-х роках було реорганізовано інформаційну службу, що дісталась у спадок від Радянського Союзу. У Києві було створено Творчо- виробниче об'єднання інформаційних та публіцистичних програм, що стало забезпечувати підготовку інформаційних передач на всю територію України. Зі столиці України також продовжувалося мовлення редакцій, що адресували свої передачі зарубіжним слухачам. Решта інформаційних радіоредакцій були переформовані або й створені заново в адміністративно-територіальних центрах України. Зокрема, 23 із них запрацювали в обласних центрах і 46 у містах обласного підпорядкування [49].

З 1990-х років у Криму інформаційне мовлення стала забезпечувати інформаційна редакція новоствореної державної телерадіокомпанії «Крим», у Києві та Севастополі - інформаційні редакції державних регіональних телерадіокомпаній.

Органічною складовою новоствореної служби інформації стали й редакції місцевого мовлення, що вели свої передачі з районних центрів, на підприємствах, будовах, в установах. У цих передачах радіо не тільки відображало найважливіші події в зоні свого впливу, а й боролося з недоліками, допомагало розвивати місцеву економіку, обстоювати інтереси місцевого населення в стосунках із центральною владою. Такі передачі розвивали громадянську активність людей, стимулювали їх участь у вирішенні суспільних проблем, у процесах демократизації на місцях.

Зазначені вище редакції утворили систему взаємопов'язаних та об'єднаних спільністю завдань телерадіоорганізацій. Здійснений розподіл обов'язків між ними дав змогу кожній із них виконувати свою працю, а слухачам - одержувати широку та різнобічну інформацію про події в центрі та на місцях, загальнодержавного й місцевого значення, про становище у світі та характерні процеси сучасності.

У 1990-х роках вирішувалося питання поширення інформаційних передач із Києва шляхом прямоефірного мовлення. Нині для цих цілей використовують одну довгохвильову радіостанцію РВ-87, 85 радіопередавачів на середніх хвилях і понад 230 передавачів в ультракороткохвильовому діапазоні [49].

Крім того, через ці потужності транслюють інформаційні програми «Голосу Америки», Канадського державного радіомовлення, радіостанцій «Свобода» та Бі-Бі-Сі. Закордонні передачі звучать по національній мережі на основі міждержавних угод і домовленостей і до- зволяють слухачам дізнатися про найважливіші події у світі та Україні ще й очима зарубіжних журналістів.

Одночасно із прямоефірним мовленням чимало інформаційних передач доводять до слухачів ще й засобами проводового мовлення, що зараз переживає глибоку кризу.

Прагнення Українського радіо зберегти та примножити свою аудиторію, максимально задовольнити інформаційні потреби слухачів змусило його істотно наростити обсяги інформаційного мовлення. Тепер щодоби з Києва для слухачів нашої країни та за кордон передають понад 70 випусків новин і до 20 інформаційно-аналітичних, інформаційно-оглядових та інформаційно-музичних програм. Загальний середньодобовий обсяг мовлення Національної радіокомпанії лише з Києва становить на всіх хвилях і програмах 13,5 год. В окремі дні, коли інформаційна служба веде прямоефірні трансляції, наприклад із сесійної зали Верховної Ради, ця цифра може зростати у півтора раза - майже до 20 год на добу.

Показово й те, що інформаційне мовлення Національної радіокомпанії тепер є багатопрограмним. Інформаційні передачі Першої програми складаються із 11 випусків новин і п'яти інформаційних програм. Із 7-ї години ранку і впродовж усього мовного дня послідовно інформує своїх слухачів про перебіг найважливіших подій дня радіоканал «Промінь». Випуски новин на цьому каналі йдуть, як правило, на початку кожної години. Характерною особливістю цих випусків є те, що вони лише сповіщають, констатують найважливіші події, не вдаючись до широких узагальнень і глибокого аналізу. Це - стиль інформаційної служби «Променя», саме те, чим вона відрізняється від інформаційних передач Першої програми, головний зміст роботи якої якраз і полягає в поглибленому аналізі та прогнозах. Спеціалізовані випуски на культурно-мистецьку тематику йдуть також по Третій програмі, яка значні обсяги мовлення відводить для ознайомлення слухачів із кращими мистецькими творами [120].

Вагомо представлене інформаційне мовлення і в програмах Всесвітньої служби Радіо України, що задовольняє інтерес зарубіжної аудиторії до нашої держави після здобуття нею незалежності. Обсяг суто інформаційних передач цієї служби складає від 8 до 10 годин на добу. У цих передачах Всесвітня служба радіо захищає зовнішньополітичні інтереси України, об'єктивно висвітлює всю палітру думок, поглядів і платформ у складних процесах державного будівництва, пропагує духовні надбання української нації [51].

Важливим кроком на шляху задоволення інформаційних потреб аудиторії став новий розклад передач, запроваджений на Першій програмі з 16 травня 1995 року. Він не тільки забезпечив кількісне зростання обсягів інформаційного мовлення, а й точніше врахував особливості інформаційних потреб і поведінки слухачів у певний період доби. Важливо, що більшість спеціалізованих радіожурналів і програм, таких як «Діловий канал», «Парламентський канал», «Соборність», «Політична студія», «Ринок від А до Я», «Наша армія», «З думкою про державу», «Споживач» та ін., стали своєрідним продовженням інформаційних передач.

Таким чином, в умовах незалежності інформаційне радіомовлення стало будуватися на принципово нових засадах, незмірно зросли його обсяги. Воно стало багатопрограмним і демократичним за суттю, сучасним за формами й методами здійснення.

Інформаційна служба забезпечує реалізацію державної інформаційної політики: створює належний рівень поінформованості слухачів, тим самим виконуючи свій професійний обов'язок - бути на сторожі інтересів суспільства, захищати суверенну державу. Вона не тільки інформує про щось, а й впливає на формування громадської думки, вироблення певних установок, переконань, що підштовхують людей до певних дій [104].

Зміна систем мовлення відбувається тоді, коли з'являються нові й одночасно функціональні медіапослуги, яких потребує сучасний медіаринок. Нині ера аналогового радіомовлення, як свідчить розвиток світового радіо, зокрема й українського радіоефіру, поступається перед ерою цифрового радіо. Сучасні радіостанції переходять з аналогових передавачів на цифрові, кількість цифрових радіоприймачів, що ними користуються індивідуальні абоненти , поступово зростає.

Аналогова система радіомовлення в Україні (хоч і забезпечує високу, зокрема в FM-діапазоні, якість передачі сигналу, що не залежить від атмосферних, географічних та індустріальних перешкод) загалом вичерпала свої можливості, а це позначається, наприклад, на можливості постійно отримувати якісний сигнал під час руху автомобіля, а також у зонах упевненого прийому аналогових АМ та ультракороткохвильових передавачів, які густо «перенаселені» сигналами радіостанцій і не мають достатніх потужностей для збільшення кількості ефірних частот [150].

Початок четвертого періоду в історії радіо пов'язують з появою цифрового радіомовлення, коли радіобізнес зазнав впливу нових технологій.

Цифрове радіомовлення - це метод передачі радіосигналу, який базується на цифрових технологіях, і, на відміну від аналогового методу, передбачає принципово нові можливості передачі звукових програм, створених на поєднанні мультимедійної інформації (текстової, візуальної, графічної) і власне звукової [121].

Ідеться не лише про забезпечення споживача інформацією, а й про певні сервісні послуги, що супроводжують інформацію. Наприклад, коли музичні програми супроводжують повідомлення про виконавців та авторів, що вже стало традицією для цифрового радіомовлення, то появу на дисплеї цифрового приймача текстового контенту програми, фото та відеозображень виконавців тощо цілком можна вважати сервісною (мультимедійною) подачею інформації. Тобто на екрані цифрового приймача може відображатися не лише інформація про радіостанцію (частота, мова, жанр), додаткові повідомлення про передачу (назва пісні, її текст, автори та виконавці), а й цілком самостійна інформація: новини, курси валют, прогноз погоди тощо. Уся ця інформація може бути записана в приймачі, і користувач, слухаючи радіо у фоновому режимі, може повернутися до неї тоді, коли буде потреба. Цифрові передавачі для оптимального досягнення аудиторії потребують, порівняно з аналоговими, менше потужності й значно ширше дозволяють використовувати спектр радіочастот. Цифрові передавачі можуть бути інтегровані з комп'ютерами, що сприяє якнайшвидшій обробці звукового сигналу споживачем [179].

Сучасне радіомовлення, визначаючись на межі століть із подальшим розвитком, зазнає технологічної та змістової реорганізації: стає цифровим. Хоча, за статистикою, 60% інформації, що її отримує людство за допомогою електронних мас-медіа, належить радіомовленню, однак радіо загалом помітно відстає, наприклад, від телебачення щодо залучення сучасних цифрових технологій. Такий стан справ зумовлений передусім невизначеністю з основними цифровими форматами, тобто новими шляхами розвитку радіо [148].

Першою діючою цифровою технологією для радіомовлення вважається RDS (Radio Data System), яку активно використовують здебільшого в сучасних автомобільних приймачах. Ця технологія здатна подавати додаткову інформацію на піднесучій частоті, наприклад, під час звучання музичної композиції інформує про її назву, виконавця, а також назву та частоту радіостанції, яка, власне, її передає.

Піднесуча (аудіопіднесуча) частота - це електромагнітне коливання, призначене для утворення модульованого сигналу шляхом зміни одного або декількох параметрів цього коливання [121].

Цифрове радіомовлення розвивається на базі кількох технологій і систем мовлення - Eureka-147 (Т-DAB), IBOC DARS (HD), DVB-C/T/S, DRM, ISDB та IP. Усі ці системи мовлення характеризуються певними технологічними особливостями, потребують або не вимагають виділення окремого частотного діапазону й прийняті до розробки певними країнами.

Наприклад, система Eureka-147 (Т-DAB - Digital Radio Broadcasting) рекомендована Європейською радіомовною спілкою як загальноєвропейська для всього світу. Її прийняли не лише країни Європи, а й Китай, Індія, Австралія та Канада - і це відкриває можливість для безперешкодного обміну програмами й інформацією на міжнародному рівні. Наприклад, за домовленістю в різних країнах між провайдерами системи Eureka-147 (Т-DAB) виникла можливість забезпечувати користувача цифрового радіомовлення під час його перетину кордонів на автомобілі прослуховуванням необхідної інформації без зміни частот. І це досить помітне досягнення, оскільки цифрове мовлення в різних країнах має різний частотний спектр, наприклад, у Великій Британії - це виділені частоти 200-230 МГц, а в більшості європейських країн, у Канаді чи Австралії - 1452-1492 МГц.

Альтернативою стандарту Eureka-147 (Т-DAB) є система IBOC DARS FM (In-Band On-Channel), яку розробляють у США і яка ґрунтується на передачі інформації на вже існуючих частотах в FM-діапазоні 88-108 МГц. Однак пропускна можливість цього стандарту не достатня для якісної передачі контенту, а його єдиною перевагою є те, що він може подавати додаткову інформацію до вже діючого аналогового FM-діапазону. Тому США розглядають можливість паралельного розвитку стандарту Eureka-147 (Т-DAB). На технології IBOC базується ще один стандарт, який активно розвивається в Європі - HD-радіо, що дозволяє на одній аналоговій частоті мати до восьми каналів цифрового радіо [50].

Система мовлення DRM (Digital Radio Mondiale) - це організація цифрового радіо в діапазонах коротких, середніх і довгих хвиль до 30 МГц, що загалом розцінюється як революція в радіомовленні, подібна хіба що до винайдення транзистора. За допомогою цього стандарту можна перевести частоти з інформаційного до інформаційно - розважального типу мовлення, а також провадити паралельну подачу аналогового та цифрового сигналу. У світі створений консорціум DRM, до складу якого входять радіомовні компанії багатьох країн, оператори зв'язку, виробники DRM-приймачів і науково-дослідні інститути.

Цей стандарт, а він характеризується орієнтацією на частоти з великими зонами охоплення, актуальний для країн, де якісний прийом радіосигналу зникає, наприклад, через 30-40 км після виїзду з міста [179].

Стандарт DVB (Digital Video Broadcasting) у трьох режимах DVB-S (напряму із супутника), DVB-C (через кабель) і DVB-T (наземно) - це цифрове радіомовлення, що поширюється за допомогою су- путникового телевізійного мовлення, тобто цифрове мультиплексне dRadio здатне забезпечити, наприклад, через супутник HotBird-6 в одному каналі DVB до 40 некодованих радіопрограм у форматі MPEG-2. Такий стандарт дозволяє контролювати якісний сигнал в автомобілі, що рухається, і це його суттєва перевага [150].

Стандарт DVB розробили у Великій Британії, де більшість користувачів отримують цифрові радіотрансляції за допомогою телевізора, і кількість таких абонентів щодалі зростає. Люди купують цифрові телевізори й у подальшому мають можливість отримувати якісний цифровий звуковий сигнал радіостанцій.

Цифровий стандарт ISDB розробили в Японії. Його теж використовують для телевізійних трансляцій, однак, на відміну від DVB, він характеризується більш оптимізованими параметрами, які дозволяють спрямовувати транспортний потік інформації для ширших потреб. Це типова мовна система такої високорозвиненої держави, як Японія, але навряд чи її будуть використовувати в інших країнах, оскільки це потребує певної технологічної інфраструктури та відповідної готовності суспільства.

ІР-радіомовлення - це отримання звукового сигналу радіостанцій через інтернет, що ґрунтується на ІР-технологіях і передається по ІР-діапазонах, а також дозволяє контролювати якість і збільшує вибір контенту.

Сучасне радіомовлення залежить від ринкового регулювання цифрових технологій. Кожну технічну новинку або технологію комерційні станції оцінюють лише з позиції отримання прибутку, тобто наскільки вони оптимальні для реклами. Наприклад, на початок 2004 року передача цифрового сигналу через супутник ADR була більш прийнятною для реклами, аніж DAB, оскільки така технологія охоплювала більшу аудиторію, тобто тих слухачів, які могли придбати цифровий радіоприймач, зорієнтований на ADR. Середня ціна ADR-приймача становила на той час, наприклад, у Німеччині приблизно 120 євро [72].

Коли супутник Astra, що накриває Європу, лише починав мовлення (1995), такі цифрові приймачі коштували в Німеччині майже 300 євро, через кілька років - 200 євро. Однак програми радіоформату ADR передаються на цифрових аудіопіднесучих тих самих ретрансляторів, які використовують для поширення аналогового мовлення. Тому використання стандарту ADR триватиме доти, поки Astra вестиме трансляцію радіосигналу в аналоговій формі. Оскільки Німеччина планує завершити «еру аналогового мовлення» з 2010 до 2015 року, це означатиме остаточний перехід великого сегменту європейського радіомовлення на цифровий сигнал, а, значить, і нові зміни в розвитку світового рекламного ринку та технічних стандартах радіомовлення.

Отже, у найближчому майбутньому можна буде говорити про суцільне інтерактивне «оцифровування» всесвітньої радіоаудиторії, хоча вартість цифрового радіоприймача для більшості потенційних слухачів залишатиметься найближчим часом доволі високою.

Цифрове радіо, окрім якості прослуховування програм, дозволяє модернізувати виробництво радіопродукції. Найрізноманітніші звукові цифрові комп'ютерні програми «Cool Edit», «Digiton», «Sound Force», «Dalet» та ін., є визначальними в сучасній сфері аудіоіндуст- рії. Запис, монтаж, зведення програм у комп'ютері з будь-яких носіїв звуку - цифрових (DAT-касети, компакт-диски, міні-диски) та аналогових (компакт-касети, студійна плівка, вінілові диски (платівки), а також подальша їхня трансляція в ефірі - це можливість постійно вдосконалювати виробництво аудіопродукції [150].

Розвиток цифрового мовлення дозволяє також говорити про нові можливості радіо, пов'язані з його функціональною особливістю - акустичністю. Саме за допомогою цифрового мовлення радіо отримало нову технологічну та художню форму - «Arts Acoustic» (акустичне мистецтво). Принцип акустичного мистецтва полягає у використанні стереоквадроефектів (звуків, шумів, інтонації, музики) під час передачі інформації. Тобто йдеться про можливість «осягнути» радіо, зрозуміти його сутність. телебачення радіомовлення інформаційний

Стерео- і квадроефекти дозволяють сприймати, зокрема, репортаж з місця події абсолютно адекватно, немов перебуваючи там, де працює кореспондент. Слухання цифрового радіо в навушниках (гарнітурах) дозволяє цілком осягнути специфіку сприйняття цифрового акустичного радіо. Наприклад, можна почути голос ведучого, який цілком об'ємно в стереорежимі повідомляє про те, що на Хрещатику відбувається демонстрація та пропонує репортаж з місця події.

Далі вмикається Хрещатик - і чути голос кореспондента праворуч, одночасно ліворуч демонстранти вигукують гасла, мер міста відповідає на запитання кореспондента тощо. Акустичне мистецтво, завдяки цифровому радіо, дозволяє радіостанціям, як засвідчує практика світового радіомовлення, заново відкривати для аудиторії радіотеатр, тепер уже технологічно видозмінений, наближений до реального сценічного сприйняття [179].

В Україні ухвалено план розвитку телерадіопростору, де було передбачено ймовірний перехід країни на цифрове мовлення до 17 червня 2015 року, це саме стосується й радіо зі стандартом T-DAB та експериментально - з DRM. За цим планом з 2007 року розпочався перехід на цифрове мовлення з поетапним вимкненням аналогового в Закарпатській, Одеській і Сумській областях, а з 2008-го при наявності частотного ресурсу переоформлятимуть ліцензії радіокомпаніям тільки на цифрове мовлення.

Упровадження в Україні цифрового радіомовлення підпорядковується визначеним у Європі основним чинникам впливу на темпи та національні механізми формування цифрового телерадіопростору:

• обсяг ринку наземного мовлення;

• ступінь зацікавленості споживачів переходом від аналогового до цифрового мовлення;

• ступінь охоплення домогосподарств цифровим мовленням;

• політичні рішення, ухвалені міжнародними організаціями, де визначено темпи й механізми припинення аналогового мовлення.

Згідно з європейськими стандартами, українське радіомовлення може застосовувати три основні механізми припинення мовлення в аналоговому форматі:

1) одночасне припинення аналогового мовлення та початок мовлення в цифровому форматі в межах усієї держави;

2) поетапне впровадження цифрового мовлення з одночасним поетапним припиненням аналогового мовлення в окремих регіонах країни (зі збереженням короткострокового паралельного мовлення в обох форматах);

3) поетапне припинення аналогового мовлення з метою звільнення частот для розгортання цифрового мовлення (без збереження короткострокового паралельного мовлення в обох форматах).

У рішенні Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення за основу було взято другий напрям, що дозволяє переходити до цифрових стандартів без різких економічних коливань на радіомовному ринку. Бо загалом процес переходу від аналогового мовлення до цифрового, хоча й відкриває для суспільства, держави чи радіокомпаній низку нових переваг в отриманні інформації та її вибору, усе ж таки може призвести до зменшення надходжень від реклами, абонентської плати, зменшуватиме конкуренцію на ринку програмних послуг і технологій [117].

Перехід на цифрове радіомовлення в Україні має стати основною метою національної політики у сфері радіомовлення, до якої належить:

- забезпечення ефективності використання радіочастотного ресурсу;

- розширення спектру програмних та інтерактивних послуг у ра- діоефірі та підвищення їх якості;

- захист конкуренції на радіомовному ринку.

Однією з особливостей упровадження цифрового радіо в Україні є роль суспільного мовлення, яке, хоча й законодавчо затверджено, однак поки що в Україні не працює. Однією з особливостей розвитку цифрового радіомовлення в Європі є доступ до програм суспільного мовлення, при цьому суспільне мовлення відіграє домінуючу роль у процесі переходу до цифрового формату. І цей перехід сплановано таким чином, що суспільне мовлення не втрачає своєї аудиторії, враховує фінансові можливості комерційних мовців і забезпечує місцеві мовні й національні особливості слухачів [92].

У країнах Європи не існує єдиної процедури ліцензування суспільних мовців, однак це не впливає на забезпечення плюралізму в процесі впровадження цифрового мовлення, що вважається надзвичайно важливим аспектом становлення цифрового радіомовлення в Україні. Відкритість і публічність - такі основні чинники, які варто враховувати щодо визначення кола суб'єктів, що отримують основну частину фінансування для переходу на цифрове мовлення. У деяких європейських країнах такими суб'єктами є організації суспільного мовлення, в інших - комерційні мовці чи оператори мереж. Однак незалежно від системи впровадження цифрового радіомовлення, її політичної, економічної чи соціальної доцільності в Україні, як і в Європі, мають існувати механізми державної підтримки цього процесу, що ґрунтуються передусім на прямому бюджетному фінансуванні та готовності суспільства отримати нові інформаційні переваги й можливості вибору.

Щодо сучасних зв'язків радіо й літератури, сценічного мистецтва можемо констатувати той факт, що в останні роки інтерес аудиторії до художніх передач на радіо поступово починає відроджуватися. Адже доведено, що «українська радіоп'єса з творчої та комерційної точок зору цілком виправдовує себе не тільки як жанр радіомовлення, а і як жанр літератури (про що свідчить успішна участь українських радіоп'єс у літературних конкурсах, проголошених різноманітними часописами).

Останнім часом художнє радіомовлення намагається адаптувати свою спадщину до сучасних вимог шляхом пристосування. У радіоефірі з'являються подання в межах півгодинних відрізків найвиразніших епізодів з тривалих вистав минулих років, об'єднаних редакторським коментарем.

Оригінальне радіомистецтво завдяки своїм неперевершеним адаптивним можливостям може повноцінно існувати навіть у кліповому хронологічному форматі. Звичайно, за умов, якщо образне вирішення оригінального радіотвору буде знайдено з урахуванням відповідних технологічних вимог» [22, 306].

Нині літературні програми та вистави радіотеатру все частіше з'являються в ефірі державних радіомовних компаній і каналів (як-от радіоканал «Культура»). У них беруть участь відомі артисти театру і кіно, їх імена приваблюють слухачів, яким цікаво ознайомитися з іншою стороною обдарування улюбленого виконавця. З читанням своїх творів виступають сучасні письменники.

Поступово починає відновлюватися навіть така форма спілкування працівників ефіру і слухачів, як листи до редакції, тільки тепер листування проходить в інтернет-просторі - на форумах, які існують на сайтах радіостанцій.

Великою популярністю в користувачів інтернет-мережі користуються електронні ресурси, на яких можна почути аудіозаписи навіть програм радянського літературно-драматичного мовлення.

Усе частіше в ефірі вдається почути й сучасні радіоспектаклі, виконані на високому художньому рівні. Завдяки розвитку сучасної техніки записи цих вистав можна без зусиль знайти в електронному вигляді на тематичних сайтах і в соціальних мережах [39, 104].

Размещено на Allbest.ru

...